Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Пізанська республіка (італ. Repubblica di Pisa) — місто-держава в Італії, що існувала у 1085–1406 роках, а потім з 1494 до 1509 року. Пізанська республіка стала першою італійською морською державою, в XI—XII століттях установивши свій контроль над Корсикою та Сардинією та заснувавши торгові колонії практично у всіх основних портах Середземного моря. Могутність Пізи базувалась на посередницькій торгівлі, передусім з Левантом, Візантією та іспанськими державами. До того періоду належить розквіт пізанського мистецтва, передусім архітектури. Однак 1284 року республіка зазнала нищівної поразки від Генуї в битві при Мелорії та була витіснена з основних середземноморських ринків. Це призвело до початку занепаду республіки, чому також сприяли невдачі гібелінської Пізи у війнах із гвельфськими комунами Тоскани.
1406 року Піза була завойована Флоренцією. За умов початку Італійських війн 1494 року в місті почалось повстання й була проголошена незалежність республіки, однак уже 1509 року, після багатомісячної облоги, Піза капітулювала перед силами Флоренції, які мали чисельну перевагу. 1569 місто увійшло до складу Великого герцогства Тосканського.
Становлення та розквіт морської держави (XI—XII століття)
Боротьба з арабами та утворення морської держави
Вже за часів візантійського та лангобардського панування розпочався підйом морської торгівлі міст італійського узбережжя. За умов слабкості центральної влади й необхідності організації оборони берегів Італії від зовнішньої загрози (спочатку з боку Візантії, потім — арабів) у цих містах з'явились перші елементи самостійності. Вже до VII століття належать перші згадки про наявність військового флоту у Пізи: пізанці допомогли папі Григорію I в його війні з візантійським екзархом Равенни. У IX столітті Піза стала провідним портом північної частини Тірренського моря, здійснюючи торгівлю між тосканським узбережжям, Сардинією, Корсикою та Провансом. Франкське завоювання включило місто до складу імперії Карла Великого, що супроводжувалось деяким уповільненням економічного розвитку Пізи, однак після розпаду імперії та формування маркграфства Тоскани темпи зростання морської торгівлі та політичної самостійності міста знову прискорились. Місто фактично управлялось місцевими аристократичними родинами, які дуже рано включились до торгової діяльності. Навіть пізанський віконт, представник маркграфа Тоскани в місті, виявився втягнутим до морської торгівлі, що сприяло послабленню центральної влади в Пізі. Свідченням тому, що вже до початку XI століття Піза сягнула певного ступеню автономії, є війна 1003 року між Пізою та Луккою — перша зафіксована у джерелах війна між двома італійськими містами.
До XI століття Піза перетворилась на важливий торговельний центр, що складав конкуренцію приморським містам Південної Італії (Амальфі, Неаполю, Барі). Однак головною перепоною для подальшого розвитку морської торгівлі міста стали невпинні набіги арабів на італійські та південнофранцузькі береги. Боротьбу з арабами в Західному Середземномор'ї очолила Піза. Вже у X пізанці та генуезці спільно діяли проти арабських кораблів біля північно-західного узбережжя Італії. 1004 року сарацинам удалось прорватись до Пізи та зруйнувати один з її кварталів. Набіг повторився 1011 року. Після цього Піза перейшла в наступ.
У 1016—1017 роках в союзі з Генуєю пізанці атакували Сардинію та розгромили базу арабських піратів, що там розміщувалась. Це дозволило заснувати у південно-східній частині острова невелике пізанське поселення, що стало першою колонією та плацдармом для завоювання Сардинії. Місцевий правитель — юдик (суддя) Кальярі — невдовзі визнав сюзеренітет Пізи. Упродовж наступних десятиліть пізанський флот неодноразово здійснював рейди на арабські поселення в Калабрії та на Сицилії, а 1035 року розгромив військові з'єднання сарацинів поблизу узбережжя Північної Африки й захопив Карфаген.
Найбільшою операцією пізанців став напад 1063 року на Палермо, в результаті якого цей центр арабського панування на Сицилії було цілком зруйновано. Багатства, награбовані в Палермо, дозволили розпочати будівництво Пізанського собору, що згодом став ядром центрального майдану міста — Кампо-деі-Міраколі.
У 1051—1052 роках пізанський адмірал Джакопо Чуріні завоював Корсику, яка 1077 року, за ухвалою папи римського, була проголошена колонією Пізи. Сюзеренітет пізанців над Корсикою та Сардинією було остаточно підтверджено Урбаном II 1092 року.
В 1087 році Піза разом з Генуєю здійснили успішний напад на Махдію, мусульманське місто на півночі Африки, захопивши і пограбувавши його внаслідок спільної морської операції. Значні кошти, отримані внаслідок пограбування Махдії пішли на завершення будівництва величного Пізанського собору.
До завершення XI століття, усунувши арабську загрозу прибережним регіонам Західного Середземномор'я, Піза стала на деякий час провідною морською державою Європи. Її торгові зв'язки охоплювали країни від Іспанії до Леванту, а флот панував у Середземному морі. 1077 року папа Григорій VII затвердив пізанські «Морські закони та звичаї» (італ. Consuetudini di mare) як основний документ, що регулює норми морського права європейських держав. Хоч уже 1060 року почалась тривала ворожнеча з Генуєю, яка також претендувала на Сардинію та домінування на середземноморських торгових шляхах, гегемонія пізанців у регіоні до початку XII століття була безперечною.
Формування комуни
Зростання військово-морського впливу дозволило Пізі домогтись політичної незалежності від Тоскани. Вже на початку 1080-х років була створена комуна містян, що претендувала на участь в управлінні містом. Практично одразу комуна, що представляла інтереси торгових кіл Пізи, сконцентрувала у своїх руках фактичну владу в місті, залишивши єпископу й віконту мінімум впливу. У боротьбі за інвеституру пізанці надали підтримку імператору Генріху IV проти папи, за що 1081 року отримали хартію, що надала місту право широкого самоврядування й передала владу в Пізі колегіальним органам комуни: Раді старійшин та консулам, яких вона обирала. Хоча юридично Піза залишалась у складі Тосканської марки, до середини 1080-х років Пізанська республіка набула фактичної незалежності, передусім стосовно внутрішнього управління, зовнішньої політики й організації торгівлі.
В Пізі ремісниче виробництво було незначним і таким, що не йшло у порівняння з морською торгівлею республіки. Тому в комуні первинно головну роль відігравали торговельні кола, а ремісничі цехи не набули політичного впливу. Іншою особливістю Пізи була тісна зайнятість місцевої аристократії до морської торгівлі, що визначило аристократичний характер ранньої комуни й відсутність антагонізму між дворянством і купецькою елітою. Хоча у XII столітті політична система Пізи була дещо демократизована, на чолі міста постав виборний з числа іноземців подеста́, а до участі у виборах державних органів були допущені більш широкі шари торгово-ремісничих кіл, влада в Пізанській республіці збереглась у аристократії. Багато в чому завдяки цьому Піза стала одним з головних союзників імператора в боротьбі гвельфів і гібеллінів, що розгорнулась в Італії у XII—XIII століттях.
Участь у хрестових походах
Флот і збройні сили Пізанської республіки брали найактивнішу участь в хрестових походах. Ще за вісім років до оголошення першого хрестового походу, здійсненого папою Урбаном ІІ в 1095 на соборі в Клермоні, Піза разом з Генуєю здійснили в 1087 році самостійний напад на Махдію, мусульманське місто на півночі Африки, захопивши і пограбувавши його внаслідок спільної морської операції. Цей успішний напад європейського флоту на далекі «сарацинські» землі сприяв виникненню ідеї хрестових походів і слугував доказом можливості їх успішного проведення.
Участь у хрестових походах сприяла зростанню морської могутності Пізи. У 1098—1099 роках пізанці спорядили 120 кораблів, які перевозили хрестоносців до Палестини й постачали їхню армію озброєнням та провіантом. Пізанські загони брали участь у боях під Антіохією та наступі на Єрусалим. На чолі пізанців стояв архієпископ Дагоберт, який 1099 року був обраний патріархом Єрусалимським. За свою допомогу Піза отримала виняткові торгові привілеї в державах хрестоносців у Палестині та заснувала колонії в основних портах левантинського узбережжя — в Акрі, Яффі, Триполі і Тірі. Особливо сильними були позиції пізанців у Яффі, більша частина якої була відбудована ними заново. Пізанські колоністи мали право безподаткової торгівлі на територіях хрестоносців і свободу від судової юрисдикції місцевих правителів. У подальшому пізанські колонії в Палестині відігравали значну роль у політичній боротьбі за владу в Єрусалимському королівстві, зокрема підтримували Гі де Лузіньяна проти Генріха Шампанського у 1192–1193 роках. Одночасно Піза не припиняла торгових відносин і з противниками хрестоносців — султанами Єгипту й Саладіном. Факторії пізанців були засновані також в Александрії та Каїрі, а в Константинополі візантійський імператор Олексій I Комнін надав їм особливі торгові привілеї. У XII столітті чисельність населення пізанського кварталу в Константинополі становила близько 1.000 чоловік.
