Гре́цький правосла́вний патріарха́т Антіо́хії й усього́ Схо́ду (араб. بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس, трансліт. Baṭriyarkiyyat ʾAnṭākiya wa-Sāʾir al-Mašriq li-r-Rūm al-ʾUrṯūḏuks, дос. «Румський православний патріархат Антіохії й усього Сходу») або Антіохі́йський патріарха́т (грец. Πατριαρχεῖον Ἀντιοχείας, трансліт. Patriarcheîon Antiocheías; араб. بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس) — автокефальна помісна східна православна церква, яка посідає 3-тє місце в диптиху автокефальних помісних церков і є частиною грецьких православних церков. Виникла внаслідок розколу давньої Церкви Антіохії, яка через історичні події поділилася на низку різних церков. Одна з п'яти стародавніх патріархатів Великої Церкви. За переказами, заснована близько 37 року в Антіохії апостолами Петром і Павлом. З 451 року — патріархат. Використовує у своїй літургії візантійський обряд, грецьку мову, койне та новоюліанський календар, вона є частиною Східного християнства.
Грецький православний патріархат | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Кафедральний собор Діви Марії в Дамаску | ||||
Засновники | апостоли Петро і Павло | |||
Дата заснування | І століття | |||
Статус | автокефальний | |||
У складі | Східної православної церкви | |||
Самостійність проголошена | 451 | |||
Самостійність визнана | 451 | |||
Перший предстоятель | Павло Грецький православний патріарх Антіохії й усього Сходу | |||
Чинний предстоятель | Іван X Патріарх Великого Божого града Антіохії, Сирії, Аравії, Кілікії, Іверії, Месопотамії і всього Сходу | |||
Центр | Дамаск, Сирія | |||
Кафедральний собор | ||||
Резиденція предстоятеля | Баламандський монастир | |||
Основна юрисдикція | ||||
Юрисдикція для діаспори | Антіохійська православна архієпископія Північної Америки (самоврядна церква) | |||
Літургічна мова | ||||
Музична традиція | візантійська | |||
Церковний календар | новоюліанський | |||
Єпархій | 22 | |||
Парафій | більше 400 | |||
Вірних | Прибл. 2.5 млн (2012) | |||
Офіційний сайт | www.antiochpatriarchate.org |
З Антіохійської церкви вийшли святі подвижники і поборники християнства: преподобний Іларіон Великий — засновник чернецтва в Палестині; святитель Іван Золотоустий, що народився в Антіохії, де був пресвітером до покликання на Константинопольську катедру; преподобний Іван Дамаскин і багато інших.
Історія
Початок (I—V століття)
Засновниками Антіохійської церкви традиційно вважаються апостоли Петро і Павло, про що свідчать багато церковних письменників (Євсевій Кесарійський, св. Іван Золотоуст, Блаженний Єронім, св. папа Римський Лев I Великий). Незабаром після заснування Церква вступає в епоху гоніння на християн, яке тривало до 313 року, коли імператорами Костянтином Великим і Ліцинієм був направлений Міланський едикт, який дозволив сповідування будь-яких релігій на території імперії. До цього ж часу відноситься і початок поширення аріанства. Це викликало розкол, що тривав до 381 року.
У IV столітті в Сирії поширюється чернецтво. На відміну від єгипетського, сирійське чернецтво на перших етапах було менш замкнутим: ченці вели місіонерську проповідь серед язичників, активно займалися благодійністю. У V столітті виникає стовпництво — усамітнення відлюдника на гірському кручі або на стовпі (див. Симеон Стовпник).
Греко-семітське коріння
За словами євангеліста Луки — самого греко-сирійського члена цієї громади:
Спочатку учнів називали християнами в Антіохії.
Коли Петро покинув Антіохію, Еводій та Ігнатій взяли на себе відповідальність за патріархат. І Еводій, і Ігнатій загинули мучениками під час римського переслідування.
Елліністичний юдаїзм і юдейсько-грецька література «мудрости», популярна в епоху пізнього Другого Храму як серед еллінізованих євреїв-рабинів (відомі як «Мітявнім»), так і серед елітних грецьких прозелітів, що перейшли в основний юдаїзм, відіграли важливу роль у формуванні мелькітсько-антіохійську грецьку православну традиція. Деякі типово грецькі священичі обряди та гімни «Стародавньої Синагогали» збереглися частково до теперішнього часу у виразних церковних службах, архітектурі та іконографії грецьких православних та греко-католицьких спільнот Мелкіта провінції Хатай на півдні Туреччини, Сирії та Лібану.
Деякі історики вважають, що значна частина еллінізованих єврейських громад та більшість родових греко-македонських поселенців у Південній Туреччині (Антіохія, Александретта та сусідні міста) та Сирії / Лібані — в Діях називався «елліністаями» — поступово перетворилися на греко-римську гілку християнства, яка врешті-решт створила елліністичні церкви «Мелкіт» (або «імперську») у Західній Азії та Північній Африці.
Як єврейське християнство зародилося в Єрусалимі, так і неєврейське християнство почалося в Антіохії, тодішньому провідному центрі елліністичного Сходу, апостолами якого були Петро і Павло. З Антіохії вона поширилася на різні міста та провінції Сирії, серед елліністичних сирійців, а також серед елліністичних євреїв, які в результаті великих заколотів проти римлян в 70 і 130 рр. були вигнані з Єрусалиму та Палестини в Сирію.
Діяння 6 вказують на проблематичну культурну напруженість між еллінізованими євреями та грекомовними юдейо-християнами, зосередженими навколо Антіохії та пов'язаних з нею килікійських, південноанатолійських та сирійських «діаспор» та (як правило, більш консервативних) арамейськомовних євреїв, які переходять до християнства, заснованого в Єрусалим та сусідні ізраїльські міста:
«Євреї» були християнами-євреями, які говорили майже виключно арамейською мовою, а «елліністи» — також християнами-євреями, рідною мовою яких була грецька. Вони були грекомовними євреями діаспори, які повернулись, щоб оселитися в Єрусалимі. Для їх ідентифікації Лука використовує термін еллінеї. Коли він мав на увазі греків, язичників, неєвреїв, які говорили грецькою мовою та жили за грецькою модою, тоді він вживав слово елліни (Дії 21.28). Як стає зрозумілим із самого контексту Дії 6, еллінійці не є еллінами.
«Немає ні єврея, ні грека»
З часом ця етнокультурна та соціальна напруженість була подолана появою нової, типово антіохійської грецької доктрини (doxa), очолюваної Павлом (сам еллінізованим євреєм-кілікіями) та його послідовниками. 1. Створені, автохтонні еллінізовані євреї-кілікії-західносирійські євреї (вони самі є нащадками вавилонських та азійських єврейських мігрантів, які рано прийняли різні елементи грецької культури та цивілізації, зберігаючи загалом консервативну прихильність до єврейських законів та традицій) 2. Язичник, «класичні» греки, греко-македонські та греко-сирійські язичники 3. Місцеві, автохтоні нащадки грецьких або греко-сирійських навернених до основного юдаїзму — відомих як «прозеліти» (грецькою προσήλυτος / прозеліти або «прибулі до Ізраїлю») та грекомовних євреїв, народжених у змішаних шлюбах.
Зусиллям Павла сприяло прибуття четвертої хвилі грекомовних прибульців до Кілікії та Північно-Західної Сирії: кіпрських та кіренських (лібійських) єврейських мігрантів неєгипетського північноафриканського єврейського походження та родових поселенців з Італії — багато з яких вже вільно говорили грецькою мовою койне та/або віддавали своїх дітей до греко-сирійських шкіл. Деякі вчені вважають, що на той час ці кіпрські та кіренські північноафриканські єврейські мігранти, як правило, були менш заможними, ніж автохтонні килікійсько-сирійські євреї, і сповідували більш ліберальну форму юдаїзму, більш сприятливу для формування нового канону:
[Північноафриканські] Киринські євреї мали достатнє значення в ті часи, щоб їх ім’я пов’язувалося з синагогою в Єрусалимі (Дії 6: 9). А коли сталося переслідування щодо Стефана [еллінізованого сирійсько-кілікійського єврея і одного з перших відомих навернених до християнства], деякі з цих євреїв Кірени, які були навернені в Єрусалимі, були розпорошені за кордон і разом з іншими прибули до Антіохії [...], а один з них, Луцій, став пророком у першій церкві там [грекомовна „православна“ церква Антіохії].
