Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Генріх II Плантагенет на прізвисько Короткий Плащ англ Henry II Curtmantle 5 березня 1133 6 липня 1189 перший англійськи

Генріх II Короткий Плащ

Генріх II Короткий Плащ

Генріх II Плантагенет, на прізвисько Короткий Плащ (англ. Henry II Curtmantle; 5 березня 1133 — 6 липня 1189) — перший англійський король з династії Плантагенетів.

Генріх II Короткий Плащ
англ. Henry II Curtmantle
Dei Gratia Rex Angliae, Dominus Hiberniae, Dux Normanniae, et Dux Aquitaniae
image
Король Англії
Правління 1154-1189
Коронація 19 грудня 1154
Попередник Стефан I Блуаський
Наступник Річард I Левове Серце
Інші титули Лорд Ірландії
Герцог Нормандії
Граф Анжуйський, Турський та Менський
Герцог Аквітанії
Біографічні дані
Імена Генріх Плантагенет
Народження 5 березня 1133(1133-03-05)
Ле-Ман
Смерть 6 липня 1189(1189-07-06) (56 років)
Шинон
d
Поховання Абатство Фонтеврад, Франція
Дружина Елеонора Аквітанська
Діти Вільгельм, Генріх Молодий, Річард, Джеффрі, Матильда, Леонора, Іоанна, Іоанн
Династія Плантагенети
Батько Жоффруа V Плантагенет
Мати Матильда
image
image Медіафайли у Вікісховищі

Генріх II мав титули: герцог Нормандії (1150–1189), граф Анжуйський, Турський та Менський (1151–1189), герцог Аквітанії (1152–1189), король Англії (1154–1189), суверен Ірландії (1171–1175).

Юність

Докладніше: Громадянська війна в Англії 1135-1154

Генріх II був старшим сином Жоффруа V Плантагенета, графа Анжу та Мену, й Матильди, дочки англійського короля Генріха I. Він народився 5 березня 1133 року в Ле-Мані. Дитинство Генріх провів при дворі свого батька в Анжу. Як старший син Жоффруа V Генріх був спадкоємцем графств Анжу, Мен і Турень. За материнською лінією він міг претендувати на престол Нормандії та Англії.

Після смерті 1135 року Генріха I, його дочка Матильда мала успадкувати англійську корону, однак престол захопив племінник померлого короля Стефан I. Це поклало початок тривалій громадянській війні в Англії між прибічниками короля Стефана та Матильди. Хоч навесні 1141 року Матильді вдалось домогтись свого обрання королевою Англії і зайняти Лондон, вже восени її війська були розбиті і влада в Англії знову перейшла до Стефана. Більш успішно розвивались воєнні дії в Нормандії: війська Жоффруа V у 1142–1144 роках захопили більшу частину герцогства, у 1144 році було взято Руан, а Жоффруа V був проголошений герцогом Нормандії. У цей період Генріх перебував разом зі своєю матір'ю в Бристолі, що слугував центром територій, які контролювали прибічники імператриці в Англії. Тут юний принц познайомився з видатним англійським вченим і мандрівником Аделардом Батським, який узяв участь в навчанні Генріха. 1144 року Генріх повернувся до Нормандії, де продовжив свою освіту під керівництвом , видатного французького філософа свого часу.

У 1147 році юного Генріха знову було відряджено до Англії на чолі невеликого загону анжуйських та нормандських лицарів з метою активізувати боротьбу проти Стефана Блуаського. Ця експедиція, однак, зазнала краху. За кілька місяців після висадки Генріха помер Роберт Глостерський, глава партії імператриці Матильди в Англії. Війська молодого принца зазнали поразки від армії Стефана під Криклейдом і Бартоном, й лише шляхетність короля, що сплатив його витрати на повернення в Нормандію, дозволило Генріху уникнути катастрофи й повернутись на континент. У лютому 1148 року Англію залишила й імператриця Матильда.

Нову спробу домогтись англійської корони Генріх зробив 1149 року. Він висадився у Північній Англії та увійшов у контакт з найвпливовішими прибічниками Матильди — шотландським королем Давидом I і , графом Честером. У Карлайлі Генріх був посвячений в лицарі королем Давидом I. Однак організована спільна атака на Йорк провалилась: Стефану Блуаському вдалось за короткий час зібрати значну армію й вирушити назустріч загонам Генріха й Давида. Принц відступив у Глостершир, де упродовж осені 1149 року оборонявся від постійних набігів . Єдиним успіхом Генріха став його рейд у Девон і захоплення Брідпорта. У січні 1150 року Генріх Плантагенет знову повернувся до Нормандії.

Вступ на престол

Після повернення до Нормандії Генріх зіткнувся з агресією французького короля Людовика VII Молодого, свого сюзерена, який висунув претензії на Вексен і підтримав операції Євстахія Булонського в Нормандії. Воєнні дії були невдалими для анжуйців. Наприкінці 1151 року Генріх домігся перемир'я ціною поступки Людовику VII Жизором й нормандською частиною Вексену. Того ж року помер Жоффруа Плантагенет, в результаті чого Генріх став графом Анжу, Турені й Мену, а також одноосібним герцогом Нормандії.

Невдачі в Англії та Вексені на початку 1152 року вдалось компенсувати: 18 травня 1152 року Генріх уклав шлюб з Алієнор Аквітанською. Алієнор була правителькою величезного герцогства Аквітанія, що займало територію всієї південно-західної Франції від Пуату до Піренеїв й від Бордо до Оверні й кордонів Священної Римської імперії. Упродовж чотирнадцяти років Елеонора перебувала у шлюбі з французьким королем Людовиком VII, однак їхні стосунки не склались, і 21 травня 1152 року їхній шлюб було розірвано. Покинувши надто благочестивого і надто суворого короля, Елеонора за два місяці вийшла заміж за юного герцога Генріха. В результаті їхнього шлюбу під владою Плантагенета виявилась практично вся західна Франція, територія за площею й населенням у кілька разів більша, ніж землі, що перебували під контролем самого французького короля. Ці території, кожна з власною правовою системою, місцевою елітою, адміністративним апаратом і традиціями, були об'єднані тільки персоною свого правителя — Генріха Плантагенета. Та незважаючи на взаємні відмінності Аквітанії, Анжу й Нормандії, комплекс цих земель був ядром того утворення, яке отримало у істориків назву «Анжуйська імперія» і яке стало панівною силою у політичному житті Західної Європи другої половини XII століття.

image
Французькі володіння Генріха II

Придбавши великі володіння на континенті, Генріх відновив свої спроби завоювати англійську корону. До того часу позиції Стефана Блуаського істотно послабшали через конфлікт із та папою Євгенієм III. У 1153 році війська Генріха висадились в Англії. Невдовзі йому вдалось захопити Мальмсбері, забезпечивши тим самим контроль над західною частиною Середньої Англії. Потім герцог рушив через Глостер і Ковентрі на північ та зайняв Ворік, Лестер, Татбері, Дербі й Бедфорд. Після цього Генріх повернув до Темзи й вирушив на Воллінгфорд, який тримала в облозі армія короля Стефана. До того часу англійські барони переконали Стефана у необхідності компромісу. Під Воллінгфордом відбулась зустріч герцога й короля, на якій було узгоджено умови угоди. Загибель у серпні 1153 року Євстахія Булонського, старшого сина Стефана, відкрила можливості для досягнення міцного миру. За посередництва архієпископа й були розроблені умови Вестмінстерської угоди, що поклала край тривалій громадянській війні в Англії. Стефан визнав Генріха своїм спадкоємцем на англійському престолі, а той у свою чергу склав присягу вірності королю й гарантував недоторканність земельних володінь його сина . На початку 1154 року в Оксфорді англійські барони склали оммаж Генріху як спадкоємцю корони Англії. 25 жовтня 1154 року Стефан помер. На англійський престол вступив Генріх II Плантагенет.

Зовнішня політика Генріха II

Докладніше: Нормандська експансія в Уельсі
image
Держава Генріха II й залежні території

Віддавши 1151 року фортецю Вексен, Генріх II після коронації став вимагати її повернення. У 1158 році французький король передав Вексен як придане своїй старшій дочці , яка вийшла заміж за Генріха Молодого.

У 1157 році Генріх почав наступ на Уельс. 1158 року йому вдалось зробити правителів Уельсу своїми васалами. Але подальші спроби Генріха напряму включити Уельс до складу свого королівства зазнали краху. Після 1165 року завоювання Уельсу було відкладено.

Одразу після сходження на англійський престол Генріх II заявив (як чоловік Елеонори) про претензії на графство Тулузу. У 1159 році він напав на Тулузу й захопив графство Каор. За підтримки Людовіка VII Раймунду V вдалось відстояти своє графство.

У 1160 році Генріх II зблизився з одним із союзників за тулузькою кампанією — з Беренгаром Барселонським. Два правителі уклали союз, а також вирішили заручити своїх малих дітей Річарда й Дульсу.