Окрім хрестових походів до Палестини на початку XII століття Піза продовжила боротьбу з арабами Західного Середземномор'я. 1088 року було здійснено успішний напад на місто Махдія в Тунісі. За кілька років флот пізанців брав участь у воєнних діях короля Кастилії проти валенсійського князівства Сіда Кампеадора. 1113 року пізанський флот у складі 300 кораблів, підтриманий військовими контингентами деяких інших італійських і провансальських міст взяв участь у Балеарському хрестовому поході, під час якого вторгся на Балеарські острови, які на той час перебували у володінні арабів, і розгромив тамтешні піратські бази. Пізніше в союзі з графом Барселони, Раймоном Беренгаром III, пізанці воювали з маврами Валенсії, Леріди й Тортоси. Хоч Альморавіди невдовзі відновили контроль над Балеарами, кампанії проти іспанських арабів значно збагатили Пізанську республіку, а частина коштів була спрямована на фінансування масованої програми містобудування в Пізі.
Завоювання контадо й початок війн із Генуєю
Після смерті маркграфині Матильди 1115 року центральна влада в Тоскані практично припинила своє існування. Численні міські комуни регіону почали боротьбу за підкорення сільської округи та місцевого дворянства. Піза, що мала значний фінансовий потенціал та військові сили, без особливих проблем установила свою владу над територією пізанського контадо (сільської місцевості навколо міста).
У 1162–1165 роках імператор Фрідріх I, зацікавлений у підтримці для боротьби з папою, подарував Пізі право свободи торгівлі всією Європою та передав республіці узбережжя Тоскани від Порто-Венере в Лігурії до Чивітавекк'ї в Лаціо, міста Гаета, Маццарра, Трапані, половину міст Палермо, Мессіна, Салерно та Неаполь, а також по одній торговій вулиці в кожному з міст Сицилійського королівства. Хоча цілком реалізувати ці подарунки не вдалось, Піза змогла отримати контроль над усім узбережжям Тоскани, фактично монополізувавши морську торгівлю міст центральних областей регіону, в тому числі і Флоренції.
Після завоювання контадо почались конфлікти між тосканськими містами. Головним суперником Пізи у XII столітті була Лукка, що прагнула отримати доступ до моря й оскаржувала у пізанців володіння над замком Монтіньйоpо. Два міста також сперечались за контроль над найважливішим італійським транспортним і торговим шляхом з Рима до Франції. Однак війни з Луккою не принесли значного успіху пізанцям: на бік Лукки перейшла Флоренція, яка сягнула до початку XIII століття значних успіхів у розвитку промисловості й торгівлі та встановила гегемонію у внутрішніх областях Тоскани. В подальшому протистояння Флоренції стало центральним моментом всієї італійської політики Пізанської республіки.
Посилення позицій Пізи в Західному Середземномор'ї спричинило загострення відносин із Генуєю. Генуезці також брали участь у хрестових походах до Палестини та заснували там свої колонії, що суперничали з пізанськими. Зростання торгівлі Пізи з містами Провансу й Лангедоку погрожував позиціям Генуї в цьому регіоні. Однак головним об'єктом протистояння двох республік стали Сардинія та Корсика. Встановлення сюзеренітету Пізи над островами було оскаржено генуезцями. Під час війни 1119—1133 років Генуї вдалось дещо потіснити позиції Пізи, домігшись перепідпорядкування Корсики генуезькому єпископу. Піза натомість отримала від папи римського Іннокентія II низку нових територій на південному сході Сардинії.
1136 року пізанський флот за санкцією папи атакував Амальфі, свого основного торгового суперника в Південній Італії, та зруйнував місто. Вважається, що разом із багатствами, награбованими пізанцями в Амальфі, вони вивезли , збірку законів Юстиніана I, що згодом стала одним з головних джерел європейського середньовічного права. Руйнування Амальфі стало кульмінацією морської могутності Пізи та свідченням її гегемонії в Західному Середземномор'ї.
Війна між Пізою та Генуєю відновилась 1165 року через торгові конфлікти в Південній Франції. Воєнні дії тривали до 1175 року та не принесли успіху жодній зі сторін.
Ще одним регіоном, за вплив у якому розгорнулась боротьба між двома морськими республіками, стала Сицилія. 1192 року пізанці захопили Мессіну, що спричинило серію сутичок між флотами Пізи та Генуї поблизу берегів Південної Італії, що завершилась 1204 року завоюванням генуезцями Сиракуз. Становище ускладнилось із початком понтифікату Іннокентія III, який для боротьби з імператором уклав тісний союз із Флоренцією та Генуєю.
Для стримування зростання генуезького впливу в Тірренському морі Піза пішла на зближення з південнофранцузькими й каталонськими портовими містами, які нещодавно виступили на арену європейської торгівлі: Марселем, Нарбонною та Барселоною.
1180 року також було укладено угоду з Венецією про розподіл сфер впливу: Піза зобов'язувалась не втручатись до політики Адріатичного басейну, Венеційська республіка — Тірренського. Однак уже невдовзі після цього пізанські кораблі атакували венеційський торговий караван, а в Пулі, Задарі, Спліті й Анконі були засновані факторії пізанських купців. 1199 року пізанці заблокували порт Бриндізі в Апулії, однак у наступній морській битві їх було розбито венеційським флотом. 1206 року, зрештою, було укладено мирну угоду, відповідно до якої Піза відмовилась від експансії в Адріатиці, зберігши, щоправда, свої торгові факторії в містах. У подальшому позиції Пізи та Венеції зблизились, оскільки для обох республік головним супротивником була Генуя, що невпинно посилювалась.
Культура Пізи за часів розквіту
Розквіт Пізанської морської держави сприяв бурхливому розвитку середньовічного мистецтва в республіці. В XI—XII століттях Піза перетворилась на один з основних центрів італійської архітектури, причому було вироблено власний стиль, що відзначався сполученням романських, візантійських та арабських елементів. Саме в той час в основних рисах сформувався історичний центр Пізи та його ядро — площа Кампо-деі-Міраколі (італ. Campo dei Miracoli — «Поле чудес»). 1064 року почалось зведення Пізанського кафедрального собору, що є яскравим зразком пізанського архітектурного стилю, пізніше доповненого готичними й ренесансними деталями. Будівництво собору фінансувалось в тому числі й за рахунок багатств, награбованих пізанськими моряками в рейдах на арабські міста Середземномор'я — під час нападу на Палермо в 1063 році і під час нападу на Махдію в 1087 році. До 1153 року належить початок будівництва баптистерію, що став найбільшим в Італії, а 1173 року — всесвітньо відомої вежі.
Інтер'єри кафедрального собору й баптистерію були створені у XIII столітті провідними італійськими скульпторами тієї доби — уродженцями Пізи й Джованні Пізано. Проникнення в XIII столітті готичного стилю в архітектуру Пізи ознаменувалось спорудженням таких видатних пам'яток, як церква , церкви Сан-Франческо й Сан-Нікола, будівля цвинтаря Кампосанто, зведена під керівництвом пізанського архітектора . Він також продовжив будівництво Пізанської вежі. Розквіт мистецтва в Пізі було перервано 1284 року розгромом та загибеллю флоту республіки в битві при Мелорії та подальшим крахом пізанської морської держави.
Боротьба гвельфів і гібеллінів та крах морської держави (XIII століття)
Зовнішня політика гібеллінської Пізи
Зовнішня політика Пізанської республіки в Європі з XI століття спиралась на союз з імператором Священної Римської імперії. Саме імператор гарантував незалежність і торгові привілеї республіки та надавав їй підтримку проти сусідніх комун, що орієнтувались на папу римського. Із загостренням боротьби гвельфів та гібелінів у Європі в першій половині XIII століття Піза стала головною базою гібеллінської партії в Центральній Італії.
1220 року Фрідріх II підтвердив владу Пізи над тосканським узбережжям, що спричинило різке невдоволення Генуї, Флоренції, Лукки й інших сусідніх гвельфських комун. Луккські та флорентійські війська вторглись на територію пізанського контадо та здобули перемогу при . Однак уже 1228 року пізанці захопили територію , розбивши армію гвельфів. У той же час республіка надала імператору кілька десятків суден для його експедиції в Палестину.
1241 року об'єднаний пізансько-імперський флот під командуванням Енцо Сардинського вщент розгромив папсько-генуезький флот в битві при Джильйо, полонивши при цьому понад тисячу чоловік, включаючи двох кардиналів і єпископа. Це призвело до відлучення Пізи від церкви на кілька років (до 1257), однак дозволило республіці перейти в наступ: було завойовано нові землі на Корсиці й Сардинії, а 1243 року навіть взято в облогу Геную. Війна з генуезцями за Сардинію завершилась до 1259 року посиленням пізанського контролю над островом.
