Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Вільге́льм II Руди́й (близько 1056 — 2 серпня 1100) — король Англії з 1087 року, син Вільгельма I Завойовника.
| Вільгельм II Рудий англ. William II of England | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 26 вересня 1087 — 2 серпня 1100 | |||
| Коронація: | 26 вересня 1087 | ||
| Попередник: | Вільгельм I Завойовник | ||
| Наступник: | Генріх I Боклерк | ||
| Народження: | близько 1056 Нормандія | ||
| Смерть: | 2 серпня 1100 Нью-Форест | ||
| Поховання: | Вінчестерський собор, Вінчестер, Англія | ||
| Рід: | Нормандська | ||
| Батько: | Вільгельм I Завойовник | ||
| Мати: | Матильда Фландрська | ||
| | |||
Своє прізвисько король отримав, ймовірно, через червоний колір обличчя. Вільгельм II увійшов до англійської історії як войовничий та безжалісний монарх, який мало переймався через долі підданих та з презирством ставився до англосаксів та їхньої культури. Поширена точка зору, що тільки завдяки недовгому періоду свого правління він не зруйнував основи англо-нормандської монархії, закладені його батьком. З іншого боку, Англія за Вільгельма II переживала період відносної стабільності й міцності державної влади.
Юність і вступ на престол
Вільгельм Руфус був середнім сином Вільгельма I Завойовника і Матильди Фландрської. Точна дата його народження невідома, ймовірно він народився між 1056 та 1060 роками в Нормандії. З усіх дітей Вільгельма Завойовника він був найближчим до батька й користувався його особливою любов'ю. З ранніх років Руфус відзначався хоробрістю, рішучістю й жагою до полювання та військових справ. Він виховувався під керівництвом архієпископа Кентербрійського Ланфранка, одного з найбільших релігійних і державних діячів свого часу, однак, вочевидь, майбутній монарх набув мало якостей від свого наставника. Стосунки між синами Вільгельма Завойовника завжди були далекими від добросердних, й уже наприкінці 1070-х років конфлікт між Вільгельмом Руфусом та його старшим братом Робертом Куртгезом призвели до заколоту останнього проти свого батька.
Незадовго до своєї смерті 9 вересня 1087 року Вільгельм Завойовник призначив Руфуса своїм наступником на англійському престолі: на відміну від Нормандії, де вже склався принцип передавання влади за старшинством, Англія була завойованою країною з виборним королем. Це дозволило усунути Роберта Куртгеза від англійської корони, хоч позбавити його прав на Нормандію було неможливо. Тому після смерті Вільгельма Завойовника англонормандську монархію було розділено: Вільгельм Руфус 26 вересня 1087 року був коронований у Вестмінстері королем Англії, а Роберт Куртгез став герцогом Нормандії.
Внутрішня політика
Розділ англонормандської монархії після смерті Вільгельма Завойовника призвів до того, що одні й ті самі нормандські барони, що отримали в ході завоювання земельні володіння в Англії, виявились васалами двох монархів, що перебували у конфлікті один з одним. Це стало головною причиною масового повстання баронів, що спалахнуло 1088 року, невдовзі після коронації Вільгельма II. Лідером заколотників став Одо, єпископ Байо, один із найбільших англонормандських землевласників. Повстання 1088 року мало безпрецедентно широкий розмах: за оцінкою Вільяма Малмсберійського в ньому взяли участь «майже всі нормандці». Повстанці ставили собі за мету скидання Вільгельма й передачу престолу нормандському герцогу Роберту Куртгезу, що відновило б єдність монархії. Нормандські війська на чолі з висадились у Кенті та зайняли Рочестер. Єпископ Байо разом зі своїм братом графом де Мортеном укріпились у замку Певенсі на узбережжі Ла-Маншу. На кордоні з Уельсом діяли загони .
Однак на бік короля встало все англійське духовенство на чолі з архієпископом Ланфранком, а також незнатне англосаксонське населення країни, приваблене клятвами Вільгельма II свято шанувати закони Англії й правити виходячи з принципів справедливості й милосердя. Король також пообіцяв зниження податкового тягаря та скасування обмежень на полювання. Роздаванням грошових субсидій Руфусу вдалось відколоти від повстанців кількох великих магнатів. У результаті ефективних дій Вільгельма та його прибічників спроби баронів валлійських марок вторгнутись до Середньої Англії були попереджені, а після тривалої облоги пали Певенсі й Рочестер. Лідери заколотників опинились у руках короля і повстання було придушено. З учасниками повстання 1088 року Вільгельм II вчинив відносно м'яко: конфісковано було лише володіння єпископа Байо, графа де Мортена й Вільгельма де Сен-Кале, причому останній здобув пробачення короля й відновлення у своїх правах.
Обіцянки, які король давав під час заколоту 1088 року, були швидко забуті. Після смерті Ланфранка у 1089 році правління Вільгельма II набуло яскраво вираженого деспотичного характеру. Закони проти порушників права королівського полювання стали жорсткішими, податковий тягар на населення значно збільшився: для фінансування своїх видатків Вільгельм II увів щитовий збір із власників ленів, стягував величезні рельєфи під час вступу у спадщину, довго не заміщав церковні посади, користуючись прибутками з відповідних земельних володінь. Барони втратили вплив на короля, який у прийнятті рішень керувався виключно власною думкою й порадами вузького кола наближених на чолі з Ранульфом Фламбардом. Суворість Вільгельма II стосовно порушників прав корони межувала з жорстокістю.
