Стефан I Блуаський англ Stephen of Blois фр Étienne de Blois близько 1096 Блуа 25 жовтня 1154 Дувр король Англії в 1135

Стефан I Блуаський (англ. Stephen of Blois, фр. Étienne de Blois; близько 1096, Блуа — 25 жовтня 1154, Дувр) — король Англії в 1135—1154 роках. Узурпація Стефаном престолу Англо-Нормандскої монархії після смерті Генріха I Боклерка привела до громадянської війни між прихильниками Стефана і імператриці Матильди. У 1141 році, в результаті поразки в битві під Лінкольном король був полонений прихильниками Матильди, проте в кінці 1141 року отримав свободу і був відновлений на престолі. Практично за весь період правління Стефана в Англії продовжувалася феодальна анархія, що завершилася 1153 року визнанням спадкоємцем Стефана Генріха II Плантагенета, сина імператриці Матильди.

Стефан I Блуаський англ. Stephen of England
Dei Gratia Rex Anglorum, Dux Normannorum

Король Англії
Правління	1135-1154
Коронація	22 грудня 1135
Попередник	Генріх I Боклерк
Наступник	Генріх II Короткий Плащ
Інші титули	Герцог Нормандії Граф Булоні Граф Мортейна
Біографічні дані
Народження	бл.1096 Блуа
Смерть	25 жовтня 1154(1154-10-25) Дувр ^d
Поховання	Абатство Фавершем, Кент, Англія
Дружина	Матильда Булонська
Діти	Есташ, Вільгельм, Марія
Династія	Тібальдіни
Батько	Стефан II Блуа
Мати	Адела Норманська

Медіафайли у Вікісховищі

Походження

Стефан був третім сином Етьєна II, графа Блуа, і його дружини Адели Нормандської. Материнською лінією Стефан був онуком Вільгельма Завойовника. По смерті свого батька 1102 року графство Блуа, а також інші володіння Етьєна II успадкував старший брат Стефана Тібо, який у подальшому став графом Шампані й одним з найбільших феодалів Північної Франції. Стефан же з 1106 року виховувався при дворі свого дядька англійського короля Генріха I Боклерка, який згодом посвятив юного принца у лицарі. Близько 1112 року Генріх I подарував Стефану графство Мортен у південно-західній Нормандії, а також великі землі в Англії — володіння Ланкастер, до складу якого входило близько 400 манорів, а також володіння Ай у Саффолку (260 манорів). В результаті Стефан увійшов до лав вищої англонормандської знаті. Багатство і вплив Стефана ще збільшились у 1125 році після його одруження з Матильдою Булонською, дочкою Євстахія III, графа Булоні, яка незадовго до цього успадкувала Булонське графство на березі Ла-Маншу й володіння в Англії, що належали до нього.

Коли 1120 року у катастрофі поблизу берегів Нормандії загинув єдиний законний син Генріха I Вільгельм, Стефан деякий час вважався найімовірнішим наступником Генріха на англійському престолі. Хоч король мав дочку Матильду, але вона була заміжня за імператором Генріхом V, й у випадку, якби корону успадкувала вона, Англії загрожувало б включення до складу Священної Римської імперії. Інший близький родич Генріха I — Вільгельм Клітон, син старшого брата короля, — був одним з головних супротивників Генріха в Європі та неодноразовий ініціатор повстань баронів у Нормандії. За цих умов Стефан, що постійно проживав в Англії та Нормандії і його добре знала місцева аристократія, був найбільш прийнятним кандидатом на престол. Популярності Стефана сприяли також його особисті якості. На відміну від своїх родичів з Нормандської династії, Стефан мав привабливий характер: він був сміливим, великодушним й дещо простуватим. Остання риса дозволила , англійському сатирику другої половини XII століття, заявити про Стефана, що окрім своєї військової доблесті, у всьому решта «він був практично ідіотом», що, безумовно, є сильним перебільшенням.

У 1125 році помер імператор Генріх V. Його смерть усунула перепони для проголошення Матильди спадкоємицею англійського престолу. Наступного року вона прибула в Англію, а на початку 1127 року під тиском короля Генріха I англо-нормандська аристократія й духовенство визнали її права на корону і склали їй клятву вірності. Серед тих, хто присягав Матильді був і Стефан Блуаський. Однак перспектива вступу на престол Англії жінки була із невдоволенням сприйнята значною частиною знаті. Становище ускладнювалось брутальністю та зверхністю імператриці, а також її несподіваним шлюбом із Жоффруа Плантагенетом, представником Анжуйського дому, який упродовж понад століття був основним супротивником нормандських герцогів у Північній Франції. В результаті, незважаючи на офіційне визнання Матильди спадкоємицею англійської корони, багато англо-нормандських баронів продовжували симпатизувати кандидатурі Стефана.