Володіючи після смерті брата південною Бретанню, Генріх II планував підкорити й північну. У 1166 році він вторгся до Бретані і змусив Конана зректись титулу герцога на користь дочки Констанції, опікуном якої став сам Генріх II. У подальшому вона стане дружиною Жоффруа, третього сина Генріха II.

У 1168 році, намагаючись позбавити невдоволених аквітанських баронів (які здійснювали напади навіть на кортеж Елеонори), підтримки Парижа, Генріх вирішив заручити свого сина Річарда з , дочкою Людовіка VII. У 1177 році Генріх II купив графство Марш.

Ірландія

Докладніше: Норманське вторгнення до Ірландії

Генріх у 1158 році отримав у папи Адріана IV, англійця за походженням, буллу на завоювання Ірландії. Припускалось, що королем Ірландії стане молодший брат Генріха . Але Вільгельм невдовзі помер, та ірландський проект було відкладено. Знову актуальним він став 1166 року. Король Лейнстеру був вигнаний зі своїх володінь верховним королем Ірландії Руайдрі Ва Конхобайром. Діармайд приїхав до Аквітанії, де прохав про допомогу у Генріха II. Англійський король, заклопотаний континентальними справами, видав Діармайду грамоту, за якою той міг наймати армію. Союзником короля Лейстеру виявився Річард де Клер, який став зятем і спадкоємцем Діармайда.

У 1167–1171 роках англійські лицарі відновили Діармайда й почали боротьбу за владу над усім островом. Надмірне посилення васалів викликало занепокоєння Генріха, який планував реквізувати їхні англійські володіння. запропонував стати васалом короля Генріха II як лорд Лейстеру. У 1171 році Генріха II на чолі крупного війська (240 кораблів, 500 лицарів, 400 піхотинців та лучників) прибув з Франції з армією та проголосив себе правителем Ірландії. Отримавши клятву вірності від місцевих правителів і духовенства, 17 квітня 1172 року Генріх залишив острів, щоб зустрітись із папськими легатами.

Після від'їзду Генріха II боротьба між англійцями та ірландцями тривала. Західна частина острова продовжувала чинити опір. У 1177 році королем Ірландії був проголошений син Генріха Іоанн. 25 травня 1185 року як правитель він висадився у Вотерфорді на чолі війська з 300 лицарів та кількох сотень лучників. Але похід Іоанна провалився, а його війська були розбиті.

Внутрішня політика

Світські реформи

Генріх II більшу частину свого правління провів у роз'їздах. Він позбавив своїх баронів права судити, закони короля були поставлені вище місцевих законів. У 1166 році було створено суд звинувачувальних присяжних. Присяжні обирались від кожної сотні (по 12 чоловік) та від кожного села (по 4 чоловіки), вони мали під присягою повідомляти шерифу й суддям про підозрілих осіб (потенційних розбійників, убивць, злодіїв). Підозрілих осіб піддавали «Божому суду»

Генріх прагнув знищити ті замки, які незаконно були створені під час громадянської війни. Для боротьби з ухиленням від військової служби, він запровадив новий податок — «щитовий збір».

Цей податок, який королю сплачували усі вільні землевласники, дозволив королю набирати наймане військо.

У 1184 році «Лісова азіза» проголошувала всі ліси королівства власністю короля.

Церковна політика

Стосовно церкви Генріх II продовжив політику своїх попередників з Нормандської династії. Церква все ще вважалась невід'ємною частиною англійської держави й часто використовувалась з метою наповнення королівського бюджету. У 1159 році, зокрема, священнослужителів було обкладено крупним податком для фінансування Тулузької кампанії короля. Генріх II також цілком контролював процедуру обрання єпископів й абатів і тривалий час тримав вакантними церковні посади для стягнення відповідних прибутків на свою користь. Одним з головних провідників цієї політики короля був його канцлер Томас Бекет. У той самий час слабкість королівської влади часів анархії 1135–1154 років та швидкий розвиток церковного права в результаті діяльності архієпископа Теобальда, істотно розширили сферу церковної юрисдикції за рахунок прерогатив короля. Церковні суди присвоїли собі виняткове право судочинства щодо священнослужителів, а також стосовно значного числа справ, пов'язаних із порушенням зобов'язань, в тому числі стосовно світських ф'єфів та позовів про стягнення заборгованості. Ситуацію ускладнював той факт, що до священнослужителів, які скоїли злочин, церковні суди зазвичай застосовували як санкції лише накладення некрупного штрафу. За свідченням , з часу сходження Генріха II на англійський престол до 1163 року англійськими священнослужителями було скоєно понад 100 убивств.

image
Генріх II і Бекет

Очевидно, саме з метою поставити церковну судову систему під контроль світської влади король домігся після смерті Теобальда обрання архієпископом Кентерберійським та примасом Англії у 1162 році свого канцлера Томаса Бекета. Однак ці розрахунки виявились помилковими: Бекет, що не мав особливого авторитету в церковних колах ані як теолог, ані як благочестивий праведник, був видатним адміністратором та амбіційним політиком. Одразу після свого обрання архієпископом він склав із себе функції канцлера та присвятив своє життя безкомпромісному відстоюванню інтересів церкви.

У січні 1164 року Томас Бекет не підтримав «Кларендонські постанови» короля Генріха, оскільки вважав їх наступом на церковні свободи. 8 жовтня 1164 року король викликав архієпископа на суд, але замість цього Томас Бекет втік до Франції під захист Людовика VII Французького. Конфлікт архієпископа Кентерберійського та короля тривав 6 років, лише 1170 року у зв'язку з коронацією Генріха Молодого відбулось їхнє примирення. Первинно коронацію за відсутності Бекета провели архієпископ Йоркський та єпископи Лондонський і Солсберійський, але після протесту Бекета, підтриманого папою відбулась зустріч короля й Бекета, примирення і повторне коронування Генріха Молодого та його дружини.

Вбивство Томаса Бекета

Після повернення до Англії Томас Бекет продовжив боротьбу зі своїми супротивниками (усуваючи від посад та відлучаючи від церкви), що викликало невдоволення короля. Трохи раніше римський папа погрожував накласти інтердикт на Англію, якщо Бекета буде заарештовано. Легенда каже, що Генріх у гніві сказав фразу: «Невже немає нікого, хто звільнить мене від цього попа». Чотири лицарі Генріха: Реджинальд Фітц-Урс, Г'юг де Моревіль, Вільям де Трасі та Річард ле Бретон, почувши це, сприйняли слова короля як наказ й вирішили діяти.

29 грудня 1170 року, вони увійшли у Кентерберійський собор, де перебував Томас Бекет та, звинувативши його у злочинах проти короля Генріха, вимагали залишити Англію. Після того, як той відмовився, вони пішли та, повернувшись зі зброєю, убили Бекета. Після вбивства архієпископ Нормандський наклав на Англію інтердикт, знятий папою римським Олександром III.

21 лютого 1173 року Бекета було канонізовано, а 12 липня 1174 року до гробниці Томаса Бекета приходив з покаянням босоніж Генріх II.

Повстання синів і громадянська війна

Криза 1173 року

Спроби Генріха розділити володіння серед своїх численних дітей спричинили скандали. Генріх Молодий був коронований, титулувався королем Англії, правителем Нормандії, Бретані, Анжу, Мену, але не володів нічим. Річард, якому мала належати Аквітанія, міг бути невдоволеним тим, що Генріх після заручин дочки Алієнори пообіцяв передати після її смерті Гасконь Кастилії. До того ж наречену Річарда Алісу називали коханкою Генріха II.

Генріх II бажаючи одружити сина Іоанна зі спадкоємицею виділив з володінь Генріха Молодшого три замки в Анжу — Шинон, Луден, Мірбо. У відповідь в березні 1173 року Генріх Молодий зажадав передачі повної влади над одним з його «володінь», а також прибутків з них. Генріх II, не бажаючи ділити владу, відмовив. Генріх Молодий втік до двору Людовіка VII, де невдовзі до нього примкнули брати Річард та Жоффруа, а Елеонора очолила заколот аквітанських баронів. Баронські заколоти спалахнули в Англії та Бретані. На північ Англії вторглись шотландці.

В такій ситуації Генріх II залучив найманців й почав бити війська своїх супротивників окремо. Під час спроби втечі в Париж Елеонора потрапила у полон до чоловіка, де провела 12 років. У вересні 1173 року заколот було придушено.

image
Володіння Генріха II у Франції у 1180 році

Криза 1180-их

У 1182 році Генріх II зажадав від молодших синів складання васальної клятви Генріху Молодому. Річард відмовився. Генріх II примирив синів, але на початку 1183 року Жоффруа і Генріх Молодий підтримали васалів, що бунтували проти Річарда. У відповідь той розграбував Бретань. Генріх II підтримав Річарда, але після того як 11 червня Генріх Молодий помер, війна швидко скінчилась.

У вересні 1183 року Генріх II запросив до себе Річарда та Іоанна. Король запропонував своєму спадкоємцю Річарду передати Іоанну Аквітанію як лен. Річард, не бажаючи бути сеньйором без володінь (як його брат Генріх Молодий), попрохав відстрочку, а сам втік до Аквітанії. В свою чергу Жоффруа, дізнавшись про те, що його молодший брат Іоанн має стати правителем Аквітанії, зажадав приєднання до Бретані графства Анжу, Мену й Турені.