Ці тонкі, прогресивні соціально-культурні зрушення якимось чином коротко узагальнені в розділі 3 Послання до Галатів:
Немає ні єврея, ні грека: немає ні раба, ні вільного: немає ні чоловіка, ні жінки. Бо ви всі єдині у Христі Ісусі (Галати 3:28).
Подвійне самоозначення: «мелкіти» та «східні римляни»
Унікальне поєднання етнокультурних рис, породжених поєднанням грецької культурної бази, елліністичного юдаїзму та римської цивілізації, породило виразно антиохійські «східно-середземноморсько-римські» християнські традиції Кілікії та Сирії/Лівану:
Суміш римських, грецьких та єврейських елементів чудово адаптувала Антіохію до великої ролі, яку вона відіграла в ранній історії християнства. Місто було колискою церкви.
Деякі типово антіохійські давні літургійні традиції спільноти, що кореняться в елліністичному юдаїзмі та, в цілому, в греко-єврейській культурі Септуагінти Другого Храму, були поступово витіснені як пізньосередньовічними, так і сучасними епохами як фанаріотськими європейськими греками (Вселенським патріархом Константинополя) і Ватиканом (Латинською церквою); богословами, які прагнули «повернути» левантинські греко-православні та греко-католицькі громади в європейську християнську паству.
Але члени громади в Південній Туреччині, Сирії та Лівані досі називають себе румами, що означає «східноримський» або «азійський грек» арабською. У цьому конкретному контексті термін «Рум» використовується переважно перед «Yāvāni» або «Ionani», що означає «європейсько-грецький» або йонійський на біблійному івриті (запозичена зі староперсидського Яван=Греція) та класичній арабській мові. Члени громади також називають себе «мелкітами», що буквально означає «монархісти» або «прихильники імператора» на семітських мовах — посилання на їх відданість у минулому греко-македонському, римському та візантійському імператорському правлінню. Але в сучасну епоху цей термін, як правило, частіше використовується послідовниками греко-католицької церкви Антіохії та Александрії та Єрусалиму.
Період поділів (V—VII століття)
Антіохійської патріархат і Сирія в цілому були найбільш неспокійною областю Візантії, де на початку V століття почалися христологические смути. Незважаючи на те, що Антіохійська богословська школа була засновницею діофізизму христології, в Сирії була сильна і партія прихильників міафізітского богослов'я Кирила Александрійського. З фактичним розгромом несторіан в Візантії, після Халкідонського собору христологічне протиборство відбувається вже між прихильниками і противниками цього собору. Після вигнання з катедри імператором Юстином I міафізітского патріарха Севера Антіохійського 512—518 роки і практично повного знищення що не визнає Халкідонського собору єпископату, визнана державою Антіохійська церква остаточно стає діофізітською. Проте, дуже скоро міафізіти відтворюють свою церковну структуру, ніж дають початок паралельного патріархату, який після остаточного етно-конфесійного поділу в імперії стає Сирійської православної церквою. Але до того як халкідонітський патріархат Антіохії став чисто грецьким, а нехалкідонітский чисто сирійським, не припинялися спроби пошуку подолання розколу. На початку VI століття імператор Іраклій, маючи твердий намір об'єднати Вселенську церкву, посадив на всі провідні катедри патріархів міафізітів і запропонував у вигляді компромісною доктрини вчення монофелітства. Однак цей намір не прижився і патріархати знову розділилися.
Під владою арабів (VII—XI століття)
Із 637 року Сирія потрапила під владу арабів. Положення греко-православних сильно ускладнилося, оскільки араби в них бачили не тільки «невірних», але і союзників Візантії. З цієї причини Антіохійського грецькі патріархи змушені були жити у вигнанні в Константинополі, а після смерті Георгія II (бл. 702 року) перервалася і ця лінія. Лише в 742 році халіф Хішам дозволив обрати на Антіохійську катедру сирійського ченця Стефана з умовою його повної лояльности. Співпраця з мусульманськими владою часом перевищувало всякі межі. Так, наприклад, патріарх Іов супроводжував арабську армію в поході на Аморі (838 рік) і вмовляв здаватися візантійські фортеці владі. Візантійський імператор Никифор II Фока (963—969), здобувши ряд перемог над арабами звільнив Антіохію і ряд інших територій. Однак військові невдачі мусульман посилили міжконфесійну напруженість: кожен тріумф Никифора провокував погроми християн в Палестині і Сирії. Однією з жертв цих гонінь став Антіохійський патріарх Христофор, убитий в 967 році. Візантійський період, який тривав до 1084 року, був епохою відродження Патріархату.
Сельджуки і хрестоносці (XI—XVI століття)
У грудні 1084 року, в ході раптового удару, турки-сельджуки оволоділи Антіохією. Саме по собі встановлення сельджуцького панування на Близькому Сході в кінці XI століття не спричинило за собою помітного погіршення соціального статусу місцевих християн. Більшою мірою вони страждали, як і решта населення, від політичної нестабільности в Сирії, нескінченних воєн невеликих еміратів, насильницьких розділів і переділів територій. У 1097 році в Східному Середземномор'ї з'явилися хрестоносці. З перемогою хрестоносців положення сирійських християн аж ніяк не покращився: латиняни сприймали своїх східних одновірців як неповноцінних християн. Уже в 1100 році Патріарх Іван Оксіта був вигнаний з Антіохії, а на його місце поставлений латинський прелат Бернард з Валенсії. Латинські патріархи незабаром почали заміщати православних єпископів латинянами на завойованих територіях. Антіохійська катедра змушена була перебувати в еміграції в Константинополі. З еміграції Патріарх повернувся у 1269 році. До 1291 хрестоносці втратили свої останні володіння на Сході. Однак християни, які становлять в XI столітті чи не половину населення Сирії і Палестини, через 200 років були майже повністю знищені, перетворившись в невеликі групи місцевого населення.
У 1342 році катедра була перенесена з Антіохії в Дамаск, де перебуває по цей час.
Під владою Османської імперії (XVI—XIX століття)
У 1517 році Дамаск був захоплений Османською імперією, і Антіохійський Патріарх виявився під адміністративним контролем Вселенського патріарха. У Сирії церква була обкладена спеціальним податком для не мусульман, для швидкої оплати якого турки не раз застосовували тюремну варту навіть для митрополитів або патріархів. У той час православна громада не підпорядковувалась цілеспрямованому релігійному гніту, в арабських провінціях Османської імперії не визначено випадків масової чи насильницької ісламізації. Єдиний період дослідження православних на Ближньому Сході пов'язаний із грецьким повстанням 1820-х років, коли Антіохійському Патріарху Серафиму не вдалось уникнути казни. Єдиний період переслідування православних на Близькому Сході пов'язаний з Грецьким повстанням 1820-х років, коли Антіохійському Патріарху Серафиму ледве вдалося уникнути страти.
За різними оцінками, чисельність православних в Антіохійському патріархаті в середині XIX століття досягала 60-110 тис. (близько 8-9 % від усього населення Сирії).
У 1860 році сирійських християн спіткала трагедія, коли в Дамаску під час різанини і погрому була знищена значна частина християнської громади міста і зруйновані всі церкви.
У 1898 році російська дипломатія, за активної участи Імператорського Православного Палестинського товариства, зуміла домогтися обрання араба-сирійця на патріарший престол, з подальшим витісненням греків з ієрархії. У квітні 1899 був обраний перший патріарх-араб Мелетій (Думані). Практика обрання Антіохійського патріарха з православних арабів з тих пір зберігається.