Розвиток системи управління
Зростання торгівлі, ускладнення соціальної системи та загострення зовнішнього становища Пізанської республіки на початку XIII століття призвели до появи нового інституту державної влади: 1234 року главою держави став капітано-дель-пополо — воєначальник, що обирався із членів торгових гільдій та ремісничих цехів. Колегія консулів збереглась, однак відійшла на другий план в системі адміністрації, поступившись капітано-дель-пополо. Однак, на відміну від інших комун Середньої та Північної Італії, система капітанату в Пізі не відзначалась стійкістю через слабкість пізанських цехів. Фактично влада продовжувала залишатись у руках міського нобілітету. Однак під впливом боротьби гвельфів і гібеллінів у середовищі правлячої еліти почалось жорстке протистояння. Ворожі фракції очолювали родині делла , яка орієнтувалась на імператора, й Вісконті, яка симпатизувала гвельфам. Спроби імператора Фрідріха II примирити ворожі родини успіху не мали. Розбрат між аристократами створив умови для приходу до влади пополанів. 1254 року в Пізі спалахнуло повстання середніх шарів населення, що завершилось започаткуванням особливої колегії Старійшин народу, яка складалась із дванадцяти представників торгово-ремісничих цехів, та взяла на себе функції уряду республіки. Окрім того були сформовані нові ради депутатів цехів і територіальних органів пополанів, які отримали право затверджувати закони, що приймаються аристократичними Великою радою та Сенатом.
Крах морської могутності Пізи
Прихід до влади у 1250-х роках пополанів призвів до тимчасового послаблення пізанського нобілітету. Уголіно делла Герардеска та Джованні Вісконті були вигнані з республіки та знайшли притулок у Флоренції. Становище ускладнилось занепадом партії гібеллінів після смерті 1250 року імператора Фрідріха II. 1268 року означала крах претензій Гогенштауфенів на владу в Італії. На Пізу папою римським знову було накладено інтердикт, Анжуйська династія в Сицилійському королівстві вигнала пізанських купців із міст Південної Італії, а Сардинія була проголошена володінням Генуї.
1275 року відновилась війна з Флоренцією. За миром 1276 року Піза погодилась на повернення вигнаних гвельфів і надання флорентійцям права безподаткової торгівлі через пізанський порт. Окрім того, низка прикордонних фортець відійшли до Лукки. Разом із гвельфами 1276 року до Пізи повернувся граф Уголіно делла Герардеска, який останнім часом зблизився із прибічниками папи. Йому були повернуті конфісковані володіння та майно, а невдовзі Уголіно знову набув значного впливу в уряді республіки.
Послабленням Пізи скористався її давній супротивник Генуя. 1282 року відновилась війна між двома морськими державами. Пізанці спробували залучити до своєї боротьби проти Генуї Венеційську республіку, однак 8 серпня 1284 року в битві при Мелорії пізанський флот під командуванням й Уголіно делла Герардеска був цілковито розгромлений генуезцями. Загинув весь флот республіки та декілька тисяч пізанців. Поразка в цій битві призвела до краху морської могутності Пізи. Домінування в Західному Середземномор'ї перейшло до Генуї, яка також захопила пізанські володіння на Корсиці та Сардинії. Невдовзі припинили своє існування пізанські факторії в державах хрестоносців у Палестині. В самому місті підозри у зраді Уголіно делла Герардеска спричинили 1288 року повстання прогібеллінськи налаштованих пополанів. Уголіно та його діти були заарештовані й за кілька місяців померли з голоду.
Скориставшись поразкою на морі, до володінь Пізи вторглись сухопутні війська Флоренції та Лукки. Генуезький флот захопив пізанську бухту, а флорентійці взяли в облогу місто. За миром 1293 року Піза відмовилась від Корсики та Північної Сардинії, надала свободу торгівлі через свій порт і сплатила величезну контрибуцію Генуї.
1324 року здався Кальярі, завойований Арагоном, — останній оплот пізанців на Сардинії. Пізанська морська держава припинила своє існування.
Занепад і втрата незалежності (XIV — початок XV століття)
Битва при Мелорії стала поворотним моментом в історії Пізанської республіки. Після неї Піза вже ніколи не змогла оговтатись і відновити претензії на домінування в Середземномор'ї. Зовнішній горизонт політики республіки різко звузився. Торгові обороти Пізи значно знизились, покравши край процвітанню країни. У XIV столітті напрямок нижньої течії річки Арно почав поступово відхилятись від міста, що ускладнило підходи до пізанської гавані великих морських суден. Роль Пізи як середземноморського порту почала падати. Почалось заболочення узбережжя, що сприяло поширенню малярії в околицях міста.
Зовнішня політика Пізи на початку XIV століття продовжувала розвиватись в руслі гібеллінізму. 1312 року до Пізи прибув імператор Генріх VII, спричинивши підйом патріотичних сил у республіці. Після несподіваної смерті імператора 1313 року пізанці обрали своїм подеста́ , який розгорнув політику територіальної експансії в Тоскані. 1314 року пізанські війська під командуванням Угуччіоне завоювали Лукку, а наступного року в розгромили армію Флорентійської республіки, посилену неаполітанськими загонами. Однак тиранічні методи правління Угуччіоне спричинили його усунення 1316 року.
За цим стався новий виток послаблення республіки: в Луцці посилився колишній соратник Угуччіоне Каструччіо Кастракані, який 1323 року завоював Пізу. Хоча смерть Кастракані 1328 року відновила незалежність республіки, вона вже не змогла претендувати на провідні ролі в Тоскані.
Нова війна з Флоренцією за контроль над Луккою у 1340-х—1350-х роках, розпочавшись з перемоги пізанців 1341 року та завоюванням Лукки 1342 року, завершилась флорентійською атакою бухти Пізи й захопленням портових мереж міста. 1369 року Лукка була остаточно втрачена.
Внутрішнє становище Пізанської республіки в XIV столітті відзначалось сильною нестабільністю, постійною боротьбою ворожих політичних угрупувань, частими державними переворотами та невдалими спробами встановлення сеньйорії. Головну роль у боротьбі за владу відігравали дві партії — берголіні (від італ. bergolo — простак), що представляли інтереси пополанів і гібеллінів, на чолі з родиною , і распанті (від італ. raspante — розбійник), що спирались на аристократію і гвельфів, на чолі з Герардескі. Після смерті 1347 року графа перевагу отримали берголіні, а генерал-капітаном Пізанської республіки став (з 1351 року — його син ). Однак під час візиту до Пізи імператора Карла IV 1355 року в місті спалахнули хвилювання, що призвели до страти імператором Франческо Гамбакорти і його родини. Влада знову перейшла до распанті. Їх правління, тим не менше, тривало недовго: 1369 року до Пізи повернувся , який примирився з імператором та очолив уряд республіки.
Наприкінці XIV століття Пізанська республіка потрапила до сфери впливу Міланського герцогства, правитель якого, , намагався об'єднати під своєю владою Ломбардію, Емілію та Тоскану. 1392 року після убивства П'єтро Гамбакорти до влади в Пізі прийшов , глава Ради старійшин і прибічник герцога Міланського. Якопо спробував установити в республіці династичну сеньйорію за типом північноіталійських міст-держав, однак невдовзі (1398) помер. Його син і наступник 1399 року продав Пізу Мілану за 200 000 флоринів, зберігши для себе невелике з Ельбою й отримавши 1402 року титул пфальцграфа Священної Римської імперії. В результаті Пізанська республіка втратила незалежність, перейшовши під владу Міланського герцогства.
Після смерті Джангалеаццо I Вісконті його спадкоємець 1405 року продав місто Флоренції. Хоча пізанці, довідавшись про цю оборудку, повстали, скинули уряд міланців і передали владу , місто взяла в облогу велика флорентійська армія. Після багатомісячної облоги й початку голоду 1406 року Піза капітулювала. Республіка була ліквідована, а її територія (за винятком князівства Пьйомбіно й Ліворно, захопленого генуезцями) приєднана до Флоренції.
Друга республіка (1494—1509)
Перехід під владу Флоренції 1406 року спричинив масову еміграцію впливових пізанців з міста. Державна система Флорентійської республіки була орієнтована на підтримку промисловості й торгівлі громадян власне Флоренції за рахунок посиленої експлуатації підкорених областей і міст. Обороти пізанського порту різко скоротились, упало виробництво сільськогосподарської продукції, а околиці міста перетворились на заболочені пустирі. Жителі Пізи втратили право брати участь у формуванні органів управління флорентійської республіки. Незважаючи на ці фактори в Пізі тривав розвиток міської культури.
За часів правління сеньйора Флоренції Лоренцо Медічі місто стало одним із центрів мистецтва Відродження в Тоскані, а 1473 року було відроджено Пізанський університет, заснований ще 1343 року, але перебував у глибинній кризі. На навчання в університет Пізи були переведені багато студентів із самої Флоренції.