Вступ на престол

Королі Англії
Нормандська династія
Вільгельм I Завойовник
Роберт III Куртгьоз
Вільгельм II Руфус
Адела Нормандська
Генріх I Боклерк
Роберт III Куртгьоз
Вільгельм Клітон
Вільгельм II Руфус
Генріх I Боклерк
Імператриця Матильда
Вільгельм Аделін


Стефан Блуаський

1 грудня 1135 року помер король Генріх I. Тільки-но це стало відомо Стефану, що перебував у той час в Нормандії, він негайно відплив до Англії. Хоча Дувр і Кентербері не відчинили перед ним свої ворота, лондонці із натхненням вітали Стефана. Посилаючись на старовинні привілеї Лондона обирати королів Англії, городяни проголосили Стефана королем. Йому вдалось випередити своїх конкурентів — Матильда з малолітніми дітьми лишилась в Руані, а його старший брат Тібо вів тривалі перемовини з нормандськими баронами про своє обрання. Не гаючи часу, Стефан зайняв Вінчестер, де зберігалась англійська королівська казна, а вже 22 грудня 1135 року він був коронований королем Англії.

Своїм успіхом Стефан був зобов'язаний, головним чином, підтримці англійської церкви. Молодший брат нового короля — — був єпископом Вінчестера й мав великий вплив серед вищого духовенства країни. На бік Стефана одразу перейшли архієпископ Кентерберійський та єпископ Солсберійський . Останній фактично очолював королівську адміністрацію за Генріха I й був найвпливовішою людиною в Англії. Вже на початку 1136 року обрання Стефана королем було підтверджено папою Інокентієм II. Це мало величезне значення, оскільки таким чином англонормандські барони звільнялись від провини за порушення клятви вірності Матильді, складеної ще 1127 року. У вдячність за підтримку церкви навесні 1136 року в Оксфорді Стефан підписав хартію вольностей англійської церкви, в якій він обіцяв не втручатись у церковні справи, повернути церковні володіння, відчужені ще за часів Вільгельма Завойовника, гарантував свободу виборів єпископів й абатів, незалежність церковних судів та відмовився від права вилучення церковних прибутків з земель вакантних єпископств.

22 березня 1136 року у Вестмінстері було скликано Велику королівську раду. Англійські барони одностайно визнали обрання Стефана королем і склали йому присягу вірності. У квітні того самого року Стефан домігся омажу від , однокровного брата імператриці Матильди та, у подальшому, вождя її партії, при цьому король підписав обіцянку додержуватись й оберігати закони і стародавні звичаї англійського королівства. Підтримку знаті Стефан купив за досить дорогу ціну: до першого року його правління належать великі дарування земельних володінь різним англійським баронам та інтенсивна роздача дворянських титулів. Король також пообіцяв додержуватись прав англійської церкви й гарантував збереження вольностей Лондона. Вторгнення у 1136 році шотландського короля Давида I, який вирішив вступитись за права Матильди, призвело до поступки шотландцям Камберлендом та земельними володіннями в Середній Англії, що належать до титулу графа Гантінґдона, який було подаровано сину Давида I .

Завдяки обіцянкам, поступкам й подарункам, до 1137 року Стефан домігся значного посилення свого становища й загального визнання. Це дозволило королю у березні 1137 року вирушити в Нормандію, де до того часу розгорнулась боротьба між прибічниками Стефана та імператриці Матильди. Війська Жоффруа Анжуйського увійшли на територію герцогства та зайняли фортеці вздовж південного кордону. Хоч Стефан мав явну перевагу перед своїми супротивниками — нормандські барони традиційно ворожо ставились до анжуйців, Стефана підтримувало місцеве духовенство, Тібо Шампанський і король Франції, — експедиція в Нормандію завершилась провалом. Королю не вдалось завдати поразки військам Жоффруа Анжуйського, а конфлікти між нормандськими баронами та фламандськими найманцями Стефана призвели до розвалу армії. У липні Стефан був змушений укласти перемир'я з анжуйцями, а наприкінці року він повернувся до Англії. Крах нормандської експедиції Стефана серйозно підірвав довіру місцевої аристократії до короля й упевненість у його силах.

