Ця стаття має кілька недоліків Будь ласка допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення

Галу́щинці — село в Україні, у Підволочиській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області.

село Галущинці
Церква Святого Миколая Церква Святого Миколая
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Тернопільський район
Громада	Підволочиська селищна громада
Основні дані
Засноване	1540
Населення	681
Територія	2.601 км²
Густота населення	261.82 осіб/км²
Поштовий індекс	47841
Телефонний код	+380 3543
Географічні дані
Географічні координати	49°31′33″ пн. ш. 25°54′13″ сх. д. / 49.52583° пн. ш. 25.90361° сх. д. / 49.52583; 25.90361Координати: 49°31′33″ пн. ш. 25°54′13″ сх. д. / 49.52583° пн. ш. 25.90361° сх. д. / 49.52583; 25.90361
Середня висота над рівнем моря	471 м
Водойми	2 стави
Відстань до обласного центру	21 км
Відстань до районного центру	24 км
Найближча залізнична станція	Підволочиськ
Відстань до залізничної станції	21 км


Місцева влада
Адреса ради	47800, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, смт Підволочиськ, вул. Шептицького А., буд 4
Карта
Галущинці
Галущинці
Мапа

Галущинці у Вікісховищі

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Підволочиської об'єднаної територіальної громади.

Населення — 659 осіб (2002).

Селом проходить автобусне сполучення з обласним центром. Село знаходиться на віддалі 1 км до шляху Тернопіль — Підволочиськ. Поблизу села проходить газопровід Дашава-Київ, прокладений у 1948 році.

Галущинці — село серед північних відрогів Медоборів. Гори сягають 417 метрів над рівнем моря. Поблизу села розташована геологічна пам'ятка природи — останці (викопні рифи Сарматського моря).

Історія

Поблизу Галущинець виявлено археологічні пам'ятки черняхівської культури та римські монети 2 ст.

Назва села Галущинці за переказами селян походить від прізвища одного з перших поселенців — Галушка, яке він пізніше змінив на Галушинського. Назва села утворилася вже від прізвища Галушинський, або Галдищинці (в старій вимові).

Перша писемна згадка — 1540 як власність шляхтичів Давидовських. Село було засноване західніше сучасного. Ще досі знаходять в цьому місці биту цеглу і черепки. Село це було спалене татарами, які проходили через «гребельку на схід».(XIII ст.) Нове село почали відбудовувати східніше і ближче до лісу, у якому можна було б сховатися від ворогів.

Вдруге село згадується вже тільки в 1607 році, як поселення в Галицької землі.

В селі проживало декілька заможних поміщицьких сімей. Це: Федоровичі, Решитарські, Здроздовські, Татибани (євреї).

В 1720 році було збудовано костел. В селі переважало польське населення, було більше прихильників римо-католицького обряду. В XIX столітті костел згорів від удару блискавки, тому що був дерев'яний. У 1868 році було освячено костел збудований з каменю.

Після Другої світової війни місцевий парох отець-канонік Броніслав Мірецький, як один із небагатьох священнослужителів Львівської архідієцезії, залишився в Україні, тому костел у Галущинцях не закрили. О. Мірецький служив до кінця свого життя і був похований там у 1986 році.

Церква святого Миколая зведена в 1754 році. Джерела засвідчують, що у 1880 році в селі була однокласна школа, де працював один вчитель. У 1938 році побудовано двохповерхову школу.

Станом на 1880 рік в селі проживало 1338 осіб. Двом поміщикам належало 1425 морґів поля, а всім селянам — 1353 морґи. В 1921 році в селі проживало 1694 осіб. Було 320 селянських дворів і 2 поміщицьких. Уже на 1 січня 1939 року в селі проживало 1810 осіб, з них 60 українців, 1720 поляків, 30 євреїв. До 1946 року в селі проживали тільки поляки. Було декілька змішаних польсько-українських сімей і єврейських сімей.

В селі діяла бібліотека товариства «Молодь польська» заснована в 1929 році, з фондом 150 книг. Бібліотеку відвідувало 39 читачів, які безплатно обслуговувалися 3 рази в тиждень. Після німецько-радянської війни значна частина селян польської національності виїхала на постійне проживання в Польську Республіку, а у село поселили українців з Польщі.