Після падіння турецької Османської імперії та царської Російської імперії (довгий час була захисником греко-православних меншин в Леванті) та наступного зростання французького колоніалізму, комунізму, ісламізму та ізраїльського націоналізму деякі члени Грецької православної церкви Антіохії прийняла секуляризм та/або арабський націоналізм як спосіб модернізації та «секуляризації» новостворених національних держав Північної Сирії та Лівану, і таким чином забезпечити життєздатну «альтернативу» політичному ісламу, комунізму та єврейському націоналізму (розглядаються як ідеології, потенційно виключно візантійських християнських меншин).
Новітня історія (XX—XXI століття)
З 1908 року Патріархат щорічно отримувала по 30 тисяч царських рублів за рахунок власних коштів російського імператора (Миколи II). У 1913 році патріарх Антіохійський Григорій IV здійснив офіційний візит до Російської імперії, де взяв участь в урочистостях з нагоди 300-річчя дому Романових і багатьох богослужіннях в ряді міст імперії.
На початку XX століття (особливо під час Першої світової війни) лівансько-американські письменники греко-православного антіохійського походження, такі як Авраам Димитрій Ріхбані, відомий як Авраам Мітрі Ріхбані (навернений до пресвітеріанства), популяризували ідею вивчення давньогреко-семітської мови культури, щоб краще зрозуміти історичний та етнокультурний контекст християнських Євангелій: його оригінальні погляди були розроблені в серії статей для The Atlantic Monthly і опубліковані в 1916 р. у формі книги як «Сирійський Христос».
За лозаннським договором 1923 року частка території Антіохійської православної церкви — Кілікія, Шанлиурфа і Мардін — були в складі Турецької республіки; за угодою з Грецією про обмін населенням всі православні були депортовані з цих районів, незважаючи на їх протести і заяви, що вони араби, а не греки. Напередодні Другої світової війни французька влада передали Туреччині район Олександретти, в якому знаходиться Антіохія. Ця акція (до сих пір офіційно не визнана Сирією) погіршила становище місцевого християнського населення.
У 1929 році частина православних Лівану виступила за створення автокефальної Ліванської церкви, стверджуючи, що церковна незалежність є логічний наслідок політичної самостійности. Ці прагнення були підтримані французькою владою, але натрапили на стійке неприйняття сирійців. У результаті напружених переговорів в Бейруті і Захлі (1929) сторони змогли прийти до угоди, що Патріарший престол залишиться в Дамаску. Тривала процедура виборів нового Патріарха завершилася в лютому 1931 року обранням в Бейруті кандидата ліванської партії митрополита Лаодикійського Арсенія (Хаддада). Незабаром в Дамаску на Патріарший престол був обраний митрополит Трипільський Олександр (Таха). По смерті Арсенія в січні 1933 року він об'єднав весь Патріархат під своєю владою.
Протягом усього XX століття йшла еміграція арабів-християн із Близького Сходу. Багато осідали в Північній Америці, де до 1918 року перебували в підпорядкуванні Московського патріархату. Після революції 1917 року в Росії, викликала церковну смуту в Північній Америці, сиро-арабські парафії в Північній Америці частиною увійшли в російську Північноамериканську митрополію, частиною — в пряму юрисдикцію Антіохійського патріархату.
Антіохійському патріархату вдалося домовитися з Російською Північною митрополією про перехід всіх арабських єпархій під її омофор, проте намічене свячення двох єпископів в 1936 році обернулося новим розколом. Замість того щоб висвятити одного з них в якості вікарного єпископа, ієрархи Російської православної церкви закордоном, у складі якої тоді увійшла Північноамериканська митрополія, висвятили його архиєпископом Толедським, і він утворив власну незалежну церкву.
У 1972 році був прийнятий нині діючий Статут Грецького православного патріархату Антіохії.
Лише в 1975 році розкол Антіохійської церкви в Америці був подоланий: 24 червня 1975 року митрополит Філіп (Саліба) Антіохійської архиєпархії Нью-Йорка і митрополит Михайло (Шахін) Антіохійської архиєпархії Толедо (Огайо) підписали «Статті про возз'єднання» — документ, що відновив адміністративну єдність серед антіохійських православних в США і Канаді; 19 серпня 1975 «Статті» були затверджені Синодом Антіохійського патріархату.
У жовтні 2003 року митрополії Антіохійського патріархату в Північній Америці Синодом Антіохійської церкви було даровано самоврядування; вікарні єпископи митрополії були зведені на ступінь єпархіальних.
Становлення
Назва «Антіохійська православна церква» походить від Антіохії, колишньої столиці Сирії, що була свого часу визначним центром християнського богослов´я, таємним місцем проведення соборів. Після згадуваного вже собору 451 р. єпископ Антіохії разом з єпископами інших християнських центрів Сходу одержав титул патріарха.
Історичний шлях Антіохійської церкви позначений бурхливими подіями, що негативно вплинули на її становище у православному світі. У V ст. від неї відділилася Халдейська церква, у VI ст. — сіро-яковіти (монофізити). Відтак церква стала пасивним спостерігачем геополітичних змін у регіоні, які також суттєво ослабили її. З 637 по 969 рр. Антіохією володіли араби, а в XI—XIII ст. вона підпала під гніт хрестоносців. Чергового удару у XIII ст. завдали їй єгипетські мамлюки; в XVI ст. вона була поневолена турками. Саме тоді зникла й назва Антіохії, місто стало називатися Антак'я. Ще раніше патріаршу резиденцію було перенесено до Дамаска.
Постійні утиски та страшенна бідність церкви призвели до того, що впродовж кількох століть вона була об'єктом маніпуляцій з боку Константинопольського та Єрусалимського патріархатів. Лише наприкінці XIX ст. ситуація в Антіохійській церкві почала поліпшуватися.
Патріарх, який очолює церкву, має титул Блаженнішого Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу. Його резиденція знаходиться в столиці Сирії Дамаску. При патріархові діє Священний Синод, до складу якого входять правлячі архиєреї.
Організація та структура
За офіційними даними в Грецькому Антіохійському Патріархаті діють близько 780 церков і каплиць, в яких служать близько 860 священиків і дияконів (з них 560 — за межами Азії), а загальна кількість віруючих становить близько 750 тисяч чоловік.
Нині вона має 22 архиєпархії: 6 — у Сирії, 6 — у Лівані, 1 — в Іраку, 3 — в Туреччині та 6 — на американському континенті. Церква має близько 400 храмів, 20 монастирів, Бель-ментську духовну академію (поблизу Триполі), семінарію та кілька коледжів. Видає 6 журналів та бюлетенів. Офіційний орган — журнал «Ан-Нахра».
1970 в Триполі (Ліван) відкрито Богословську академію св. Іоанна Дамаскіна (в 1988 її приєднано до Баламандського університету).
Священний синод Антіохійського патріархату складається з патріарха та митрополитів і збирається принаймні раз на рік. Його функції: обрання патріарха, єпископів, спостереження за дотриманням православ'я та застосовування санкцій проти порушників церковного уставу. Існує Собор церкви, що складається з синоду і мирян; збирається двічі на рік і відповідає за фінансову, освітню, юридичну та адміністративну діяльність церкви. Патріархат бере активну участь в екуменічному русі.
5 серпня 2020 року на території Антіохійського Патріархату сталась техногенна катастрофа — вибухи в порту Бейрута. Співчуття Висловили Александрійський, Вселенський, Московський та інші патріархи, а також митрополит Київський Епіфаній.
