Друга польська республіка

У Вікіпедії є статті про: Українські землі у складі Польської республіки 1919–1939.

У Вікіпедії є статті про: Малопольща.

По́льська Респу́бліка (пол. Rzeczpospolita Polska; II Rzeczpospolita) — польська держава, створена 1918 року. Державною мовою була польська, також валютою початково польська марка, а від 1924 року — польський злотий. Остаточні кордони проголошеної Польської Республіки або Другої Речі Посполитої, які визнала Ліга Націй, склалися в 1923 році.

Rzeczpospolita Polska Польська Республіка
1918 – 1939 (де-факто) ↓
Прапор Герб
Гімн Мазурек Добровскєго  (Польською)
Польща: історичні кордони на карті
Столиця	Варшава ^H G O
Мови	польська
Релігії	Державної немає, з 1926 де-факто католицизм став державною релігією
Форма правління	авторитарний тимчасовий уряд (1918—1922), Парламентська республіка (1922—1926), Президентська республіка під авторитарною диктатурою (1926—1939)
Президент
- 1918-1922	Юзеф Пілсудський (Начальник держави)
- 1922	Габрієль Нарутович
- 1922—1926	Станіслав Войцеховський
- 1926—1939	Ігнацій Мосцицький
Диктатор
- 1926—1935	Юзеф Пілсудський
- 1935—1939	Едвард Ридз-Сміглий
Прем'єр-міністр	Перелік
Законодавчий орган	Сейм
- верхня палата	Сенат
- нижня палата	Сейм
Історичний період	Міжвоєнний період
- Перша світова війна	11 листопада 1918
- Ялтинська конференція	5 липня 1945
Площа
- 1921	387 000 км^2
- 1931	388 634 км^2
- 1938	389 720 км^2
Населення
- 1921	27 177 000 осіб
Густота	70,2 осіб/км²
- 1931	32 107 000 л.
Густота	82,6 осіб/км²
- 1938	34 849 000 осіб
Густота	89,4 осіб/км²
Валюта	марка (до 1924) злотий (після 1924)
Попередник Наступник Королівство Польща ЗУНР Серединна Литва УНР Польська підпільна держава Уряд Польщі у вигнанні Литва Словацька республіка
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Польська Республіка (1918—1939)

Історичні польські держави

Гнезненська Держава Королівство Польське Королівство Польське (1025—1385) Королівство Польське (1385—1569) Річ Посполита (1569—1795) Поділи Речі Посполитої Королівство Галичини (1772—1918) Варшавське герцогство (1807—1815) Краківська республіка (1815—1846) Велике герцогство Познанське (1815—1848) Велике Князівство Краківське (1846—1918) Королівство Польське (1916—1918) Друга Річ Посполита (1918—1945) Серединна Литва Генеральна губернія (1939 – 1945) Польська підпільна держава (1939 – 1945) Польська Народна Республіка (1944 – 1989) Республіка Польща

8 грудня 1919 року Найвища Рада Антанти на Паризькій мирній конференції визначила східний кордон Польщі по так званій «лінії Керзона», за якою лишилися етнічні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Надсяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. Умовна «лінія Керзона» проходила через Гродно — Ялівку — Немирів — Берестя — Дорогуськ — Устилуг, на схід від Грубешева, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля до Карпат і мала становити не лише східний кордон Польщі, але й кордон між Польщею та Україною. На сході кордони включали території Західної України та Західної Білорусі, а також Віленську область, захоплену 1920 року в Литви.

Одночасно, за рішенням Паризької мирної конференції, до Польщі приєднано частини Помор'я, Пруссії та майже всю провінцію Позен з містом Познань.

У жовтні 1921 р., внаслідок Сілезських повстань, Польщі передано третину Сілезії (пол. Śląsk). Унаслідок стабілізації кордонів 1922 р., після приєднання Серединної Литви (пол. Litwa Środkowa), територія відновленої Польської Республіки становила 388,6 тис. кв. км. (52 % території Республіки Обох Націй (Першої Речі Посполитої)).