Шотландське вторгнення й початок громадянської війни

Докладніше: Громадянська війна в Англії 1135—1154

Невдача короля Стефана в Нормандії сприяла активізації внутрішньої опозиції та зовнішніх супротивників. У січні 1138 року в Англію вторглась армія шотландського короля Давида I. За свідченням сучасників, це вторгнення супроводжувалось безпрецедентним розбоєм, пограбуванням монастирів, масовими вбивствами й захопленнями у рабство жінок та дітей. У поході Давида I до Північної Англії брали участь загони норвежців, данців, гелів з Гебридських островів та «піктів» Голуея. Можливо, саме з останніми пов'язані розповіді про жорстокість шотландців. Підхід армії Стефана змусив Давида I піти з Англії, однак негайно після відходу англійських військ шотландці знову вирушили розграбовувати Нортумберленд, Йоркшир і Ланкашир. Оборону північноанглійських графств узяв на себе Турстан, архієпископ Йоркський. 22 серпня 1138 року в битві Штандартів у Північному Йоркширі англійське ополчення під командуванням Турстана розгромило шотландську армію. Однак незважаючи на поразку, за кілька місяців набіги шотландців відновились. 9 квітня 1139 року Стефан уклав перемир'я з Давидом I, поступившись Шотландії всією територією на північ від Тісу (Нортумберленд і Камберленд).

Нездатність організувати оборону Північної Англії, провал експедиції до Нормандії й нове (повстання) в Уельсі, в результаті якого почалось вигнання нормандських баронів з південноваллійських земель, продемонстрували англійській аристократії «слабкість» короля Стефана. Влітку 1138 року , один з найбільших магнатів Англо-Нормандської монархії, заявив про розрив зі Стефаном і визнав королевою свою зведену сестру Матильду. За Робертом на бік Матильди перейшли багато баронів західних та південних графств. Це означало початок громадянської війни в Англії.

Первинно воєнні дії розвивались сприятливо для Стефана: йому вдалось зайняти Шрусбері, Херефорд, Дувр, Варем, Глостер та у 1139 році — Вустер. Заколот прибічників Матильди було майже придушено, коли влітку того самого року король заарештував , єпископа Солсбері, й конфіскував його володіння. Це викликало обурення англійського духовенства, яке звинуватило Стефана у замаху на права церкви. Навіть брат Стефана , єпископ Вінчестера і папський легат, виступив із різкою заявою королю й почав перемовини з прибічниками Матильди. Відхід духовенства від підтримки Стефана відбувся у критичний момент: 30 вересня 1139 року на узбережжі Сассекса висадилась імператриця Матильда з Робертом Глостерським. Матильда оселилась в Еранделі, натомість Роберт вирушив у Бристоль, який він перетворив на головну базу супротивників Стефана в Англії. Війна відновилась, причому в наступній кампанії король проявив себе нерішучим та невмілим полководцем. Він брав у облогу один за іншим замки прибічників імператриці у Вілтширі й Гемпширі, однак тільки одна облога (Мальмсбері) завершилась падінням фортеці. Пересування королівської армії були позбавлені будь-якого стратегічного плану. Більше того, заради додержання лицарських норм, Стефан надав супроводження Матильді для її переїзду в Бристоль.

Полон і реставрація Стефана

Під час воєнних дій між прибічниками Стефана й Матильди у 1139-1140 роках жодна зі сторін не мала помітної переваги. Під контролем Матильди міцно утримувались західні графства, натомість східна Англія залишалась у цілому вірною Стефану. Головним театром війни були Вілтшир, Оксфордшир, Гемпшир та прикордонні області сусідніх графств. Воєнні дії не мали регулярного характеру, а були, головним чином, грабіжницькими набігами загонів баронів на володіння противника. До того часу належить, зокрема, дворазове розграбування й руйнування Вустера.

Наприкінці 1140 року Матильда отримала певну перевагу, коли на її бік перейшов , граф Честера та найбільш могутній магнат Північної Англії. Він захопив Лінкольн, жителі якого звернулись по допомогу до короля. Стефан поспішив на північ та узяв в облогу Лінкольнський замок. Ранульфу, однак, вдалось піти, й набравши нову армію у своїх чеширських та валлійських землях, на початку 1141 року він знову вирушив на Лінкольн. До нього приєднались загони Роберта Глостерського. 2 лютого 1141 року в битві під Лінкольном Ранульф де Жернон і Роберт Глостерський вщент розгромили королівську армію. В результаті битви короля Стефана було взято у полон.

