Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Етно німи украї нців сукупність самоназв ендоетнонімів і назв що використовуються іншими народами екзоетнонімів українсь

Етноніми українців

Етноніми українців

Етно́німи украї́нців — сукупність самоназв (ендоетнонімів) і назв, що використовуються іншими народами (екзоетнонімів), українського народу впродовж його існування.

В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 2000 років:

  1. Анти, Склавіни (IV-VII);
  2. Дуліби (VI-VII);
  3. Слов'яни VII—XI ст.: поляни, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, білі хорвати, дреговичі, сіверяни;
  4. Русини (руси, русь, державні утворення — Київська Русь, Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство) X—XX ст.;
  5. Козаки (черкаси, посполиті державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;
  6. Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, УРСР, Україна) XVII—XXI ст.

Русь

Докладніше: Русь (етнонім)

Раннім етнонімом українців була назва «русь». Згідно з Норманською гіпотезою, Руссю в середньовіччі називали вихідців зі Скандинавії (сучасної Швеції). Відповідно до цієї гіпотези, походження етноніма «русь» зводиться до давньогерманського слова Róþsmenn або Róþskarlar — «веслярі, мореплавці» і до слова «руотсі/роотсі» у фінів і естонців, що означає їхніми мовах Швецію, і яке, як стверджують деякі лінгвісти, мало перетворитися саме в «русь» при запозиченні цього слова в слов'янські мови. Існують також (слов'янська), (сармато-іранська) та (інші гіпотези) походження терміну «русь».

У праці «Книжка» 1598 року українського православного полеміста Івана Вишенського, згадується «русь» як одна із самобутніх православних націй, поряд із греками, албанцями, сербами, болгарами, москвою та іншими:

image «и на полудне и полночи кождый отмѣнный своим голосом зовомый язык, а меновите греци, арапи, сѣверани, серби, болгаре, словяне, арабанаши, мултяне, богданци, москва и наша русь, — толко «християнин» image

У 1598 році у творі «Відпис на листа в бозі превелебного отця Іпатія» український письменник-полеміст Клірик Острозький згадує «русь» як один з народів, поряд із москвою, греками, поляками, волохами, німцями:

image «Бы далъ Богъ отцу владыце побывати въ Кримѣ, въ Перекопѣ и у Очаковѣ, обачилъ бы тамъ, яко Русь, Москва, Грекове, Поляцы, Влоши, Нѣмцы — всѣ неволницы байрамъ татарскій одностайне съ Татарами обходити по неволи мусятъ» image

Русини

Докладніше: Русини

Одним з історичних етнонімів українців було слово «русини». Ця назва українців проіснувала до кінця XVIII ст., а на західноукраїнських землях — і в XIX — на поч. XX ст. Дотепер частково збережена в Закарпатській Україні.

Спочатку вживалося тільки в однині — русин (дав.-рус. рѹсинъ), як похідне від форми множини «русь». Як самоназва слово «русин» виникло в Україні та Білорусі, на відміну від Росії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский». Форма множини русини виникла в XVI столітті, вона вживалася щодо українців та білорусів разом (для протиставлення їх «Москві», «москвитинам») або тільки щодо українців (для відрізнення їх від «литвинів» — русинів із Великого князівства Литовського).

Найраніший приклад вживання етноніма «русини» у множині відзначений в 1501 році в статутній грамоті Белзького воєводства:

image Частокроть Русиновѣ земянъ тего повѣту нагабали о древо бартне, о соснове и о дубове. image

Із книжним варіантом «русини» співіснувала розмовна форма «руснаки», яка найдовше зберігалася на Закарпатті та Лемківщині. У Габсбурзькій монархії «русини» (нім. мовою Ruthenen) стало офіційною назвою всіх українських підданих цієї держави. Із розвитком української національної свідомості самоназви «русини» на Заході і «малороси» чи «руські» на Сході України були витіснені самоназвою «українці». У Галичині періоду між двома світовими війнами польська влада нав'язувала застарілий на той час термін «русини», щоб заперечити український характер корінного населення. Українська інтелігенція Пряшівщини тепер вживає визначення «русини-українці» для підкреслення належності закарпатської гілки до всього українського народу. Натомість ідеологи русинської окремішності поширюють словосполучення «русини і українці» та впроваджують вигаданий ними етнонім «карпаторусини», щоб зобразити Русинів («карпато-русинів») окремим народом. Таку тенденцію відображає назва кафедри української і русинської філології Вищої педагогічної школи в м. Ніредьгаза (Угорщина) а також Iнститут карпаторусиністики Пряшівського університету (Словаччина).

Рутени

Докладніше: Рутени

Руте́ни (лат. Rutheni, Ruteni) — латинізована форма назви русини, українці та білоруси, а також етнічних груп українців у Австро-Угорській імперії.

Спершу рутенами називали одне з кельтських племен у Галлії. Західноєвропейські автори вже з XI ст. (Августинські аннали за 1087) почали використовувати його на позначення населення Київської Русі згідно із середньовічним звичаєм надавати невідомим раніше народам назви неіснуючих на той час античних етносів. У джерелах XV—XVII ст. визначення «рутени» часто застосовували щодо українців та білорусів (або лише до українців — у випадках, коли білорусів зараховували до «литвинів» — «Lithuani»). У такому сенсі це поняття протиставлялося «московитам», тобто росіянам. Залежно від контексту слово «рутени» могло мати різне значення — етнічне, територіально-політичне або конфесійне (щодо людей «грецького» обряду на Сході Європи — православних і греко-католиків). У середньовічній німецькій мові «рутени» перекладалось як «Reussen», пізніше — як «Ruthenen», а в англійській — як «Ruthenians». Похідним від «рутени» словом «рутенці» М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик та їхні однодумці таврували консервативно налаштованих галичан, лояльних підданих Габсбурзької монархії.

У 1572 р. найвидатніший португальський поет Луїш де Камоенш в «Лузіадах» (ІІІ:11), в описі європейських народів згадує русинів-рутенів:

Живуть між морем, дивні, й Танаїсом
Рутенець, московит, лівонець теж,
Сармати родом; за Геркінським лісом
У Польщі маркоманів ти знайдеш.

Entre este mar e o Tánais vive estranha
Gente: Rutenos, Moscos e Livónios,
Sármatas outro tempo; e na montanha
Hircínia os Marcomanos são Polónios.

Роксолани

Докладніше: Сарматизм

У Речі Посполитій у рамках сарматського міту (див. Сарматизм) Роксолани — уявні предки руської шляхти. Ідеологом цієї візії був Станіслав Оріховський. Він, використавши етнографічну номенклатуру Північного Причорномор'я із творів античних авторів та Матвія з Міхова, ототожнив русинів із Роксаланами. Звідси в літературі, починаючи з XVI ст. і аж до XX ст., термін «роксолани» вживали як синонім «русинів» (українців), а Роксоланією називали Русь-Україну.

Козаки

Докладніше: Козаки

Черкаси

Докладніше: Черкаси (етнонім)

Черкаси — екзонім українських козаків у Московській державі з XV до початку ХІХ століття для українських козаків, пізніше — будь-яких українців Гетьманщини, Слобідської України тощо. Один з варіантів запозиченого з тюркських мов слова «черкес/черкас/черкіз», яким називали у першу чергу адигів. не пізніше поч. 1660-х рр. у книжній російській мові з'являються синоніми до «черкасів»: «малороссийских городов жители» і «малороссийский народ» («малороссияне» — не пізніше поч. 1720-х рр.), також «украинцы».

Верхня хронологічна межа вжитку — 1817 рік (указ про козаків-українців на Оренбуржчині). «Черкасів» у ранні часи могли зрідка протиставляти «козакам», у пізні — «малоросіянам». Набувала назва і станового характеру (рос. «черкасы экономические и отписные»).