У вересні 1939 року територію Польщі тимчасово окупували Німеччина, СРСР, та Словаччина. Литва взяла під контроль частину спірного Віленського краю.

Окупація Польщі — одна з причин, які спричинили Другу світову війну (1939—1945).

Але міжнародно визнаний уряд Польщі у вигнанні продовжував діяти у Лондоні. Він керував органами Польської підпільної держави та її політичними і військовими структурами. У 1941 році його легітимність визнав Радянський Союз.

Польська армія, як воєнна структура тимчасово окупованої Польської держави, брала участь у боях в Італії, Нормандії, Німеччині, Польщі.

Вважається, що Друга Польська Республіка припинила існування як суб'єкт міжнародного права 5 липня 1945 року, як наслідок (Ялтинських угод щодо східного кордону Польщі). Польща після 1945 року була вже зовсім іншою державою.

Назва

Офіційно затверджена в Конституції назва держави — пол. Rzeczpospolita Polska, укр. Польська республіка.

У сучасній Польщі називається Другою Польською Республікою (пол. II Rzeczpospolita) для підкреслення спадкоємності з багатонаціональною шляхетською Першою Річчю Посполитою — Республікою Обох Націй (1569—1795), що її було ліквідовано внаслідок поділів між Австрійською монархією, Королівством Пруссією й Російською імперією (1772—1795). В українській історіографії часто називається II Річ Посполита.

Загальні відомості

Кордони Другої Речі Посполитої на 1920 рік

Кордони Другої Польської Республіки визначено в 1922 році, у результаті поділів Німецької, Австро-Угорської й Російської імперії, а також воєн із Західноукраїнською Народною Республікою, Радянською Росією , Литвою та Чехословаччиною. Польща межувала з Чехословацькою республікою, Німецькою державою, Латвією, Литвою, Румунським королівством, УРСР й СРСР. На півночі мала вихід до Балтійського моря.

Площа республіки становила близько 388 600 км². Це була шоста за величиною країна в тогочасній Європі. Тогочасні кордони не задовольняли польський уряд, що прагнув відновлення першої Речі Посполитої Двох Народів, тому держава була агресивно налаштована стосовно країн Балтії й західних республік СРСР.

За переписом 1921 року, у Польщі мешкало 27,2 мільйонів осіб. 1939 року, перед вибухом Другої світової війни, населення становило 35,1 млн осіб. Третина з них не була етнічними поляками — 16 % українців і білорусів, 10 % євреїв, 2 % німців, і 1 % відсоток литовців, росіян і чехів. Попри це, республіканський уряд вів курс на створення мононаціональної польської держави, нехтуючи правами національних меншин (один з прикладів — пацифікація).

У період між двома світовими війнами Друга Річ Посполита була відносно стабільним економічним регіоном Європи. Її найбільшими соціально-політичними та освітніми центрами були міста Варшава, Краків, Познань, Вільно й Львів.

Залежні й автономні території

• Сілезька автономія  (Сілезьке Воєводство) — польська частина Верхньої та Тешинської Сілезії;
• Вільне місто Данциг — Гданськ і околиці.