Республіканські традиції в Пізі та прагнення до відновлення її незалежності від Флоренції були досить сильними упродовж XV століття. Тому лишень 1494 року на територію Тоскани вступили війська французького короля Карла VIII, що рухались уздовж узбережжя на завоювання Неаполітанського королівства, в Пізі спалахнуло загальнонародне повстання. Флорентійців було вигнано, проголошено незалежність і відновлено стару республіканську конституцію. Флоренція в той час була послаблена вигнанням Медічі та встановленням режиму Савонароли й не могла надати належного спротиву пізанському повстанню.
Однак лишень у Флоренції встановився відносно стабільний уряд, він перейшов наступ. 1498 року пізанцям удалось розгромити флорентійську армію , що атакувала місто. 1499 року була здійснена нова спроба захоплення Пізи, що також завершилась невдало. Тиск посилився після приходу до влади П'єро Содеріні, державним секретарем якого був Ніколо Макіавеллі. У Флоренції була здійснена військова реформа, що дозволило з новими силами атакувати Пізу. На початку 1509 року місто було взято в облогу флорентійськими військами. Після декількох місяців оборони та повного виснаження продовольчих запасів у її жителів, 8 червня 1509 року Піза капітулювала. В місті було відновлено владу Флоренції.
Падіння Другої Пізанської республіки 1509 року призвело до ще більш масової міграції, ніж 1406 року, в результаті якої пізанські колонії виникли у багатьох містах Європи. Саме місто занепало, поступившись місцем головного тосканського порту сусідньому Ліворно. Хоч у період реставрації Медічі в Пізі знову почалось відродження інтересу до мистецтва й наук, а згодом у місті працював Галілео Галілей, Піза остаточно перетворилась на другорядне італійське місто. З 1569 року Піза увійшла до складу Великого герцогства Тосканського. Населення міста скоротилось до 1551 року до 8500 чоловік, а новий економічний і культурний підйом розпочався тільки у XVIII столітті.
Доба Відродження в Пізі
Хоча Піза, на відміну від Флоренції, Мілана, Рима та Венеції, не стала одним із загальноіталійських центрів мистецтва доби Відродження, досягнення її архітектури Високого середньовіччя та формування в Пізі в XI столітті першого національного художнього стилю дозволили місту зайняти пристойне місце в процесі розвитку культури Ренесансу в Італії.
Найвидатніший діяч пізанського мистецтва XIII століття — Нікола Пізано, став одним із основоположників нової течії в архітектурі, скульптурі та образотворчому мистецтві. За роллю, яку він відіграв у становленні мистецтва Раннього Відродження, значення Пізано порівнювали зі значенням Петрарки для літератури. Одним із його найвидатніших творів стала кафедра в Пізанському баптистерії. Ця праця так цінувалась пізанцями, що для її охорони було прийнято спеціальний закон і призначено регулярну варту. Ніколо Пізано заснував цілу школу італійських скульпторів та архітекторів, головним представником якої став його син Джованні Пізано (бл. 1250—1314), автор кафедри Пізанського собору й церков Сан-Джованні та Сан-Нікола в Пізі. Представники пізанської скульптурної школи (Андреа Пізано, ) працювали в Сієні, Орв'єто, Флоренції, Луцці, Мілані та інших італійських містах.
В галузі образотворчого мистецтва Піза поступалась іншим тосканським містам, хоча серед художників, які працювали в місті, було кілька великих діячів та Раннього Відродження: Джунта Пізано, , Франческо Траїні, П'єтро Лоренцетті, Сімоне Мартіні, Спінелло Аретіно й інші. У XV — на початку XVI століття в Пізі творили Беноццо Гоццолі, Содома, Мікеланджело та Джорджо Вазарі.
Розвивались у Пізі й суспільні науки. Їх центром став університет, заснований 1343 року, в якому існували факультети теології, цивільного права, церковного права й медицини. В університеті викладав , один з відомих гуманістів XIV століття й коментатор «Божественної комедії» Данте. Новий поштовх до розвитку університет отримав за часів правління Лоренцо Пишного, який 1476 року перевів до Пізи значну частину викладацького складу університету Флоренції. У XVI столітті Пізанський університет набув європейської відомості, передусім в галузі ботаніки, анатомії, астрономії та медицини. З нього вийшов і найвідоміший вчений-пізанець — Галілео Галілей.
Див. також
Джерела
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пізанська республіка |
- (італ.)
- Всесвітня історія. Енциклопедія. — М., 1957. [ 28 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- Історія Італії. — М., 1970.
- . Італійські комуни XIV—XV ст. — М.-Л., 1965.
- Рутенбург В. Італія та Європа напередодні нових часів. — Л., 1974.
- (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Pizanska respublika ital Repubblica di PisaRespublika 1085 1406 1494 1509 PraporDeviz Urbis me dignum pisane noscite signumMarkgrafstvo Toskana v XI stolittiStolicya PizaMova i toskanska latina italijska dzherelo Religiya KatolicizmPlosha Blizko 2 300 km 1405 Naselennya Blizko 80 000 chol 1405 Podesta Valyuta Pizanskij denarijPoperednik NastupnikItalijske korolivstvo Svyashenna Rimska imperiya Toskanska marka Florentijska respublikaKnyazivstvo PombinoVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Pizanska respublika Pizanska respublika ital Repubblica di Pisa misto derzhava v Italiyi sho isnuvala u 1085 1406 rokah a potim z 1494 do 1509 roku Pizanska respublika stala pershoyu italijskoyu morskoyu derzhavoyu v XI XII stolittyah ustanovivshi svij kontrol nad Korsikoyu ta Sardiniyeyu ta zasnuvavshi torgovi koloniyi praktichno u vsih osnovnih portah Seredzemnogo morya Mogutnist Pizi bazuvalas na poserednickij torgivli peredusim z Levantom Vizantiyeyu ta ispanskimi derzhavami Do togo periodu nalezhit rozkvit pizanskogo mistectva peredusim arhitekturi Odnak 1284 roku respublika zaznala nishivnoyi porazki vid Genuyi v bitvi pri Meloriyi ta bula vitisnena z osnovnih seredzemnomorskih rinkiv Ce prizvelo do pochatku zanepadu respubliki chomu takozh spriyali nevdachi gibelinskoyi Pizi u vijnah iz gvelfskimi komunami Toskani 1406 roku Piza bula zavojovana Florenciyeyu Za umov pochatku Italijskih vijn 1494 roku v misti pochalos povstannya j bula progoloshena nezalezhnist respubliki odnak uzhe 1509 roku pislya bagatomisyachnoyi oblogi Piza kapitulyuvala pered silami Florenciyi yaki mali chiselnu perevagu 1569 misto uvijshlo do skladu Velikogo gercogstva Toskanskogo Stanovlennya ta rozkvit morskoyi derzhavi XI XII stolittya Borotba z arabami ta utvorennya morskoyi derzhavi Vzhe za chasiv vizantijskogo ta langobardskogo panuvannya rozpochavsya pidjom morskoyi torgivli mist italijskogo uzberezhzhya Za umov slabkosti centralnoyi vladi j neobhidnosti organizaciyi oboroni beregiv Italiyi vid zovnishnoyi zagrozi spochatku z boku Vizantiyi potim arabiv u cih mistah z yavilis pershi elementi samostijnosti Vzhe do VII stolittya nalezhat pershi zgadki pro nayavnist vijskovogo flotu u Pizi pizanci dopomogli papi Grigoriyu I v jogo vijni z vizantijskim ekzarhom Ravenni U IX stolitti Piza stala providnim portom pivnichnoyi chastini Tirrenskogo morya zdijsnyuyuchi torgivlyu mizh toskanskim uzberezhzhyam Sardiniyeyu Korsikoyu ta Provansom Frankske zavoyuvannya vklyuchilo misto do skladu imperiyi Karla Velikogo sho suprovodzhuvalos deyakim upovilnennyam ekonomichnogo rozvitku Pizi odnak pislya rozpadu imperiyi ta formuvannya markgrafstva Toskani tempi zrostannya morskoyi