Деспотизм короля викликав невдоволення значної частини англонормандських баронів. У 1095 році спалахнуло чергове повстання з метою усунення Вільгельма II. На чолі його стояли учасники повстання 1088 року: Роберт де Моубрей, , . Для придушення заколоту король поспіхом повернувся з Нормандії й особисто очолив похід до Північної Англії. Повстанців обложили в замках і Бамбург, за кілька місяців вони капітулювали. Стосовно учасників заколоту Вільгельм II застосував жорсткі заходи: окрім конфіскації їхніх володінь і титулів, багатьох було ув'язнено або страчено, а Вільгельм д'Е був засліплений та кастрований.
Стосунки з церквою
У стосунках із церквою король Вільгельм II виступав із позицій абсолютного суверена. Байдужий до питань віри, він використовував англійську церкву для вилучення грошових коштів й обмежував стосунки з Папою Римським. За Руфуса для призначення на пост єпископа чи абата необхідно було сплатити королю досить велику суму під виглядом феодального рельєфу. Багато кафедр упродовж тривалого часу залишались незаміщеними, оскільки у період відсутності священнослужителя прибутки з церковних земель надходили до королівської казни. До моменту смерті Вільгельма II в Англії були вакантними пости трьох єпископів й одинадцяти абатів. Головним радником і, можливо, ініціатором церковної політики короля був Рудольф Фламбард, який відкрито захоплював майно померлих абатів і стягував побори з релігійних організацій за будь-якого зручного приводу. За свідченням , король навіть розглядав можливість переходу в юдаїзм. Хоч очевидно, що репресії Вільгельма II стосовно церкви були безпрецедентними з точки зору сучасників, практика симонії під час призначення на церковні пости була наприкінці XI століття — у першій половині XII століття надзвичайно широко поширена і в Англії, і в континентальній Європі. Прибічники григоріанської реформи, яка, зокрема, забороняла священикам сплачувати кошти за призначення на церковний пост, навіть в Італії не здобули до того часу цілковитої перемоги.
Архієпископство Кентерберійське після смерті Ланфранка 1089 року залишалось вакантним до кінця 1093 року, коли тяжкохворий король погодився на обрання архієпископом Ансельма, відомого релігійного діяча, що мав європейську репутацію. Стосунки Вільгельма II й Ансельма практично з самого початку зіпсувались. Конфлікт розвивався у кількох напрямках, головним з яких була заборона короля англійським священнослужителям визнавати папу римського без його санкції. Незважаючи на тиск інших єпископів королівства Ансельм відмовився поступитись Вільгельму. Король зажадав усунення Ансельма й навіть виступив для цього на боці Урбана II у боротьбі за інвеституру, що розгорнулась у Німеччині й Італії. Однак папа відхилив вимогу Руфуса. Це ще більше погіршило відносини короля та архієпископа. Відчуваючи постійні приниження та зазнавши краху у спробах покращити моральний стан королівського двору й вищого духовенства, у 1097 році Ансельм без дозволу Вільгельма залишив Англію й вирушив до Рима, де він перебував до самої смерті короля.
Зовнішня політика
Боротьба за Нормандію
Розподіл спадщини між синами Вільгельма Завойовника висунув на передній план зовнішньої політики Англії питання відновлення єдності монархії. Підтримка нормандським герцогом Робертом Куртгезом повстання баронів 1088 року різко загострила англо-нормандські відносини. У той самий час слабкість та неефективність правління герцога Роберта в Нормандії призвела до підйому місцевої аристократії та зростання феодального розбрату в герцогстві. Це сприяло завойовницьким планам Вільгельма Рудого. Король Франції Філіп I, союзник нормандського герцога, був надто бездіяльним і нерішучим, щоб чинити опір англійському королю.
Вже 1089 року Вільгельм встановив контроль над Сен-Валері у гирлі Сомми, а потім шляхом підкупів домігся переходу на його бік гарнізонів прикордонних фортець Е, Омаль і Гурне. До кінця 1090 року під владою англійського короля опинилась більша частина Нормандії на схід від Сени, а в самому Руані спалахнуло повстання проти герцога. У січні 1091 року король на чолі англійської армії висадився в Нормандії. На його бік перейшла значна частина нормандських баронів. Герцог Роберт був змушений піти на перемовини з братом й за умовами Руанської угоди 1091 року поступився Вільгельму II графством Е та Омалем, сеньйоріями Гурне і Конш, абатством Фекам, та, ймовірно, Шербуром і Мон-Сен-Мішель. Зі свого боку король Англії взяв на себе зобов'язання допомогти Роберту Куртгезу в наведенні порядку в герцогстві й відновленні нормандської влади у Мені, захопленому після смерті Вільгельма Завойовника анжуйцями.