Митрополії та єпархії
- Дамаська і Антіохійська митрополія (катедра — Дамаск)
- Алеппська і Александреттська митрополія (Халеб)
- Митрополія Бусри, Орану та Джебель-аль-Арабу (Ес-Сувейда)
- Хамська митрополія (Хама)
- Хомська митрополія (Хомс)
- Лаодікейська митрополія (Латакія)
- Бейрутська митрополія (Бейрут)
- Аккарська митрополія ()
- Митрополія Гірського Лівану (Біблська і Батрунська) ()
- Захленська і Баальбецька митрополія (Захла)
- Триполійська і Курська митрополія (Триполі)
- Тірська і Сідонська митрополія (Марджаюн)
- Багдадська і Кувейтська митрополія (Багдад)
- Антіохійська православна архиєпархія Австралії, Нової Зеландії та всієї Океанії (Сідней)
- Митрополія Франції, Західної та Південної Європи (Париж)
- Німецька і Центральноєвропейська митрополія (Кельн)
- Митрополія Британських островів та Ірландії (Лондон)
- Антіохійська православна архиєпархія Північної Америки (Інглвуд)
- Нью-Йоркська і Вашингтонська єпархія (Інглвуд)
- Вустерська і Новоанглійська єпархія (Вестборо)
- Єпархія Маямі та Південного Сходу США (Помпано-Біч)
- Єпархія Вічити і Центру США (Вічита)
- Єпархія Лос-Анджелеса і Заходу США (Лос-Анджелес)
- Єпархія Ігл-Ривера та Північного Заходу США (Лос-Анджелес)
- Єпархія Чарлстона, Окленда і Середньої Атлантики (Чарлстон)
- Єпархія Толідо і Середнього Заходу США (Толідо)
- Єпархія Оттави, Східної Канади і півночі штату Нью-Йорк (Монреаль)
- Буенос-Айреська і Аргентинська митрополія (Буенос-Айрес)
- Сан-Паульська і Бразильська митрополія (Сан-Паулу)
- Сантьязька і Чилійська митрополія (Сантьяго)
- Митрополія Мексики, Венесуели, Центральної Америки і островів Карибського моря (Мехіко)
Внаслідок суперечки Єрусалимським патріархатом про юрисдикцію над Катаром (в березні 2013 року Єрусалимський патріархат призначив єпископа в засновану ним катарського єпархію, що викликало протест з боку Синоду Антіохійського патріархату), Синод Антиохійського патріархату 27 червня 2015 прийняв остаточне рішення розірвати «всяке церковне спілкування» з Єрусалимським патріархатом.
Дочірні церкви
- Церква Константинополя: надано автокефалію в 381 р. на Константинопольському соборі та статус патріархату було отримано на Халкедонському соборі в 451 р.
- Церква Кіпру: надано автокефалію Антіохійською церквою в 431 р.
- Церква Єрусалима: спочатку Кесарійський єпископат, здобув гідність Патріархату в 451 р. на Халкедонському Соборі з територією отриманою від Антіохійського Патріархату
- Церква Грузії: автокефалія надана Антіохійською церквою в 486 р.
- Церква Імеретії та Абхазії: надана автокефалія Антіохійською церквою в 1470-х роках, але придушена Російською імперією в 1814 році. Вона була в залежністі від Московського патріархату та Російської імперії до 1917 року, коли вона возз'єдналася з Церквою Грузії.
Див. також
Примітки
- . Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 16 листопада 2018.
- . Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - , Dictionary of Modern Written Arabic (4th ed.), page 428 [ 1 червня 2020 у Wayback Machine.].
- PR Ackroyd: The Cambridge History of the Bible: Volume 1, From the Beginnings to Jerome, CUP 1963
- Abou Ackl, Rand. «The Construction of the Architectural Background in Melkite Annunciation Icons.» Chronos 38 (2018): 147—170
- " History of Christianity in Syria " [ 26 жовтня 2017 у Wayback Machine.], Catholic Encyclopedia
- " Conflict and Diversity in the Earliest Christian Community" [ 2013-05-10 у Wayback Machine.], Fr. V. Kesich, O.C.A.
- "Epistle to the Cyrene" [ 9 травня 2015 у Wayback Machine.], International Standard Bible Encyclopedia
- "" [ 30 грудня 2020 у Wayback Machine.], New Testament
- "Antioch," , Vol. I, p. 186 (p. 125 of 612 in online .pdf file. Warning: Takes several minutes to download).
- Русская Церковь и Патриархаты Востока. Три церковно-политические утопии XX века // «Религии мира. История и современность» 2002. М.: Наука. С. 150.
- О восстановлении арабского патриаршества в Антиохийском патриархате [ 2007-08-13 у Wayback Machine.]
- . Orthodox Times (амер.). 7 серпня 2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 7 серпня 2020.
- Официальное заявление Иерусалимского Патриархата о юрисдикционной принадлежности Катара. Церковно-Научный Центр "Православная Энциклопедия" (рос.). Процитовано 28 серпня 2023.
- Антиохийская Церковь прервала евхаристическое общение с Иерусалимским Патриархатом / Православие.Ru. pravoslavie.ru (рос.). Процитовано 28 серпня 2023.
- ПОЗИЦИЯ ИЕРУСАЛИМСКОГО ПАТРИАРХАТА В ОТНОШЕНИИ ПРЕКРАЩЕНИЯ ОБЩЕНИЯ СО СТОРОНЫ АНТИОХИЙСКОГО ПАТРИАРХАТА. Иерусалимский Патриархат – Официальный информационный сайт (амер.). 10 липня 2015. Процитовано 28 серпня 2023.
- Антиохийский Патриархат прекращает всякое общение с Иерусалимской Церковью / Православие.Ru. pravoslavie.ru (рос.). Процитовано 28 серпня 2023.
Література
- Лебедев А. История греко-восточной церкви под властию сельджуков (от падения Константинополя в 1453 году до настоящего времени). СПб., 1903(рос.)
- Каптерев Н. Ф. Характер отношений России к православному Востоку в XVI—XVII столетиях. Сергиев Посад, 1914(рос.)
- Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 1994.
Посилання
- Антіохійський патріархат [ 26 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
- Archdioceses [ 24 квітня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Div takozh Velika Cerkva ta Cerkva AntiohiyiNe plutati z Sirijskoyu pravoslavnoyu cerkvoyu Gre ckij pravosla vnij patriarha t Antio hiyi j usogo Sho du arab بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس translit Baṭriyarkiyyat ʾAnṭakiya wa Saʾir al Masriq li r Rum al ʾUrṯuḏuks dos Rumskij pravoslavnij patriarhat Antiohiyi j usogo Shodu abo Antiohi jskij patriarha t grec Patriarxeῖon Ἀntioxeias translit Patriarcheion Antiocheias arab بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس avtokefalna pomisna shidna pravoslavna cerkva yaka posidaye 3 tye misce v diptihu avtokefalnih pomisnih cerkov i ye chastinoyu greckih pravoslavnih cerkov Vinikla vnaslidok rozkolu davnoyi Cerkvi Antiohiyi yaka cherez istorichni podiyi podililasya na nizku riznih cerkov Odna z p yati starodavnih patriarhativ Velikoyi Cerkvi Za perekazami zasnovana blizko 37 roku v Antiohiyi apostolami Petrom i Pavlom Z 451 roku patriarhat Vikoristovuye u svoyij liturgiyi vizantijskij obryad grecku movu kojne ta novoyulianskij kalendar vona ye