torgivli ta politichnoyi samostijnosti mista znovu priskorilis Misto faktichno upravlyalos miscevimi aristokratichnimi rodinami yaki duzhe rano vklyuchilis do torgovoyi diyalnosti Navit pizanskij vikont predstavnik markgrafa Toskani v misti viyavivsya vtyagnutim do morskoyi torgivli sho spriyalo poslablennyu centralnoyi vladi v Pizi Svidchennyam tomu sho vzhe do pochatku XI stolittya Piza syagnula pevnogo stupenyu avtonomiyi ye vijna 1003 roku mizh Pizoyu ta Lukkoyu persha zafiksovana u dzherelah vijna mizh dvoma italijskimi mistami Do XI stolittya Piza peretvorilas na vazhlivij torgovelnij centr sho skladav konkurenciyu primorskim mistam Pivdennoyi Italiyi Amalfi Neapolyu Bari Odnak golovnoyu pereponoyu dlya podalshogo rozvitku morskoyi torgivli mista stali nevpinni nabigi arabiv na italijski ta pivdennofrancuzki beregi Borotbu z arabami v Zahidnomu Seredzemnomor yi ocholila Piza Vzhe u X pizanci ta genuezci spilno diyali proti arabskih korabliv bilya pivnichno zahidnogo uzberezhzhya Italiyi 1004 roku saracinam udalos prorvatis do Pizi ta zrujnuvati odin z yiyi kvartaliv Nabig povtorivsya 1011 roku Pislya cogo Piza perejshla v nastup U 1016 1017 rokah v soyuzi z Genuyeyu pizanci atakuvali Sardiniyu ta rozgromili bazu arabskih pirativ sho tam rozmishuvalas Ce dozvolilo zasnuvati u pivdenno shidnij chastini ostrova nevelike pizanske poselennya sho stalo pershoyu koloniyeyu ta placdarmom dlya zavoyuvannya Sardiniyi Miscevij pravitel yudik suddya Kalyari nevdovzi viznav syuzerenitet Pizi Uprodovzh nastupnih desyatilit pizanskij flot neodnorazovo zdijsnyuvav rejdi na arabski poselennya v Kalabriyi ta na Siciliyi a 1035 roku rozgromiv vijskovi z yednannya saraciniv poblizu uzberezhzhya Pivnichnoyi Afriki j zahopiv Karfagen Najbilshoyu operaciyeyu pizanciv stav napad 1063 roku na Palermo v rezultati yakogo cej centr arabskogo panuvannya na Siciliyi bulo cilkom zrujnovano Bagatstva nagrabovani v Palermo dozvolili rozpochati budivnictvo Pizanskogo soboru sho zgodom stav yadrom centralnogo majdanu mista Kampo dei Mirakoli U 1051 1052 rokah pizanskij admiral Dzhakopo Churini zavoyuvav Korsiku yaka 1077 roku za uhvaloyu papi rimskogo bula progoloshena koloniyeyu Pizi Syuzerenitet pizanciv nad Korsikoyu ta Sardiniyeyu bulo ostatochno pidtverdzheno Urbanom II 1092 roku V 1087 roci Piza razom z Genuyeyu zdijsnili uspishnij napad na Mahdiyu musulmanske misto na pivnochi Afriki zahopivshi i pograbuvavshi jogo vnaslidok spilnoyi morskoyi operaciyi Znachni koshti otrimani vnaslidok pograbuvannya Mahdiyi pishli na zavershennya budivnictva velichnogo Pizanskogo soboru Do zavershennya XI stolittya usunuvshi arabsku zagrozu priberezhnim regionam Zahidnogo Seredzemnomor ya Piza stala na deyakij chas providnoyu morskoyu derzhavoyu Yevropi Yiyi torgovi zv yazki ohoplyuvali krayini vid Ispaniyi do Levantu a flot panuvav u Seredzemnomu mori 1077 roku papa Grigorij VII zatverdiv pizanski Morski zakoni ta zvichayi ital Consuetudini di mare yak osnovnij dokument sho regulyuye normi morskogo prava yevropejskih derzhav Hoch uzhe 1060 roku pochalas trivala vorozhnecha z Genuyeyu yaka takozh pretenduvala na Sardiniyu ta dominuvannya na seredzemnomorskih torgovih shlyahah gegemoniya pizanciv u regioni do pochatku XII stolittya bula bezperechnoyu Formuvannya komuni Zrostannya vijskovo morskogo vplivu dozvolilo Pizi domogtis politichnoyi nezalezhnosti vid Toskani Vzhe na pochatku 1080 h rokiv bula stvorena komuna mistyan sho pretenduvala na uchast v upravlinni mistom Praktichno odrazu komuna sho predstavlyala interesi torgovih kil Pizi skoncentruvala u svoyih rukah faktichnu vladu v misti zalishivshi yepiskopu j vikontu minimum vplivu U borotbi za investituru pizanci nadali pidtrimku imperatoru Genrihu IV proti papi za sho 1081 roku otrimali hartiyu sho nadala mistu pravo shirokogo samovryaduvannya j peredala vladu v Pizi kolegialnim organam komuni Radi starijshin ta konsulam yakih vona obirala Hocha yuridichno Piza zalishalas u skladi Toskanskoyi marki do seredini 1080 h rokiv Pizanska respublika nabula faktichnoyi nezalezhnosti peredusim stosovno vnutrishnogo upravlinnya zovnishnoyi politiki j organizaciyi torgivli V Pizi remisniche virobnictvo bulo neznachnim i takim sho ne jshlo u porivnyannya z morskoyu torgivleyu respubliki Tomu v komuni pervinno golovnu rol vidigravali torgovelni kola a remisnichi cehi ne nabuli politichnogo vplivu Inshoyu osoblivistyu Pizi bula tisna zajnyatist miscevoyi aristokratiyi do morskoyi torgivli sho viznachilo aristokratichnij harakter rannoyi komuni j vidsutnist antagonizmu mizh dvoryanstvom i kupeckoyu elitoyu Hocha u XII stolitti politichna sistema Pizi bula desho demokratizovana na choli mista postav vibornij z chisla inozemciv podesta a do uchasti u viborah derzhavnih organiv buli dopusheni bilsh shiroki shari torgovo remisnichih kil vlada v Pizanskij respublici zbereglas u aristokratiyi Bagato v chomu zavdyaki comu Piza stala odnim z golovnih soyuznikiv imperatora v borotbi gvelfiv i gibelliniv sho rozgornulas v Italiyi u XII XIII stolittyah Uchast u hrestovih pohodah Flot i zbrojni sili Pizanskoyi respubliki brali najaktivnishu uchast v hrestovih pohodah She za visim rokiv do ogoloshennya pershogo hrestovogo pohodu zdijsnenogo papoyu Urbanom II v 1095 na sobori v Klermoni Piza razom z Genuyeyu zdijsnili v 1087 roci samostijnij napad na Mahdiyu musulmanske misto na pivnochi Afriki zahopivshi i pograbuvavshi jogo vnaslidok spilnoyi morskoyi operaciyi Cej uspishnij napad yevropejskogo flotu na daleki saracinski zemli spriyav viniknennyu ideyi hrestovih pohodiv i sluguvav dokazom mozhlivosti yih uspishnogo provedennya Uchast u hrestovih pohodah spriyala zrostannyu morskoyi mogutnosti Pizi U 1098 1099 rokah pizanci sporyadili 120 korabliv yaki perevozili hrestonosciv do Palestini j postachali yihnyu armiyu ozbroyennyam ta proviantom Pizanski zagoni brali uchast u boyah pid Antiohiyeyu ta nastupi na Yerusalim Na choli pizanciv stoyav arhiyepiskop Dagobert yakij 1099 roku buv obranij patriarhom Yerusalimskim Za svoyu dopomogu Piza otrimala vinyatkovi torgovi privileyi v derzhavah hrestonosciv u Palestini ta zasnuvala koloniyi v osnovnih portah levantinskogo uzberezhzhya v Akri Yaffi Tripoli i Tiri Osoblivo silnimi buli poziciyi pizanciv u Yaffi bilsha chastina yakoyi bula vidbudovana nimi zanovo Pizanski kolonisti mali pravo bezpodatkovoyi torgivli na teritoriyah hrestonosciv i svobodu vid sudovoyi yurisdikciyi miscevih praviteliv U podalshomu pizanski koloniyi v Palestini vidigravali znachnu rol u politichnij borotbi za vladu v Yerusalimskomu korolivstvi zokrema pidtrimuvali Gi de Luzinyana proti Genriha Shampanskogo u 1192 1193 rokah Odnochasno Piza ne pripinyala torgovih vidnosin i z protivnikami hrestonosciv sultanami Yegiptu j Saladinom Faktoriyi pizanciv buli zasnovani takozh v Aleksandriyi ta Kayiri a v Konstantinopoli vizantijskij imperator Oleksij I Komnin nadav yim osoblivi torgovi privileyi U XII stolitti chiselnist naselennya pizanskogo kvartalu v Konstantinopoli stanovila blizko 1 000 cholovik Okrim hrestovih pohodiv do Palestini na pochatku XII stolittya Piza prodovzhila borotbu z arabami Zahidnogo Seredzemnomor ya 1088 roku bulo zdijsneno uspishnij napad na misto Mahdiya v Tunisi Za kilka rokiv flot pizanciv brav uchast u voyennih diyah korolya Kastiliyi proti