Умови Руанської угоди не були цілком виконані англійською стороною: спільний похід на Мен так і не відбувся, а заходи проти незалежних нормандських баронів лишились нереалізованими. Це спричинило новий конфлікт між братами, й у 1094 році Вільгельм Рудий знову висадився в Нормандії. Завдяки щедрій роздачі фінансових субсидій йому знову вдалось залучити на свій бік частину феодалів і міст герцогства, однак на допомогу Роберту прийшли загони французького короля. Лише купивши мир з Філіпом I, Вільгельм зміг врятувати становище. Все ж через повстання Роберта де Моубрея, що спалахнуло в Англії 1095 року, завоювання герцогства довелось відкласти.
Нові можливості у підкоренні Нормандії відкрились 1096 року. Роберт Куртгез вирішив взяти участь у Першому хрестовому поході до Палестини, для чого йому потрібні були кошти. У цьому йому надав допомогу Вільгельм II: у обмін на позику в розмірі 10 тисяч марок, король Англії отримав у заклад на три роки Нормандське герцогство. Для збирання грошей Вільгельм застосував старовинну англосаксонську практику стягнення «данських грошей», обклавши землевласників країни податками у 4 шилінги з кожної гайди. Кошти для позики були зібрані, герцог Роберт вирушив у Святу землю, а король Вільгельм став фактичним правителем Нормандії.
У Нормандії Вільгельму II вдалось відновити порядок, придушити повсталих баронів й посилити центральну владу. Це дозволило йому перейти до планів розширення своїх володінь. Однак серія кампаній 1097—1098 років із завоювання французького Вексену завершилась невдачею: посилені Людовіком VI замки витримали облогу англо-нормандських військ і єдиним досягненням короля стало будівництво фортеці Жизор на кордоні з Іль-де-Франсом. Успішнішою стала експедиція Руфуса в Мен: у 1097 році , граф Мена, потрапив у полон до нормандців і область перейшла під контроль Вільгельма II. Однак вже у 1098 році в Мені почались виступи проти англо-нормандської влади, ініційовані анжуйським графом , й до кінця правління Руфуса Мен було втрачено. Експансійні плани короля поширювались також на Аквітанію, однак практично вони не були реалізовані.
Війни у Шотландії й Уельсі
Шотландія з часів нормандського завоювання була притулком для англосаксонських аристократів, а після одруження її короля Малколма III з Маргаритою, сестрою останнього англосаксонського короля Едгара Етелінга, стосунки між двома британськими державами остаточно зіпсувались. У 1091 році, коли Вільгельм II перебував у Нормандії, шотландські війська здійснили набіг на північноанглійські графства. Лишень король повернувся до Англії, він організував вторгнення до Шотландії. Похід, однак, не мав успіху, а англійський флот був розсіяний під час шторму. Невдовзі було підписано мир, що передбачав поступку Малколму III у вигляді дванадцяти англійських сіл та сплату щорічної данини в розмірі 12 золотих марок на рік, у обмін на складання омажу Вільгельму II.
Тим не менше, вже наступного року король Англії захопив Карлайл и і долучив до своїх володінь Камберленд, що раніше перебував під контролем Шотландії. Новий рейд шотландців на територію Англії у 1093 році було легко відбито, король Малколм III загинув у влаштованій пастці. Це дозволило Вільгельму II перейти в наступ: він підтримав як претендентів на шотландський престол синів Малколма проти короля Дональда III, а 1097 року за підтримки військ Руфуса і Едгара Етелінга Дональд III був скинутий, а новим шотландським королем став проанглійськи налаштований Едгар. Дякуючи за допомогу Едгар визнав сюзеренітет Вільгельма II над Лотіаном.
Однак спроба Руфуса встановити контроль над Уельсом завершилась невдачею. До кінця правління Вільгельма Завойовника нормандські барони Честерської марки, на чолі з , глибоко просунулись у Північному Уельсі й досягли острова Англсі. На початку 1090-их років Роджер Монтгомері й інші феодали валлійського кордону закріпили свою владу в Кередігіоні, Пембрукширі, Гламоргані й Брекноку. Однак у 1094 році в Уельсі спалахнуло масове повстання проти загарбників під керівництвом і . Англо-нормандські барони були вигнані з країни, зберігши контроль лише над невеликою областю навколо Пембрука та деякими прикордонними районами у Гвенті та Гламоргані.
Походи Вільгельма II в Уельс 1095 і 1097 років завершились крахом: валлійці при наближенні ворога переховувались у горах, а англійські війська, відчуваючи нестачу продовольства, зазнавали великих втрат від партизанських рейдів місцевих жителів. Масоване вторгнення у Гвінед графів й у 1098 році було катастрофічним: на Англсі висадилась армія норвезького короля Маґнуса III, який прийшов на допомогу валлійцям, що перебила англонормандські загони. Після цієї поразки до середини XIII століття англійці, за винятком невеликих експедицій, не вживали серйозних спроб підкорити Північний Уельс.
