Ця стаття не містить посилань на джерела Ви можете допомогти поліпшити цю статтю додавши посилання на надійні авторитетн

Літера Ѻ

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄			Ӑ			Ӓ
			Ә			Ӛ
Ӕ	Ғ					Ӷ
	Ԃ	Ꚃ			Ԫ
Ӗ	Е̄				Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ӡ	Ԇ	Ӣ		Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ		Ԛ	Ӆ
Ԯ					Ӎ	Ӊ
Ң		Ӈ	Ҥ			О̆
	О̄	Ӧ	Ө		Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ		Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
	Ҭ					Ӯ
Ӱ		Ӳ	Ү		Ұ
Ҳ			Һ			Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚗ		Ҽ	Ҿ			Ӹ
Ҍ				Ӭ
					Я̄
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ
Ѿ	Ѣ		ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ		Ꙥ		Ꙩ
	Ꙭ	ꙮ		Ꚛ
Літери кирилиці

Широке О, широкий он (Ѻ, ѻ) — позиційний гліф кириличної літери О. Тут «он» (ѻнъ) — традиційна назва букви О в церковнослов'янській азбуці.

Широке О використовується тільки в церковнослов'янській мові, не вважаючись окремою буквою у підручниках і граматиках. У якості великої літери звичайно вживається широкий он (Ѻ), а мала літера пишеться у двох варіантах: широкому (ѻ) і правильному (о). Фонетично широке О збігається зі звичайним.

У стандартній церковнослов'янській орфографії (з середини XVII ст. і донині) широка форма літери О вживається замість правильної в таких позиціях:

як перша літера кореня слова:
- у простих формах слів (ѻгнь, ѻтрокъ)
- після префікса (праѻтецъ)
- у складних словах (ѻбоюдуѻстрый);
у двох географічних назвах (Іѻрданъ — річка Йордан; Іѻппіа — місто Яффа) і їхніх похідних;
як числовий знак, що позначає число 70.

Історично широкий он вживався також у пізніх давньоруських пам'ятках, зокрема в берестяних грамотах, у положенні на початку слова чи складу. У староросійських рукописах широке написання трапляється на позначення закритого голосного, що розвинувся в північноросійських говорах із XIV ст. У таких самих функціях могли вживатися інші літери: очне О або омега.

Ця стаття не містить посилань на джерела Ви можете допомогти поліпшити цю статтю додавши посилання на надійні авторитетн

Див. також