chastinoyu Shidnogo hristiyanstva Greckij pravoslavnij patriarhat Antiohiyi j usogo Shodu arab بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس grec Patriarxeio ths Megalhs 8eoypolews Antioxeias Syrias Arabias Kilikias Ibhrias te kai Mesopotamias kai pashs AnatolhsKafedralnij sobor Divi Mariyi v DamaskuZasnovniki apostoli Petro i PavloData zasnuvannya I stolittyaStatus avtokefalnijU skladi Shidnoyi pravoslavnoyi cerkviSamostijnist progoloshena 451Samostijnist viznana 451Pershij predstoyatel Pavlo Greckij pravoslavnij patriarh Antiohiyi j usogo ShoduChinnij predstoyatel Ivan X Patriarh Velikogo Bozhogo grada Antiohiyi Siriyi Araviyi Kilikiyi Iveriyi Mesopotamiyi i vsogo ShoduCentr Damask SiriyaKafedralnij soborRezidenciya predstoyatelya Balamandskij monastirOsnovna yurisdikciya Siriya Livan Jordaniya Palestina Izrayil Irak Kuvejt OAE Bahrejn Oman Turechchina chastkovo Yurisdikciya dlya diaspori Antiohijska pravoslavna arhiyepiskopiya Pivnichnoyi Ameriki samovryadna cerkva Liturgichna mova kojnegreckaarabskaanglijskaispanskatureckaportugalskafrancuzkaMuzichna tradiciya vizantijskaCerkovnij kalendar novoyulianskijYeparhij 22Parafij bilshe 400Virnih Pribl 2 5 mln 2012 Oficijnij sajt www antiochpatriarchate org Z Antiohijskoyi cerkvi vijshli svyati podvizhniki i poborniki hristiyanstva prepodobnij Ilarion Velikij zasnovnik chernectva v Palestini svyatitel Ivan Zolotoustij sho narodivsya v Antiohiyi de buv presviterom do poklikannya na Konstantinopolsku katedru prepodobnij Ivan Damaskin i bagato inshih IstoriyaPochatok I V stolittya Zasnovnikami Antiohijskoyi cerkvi tradicijno vvazhayutsya apostoli Petro i Pavlo pro sho svidchat bagato cerkovnih pismennikiv Yevsevij Kesarijskij sv Ivan Zolotoust Blazhennij Yeronim sv papa Rimskij Lev I Velikij Nezabarom pislya zasnuvannya Cerkva vstupaye v epohu goninnya na hristiyan yake trivalo do 313 roku koli imperatorami Kostyantinom Velikim i Liciniyem buv napravlenij Milanskij edikt yakij dozvoliv spoviduvannya bud yakih religij na teritoriyi imperiyi Do cogo zh chasu vidnositsya i pochatok poshirennya arianstva Ce viklikalo rozkol sho trivav do 381 roku U IV stolitti v Siriyi poshiryuyetsya chernectvo Na vidminu vid yegipetskogo sirijske chernectvo na pershih etapah bulo mensh zamknutim chenci veli misionersku propovid sered yazichnikiv aktivno zajmalisya blagodijnistyu U V stolitti vinikaye stovpnictvo usamitnennya vidlyudnika na girskomu kruchi abo na stovpi div Simeon Stovpnik Greko semitske korinnya Za slovami yevangelista Luki samogo greko sirijskogo chlena ciyeyi gromadi Spochatku uchniv nazivali hristiyanami v Antiohiyi Koli Petro pokinuv Antiohiyu Evodij ta Ignatij vzyali na sebe vidpovidalnist za patriarhat I Evodij i Ignatij zaginuli muchenikami pid chas rimskogo peresliduvannya Ellinistichnij yudayizm i yudejsko grecka literatura mudrosti populyarna v epohu piznogo Drugogo Hramu yak sered ellinizovanih yevreyiv rabiniv vidomi yak Mityavnim tak i sered elitnih greckih prozelitiv sho perejshli v osnovnij yudayizm vidigrali vazhlivu rol u formuvanni melkitsko antiohijsku grecku pravoslavnu tradiciya Deyaki tipovo grecki svyashenichi obryadi ta gimni Starodavnoyi Sinagogali zbereglisya chastkovo do teperishnogo chasu u viraznih cerkovnih sluzhbah arhitekturi ta ikonografiyi greckih pravoslavnih ta greko katolickih spilnot Melkita provinciyi Hataj na pivdni Turechchini Siriyi ta Libanu Deyaki istoriki vvazhayut sho znachna chastina ellinizovanih yevrejskih gromad ta bilshist rodovih greko makedonskih poselenciv u Pivdennij Turechchini Antiohiya Aleksandretta ta susidni mista ta Siriyi Libani v Diyah nazivavsya ellinistayami postupovo peretvorilisya na greko rimsku gilku hristiyanstva yaka vreshti resht stvorila ellinistichni cerkvi Melkit abo impersku u Zahidnij Aziyi ta Pivnichnij Africi Yak yevrejske hristiyanstvo zarodilosya v Yerusalimi tak i neyevrejske hristiyanstvo pochalosya v Antiohiyi todishnomu providnomu centri ellinistichnogo Shodu apostolami yakogo buli Petro i Pavlo Z Antiohiyi vona poshirilasya na rizni mista ta provinciyi Siriyi sered ellinistichnih sirijciv a takozh sered ellinistichnih yevreyiv yaki v rezultati velikih zakolotiv proti rimlyan v 70 i 130 rr buli vignani z Yerusalimu ta Palestini v Siriyu Diyannya 6 vkazuyut na problematichnu kulturnu napruzhenist mizh ellinizovanimi yevreyami ta grekomovnimi yudejo hristiyanami zoseredzhenimi navkolo Antiohiyi ta pov yazanih z neyu kilikijskih pivdennoanatolijskih ta sirijskih diaspor ta yak pravilo bilsh konservativnih aramejskomovnih yevreyiv yaki perehodyat do hristiyanstva zasnovanogo v Yerusalim ta susidni izrayilski mista Yevreyi buli hristiyanami yevreyami yaki govorili majzhe viklyuchno aramejskoyu movoyu a ellinisti takozh hristiyanami yevreyami ridnoyu movoyu yakih bula grecka Voni buli grekomovnimi yevreyami diaspori yaki povernulis shob oselitisya v Yerusalimi Dlya yih identifikaciyi Luka vikoristovuye termin ellineyi Koli vin mav na uvazi grekiv yazichnikiv neyevreyiv yaki govorili greckoyu movoyu ta zhili za greckoyu modoyu todi vin vzhivav slovo ellini Diyi 21 28 Yak staye zrozumilim iz samogo kontekstu Diyi 6 ellinijci ne ye ellinami Nemaye ni yevreya ni greka Z chasom cya etnokulturna ta socialna napruzhenist bula podolana poyavoyu novoyi tipovo antiohijskoyi greckoyi doktrini doxa ocholyuvanoyi Pavlom sam ellinizovanim yevreyem kilikiyami ta jogo poslidovnikami 1 Stvoreni avtohtonni ellinizovani yevreyi kilikiyi zahidnosirijski yevreyi voni sami ye nashadkami vavilonskih ta azijskih yevrejskih migrantiv yaki rano prijnyali rizni elementi greckoyi kulturi ta civilizaciyi zberigayuchi zagalom konservativnu prihilnist do yevrejskih zakoniv ta tradicij 2 Yazichnik klasichni greki greko makedonski ta greko sirijski yazichniki 3 Miscevi avtohtoni nashadki greckih abo greko sirijskih navernenih do osnovnogo yudayizmu vidomih yak prozeliti greckoyu proshlytos prozeliti abo pribuli do Izrayilyu ta grekomovnih yevreyiv narodzhenih u zmishanih shlyubah Zusillyam Pavla spriyalo pributtya chetvertoyi hvili grekomovnih pribulciv do Kilikiyi ta Pivnichno Zahidnoyi Siriyi kiprskih ta kirenskih libijskih yevrejskih migrantiv neyegipetskogo pivnichnoafrikanskogo yevrejskogo pohodzhennya ta rodovih poselenciv z Italiyi bagato z yakih vzhe vilno govorili greckoyu movoyu kojne ta abo viddavali svoyih