valensijskogo knyazivstva Sida Kampeadora 1113 roku pizanskij flot u skladi 300 korabliv pidtrimanij vijskovimi kontingentami deyakih inshih italijskih i provansalskih mist vzyav uchast u Balearskomu hrestovomu pohodi pid chas yakogo vtorgsya na Balearski ostrovi yaki na toj chas perebuvali u volodinni arabiv i rozgromiv tamteshni piratski bazi Piznishe v soyuzi z grafom Barseloni Rajmonom Berengarom III pizanci voyuvali z mavrami Valensiyi Leridi j Tortosi Hoch Almoravidi nevdovzi vidnovili kontrol nad Balearami kampaniyi proti ispanskih arabiv znachno zbagatili Pizansku respubliku a chastina koshtiv bula spryamovana na finansuvannya masovanoyi programi mistobuduvannya v Pizi Zavoyuvannya kontado j pochatok vijn iz Genuyeyu Pislya smerti markgrafini Matildi 1115 roku centralna vlada v Toskani praktichno pripinila svoye isnuvannya Chislenni miski komuni regionu pochali borotbu za pidkorennya silskoyi okrugi ta miscevogo dvoryanstva Piza sho mala znachnij finansovij potencial ta vijskovi sili bez osoblivih problem ustanovila svoyu vladu nad teritoriyeyu pizanskogo kontado silskoyi miscevosti navkolo mista U 1162 1165 rokah imperator Fridrih I zacikavlenij u pidtrimci dlya borotbi z papoyu podaruvav Pizi pravo svobodi torgivli vsiyeyu Yevropoyu ta peredav respublici uzberezhzhya Toskani vid Porto Venere v Liguriyi do Chivitavekk yi v Lacio mista Gaeta Maccarra Trapani polovinu mist Palermo Messina Salerno ta Neapol a takozh po odnij torgovij vulici v kozhnomu z mist Sicilijskogo korolivstva Hocha cilkom realizuvati ci podarunki ne vdalos Piza zmogla otrimati kontrol nad usim uzberezhzhyam Toskani faktichno monopolizuvavshi morsku torgivlyu mist centralnih oblastej regionu v tomu chisli i Florenciyi Pislya zavoyuvannya kontado pochalis konflikti mizh toskanskimi mistami Golovnim supernikom Pizi u XII stolitti bula Lukka sho pragnula otrimati dostup do morya j oskarzhuvala u pizanciv volodinnya nad zamkom Montinjopo Dva mista takozh sperechalis za kontrol nad najvazhlivishim italijskim transportnim i torgovim shlyahom z Rima do Franciyi Odnak vijni z Lukkoyu ne prinesli znachnogo uspihu pizancyam na bik Lukki perejshla Florenciya yaka syagnula do pochatku XIII stolittya znachnih uspihiv u rozvitku promislovosti j torgivli ta vstanovila gegemoniyu u vnutrishnih oblastyah Toskani V podalshomu protistoyannya Florenciyi stalo centralnim momentom vsiyeyi italijskoyi politiki Pizanskoyi respubliki Posilennya pozicij Pizi v Zahidnomu Seredzemnomor yi sprichinilo zagostrennya vidnosin iz Genuyeyu Genuezci takozh brali uchast u hrestovih pohodah do Palestini ta zasnuvali tam svoyi koloniyi sho supernichali z pizanskimi Zrostannya torgivli Pizi z mistami Provansu j Langedoku pogrozhuvav poziciyam Genuyi v comu regioni Odnak golovnim ob yektom protistoyannya dvoh respublik stali Sardiniya ta Korsika Vstanovlennya syuzerenitetu Pizi nad ostrovami bulo oskarzheno genuezcyami Pid chas vijni 1119 1133 rokiv Genuyi vdalos desho potisniti poziciyi Pizi domigshis perepidporyadkuvannya Korsiki genuezkomu yepiskopu Piza natomist otrimala vid papi rimskogo Innokentiya II nizku novih teritorij na pivdennomu shodi Sardiniyi 1136 roku pizanskij flot za sankciyeyu papi atakuvav Amalfi svogo osnovnogo torgovogo supernika v Pivdennij Italiyi ta zrujnuvav misto Vvazhayetsya sho razom iz bagatstvami nagrabovanimi pizancyami v Amalfi voni vivezli zbirku zakoniv Yustiniana I sho zgodom stala odnim z golovnih dzherel yevropejskogo serednovichnogo prava Rujnuvannya Amalfi stalo kulminaciyeyu morskoyi mogutnosti Pizi ta svidchennyam yiyi gegemoniyi v Zahidnomu Seredzemnomor yi Vijna mizh Pizoyu ta Genuyeyu vidnovilas 1165 roku cherez torgovi konflikti v Pivdennij Franciyi Voyenni diyi trivali do 1175 roku ta ne prinesli uspihu zhodnij zi storin She odnim regionom za vpliv u yakomu rozgornulas borotba mizh dvoma morskimi respublikami stala Siciliya 1192 roku pizanci zahopili Messinu sho sprichinilo seriyu sutichok mizh flotami Pizi ta Genuyi poblizu beregiv Pivdennoyi Italiyi sho zavershilas 1204 roku zavoyuvannyam genuezcyami Sirakuz Stanovishe uskladnilos iz pochatkom pontifikatu Innokentiya III yakij dlya borotbi z imperatorom uklav tisnij soyuz iz Florenciyeyu ta Genuyeyu Dlya strimuvannya zrostannya genuezkogo vplivu v Tirrenskomu mori Piza pishla na zblizhennya z pivdennofrancuzkimi j katalonskimi portovimi mistami yaki neshodavno vistupili na arenu yevropejskoyi torgivli Marselem Narbonnoyu ta Barselonoyu 1180 roku takozh bulo ukladeno ugodu z Veneciyeyu pro rozpodil sfer vplivu Piza zobov yazuvalas ne vtruchatis do politiki Adriatichnogo basejnu Venecijska respublika Tirrenskogo Odnak uzhe nevdovzi pislya cogo pizanski korabli atakuvali venecijskij torgovij karavan a v Puli Zadari Spliti j Ankoni buli zasnovani faktoriyi pizanskih kupciv 1199 roku pizanci zablokuvali port Brindizi v Apuliyi odnak u nastupnij morskij bitvi yih bulo rozbito venecijskim flotom 1206 roku zreshtoyu bulo ukladeno mirnu ugodu vidpovidno do yakoyi Piza vidmovilas vid ekspansiyi v Adriatici zberigshi shopravda svoyi torgovi faktoriyi v mistah U podalshomu poziciyi Pizi ta Veneciyi zblizilis oskilki dlya oboh respublik golovnim suprotivnikom bula Genuya sho nevpinno posilyuvalas Kultura Pizi za chasiv rozkvitu Rozkvit Pizanskoyi morskoyi derzhavi spriyav burhlivomu rozvitku serednovichnogo mistectva v respublici V XI XII stolittyah Piza peretvorilas na odin z osnovnih centriv italijskoyi arhitekturi prichomu bulo virobleno vlasnij stil sho vidznachavsya spoluchennyam romanskih vizantijskih ta arabskih elementiv Same v toj chas v osnovnih risah sformuvavsya istorichnij centr Pizi ta jogo yadro plosha Kampo dei Mirakoli ital Campo dei Miracoli Pole chudes 1064 roku pochalos zvedennya Pizanskogo kafedralnogo soboru sho ye yaskravim zrazkom pizanskogo arhitekturnogo stilyu piznishe dopovnenogo gotichnimi j renesansnimi detalyami Budivnictvo soboru finansuvalos v tomu chisli j za rahunok bagatstv nagrabovanih pizanskimi moryakami v rejdah na arabski mista Seredzemnomor ya pid chas napadu na Palermo v 1063 roci i pid chas napadu na Mahdiyu v 1087 roci Do 1153 roku nalezhit pochatok budivnictva baptisteriyu sho stav najbilshim v Italiyi a 1173 roku vsesvitno vidomoyi vezhi Inter yeri kafedralnogo soboru j baptisteriyu buli stvoreni u XIII stolitti providnimi italijskimi skulptorami tiyeyi dobi urodzhencyami Pizi j Dzhovanni Pizano Proniknennya v XIII stolitti gotichnogo stilyu v arhitekturu Pizi oznamenuvalos sporudzhennyam takih vidatnih pam yatok yak cerkva cerkvi San Franchesko j San Nikola budivlya cvintarya Kamposanto zvedena pid kerivnictvom pizanskogo arhitektora Vin takozh prodovzhiv budivnictvo Pizanskoyi vezhi Rozkvit mistectva v Pizi bulo perervano 1284 roku rozgromom ta zagibellyu flotu respubliki v bitvi pri Meloriyi ta podalshim krahom pizanskoyi morskoyi derzhavi Plosha Kampo dei Mirakoli v PiziBorotba gvelfiv i gibelliniv ta krah morskoyi derzhavi XIII stolittya Zovnishnya politika gibellinskoyi Pizi Zovnishnya politika Pizanskoyi respubliki v Yevropi z XI stolittya spiralas na soyuz z imperatorom Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Same imperator garantuvav nezalezhnist i torgovi privileyi respubliki ta nadavav yij pidtrimku proti susidnih komun sho oriyentuvalis na papu rimskogo Iz zagostrennyam borotbi