Смерть
Однією з головних загадок правління Вільгельма II — обставини його загибелі. Історія смерті короля описана Ордеріком Віталієм та . 2 серпня 1100 року Вільгельм з групою англонормандських аристократів вирушив на полювання у Нью-Форест, Гемпшир. Під час переслідування здобичі король разом з одним зі своїх наближених, , відокремились від решти групи мисливців. Наступного ранку місцеві селяни знайшли тіло короля зі стрілою у грудях. За свідченням Вільяма Малмсберійського, Руфус був випадково вбитий Тірреллом, який негайно після події втік з Англії.
Чи дійсно смерть короля була результатом нещасного випадку чи мала місце змова проти Вільгельма, невідомо. На користь теорії змови каже той факт, що Тірел був одружений з сестрою , неодноразового учасника повстань проти короля, який також був присутній на цьому полюванні. Окрім того, серед мисливців був молодший брат Вільгельма Генріх, який, кинувши тіло короля у лісі, негайно вирушив у Вінчестер, захопив державну казну, а лише за три дні, 5 серпня 1100 року був коронований у Вестмінстері. Родина де Клерів за нового короля Генріха I мала особливу прихильність монарха й отримала від нього значні земельні володіння. За легендою, поки Генріх спішив захопити владу в країні, тіло Вільгельма II підібрав місцевий селянин-вугільник, який перевіз його на своєму візку до Вінчестерського собору. Король був похований у вежі собору, яка наступного року зруйнувалась.
Поблизу від ймовірного місця смерті Вільгельма Рудого у Нью-Форесті, що нині є національним парком Великої Британії, у 1865 році споруджено чавунну стелу. На ній зокрема викарбувано: «Тут стояв дуб, від якого стріла, яку пострілив сер Уолтер Тіррелл в оленя, відхилилася і вдарила короля Вільгельма Другого, на прізвисько Руфус, в груди, від чого він миттєво помер, другого серпня дня, 1100 року».
Родовід
Нотатки
- англо-нормандська: Williame II; англ. William II Rufus; фр. і норм. Guillaume II, Guillaume le Roux або норм. Gllâome II
Примітки
- . Historia novorum in Aanglia.
- Мак-Кензі, А. Народження Шотландії. — СПб, 2003. —
- Historia Ecclesiastica
- Gesta Regum Anglorum
- . Архів оригіналу за 14 листопада 2007. Процитовано 31 серпня 2011.
Джерела
- Мортон А. А. Історія Англії. — М., 1950.
- Пам'ятники історії Англії, 1936.
- Barlow, F. William Rufus. — Berkeley, 1983. — .
- Poole, A. L. From Domesday Book to Magna Carta 1087—1216. — Oxford, 1956. — .
Посилання
- Біографія Вільгельма Рудого [Архівовано 16 жовтня 2012 у WebCite] (англ.)
- Смерть Вільгельма Рудого (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Vilge lm II Rudi j blizko 1056 2 serpnya 1100 korol Angliyi z 1087 roku sin Vilgelma I Zavojovnika Vilgelm II Rudij angl William II of EnglandVilgelm II Rudij Prapor Korol Angliyi 26 veresnya 1087 2 serpnya 1100 Koronaciya 26 veresnya 1087 Poperednik Vilgelm I Zavojovnik Nastupnik Genrih I Boklerk Narodzhennya blizko 1056 NormandiyaSmert 2 serpnya 1100 1100 08 02 Nyu ForestPohovannya Vinchesterskij sobor Vinchester AngliyaRid NormandskaBatko Vilgelm I ZavojovnikMati Matilda Flandrska Mediafajli b u Vikishovishi Svoye prizvisko korol otrimav jmovirno cherez chervonij kolir oblichchya Vilgelm II uvijshov do anglijskoyi istoriyi yak vojovnichij ta bezzhalisnij monarh yakij malo perejmavsya cherez doli piddanih ta z prezirstvom stavivsya do anglosaksiv ta yihnoyi kulturi Poshirena tochka zoru sho tilki zavdyaki nedovgomu periodu svogo pravlinnya vin ne zrujnuvav osnovi anglo normandskoyi monarhiyi zakladeni jogo batkom Z inshogo boku Angliya za Vilgelma II perezhivala period vidnosnoyi stabilnosti j micnosti derzhavnoyi vladi Yunist i vstup na prestolVilgelm Rufus buv serednim sinom Vilgelma I Zavojovnika i Matildi Flandrskoyi Tochna data jogo narodzhennya nevidoma jmovirno vin narodivsya mizh 1056 ta 1060 rokami v Normandiyi Z usih ditej Vilgelma Zavojovnika vin buv najblizhchim do batka j koristuvavsya jogo osoblivoyu lyubov yu Z rannih rokiv Rufus vidznachavsya horobristyu rishuchistyu j zhagoyu do polyuvannya ta vijskovih sprav Vin