Малороси

Докладніше: Малороси

Офіційна назва українців у Російській імперії, створена російським царизмом. До входження Козацької держави під протекторат Московського царства, після Переяславської ради 1654 року, цей термін, як етнонім не вживався, натомість вживалася назва русини.

Незважаючи на всі потуги царських чиновників, штучна назва «Малоросія» в Україні не прижилася і ніколи не вживалася серед простого народу.

Згодом цей термін почав набувати образливих рис, як позначення меншовартості, в порівнянні з етнонімом великороси.

Українці

Докладніше: Українці

Етнонім «українці» вперше фіксується наприкінці XVI ст. у документах, присвячених козацькому повстанню Наливайка.

У 1590 р. вперше у вітчизняній історіографії ввів до політичного словника назву «український народ» — руський шляхтич, доктор теології, церковний та суспільно-політичний діяч Речі Посполитої Йосиф Верещинський, виповнивши її етнополітичним змістом.

Перший документ, де фіксується саме національність «українець» датується 1660 роком. Коли абітурієнт з України Йозеф Данило Дзик вступав до Падуанського університету, на території сучасної Італії, він записав:

image «Йозеф Данило Дзик, кафедральний вікарій Луцький, національність – українець, Київський дистрикт» image

До цього всі студенти з України, які проходили навчання в університетах Європи з 1353 року, записували себе як «рутени», «русини», представники «нації рутенської з України» та рідше як «роксалани». Пізніше студенти записували себе як «козаки» (1700, 1746), «русо-українці» (1763) та «українці» (1762, 1770).

У першій половині XVII ст. «українцями» називали послів на сеймах Речі Посполитої від Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. У козацьку добу «українцями» позначали мешканців козацьких політій

У другій половині XVII ст. етнонім «українці» широко використовувався гетьманами України і козацькою старшиною Війська Запорозького, народ називали «українцями», «народом українським», а Україну — своєю вітчизною — в Гетьманщині, Слобожанщині і Запоріжжі. У 1672 р. у Бучацькому договорі було зазначено польською мовою та турецькою мовою існування України, української державності.

Спричинили ж утвердження назви «українці» як ендоетноніма події Козацької революції середини XVII ст. і виникнення на території тодішньої власне України Гетьманської держави (офіційна назва — Військо Запорозьке). Саме відтоді термін «українці» поступово поширився як самоназва серед жителів козацької України. Утвердження ж терміна «українці» та похідних від нього («люди українські», «український козако-руський народ» і особливо часто — «народ український» як назви руського населення козацької України фіксується із 70-х років XVII ст. Однак паралельно використовували й назву «русь» / «русин», «русини», яка, на відміну від регіональної назви «українці», була ендоетнонімом усього народу. З переміщенням на початку XVIII ст. правобережних козацьких полків на Лівобережжя, туди ж змістився й новий регіональний етнонім «українці». Під дією офіційного російського справочинства, яке ввело термін «малоросіяни», самоназва «русини», («руснаки») поступово витіснилася. Цьому сприяла й поява нового регіонального етноніма «українці». У XVIII—XIX ст. термін «українці» поширився серед населення Лівобережжя як регіональний етнонім. На Правобережжі, яке до 1793—1795 років залишалося під владою Речі Посполитої, давня етнонімічна назва «русин» побутувала й надалі.

image
Сторінка з книги Монжері, де згадуються українці (1827)

В 1827 році французький винахідник підводних човнів Монжері називав українцями козаків Запорожжя і Дону.

Не відразу утвердився як назва всієї країни і термін «Україна». Загалом до поширення топоніма «Україна» на територію української держави як її власної назви (та витіснення давньої назви «Русь») призвів ряд причин, головною з яких стала монополізація Російською імперією давньоруської спадщини і неможливість для української інтелігенції ефективно цьому протистояти в умовах відсутності власної державності. Саме тому українська інтелігенція в часи становлення модерної української нації взяла на озброєння назви «Україна», й «українці», з якими була пов'язана героїка славного козацького минулого. Піднесення українського національного руху почалося з першої половини XIX ст. Цьому сприяла й та обставина, що українське національне відродження започаткувалося саме на землях Східної України, тобто власне України, де ще живою була пам'ять про славне козацьке минуле, а тутешнє дворянство виступало прямим спадкоємцем козацької старшини. Саме тут, у середовищі нащадків козаків, українська інтелігенція (М. Максимович, І. Срезневський, О. Бодянський, М. Костомаров, М. Драгоманов та ін.) почала використовувати назву «Україна» для позначення всієї країни, а термін «українці» — як загальноукраїнський ендоетнонім, на противагу витісненому на Наддніпрянщині і Лівобережжі дією російської офіційної влади етноніма «русь» / «русин», «русини».

Тарас Шевченко хоч і не послуговувався в своїх творах терміном «українці», але вживав назву «український народ», як наприклад, на своєму малюнку «Дари в Чигрині 1649 року»:

image Із Царяграда, із Варшави і Москви, прибували посли з великими дарами єднати Богдана і народ Український уже вільний і сильний. Султан, окрім великого скарбу пріслав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвій хутрі кшалт княжої - порфіри, булаву і шаблю, одначе рада (окрім Славного лицаря Богуна) присудила єднати Царя Московського. image

або у повісті «Близнюки» 1855 року:

image Це Успенська церква, прославлена в 1654 році прийняттям присяги на вірність московському цареві Олексію Михайловичу гетьманом Зіновієм Богданом Хмельницьким зі старшинами і з депутатами всіх станів народу українського. image

Тарас Шевченко широко використовував назву «Україна». А зважаючи на його вплив на різні верстви українців, унесок Т. Шевченка в поширення цієї назви важко переоцінити.

Остаточно утверджується самоназва «українці» в Наддніпрянській Україні після подій Української революції 1917—1920 років. У Галичині та Буковині ендоетнонім починає поширюватися з кінця XIX століття, під час підйому українського національно-культурного руху.