gvelfiv ta gibeliniv u Yevropi v pershij polovini XIII stolittya Piza stala golovnoyu bazoyu gibellinskoyi partiyi v Centralnij Italiyi 1220 roku Fridrih II pidtverdiv vladu Pizi nad toskanskim uzberezhzhyam sho sprichinilo rizke nevdovolennya Genuyi Florenciyi Lukki j inshih susidnih gvelfskih komun Lukkski ta florentijski vijska vtorglis na teritoriyu pizanskogo kontado ta zdobuli peremogu pri Odnak uzhe 1228 roku pizanci zahopili teritoriyu rozbivshi armiyu gvelfiv U toj zhe chas respublika nadala imperatoru kilka desyatkiv suden dlya jogo ekspediciyi v Palestinu 1241 roku ob yednanij pizansko imperskij flot pid komanduvannyam Enco Sardinskogo vshent rozgromiv papsko genuezkij flot v bitvi pri Dzhiljo polonivshi pri comu ponad tisyachu cholovik vklyuchayuchi dvoh kardinaliv i yepiskopa Ce prizvelo do vidluchennya Pizi vid cerkvi na kilka rokiv do 1257 odnak dozvolilo respublici perejti v nastup bulo zavojovano novi zemli na Korsici j Sardiniyi a 1243 roku navit vzyato v oblogu Genuyu Vijna z genuezcyami za Sardiniyu zavershilas do 1259 roku posilennyam pizanskogo kontrolyu nad ostrovom Rozvitok sistemi upravlinnya Zrostannya torgivli uskladnennya socialnoyi sistemi ta zagostrennya zovnishnogo stanovisha Pizanskoyi respubliki na pochatku XIII stolittya prizveli do poyavi novogo institutu derzhavnoyi vladi 1234 roku glavoyu derzhavi stav kapitano del popolo voyenachalnik sho obiravsya iz chleniv torgovih gildij ta remisnichih cehiv Kolegiya konsuliv zbereglas odnak vidijshla na drugij plan v sistemi administraciyi postupivshis kapitano del popolo Odnak na vidminu vid inshih komun Serednoyi ta Pivnichnoyi Italiyi sistema kapitanatu v Pizi ne vidznachalas stijkistyu cherez slabkist pizanskih cehiv Faktichno vlada prodovzhuvala zalishatis u rukah miskogo nobilitetu Odnak pid vplivom borotbi gvelfiv i gibelliniv u seredovishi pravlyachoyi eliti pochalos zhorstke protistoyannya Vorozhi frakciyi ocholyuvali rodini della yaka oriyentuvalas na imperatora j Viskonti yaka simpatizuvala gvelfam Sprobi imperatora Fridriha II primiriti vorozhi rodini uspihu ne mali Rozbrat mizh aristokratami stvoriv umovi dlya prihodu do vladi popolaniv 1254 roku v Pizi spalahnulo povstannya serednih shariv naselennya sho zavershilos zapochatkuvannyam osoblivoyi kolegiyi Starijshin narodu yaka skladalas iz dvanadcyati predstavnikiv torgovo remisnichih cehiv ta vzyala na sebe funkciyi uryadu respubliki Okrim togo buli sformovani novi radi deputativ cehiv i teritorialnih organiv popolaniv yaki otrimali pravo zatverdzhuvati zakoni sho prijmayutsya aristokratichnimi Velikoyu radoyu ta Senatom Krah morskoyi mogutnosti Pizi ta jogo sini Zhan Batist Karpo 1861 Prihid do vladi u 1250 h rokah popolaniv prizviv do timchasovogo poslablennya pizanskogo nobilitetu Ugolino della Gerardeska ta Dzhovanni Viskonti buli vignani z respubliki ta znajshli pritulok u Florenciyi Stanovishe uskladnilos zanepadom partiyi gibelliniv pislya smerti 1250 roku imperatora Fridriha II 1268 roku oznachala krah pretenzij Gogenshtaufeniv na vladu v Italiyi Na Pizu papoyu rimskim znovu bulo nakladeno interdikt Anzhujska dinastiya v Sicilijskomu korolivstvi vignala pizanskih kupciv iz mist Pivdennoyi Italiyi a Sardiniya bula progoloshena volodinnyam Genuyi 1275 roku vidnovilas vijna z Florenciyeyu Za mirom 1276 roku Piza pogodilas na povernennya vignanih gvelfiv i nadannya florentijcyam prava bezpodatkovoyi torgivli cherez pizanskij port Okrim togo nizka prikordonnih fortec vidijshli do Lukki Razom iz gvelfami 1276 roku do Pizi povernuvsya graf Ugolino della Gerardeska yakij ostannim chasom zblizivsya iz pribichnikami papi Jomu buli povernuti konfiskovani volodinnya ta majno a nevdovzi Ugolino znovu nabuv znachnogo vplivu v uryadi respubliki Poslablennyam Pizi skoristavsya yiyi davnij suprotivnik Genuya 1282 roku vidnovilas vijna mizh dvoma morskimi derzhavami Pizanci sprobuvali zaluchiti do svoyeyi borotbi proti Genuyi Venecijsku respubliku odnak 8 serpnya 1284 roku v bitvi pri Meloriyi pizanskij flot pid komanduvannyam j Ugolino della Gerardeska buv cilkovito rozgromlenij genuezcyami Zaginuv ves flot respubliki ta dekilka tisyach pizanciv Porazka v cij bitvi prizvela do krahu morskoyi mogutnosti Pizi Dominuvannya v Zahidnomu Seredzemnomor yi perejshlo do Genuyi yaka takozh zahopila pizanski volodinnya na Korsici ta Sardiniyi Nevdovzi pripinili svoye isnuvannya pizanski faktoriyi v derzhavah hrestonosciv u Palestini V samomu misti pidozri u zradi Ugolino della Gerardeska sprichinili 1288 roku povstannya progibellinski nalashtovanih popolaniv Ugolino ta jogo diti buli zaareshtovani j za kilka misyaciv pomerli z golodu Skoristavshis porazkoyu na mori do volodin Pizi vtorglis suhoputni vijska Florenciyi ta Lukki Genuezkij flot zahopiv pizansku buhtu a florentijci vzyali v oblogu misto Za mirom 1293 roku Piza vidmovilas vid Korsiki ta Pivnichnoyi Sardiniyi nadala svobodu torgivli cherez svij port i splatila velicheznu kontribuciyu Genuyi 1324 roku zdavsya Kalyari zavojovanij Aragonom ostannij oplot pizanciv na Sardiniyi Pizanska morska derzhava pripinila svoye isnuvannya Zanepad i vtrata nezalezhnosti XIV pochatok XV stolittya Bitva pri Meloriyi stala povorotnim momentom v istoriyi Pizanskoyi respubliki Pislya neyi Piza vzhe nikoli ne zmogla ogovtatis i vidnoviti pretenziyi na dominuvannya v Seredzemnomor yi Zovnishnij gorizont politiki respubliki rizko zvuzivsya Torgovi oboroti Pizi znachno znizilis pokravshi kraj procvitannyu krayini U XIV stolitti napryamok nizhnoyi techiyi richki Arno pochav postupovo vidhilyatis vid mista sho uskladnilo pidhodi do pizanskoyi gavani velikih morskih suden Rol Pizi yak seredzemnomorskogo portu pochala padati Pochalos zabolochennya uzberezhzhya sho spriyalo poshirennyu malyariyi v okolicyah mista Zovnishnya politika Pizi na pochatku XIV stolittya prodovzhuvala rozvivatis v rusli gibellinizmu 1312 roku do Pizi pribuv imperator Genrih VII sprichinivshi pidjom patriotichnih sil u respublici Pislya nespodivanoyi smerti imperatora 1313 roku pizanci obrali svoyim podesta yakij rozgornuv politiku teritorialnoyi ekspansiyi v Toskani 1314 roku pizanski vijska pid komanduvannyam Uguchchione zavoyuvali Lukku a nastupnogo roku v rozgromili armiyu Florentijskoyi respubliki posilenu neapolitanskimi zagonami Odnak tiranichni metodi pravlinnya Uguchchione sprichinili jogo usunennya 1316 roku Za cim stavsya novij vitok poslablennya respubliki v Lucci posilivsya kolishnij soratnik Uguchchione Kastruchchio Kastrakani yakij 1323 roku zavoyuvav Pizu Hocha smert Kastrakani 1328 roku vidnovila nezalezhnist respubliki vona vzhe ne zmogla pretenduvati na providni roli v Toskani Nova vijna z Florenciyeyu za kontrol nad Lukkoyu u 1340 h 1350 h rokah rozpochavshis z peremogi pizanciv 1341 roku ta zavoyuvannyam Lukki 1342 roku zavershilas florentijskoyu atakoyu buhti Pizi j zahoplennyam portovih merezh mista 1369 roku Lukka bula ostatochno vtrachena Vnutrishnye stanovishe Pizanskoyi respubliki v XIV stolitti vidznachalos silnoyu nestabilnistyu postijnoyu borotboyu vorozhih politichnih ugrupuvan chastimi derzhavnimi perevorotami ta nevdalimi sprobami vstanovlennya senjoriyi Golovnu rol u borotbi za vladu vidigravali dvi partiyi bergolini vid ital bergolo prostak sho predstavlyali interesi popolaniv i gibelliniv na choli z rodinoyu i