Конфліктом також поспішив скористатись король Франції, який вимагав повернення Вексену (приданого сестри Маргарити). Не бажаючи втрачати Вексен, Генріх уклав угоду з Філіпом, за якою Маргариті аж до її наступного шлюбу сплачувалась пенсія у 2700 фунтів, Генріх складав присягу за свої континентальні володіння, а Вексен ставав приданим Аліси, яка мала вийти заміж за одного з синів англійського короля.

У 1184 році Генріх наказав Іоанну силою відняти Аквітанію у Річарда. Іоанну допомагав Жоффруа, й тому Річард знову розграбував північну Бретань. Одночасно Генріх намагався залучити до конфлікту Фрідріха I Барбароссу, дочку якого засватали за Річарда. Але наречена не дожила до кінця року.

Восени 1184 року Генріх викликав синів в Англію та спробував їх примирити. Заради цього він навіть звільнив дружину Елеонору, але 1185 року конфлікт синів продовжився. У 1186 році, вкотре шукаючи допомоги у Філіпа Французького, загинув на турнірі Жоффруа.

Останні роки і смерть

Останні три роки життя короля пройшли у боротьбі з королем Франції. Часом у цих війнах Генріх і його спадкоємець Річард виступали як союзники, а часом як супротивники.

Філіп Август зажадав опіки над дітьми Жоффруа, припинення війни між Річардом і графом Тулузи, а також вирішити питання про Алісу та її придане. Ці вимоги в лютому 1187 року були відкинуті Генріхом. Сторони почали готуватись до війни — Генріх командував військами в Нормандії, Річард — в Аквітанії. Філіп вторгся у Беррі та зайняв замок Ісуден. Річард виступив йому назустріч і вони зустрілись поблизу Шатору. Філіп запропонував мир й за допомогою папського легата (який закликав правителів до нового хрестового походу) на два роки було укладено перемир'я.

Філіп та Річард після примирення поїхали до Парижа. Генріх вимагав приїзду сина. Восени Річард прийняв звання хрестоносця.

На початку 1188 року англійський та французький королі знову зустрілись. І там було прийнято рішення вирушити у хрестовий похід. Але в середині року знову відновилась війна, що спричинила нові розбіжності між Генріхом та Річардом.

18 листопада 1188 року в Боулені зустрілись Генріх, Річард та Філіп. Останній зажадав, щоб Річарда одружили з Алісою, а також щоб англійські барони визнали його спадкоємцем Генріха. Після того як Генріх відмовився, Річард присягнув на вірність Філіпу за Аквітанію, Анжу, Нормандію, Беррі й ті землі, які були зайняті ним у Тулузі. Філіп прийняв клятву. До Великодня 1189 року тривало перемир'я. А потім почалась війна, в ході якої Генріх втратив Мен і Турень.

image
Генріх II та Алієонор у Фонтевро

4 липня 1189 року було укладено мир, за яким Генріх зобов'язувався виплатити 20 тис. марок, видати Алісу заміж за сина, Річарда, якого мали офіційно проголосити спадкоємцем трону. Інакше піддані короля звільняються від клятви вірності йому. Після цього королі мали вирушити у хрестовий похід.

6 липня 1189 року Генріх II помер. Його було поховано в абатстві Фонтевро. У 1204 році поряд із ним поховали його дружину Алієонор.

Двір

При дворі Генріха були законознавець Томас Бекет, хроністи Джон Солсберійський, П'єр Блуаський, Волтер Мап, Гіраут де Баррі, поети Вас, Томас Британський, Бенуа де Сент-Мор, Вальтер Шатільйонський, Нігел Верекер, деякий час — знаменитий Бернарт де Вентадорн. Один з них, П'єр Блуаський, залишив дуже цікаву характеристику молодого короля, де він, зокрема, писав: «Коли він не тримає в руці лук чи меч, він знаходиться в раді або читає. Немає людини більш дотепної та красномовної, та, коли він може звільнитись від своїх турбот, він полюбляє сперечатись з ученими».

Шлюб та діти

image
Елеонора й Генріх II

Родовід

У мистецтві

image
Генріх II у поданні художника початку XX століття

Генріх II — головний герой історичної драми «Лев узимку» та її екранізацій: «Лев узимку» (1968) та «однойменний фільм» (2003). У цій п'єсі його роль грали Пітер О'Тул, Патрік Стюарт (у кіно) і , Лоуренс Фішборн, (в театрі).

Окрім того, Пітер О'Тул грав його роль у кінофільмі «Бекет».

Примітки

  1. В. В. Штокмар. Історія Англії у Середньовіччя. 2005.
  2. Ю.Саприкін. Англійське завоювання Ірландії XII—XVII століть. 1982
  3. Ю.Саприкін. Англійське завоювання Ірландії XII—XVII століть. 1982. стор. 13-23
  4. В. В. Штокмар. Історія Англії у Середньовіччя. 2005. стор. 59.
  5. Грановський. Історія короля Річарда І Левове Серце. 2007. стор. 31-40.
  6. Грановський. Історія Річарда І Левове Серце. 2007. стор. 70-75.
  7. Грановський. Історія Річарда І Левове Серце. 2007. стор. 75-92.
  8. Радкевич, Євген. (Інтерв’ю з Михайлом Матвеєвим) . Архів оригіналу за 11 вересня 2011. Процитовано 4 жовтня 2011.