Примітки

  1. Півторак Г. П.; Сини Дажбожі, Сварога внуки… [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» [ 1 лютого 2012 у Wayback Machine.]. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001.
  2. М. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране) [ 26 березня 2018 у Wayback Machine.]. — Київ,видавництво «О. Теліги», 2009 р., , — Т. ІІ, — С. 345—347.
  3. Балушок, Василь. . Збірник наукових праць ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. — К., 2004. — Випуск 4 (7). — С. 10–22.
  4. Момрик А. П. Походження етнонімів «козаки» та «черкаси» в історичних джерелах XVI—XIX ст. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — К., 2000. — Вип. 9.
  5. «Русь» як давній етнонім нашого народу // Етнічна історія України: навчальний посібник [ 13 квітня 2018 у Wayback Machine.] / С. А. Макарчук. — Київ : Знання, 2008. — 471 с.
  6. Назва території і народу [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Енциклопедія українознавства. Мюнхен — Нью-Йорк, 1949, Т. 1. — С. 12–16. — .
  7. Півторак Г. П. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? [ 22 листопада 2018 у Wayback Machine.] / Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» [ 22 травня 2011 у Wayback Machine.]. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001.
  8. Наші назви «Русь», «Україна», «Малоросія». [ 21 вересня 2015 у Wayback Machine.] / Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. —.
  9. Грушевський М. С. Екскурси. II. Норманська теорія. [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — Т. 1. — 1994. —
  10. ВЕСЛЯ́Р [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.], а, чол. Людина, що веслує. // Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 341.
  11. МОРЕПЛА́ВЕЦЬ, вця, чол. Той, хто подорожує по морях. // Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 802. [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.]
  12. Історичні етнотопоніми й етноніми (народоназви) українського народу // Етнографія України [ 29 березня 2018 у Wayback Machine.]: Навч. посіб. / За ред. проф. С. А. Макарчука. — Вид. 2-е, перероб. і доп. — Львів: Світ, 2004. — 520 с.
  13. Грушевський М. С. Екскурси. II. Норманська теорія. [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — Т. 1. — 1994. —
  14. Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284
  15. Рус / Етимологічний словник української мови: В 7 т. — Т. 5: Р–Т / О. С. Мельничук (гол. ред.) та інш. НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — К.: Наукова думка, 2006. — C. 145.
  16. Іван Вишенський. Книжка. Українська література XIV—XVI ст. [ 2013-02-04 у Wayback Machine.] litopys.org.ua
  17. Клірик Острозький. Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія [ 12 квітня 2018 у Wayback Machine.] / Українська література XIV—XVI ст. — Київ: «Наукова думка», 1988. — С. 254—279.
  18. Острозькі письменники кінця 1590-х років / Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1995. — Т. 5. — Кн. 2. — С. 173—194. [ 14 квітня 2018 у Wayback Machine.], Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией, Т. 19. — СПб., Изд. Сенатская типогр., 1903. — С. 408. [ 28 лютого 2018 у Wayback Machine.]
  19. Ісаєвич Я. Д. Русини [ 17 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 372. — .
  20. Балушок Василь. Як русини стали українцями (трансформація української етнонімії в ХІХ–ХХ століттях) [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Матеріали до української етнології. — 2014. — Вип. 13. — С. 52-57.
  21. Акты, относящиеся к истории Западной России, Том.1, — СПб., 1846, — № 189. — С. 224.
  22. Брошура Інституту карпаторусиністики Пряшівського університету (PDF).
  23. Ісаєвич Я. Д. Рутени [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 403. — .
  24. Andreas Kappeler: Kleine Geschichte der Ukraine. Verlag Beck, München 2000, , S. 21f; und Ricarda Vulpius: Nationalisierung der Religion. Russifizierungspolitik und ukrainische Nationsbildung 1860—1920. Verlag Harrassowitz, Wiesbaden 2005, , S. 34.
  25. Камоенс, Луїс де. Лузіади: Поема [ 28 лютого 2019 у Wayback Machine.] / Перекл. з порт. М. Литвинця; Передм. О. Гончара; Післям. О. Алексеєнко. — К.: Дніпро, 1987. — С.96.
  26. Os Lusíadas por Luís Vaz de Camões. Canto Terceiro. — 1572. [ 23 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Національна бібліотека Бразилії.
  27. Os Lusíadas por Luís Vaz de Camões. Canto Terceiro. Архів оригіналу за 3 липня 2019. Процитовано 5 лютого 2019.
  28. . Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 16 березня 2018.
  29. Самоназви студентів з України-Рутенії в університетах Європи у XIV—XVIII століттях [ 16 березня 2018 у Wayback Machine.] // Нудьга Г. Перші магістри і доктори: Українські студенти в університетах Європи XIV—XVIII ст. // Жовтень. — К., 1982. — № 4.
  30. Радянська Енциклопедія історії України — К: Головна редакція УРЕ, 1972. — Т. 4. — С. 465.
  31. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954−1989.
  32. Лунін С. І. Черкаси, екзонім у російській мові 15–18 ст. для українських козаків // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 495-496. — .
  33. . Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 16 березня 2018.
  34. . Архів оригіналу за 1 березня 2016. Процитовано 12 березня 2018.
  35. . Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 12 березня 2018.
  36. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 березня 2018.
  37. Півторак Г. П. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? [ 22 листопада 2018 у Wayback Machine.] /Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» [ 22 травня 2011 у Wayback Machine.]. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001.
  38. [[https://web.archive.org/web/20160307200802/http://history.org.ua/?termin=Mala_Rus Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] МАЛА РУСЬ [Електронний ресурс]] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.
  39. . Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 12 березня 2018.
  40. Матеріали до історії української козаччини / під заг. ред. М. Грушевського. — Львів: Накладом НТШ, 1908. — (Жерела до історії України-Руси / Археогр. коміс. НТШ ; т. 8) — Т. 1 : Документи по рік 1631. / зібрав і видав І. Крипякевич, 1908. — XI, 407 c. — С. 92.
  41. Петро Сас. / «Історія України в особах IX—XVIII ст.». — Київ: вид. «Україна», — 1993.
  42. Петро Сас. Політична культура суспільства [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Історія української культури. У п'яти томах. Том 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть). Київ, «Наукова думка», 2001.
  43. Wereszczyński J. Droga pewna. — Kraków, 1590 / Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. Вып. 1. — Киев: тип. Н. Т. Корчак-Новицкого. — 1911. — 404 с. — C. 5.
  44. Wereszczyński J. Droga pewna. — Kraków, 1590 / Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. Вып. 1. — Киев: тип. Н. Т. Корчак-Новицкого. — 1911. — 404 с. — C. 7-9.
  45. Максим Майоров. // Лікбез. Історичний фронт. — 03.12.2016
  46. Самоназви студентів з України-Рутенії в університетах Європи у XIV—XVIII століттях
  47. Яковенко Н. М. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) [ 22 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Міжкультірний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57–95.
  48. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 9. Кн. 1. Киев, 1997. С. 310 (Примітки — 5-та примітка.) [ 4 червня 2020 у Wayback Machine.]
  49. В. Черевко. «Руський» і «український» [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.]. — Газета Дїло, 04.05.1914.
  50. Станіслав Жолкевський. Pisma Stanisława Żołiewskiego, kanclerza koronnego i hetmanna z jego popiersiem. Nakł. W. Manieckiego, 1861. — С. 406—407, 432 [ 18 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  51. Konterfet cudowny i sila Kozaka Płachty, Ukraińca… w roku 1620 / J. Dzwonowski, Pisma Jana Dzwonowskiego, 1606—1625, wydał Karol Badecki, Kraków 1910. — Стор. 87 [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.]
  52. Смолій В., Степанков В. Український політичний проект XVII ст.: становлення національного інституту влади [ 26 червня 2019 у Wayback Machine.] / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2014. — С. 14.
  53. Тарас Чухліб. Поняття «Україна», «Українці», «Отчизна», «Народ» в офіційному дискурсі Війська Запорозького: 1666—1672 рр. // Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип.17. — Київ, 2017. — 50 стор.
  54. Тарас Чухліб. «Отчизна наша Україна», «природні українські діти», «українська земля»: патріотична лексика гетьмана Петра Дорошенка [ 15 березня 2018 у Wayback Machine.] // Наукові записки Кам'янець-Подільського Національного університету. Історичні науки. Т.26. — К-Под., — 2016. — С. 226—233.
  55. Тарас Чухліб. Поняття «Україна», «українські козаки», «український народ» в положеннях Андрусівського перемир'я та міжнародній офіційній документації 1667-го року [ 15 березня 2018 у Wayback Machine.] / Україна між Польщею та Росією: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, приуроченої до 330-ї річниці Вічного миру (1686) і 350-ї річниці Андрусівського перемир‘я (1667) (23 грудня 2016 р., м. Київ) / упорядник Є. М. Луняк ; Музей гетьманства. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016.
  56. Тарас Чухліб. «Усі жителі української породи…»: мовна та свідомісна еволюція поняття «народ» у Війську Запорозькому (друга половина XVII ст.). [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Чорноморська минувшина: Записки Відділу історії козацтва на півдні України, випуск 12 /за ред. В. А. Смолія. — Одеса: Типографія «Друк Південь», 2017
  57. Тарас Чухліб. Поняття «Україна» та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1649—1659 рр.) / Т. Чухліб // Україна в Центрально-Східній Європі. — 2015. — Вип. 15. — С. 13-41.
  58. . Львів місто натхнення. 21.09.2019. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 28.09.2020.
  59. Євген Наконечний. Історична необхідність. [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Украдене ім'я: чому русини стали українцями. [ 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] 3-є доповнене і виправлене видання. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, Львів, 2001. .
  60. Офорт Тараса Шевченка «Дари в Чигирині» (1844). — Лікбез. Історичний фронт.
  61. (рос.) «Близнецы», 1855. // Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 4: Повісті. — С. 11-119.
  62. Євген Наконечний. Історична необхідність. [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Украдене ім'я: чому русини стали українцями. [ 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] 3-є доповнене і виправлене видання. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, Львів 2001. .