Хронологія

• Незалежність; Варшава стала вільною: 11 листопада, 1918.
• Вибори до Сейму: 26 січня, 1919.
• Версальський договір (Статті 87-93) і Малий Версальський договір, 28 червня, 1919, проголосив Польщу як суверенну і незалежну державу на міжнародній арені..
• Війна проти України: Польсько-українська війна (1918—1919).
• Війна проти Радянської Росії: Польсько-радянська війна (1920); Варшавська битва (1920); Ризький мир.
• Війна проти Литви: Польсько-литовська війна.
• Польсько-чехословацький прикордонний конфлікт.
• Повстання у Великій Польщі й Сілезії. Великопольське повстання, Сілезькі повстання.
• 15 липня, 1920 — Сільськогосподарська реформа.
• 17 березня, 1921 — Конституційний марш.
• 1921 — Альянс із Францією та Румунією.
• Вибори до Сейму 1922-11-05 та Сенату — 1922-11-12.
• Президент Габрієль Нарутович, і його вбивство (16 грудня, 1922).
• 1924 — Уряд Владислава Грабського. . .
• Президент Станіслав Войцеховський — Грудень 20, 1922.
• Травневий замах — Zamach majowy, 1926, Травень, Юзеф Пілсудський робить державний переворот. Початок санації уряду.
• 4 грудня 1926 Романом Дмовським засноване націоналістичне політичне угруповання «Табір великої Польщі», , .
• 1928 — Безпартійний блок співпраці в уряді Пілсудського.
• 16 листопада 1930 — Вибори до парламенту.
• 25 липня 1932 — Договір про ненапад між СРСР і Польщею.
• 26 січня 1934 — .
• 23 квітня 1935 — Квітнева Конституція.
• 12 травня 1935 — Смерть Юзефа Пілсудського.
• Гдиня, Центральний Індустріальний Регіон (Польща) (1936), Еугеніуш Квятковський.
• 2 лютого 1937 — Створення політичної партії .
• Жовтень 1938 — Анексія Заолжя, Горної Орави, у Чехословаччини.
• 2 січня 1939 — Смерть Романа Дмовського.
• 31 березня 1939 — Військові гарантії від Сполученого Королівства і Франції.
• 23 серпня 1939 — Акт про ненапад між Радянським Союзом і Німеччиною: Пакт Молотова — Ріббентропа з таємним протоколом про воєнний блок, проти Польщі й інших країн.
• 25 серпня 1939 — Альянс Польщі й Великої Британії.

Формування

Солдати війська Великопольщі, 1919

Польські солдати показують захоплені Радянські бойові прапори після Варшавської битви

Польський бронеавтомобіль Korfanty в 1920

Окуповану арміями Німеччини й Австро-Угорщини влітку 1915 року частину Польщі, що була колись під владою Росії, окупаційні сили проголосили незалежним королівством 5 листопада 1916, року під керівництвом Ради Держави і (від 15 жовтня 1917) Ради Регентства (Rada Regencyjna Królestwa Polskiego), що керували країною під німецькою опікою протягом виборів короля.

Незабаром, перед кінцем Першої Світової Війни, 7 жовтня 1918, Рада Регентства розпустила й оголосила про свій намір відновити Польську незалежність. За винятком марксистсько-орієнтованої , політичні партії підтримали цей намір. 23 жовтня Рада призначила новий уряд Юзефа Свежинського й розпочала військову присягу Польської Армії.

5 листопада в Любліні створено першу . 6 листопада комуністи оголосили створення Республіки Тарнобжег. Того ж дня створено Тимчасовий Уряд Народів Республіки Польщі соціалістом Ігнацієм Дашинським.

10 листопада Юзеф Пілсудський повернувся до Варшави з Магдебурга. Наступного дня, завдяки своїй популярності й підтримці з боку різних політичних партій, Рада Регентства призначила Пілсудського Командиром Польських Озброєних Сил. 14 листопада Рада розпустила себе й передала всі свої повноваження Пілсудському, як голові держави (Naczelnik Państwa).

Уряди було створено в Галичині (колись підвладні Австрії українські землі): засновується Національна Рада Тешинського Князівства (створено в листопаді 1918) і (створено 28 жовтня). Пізніше, розпочинається конфлікт у Львові між силами й польськими львівськими орлятами.

Після консультації з Пілсудським, уряд І. Дашинського розпустився, створено новий уряд Є. Морачевського.

Друга Річ Посполита, фізична мапа 1939

Друга Річ Посполита 1922—1938

Друга Світова Війна

21 березня 1939 року нацистська Німеччина зажадала від Польщі передати їй вільне місто Данциг (з 1945 року — Ґданськ), вступити в Антикомінтернівський пакт і відкрити для неї «польський коридор» (створений після Першої світової війни для забезпечення виходу Польщі до Балтійського моря). Польща відкинула всі вимоги Німеччини.

28 березня 1939 року Адольф Гітлер розірвав Пакт про ненапад з Польщею.

23 серпня 1939 року підписано Пакт Молотова — Ріббентропа, в доданому до нього секретному додатковому протоколі сторони домовилися про розподіл сфер обопільних інтересів у Східній Європі. Відповідно до протоколу межа сфер інтересів у Польщі проходила приблизно по «лінії Керзона».

