Історія Великих Бірок

Історія Великих Бірок налічує понад 611 років. Стаття про саме смт Великі Бірки є тут.

Археологічні знахідки

Територія сучасних Великих Бірок була заселена з часів пізнього палеоліту. До найдавніших археологічних знахідок виявлених на території селища відносяться крем'яні знаряддя праці та їх уламки доби неоліту, які впродовж багатьох років знаходять в полях західніше селища та на пагорбах в межиріччі річок Гнізни Гнилої і Гніздечної, крем'яні та кам'яні сокири епохи енеоліту (мідно-кам'яної доби 3-2 тис. р. до н. е.) одна з яких, знайдена в 1951 р., експонується у відділі стародавньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Знайдена восени 2009 р. мідна сокира кавказького типу відноситься до рідкісних знахідок епохи ранньої бронзи (енеоліту). У 2012 р. на південно-західному схилі на відстані близько 300 м на захід від селища, в полі на глибині 0,4-0,5 м, знайдена давня кінська упряж, що відноситься до епохи раннього заліза (VIII—VII ст. до н. е.). На околицях Великих Бірок виявлено також могильник 8-6 ст. до н. е. На початку ХХ ст. в експозиціях Подільського музею (тепер ТОКМ) зберігався глиняний посуд періоду висоцької культури (1100—600 рр. до н. е.) знайдений на території селища, але втрачений під час Другої світової війни. Залишки одного з могильників черняхівської культури було випадково виявлено при проведенні земляних робіт, під час будівництва лікарні в центрі селища, восени 1987 р., коли будівельники натрапили на давнє трупопокладення. На місце знахідки прибула Черняхівська експедиція ТОКМ на чолі з відомим археологом Ігорем Геретою, який дослідив і описав це поховання.,. Є всі підстави вважати, що на теперішній території Великих Бірок у ІІІ — V ст. н. е. існувало поселення черняхівської культури, яке займало обширну площу вздовж південно-західної похилої ділянки лівого берега річки Гнізни Гнилої.

• 1 — Крем’яний желвак , 2 — призматичний Нуклеус, 3 — крем’яні пластини (відщепи).
• 1 — Кам’яна сокира з висвердленим отвором, 2-3 — крем’яні клиноподібної форми сокири з напівкруглим ріжучим краєм.
• Крем’яна сокира з експозиції ТОКМ
• Мідна сокира періоду енеоліту.

Період Середньовіччя

Під Короною і Річчю Посполитою

Перша писемна згадка про поселення датована 10 березня 1410 р., коли, за часів правління короля Владислава ІІ Ягайла, воно входило до Корони Польської. Староста подільський і теребовлянський Пйотр Влодкович (Владкович) у Теребовлі 10 березня 1410 р. підтвердив уклад границі, яка розмежовувала село Чернилів (власність Остафія Давидовського, нині Чернелів-Руський) від Борка. Щоправда, у Літописі руському згадується битва русько-галицького війська з монголами 1243 р. в Борку; тож, можливо, тут вперше мовиться про нинішні Великі Бірки чи територію, де вони розташовані.

З польських джерел відомо, що у XV—XVI ст. королівщина Борек разом із 4-ма навколишніми селами входили до Теребовлянського староства (повіту), Галицької землі, Руського воєводства, Королівства Польського. 15 червня 1530 року підстароста кам'янецький Ян Срочіцкі () дістав дозвіл від короля Сигізмунда І Старого закласти на місці села Борек місто на магдебурзькому праві.

Однак він чомусь не спромігся на закладення міста на тому місці, тому в короткому часі змушений уступити ці маєтки галицькому підкоморію Миколаю Сенявському, якому король надав дозвіл на викуп з рук Яна Срочицького королівського села (тоді ще не міста) Борек разом з належними до нього селами: Дичковом, Ходачковом, або Качавою (тепер Малий Ходачків), Галущинцями, і Заднишівкою (тепер в межах смт Підволочиська). У його власності воно перебувало близько 30-ти років, проте Миколай Сенявський, ставши великим коронним гетьманом, володіючи багатьма іншими маєтностями, не прив'язався до Борка. З 1565 р., за часів короля Сигізмунда II Авґуста, містечко Борек разом із сусідніми селами стало власністю королівського управителя Кам'янецького замку Миколая Потоцького і перебувало під пануванням родини магнатів Потоцьких понад 100 років.