vihovuvavsya pid kerivnictvom arhiyepiskopa Kenterbrijskogo Lanfranka odnogo z najbilshih religijnih i derzhavnih diyachiv svogo chasu odnak vochevid majbutnij monarh nabuv malo yakostej vid svogo nastavnika Stosunki mizh sinami Vilgelma Zavojovnika zavzhdi buli dalekimi vid dobroserdnih j uzhe naprikinci 1070 h rokiv konflikt mizh Vilgelmom Rufusom ta jogo starshim bratom Robertom Kurtgezom prizveli do zakolotu ostannogo proti svogo batka Nezadovgo do svoyeyi smerti 9 veresnya 1087 roku Vilgelm Zavojovnik priznachiv Rufusa svoyim nastupnikom na anglijskomu prestoli na vidminu vid Normandiyi de vzhe sklavsya princip peredavannya vladi za starshinstvom Angliya bula zavojovanoyu krayinoyu z vibornim korolem Ce dozvolilo usunuti Roberta Kurtgeza vid anglijskoyi koroni hoch pozbaviti jogo prav na Normandiyu bulo nemozhlivo Tomu pislya smerti Vilgelma Zavojovnika anglonormandsku monarhiyu bulo rozdileno Vilgelm Rufus 26 veresnya 1087 roku buv koronovanij u Vestminsteri korolem Angliyi a Robert Kurtgez stav gercogom Normandiyi Vnutrishnya politikaKoroli Angliyi Normandska dinastiya Vilgelm I Zavojovnik Robert III Kurtgoz Vilgelm II Rufus Adela Normandska Genrih I Boklerk Robert III Kurtgoz Vilgelm Kliton Vilgelm II Rufus Genrih I Boklerk Imperatricya Matilda Vilgelm Adelin Stefan Bluaskij Rozdil anglonormandskoyi monarhiyi pislya smerti Vilgelma Zavojovnika prizviv do togo sho odni j ti sami normandski baroni sho otrimali v hodi zavoyuvannya zemelni volodinnya v Angliyi viyavilis vasalami dvoh monarhiv sho perebuvali u konflikti odin z odnim Ce stalo golovnoyu prichinoyu masovogo povstannya baroniv sho spalahnulo 1088 roku nevdovzi pislya koronaciyi Vilgelma II Liderom zakolotnikiv stav Odo yepiskop Bajo odin iz najbilshih anglonormandskih zemlevlasnikiv Povstannya 1088 roku malo bezprecedentno shirokij rozmah za ocinkoyu Vilyama Malmsberijskogo v nomu vzyali uchast majzhe vsi normandci Povstanci stavili sobi za metu skidannya Vilgelma j peredachu prestolu normandskomu gercogu Robertu Kurtgezu sho vidnovilo b yednist monarhiyi Normandski vijska na choli z visadilis u Kenti ta zajnyali Rochester Yepiskop Bajo razom zi svoyim bratom grafom de Mortenom ukripilis u zamku Pevensi na uzberezhzhi La Manshu Na kordoni z Uelsom diyali zagoni Odnak na bik korolya vstalo vse anglijske duhovenstvo na choli z arhiyepiskopom Lanfrankom a takozh neznatne anglosaksonske naselennya krayini privablene klyatvami Vilgelma II svyato shanuvati zakoni Angliyi j praviti vihodyachi z principiv spravedlivosti j miloserdya Korol takozh poobicyav znizhennya podatkovogo tyagarya ta skasuvannya obmezhen na polyuvannya Rozdavannyam groshovih subsidij Rufusu vdalos vidkoloti vid povstanciv kilkoh velikih magnativ U rezultati efektivnih dij Vilgelma ta jogo pribichnikiv sprobi baroniv vallijskih marok vtorgnutis do Serednoyi Angliyi buli poperedzheni a pislya trivaloyi oblogi pali Pevensi j Rochester Lideri zakolotnikiv opinilis u rukah korolya i povstannya bulo pridusheno Z uchasnikami povstannya 1088 roku Vilgelm II vchiniv vidnosno m yako konfiskovano bulo lishe volodinnya yepiskopa Bajo grafa de Mortena j Vilgelma de Sen Kale prichomu ostannij zdobuv probachennya korolya j vidnovlennya u svoyih pravah Obicyanki yaki korol davav pid chas zakolotu 1088 roku buli shvidko zabuti Pislya smerti Lanfranka u 1089 roci pravlinnya Vilgelma II nabulo yaskravo virazhenogo despotichnogo harakteru Zakoni proti porushnikiv prava korolivskogo polyuvannya stali zhorstkishimi podatkovij tyagar na naselennya znachno zbilshivsya dlya finansuvannya svoyih vidatkiv Vilgelm II uviv shitovij zbir iz vlasnikiv leniv styaguvav velichezni relyefi pid chas vstupu u spadshinu dovgo ne zamishav cerkovni posadi koristuyuchis pributkami z vidpovidnih zemelnih volodin Baroni vtratili vpliv na korolya yakij u prijnyatti rishen keruvavsya viklyuchno vlasnoyu dumkoyu j poradami vuzkogo kola nablizhenih na choli z Ranulfom Flambardom Suvorist Vilgelma II stosovno porushnikiv prav koroni mezhuvala z zhorstokistyu