Після нападу на Польщу 1 вересня 1939 року нацистської Німеччини уряд Польщі на чолі з президентом Ігнацієм Мосцицьким переїхав до Румунії, перейшовши кордон у ніч з 17 на 18 вересня 1939 року, і був інтернований румунською владою на вимогу Німеччини. У цей же день два фронти Червоної Армії СРСР перейшли у наступ з метою окупувати частину Польщі, населену переважно непольським населенням, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа. В кінці вересня 1939 року сформовано, і до 6 липня 1945 року він визнавався багатьма країнами законним продовжувачем II Речі Посполитої, уряд Польщі у вигнанні, а також підпорядкована йому адміністрація в окупованій Польщі — Польська підпільна держава і його політичні та військові структури (Армія Крайова).

Припинення дипломатичного визнання польського уряду у вигнанні Сполученим Королівством і США 6 липня 1945 року і згодом іншими країнами світу слід вважати фактичним кінцем Другої Речі Посполитої як суб'єкта міжнародного права. Остаточним акордом її існування в 1990 році стало передання президентських регалій від останнього президента Республіки у вигнанні Ришарда Качоровського другому президентові Третьої Речі Посполитої і першому обраному в ході вільних виборів — Леху Валенсі.

Політичний устрій

Докладніше: Польська конституція 1921 року

Докладніше: Польська конституція 1935 року

Економіка

По відновленню незалежності Польща зазнала великих економічних труднощів. В межах Республіки були залишки трьох різних економічних систем, з трьома різними валютами й з маленьким або відсутніми прямими інфраструктурними зв'язками. Суміжні індустріальні центри, так само як і головні міста, часто не мали прямого сполучення залізницею, бо перед тим вони належали різним державам. Наприклад, на початку 1920-х не існувало прямого залізничного зв'язку між Варшавою й Краковом, аж поки 1934 року не прокладено залізницю. На довершення цього, Перша світова і польсько-радянська війни лишили по собі руїни. Відчутною була економічна невідповідність між східною, більш розвиненою, (під назвою Польща В) і західною (так звана Польща А), частинами країни. Часті зміни кордону й тарифні війни (особливо з нацистською Німеччиною) теж мали негативний економічні наслідки для Польщі.

Попри ці проблеми, Польща в період між війнами, досягла економічного процвітання на кшталт Західної Європи. У 1924 міністр економіки Владислав Грабський запровадив до обігу злотий як єдину валюту для Польщі, що стала однією з найстійкіших валют Центральної Європи. Нова валюта допомогла зупинити гіперінфляцію, Польща була єдиною країною в Європі, що змогла обійтися без іноземних позик чи допомоги.

Основа польського процвітання базувалась на двох ключових інфраструктурних елементах. Перший — будівництво в Ґдині портового міста, що дозволило Польщі цілком обійти Гданськ (який мав під сильним Нацистським тиском бойкотувати Польський експорт вугілля). Другий елемент — створення Центрального Індустріального Регіону (Centralny Okręg Przemysłowy). Але ці починання перервані й значною мірою знищені німецьким й радянським вторгненням та початком Другої світової війни.

Аграрна політика Польщі на західно-українських землях

Аграрна політика була спрямована на зміцнення польського окупац. режиму, через с-му заходів в економічній, особливо с.-г., сфері. ЗУЗ на момент встановлення польс. влади мали низку проблем в аграрній сфері. Серед них – малоземелля селян, черезсмужжя і вузькосмужжя, панщизняні пережитки у вигляді сервітутів, відробітків та боргових зобов’язань перед поміщиками, відсталий рівень агрокультури, відсутність коштів для модернізації с. госп-ва, в т. ч. для механізації, електрифікації села, більшення площ під тех. к-рами, впровадження більш продуктивних сортів рослин та порід тварин. Аналогічні труднощі мали селяни з етнічних польс. земель. Їх вирішення передбачалося політ. програмами низки польс. партій, зокр. найбільш впливових – ППС (Ю. Пілсудський), НДП (Р. Дмовський) та ПСЛ-Пяст (В. Вітос), що посідали панівні позиції у сеймі та урядах Польщі. В центрі їх аграрної політики було питання перерозподілу землі. Його вирішення здійснювалося виключно в інтересах польс. нас., шляхом реалізації низки заходів. Вони мали забезпечити екон. і політ. домінування польського етносу, сприяти його чисельному зростанню та зменшенню частки ін. народів, насамперед українців, у заг. стр-рі нас. ЗУЗ, а Галичину та Волинь перетворити на аграрно-сировинний придаток внутрішньої метрополії.