Промисли і ремесла

Переважна більшість людей працювала на землі. Сіяли коноплі і кожен сіяв для себе невелику смужку льону на сорочки. Льон тут вирощували з давніх-давен. Тримали вівці на вовну і шкіри. Кожна дівчина мала мати посаг: кожух із 7 овечих шкір, лляного найтоншого полотна. В селі було декілька кузень, ковальством колись займалися Робак Міхал, Путель, Шобер Михайло. Млин держав єврей Шойла і був економом. Були музики, ткачі, стельмахи, мулярі, шевці.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», увійшло до складу Підволочиської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Підволочиського району, село увійшло до складу новоствореного Тернопільського району.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 710 осіб, з яких 319 чоловіків та 391 жінка.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 680 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	97,50 %
польська	1,91 %
російська	0,29 %
вірменська	0,15 %

Мікротопоніми

Прізвисько жителів села за назвою села «галущинські». Навколишні села-сусіди називають їх також «маслюки». Дане прізвисько походить від того, що за Польщі ксьондз Іванчишак збудував молочарню у селі, куди звозили молоко з навколишніх сіл і виробляли масло та сир. Масло можна було купувати за гроші.

Було в селі у цей час два кутки «Подоле» — куток села за костелом на північ. Назва походить від форми рельєфу — хати побудовані в долині. Другий куток «Над селом», або «Над столом» — куток села за костелом на схід. Назва кутка походить від того, що в цьому місці почали заселятись люди після того, як спалили помешкання татари. Назва утворилася від місця розташування — вище на схилі горба над колишнім селом.

Було дві вулиці: «Панська» за костелом на кутку «Подолє» (мешкали заможні селяни, пани Рихлевські, Виснянські). Вулиця «Крива», лівий поворот від центральної дороги за мостом, як їхати в напрямку з Жеребок. Назва походить від форми вулиці, вона повертається і тягнеться вздовж центральної вулиці.

Антропоніми

Найпоширеніші в селі прізвища за Польщі — Гарбіч, Питель, Хрущ (селянські), Гордзієвські, Сосніцькі.

Релігія

Є церква Святого Миколая (1755; відновлена 1910, 1992), церква святителя Миколая Чудотворця (ПЦУ), костел Різдва святого Іоана Хрестителя (1868).

Церква Святого Миколая (1755, УГКЦ)
Церква Святителя Миколая Чудотворця (ПЦУ)
Костел Різдва Святого Іоана Хрестителя (1868)

Пам'ятки

Споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1969), насипана символічна могила УСС.
Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Останці Сарматського моря.

Символічна могила Борцям за волю України.
Будинок культури.
Став біля села.

Підприємства, заклади, установи і організації

Діють , Будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад, відділення зв'язку, амбулаторія, будинок пристарілих, магазин, ТОВ «Веда плюс», , Галущинецький ландшафтний заказник.

Відомі люди

Народилися

Б. Максимович — головний лікар Скалатської лікарні;
М. Мац — економіст;
Андрій Тимощук — український військовик, боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади, загинув 12 червня 2015 року при виконанні військового обов'язку в боях за Станицю Луганську, похований у Галущинцях 18 червня 2015-го.
Казимир-Антоні Дзєржановський (1872—1940) — польський військовик, генерал дивізії.

Пов'язані із селом

Антоній Федорович (1806—1881) — дідич, дружина — Юлія Моравська

Примітки

. kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2021.
Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — t. 5. — S. 269. (пол.)

Джерела

Гуцал П., Уніят В. Галущинці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 335. — .
Hałuszczyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 21. (пол.) — S. 21. (пол.)

Посилання

Прощання із загиблим солдатом Тимощуком Андрієм Петровичем [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] // УПЦ КП. — 2015. — 22 червня.

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] . kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2021.

[2] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

[населення_1989-3] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001-4] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001_мова-5] Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[6] Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — t. 5. — S. 269. (пол.)