Despotizm korolya viklikav nevdovolennya znachnoyi chastini anglonormandskih baroniv U 1095 roci spalahnulo chergove povstannya z metoyu usunennya Vilgelma II Na choli jogo stoyali uchasniki povstannya 1088 roku Robert de Moubrej Dlya pridushennya zakolotu korol pospihom povernuvsya z Normandiyi j osobisto ocholiv pohid do Pivnichnoyi Angliyi Povstanciv oblozhili v zamkah i Bamburg za kilka misyaciv voni kapitulyuvali Stosovno uchasnikiv zakolotu Vilgelm II zastosuvav zhorstki zahodi okrim konfiskaciyi yihnih volodin i tituliv bagatoh bulo uv yazneno abo stracheno a Vilgelm d E buv zasliplenij ta kastrovanij Stosunki z cerkvoyuU stosunkah iz cerkvoyu korol Vilgelm II vistupav iz pozicij absolyutnogo suverena Bajduzhij do pitan viri vin vikoristovuvav anglijsku cerkvu dlya viluchennya groshovih koshtiv j obmezhuvav stosunki z Papoyu Rimskim Za Rufusa dlya priznachennya na post yepiskopa chi abata neobhidno bulo splatiti korolyu dosit veliku sumu pid viglyadom feodalnogo relyefu Bagato kafedr uprodovzh trivalogo chasu zalishalis nezamishenimi oskilki u period vidsutnosti svyashennosluzhitelya pributki z cerkovnih zemel nadhodili do korolivskoyi kazni Do momentu smerti Vilgelma II v Angliyi buli vakantnimi posti troh yepiskopiv j odinadcyati abativ Golovnim radnikom i mozhlivo iniciatorom cerkovnoyi politiki korolya buv Rudolf Flambard yakij vidkrito zahoplyuvav majno pomerlih abativ i styaguvav pobori z religijnih organizacij za bud yakogo zruchnogo privodu Za svidchennyam korol navit rozglyadav mozhlivist perehodu v yudayizm Hoch ochevidno sho represiyi Vilgelma II stosovno cerkvi buli bezprecedentnimi z tochki zoru suchasnikiv praktika simoniyi pid chas priznachennya na cerkovni posti bula naprikinci XI stolittya u pershij polovini XII stolittya nadzvichajno shiroko poshirena i v Angliyi i v kontinentalnij Yevropi Pribichniki grigorianskoyi reformi yaka zokrema zaboronyala svyashenikam splachuvati koshti za priznachennya na cerkovnij post navit v Italiyi ne zdobuli do togo chasu cilkovitoyi peremogi Anselm arhiyepiskop Kenterberijskij Arhiyepiskopstvo Kenterberijske pislya smerti Lanfranka 1089 roku zalishalos vakantnim do kincya 1093 roku koli tyazhkohvorij korol pogodivsya na obrannya arhiyepiskopom Anselma vidomogo religijnogo diyacha sho mav yevropejsku reputaciyu Stosunki Vilgelma II j Anselma praktichno z samogo pochatku zipsuvalis Konflikt rozvivavsya u kilkoh napryamkah golovnim z yakih bula zaborona korolya anglijskim svyashennosluzhitelyam viznavati papu rimskogo bez jogo sankciyi Nezvazhayuchi na tisk inshih yepiskopiv korolivstva Anselm vidmovivsya postupitis Vilgelmu Korol zazhadav usunennya Anselma j navit vistupiv dlya cogo na boci Urbana II u borotbi za investituru sho rozgornulas u Nimechchini j Italiyi Odnak papa vidhiliv vimogu Rufusa Ce she bilshe pogirshilo vidnosini korolya ta arhiyepiskopa Vidchuvayuchi postijni prinizhennya ta zaznavshi krahu u sprobah pokrashiti moralnij stan korolivskogo dvoru j vishogo duhovenstva u 1097 roci Anselm bez dozvolu Vilgelma zalishiv Angliyu j virushiv do Rima de vin perebuvav do samoyi smerti korolya Zovnishnya politikaBorotba za Normandiyu Rozpodil spadshini mizh sinami Vilgelma Zavojovnika visunuv na perednij plan zovnishnoyi politiki Angliyi pitannya vidnovlennya yednosti monarhiyi Pidtrimka normandskim gercogom Robertom Kurtgezom povstannya baroniv 1088 roku rizko zagostrila anglo normandski vidnosini U toj samij chas slabkist ta neefektivnist pravlinnya gercoga Roberta v Normandiyi prizvela do pidjomu miscevoyi aristokratiyi ta zrostannya feodalnogo rozbratu v gercogstvi Ce spriyalo zavojovnickim planam Vilgelma Rudogo Korol Franciyi Filip I soyuznik normandskogo gercoga buv nadto bezdiyalnim i nerishuchim shob chiniti opir anglijskomu korolyu Vzhe 1089 roku Vilgelm vstanoviv kontrol nad Sen Valeri u girli Sommi a potim shlyahom pidkupiv domigsya perehodu na jogo bik garnizoniv prikordonnih fortec E Omal i Gurne Do kincya 1090 roku pid vladoyu anglijskogo korolya opinilas bilsha chastina