Аграрна політика Польщі передбачала: 1) обмеження прав українців на користування землею (в Галичині до 03.1923 позбавлені права купляти землю, надалі при купівлі землі зазнавали дискримінаційних обмежень); 2) парцеляцію і продаж землі в Галичині й на Волині польс. переселенцям-осадникам; 3) обмеження діяльності та встановлення контролю за укр. с.-г. та екон. т-вами; 4) зосередження переробної та харчової пром-ті в руках польс. великих землевласників та акціонер. т-в і т. д. Реалізація цих напрямів аграрної політики відбувалася в результаті ухвалення відповідних законів парламетом, розпоряджень уряду, директив окремих мін-в та відомств.

Ще в ході польсько-української та радянсько-польської війн польс. парламентом було прийнято низку законів, що заохочували польс. селян до служби в польс. армії. Ними передбачалося передання на пільгових умовах, а то й безкоштовно земельних наділів (парцель) усім офіцерам польс. війська, а також солдатам, які зазнали поранень, чи сім’ям загиблих. Нові землевласники мали поселятися компактними групами в прикордон. в-вах (насамперед у Галичині та на Волині). Їхні поселення (осади) ставали опорними пунктами для польс. влади в сільс. місцевості. Осадники отримували на пільгових умовах кредити, реманент, посівний матеріал, робочих тварин. Вони мали право на носіння вогнепальної зброї і проведення щотижневих локальних військ. навчань. У результаті за 1919–20 у Львівське, Станиславівське та Тернопільське в-ва було переселено понад 12 тис. сімей осадників, які отримали понад 200 тис. га землі. Понад 250 тис. га надано польс. осадникам на Волині. Активна колонізація ЗУЗ тривала до 1929, коли була загальмована світовою екон. кризою. Після 1933 практика осадництва була відновлена, хоча і в менших обсягах.

Завдяки осадництву та кадровій політиці польс. властей у пром-ті й держ. стр-рах, ураховуючи природний приріст нас., частка поляків у Сх. Галичині 1921–31 зросла з 26,9 до 29,9 % (на 347 тис. осіб), а на Волині – з 11,1 до 15,5 % (на 155 тис. осіб).

Аграрне осадництво суттєво погіршило екон. становище укр. селян Галичини та Волині, сприяло їхній еміграції за межі Польщі. Осадництво загострювало складні польс.-укр. взаємини, сприяло радикалізації укр. нац.-визвол. руху. Польс. осадники та поміщики виступали опорою польс. влади на місцях і вороже сприймалися українцями. Саме на ці категорії польського нас. було спрямовано саботажні акції ОУН.