Полоненого короля перевезли у Бристоль, де, за легендою, Стефана закували в цепи. Матильда негайно вирушила до Вінчестера, де заволоділа королівською казною й була обрана королевою Англії. У червні 1140 року Матильда вступила в Лондон. Однак правління імператриці виявилось нетривалим. Своєю політикою вона налаштувала проти себе лондонців, які підбурили заколот і вигнали імператрицю. Одночасно в Кенті сформував нову армію, на чолі якої постала дружина Стефана королева Матильда Булонська, що мала велику популярність у народі. Королеві Матильді вдалось розколоти табір прибічників імператриці й залучити на свій бік частину її колишніх прибічників, в тому числі Жоффруа де Мандевіля й . 14 вересня 1141 року війська королеви здобули перемогу над армією імператриці у битві під Вінчестером й захопили у полон Роберта Глостерського. 1 листопада 1141 року графа Роберта було обміняно на короля Стефана, який таким чином здобув свободу й повернувся у Лондон.

7 грудня у Вестмінстері, під головуванням папського легата Генріха Блуаського зібралась Велика королівська рада, на якій було підтверджено реставрацію короля. На Різдво Стефан був удруге коронований королем Англії. Відновлення активних воєнних дій проти Матильди було дещо затримано хворобою Стефана та його візитом у Йорк. Лише влітку 1142 року король зміг перейти у наступ. Його війська захопили Варем, перерізавши тим самим зв'язок Матильди з анжуйцями в Нормандії, а 26 вересня увійшли в Оксфорд, обложивши імператрицю в Оксфордському замку. Облога тривала три місяці й завершилась капітуляцією фортеці. Матильді, однак, вдалось потай втекти до Воллінгфорда. Менш вдалими для Стефана були воєнні дії 1143 року: його війська зазнали поразки під Вілтоном, а Роберт Глостерський захопив замок Шерборн. Врешті-решт кордон між територіями, підконтрольними Стефану й Матильді, встановився вздовж лінії: східний Девон — західний Вілтшир — західний Оксфордшир, з ексклавом прибічників Матильди у Воллінгфорді. У той час, як в Англії до 1144 року положення стабілізувалось, Нормандія перейшла під владу Жоффруа Анжуйського: вже 1143 року анжуйці захопили Мортен, Фалез, Лізьє, Кутанс і Шербур, а 19 січня 1144 року увійшли в Руан, де Жоффруа був проголошений герцогом Нормандії.

Правління Стефана в Англії у 1140-их — на початку 1150-их років

Хоч до кінця 1143 року активні воєнні дії між Стефаном і Матильдою припинились, ситуація у підконтрольних королю регіонах залишалась далекою від спокою. Слабкість королівської влади й різке посилення впливу місцевої аристократії призвели до стану феодальної анархії в Англії. Сильні барони фактично не підпорядковувались королю, узурпували контроль над адміністрацією й судовою системою графств, а дехто почав карбувати власну монету. Всією країною зводились замки — осередки баронської влади у графствах. Постійно спалахували міжусобні конфлікти, почастішали випадки прямого розбою баронів щодо жителів прилеглих сіл та міст

З плином часу позиції прибічників Матильди послабшали. Захоплення Стефаном Фарінгтона у 1145 році перерізало комунікації між західними графствами й замками Матильди в долині Темзи. По смерті 1143 року й 1147 року партія імператриці втратила своїх лідерів. Навіть прибуття до Англії старшого сина Матильди Генріха Плантагенета у 1147 році не дало результату: його загін зазнав поразки під Криклейдом та юний принц був змушений повернутись до Нормандії, причому шляхетний Стефан сам відшкодував видатки з його повернення. Усвідомивши безперспективність продовження боротьби, у лютому 1148 року Англію залишила сама імператриця Матильда.

Пом'якшенню розпалу протистояння сприяв також Другий хрестовий похід, що розпочався 1146 року, до якого приєдналось багато англійських баронів, як прибічників Матильди, так і Стефана. Одним з найважливіших для Англії результатів цього походу стало взяття англійськими моряками Лісабона 1147 року та їхньої операції проти маврів Португалії, що започаткувало тривалий англо-португальський союз.