Джерела та література

  • Балушок, Василь. . Збірник наукових праць ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. — К., 2004. — Випуск 4 (7). — С. 10–22.
  • Балушок Василь. Як русини стали українцями (трансформація української етнонімії в ХІХ–ХХ століттях) [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Матеріали до української етнології. — 2014. — Вип. 13. — С. 52-57.
  • Балушок, Василь. З історії української етнонімії (від «русинів» до «українців») // Український історичний журнал. — 2018. — № 2. — С. 163—178.
  • Плохій С. Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусії [ 14 березня 2018 у Wayback Machine.] — К.: Критика, 2015. — 456 с.
  • Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького / Авт. кол.: В. М. Горобець, М. М. Волощук, А. Г. Плахонін, Б. В. Черкас, К. Ю. Галушко. ‒ Х., 2016. ‒ 352 с. ‒ (Історія без цензури)
  • Тарас Чухліб. Поняття «Україна», «українські козаки», «український народ» в положеннях Андрусівського перемир'я та міжнародній офіційній документації 1667-го року [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Україна між Польщею та Росією: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, приуроченої до 330-ї річниці Вічного миру (1686) і 350-ї річниці Андрусівського перемир‘я (1667) (23 грудня 2016 р., м. Київ) / упорядник Луняк Євген Миколайович ; Музей гетьманства. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016.
  • Макарчук С. А. Поява, поширення й утвердження етнотопоніма «Україна» та етноніма «українці» [ 13 квітня 2018 у Wayback Machine.] / Етнічна історія України: навчальний посібник [ 25 лютого 2018 у Wayback Machine.]. — Київ : Знання, 2008. — 471 с.
  • Тарас Чухліб. «Усі жителі української породи…»: мовна та свідомісна еволюція поняття «народ» у Війську Запорозькому (друга половина XVII ст.). [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Чорноморська минувшина: Записки Відділу історії козацтва на півдні України, випуск 12 /за ред. В. А. Смолія. — Одеса: Типографія «Друк Південь», 2017
  • Тарас Чухліб. «Отчизна наша Україна», «природні українські діти», «українська земля»: патріотична лексика гетьмана Петра Дорошенка [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] // Наукові записки Кам'янець-Подільського Національного університету. Історичні науки. Т.26. — К-Под., — 2016. — С. 226—233.
  • Галушко К. Русь ‒ Малоросія ‒ Україна: назва і територія [ 1 січня 2020 у Wayback Machine.]. ‒ К., 2017. ‒ 32 с.
  • Євген Наконечний. Історична необхідність. [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Украдене ім'я: чому русини стали українцями. [ 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] 3-є доповнене і виправлене видання. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, Львів 2001. .
  • Півторак Г. П. Сини Дажбожі, Сварога внуки… [ 12 березня 2018 у Wayback Machine.] / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» [ 1 лютого 2012 у Wayback Machine.]. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001.
  • Яковенко Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) [ 26 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Міжкультурний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57-95.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Etno nimi ukrayi nciv sukupnist samonazv endoetnonimiv i nazv sho vikoristovuyutsya inshimi narodami ekzoetnonimiv ukrayinskogo narodu vprodovzh jogo isnuvannya V etnichnij istoriyi ukrayinciv mozhna vidiliti klyuchovi etnoob yednuyuchi nazvi za ostanni 2000 rokiv Anti Sklavini IV VII Dulibi VI VII Slov yani VII XI st polyani volinyani derevlyani ulichi tiverci bili horvati dregovichi siveryani Rusini rusi rus derzhavni utvorennya Kiyivska Rus Ruske Korolivstvo VKL Ruske voyevodstvo X XX st Kozaki cherkasi pospoliti derzhavne utvorennya Getmanshina XVI XVIII st Ukrayinci derzhavni utvorennya Getmanshina UNR Ukrayinska Derzhava URSR Ukrayina XVII XXI st RusDokladnishe Rus etnonim Rannim etnonimom ukrayinciv bula nazva rus Zgidno z Normanskoyu gipotezoyu Russyu v serednovichchi nazivali vihidciv zi Skandinaviyi suchasnoyi Shveciyi Vidpovidno do ciyeyi gipotezi pohodzhennya etnonima rus zvoditsya do davnogermanskogo slova Rothsmenn abo Rothskarlar veslyari moreplavci i do slova ruotsi rootsi u finiv i estonciv sho oznachaye yihnimi movah Shveciyu i yake yak stverdzhuyut deyaki lingvisti malo peretvoritisya same v rus pri zapozichenni cogo slova v slov yanski movi Isnuyut takozh slov yanska sarmato iranska ta inshi gipotezi pohodzhennya terminu rus U praci Knizhka 1598 roku ukrayinskogo pravoslavnogo polemista Ivana Vishenskogo zgaduyetsya rus yak odna iz samobutnih pravoslavnih nacij poryad iz grekami albancyami serbami bolgarami moskvoyu ta inshimi i na poludne i polnochi kozhdyj otmѣnnyj svoim golosom zovomyj yazyk a menovite greci arapi sѣverani serbi bolgare slovyane arabanashi multyane bogdanci moskva i nasha rus tolko hristiyanin U 1598 roci u tvori Vidpis na lista v bozi prevelebnogo otcya Ipatiya ukrayinskij pismennik polemist Klirik Ostrozkij zgaduye rus yak odin z narodiv poryad iz moskvoyu grekami polyakami volohami nimcyami By dal Bog otcu vladyce pobyvati v Krimѣ v Perekopѣ i u Ochakovѣ obachil by tam yako Rus Moskva Grekove Polyacy Vloshi Nѣmcy vsѣ nevolnicy bajram tatarskij odnostajne s Tatarami obhoditi po nevoli musyat RusiniDokladnishe Rusini Odnim z istorichnih etnonimiv ukrayinciv bulo slovo rusini Cya nazva ukrayinciv proisnuvala do kincya XVIII st a na zahidnoukrayinskih zemlyah i v XIX na poch XX st Doteper chastkovo zberezhena v Zakarpatskij Ukrayini Spochatku vzhivalosya tilki v odnini rusin dav rus rѹsin yak pohidne vid formi mnozhini rus Yak samonazva slovo rusin viniklo v Ukrayini ta Bilorusi na vidminu vid Rosiyi de samonazvoyu stala prikmetnikova forma russkij Forma mnozhini rusini vinikla v XVI stolitti vona vzhivalasya shodo ukrayinciv ta bilorusiv razom dlya protistavlennya yih Moskvi moskvitinam abo tilki shodo ukrayinciv dlya vidriznennya yih vid litviniv