Згідно з люстрацією королівщини Борек, проведеною в 1565 р., населення містечка становило близько 550 душ, які утримували в своїх господарствах 720 волів, 720 овець, 480 свиней і 320 вуликів. У містечку була православна церква св. вмч. Параскевії П'ятниці, а піп сплачував податок в 1 злотий. Працювали також млин, гуральня, також виготовляли солод і розводили рибу в ставку. Фільварок був у сусідньому селі Дичкові, що входило до Борківського маєтку. Загальний дохід пана з містечка становив 273 злотих 23 грошів. Винекненню містечка Борек і його розвитку в XVI ст. сприяло його вигідне розташування поблизу кордону між Короною і Волинськими землями, що входили тоді до Великого князівства Литовського. В той час там установились сприятливі політичні і господарські відносини, процвітала торгівля, діяли митниці, вздовж кордону будувались оборонні укріплення, замки і замочки. Але цей період виявився нетривалим. З прийняттям в 1569 Люблінської унії та утворенням федеративної держави — Речі Посполитої щезли границі з Литвою, митниці ліквідували, прикордонна торгівля занепала.

17 вересня 1604 року в селі зупинялося українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило Москву.

З початком XVII ст. посилилсь татарські набіги, які в тих часах, часто кілька разів на рік, заливали Галицьку землю вбивствами, грабунками та руйнуваннями. Містечко Борек, разом з сусідніми селами, в короткому часі двічі було спустошене татарами у 1624 і 1626 рр.

Хмельниччина

Борецький замок

Докладніше: Борецький замок

Австрійський Період

Селище наприкінці XVIII і на початку XX століття

Борецький замок. Фрагмент мапи Фрідріха фон Міга 1782 р.	Центральна частина Бірок Великих. Фрагмент кадастрової мапи 20-ті рр. XIX ст.	Бірки Великі. Фрагмент австрійської військової топографічної мапи 1880 р. М1:75000

Культурне життя

22 жовтня 1849 р. засновано початкову 2-класну народну школу. При церкві св. вмч. Параскевії П'ятниці утворено «Братство тверезості» 1878 і встановлено пам'ятний хрест тверезості, спеціально відлитий з чавуну.
У 1884 р. за участю Олександра Барвінського, який виступив на загальних зборах з промовою «Про значінє читалень», було організовано один з перших в Тернопільському повіті осередок — згодом читальню — товариства «Просвіта», діяла до вересня 1939 р. До середини 1914 р. у Великих Бірках активно діяли філії українських парамілітарних руханкових товариств Січ і Сокіл.

Перша світова війна та Українська революція 1917-1921

На початку Першої світової війни, в ході наступальної операції російських військ, що згодом дістала назву Галицької битви, частини 8 армії під командуванням ген. О.Брусилова 18 серпня (5 серпня за ст. ст.) 1914 перейшли прикордонну річку Збруч, на відтинку між Підволочиськом і Сатановом. Того ж дня просуваючись на Захід вздовж шляхів і залізниць, вони оволоділи рядом населених пунктів до рубежу по р. Серет в тому числі Великими Бірками і залізничною станцією Бірки Великі (станція). Боїв та сутичок з російськими військами, в селищі та його околицях, в той час не було так як австрійська адміністрація і невеликі військові підрозділи заздалегідь залишили цю територію. В перших днях перебування російського війська, в селищі, було підірвано вибухівкою гуральню і встановлено заборону на алкогольні напої, закрито читальню Просвіти. В середині 1915 тут розташовується невеликий польовий аеродром, що належав до південного бойового загону Ескадри Повітряних Кораблів (рос. ЭВК), на якому базувались перші російські винищувачі С-16. В червні-липні 1917, після провального літнього наступу військ Південно-Західного Фронту, російської армії, що згодом дістало назву Червневий наступ або П'ята Галицька битва (1917), впродовж 24-26 липня через Великі Бірки проходила лінія фронту. Частина населення була заздалегідь евакуйована на схід. Унаслідок бойових дій селу були завдані значні втрати, багато будівель було спалено і зруйновано. Безладно відступаючі, деморалізовані, російські війська забирали все підряд, траплялись часті випадки насильства і мародерства над цивільним населенням.