Джерела

  • Alexander, James W. (1970). The Becket Controversy in Recent Historiography. The Journal of British Studies. 9 (2): 1—26. doi:10.1086/385589. JSTOR 175153.
  • Allen, Martin (2007). Henry II and the English Coinage. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Amt, Emilie (1993). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Anouilh, Jean (2005). . London: Methuen. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Aurell, Martin (2003). L'Empire de Plantagenêt, 1154–1224 (фр.). Paris: Tempus. ISBN .
  • Bachrach, Bernard S. (1978). The Idea of the Angevin Empire. Albion: A Quarterly Journal Concerned with British Studies. 10 (4): 293—299. JSTOR 4048161.
  • Bachrach, Bernard S. (1984). Henry II and the Angevin Tradition of Family Hostility. Albion: A Quarterly Journal Concerned with British Studies. 16 (2): 111—130. JSTOR 4049284.
  • Barlow, Frank (1936). The English, Norman and French Councils Called to Deal with the Papal Schism of 1159. The English Historical Review. 51 (202): 264—268. doi:10.1093/ehr/li.ccii.264. JSTOR 553521.
  • Barlow, Frank (1986). . London: Weidenfeld and Nicholson. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Barlow, Frank (1999). (вид. 5th). Harlow, UK: Pearson Education. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Barratt, Nick (2007). Finance and the Economy in the Reign of Henry II. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Bates, David (1994). The Rise and Fall of Normandy, c. 911–1204. У Bates, David; Curry, Anne (ред.). . London: Hambledon Press. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Bates, David (1997). The Prosopographical Study of Anglo-Norman Royal Charters. У Keats-Rohan, K. S. B. (ред.). Family Trees and the Roots of Politics: The Prosopography of Britain and France From the Tenth to the Twelfth Century. Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN .
  • Bates, David (1994). Introduction: La Normandie et l'Angleterre de 900 à 1204. У Bouet, Pierre; Gazeau, Véronique (ред.). La Normandie et l’Angleterre au Moyen Âge (фр.). Caen, France: Publications du CRAHM. ISBN .
  • Biancalana, Joseph (1988). For Want of Justice: Legal Reforms of Henry II. Columbia Law Review. 88 (3): 433—536. JSTOR 1122686.
  • Blackburn, Mark (1994). Coinage and Currency. У King, Edmund (ред.). . Oxford, UK: Clarendon Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Blockmans, Wim; Hoppenbrouwers, Mark (2014). Introduction to Medieval Europe, 300–1500 (вид. 2nd). Abingdon, UK: Routledge. ISBN .
  • Boussard, Jacques (1956). Le Gouvernement d'Henri II Plantagenêt (фр.). Paris: F. Paillart. OCLC 489829937.
  • Bradbury, Jim (2009). . Stroud, UK: The History Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Brand, Paul (2007). Henry II and the Creation of the English Common Law. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Brooke, Z. N.; Brooke, C. N. L. (1946). Henry II, Duke of Normandy and Aquitaine. The English Historical Review. 61 (239): 81—89. doi:10.1093/ehr/lxi.ccxxxix.81. JSTOR 554838.
  • Bull, Marcus (2007). . Journal of Medieval History. 33: 107—129. doi:10.1016/j.jmedhist.2007.04.001. Архів оригіналу за 14 жовтня 2008. Процитовано 5 травня 2015.
  • Carpenter, David (2004). The Struggle for Mastery: The Penguin History of Britain 1066–1284. London: Penguin. ISBN .
  • Chibnall, Marjorie (1993). . Oxford, UK: Blackwell. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Coulson, Charles (1994). The Castles of the Anarchy. У King, Edmund (ред.). . Oxford, UK: Clarendon Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Crouch, David (2002). . London: Hambledon. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Davis, Ralph Henry Carless (1977). (вид. 1st). London: Longman. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Davies, R. R. (1990). . Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Duggan, Charles (1962). The Becket Dispute and the Criminous Clerks. Bulletin of the Institute for Historical Research. 35 (91): 1—28. doi:10.1111/j.1468-2281.1962.tb01411.x.
  • Duggan, Charles (1965). From the Conquest to the Reign of John. У Lawrence, Clifford Hughes (ред.). . London: Burns and Oates. OCLC 271420497. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
  • Dunbabin, Jean (2007). Henry II and Louis VII. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Eyton, Robert William (1878). Court, Household, and Itinerary of King Henry II. London: Taylor and Company. OCLC 5121556.
  • Everard, Judith A. (2000). . Cambridge: Cambridge University Press. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Gillingham, John (1984). (вид. 1st). London: Edward Arnold. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Gillingham, John (2007a). Doing Homage to the King of France. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Gillingham, John (2007b). The Cultivation of History, Legend and Courtesy at the Court of Henry II. У Kennedy, Ruth; Meechan-Jones, Simon (ред.). . London: Palgrave Macmillan. ISBN . Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
  • Hallam, Elizabeth M.; Everard, Judith A. (2001). (вид. 2nd). Harlow, England: Longman. ISBN . Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Hosler, John D. (2007). . Leiden, Netherlands: Koninklijke Brill. ISBN . Архів оригіналу за 4 травня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
  • Holt, J. C. (1994). 1153: The Treaty of Westminster. У King, Edmund (ред.). . Oxford, UK: Clarendon Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Huscroft, Richard (2005). Ruling England, 1042–1217. Harlow, UK: Pearson. ISBN .
  • Jolliffe, John Edward (1963). Angevin Kingship (вид. 2nd). London: Black. OCLC 10520929.
  • Jones, Thomas M. (1973). The Generation Gap of 1173–74: The War Between the Two Henrys. Albion: A Quarterly Journal Concerned with British Studies. 5 (1): 24—40. JSTOR 4048355.
  • Kastovsky, Dieter (2008). Vocabulary. У Hogg, Richard; Denison, David (ред.). A History of the English Language. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN .
  • King, Edmund (2007). The Accession of Henry II. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • King, Edmund (2010). . New Haven, US: Yale University Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Martindale, Jane (1999). Eleanor of Aquitaine: The Last Years. У Church, Stephen D. (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Martinson, Amanda A. (2007). The Monastic Patronage of King Henry II in England, 1154–1189 (Ph.D.). St Andrews, UK: University of St Andrews.
  • Musset, Lucien (1986). Une aristocratie d'affaires anglo-normande après la conquête. Etudes normande (фр.). 35 (3).
  • Nightingale, P. (1982). Some London Moneyers, and Reflections on the Organization of English Mints in the Eleventh and Twelfth Centuries. Numismatic Chronicle. 142: 34—50.
  • Palmer, R. Barton (2007). Queering the Lion Heart: Richard I in The Lion in Winter on Stage and Screen. У Kelly, Kathleen Coyne; Pugh, Tison (ред.). . Farnham, UK: Ashgate. ISBN . Архів оригіналу за 3 грудня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Peltzer, Jörg (2004). . The English Historical Review. 119 (484): 1202—1229. doi:10.1093/ehr/119.484.1202. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
  • Poole, Reginald L. (1927). Henry II, Duke of Normandy. The English Historical Review. 42 (168): 569—572. doi:10.1093/ehr/xlii.clxviii.569. JSTOR 552415.
  • Power, Daniel (2007). Henry, Duke of the Normans (1149/50-1189). У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Round, John H. (1888). Danegeld and the Finance of Domesday. У Dove, P. E. (ред.). Domesday Studies. London: Longmans, Green, and Company. OCLC 25186487.
  • Strickland, Matthew (2007). On the Instruction of a Prince: The Upbringing of Henry, the Young King. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Stringer, Keith J. (1993). . London: Routledge. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Stubbs, William (1874). The Constitutional History of England, in its Origin and Development. Oxford, UK: Clarendon Press. OCLC 2653225.
  • Tiwawi, Subha; Tiwawi, Maneesha (2007). . New Delhi: Atlantic. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Turner, Ralph (2009). . Stroud UK: History Press. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Turner, Ralph (2011). . New Haven, US: Yale University Press. ISBN . Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
  • Vincent, Nicholas (2007a). Introduction: Henry II and the Historians. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Vincent, Nicholas (2007b). The Court of Henry II. У Harper-Bill, Christopher; Vincent, Nicholas (ред.). . Woodbridge, UK: Boydell Press. ISBN . Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Warren, W. L. (1991). . London: Methuen. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Warren, W. L. (2000). Henry II (вид. Yale). New Haven, U.S.: Yale University Press. ISBN .
  • Weiler, Björn (2007). . Historical Research. 82 (215): 17—40. doi:10.1111/j.1468-2281.2007.00450.x. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 5 травня 2015.
  • White, Graeme J. (2000). . Cambridge: Cambridge University Press. ISBN . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2015.
  • Лавісс, Рамбо. Епоха хрестових походів. 2002.
  • Реформи Генріха II [ 2 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • . Хронос. Архів оригіналу за 23 вересня 2011. Процитовано 4 жовтня 2011.

}}

Попередник:
Стефан I Блуаський 		Король Англії
1154-1189 		Наступник:
Річард I Левове Серце
Попередник:
 — 		Лорд Ірландії
1171-1189 		Наступник:
Річард I Левове Серце
Попередник:
Стефан I Блуаський 		Герцог Аквітанії
1152-1189 		Наступник:
Річард I Левове Серце
Попередник:
Готфрід I Красивий 		Герцог Нормандії
разом з Генріхом III Молодим
1150-1189 		Наступник:
Річард IV Левове Серце