ditej do greko sirijskih shkil Deyaki vcheni vvazhayut sho na toj chas ci kiprski ta kirenski pivnichnoafrikanski yevrejski migranti yak pravilo buli mensh zamozhnimi nizh avtohtonni kilikijsko sirijski yevreyi i spoviduvali bilsh liberalnu formu yudayizmu bilsh spriyatlivu dlya formuvannya novogo kanonu Pivnichnoafrikanski Kirinski yevreyi mali dostatnye znachennya v ti chasi shob yih im ya pov yazuvalosya z sinagogoyu v Yerusalimi Diyi 6 9 A koli stalosya peresliduvannya shodo Stefana ellinizovanogo sirijsko kilikijskogo yevreya i odnogo z pershih vidomih navernenih do hristiyanstva deyaki z cih yevreyiv Kireni yaki buli naverneni v Yerusalimi buli rozporosheni za kordon i razom z inshimi pribuli do Antiohiyi a odin z nih Lucij stav prorokom u pershij cerkvi tam grekomovna pravoslavna cerkva Antiohiyi Ci tonki progresivni socialno kulturni zrushennya yakimos chinom korotko uzagalneni v rozdili 3 Poslannya do Galativ Nemaye ni yevreya ni greka nemaye ni raba ni vilnogo nemaye ni cholovika ni zhinki Bo vi vsi yedini u Hristi Isusi Galati 3 28 Podvijne samooznachennya melkiti ta shidni rimlyani Unikalne poyednannya etnokulturnih ris porodzhenih poyednannyam greckoyi kulturnoyi bazi ellinistichnogo yudayizmu ta rimskoyi civilizaciyi porodilo virazno antiohijski shidno seredzemnomorsko rimski hristiyanski tradiciyi Kilikiyi ta Siriyi Livanu Sumish rimskih greckih ta yevrejskih elementiv chudovo adaptuvala Antiohiyu do velikoyi roli yaku vona vidigrala v rannij istoriyi hristiyanstva Misto bulo koliskoyu cerkvi Deyaki tipovo antiohijski davni liturgijni tradiciyi spilnoti sho korenyatsya v ellinistichnomu yudayizmi ta v cilomu v greko yevrejskij kulturi Septuaginti Drugogo Hramu buli postupovo vitisneni yak piznoserednovichnimi tak i suchasnimi epohami yak fanariotskimi yevropejskimi grekami Vselenskim patriarhom Konstantinopolya i Vatikanom Latinskoyu cerkvoyu bogoslovami yaki pragnuli povernuti levantinski greko pravoslavni ta greko katolicki gromadi v yevropejsku hristiyansku pastvu Ale chleni gromadi v Pivdennij Turechchini Siriyi ta Livani dosi nazivayut sebe rumami sho oznachaye shidnorimskij abo azijskij grek arabskoyu U comu konkretnomu konteksti termin Rum vikoristovuyetsya perevazhno pered Yavani abo Ionani sho oznachaye yevropejsko greckij abo jonijskij na biblijnomu ivriti zapozichena zi staropersidskogo Yavan Greciya ta klasichnij arabskij movi Chleni gromadi takozh nazivayut sebe melkitami sho bukvalno oznachaye monarhisti abo prihilniki imperatora na semitskih movah posilannya na yih viddanist u minulomu greko makedonskomu rimskomu ta vizantijskomu imperatorskomu pravlinnyu Ale v suchasnu epohu cej termin yak pravilo chastishe vikoristovuyetsya poslidovnikami greko katolickoyi cerkvi Antiohiyi ta Aleksandriyi ta Yerusalimu Period podiliv V VII stolittya Diocez Shid na pochatku V stolittya Antiohijskoyi patriarhat i Siriya v cilomu buli najbilsh nespokijnoyu oblastyu Vizantiyi de na pochatku V stolittya pochalisya hristologicheskie smuti Nezvazhayuchi na te sho Antiohijska bogoslovska shkola bula zasnovniceyu diofizizmu hristologiyi v Siriyi bula silna i partiya prihilnikiv miafizitskogo bogoslov ya Kirila Aleksandrijskogo Z faktichnim rozgromom nestorian v Vizantiyi pislya Halkidonskogo soboru hristologichne protiborstvo vidbuvayetsya vzhe mizh prihilnikami i protivnikami cogo soboru Pislya vignannya z katedri imperatorom Yustinom I miafizitskogo patriarha Severa Antiohijskogo 512 518 roki i praktichno povnogo znishennya sho ne viznaye Halkidonskogo soboru yepiskopatu viznana derzhavoyu Antiohijska cerkva ostatochno staye diofizitskoyu Prote duzhe skoro miafiziti vidtvoryuyut svoyu cerkovnu strukturu nizh dayut pochatok paralelnogo patriarhatu yakij pislya ostatochnogo etno konfesijnogo podilu v imperiyi staye Sirijskoyi pravoslavnoyi cerkvoyu Ale do togo yak halkidonitskij patriarhat Antiohiyi stav chisto greckim a nehalkidonitskij chisto sirijskim ne pripinyalisya sprobi poshuku podolannya rozkolu Na pochatku VI stolittya imperator Iraklij mayuchi tverdij namir ob yednati Vselensku cerkvu posadiv na vsi providni katedri patriarhiv miafizitiv i zaproponuvav u viglyadi kompromisnoyu doktrini vchennya monofelitstva Odnak cej namir ne prizhivsya i patriarhati znovu rozdililisya Pid vladoyu arabiv VII XI stolittya Iz 637 roku Siriya potrapila pid vladu arabiv Polozhennya greko pravoslavnih silno uskladnilosya oskilki arabi v nih bachili ne tilki nevirnih ale i soyuznikiv Vizantiyi Z ciyeyi prichini Antiohijskogo grecki patriarhi zmusheni buli zhiti u vignanni v Konstantinopoli a pislya smerti Georgiya II bl 702 roku perervalasya i cya liniya Lishe v 742 roci halif Hisham dozvoliv obrati na Antiohijsku katedru sirijskogo chencya Stefana z umovoyu jogo povnoyi loyalnosti Spivpracya z musulmanskimi vladoyu chasom perevishuvalo vsyaki mezhi Tak napriklad patriarh Iov suprovodzhuvav arabsku armiyu v pohodi na Amori 838 rik i vmovlyav zdavatisya vizantijski forteci vladi Vizantijskij imperator Nikifor II Foka 963 969 zdobuvshi ryad peremog nad arabami zvilniv Antiohiyu i ryad inshih teritorij Odnak vijskovi nevdachi musulman posilili mizhkonfesijnu napruzhenist kozhen triumf Nikifora provokuvav pogromi hristiyan v Palestini i Siriyi Odniyeyu z zhertv cih gonin stav Antiohijskij patriarh Hristofor ubitij v 967 roci Vizantijskij period yakij trivav do 1084 roku buv epohoyu vidrodzhennya Patriarhatu Seldzhuki i hrestonosci XI XVI stolittya U grudni 1084 roku v hodi raptovogo udaru turki seldzhuki ovolodili Antiohiyeyu Same po sobi vstanovlennya seldzhuckogo panuvannya na Blizkomu Shodi v kinci XI stolittya ne sprichinilo za soboyu pomitnogo pogirshennya socialnogo statusu miscevih hristiyan Bilshoyu miroyu voni strazhdali yak i reshta naselennya vid politichnoyi nestabilnosti v Siriyi neskinchennih voyen nevelikih emirativ nasilnickih rozdiliv i perediliv teritorij U 1097 roci v Shidnomu Seredzemnomor yi z yavilisya hrestonosci Z peremogoyu hrestonosciv polozhennya sirijskih hristiyan azh niyak ne pokrashivsya latinyani sprijmali svoyih shidnih odnovirciv yak nepovnocinnih hristiyan Uzhe v 1100 roci Patriarh Ivan Oksita buv vignanij z Antiohiyi a na jogo misce postavlenij latinskij prelat Bernard z Valensiyi Latinski patriarhi nezabarom pochali zamishati pravoslavnih yepiskopiv latinyanami na zavojovanih teritoriyah