raspanti vid ital raspante rozbijnik sho spiralis na aristokratiyu i gvelfiv na choli z Gerardeski Pislya smerti 1347 roku grafa perevagu otrimali bergolini a general kapitanom Pizanskoyi respubliki stav z 1351 roku jogo sin Odnak pid chas vizitu do Pizi imperatora Karla IV 1355 roku v misti spalahnuli hvilyuvannya sho prizveli do strati imperatorom Franchesko Gambakorti i jogo rodini Vlada znovu perejshla do raspanti Yih pravlinnya tim ne menshe trivalo nedovgo 1369 roku do Pizi povernuvsya yakij primirivsya z imperatorom ta ocholiv uryad respubliki Naprikinci XIV stolittya Pizanska respublika potrapila do sferi vplivu Milanskogo gercogstva pravitel yakogo namagavsya ob yednati pid svoyeyu vladoyu Lombardiyu Emiliyu ta Toskanu 1392 roku pislya ubivstva P yetro Gambakorti do vladi v Pizi prijshov glava Radi starijshin i pribichnik gercoga Milanskogo Yakopo sprobuvav ustanoviti v respublici dinastichnu senjoriyu za tipom pivnichnoitalijskih mist derzhav odnak nevdovzi 1398 pomer Jogo sin i nastupnik 1399 roku prodav Pizu Milanu za 200 000 floriniv zberigshi dlya sebe nevelike z Elboyu j otrimavshi 1402 roku titul pfalcgrafa Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi V rezultati Pizanska respublika vtratila nezalezhnist perejshovshi pid vladu Milanskogo gercogstva Pislya smerti Dzhangaleacco I Viskonti jogo spadkoyemec 1405 roku prodav misto Florenciyi Hocha pizanci dovidavshis pro cyu oborudku povstali skinuli uryad milanciv i peredali vladu misto vzyala v oblogu velika florentijska armiya Pislya bagatomisyachnoyi oblogi j pochatku golodu 1406 roku Piza kapitulyuvala Respublika bula likvidovana a yiyi teritoriya za vinyatkom knyazivstva Pjombino j Livorno zahoplenogo genuezcyami priyednana do Florenciyi Druga respublika 1494 1509 Perehid pid vladu Florenciyi 1406 roku sprichiniv masovu emigraciyu vplivovih pizanciv z mista Derzhavna sistema Florentijskoyi respubliki bula oriyentovana na pidtrimku promislovosti j torgivli gromadyan vlasne Florenciyi za rahunok posilenoyi ekspluataciyi pidkorenih oblastej i mist Oboroti pizanskogo portu rizko skorotilis upalo virobnictvo silskogospodarskoyi produkciyi a okolici mista peretvorilis na zabolocheni pustiri Zhiteli Pizi vtratili pravo brati uchast u formuvanni organiv upravlinnya florentijskoyi respubliki Nezvazhayuchi na ci faktori v Pizi trivav rozvitok miskoyi kulturi Za chasiv pravlinnya senjora Florenciyi Lorenco Medichi misto stalo odnim iz centriv mistectva Vidrodzhennya v Toskani a 1473 roku bulo vidrodzheno Pizanskij universitet zasnovanij she 1343 roku ale perebuvav u glibinnij krizi Na navchannya v universitet Pizi buli perevedeni bagato studentiv iz samoyi Florenciyi Respublikanski tradiciyi v Pizi ta pragnennya do vidnovlennya yiyi nezalezhnosti vid Florenciyi buli dosit silnimi uprodovzh XV stolittya Tomu lishen 1494 roku na teritoriyu Toskani vstupili vijska francuzkogo korolya Karla VIII sho ruhalis uzdovzh uzberezhzhya na zavoyuvannya Neapolitanskogo korolivstva v Pizi spalahnulo zagalnonarodne povstannya Florentijciv bulo vignano progolosheno nezalezhnist i vidnovleno staru respublikansku konstituciyu Florenciya v toj chas bula poslablena vignannyam Medichi ta vstanovlennyam rezhimu Savonaroli j ne mogla nadati nalezhnogo sprotivu pizanskomu povstannyu Odnak lishen u Florenciyi vstanovivsya vidnosno stabilnij uryad vin perejshov nastup 1498 roku pizancyam udalos rozgromiti florentijsku armiyu sho atakuvala misto 1499 roku bula zdijsnena nova sproba zahoplennya Pizi sho takozh zavershilas nevdalo Tisk posilivsya pislya prihodu do vladi P yero Soderini derzhavnim sekretarem yakogo buv Nikolo Makiavelli U Florenciyi bula zdijsnena vijskova reforma sho dozvolilo z novimi silami atakuvati Pizu Na pochatku 1509 roku misto bulo vzyato v oblogu florentijskimi vijskami Pislya dekilkoh misyaciv oboroni ta povnogo visnazhennya prodovolchih zapasiv u yiyi zhiteliv 8 chervnya 1509 roku Piza kapitulyuvala V misti bulo vidnovleno vladu Florenciyi Padinnya Drugoyi Pizanskoyi respubliki 1509 roku prizvelo do she bilsh masovoyi migraciyi nizh 1406 roku v rezultati yakoyi pizanski koloniyi vinikli u bagatoh mistah Yevropi Same misto zanepalo postupivshis miscem golovnogo toskanskogo portu susidnomu Livorno Hoch u period restavraciyi Medichi v Pizi znovu pochalos vidrodzhennya interesu do mistectva j nauk a zgodom u misti pracyuvav Galileo Galilej Piza ostatochno peretvorilas na drugoryadne italijske misto Z 1569 roku Piza uvijshla do skladu Velikogo gercogstva Toskanskogo Naselennya mista skorotilos do 1551 roku do 8500 cholovik a novij ekonomichnij i kulturnij pidjom rozpochavsya tilki u XVIII stolitti Doba Vidrodzhennya v PiziKafedra v Pizanskomu baptisteriyi Robota Nikoli Pizano 1255 1260 Hocha Piza na vidminu vid Florenciyi Milana Rima ta Veneciyi ne stala odnim iz zagalnoitalijskih centriv mistectva dobi Vidrodzhennya dosyagnennya yiyi arhitekturi Visokogo serednovichchya ta formuvannya v Pizi v XI stolitti pershogo nacionalnogo hudozhnogo stilyu dozvolili mistu zajnyati pristojne misce v procesi rozvitku kulturi Renesansu v Italiyi Najvidatnishij diyach pizanskogo mistectva XIII stolittya Nikola Pizano stav odnim iz osnovopolozhnikiv novoyi techiyi v arhitekturi skulpturi ta obrazotvorchomu mistectvi Za rollyu yaku vin vidigrav u stanovlenni mistectva Rannogo Vidrodzhennya znachennya Pizano porivnyuvali zi znachennyam Petrarki dlya literaturi Odnim iz jogo najvidatnishih tvoriv stala kafedra v Pizanskomu baptisteriyi Cya pracya tak cinuvalas pizancyami sho dlya yiyi ohoroni bulo prijnyato specialnij zakon i priznacheno regulyarnu vartu Nikolo Pizano zasnuvav cilu shkolu italijskih skulptoriv ta arhitektoriv golovnim predstavnikom yakoyi stav jogo sin Dzhovanni Pizano bl 1250 1314 avtor kafedri Pizanskogo soboru j cerkov San Dzhovanni ta San Nikola v Pizi Predstavniki pizanskoyi skulpturnoyi shkoli Andrea Pizano pracyuvali v Siyeni Orv yeto Florenciyi Lucci Milani ta inshih italijskih mistah V galuzi obrazotvorchogo mistectva Piza postupalas inshim toskanskim mistam hocha sered hudozhnikiv yaki pracyuvali v misti bulo kilka velikih diyachiv ta Rannogo Vidrodzhennya Dzhunta Pizano Franchesko Trayini P yetro Lorencetti Simone Martini Spinello Aretino j inshi U XV na pochatku XVI stolittya v Pizi tvorili Benocco Goccoli Sodoma Mikelandzhelo ta Dzhordzho Vazari Rozvivalis u Pizi j suspilni nauki Yih centrom stav universitet zasnovanij 1343 roku v yakomu isnuvali fakulteti teologiyi civilnogo prava cerkovnogo prava j medicini V universiteti vikladav odin z vidomih gumanistiv XIV stolittya j komentator Bozhestvennoyi komediyi Dante Novij poshtovh do rozvitku universitet otrimav za chasiv pravlinnya Lorenco Pishnogo yakij 1476 roku pereviv do Pizi znachnu chastinu vikladackogo skladu universitetu Florenciyi U XVI stolitti Pizanskij universitet nabuv yevropejskoyi vidomosti peredusim v galuzi botaniki anatomiyi astronomiyi ta medicini Z nogo vijshov i najvidomishij vchenij pizanec Galileo Galilej Div takozhMorski respubliki Obloga Mahdiyi 1087 DzherelaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Pizanska respublika ital Vsesvitnya istoriya Enciklopediya M 1957 28 zhovtnya 2012 u Wayback Machine Istoriya Italiyi M 1970 Italijski komuni XIV XV st M L 1965 Rutenburg V Italiya ta Yevropa naperedodni novih chasiv L 1974 angl