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Genrih II Plantagenet na prizvisko Korotkij Plash angl Henry II Curtmantle 5 bereznya 1133 6 lipnya 1189 pershij anglijskij korol z dinastiyi Plantagenetiv Genrih II Korotkij Plash angl Henry II CurtmantleDei Gratia Rex Angliae Dominus Hiberniae Dux Normanniae et Dux AquitaniaeKorol AngliyiPravlinnya 1154 1189Koronaciya 19 grudnya 1154Poperednik Stefan I BluaskijNastupnik Richard I Levove SerceInshi tituli Lord Irlandiyi Gercog Normandiyi Graf Anzhujskij Turskij ta Menskij Gercog AkvitaniyiBiografichni daniImena Genrih PlantagenetNarodzhennya 5 bereznya 1133 1133 03 05 Le ManSmert 6 lipnya 1189 1189 07 06 56 rokiv Shinon dPohovannya Abatstvo Fontevrad FranciyaDruzhina Eleonora AkvitanskaDiti Vilgelm Genrih Molodij Richard Dzheffri Matilda Leonora Ioanna IoannDinastiya PlantagenetiBatko Zhoffrua V PlantagenetMati Matilda Mediafajli u Vikishovishi Genrih II mav tituli gercog Normandiyi 1150 1189 graf Anzhujskij Turskij ta Menskij 1151 1189 gercog Akvitaniyi 1152 1189 korol Angliyi 1154 1189 suveren Irlandiyi 1171 1175 YunistDokladnishe Gromadyanska vijna v Angliyi 1135 1154 Genrih II buv starshim sinom Zhoffrua V Plantageneta grafa Anzhu ta Menu j Matildi dochki anglijskogo korolya Genriha I Vin narodivsya 5 bereznya 1133 roku v Le Mani Ditinstvo Genrih proviv pri dvori svogo batka v Anzhu Yak starshij sin Zhoffrua V Genrih buv spadkoyemcem grafstv Anzhu Men i Turen Za materinskoyu liniyeyu vin mig pretenduvati na prestol Normandiyi ta Angliyi Pislya smerti 1135 roku Genriha I jogo dochka Matilda mala uspadkuvati anglijsku koronu odnak prestol zahopiv pleminnik pomerlogo korolya Stefan I Ce poklalo pochatok trivalij gromadyanskij vijni v Angliyi mizh pribichnikami korolya Stefana ta Matildi Hoch navesni 1141 roku Matildi vdalos domogtis svogo obrannya korolevoyu Angliyi i zajnyati London vzhe voseni yiyi vijska buli rozbiti i vlada v Angliyi znovu perejshla do Stefana Bilsh uspishno rozvivalis voyenni diyi v Normandiyi vijska Zhoffrua V u 1142 1144 rokah zahopili bilshu chastinu gercogstva u 1144 roci bulo vzyato Ruan a Zhoffrua V buv progoloshenij gercogom Normandiyi U cej period Genrih perebuvav razom zi svoyeyu matir yu v Bristoli sho sluguvav centrom teritorij yaki kontrolyuvali pribichniki imperatrici v Angliyi Tut yunij princ poznajomivsya z vidatnim anglijskim vchenim i mandrivnikom Adelardom Batskim yakij uzyav uchast v navchanni Genriha 1144 roku Genrih povernuvsya do Normandiyi de prodovzhiv svoyu osvitu pid kerivnictvom vidatnogo francuzkogo filosofa svogo chasu U 1147 roci yunogo Genriha znovu bulo vidryadzheno do Angliyi na choli nevelikogo zagonu anzhujskih ta normandskih licariv z metoyu aktivizuvati borotbu proti Stefana Bluaskogo Cya ekspediciya odnak zaznala krahu Za kilka misyaciv pislya visadki Genriha pomer Robert Glosterskij glava partiyi imperatrici Matildi v Angliyi Vijska molodogo princa zaznali porazki vid armiyi Stefana pid Kriklejdom i Bartonom j lishe shlyahetnist korolya sho splativ jogo vitrati na povernennya v Normandiyu dozvolilo Genrihu uniknuti katastrofi j povernutis na kontinent U lyutomu 1148 roku Angliyu zalishila j imperatricya Matilda Novu sprobu domogtis anglijskoyi koroni Genrih zrobiv 1149 roku Vin visadivsya u Pivnichnij Angliyi ta uvijshov u kontakt z najvplivovishimi pribichnikami Matildi shotlandskim korolem Davidom I i grafom Chesterom U Karlajli Genrih buv posvyachenij v licari korolem Davidom I Odnak organizovana spilna ataka na Jork provalilas Stefanu Bluaskomu vdalos za korotkij chas zibrati znachnu armiyu j virushiti nazustrich zagonam Genriha j Davida Princ vidstupiv u Glostershir de uprodovzh oseni 1149 roku oboronyavsya vid postijnih nabigiv Yedinim uspihom Genriha stav jogo rejd u Devon i zahoplennya Bridporta U sichni 1150 roku Genrih Plantagenet znovu povernuvsya do Normandiyi Vstup na prestolPislya povernennya do Normandiyi Genrih zitknuvsya z agresiyeyu francuzkogo korolya Lyudovika VII Molodogo svogo syuzerena yakij visunuv pretenziyi na Veksen i pidtrimav operaciyi Yevstahiya Bulonskogo v Normandiyi Voyenni diyi buli nevdalimi dlya anzhujciv Naprikinci 1151 roku Genrih domigsya peremir ya cinoyu postupki Lyudoviku VII Zhizorom j normandskoyu chastinoyu Veksenu Togo zh roku pomer Zhoffrua Plantagenet v rezultati chogo Genrih stav grafom Anzhu Tureni j Menu a takozh odnoosibnim gercogom Normandiyi Nevdachi v Angliyi ta Vekseni na pochatku 1152 roku vdalos kompensuvati 18 travnya 1152 roku Genrih uklav shlyub z Aliyenor Akvitanskoyu Aliyenor bula pravitelkoyu velicheznogo gercogstva Akvitaniya sho zajmalo teritoriyu vsiyeyi pivdenno zahidnoyi Franciyi vid Puatu do Pireneyiv j vid Bordo do Overni j kordoniv Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Uprodovzh chotirnadcyati rokiv Eleonora perebuvala u shlyubi z francuzkim korolem Lyudovikom VII odnak yihni stosunki ne sklalis i 21 travnya 1152 roku yihnij shlyub bulo rozirvano Pokinuvshi nadto blagochestivogo i nadto suvorogo korolya Eleonora za dva misyaci vijshla zamizh za yunogo gercoga Genriha V rezultati yihnogo shlyubu pid vladoyu Plantageneta viyavilas praktichno vsya zahidna Franciya teritoriya za plosheyu j naselennyam u kilka raziv bilsha nizh zemli sho perebuvali pid kontrolem samogo francuzkogo korolya Ci teritoriyi kozhna z vlasnoyu pravovoyu sistemoyu miscevoyu elitoyu administrativnim aparatom i tradiciyami buli ob yednani tilki personoyu svogo pravitelya Genriha Plantageneta Ta nezvazhayuchi na vzayemni vidminnosti Akvitaniyi Anzhu j Normandiyi kompleks cih zemel buv yadrom togo utvorennya yake otrimalo u istorikiv nazvu Anzhujska imperiya i yake stalo panivnoyu siloyu u politichnomu zhitti Zahidnoyi Yevropi drugoyi polovini XII stolittya Francuzki volodinnya Genriha II Pridbavshi veliki volodinnya na kontinenti Genrih vidnoviv svoyi sprobi zavoyuvati anglijsku koronu Do togo chasu poziciyi Stefana Bluaskogo istotno poslabshali cherez konflikt iz ta papoyu Yevgeniyem III U 1153 roci vijska Genriha visadilis v Angliyi Nevdovzi jomu vdalos zahopiti Malmsberi zabezpechivshi tim samim kontrol nad zahidnoyu chastinoyu Serednoyi Angliyi Potim gercog rushiv cherez Gloster i Koventri na pivnich ta zajnyav Vorik Lester Tatberi Derbi j Bedford Pislya cogo Genrih povernuv do Temzi j virushiv na Vollingford yakij trimala v oblozi armiya korolya Stefana Do togo chasu anglijski baroni perekonali Stefana u neobhidnosti kompromisu Pid Vollingfordom vidbulas zustrich gercoga j korolya na yakij bulo uzgodzheno umovi ugodi Zagibel u serpni 1153 roku Yevstahiya Bulonskogo starshogo sina Stefana vidkrila mozhlivosti dlya dosyagnennya micnogo miru Za poserednictva arhiyepiskopa j buli rozrobleni umovi Vestminsterskoyi ugodi sho poklala kraj trivalij gromadyanskij vijni v Angliyi Stefan viznav Genriha svoyim spadkoyemcem na anglijskomu prestoli a toj u svoyu chergu sklav prisyagu virnosti korolyu j garantuvav nedotorkannist zemelnih volodin jogo sina Na pochatku 1154 roku v Oksfordi anglijski baroni sklali ommazh Genrihu yak spadkoyemcyu koroni Angliyi 25 zhovtnya 1154 roku Stefan pomer Na anglijskij prestol vstupiv Genrih II Plantagenet Zovnishnya politika Genriha IIDokladnishe Normandska ekspansiya v Uelsi Derzhava Genriha II j zalezhni teritoriyi Viddavshi 1151 roku fortecyu Veksen Genrih II pislya koronaciyi stav vimagati yiyi povernennya U 1158 roci francuzkij korol peredav Veksen yak pridane svoyij starshij dochci yaka vijshla zamizh za Genriha Molodogo U 1157 roci Genrih pochav nastup na Uels 1158 roku jomu vdalos zrobiti praviteliv Uelsu svoyimi vasalami Ale podalshi sprobi Genriha napryamu vklyuchiti Uels do skladu svogo korolivstva zaznali krahu Pislya 1165 roku zavoyuvannya Uelsu bulo vidkladeno Odrazu pislya shodzhennya na anglijskij prestol Genrih II zayaviv yak cholovik Eleonori pro pretenziyi na grafstvo Tuluzu U 1159 roci vin napav na Tuluzu j zahopiv grafstvo Kaor Za pidtrimki Lyudovika VII Rajmundu V vdalos vidstoyati svoye grafstvo U 1160 roci Genrih II zblizivsya z odnim iz soyuznikiv za tuluzkoyu kampaniyeyu z Berengarom Barselonskim Dva praviteli