Земельне питання, через складну політичну ситуацію в Польщі, було об’єктом торгів між укр. послами і представниками проурядових партій у 1920 та 1934. В результаті домовленостей 1934 низка укр. громад. орг-цій та с.-г. т-в була допущена до парцеляції поміщицьких маєтків, хоча влада контролювала списки українців-парцелянтів. Активніше до участі у парцеляції допускали представників ГКЦ. Під виглядом земельн. реформ 1919–39 польс. влада реалізувала польс. с.-г. колонізацію укр. земель. В особі осадників передбачалося створити зразкові г-ва польс. фермерів, які мали стати соціальною опорою політ. режиму на сх. і пд.-сх. окраїнах Польщі й пом’якшити гостроту аграрного перенаселення у метрополії. Та більшу частину парцельованих земель придбали укр. селяни в ході т. зв. сусідської парцеляції чи викупивши її в польс. спекулянтів. Загалом дії польс. влади в аграрній сфері спричинили кількаразове зростання цін на землю. Спекулятивні ціни переважали будь-які ймовірні прибутки від землекористування і зумовлювали вимивання коштів із зх.-укр. села, збідніння місц. селянства. Результатом прорахунків польс. властей стало банкрутство частини польс. осадників, масова корупція у торгівлі землею на місцях. Унаслідок реалізації аграрних реформ більшість селян і с.-г. робітників, які придбали землю в борг, розорилися під вагою заборгованості й оподаткування. Продаж сел. майна за борги став звичним явищем. Лише після 1933 влада пом’якшила с-му оподаткування села. При цьому відбулася чергова дискримінація місц. населення. Було списано половину кредитів осадників, чверть кредитів поміщиків, скасовано податки для останніх. Фаворизування поміщиків та осадників здійснювалося під час закупівлі в нас. с.-г. продукції (для них закупівельні ціни були вищими за ринкові, тоді як для пересічних селян навпаки). Для поміщиків за рахунок селян запроваджувалися премії за експорт с.-г. продукції, знижувалися тарифи на перевезення збіжжя тощо.

Земельне питання спричинило низку політ. скандалів і відставок. Так, близьких прем’єр-міністра Польщі В. Вітоса було викрито в спекуляціях із землею у Терноп. в-ві. Були й ін. гучні справи. Як правило, такі скандали використовувалися прихильниками режиму санації для посилення авторитаризму в д-ві.

Аграрна політика Польщі впродовж міжвоєн. періоду, замість вирішення екон. проблем, призвела до загострення польс.-укр. взаємин. Укр. громадянство з кожним роком посилювало опір офіц. політиці польс. урядів, гуртувалося навколо власних політ. партій, громад. орг-цій, с.-г. т-в, ГКЦ. Заходи толерування осадників, окремих орг-цій та т-в у аграрних питаннях спричинили корупцію та розкрадання держ. коштів, зумовили численні спекуляції та махінації на ринку землі, негативно відобразилися на

становищі с. госп-ва не лише ЗУЗ, але й цілої 2-ї Речі Посполитої, посилювали в країні антидемократ. процеси.

Демографія

Національності Польщі у 1937 році

Отримавши за Ризькою угодою території, більшість автохтонних мешканців яких становили українці, білоруси, литовці тощо, Польща стала багатонаціональною державою, де аж третину людності за переписом 1921 року — 30,8 % — становили не поляки.

Поляки переважали також у Вільні і у Львові. У багатьох районах переважало єврейське населення. Між владою і представниками меншин часто загострювались суперечки й конфлікти.

Польща була також державою багатьох релігій. У 1921 році 16 057 229 осіб (приблизно 62,5 %) були римськими католиками, 3 031 057 громадян Польщі (приблизно. 11,8 %) були католиками східного обряду (здебільшого українські греко-католики і вірменські греко-католики), 2 815 817 (приблизно 10,95 %) були православними, 2 771 949 (приблизно 10,8 %) були юдеями, і 940 232 (приблизно 3,7 %) були протестантами (здебільшого лютеранами).

Чисельність населення

Дата перепису	Чисельність	Відсоток міського населення	Густота населення (осіб/1 км²)
30 вересня 1921	27 177 000	24,6 %	69, 9
9 грудня 1931	32 107 000	27,4 %	82, 6
31 грудня 1938	34 849 000	30 %	89, 7

Національний склад населення (національність визначалася за рідною мовою) за даними перепису 1921 року.

1. Поляки — 69,2 %.
2. Українці — 14,0 %.
3. Євреї — 7.8 %.
4. Білоруси — 3.9 %.
5. Німці — 3.8 %.
6. Інші — 1.3 %.

Національний склад населення (національність визначалася за рідною мовою) за даними перепису 1931 року.:

1. Поляки — 68,9 %.
2. Українці — 13,9 %.
   • Українці — 10,1 %.
   • Русини — 3,8 %.
3. Євреї — 8,6 %.
4. Білоруси — 3,1 %.
5. Німці — 2,3 %.
6. «Тутейші» — 1,8 %., з яких дві третини українці Берестейщини, решта білоруси.
7. Росіяни — 0,4 %.
8. Інші — 1 %.