Normandiyi na shid vid Seni a v samomu Ruani spalahnulo povstannya proti gercoga U sichni 1091 roku korol na choli anglijskoyi armiyi visadivsya v Normandiyi Na jogo bik perejshla znachna chastina normandskih baroniv Gercog Robert buv zmushenij piti na peremovini z bratom j za umovami Ruanskoyi ugodi 1091 roku postupivsya Vilgelmu II grafstvom E ta Omalem senjoriyami Gurne i Konsh abatstvom Fekam ta jmovirno Sherburom i Mon Sen Mishel Zi svogo boku korol Angliyi vzyav na sebe zobov yazannya dopomogti Robertu Kurtgezu v navedenni poryadku v gercogstvi j vidnovlenni normandskoyi vladi u Meni zahoplenomu pislya smerti Vilgelma Zavojovnika anzhujcyami Umovi Ruanskoyi ugodi ne buli cilkom vikonani anglijskoyu storonoyu spilnij pohid na Men tak i ne vidbuvsya a zahodi proti nezalezhnih normandskih baroniv lishilis nerealizovanimi Ce sprichinilo novij konflikt mizh bratami j u 1094 roci Vilgelm Rudij znovu visadivsya v Normandiyi Zavdyaki shedrij rozdachi finansovih subsidij jomu znovu vdalos zaluchiti na svij bik chastinu feodaliv i mist gercogstva odnak na dopomogu Robertu prijshli zagoni francuzkogo korolya Lishe kupivshi mir z Filipom I Vilgelm zmig vryatuvati stanovishe Vse zh cherez povstannya Roberta de Moubreya sho spalahnulo v Angliyi 1095 roku zavoyuvannya gercogstva dovelos vidklasti Novi mozhlivosti u pidkorenni Normandiyi vidkrilis 1096 roku Robert Kurtgez virishiv vzyati uchast u Pershomu hrestovomu pohodi do Palestini dlya chogo jomu potribni buli koshti U comu jomu nadav dopomogu Vilgelm II u obmin na poziku v rozmiri 10 tisyach marok korol Angliyi otrimav u zaklad na tri roki Normandske gercogstvo Dlya zbirannya groshej Vilgelm zastosuvav starovinnu anglosaksonsku praktiku styagnennya danskih groshej obklavshi zemlevlasnikiv krayini podatkami u 4 shilingi z kozhnoyi gajdi Koshti dlya poziki buli zibrani gercog Robert virushiv u Svyatu zemlyu a korol Vilgelm stav faktichnim pravitelem Normandiyi U Normandiyi Vilgelmu II vdalos vidnoviti poryadok pridushiti povstalih baroniv j posiliti centralnu vladu Ce dozvolilo jomu perejti do planiv rozshirennya svoyih volodin Odnak seriya kampanij 1097 1098 rokiv iz zavoyuvannya francuzkogo Veksenu zavershilas nevdacheyu posileni Lyudovikom VI zamki vitrimali oblogu anglo normandskih vijsk i yedinim dosyagnennyam korolya stalo budivnictvo forteci Zhizor na kordoni z Il de Fransom Uspishnishoyu stala ekspediciya Rufusa v Men u 1097 roci graf Mena potrapiv u polon do normandciv i oblast perejshla pid kontrol Vilgelma II Odnak vzhe u 1098 roci v Meni pochalis vistupi proti anglo normandskoyi vladi inicijovani anzhujskim grafom j do kincya pravlinnya Rufusa Men bulo vtracheno Ekspansijni plani korolya poshiryuvalis takozh na Akvitaniyu odnak praktichno voni ne buli realizovani Vijni u Shotlandiyi j Uelsi Licar Vilgelma II korolya Angliyi Shotlandiya z chasiv normandskogo zavoyuvannya bula pritulkom dlya anglosaksonskih aristokrativ a pislya odruzhennya yiyi korolya Malkolma III z Margaritoyu sestroyu ostannogo anglosaksonskogo korolya Edgara Etelinga stosunki mizh dvoma britanskimi derzhavami ostatochno zipsuvalis U 1091 roci koli Vilgelm II perebuvav u Normandiyi shotlandski vijska zdijsnili nabig na pivnichnoanglijski grafstva Lishen korol povernuvsya do Angliyi vin organizuvav vtorgnennya do Shotlandiyi Pohid odnak ne mav uspihu a anglijskij flot buv rozsiyanij pid chas shtormu Nevdovzi bulo pidpisano mir sho peredbachav postupku Malkolmu III u viglyadi dvanadcyati anglijskih sil ta splatu shorichnoyi danini v rozmiri 12 zolotih marok na rik u obmin na skladannya omazhu Vilgelmu II Tim ne menshe vzhe nastupnogo roku korol Angliyi zahopiv Karlajl i i doluchiv do svoyih volodin Kamberlend sho ranishe perebuvav pid kontrolem Shotlandiyi Novij rejd shotlandciv na teritoriyu Angliyi u 1093 roci bulo legko vidbito korol Malkolm III zaginuv u vlashtovanij pastci Ce dozvolilo Vilgelmu II perejti v nastup vin pidtrimav yak pretendentiv na shotlandskij prestol siniv Malkolma proti korolya Donalda III a 