Antiohijska katedra zmushena bula perebuvati v emigraciyi v Konstantinopoli Z emigraciyi Patriarh povernuvsya u 1269 roci Do 1291 hrestonosci vtratili svoyi ostanni volodinnya na Shodi Odnak hristiyani yaki stanovlyat v XI stolitti chi ne polovinu naselennya Siriyi i Palestini cherez 200 rokiv buli majzhe povnistyu znisheni peretvorivshis v neveliki grupi miscevogo naselennya U 1342 roci katedra bula perenesena z Antiohiyi v Damask de perebuvaye po cej chas Pid vladoyu Osmanskoyi imperiyi XVI XIX stolittya U 1517 roci Damask buv zahoplenij Osmanskoyu imperiyeyu i Antiohijskij Patriarh viyavivsya pid administrativnim kontrolem Vselenskogo patriarha U Siriyi cerkva bula obkladena specialnim podatkom dlya ne musulman dlya shvidkoyi oplati yakogo turki ne raz zastosovuvali tyuremnu vartu navit dlya mitropolitiv abo patriarhiv U toj chas pravoslavna gromada ne pidporyadkovuvalas cilespryamovanomu religijnomu gnitu v arabskih provinciyah Osmanskoyi imperiyi ne viznacheno vipadkiv masovoyi chi nasilnickoyi islamizaciyi Yedinij period doslidzhennya pravoslavnih na Blizhnomu Shodi pov yazanij iz greckim povstannyam 1820 h rokiv koli Antiohijskomu Patriarhu Serafimu ne vdalos uniknuti kazni Yedinij period peresliduvannya pravoslavnih na Blizkomu Shodi pov yazanij z Greckim povstannyam 1820 h rokiv koli Antiohijskomu Patriarhu Serafimu ledve vdalosya uniknuti strati Za riznimi ocinkami chiselnist pravoslavnih v Antiohijskomu patriarhati v seredini XIX stolittya dosyagala 60 110 tis blizko 8 9 vid usogo naselennya Siriyi U 1860 roci sirijskih hristiyan spitkala tragediya koli v Damasku pid chas rizanini i pogromu bula znishena znachna chastina hristiyanskoyi gromadi mista i zrujnovani vsi cerkvi U 1898 roci rosijska diplomatiya za aktivnoyi uchasti Imperatorskogo Pravoslavnogo Palestinskogo tovaristva zumila domogtisya obrannya araba sirijcya na patriarshij prestol z podalshim vitisnennyam grekiv z iyerarhiyi U kvitni 1899 buv obranij pershij patriarh arab Meletij Dumani Praktika obrannya Antiohijskogo patriarha z pravoslavnih arabiv z tih pir zberigayetsya Pislya padinnya tureckoyi Osmanskoyi imperiyi ta carskoyi Rosijskoyi imperiyi dovgij chas bula zahisnikom greko pravoslavnih menshin v Levanti ta nastupnogo zrostannya francuzkogo kolonializmu komunizmu islamizmu ta izrayilskogo nacionalizmu deyaki chleni Greckoyi pravoslavnoyi cerkvi Antiohiyi prijnyala sekulyarizm ta abo arabskij nacionalizm yak sposib modernizaciyi ta sekulyarizaciyi novostvorenih nacionalnih derzhav Pivnichnoyi Siriyi ta Livanu i takim chinom zabezpechiti zhittyezdatnu alternativu politichnomu islamu komunizmu ta yevrejskomu nacionalizmu rozglyadayutsya yak ideologiyi potencijno viklyuchno vizantijskih hristiyanskih menshin Novitnya istoriya XX XXI stolittya Cerkva svyatogo Petra v Antiohiyi Z 1908 roku Patriarhat shorichno otrimuvala po 30 tisyach carskih rubliv za rahunok vlasnih koshtiv rosijskogo imperatora Mikoli II U 1913 roci patriarh Antiohijskij Grigorij IV zdijsniv oficijnij vizit do Rosijskoyi imperiyi de vzyav uchast v urochistostyah z nagodi 300 richchya domu Romanovih i bagatoh bogosluzhinnyah v ryadi mist imperiyi Na pochatku XX stolittya osoblivo pid chas Pershoyi svitovoyi vijni livansko amerikanski pismenniki greko pravoslavnogo antiohijskogo pohodzhennya taki yak Avraam Dimitrij Rihbani vidomij yak Avraam Mitri Rihbani navernenij do presviterianstva populyarizuvali ideyu vivchennya davnogreko semitskoyi movi kulturi shob krashe zrozumiti istorichnij ta etnokulturnij kontekst hristiyanskih Yevangelij jogo originalni poglyadi buli rozrobleni v seriyi statej dlya The Atlantic Monthly i opublikovani v 1916 r u formi knigi yak Sirijskij Hristos Za lozannskim dogovorom 1923 roku chastka teritoriyi Antiohijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Kilikiya Shanliurfa i Mardin buli v skladi Tureckoyi respubliki za ugodoyu z Greciyeyu pro obmin naselennyam vsi pravoslavni buli deportovani z cih rajoniv nezvazhayuchi na yih protesti i zayavi sho voni arabi a ne greki Naperedodni Drugoyi svitovoyi vijni francuzka vlada peredali Turechchini rajon Oleksandretti v yakomu znahoditsya Antiohiya Cya akciya do sih pir oficijno ne viznana Siriyeyu pogirshila stanovishe miscevogo hristiyanskogo naselennya U 1929 roci chastina pravoslavnih Livanu vistupila za stvorennya avtokefalnoyi Livanskoyi cerkvi stverdzhuyuchi sho cerkovna nezalezhnist ye logichnij naslidok politichnoyi samostijnosti Ci pragnennya buli pidtrimani francuzkoyu vladoyu ale natrapili na stijke neprijnyattya sirijciv U rezultati napruzhenih peregovoriv v Bejruti i Zahli 1929 storoni zmogli prijti do ugodi sho Patriarshij prestol zalishitsya v Damasku Trivala procedura viboriv novogo Patriarha zavershilasya v lyutomu 1931 roku obrannyam v Bejruti kandidata livanskoyi partiyi mitropolita Laodikijskogo Arseniya Haddada Nezabarom v Damasku na Patriarshij prestol buv obranij mitropolit Tripilskij Oleksandr Taha Po smerti Arseniya v sichni 1933 roku vin ob yednav ves Patriarhat pid svoyeyu vladoyu Protyagom usogo XX stolittya jshla emigraciya arabiv hristiyan iz Blizkogo Shodu Bagato osidali v Pivnichnij Americi de do 1918 roku perebuvali v pidporyadkuvanni Moskovskogo patriarhatu Pislya revolyuciyi 1917 roku v Rosiyi viklikala cerkovnu smutu v Pivnichnij Americi siro arabski parafiyi v Pivnichnij Americi chastinoyu uvijshli v rosijsku Pivnichnoamerikansku mitropoliyu chastinoyu v pryamu yurisdikciyu Antiohijskogo patriarhatu Antiohijskomu patriarhatu vdalosya domovitisya z Rosijskoyu Pivnichnoyu mitropoliyeyu pro perehid vsih arabskih yeparhij pid yiyi omofor prote namichene svyachennya dvoh yepiskopiv v 1936 roci obernulosya novim rozkolom Zamist togo shob visvyatiti odnogo z nih v yakosti vikarnogo yepiskopa iyerarhi Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi zakordonom u skladi yakoyi todi uvijshla Pivnichnoamerikanska mitropoliya visvyatili jogo arhiyepiskopom Toledskim i vin utvoriv vlasnu nezalezhnu cerkvu U 1972 roci buv prijnyatij nini diyuchij Statut Greckogo pravoslavnogo patriarhatu Antiohiyi Lishe v 1975 roci rozkol Antiohijskoyi cerkvi v Americi buv podolanij 24 chervnya 1975 roku mitropolit Filip Saliba Antiohijskoyi arhiyeparhiyi Nyu Jorka i mitropolit Mihajlo Shahin Antiohijskoyi arhiyeparhiyi Toledo Ogajo pidpisali Statti pro vozz yednannya