Поширення мов за переписом 1931 р.

польська		їдиш та іврит		українська та русинська		білоруська		німецька

Адміністративний поділ

Мапа адміністративно-територіального поділу Польщі з 1930 року

Польські воєводства 1922—1939

Адміністративно-територіальний поділ Польської Республіки був трирівневим: країна ділилася на воєводства, воєводства — на повіти, повіти — на ґміни.

Польські воєводства у міжвоєнний період (на 1 квітня 1937 р.)
Автомобільні номери (з 1937)	Воєводство	Центр	Площа тис. км² (1930)	Населення (тис. осіб) (1931)
00 — 19	місто Варшава	Варшава	0, 14	1 179, 5
20 — 24	Білостоцьке	Білосток	26, 0	1 263, 3
85 — 89	Варшавське	Варшава	31, 7	2 460, 9
90 — 94	Віленське	Вільна	29, 0	1 276, 0
95 — 99	Волинське	Луцьк	35, 7	2 085, 6
25 — 29	Келецьке	Кельці	22, 2	2 671, 0
30 — 34	Краківське	Краків	17, 6	2 300, 1
45 — 49	Лодзінське	Лодзь	20, 4	2 650, 1
40 — 44	Львівське	Львів	28, 4	3 126, 3
35 — 39	Люблінське	Люблін	26, 6	2 116, 2
50 — 54	Новогрудське	Новогрудок	23, 0	1 057, 2
65 — 69	Познанське	Познань	28, 1	2 339, 6
55 — 59	Поліське	Берестя-над-Бугом	36, 7	1 132, 2
60 — 64	Поморське	Торунь	25, 7	1 ,884, 4
75 — 79	Сілезьке	Катовиці	5, 1	1 533, 5
70 — 74	Станиславівське	Станиславів	16, 9	1 480, 3
80 — 84	Тернопільське	Тернополь	16, 5	1 600, 4

1 квітня 1938 року кордони деяких західних і центральних воєводств зазнали істотних змін.

Див. також

• Річ Посполита
• III Річ Посполита

Примітки

1. Юридично такої посади не існувало, але фактично Юзеф Пілсудський був справжнім головою держави з необмеженими повноваженнями до самої смерти, після чого цю роль взяв на себе Ридз-Сміглий. Вони були головами політичного табору "Санації", але юридично не мали влади, тобто мова йде про так званий "тіньовий уряд"
2. Припинення визнання польського уряду у вигнанні.
3. Ochmański J. Historia Litwy. — Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1990. — S. 324—325. — . (пол.)
4. Peter D. Stachura. Poland, 1918—1945: An Interpretive and Documentary History of the Second Republic. Routledge: London and New York, 2004. — xii + 221 p. (англ.)
5. Brzoza C., Sowa A. Historia Polski 1918—1945. — Kraków : Wydawnictwo Literackie, 2006. — 754 s. — . (пол.)
6. , Atlas Historii Polski, Demart Sp, 2004,
7. Вітенко М., Кугутяк М. Аграрна політика Польщі в західно-українських землях // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. Т. 1: А–Ж. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. 688 с. ISBN: 978-966-2067-44-6 C. 31-33.
8. Joseph Marcus, Social and Political History of the Jews in Poland, 1919—1939, Mouton Publishing, 1983, , Google Books. — Р. 17.
9. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 47, 50.
10. , Powszechny Spis Ludnosci r. 1921
11. Norman Davies, God's Playground, Columbia University Press, 2005, , Google Print, p.299
12. Zieliński H. Historia Polski 1914—1939. — Wrocław: Ossolineum, 1985. — . — S. 124—126.

Джерела та література

• Т. І. Зарецька. Конституції Другої Речіпосполитої Польської 1921 та 1935 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 50. — .
• Eva Plach, "Dogs and dog breeding in interwar Poland," Canadian Slavonic Papers 60. no 3-4