rusiniv iz Velikogo knyazivstva Litovskogo Najranishij priklad vzhivannya etnonima rusini u mnozhini vidznachenij v 1501 roci v statutnij gramoti Belzkogo voyevodstva Chastokrot Rusinovѣ zemyan tego povѣtu nagabali o drevo bartne o sosnove i o dubove Iz knizhnim variantom rusini spivisnuvala rozmovna forma rusnaki yaka najdovshe zberigalasya na Zakarpatti ta Lemkivshini U Gabsburzkij monarhiyi rusini nim movoyu Ruthenen stalo oficijnoyu nazvoyu vsih ukrayinskih piddanih ciyeyi derzhavi Iz rozvitkom ukrayinskoyi nacionalnoyi svidomosti samonazvi rusini na Zahodi i malorosi chi ruski na Shodi Ukrayini buli vitisneni samonazvoyu ukrayinci U Galichini periodu mizh dvoma svitovimi vijnami polska vlada nav yazuvala zastarilij na toj chas termin rusini shob zaperechiti ukrayinskij harakter korinnogo naselennya Ukrayinska inteligenciya Pryashivshini teper vzhivaye viznachennya rusini ukrayinci dlya pidkreslennya nalezhnosti zakarpatskoyi gilki do vsogo ukrayinskogo narodu Natomist ideologi rusinskoyi okremishnosti poshiryuyut slovospoluchennya rusini i ukrayinci ta vprovadzhuyut vigadanij nimi etnonim karpatorusini shob zobraziti Rusiniv karpato rusiniv okremim narodom Taku tendenciyu vidobrazhaye nazva kafedri ukrayinskoyi i rusinskoyi filologiyi Vishoyi pedagogichnoyi shkoli v m Niredgaza Ugorshina a takozh Institut karpatorusinistiki Pryashivskogo universitetu Slovachchina RuteniDokladnishe Ruteni Rute ni lat Rutheni Ruteni latinizovana forma nazvi rusini ukrayinci ta bilorusi a takozh etnichnih grup ukrayinciv u Avstro Ugorskij imperiyi Spershu rutenami nazivali odne z keltskih plemen u Galliyi Zahidnoyevropejski avtori vzhe z XI st Avgustinski annali za 1087 pochali vikoristovuvati jogo na poznachennya naselennya Kiyivskoyi Rusi zgidno iz serednovichnim zvichayem nadavati nevidomim ranishe narodam nazvi neisnuyuchih na toj chas antichnih etnosiv U dzherelah XV XVII st viznachennya ruteni chasto zastosovuvali shodo ukrayinciv ta bilorusiv abo lishe do ukrayinciv u vipadkah koli bilorusiv zarahovuvali do litviniv Lithuani U takomu sensi ce ponyattya protistavlyalosya moskovitam tobto rosiyanam Zalezhno vid kontekstu slovo ruteni moglo mati rizne znachennya etnichne teritorialno politichne abo konfesijne shodo lyudej greckogo obryadu na Shodi Yevropi pravoslavnih i greko katolikiv U serednovichnij nimeckij movi ruteni perekladalos yak Reussen piznishe yak Ruthenen a v anglijskij yak Ruthenians Pohidnim vid ruteni slovom rutenci M Dragomanov I Franko M Pavlik ta yihni odnodumci tavruvali konservativno nalashtovanih galichan loyalnih piddanih Gabsburzkoyi monarhiyi U 1572 r najvidatnishij portugalskij poet Luyish de Kamoensh v Luziadah III 11 v opisi yevropejskih narodiv zgaduye rusiniv ruteniv Zhivut mizh morem divni j Tanayisom Rutenec moskovit livonec tezh Sarmati rodom za Gerkinskim lisom U Polshi markomaniv ti znajdesh Entre este mar e o Tanais vive estranha Gente Rutenos Moscos e Livonios Sarmatas outro tempo e na montanha Hircinia os Marcomanos sao Polonios dd RoksolaniDokladnishe Sarmatizm U Rechi Pospolitij u ramkah sarmatskogo mitu div Sarmatizm Roksolani uyavni predki ruskoyi shlyahti Ideologom ciyeyi viziyi buv Stanislav Orihovskij Vin vikoristavshi etnografichnu nomenklaturu Pivnichnogo Prichornomor ya iz tvoriv antichnih avtoriv ta Matviya z Mihova ototozhniv rusiniv iz Roksalanami Zvidsi v literaturi pochinayuchi z XVI st i azh do XX st termin roksolani vzhivali yak sinonim rusiniv ukrayinciv a Roksolaniyeyu nazivali Rus Ukrayinu KozakiDokladnishe KozakiCherkasiDokladnishe Cherkasi etnonim Cherkasi ekzonim ukrayinskih kozakiv u Moskovskij derzhavi z XV do pochatku HIH stolittya dlya ukrayinskih kozakiv piznishe bud yakih ukrayinciv Getmanshini Slobidskoyi Ukrayini tosho Odin z variantiv zapozichenogo z tyurkskih mov slova cherkes cherkas cherkiz yakim nazivali u pershu chergu adigiv ne piznishe poch 1660 h rr u knizhnij rosijskij movi z yavlyayutsya sinonimi do cherkasiv malorossijskih gorodov zhiteli i malorossijskij narod malorossiyane ne piznishe poch 1720 h rr takozh ukraincy Verhnya hronologichna mezha vzhitku 1817 rik ukaz pro kozakiv ukrayinciv na Orenburzhchini Cherkasiv u ranni chasi mogli zridka protistavlyati kozakam u pizni malorosiyanam Nabuvala nazva i stanovogo harakteru ros cherkasy ekonomicheskie i otpisnye MalorosiDokladnishe Malorosi Oficijna nazva ukrayinciv u Rosijskij imperiyi stvorena rosijskim carizmom Do vhodzhennya Kozackoyi derzhavi pid protektorat Moskovskogo carstva pislya Pereyaslavskoyi radi 1654 roku cej termin yak etnonim ne vzhivavsya natomist vzhivalasya nazva rusini Nezvazhayuchi na vsi potugi carskih chinovnikiv shtuchna nazva Malorosiya v Ukrayini ne prizhilasya i nikoli ne vzhivalasya sered prostogo narodu Zgodom cej termin pochav nabuvati obrazlivih ris yak poznachennya menshovartosti v porivnyanni z etnonimom velikorosi UkrayinciDokladnishe Ukrayinci Etnonim ukrayinci vpershe fiksuyetsya naprikinci XVI st u dokumentah prisvyachenih kozackomu povstannyu Nalivajka U 1590 r vpershe u vitchiznyanij istoriografiyi vviv do politichnogo slovnika nazvu ukrayinskij narod ruskij shlyahtich doktor teologiyi cerkovnij ta suspilno politichnij diyach Rechi Pospolitoyi Josif Vereshinskij vipovnivshi yiyi etnopolitichnim zmistom Pershij dokument de fiksuyetsya same nacionalnist ukrayinec datuyetsya 1660 rokom Koli abituriyent z Ukrayini Jozef Danilo Dzik vstupav do Paduanskogo universitetu na teritoriyi suchasnoyi Italiyi vin zapisav Jozef Danilo Dzik kafedralnij vikarij Luckij nacionalnist ukrayinec Kiyivskij distrikt Do cogo vsi studenti z Ukrayini yaki prohodili navchannya v universitetah Yevropi z 1353 roku zapisuvali sebe yak ruteni rusini predstavniki naciyi rutenskoyi z Ukrayini ta ridshe yak roksalani Piznishe studenti zapisuvali sebe yak kozaki 1700 1746 ruso ukrayinci 1763 ta ukrayinci 1762 1770 U pershij polovini XVII st ukrayincyami nazivali posliv na sejmah Rechi Pospolitoyi vid Kiyivskogo Braclavskogo i Chernigivskogo voyevodstv