uklali soyuz a takozh virishili zaruchiti svoyih malih ditej Richarda j Dulsu Volodiyuchi pislya smerti brata pivdennoyu Bretannyu Genrih II planuvav pidkoriti j pivnichnu U 1166 roci vin vtorgsya do Bretani i zmusiv Konana zrektis titulu gercoga na korist dochki Konstanciyi opikunom yakoyi stav sam Genrih II U podalshomu vona stane druzhinoyu Zhoffrua tretogo sina Genriha II U 1168 roci namagayuchis pozbaviti nevdovolenih akvitanskih baroniv yaki zdijsnyuvali napadi navit na kortezh Eleonori pidtrimki Parizha Genrih virishiv zaruchiti svogo sina Richarda z dochkoyu Lyudovika VII U 1177 roci Genrih II kupiv grafstvo Marsh Irlandiya Dokladnishe Normanske vtorgnennya do Irlandiyi Genrih u 1158 roci otrimav u papi Adriana IV anglijcya za pohodzhennyam bullu na zavoyuvannya Irlandiyi Pripuskalos sho korolem Irlandiyi stane molodshij brat Genriha Ale Vilgelm nevdovzi pomer ta irlandskij proekt bulo vidkladeno Znovu aktualnim vin stav 1166 roku Korol Lejnsteru buv vignanij zi svoyih volodin verhovnim korolem Irlandiyi Ruajdri Va Konhobajrom Diarmajd priyihav do Akvitaniyi de prohav pro dopomogu u Genriha II Anglijskij korol zaklopotanij kontinentalnimi spravami vidav Diarmajdu gramotu za yakoyu toj mig najmati armiyu Soyuznikom korolya Lejsteru viyavivsya Richard de Kler yakij stav zyatem i spadkoyemcem Diarmajda U 1167 1171 rokah anglijski licari vidnovili Diarmajda j pochali borotbu za vladu nad usim ostrovom Nadmirne posilennya vasaliv viklikalo zanepokoyennya Genriha yakij planuvav rekvizuvati yihni anglijski volodinnya zaproponuvav stati vasalom korolya Genriha II yak lord Lejsteru U 1171 roci Genriha II na choli krupnogo vijska 240 korabliv 500 licariv 400 pihotinciv ta luchnikiv pribuv z Franciyi z armiyeyu ta progolosiv sebe pravitelem Irlandiyi Otrimavshi klyatvu virnosti vid miscevih praviteliv i duhovenstva 17 kvitnya 1172 roku Genrih zalishiv ostriv shob zustritis iz papskimi legatami Pislya vid yizdu Genriha II borotba mizh anglijcyami ta irlandcyami trivala Zahidna chastina ostrova prodovzhuvala chiniti opir U 1177 roci korolem Irlandiyi buv progoloshenij sin Genriha Ioann 25 travnya 1185 roku yak pravitel vin visadivsya u Voterfordi na choli vijska z 300 licariv ta kilkoh soten luchnikiv Ale pohid Ioanna provalivsya a jogo vijska buli rozbiti Vnutrishnya politikaSvitski reformi Genrih II bilshu chastinu svogo pravlinnya proviv u roz yizdah Vin pozbaviv svoyih baroniv prava suditi zakoni korolya buli postavleni vishe miscevih zakoniv U 1166 roci bulo stvoreno sud zvinuvachuvalnih prisyazhnih Prisyazhni obiralis vid kozhnoyi sotni po 12 cholovik ta vid kozhnogo sela po 4 choloviki voni mali pid prisyagoyu povidomlyati sherifu j suddyam pro pidozrilih osib potencijnih rozbijnikiv ubivc zlodiyiv Pidozrilih osib piddavali Bozhomu sudu Genrih pragnuv znishiti ti zamki yaki nezakonno buli stvoreni pid chas gromadyanskoyi vijni Dlya borotbi z uhilennyam vid vijskovoyi sluzhbi vin zaprovadiv novij podatok shitovij zbir Cej podatok yakij korolyu splachuvali usi vilni zemlevlasniki dozvoliv korolyu nabirati najmane vijsko U 1184 roci Lisova aziza progoloshuvala vsi lisi korolivstva vlasnistyu korolya Cerkovna politika Stosovno cerkvi Genrih II prodovzhiv politiku svoyih poperednikiv z Normandskoyi dinastiyi Cerkva vse she vvazhalas nevid yemnoyu chastinoyu anglijskoyi derzhavi j chasto vikoristovuvalas z metoyu napovnennya korolivskogo byudzhetu U 1159 roci zokrema svyashennosluzhiteliv bulo obkladeno krupnim podatkom dlya finansuvannya Tuluzkoyi kampaniyi korolya Genrih II takozh cilkom kontrolyuvav proceduru obrannya yepiskopiv j abativ i trivalij chas trimav vakantnimi cerkovni posadi dlya styagnennya vidpovidnih pributkiv na svoyu korist Odnim z golovnih providnikiv ciyeyi politiki korolya buv jogo kancler Tomas Beket U toj samij chas slabkist korolivskoyi vladi chasiv anarhiyi 1135 1154 rokiv ta shvidkij rozvitok cerkovnogo prava v rezultati diyalnosti arhiyepiskopa Teobalda istotno rozshirili sferu cerkovnoyi yurisdikciyi za rahunok prerogativ korolya Cerkovni sudi prisvoyili sobi vinyatkove pravo sudochinstva shodo svyashennosluzhiteliv a takozh stosovno znachnogo chisla sprav pov yazanih iz porushennyam zobov yazan v tomu chisli stosovno svitskih f yefiv ta pozoviv pro styagnennya zaborgovanosti Situaciyu uskladnyuvav toj fakt sho do svyashennosluzhiteliv yaki skoyili zlochin cerkovni sudi zazvichaj zastosovuvali yak sankciyi lishe nakladennya nekrupnogo shtrafu Za svidchennyam z chasu shodzhennya Genriha II na anglijskij prestol do 1163 roku anglijskimi svyashennosluzhitelyami bulo skoyeno ponad 100 ubivstv Genrih II i Beket Ochevidno same z metoyu postaviti cerkovnu sudovu sistemu pid kontrol svitskoyi vladi korol domigsya pislya smerti Teobalda obrannya arhiyepiskopom Kenterberijskim ta primasom Angliyi u 1162 roci svogo kanclera Tomasa Beketa Odnak ci rozrahunki viyavilis pomilkovimi Beket sho ne mav osoblivogo avtoritetu v cerkovnih kolah ani yak teolog ani yak blagochestivij pravednik buv vidatnim administratorom ta ambicijnim politikom Odrazu pislya svogo obrannya arhiyepiskopom vin sklav iz sebe funkciyi kanclera ta prisvyativ svoye zhittya bezkompromisnomu vidstoyuvannyu interesiv cerkvi U sichni 1164 roku Tomas Beket ne pidtrimav Klarendonski postanovi korolya Genriha oskilki vvazhav yih nastupom na cerkovni svobodi 8 zhovtnya 1164 roku korol viklikav arhiyepiskopa na sud ale zamist cogo Tomas Beket vtik do Franciyi pid zahist Lyudovika VII Francuzkogo Konflikt arhiyepiskopa Kenterberijskogo ta korolya trivav 6 rokiv lishe 1170 roku u zv yazku z koronaciyeyu Genriha Molodogo vidbulos yihnye primirennya Pervinno koronaciyu za vidsutnosti Beketa proveli arhiyepiskop Jorkskij ta yepiskopi Londonskij i Solsberijskij ale pislya protestu Beketa pidtrimanogo papoyu vidbulas zustrich korolya j Beketa primirennya i povtorne koronuvannya Genriha Molodogo ta jogo druzhini Vbivstvo Tomasa Beketa Pislya povernennya do Angliyi Tomas Beket prodovzhiv borotbu zi svoyimi suprotivnikami usuvayuchi vid posad ta vidluchayuchi vid cerkvi sho viklikalo nevdovolennya korolya Trohi ranishe rimskij papa pogrozhuvav naklasti interdikt na Angliyu yaksho Beketa bude zaareshtovano Legenda kazhe sho Genrih u gnivi skazav frazu Nevzhe nemaye nikogo hto zvilnit mene vid cogo popa Chotiri licari Genriha Redzhinald Fitc Urs G yug de Morevil Vilyam de Trasi ta Richard le Breton pochuvshi ce sprijnyali slova korolya yak nakaz j virishili diyati 29 grudnya 1170 roku voni uvijshli u Kenterberijskij sobor de perebuvav Tomas Beket ta zvinuvativshi jogo u zlochinah proti korolya Genriha vimagali zalishiti Angliyu Pislya togo yak toj vidmovivsya voni pishli ta povernuvshis zi zbroyeyu ubili Beketa Pislya vbivstva arhiyepiskop Normandskij naklav na Angliyu interdikt znyatij papoyu rimskim Oleksandrom III 21 lyutogo 1173 roku Beketa bulo kanonizovano a 12 lipnya 1174 roku do grobnici Tomasa Beketa prihodiv z pokayannyam bosonizh Genrih II Povstannya siniv i gromadyanska vijnaKriza 1173 roku Sprobi Genriha rozdiliti volodinnya sered svoyih chislennih ditej sprichinili skandali Genrih Molodij buv koronovanij tituluvavsya korolem Angliyi pravitelem Normandiyi Bretani Anzhu Menu ale ne volodiv nichim Richard yakomu mala nalezhati Akvitaniya mig buti nevdovolenim tim sho Genrih pislya zaruchin dochki Aliyenori poobicyav peredati pislya yiyi smerti Gaskon Kastiliyi Do togo zh narechenu Richarda Alisu nazivali kohankoyu Genriha II Genrih II bazhayuchi odruzhiti sina Ioanna zi spadkoyemiceyu vidiliv z volodin Genriha Molodshogo tri zamki v Anzhu Shinon Luden Mirbo U vidpovid v berezni 1173 roku Genrih Molodij zazhadav peredachi povnoyi vladi nad odnim z jogo volodin a takozh pributkiv z nih Genrih II ne bazhayuchi diliti vladu vidmoviv Genrih Molodij vtik do dvoru Lyudovika VII de nevdovzi do nogo primknuli brati Richard ta Zhoffrua a Eleonora ocholila zakolot akvitanskih baroniv Baronski zakoloti spalahnuli v Angliyi ta Bretani Na pivnich Angliyi vtorglis shotlandci V takij situaciyi Genrih II zaluchiv najmanciv j pochav biti vijska svoyih suprotivnikiv okremo Pid chas