З початком Листопадового зриву від 01. 11. 1918 — 17. 07. 1919 р. Великі Бірки в складі ЗУНР. У УСС і УГА: Іван Балабан, Петро Бігус, Василь Гуцал, Степан Данилків, Антін Дудар, Степан Жидек, Федір Замора, Іван і Микита Зваричі, Іван Лаган, Леон Мацелюх, Томко і Василь Сидяги, Теодор Сидяга (1887—1937), Василь Сила, Євген Садовський, Михайло (1893) та Віктор(1896—1937) Якиміви та ін. Тут у червні 1919 року перебувала Підстаршинська школа вишколу І-го Галицького Корпусу УГА.

Під час Польсько-радянської війни 1920 р., з 26. 07. по 21. 09. — в складі т. зв. ГСРР.

Від вересня 1921 р. село увійшло до Тарнопільського повіту, новоутвореного воєводства Тарнопільського.

У вересні 1921 р. в населеному пункті 393 будинки, в яких проживало 2246 осіб.

Друга Річ Посполита

Друга світова війна

Прихід радянської влади

Гітлерівсько-німецька окупація

Діяв (табір примусової праці для євреїв), який існував з 1941 до 1943 року. В нього звозили євреїв, зокрема, з Бучача (частина молодих робітників була переведена до концтабору з ув'язнення в бучацькій тюрмі, ніхто не повернувся живим назад). Близько 3 тиясчі в`язнів працяювали в каменоломні, в грудні 1943 табір був ліквідований, а в`язні переведені до концтабору в Плашуві.

Радянський період

Посилання

1. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 30 листопада 2014.
2. Великі Бірки //«Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область». Головна редакція УРЕ АН УРСР К.:1973, — С. 541.
3. Janusz Bohdan. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. Lwów 1918. — 548.
4. Ґерета І. Звіт про дослідження поховання Черняхівської культури у Великих Бірках ТОКМ РД-8706
5. Ґерета І. «Нові могильники черняхівської культури Західного Поділля і вельбарська культура»//Kultura wielbarska w mlodszym okresi rzymskim. — Lublin, 1989. — S.295-296
6. Мацелюх Р., Побер Б., Ханас В. «Великі Бірки: З глибини віків до наших днів» Тернопіль: «Лілея», 2005. С. — 16-17.
7. Matricularum Regni Poloniae summaria. Ed. T. Wierzbowski. — Varsoviae, 1915. cz. 4/3, — S. 373.
8. Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Nawiedzenia Najśw. Panny Marii w Borkach Wielkich // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia «Belcaro», 2008. — Cz. I. — T. 16. — S. 25. — . (пол.)
9. Archiwum Panstwowe w Krakowie, TS, nr 169, s. nlb.: spis dokumentów przedłożonych w związku ze sporem granicznym między starostwem boreckim a dobrami czernielowskimi
10. . Архів оригіналу за 9 листопада 2007. Процитовано 3 травня 2010.
11. . Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 3 травня 2010.
12. Bauer J. Miasteczko Borek // Z przeszłości osiedli woewództwa Tarnopolskiego. — Tarnopol, 1935. — Cz. 1. — S. 17. (пол.)
13. Matricularum Regni Poloniae Summaria. Ed. T. Wierzbowski — Varsoviae, 1910, Pars IV, vol. 1, nr 5715. — S. 335.
14. Жерела до історії України-Руси. — Т. VII: Люстрація королівщин в Руських землях Корони з р. 1570. / Упорядник І. Крип'якевич. — Львів : НТШ, 1903. — C. 132–133.
15. Жерела до історії України-Руси. — Том I: Люстрація королівщин в землях Галицькій і Перемиській з р. 1565-66. / Упорядник І. Крип'якевич. — Львів : НТШ, 1895. — C. 133—134.
16. Jan Bauer. Miasteczko Borek… — S. 28. (пол.)
17. Похід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с.
18. Horn M. Skutki ekonomiczne najazdyw tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — Wroclaw; Warszawa; Kraków. — 1964. — S. 41-42, 48.
19. Барвінський О. Спомини з мого життя / Упорядники А. Шацько, О. Федорук; редактори JI. Винар, І. Гирич. — K.: Смолоскип, 2004. — С.318.
20. .С-16 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
21. Іван Бобик. Співжиття бучацьких міщан із жидівським населенням (лист Ізидора Ґельбарта) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 478.

Бібліографія

• Великі Бірки // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 343—347. — .
• Мацелюх Р., Побер Б., Ханас В. Великі Бірки: З глибини віків до наших днів. — Тернопіль : Лілея, 2005. — 220 с.
• Дубик М.Г. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941 - 1944). — Київ, —2000. —С. 156