U kozacku dobu ukrayincyami poznachali meshkanciv kozackih politij U drugij polovini XVII st etnonim ukrayinci shiroko vikoristovuvavsya getmanami Ukrayini i kozackoyu starshinoyu Vijska Zaporozkogo narod nazivali ukrayincyami narodom ukrayinskim a Ukrayinu svoyeyu vitchiznoyu v Getmanshini Slobozhanshini i Zaporizhzhi U 1672 r u Buchackomu dogovori bulo zaznacheno polskoyu movoyu ta tureckoyu movoyu isnuvannya Ukrayini ukrayinskoyi derzhavnosti Sprichinili zh utverdzhennya nazvi ukrayinci yak endoetnonima podiyi Kozackoyi revolyuciyi seredini XVII st i viniknennya na teritoriyi todishnoyi vlasne Ukrayini Getmanskoyi derzhavi oficijna nazva Vijsko Zaporozke Same vidtodi termin ukrayinci postupovo poshirivsya yak samonazva sered zhiteliv kozackoyi Ukrayini Utverdzhennya zh termina ukrayinci ta pohidnih vid nogo lyudi ukrayinski ukrayinskij kozako ruskij narod i osoblivo chasto narod ukrayinskij yak nazvi ruskogo naselennya kozackoyi Ukrayini fiksuyetsya iz 70 h rokiv XVII st Odnak paralelno vikoristovuvali j nazvu rus rusin rusini yaka na vidminu vid regionalnoyi nazvi ukrayinci bula endoetnonimom usogo narodu Z peremishennyam na pochatku XVIII st pravoberezhnih kozackih polkiv na Livoberezhzhya tudi zh zmistivsya j novij regionalnij etnonim ukrayinci Pid diyeyu oficijnogo rosijskogo spravochinstva yake vvelo termin malorosiyani samonazva rusini rusnaki postupovo vitisnilasya Comu spriyala j poyava novogo regionalnogo etnonima ukrayinci U XVIII XIX st termin ukrayinci poshirivsya sered naselennya Livoberezhzhya yak regionalnij etnonim Na Pravoberezhzhi yake do 1793 1795 rokiv zalishalosya pid vladoyu Rechi Pospolitoyi davnya etnonimichna nazva rusin pobutuvala j nadali Storinka z knigi Monzheri de zgaduyutsya ukrayinci 1827 V 1827 roci francuzkij vinahidnik pidvodnih chovniv Monzheri nazivav ukrayincyami kozakiv Zaporozhzhya i Donu dzherelo ne vkazane 36 dniv Ne vidrazu utverdivsya yak nazva vsiyeyi krayini i termin Ukrayina Zagalom do poshirennya toponima Ukrayina na teritoriyu ukrayinskoyi derzhavi yak yiyi vlasnoyi nazvi ta vitisnennya davnoyi nazvi Rus prizviv ryad prichin golovnoyu z yakih stala monopolizaciya Rosijskoyu imperiyeyu davnoruskoyi spadshini i nemozhlivist dlya ukrayinskoyi inteligenciyi efektivno comu protistoyati v umovah vidsutnosti vlasnoyi derzhavnosti Same tomu ukrayinska inteligenciya v chasi stanovlennya modernoyi ukrayinskoyi naciyi vzyala na ozbroyennya nazvi Ukrayina j ukrayinci z yakimi bula pov yazana geroyika slavnogo kozackogo minulogo Pidnesennya ukrayinskogo nacionalnogo ruhu pochalosya z pershoyi polovini XIX st Comu spriyala j ta obstavina sho ukrayinske nacionalne vidrodzhennya zapochatkuvalosya same na zemlyah Shidnoyi Ukrayini tobto vlasne Ukrayini de she zhivoyu bula pam yat pro slavne kozacke minule a tuteshnye dvoryanstvo vistupalo pryamim spadkoyemcem kozackoyi starshini Same tut u seredovishi nashadkiv kozakiv ukrayinska inteligenciya M Maksimovich I Sreznevskij O Bodyanskij M Kostomarov M Dragomanov ta in pochala vikoristovuvati nazvu Ukrayina dlya poznachennya vsiyeyi krayini a termin ukrayinci yak zagalnoukrayinskij endoetnonim na protivagu vitisnenomu na Naddnipryanshini i Livoberezhzhi diyeyu rosijskoyi oficijnoyi vladi etnonima rus rusin rusini Taras Shevchenko hoch i ne poslugovuvavsya v svoyih tvorah terminom ukrayinci ale vzhivav nazvu ukrayinskij narod yak napriklad na svoyemu malyunku Dari v Chigrini 1649 roku Iz Caryagrada iz Varshavi i Moskvi pribuvali posli z velikimi darami yednati Bogdana i narod Ukrayinskij uzhe vilnij i silnij Sultan okrim velikogo skarbu prislav Bogdanovi chervonij oksamitovij zhupan na gornostayevij hutri kshalt knyazhoyi porfiri bulavu i shablyu odnache rada okrim Slavnogo licarya Boguna prisudila yednati Carya Moskovskogo abo u povisti Bliznyuki 1855 roku Ce Uspenska cerkva proslavlena v 1654 roci prijnyattyam prisyagi na virnist moskovskomu carevi Oleksiyu Mihajlovichu getmanom Zinoviyem Bogdanom Hmelnickim zi starshinami i z deputatami vsih staniv narodu ukrayinskogo Taras Shevchenko shiroko vikoristovuvav nazvu Ukrayina A zvazhayuchi na jogo vpliv na rizni verstvi ukrayinciv unesok T Shevchenka v poshirennya ciyeyi nazvi vazhko pereociniti Ostatochno utverdzhuyetsya samonazva ukrayinci v Naddnipryanskij Ukrayini pislya podij Ukrayinskoyi revolyuciyi 1917 1920 rokiv U Galichini ta Bukovini endoetnonim pochinaye poshiryuvatisya z kincya XIX stolittya pid chas pidjomu ukrayinskogo nacionalno kulturnogo ruhu PrimitkiPivtorak G P Sini Dazhbozhi Svaroga vnuki 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Pohodzhennya ukrayinciv rosiyan bilorusiv ta yihnih mov Mifi i pravda pro troh brativ slov yanskih zi spilnoyi koliski 1 lyutogo 2012 u Wayback Machine K Vidavnichij centr Akademiya 2001 ISBN 966 580 082 5 M Brajchevskij Hozariya i Rus Vibrane 26 bereznya 2018 u Wayback Machine Kiyiv vidavnictvo O Teligi 2009 r ISBN 978 966 355 029 9 T II S 345 347 Balushok Vasil Zbirnik naukovih prac IMFE im M T Rilskogo NAN Ukrayini K 2004 Vipusk 4 7 S 10 22 Momrik A P Pohodzhennya etnonimiv kozaki ta cherkasi v istorichnih dzherelah XVI XIX st Novi doslidzhennya pam yatok kozackoyi dobi v Ukrayini K 2000 Vip 9 Rus yak davnij etnonim nashogo narodu Etnichna istoriya Ukrayini navchalnij posibnik 13 kvitnya 2018 u Wayback Machine S A Makarchuk Kiyiv Znannya 2008 471 s Nazva teritoriyi i narodu 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Enciklopediya ukrayinoznavstva Myunhen Nyu Jork 1949 T 1 S 12 16 ISBN 5 7707 4049 3 Pivtorak G P Rus Rosiya Velikorosiya Malorosiya 22 listopada 2018 u Wayback Machine Pohodzhennya ukrayinciv rosiyan bulorusiv ta yihnih mov Mifi i pravda pro troh brativ slov yanskih zi spilnoyi koliski 22 travnya 2011 u Wayback Machine K Vidavnichij centr Akademiya 2001 ISBN 966 580 082 5 Nashi nazvi Rus Ukrayina Malorosiya 21 veresnya 2015 u Wayback Machine Ivan Ogiyenko Mitropolit Ilarion Istoriya ukrayinskoyi literaturnoyi movi Uporyad avt ist biogr narisu ta primit M S