ThЛатинська абеткаA B C D E F GH I J K L M NO P Q R S T UV W X Y ZДодаткові і варіантні знакиÀ Á Â Ã Ä Å ÆĀ Ă Ą Ɐ Ɑç Ć Ĉ

Th

Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą			Ɐ	Ɑ
		Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č		Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ	È
É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę	Ě
Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ
Ɡ	Ĥ		Ì	Í	Î	Ï
	Į	İ	I	Ĳ	Ĵ	Ķ
	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ
Ľ		Ǉ	Ñ	Ń	Ņ	Ň
N̈	Ɲ		Ŋ	Ǌ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ				Ŕ	Ř
Ɽ	ß	ſ	Ś		Ṡ	Ş
Š	Þ		Ť
Ʈ	T̈	Ù	Ú		Ü
Ŭ	Ů	Ű	Ų
	Ý		Ÿ
			Ź	Ż	Ƶ	Ž

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Th.

Th — диграф латинської абетки, найпоширеніший серед диграфів англійської мови.

Вибухові приголосні

Сполучення /t.h/

Буквосполучення th може позначати збіг двох приголосних /t/ та /h/, зокрема, в англійському слові knighthood. У даному разі воно диграфом не є, оскільки не позначає єдиний приголосний звук.

Глухий /tʰ/ з придихом

Диграф th було введено до латинської мови для передачі літери «тета» (Θ, θ) у запозиченнях із грецької. Тета вимовлялася як глухий приголосний із придихом (/tʰ/) у класичній грецькій та койне.

th використовується в різних академічних системах транслітерації для передачі літер, які в своїй мові вимовляються як /tʰ/. Наприклад, відповідно до ^[en], th відповідає ряду літер зі звуком /tʰ/.

/t/

Оскільки ані /tʰ/, ані /θ/ початково не належали до латинської мови, диграф th згодом набув звукового значення /t/. З етимологічних причин написання відповідних слів збереглося. Подібним чином згодом це перейшло до німецької, французької та інших мов, де th вживається у давньогрецьких запозиченнях, проте вимовляється як /t/.

Свого часу в англійській, французькій та німецькій мовах вживання th поширилося на інші слова без етимологічних причин, проте в сучасних нормах орфографії більшою мірою подібне вживання скасовано. Прикладом неетимологічного th в англійській є назва річки Thames від середньоанглійського Temese.

Також в англійській мові th вимовляється як /t/ у запозиченнях з німецької чи французької, зокрема Neanderthal. Англійське ім'я Томас (Thomas) має першим звуком /t/, оскільки це нормандське запозичення.

У транскрипції австралійських мов th позначає зубний приголосний /t̪/, аналогічний українському т.

Зубні фрикативні приголосні

Глухий /θ/

У період Пізньої Античності грецька фонема, представлена літерою θ, перейшла від звуку /tʰ/ з придихом до фрикативного /θ/. Це вплинуло на вимову диграфа th, який почав вживатися на позначення /θ/ у деяких мовах із цим звуком. Латинська абетка давньоанглійської мови запозичила рунічні літери þ та ð, які позначали цей звук. Ці літери в середньоанглійській мові були витіснені диграфом th.

Серед мов, в яких th позначає звук /θ/, — албанська та валлійська. В обох мовах вважається окремою літерою, що стоїть в абетці між t та u. У давньоверхньонімецькій мові диграф вживався раніше, допоки звуки /θ/ та /ð/ не перейшли в /d/.

Дзвінкий /ð/

В англійській мові th позначає дзвінкий зубний фрикативний /ð/. З часів давньоанглійської мови літери þ та ð не розрізнялися і позначали звуки /θ/ та /ð/. З 15 століття ці літери поступово замінив диграф th.

З англійської мови таке використання перейшло до джерсійського діалекту норманської мови (Jèrriais), де /ð/ відповідає французькому /r/.

Ірландська та шотландська кельтська

У ірландській та шотландській кельтській мовах th позначає ленітовану форму /t/. У більшості випадків цей звук переходить у /h/ на початку слів. Наприклад (обидві мови): toil [tɛlʲ] 'воля' → do thoil [də hɛlʲ] 'твоя воля'.

Це використання диграфів відрізняється від інших, які походять з латини. Хоча є імовірність того, що наявність диграфів з h у латинській вплинула на кельтські мови, їхня відповідність фонемам заснована виключно на власній логіці кельтських мов.

У кінці слова в ірландській та шотландській ленітований /t/ не вимовляється, напр. шотл. гел. sgith /skiː/ «втомлений». Інколи, але рідко, він не вимовляється і на початку слова: шотл. гел. thu /uː/ «ти».

Див. також

Примітки

[1] [ 19 травня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)

[1] [1] [ 19 травня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)