sprobi vtechi v Parizh Eleonora potrapila u polon do cholovika de provela 12 rokiv U veresni 1173 roku zakolot bulo pridusheno Volodinnya Genriha II u Franciyi u 1180 rociKriza 1180 ih U 1182 roci Genrih II zazhadav vid molodshih siniv skladannya vasalnoyi klyatvi Genrihu Molodomu Richard vidmovivsya Genrih II primiriv siniv ale na pochatku 1183 roku Zhoffrua i Genrih Molodij pidtrimali vasaliv sho buntuvali proti Richarda U vidpovid toj rozgrabuvav Bretan Genrih II pidtrimav Richarda ale pislya togo yak 11 chervnya Genrih Molodij pomer vijna shvidko skinchilas U veresni 1183 roku Genrih II zaprosiv do sebe Richarda ta Ioanna Korol zaproponuvav svoyemu spadkoyemcyu Richardu peredati Ioannu Akvitaniyu yak len Richard ne bazhayuchi buti senjorom bez volodin yak jogo brat Genrih Molodij poprohav vidstrochku a sam vtik do Akvitaniyi V svoyu chergu Zhoffrua diznavshis pro te sho jogo molodshij brat Ioann maye stati pravitelem Akvitaniyi zazhadav priyednannya do Bretani grafstva Anzhu Menu j Tureni Konfliktom takozh pospishiv skoristatis korol Franciyi yakij vimagav povernennya Veksenu pridanogo sestri Margariti Ne bazhayuchi vtrachati Veksen Genrih uklav ugodu z Filipom za yakoyu Margariti azh do yiyi nastupnogo shlyubu splachuvalas pensiya u 2700 funtiv Genrih skladav prisyagu za svoyi kontinentalni volodinnya a Veksen stavav pridanim Alisi yaka mala vijti zamizh za odnogo z siniv anglijskogo korolya U 1184 roci Genrih nakazav Ioannu siloyu vidnyati Akvitaniyu u Richarda Ioannu dopomagav Zhoffrua j tomu Richard znovu rozgrabuvav pivnichnu Bretan Odnochasno Genrih namagavsya zaluchiti do konfliktu Fridriha I Barbarossu dochku yakogo zasvatali za Richarda Ale narechena ne dozhila do kincya roku Voseni 1184 roku Genrih viklikav siniv v Angliyu ta sprobuvav yih primiriti Zaradi cogo vin navit zvilniv druzhinu Eleonoru ale 1185 roku konflikt siniv prodovzhivsya U 1186 roci vkotre shukayuchi dopomogi u Filipa Francuzkogo zaginuv na turniri Zhoffrua Ostanni roki i smertOstanni tri roki zhittya korolya projshli u borotbi z korolem Franciyi Chasom u cih vijnah Genrih i jogo spadkoyemec Richard vistupali yak soyuzniki a chasom yak suprotivniki Filip Avgust zazhadav opiki nad ditmi Zhoffrua pripinennya vijni mizh Richardom i grafom Tuluzi a takozh virishiti pitannya pro Alisu ta yiyi pridane Ci vimogi v lyutomu 1187 roku buli vidkinuti Genrihom Storoni pochali gotuvatis do vijni Genrih komanduvav vijskami v Normandiyi Richard v Akvitaniyi Filip vtorgsya u Berri ta zajnyav zamok Isuden Richard vistupiv jomu nazustrich i voni zustrilis poblizu Shatoru Filip zaproponuvav mir j za dopomogoyu papskogo legata yakij zaklikav praviteliv do novogo hrestovogo pohodu na dva roki bulo ukladeno peremir ya Filip ta Richard pislya primirennya poyihali do Parizha Genrih vimagav priyizdu sina Voseni Richard prijnyav zvannya hrestonoscya Na pochatku 1188 roku anglijskij ta francuzkij koroli znovu zustrilis I tam bulo prijnyato rishennya virushiti u hrestovij pohid Ale v seredini roku znovu vidnovilas vijna sho sprichinila novi rozbizhnosti mizh Genrihom ta Richardom 18 listopada 1188 roku v Bouleni zustrilis Genrih Richard ta Filip Ostannij zazhadav shob Richarda odruzhili z Alisoyu a takozh shob anglijski baroni viznali jogo spadkoyemcem Genriha Pislya togo yak Genrih vidmovivsya Richard prisyagnuv na virnist Filipu za Akvitaniyu Anzhu Normandiyu Berri j ti zemli yaki buli zajnyati nim u Tuluzi Filip prijnyav klyatvu Do Velikodnya 1189 roku trivalo peremir ya A potim pochalas vijna v hodi yakoyi Genrih vtrativ Men i Turen Genrih II ta Aliyeonor u Fontevro 4 lipnya 1189 roku bulo ukladeno mir za yakim Genrih zobov yazuvavsya viplatiti 20 tis marok vidati Alisu zamizh za sina Richarda yakogo mali oficijno progolositi spadkoyemcem tronu Inakshe piddani korolya zvilnyayutsya vid klyatvi virnosti jomu Pislya cogo koroli mali virushiti u hrestovij pohid 6 lipnya 1189 roku Genrih II pomer Jogo bulo pohovano v abatstvi Fontevro U 1204 roci poryad iz nim pohovali jogo druzhinu Aliyeonor DvirPri dvori Genriha buli zakonoznavec Tomas Beket hronisti Dzhon Solsberijskij P yer Bluaskij Volter Map Giraut de Barri poeti Vas Tomas Britanskij Benua de Sent Mor Valter Shatiljonskij Nigel Vereker deyakij chas znamenitij Bernart de Ventadorn Odin z nih P yer Bluaskij zalishiv duzhe cikavu harakteristiku molodogo korolya de vin zokrema pisav Koli vin ne trimaye v ruci luk chi mech vin znahoditsya v radi abo chitaye Nemaye lyudini bilsh dotepnoyi ta krasnomovnoyi ta koli vin mozhe zvilnitis vid svoyih turbot vin polyublyaye sperechatis z uchenimi Shlyub ta ditiEleonora j Genrih II z 18 travnya 1152 Puatye Franciya Aliyenor Akvitanska 1122 1204 gercoginya Akvitaniyi Vilyam 1152 1156 Genrih Molodij abo Molodshij 1155 1183 spivkorol Angliyi Matilda 1156 28 chervnya 1189 zamizhnya za Genrihom Levom gercogom Saksoniyi ta Bavariyi Richard I Levove Serce 1157 1199 Dzheffri II 1158 1186 Eleonora 1162 1214 druzhina Alfonso VIII korolya Kastiliyi 1165 1199 pershij cholovik Vilgelm II Dobrij korol Siciliyi drugij cholovik graf Rajmund VI VIII Tuluzkij Ioann I Bezzemelnij 1166 1216 korol Angliyi Pozashlyubnij zv yazok Rozamunda Rozamonda Klifford 1176 Dzheffri bl 1159 1212 arhiyepiskop Jorkskij 1190 1161 1226 3 j graf Solsberi PiterRodovidU mistectviGenrih II u podanni hudozhnika pochatku XX stolittya Genrih II golovnij geroj istorichnoyi drami Lev uzimku ta yiyi ekranizacij Lev uzimku 1968 ta odnojmennij film 2003 U cij p yesi jogo rol grali Piter O Tul Patrik Styuart u kino i Lourens Fishborn v teatri Okrim togo Piter O Tul grav jogo rol u kinofilmi Beket PrimitkiV V Shtokmar Istoriya Angliyi u Serednovichchya 2005 ISBN 5 89329 264 2 Yu Saprikin Anglijske zavoyuvannya Irlandiyi XII XVII stolit 1982 Yu Saprikin Anglijske zavoyuvannya Irlandiyi XII XVII stolit 1982 stor 13 23 V V Shtokmar Istoriya Angliyi u Serednovichchya 2005 stor 59 ISBN 5 89329 264 2 Granovskij Istoriya korolya Richarda I Levove Serce 2007 stor 31 40 ISBN 978 5 93165 126 2 Granovskij Istoriya Richarda I Levove Serce 2007 stor 70 75 ISBN 978 5 93165 126 2 Granovskij Istoriya Richarda I Levove Serce 2007 stor 75 92 ISBN 978 5 93165 126 2 Radkevich Yevgen Interv yu z Mihajlom Matveyevim Arhiv originalu za 11 veresnya 2011 Procitovano 4 zhovtnya 2011 DzherelaAlexander James W 1970 The Becket Controversy in Recent Historiography The Journal of British Studies 9 2 1 26 doi 10 1086 385589 JSTOR 175153 Allen Martin 2007 Henry II and the English Coinage U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Amt Emilie 1993 Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 0 85115 348 3 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Anouilh Jean 2005 London Methuen ISBN 978 0 413 69540 6 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Aurell Martin 2003 L Empire de Plantagenet 1154 1224 fr Paris Tempus ISBN 978 2 262 02282 2 Bachrach Bernard S 1978 The Idea of the Angevin Empire Albion A Quarterly Journal Concerned with British Studies 10 4 293 299 JSTOR 4048161 Bachrach Bernard S 1984 Henry II and the Angevin Tradition of Family Hostility Albion A Quarterly Journal Concerned with British Studies 16 2 111 130 JSTOR 4049284 Barlow Frank 1936 The English Norman and French Councils Called to Deal with the Papal Schism of 1159 The English Historical Review 51 202 264 268 doi 10 1093 ehr li ccii 264 JSTOR 553521 Barlow Frank 1986 London Weidenfeld and Nicholson ISBN 978 0 297 79189 8 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Barlow Frank 1999 vid 5th Harlow UK Pearson Education ISBN 0 582 38117 7 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Barratt Nick 2007 Finance and the Economy in the Reign of Henry II U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Bates David 1994 The Rise and Fall of Normandy c 911 1204 U Bates David Curry Anne red London Hambledon Press ISBN 978 1 85285 083 8 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Bates David 1997 The Prosopographical Study of Anglo Norman Royal Charters U Keats Rohan K S B red Family Trees and the Roots of Politics The Prosopography of Britain