Timoshik K Nasha kultura i nauka 2001 ISBN 966 7821 01 3 Grushevskij M S Ekskursi II Normanska teoriya 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Istoriya Ukrayini Rusi V 11 t 12 kn Redkol P S Sohan golova ta in K Nauk dumka 1991 T 1 1994 ISBN 5 12 002469 6 VESLYa R 12 bereznya 2018 u Wayback Machine a chol Lyudina sho vesluye Slovnik ukrayinskoyi movi v 11 tomah Tom 1 1970 Stor 341 MOREPLA VEC vcya chol Toj hto podorozhuye po moryah Slovnik ukrayinskoyi movi v 11 tomah Tom 4 1973 Stor 802 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Istorichni etnotoponimi j etnonimi narodonazvi ukrayinskogo narodu Etnografiya Ukrayini 29 bereznya 2018 u Wayback Machine Navch posib Za red prof S A Makarchuka Vid 2 e pererob i dop Lviv Svit 2004 520 s Grushevskij M S Ekskursi II Normanska teoriya 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Istoriya Ukrayini Rusi V 11 t 12 kn Redkol P S Sohan golova ta in K Nauk dumka 1991 T 1 1994 ISBN 5 12 002469 6 Vernadskij G V Istoriya Rosiyi Starodavnya Rus T M 2004 st 284 Rus Etimologichnij slovnik ukrayinskoyi movi V 7 t T 5 R T O S Melnichuk gol red ta insh NAN Ukrayini In t movoznavstva im O O Potebni K Naukova dumka 2006 C 145 Ivan Vishenskij Knizhka Ukrayinska literatura XIV XVI st 2013 02 04 u Wayback Machine litopys org ua Klirik Ostrozkij Vidpis na lista v Bozi prevelebnogo otcya Ipatiya 12 kvitnya 2018 u Wayback Machine Ukrayinska literatura XIV XVI st Kiyiv Naukova dumka 1988 S 254 279 Ostrozki pismenniki kincya 1590 h rokiv Mihajlo Grushevskij Istoriya ukrayinskoyi literaturi V 6 t 9 kn K 1995 T 5 Kn 2 S 173 194 14 kvitnya 2018 u Wayback Machine Russkaya istoricheskaya biblioteka izdavaemaya Arheograficheskoj komissiej T 19 SPb Izd Senatskaya tipogr 1903 S 408 28 lyutogo 2018 u Wayback Machine Isayevich Ya D Rusini 17 kvitnya 2014 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2012 T 9 Pril S S 372 ISBN 978 966 00 1290 5 Balushok Vasil Yak rusini stali ukrayincyami transformaciya ukrayinskoyi etnonimiyi v HIH HH stolittyah 4 bereznya 2016 u Wayback Machine Materiali do ukrayinskoyi etnologiyi 2014 Vip 13 S 52 57 Akty otnosyashiesya k istorii Zapadnoj Rossii Tom 1 SPb 1846 189 S 224 Broshura Institutu karpatorusinistiki Pryashivskogo universitetu PDF Isayevich Ya D Ruteni 13 kvitnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2012 T 9 Pril S S 403 ISBN 978 966 00 1290 5 Andreas Kappeler Kleine Geschichte der Ukraine Verlag Beck Munchen 2000 ISBN 3 406 45971 4 S 21f und Ricarda Vulpius Nationalisierung der Religion Russifizierungspolitik und ukrainische Nationsbildung 1860 1920 Verlag Harrassowitz Wiesbaden 2005 ISBN 3 447 05275 9 S 34 Kamoens Luyis de Luziadi Poema 28 lyutogo 2019 u Wayback Machine Perekl z port M Litvincya Peredm O Gonchara Pislyam O Alekseyenko K Dnipro 1987 S 96 Os Lusiadas por Luis Vaz de Camoes Canto Terceiro 1572 23 lyutogo 2019 u Wayback Machine Nacionalna biblioteka Braziliyi Os Lusiadas por Luis Vaz de Camoes Canto Terceiro Arhiv originalu za 3 lipnya 2019 Procitovano 5 lyutogo 2019 Arhiv originalu za 14 kvitnya 2016 Procitovano 16 bereznya 2018 Samonazvi studentiv z Ukrayini Ruteniyi v universitetah Yevropi u XIV XVIII stolittyah 16 bereznya 2018 u Wayback Machine Nudga G Pershi magistri i doktori Ukrayinski studenti v universitetah Yevropi XIV XVIII st Zhovten K 1982 4 Radyanska Enciklopediya istoriyi Ukrayini K Golovna redakciya URE 1972 T 4 S 465 Enciklopediya ukrayinoznavstva u 10 tomah Golovnij redaktor Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode Zhittya 1954 1989 Lunin S I Cherkasi ekzonim u rosijskij movi 15 18 st dlya ukrayinskih kozakiv Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2013 T 10 T Ya S 495 496 ISBN 978 966 00 1359 9 Arhiv originalu za 16 bereznya 2018 Procitovano 16 bereznya 2018 Arhiv originalu za 1 bereznya 2016 Procitovano 12 bereznya 2018 Arhiv originalu za 6 bereznya 2016 Procitovano 12 bereznya 2018 Arhiv originalu za 4 bereznya 2016 Procitovano 12 bereznya 2018 Pivtorak G P Rus Rosiya Velikorosiya Malorosiya 22 listopada 2018 u Wayback Machine Pohodzhennya ukrayinciv rosiyan bulorusiv ta yihnih mov Mifi i pravda pro troh brativ slov yanskih zi spilnoyi koliski 22 travnya 2011 u Wayback Machine K Vidavnichij centr Akademiya 2001 ISBN 966 580 082 5 https web archive org web 20160307200802 http history org ua termin Mala Rus Arhivovano7 bereznya 2016 u Wayback Machine MALA RUS Elektronnij resurs Enciklopediya istoriyi Ukrayini T 6 La Mi Redkol V A Smolij golova ta in NAN Ukrayini Institut istoriyi Ukrayini K V vo Naukova dumka 2009 790 s Arhiv originalu za 10 bereznya 2016 Procitovano 12 bereznya 2018 Materiali do istoriyi ukrayinskoyi kozachchini pid zag red M Grushevskogo Lviv Nakladom NTSh 1908 Zherela do istoriyi Ukrayini Rusi Arheogr komis NTSh t 8 T 1 Dokumenti po rik 1631 zibrav i vidav I Kripyakevich 1908 XI 407 c S 92 Petro Sas Istoriya Ukrayini v osobah IX XVIII st Kiyiv vid Ukrayina 1993 Petro Sas Politichna kultura suspilstva 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Istoriya ukrayinskoyi kulturi U p yati tomah Tom 2 Ukrayinska kultura XIII pershoyi polovini XVII stolit Kiyiv Naukova dumka 2001 Wereszczynski J Droga pewna Krakow 1590 Sbornik statej i materialov po istorii Yugo Zapadnoj Rossii Vyp 1 Kiev tip N T Korchak Novickogo 1911 404 s C 5 Wereszczynski J Droga pewna Krakow 1590 Sbornik statej i materialov po istorii Yugo Zapadnoj Rossii Vyp 1 Kiev tip N T Korchak Novickogo 1911 404 s C 7 9 Maksim Majorov Likbez Istorichnij front 03 12 2016 Samonazvi studentiv z Ukrayini Ruteniyi v universitetah Yevropi u XIV XVIII stolittyah Yakovenko N M Vibir imeni versus vibir shlyahu nazvi ukrayinskoyi teritoriyi mizh kincem XVI kincem XVII st 22 grudnya 2017 u Wayback Machine Mizhkultirnij dialog T 1 Identichnist K Duh i litera 2009 S 57 95 Grushevskij M S Istoriya Ukrayini Rusi T 9 Kn 1 Kiev 1997 S 310 Primitki 5 ta primitka 4 chervnya 2020 u Wayback Machine V Cherevko Ruskij i ukrayinskij 