1097 roku za pidtrimki vijsk Rufusa i Edgara Etelinga Donald III buv skinutij a novim shotlandskim korolem stav proanglijski nalashtovanij Edgar Dyakuyuchi za dopomogu Edgar viznav syuzerenitet Vilgelma II nad Lotianom Odnak sproba Rufusa vstanoviti kontrol nad Uelsom zavershilas nevdacheyu Do kincya pravlinnya Vilgelma Zavojovnika normandski baroni Chesterskoyi marki na choli z gliboko prosunulis u Pivnichnomu Uelsi j dosyagli ostrova Anglsi Na pochatku 1090 ih rokiv Rodzher Montgomeri j inshi feodali vallijskogo kordonu zakripili svoyu vladu v Keredigioni Pembrukshiri Glamorgani j Breknoku Odnak u 1094 roci v Uelsi spalahnulo masove povstannya proti zagarbnikiv pid kerivnictvom i Anglo normandski baroni buli vignani z krayini zberigshi kontrol lishe nad nevelikoyu oblastyu navkolo Pembruka ta deyakimi prikordonnimi rajonami u Gventi ta Glamorgani Pohodi Vilgelma II v Uels 1095 i 1097 rokiv zavershilis krahom vallijci pri nablizhenni voroga perehovuvalis u gorah a anglijski vijska vidchuvayuchi nestachu prodovolstva zaznavali velikih vtrat vid partizanskih rejdiv miscevih zhiteliv Masovane vtorgnennya u Gvined grafiv j u 1098 roci bulo katastrofichnim na Anglsi visadilas armiya norvezkogo korolya Magnusa III yakij prijshov na dopomogu vallijcyam sho perebila anglonormandski zagoni Pislya ciyeyi porazki do seredini XIII stolittya anglijci za vinyatkom nevelikih ekspedicij ne vzhivali serjoznih sprob pidkoriti Pivnichnij Uels SmertSmert Vilgelma Rudogo Litografiya 1895 Odniyeyu z golovnih zagadok pravlinnya Vilgelma II obstavini jogo zagibeli Istoriya smerti korolya opisana Orderikom Vitaliyem ta 2 serpnya 1100 roku Vilgelm z grupoyu anglonormandskih aristokrativ virushiv na polyuvannya u Nyu Forest Gempshir Pid chas peresliduvannya zdobichi korol razom z odnim zi svoyih nablizhenih vidokremilis vid reshti grupi mislivciv Nastupnogo ranku miscevi selyani znajshli tilo korolya zi striloyu u grudyah Za svidchennyam Vilyama Malmsberijskogo Rufus buv vipadkovo vbitij Tirrellom yakij negajno pislya podiyi vtik z Angliyi Stela na jmovirnomu misci smerti Vilgelma Rudogo Chi dijsno smert korolya bula rezultatom neshasnogo vipadku chi mala misce zmova proti Vilgelma nevidomo Na korist teoriyi zmovi kazhe toj fakt sho Tirel buv odruzhenij z sestroyu neodnorazovogo uchasnika povstan proti korolya yakij takozh buv prisutnij na comu polyuvanni Okrim togo sered mislivciv buv molodshij brat Vilgelma Genrih yakij kinuvshi tilo korolya u lisi negajno virushiv u Vinchester zahopiv derzhavnu kaznu a lishe za tri dni 5 serpnya 1100 roku buv koronovanij u Vestminsteri Rodina de Kleriv za novogo korolya Genriha I mala osoblivu prihilnist monarha j otrimala vid nogo znachni zemelni volodinnya Za legendoyu poki Genrih spishiv zahopiti vladu v krayini tilo Vilgelma II pidibrav miscevij selyanin vugilnik yakij pereviz jogo na svoyemu vizku do Vinchesterskogo soboru Korol buv pohovanij u vezhi soboru yaka nastupnogo roku zrujnuvalas Poblizu vid jmovirnogo miscya smerti Vilgelma Rudogo u Nyu Foresti sho nini ye nacionalnim parkom Velikoyi Britaniyi u 1865 roci sporudzheno chavunnu stelu Na nij zokrema vikarbuvano Tut stoyav dub vid yakogo strila yaku postriliv ser Uolter Tirrell v olenya vidhililasya i vdarila korolya Vilgelma Drugogo na prizvisko Rufus v grudi vid chogo vin mittyevo pomer drugogo serpnya dnya 1100 roku RodovidNotatkianglo normandska Williame II angl William II Rufus fr i norm Guillaume II Guillaume le Roux abo norm Gllaome IIPrimitki Historia novorum in Aanglia Mak Kenzi A Narodzhennya Shotlandiyi SPb 2003 ISBN 5 8071 0120 0 Historia Ecclesiastica Gesta Regum Anglorum Arhiv originalu za 14 listopada 2007 Procitovano 31 serpnya 2011 DzherelaMorton A A Istoriya Angliyi M 1950 Pam yatniki istoriyi Angliyi 1936 Barlow F William Rufus Berkeley 1983 ISBN 0 300 08291 6 Poole A L From Domesday Book to Magna Carta 1087 1216 Oxford 1956 ISBN 978 0 19 821707 7 PosilannyaBiografiya Vilgelma Rudogo Arhivovano 16 zhovtnya 2012 u WebCite angl Smert Vilgelma Rudogo angl