Феодальна анархія завдала значних збитків господарству країни, призвела до дезорганізації адміністративної та судової систем Англії. Однак Стефану вдалось уникнути фінансової кризи. Упродовж його правління англійська монета лишалась вагомою, до казни продовжували надходити феодальні ренти й інші королівські прибутки, нові податки не запроваджувались, а «данські гроші», якщо і стягувались, то у невеликому обсязі. Фінансування воєнних дій, а також звичайних державних видатків, судячи з усього, здійснювались із запасів, накопичених у казні Генріхом I, епізодичних конфіскацій (найбільша — конфіскація володінь і статків у 1139 році), а також надходжень з міст. Останнє джерело прибутку набуло у період правління Стефана особливого значення: більша частина англійських міст знаходилась у східній частині країни та залишалась під контролем короля упродовж всієї громадянської війни. Стефан турбувався про підтримання статку міст і розвиток їхньої торгівлі, активно роздавав хартії міських вольностей й надавав різноманітні пільги. Він неодноразово брав позики у багатих англійських торгівців й погашав їх передачею земельних володінь.

Завершення громадянської війни і смерть Стефана

Починаючи з 1149 року на чолі партії прибічників імператриці Матильди встав її старший син Генріх Плантагенет. У 1149 році він прибув до Північної Англії, де спільно з шотландським королем Давидом I планував організувати наступ на Йорк. Однак підхід великої армії короля Стефана зірвав плани союзників. Генріх перебрався до Глостерширу, але зустрів рішучий опір королівських загонів і був змушений у січні 1150 року повернутись до Нормандії. Невдовзі, однак, ситуація радикально змінилась. Після смерті батька у 1151 році Генріх став правителем Нормандії й Анжу, а у 1152 році одруженням з Алієор Аквітанською приєднав до своїх володінь велике герцогство Аквітанія. В результаті під владою Генріха Плантагенета опинилась більша частина Франції. Спираючись на економічні та військові ресурси своїх земель, у січні 1153 року Генріх знову вирушив до Англії.

До того часу становище Стефана у країні було підірвано його конфліктом з англійським духовенством у зв'язку зі спробами короля домогтись обрання архієпископом Йоркським й організувати коронацію свого старшого сина . Архієпископ Кентерберійський , підтриманий папою римським Євгенієм III, відмовився задовольнити це бажання короля, заявивши, що «Стефан захопив королівський престол у порушення своєї клятви». Конфлікт із вищим духовенством значно послабив сили короля. Військова кампанія 1153 року була провалена. Армії Стефана й Генріха зустрілись в районі Мальмсбері на берегах річки Ейвон. Проливні дощі призвели до розвалу королівської армії та її безладного відступу. Генріх зайняв Малмсбері, а потім вирушив на північ. До літа 1153 року йому вдалось підкорити усі західні графства, а у червні взяти Ворік й Лестер. Потім пали Татбері й Бедфорд. Зрештою Генріх вирушив на Воллінгфорд, обложений королівською армією. Стефан не наважився втупити у бій й уклав з Генріхом перемир'я. Проти припинення війни виступив син Стефана Євстахій, однак у серпні 1153 року його було вбито в одному з грабіжницьких походів у Східній Англії.

Смерть Євстахія сильно вплинула на короля Стефана. Втомлений від двох десятиліть практично безупинної війни, розчарований і зламаний загибеллю старшого сина, Стефан погодився піти на компроміс. В результаті кількох місяців перемовин, які велись за посередництва архієпископа Теобальда і єпископа , були узгоджені умови так званої «Воллінгфордської угоди». Стефан визнав спадкоємцем корони Англії Генріха Плантагенета, а той гарантував збереження за короля земельних володінь в Англії, Нормандії та Булоні, а також забезпечував складання омажу Стефану баронами західних графств. Умови угоди були ратифіковані Стефаном і Генріхом у грудні 1153 року у Вестмінстері. Це означало завершення громадянської війни в Англії.

За десять місяців, 25 жовтня 1154 року король Стефан помер. Його було поховано у заснованому ним абатстві Фейвешем у Кенті. Відповідно до Воллінгфордської угоди, Стефану на англійському престолі спадкував Генріх II, засновник династії Плантагенетів та «Анжуйської імперії».