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Gazeta Dyilo 04 05 1914 Stanislav Zholkevskij Pisma Stanislawa Zoliewskiego kanclerza koronnego i hetmanna z jego popiersiem Nakl W Manieckiego 1861 S 406 407 432 18 kvitnya 2018 u Wayback Machine Konterfet cudowny i sila Kozaka Plachty Ukrainca w roku 1620 J Dzwonowski Pisma Jana Dzwonowskiego 1606 1625 wydal Karol Badecki Krakow 1910 Stor 87 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Smolij V Stepankov V Ukrayinskij politichnij proekt XVII st stanovlennya nacionalnogo institutu vladi 26 chervnya 2019 u Wayback Machine NAN Ukrayini Institut istoriyi Ukrayini K Institut istoriyi Ukrayini 2014 S 14 Taras Chuhlib Ponyattya Ukrayina Ukrayinci Otchizna Narod v oficijnomu diskursi Vijska Zaporozkogo 1666 1672 rr Ukrayina v Centralno Shidnij Yevropi Vip 17 Kiyiv 2017 50 stor Taras Chuhlib Otchizna nasha Ukrayina prirodni ukrayinski diti ukrayinska zemlya patriotichna leksika getmana Petra Doroshenka 15 bereznya 2018 u Wayback Machine Naukovi zapiski Kam yanec Podilskogo Nacionalnogo universitetu Istorichni nauki T 26 K Pod 2016 S 226 233 Taras Chuhlib Ponyattya Ukrayina ukrayinski kozaki ukrayinskij narod v polozhennyah Andrusivskogo peremir ya ta mizhnarodnij oficijnij dokumentaciyi 1667 go roku 15 bereznya 2018 u Wayback Machine Ukrayina mizh Polsheyu ta Rosiyeyu materiali Mizhnarodnoyi naukovo praktichnoyi konferenciyi priurochenoyi do 330 yi richnici Vichnogo miru 1686 i 350 yi richnici Andrusivskogo peremir ya 1667 23 grudnya 2016 r m Kiyiv uporyadnik Ye M Lunyak Muzej getmanstva Nizhin NDU im M Gogolya 2016 Taras Chuhlib Usi zhiteli ukrayinskoyi porodi movna ta svidomisna evolyuciya ponyattya narod u Vijsku Zaporozkomu druga polovina XVII st 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Chornomorska minuvshina Zapiski Viddilu istoriyi kozactva na pivdni Ukrayini vipusk 12 za red V A Smoliya Odesa Tipografiya Druk Pivden 2017 Taras Chuhlib Ponyattya Ukrayina ta Ukrayinnij v oficijnomu diskursi Vijska Zaporozkogo 1649 1659 rr T Chuhlib Ukrayina v Centralno Shidnij Yevropi 2015 Vip 15 S 13 41 Lviv misto nathnennya 21 09 2019 Arhiv originalu za 28 veresnya 2020 Procitovano 28 09 2020 Yevgen Nakonechnij Istorichna neobhidnist 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Ukradene im ya chomu rusini stali ukrayincyami 1 veresnya 2018 u Wayback Machine 3 ye dopovnene i vipravlene vidannya Lvivska naukova biblioteka im V Stefanika NAN Ukrayini Lviv 2001 ISBN 966 02 1895 8 Ofort Tarasa Shevchenka Dari v Chigirini 1844 Likbez Istorichnij front ros Bliznecy 1855 Taras Shevchenko Zibrannya tvoriv U 6 t K 2003 T 4 Povisti S 11 119 Yevgen Nakonechnij Istorichna neobhidnist 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Ukradene im ya chomu rusini stali ukrayincyami 1 veresnya 2018 u Wayback Machine 3 ye dopovnene i vipravlene vidannya Lvivska naukova biblioteka im V Stefanika NAN Ukrayini Lviv 2001 ISBN 966 02 1895 8 Dzherela ta literaturaBalushok Vasil Zbirnik naukovih prac IMFE im M T Rilskogo NAN Ukrayini K 2004 Vipusk 4 7 S 10 22 Balushok Vasil Yak rusini stali ukrayincyami transformaciya ukrayinskoyi etnonimiyi v HIH HH stolittyah 4 bereznya 2016 u Wayback Machine Materiali do ukrayinskoyi etnologiyi 2014 Vip 13 S 52 57 Balushok Vasil Z istoriyi ukrayinskoyi etnonimiyi vid rusiniv do ukrayinciv Ukrayinskij istorichnij zhurnal 2018 2 S 163 178 Plohij S Pohodzhennya slov yanskih nacij Domoderni identichnosti v Ukrayini Rosiyi ta Bilorusiyi 14 bereznya 2018 u Wayback Machine K Kritika 2015 456 s Rus pislya Rusi Mizh koronoyu i bulavoyu Ukrayinski zemli vid korolivstva Rusi do Vijska Zaporozkogo Avt kol V M Gorobec M M Voloshuk A G Plahonin B V Cherkas K Yu Galushko H 2016 352 s Istoriya bez cenzuri Taras Chuhlib Ponyattya Ukrayina ukrayinski kozaki ukrayinskij narod v polozhennyah Andrusivskogo peremir ya ta mizhnarodnij oficijnij dokumentaciyi 1667 go roku 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Ukrayina mizh Polsheyu ta Rosiyeyu materiali Mizhnarodnoyi naukovo praktichnoyi konferenciyi priurochenoyi do 330 yi richnici Vichnogo miru 1686 i 350 yi richnici Andrusivskogo peremir ya 1667 23 grudnya 2016 r m Kiyiv uporyadnik Lunyak Yevgen Mikolajovich Muzej getmanstva Nizhin NDU im M Gogolya 2016 Makarchuk S A Poyava poshirennya j utverdzhennya etnotoponima Ukrayina ta etnonima ukrayinci 13 kvitnya 2018 u Wayback Machine Etnichna istoriya Ukrayini navchalnij posibnik 25 lyutogo 2018 u Wayback Machine Kiyiv Znannya 2008 471 s Taras Chuhlib Usi zhiteli ukrayinskoyi porodi movna ta svidomisna evolyuciya ponyattya narod u Vijsku Zaporozkomu druga polovina XVII st 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Chornomorska minuvshina Zapiski Viddilu istoriyi kozactva na pivdni Ukrayini vipusk 12 za red V A Smoliya Odesa Tipografiya Druk Pivden 2017 Taras Chuhlib Otchizna nasha Ukrayina prirodni ukrayinski diti ukrayinska zemlya patriotichna leksika getmana Petra Doroshenka 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Naukovi zapiski Kam yanec Podilskogo Nacionalnogo universitetu Istorichni nauki T 26 K Pod 2016 S 226 233 Galushko K Rus Malorosiya Ukrayina nazva i teritoriya 1 sichnya 2020 u Wayback Machine K 2017 32 s Yevgen Nakonechnij Istorichna neobhidnist 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Ukradene im ya chomu rusini stali ukrayincyami 1 veresnya 2018 u Wayback Machine 3 ye dopovnene i vipravlene vidannya Lvivska naukova biblioteka im V Stefanika NAN Ukrayini Lviv 2001 ISBN 966 02 1895 8 Pivtorak G P Sini Dazhbozhi Svaroga vnuki 12 bereznya 2018 u Wayback Machine Pohodzhennya ukrayinciv rosiyan bilorusiv ta yihnih mov Mifi i pravda pro troh brativ slov yanskih zi spilnoyi koliski 1 lyutogo 2012 u Wayback Machine K Vidavnichij centr Akademiya 2001 ISBN 966 580 082 5 Yakovenko N Vibir imeni versus vibir shlyahu nazvi ukrayinskoyi teritoriyi mizh kincem XVI kincem XVII st 26 lyutogo 2018 u Wayback Machine Mizhkulturnij dialog T 1 Identichnist K Duh i litera 2009 S 57 95

Дата публікації:
Топ