and France From the Tenth to the Twelfth Century Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 0 85115 625 5 Bates David 1994 Introduction La Normandie et l Angleterre de 900 a 1204 U Bouet Pierre Gazeau Veronique red La Normandie et l Angleterre au Moyen Age fr Caen France Publications du CRAHM ISBN 978 2 902685 14 1 Biancalana Joseph 1988 For Want of Justice Legal Reforms of Henry II Columbia Law Review 88 3 433 536 JSTOR 1122686 Blackburn Mark 1994 Coinage and Currency U King Edmund red Oxford UK Clarendon Press ISBN 0 19 820364 0 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Blockmans Wim Hoppenbrouwers Mark 2014 Introduction to Medieval Europe 300 1500 vid 2nd Abingdon UK Routledge ISBN 9781317934257 Boussard Jacques 1956 Le Gouvernement d Henri II Plantagenet fr Paris F Paillart OCLC 489829937 Bradbury Jim 2009 Stroud UK The History Press ISBN 978 0 7509 3793 1 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Brand Paul 2007 Henry II and the Creation of the English Common Law U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Brooke Z N Brooke C N L 1946 Henry II Duke of Normandy and Aquitaine The English Historical Review 61 239 81 89 doi 10 1093 ehr lxi ccxxxix 81 JSTOR 554838 Bull Marcus 2007 Journal of Medieval History 33 107 129 doi 10 1016 j jmedhist 2007 04 001 Arhiv originalu za 14 zhovtnya 2008 Procitovano 5 travnya 2015 Carpenter David 2004 The Struggle for Mastery The Penguin History of Britain 1066 1284 London Penguin ISBN 978 0 14 014824 4 Chibnall Marjorie 1993 Oxford UK Blackwell ISBN 978 0 631 19028 8 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Coulson Charles 1994 The Castles of the Anarchy U King Edmund red Oxford UK Clarendon Press ISBN 0 19 820364 0 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Crouch David 2002 London Hambledon ISBN 978 1 85285 595 6 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Davis Ralph Henry Carless 1977 vid 1st London Longman ISBN 0 582 48727 7 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Davies R R 1990 Cambridge UK Cambridge University Press ISBN 978 0 521 02977 3 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Duggan Charles 1962 The Becket Dispute and the Criminous Clerks Bulletin of the Institute for Historical Research 35 91 1 28 doi 10 1111 j 1468 2281 1962 tb01411 x Duggan Charles 1965 From the Conquest to the Reign of John U Lawrence Clifford Hughes red London Burns and Oates OCLC 271420497 Arhiv originalu za 24 kvitnya 2016 Procitovano 5 travnya 2015 Dunbabin Jean 2007 Henry II and Louis VII U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Eyton Robert William 1878 Court Household and Itinerary of King Henry II London Taylor and Company OCLC 5121556 Everard Judith A 2000 Cambridge Cambridge University Press ISBN 978 0 521 66071 6 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Gillingham John 1984 vid 1st London Edward Arnold ISBN 0 7131 6249 X Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Gillingham John 2007a Doing Homage to the King of France U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Gillingham John 2007b The Cultivation of History Legend and Courtesy at the Court of Henry II U Kennedy Ruth Meechan Jones Simon red London Palgrave Macmillan ISBN 978 1 4039 6644 5 Arhiv originalu za 26 travnya 2016 Procitovano 5 travnya 2015 Hallam Elizabeth M Everard Judith A 2001 vid 2nd Harlow England Longman ISBN 978 0 582 40428 1 Arhiv originalu za 18 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Hosler John D 2007 Leiden Netherlands Koninklijke Brill ISBN 978 90 04 15724 8 Arhiv originalu za 4 travnya 2016 Procitovano 5 travnya 2015 Holt J C 1994 1153 The Treaty of Westminster U King Edmund red Oxford UK Clarendon Press ISBN 0 19 820364 0 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Huscroft Richard 2005 Ruling England 1042 1217 Harlow UK Pearson ISBN 0 582 84882 2 Jolliffe John Edward 1963 Angevin Kingship vid 2nd London Black OCLC 10520929 Jones Thomas M 1973 The Generation Gap of 1173 74 The War Between the Two Henrys Albion A Quarterly Journal Concerned with British Studies 5 1 24 40 JSTOR 4048355 Kastovsky Dieter 2008 Vocabulary U Hogg Richard Denison David red A History of the English Language Cambridge UK Cambridge University Press ISBN 978 0 521 71799 1 King Edmund 2007 The Accession of Henry II U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 King Edmund 2010 New Haven US Yale University Press ISBN 978 0 300 11223 8 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Martindale Jane 1999 Eleanor of Aquitaine The Last Years U Church Stephen D red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 0 85115 947 8 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Martinson Amanda A 2007 The Monastic Patronage of King Henry II in England 1154 1189 Ph D St Andrews UK University of St Andrews Musset Lucien 1986 Une aristocratie d affaires anglo normande apres la conquete Etudes normande fr 35 3 Nightingale P 1982 Some London Moneyers and Reflections on the Organization of English Mints in the Eleventh and Twelfth Centuries Numismatic Chronicle 142 34 50 Palmer R Barton 2007 Queering the Lion Heart Richard I in The Lion in Winter on Stage and Screen U Kelly Kathleen Coyne Pugh Tison red Farnham UK Ashgate ISBN 978 0 7546 7592 1 Arhiv originalu za 3 grudnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Peltzer Jorg 2004 The English Historical Review 119 484 1202 1229 doi 10 1093 ehr 119 484 1202 Arhiv originalu za 22 grudnya 2016 Procitovano 5 travnya 2015 Poole Reginald L 1927 Henry II Duke of Normandy The English Historical Review 42 168 569 572 doi 10 1093 ehr xlii clxviii 569 JSTOR 552415 Power Daniel 2007 Henry Duke of the Normans 1149 50 1189 U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Round John H 1888 Danegeld and the Finance of Domesday U Dove P E red Domesday Studies London Longmans Green and Company OCLC 25186487 Strickland Matthew 2007 On the Instruction of a Prince The Upbringing of Henry the Young King U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Stringer Keith J 1993 London Routledge ISBN 978 0 415 01415 1 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Stubbs William 1874 The Constitutional History of England in its Origin and Development Oxford UK Clarendon Press OCLC 2653225 Tiwawi Subha Tiwawi Maneesha 2007 New Delhi Atlantic ISBN 978 81 269 0649 9 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Turner Ralph 2009 Stroud UK History Press ISBN 978 0 7524 4850 3 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Turner Ralph 2011 New Haven US Yale University Press ISBN 978 0 300 17820 3 Arhiv originalu za 7 travnya 2016 Procitovano 5 travnya 2015 Vincent Nicholas 2007a Introduction Henry II and the Historians U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Vincent Nicholas 2007b The Court of Henry II U Harper Bill Christopher Vincent Nicholas red Woodbridge UK Boydell Press ISBN 978 1 84383 340 6 Arhiv originalu za 4 lipnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Warren W L 1991 London Methuen ISBN 0 413 45520 3 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Warren W L 2000 Henry II vid Yale New Haven U S Yale University Press ISBN 978 0 300 08474 0 Weiler Bjorn 2007 Historical Research 82 215 17 40 doi 10 1111 j 1468 2281 2007 00450 x Arhiv originalu za 11 zhovtnya 2011 Procitovano 5 travnya 2015 White Graeme J 2000 Cambridge Cambridge University Press ISBN 978 0 521 55459 6 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 travnya 2015 Laviss Rambo Epoha hrestovih pohodiv 2002 ISBN 5 8138 0196 0 Reformi Genriha II 2 bereznya 2016 u Wayback Machine Hronos Arhiv originalu za 23 veresnya 2011 Procitovano 4 zhovtnya 2011 Poperednik Stefan I Bluaskij Korol Angliyi 1154 1189 Nastupnik Richard I Levove Serce Poperednik Lord Irlandiyi 1171 1189 Nastupnik Richard I Levove Serce Poperednik Stefan I Bluaskij Gercog Akvitaniyi 1152 1189 Nastupnik Richard I Levove Serce Poperednik Gotfrid I Krasivij Gercog Normandiyi razom z Genrihom III Molodim 1150 1189 Nastupnik Richard IV Levove Serce

Дата публікації:
Топ