Родина та діти

Дружина: (з 1125) (1105—1151), графиня Булонська, дочка Євстахія III, графа Булонського. Мали п'ятьох дітей:
1. Бодуен де Блуа (1126 — бл. 1135);
2. (1127—1153), (1135—1141), граф Булонський (з 1151);
3. Матильда де Блуа (1133? — бл. 1137), заручена (1136) з , графом де Мьолан;
4. (1134—1159), граф Булонський і де Мортен (з 1153), 4-й граф Суррей (з 1153);
5. (бл. 1136—1182), графиня Булонська (з 1159), заміжня (1160) за (бл. 1140—1173), сином Тьєрі Ельзаського, графа Фландрії.

Стефан мав також кількох побічних дітей, один з яких, Жерве (нар. 1117), став абатом Вестмінстерського абатства.

Родовід

Примітки

Книга Страшного суду
літопис
. Історія Англії. [1] (рос.);
Часопис Пітерборо. [2] [ 9 вересня 2007 у Wayback Machine.] (англ.);
↑ Round J. H., Geoffrey de Mandeville: A Study of the Anarchy.

Джерела

. Історія Англії. (рос.)
Ордерік Віталій. Церковна історія.
Часопис Пітерборо. (англ.)
Gesta Stephani (Діяння Стефана), 1955. (англ.)
Bradbury, J. Stephen and Matilda — The Civil War of 1139—53. — 1996. (англ.)
Round J. H. Geoffrey de Mandeville: A Study of the Anarchy. (англ.)

Amt, Emilie. (1993) The Accession of Henry II in England: Royal Government Restored, 1149—1159. Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Barlow, Frank. (1999) The Feudal Kingdom of England, 1042—1216. (5th edition) Harlow, UK: Pearson Education. .
Bennett, Matthew. (2000) "The Impact of 'Foreign' Troops in the Civil Wars of Stephen's Reign, " in Dunn, Diana E. S. (ed) (2000) War and society in medieval and early modern Britain. Liverpool: Liverpool University Press. .
Blackburn, Mark. (1998) "Coinage and Currency, " in King, Edmund. (ed) (1998) The Anarchy of King Stephen's Reign. Oxford: Clarendon Press. .
Bradbury, Jim. (2009) Stephen and Matilda: the Civil War of 1139–53. Stroud, UK: The History Press. .
. (2004) Struggle for Mastery: The Penguin History of Britain 1066—1284.^{[недоступне посилання з травня 2019]} London: Penguin. .
. (2008) "Introduction, " in Dalton, Paul and Graeme J. White. (eds) (2008) King Stephen's reign (1135—1154). Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Coulson, Charles. (1994) "The Castles of the Anarchy, " in King, Edmund. (ed) (1998) The Anarchy of King Stephen's Reign. Oxford: Clarendon Press. .
Coss, Peter. (2002) "From Feudalism to Bastard Feudalism, " in Fryde, Natalie, Pierre Monnet and Oto Oexle. (eds) (2002) Die Gegenwart des Feudalismus. Göttingen, Germany: Vandenhoeck and Ruprecht. .
. (1998) "The March and the Welsh Kings, " in King, Edmund. (ed) (1998) The Anarchy of King Stephen's Reign. Oxford: Clarendon Press. .
Crouch, David (2000) The Reign of King Stephen, 1135—1154 Harlow: Longman.
Crouch, David. (2002) The Normans: The History of a Dynasty. London: Hambledon Continuum. .
Crouch, David. (2008a) The Beaumont Twins: The Roots and Branches of Power in the Twelfth Century. Cambridge: Cambridge University Press. .
Crouch, David. (2008b) "King Stephen and northern France, " in Dalton, Paul and Graeme J. White. (eds) (2008) King Stephen's reign (1135—1154). Woodbridge, UK: Boydell Press. .
(1977) King Stephen. (1st edition) London: Longman. .
Duby, Georges. (1993) France in the Middle Ages 987—1460: From Hugh Capet to Joan of Arc. Oxford: Blackwell. .
Dyer, Christopher. (2009) Making a Living in the Middle Ages: The People of Britain, 850—1520. London: Yale University Press. .
Fryde, Natalie, Pierre Monnet and Oto Oexle. (eds) (2002) Die Gegenwart des Feudalismus. Göttingen, Germany: Vandenhoeck and Ruprecht. .
Garnett, George and John Hudsdon. (eds) (1994) Law and Government in Medieval England and Normandy: Essays in Honour of Sir James Holt. Cambridge: Cambridge University Press. .
Gillingham, John. (1994) "1066 and the Introduction of Chivalry into England, " in Garnett, George and John Hudsdon. (eds) (1994) Law and Government in Medieval England and Normandy: Essays in Honour of Sir James Holt. Cambridge: Cambridge University Press. .
Green, J. A. (1992) "Financing Stephen's War, " Anglo-Norman Studies 14, pp. 91–114.
Helmerichs, Robert. (2001) «'Ad tutandos partriae fines': The Defense of Normandy, 1135,» in Abels, Richard Philip and Bernard S. Bachrach. (eds) (2001) The Normans and Their Adversaries at War. Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Holt, J. C. (1998) "1153: The Treaty of Westminster, " in King, Edmund. (ed) (1998) The Anarchy of King Stephen's Reign. Oxford: Clarendon Press. .
Huscroft, Richard. (2005) Ruling England, 1042—1217. Harlow, UK: Pearson. .
Kadish, Alon. (1989) Historians, Economists, and Economic History. London: Routledge. .
King, Edmund. (2006) «The Gesta Stephani,» in Bates, David, Julia C. Crick and Sarah Hamilton. (eds) (2006) Writing Medieval Biography, 750—1250: Essays in Honour of Professor Frank Barlow. Woodbridge, UK: Boydell Press. .
King, Edmund. (2010) King Stephen. New Haven, US: Yale University Press. .
Koziol, Geoffrey. (1992) Begging Pardon and Favor: Ritual and Political Order in Early Medieval France. New York: Cornell University. .
Mason, Emma. (1996) Westminster Abbey and its people, c.1050-c.1216. Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Pettifer, Adrian. (1995) English Castles: A Guide by Counties. Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Ramet, Carlos. (1999) Ken Follett: The Transformation of a Writer. Bowling Green, US: Bowling Green State University Popular Press. .
Rielly, Edward J. (2000) "Ellis Peters: Brother Cadfael, " in Browne, Ray Broadus and Lawrence A. Kreiser. (eds) (2000) The Detective as Historian: History and Art in Historical Crime. Bowling Green, US: Bowling Green State University Press. .
Round, John H. (1888) "Danegeld and the Finance of Domesday, " in Dove, P. E. (ed) (1888) Domesday Studies. London: Longmans, Green, and Co. OCLC 25186487.
Stringer, Keith J. (1993) The Reign of Stephen: Kingship, Warfare and Government in Twelfth-Century England. London: Routledge. .
Stubbs, William. (1874) The Constitutional History of England, I. Oxford: Clarendon Press. OCLC 2653225.
Thompson, Kathleen. (2002) Power and Border Lordship in Medieval France: The County of the Perche, 1000—1226. Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Turner, Richard Charles. Ken Follett: A Critical Companion. Westport, US: Greenwood Press. .
Tyerman, Christopher. (2007) God's War: a New History of the Crusades. London: Penguin. .
White, Graeme. (1990) "The End of Stephen's Reign, " History, LXXV, pp. 3–22.
White, Graeme. (1998) "Continuity in Government, " in King, Edmund. (ed) (1998) The Anarchy of King Stephen's Reign. Oxford: Clarendon Press. .
White, Graeme. (2000) "Earls and Earldoms during King Stephen's Reign, " in Dunn, Diana E. S. (ed) (2000) War and Society in Medieval and Early Modern Britain. Liverpool: Liverpool University Press. .
White, Graeme. (2008) "Royal Income and Regional Trends, " in Dalton, Paul and Graeme J. White. (eds) (2008) King Stephen's reign (1135—1154). Woodbridge, UK: Boydell Press. .
Yoshitake, Kenji. (1988) "The Arrest of the Bishops in 1139 and its Consequences, " Journal of Medieval History, 14, pp. 97–114.

Попередник:
Генріх I Боклерк

Король Англії
1135-1154

Наступник:
Генріх II Короткий Плащ

Попередник:
Генріх I Боклерк

Герцог Нормандії
1135-1144

Наступник:
Готфрід I Красивий

[1] Книга Страшного суду

[2] літопис

[3] . Історія Англії. [1] (рос.);
Часопис Пітерборо. [2] [ 9 вересня 2007 у Wayback Machine.] (англ.);
↑ Round J. H., Geoffrey de Mandeville: A Study of the Anarchy.