dokument sho vidnoviv administrativnu yednist sered antiohijskih pravoslavnih v SShA i Kanadi 19 serpnya 1975 Statti buli zatverdzheni Sinodom Antiohijskogo patriarhatu U zhovtni 2003 roku mitropoliyi Antiohijskogo patriarhatu v Pivnichnij Americi Sinodom Antiohijskoyi cerkvi bulo darovano samovryaduvannya vikarni yepiskopi mitropoliyi buli zvedeni na stupin yeparhialnih StanovlennyaNazva Antiohijska pravoslavna cerkva pohodit vid Antiohiyi kolishnoyi stolici Siriyi sho bula svogo chasu viznachnim centrom hristiyanskogo bogoslov ya tayemnim miscem provedennya soboriv Pislya zgaduvanogo vzhe soboru 451 r yepiskop Antiohiyi razom z yepiskopami inshih hristiyanskih centriv Shodu oderzhav titul patriarha Istorichnij shlyah Antiohijskoyi cerkvi poznachenij burhlivimi podiyami sho negativno vplinuli na yiyi stanovishe u pravoslavnomu sviti U V st vid neyi viddililasya Haldejska cerkva u VI st siro yakoviti monofiziti Vidtak cerkva stala pasivnim sposterigachem geopolitichnih zmin u regioni yaki takozh suttyevo oslabili yiyi Z 637 po 969 rr Antiohiyeyu volodili arabi a v XI XIII st vona pidpala pid gnit hrestonosciv Chergovogo udaru u XIII st zavdali yij yegipetski mamlyuki v XVI st vona bula ponevolena turkami Same todi znikla j nazva Antiohiyi misto stalo nazivatisya Antak ya She ranishe patriarshu rezidenciyu bulo pereneseno do Damaska Postijni utiski ta strashenna bidnist cerkvi prizveli do togo sho vprodovzh kilkoh stolit vona bula ob yektom manipulyacij z boku Konstantinopolskogo ta Yerusalimskogo patriarhativ Lishe naprikinci XIX st situaciya v Antiohijskij cerkvi pochala polipshuvatisya Patriarh yakij ocholyuye cerkvu maye titul Blazhennishogo Patriarha Velikoyi Antiohiyi i vsogo Shodu Jogo rezidenciya znahoditsya v stolici Siriyi Damasku Pri patriarhovi diye Svyashennij Sinod do skladu yakogo vhodyat pravlyachi arhiyereyi Organizaciya ta strukturaSobor v Bejruti Livan Za oficijnimi danimi v Greckomu Antiohijskomu Patriarhati diyut blizko 780 cerkov i kaplic v yakih sluzhat blizko 860 svyashenikiv i diyakoniv z nih 560 za mezhami Aziyi a zagalna kilkist viruyuchih stanovit blizko 750 tisyach cholovik Nini vona maye 22 arhiyeparhiyi 6 u Siriyi 6 u Livani 1 v Iraku 3 v Turechchini ta 6 na amerikanskomu kontinenti Cerkva maye blizko 400 hramiv 20 monastiriv Bel mentsku duhovnu akademiyu poblizu Tripoli seminariyu ta kilka koledzhiv Vidaye 6 zhurnaliv ta byuleteniv Oficijnij organ zhurnal An Nahra 1970 v Tripoli Livan vidkrito Bogoslovsku akademiyu sv Ioanna Damaskina v 1988 yiyi priyednano do Balamandskogo universitetu Svyashennij sinod Antiohijskogo patriarhatu skladayetsya z patriarha ta mitropolitiv i zbirayetsya prinajmni raz na rik Jogo funkciyi obrannya patriarha yepiskopiv sposterezhennya za dotrimannyam pravoslav ya ta zastosovuvannya sankcij proti porushnikiv cerkovnogo ustavu Isnuye Sobor cerkvi sho skladayetsya z sinodu i miryan zbirayetsya dvichi na rik i vidpovidaye za finansovu osvitnyu yuridichnu ta administrativnu diyalnist cerkvi Patriarhat bere aktivnu uchast v ekumenichnomu rusi 5 serpnya 2020 roku na teritoriyi Antiohijskogo Patriarhatu stalas tehnogenna katastrofa vibuhi v portu Bejruta Spivchuttya Vislovili Aleksandrijskij Vselenskij Moskovskij ta inshi patriarhi a takozh mitropolit Kiyivskij Epifanij Sobor Svyatogo Georgiya v Hami Siriya Mitropoliyi ta yeparhiyi Damaska i Antiohijska mitropoliya katedra Damask Aleppska i Aleksandrettska mitropoliya Haleb Mitropoliya Busri Oranu ta Dzhebel al Arabu Es Suvejda Hamska mitropoliya Hama Homska mitropoliya Homs Laodikejska mitropoliya Latakiya Bejrutska mitropoliya Bejrut Akkarska mitropoliya Ninevijska yeparhiya Tartus Baniyaska yeparhiya Safita Artuska yeparhiya Mitropoliya Girskogo Livanu Biblska i Batrunska Zahlenska i Baalbecka mitropoliya Zahla Tripolijska i Kurska mitropoliya Tripoli Tirska i Sidonska mitropoliya Mardzhayun Bagdadska i Kuvejtska mitropoliya Bagdad Antiohijska pravoslavna arhiyeparhiya Avstraliyi Novoyi Zelandiyi ta vsiyeyi Okeaniyi Sidnej Mitropoliya Franciyi Zahidnoyi ta Pivdennoyi Yevropi Parizh Nimecka i Centralnoyevropejska mitropoliya Keln Mitropoliya Britanskih ostroviv ta Irlandiyi London Antiohijska pravoslavna arhiyeparhiya Pivnichnoyi Ameriki Inglvud Nyu Jorkska i Vashingtonska yeparhiya Inglvud Vusterska i Novoanglijska yeparhiya Vestboro Yeparhiya Mayami ta Pivdennogo Shodu SShA Pompano Bich Yeparhiya Vichiti i Centru SShA Vichita Yeparhiya Los Andzhelesa i Zahodu SShA Los Andzheles Yeparhiya Igl Rivera ta Pivnichnogo Zahodu SShA Los Andzheles Yeparhiya Charlstona Oklenda i Serednoyi Atlantiki Charlston Yeparhiya Tolido i Serednogo Zahodu SShA Tolido Yeparhiya Ottavi Shidnoyi Kanadi i pivnochi shtatu Nyu Jork Monreal Buenos Ajreska i Argentinska mitropoliya Buenos Ajres San Paulska i Brazilska mitropoliya San Paulu Santyazka i Chilijska mitropoliya Santyago Mitropoliya Meksiki Venesueli Centralnoyi Ameriki i ostroviv Karibskogo morya Mehiko Vnaslidok superechki Yerusalimskim patriarhatom pro yurisdikciyu nad Katarom v berezni 2013 roku Yerusalimskij patriarhat priznachiv yepiskopa v zasnovanu nim katarskogo yeparhiyu sho viklikalo protest z boku Sinodu Antiohijskogo patriarhatu Sinod Antiohijskogo patriarhatu 27 chervnya 2015 prijnyav ostatochne rishennya rozirvati vsyake cerkovne spilkuvannya z Yerusalimskim patriarhatom Dochirni cerkvi Cerkva Konstantinopolya nadano avtokefaliyu v 381 r na Konstantinopolskomu sobori ta status patriarhatu bulo otrimano na Halkedonskomu sobori v 451 r Cerkva Kipru nadano avtokefaliyu Antiohijskoyu cerkvoyu v 431 r Cerkva Yerusalima spochatku Kesarijskij yepiskopat zdobuv gidnist Patriarhatu v 451 r na Halkedonskomu Sobori z teritoriyeyu otrimanoyu vid Antiohijskogo Patriarhatu Cerkva Gruziyi avtokefaliya nadana Antiohijskoyu cerkvoyu v 486 r Cerkva Imeretiyi ta Abhaziyi nadana avtokefaliya Antiohijskoyu cerkvoyu v 1470 h rokah ale pridushena Rosijskoyu imperiyeyu v 1814 roci Vona bula v zalezhnisti vid Moskovskogo patriarhatu ta Rosijskoyi imperiyi do 1917 roku koli vona vozz yednalasya z Cerkvoyu Gruziyi Div takozhYepiskopat Antiohijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Spisok patriarhiv Greckoyi pravoslavnoyi cerkvi Antiohiyi Balamandskij monastirPrimitki Arhiv originalu za 1 travnya 2013 Procitovano 16 listopada 2018 Arhiv originalu za 20 zhovtnya 2021 Procitovano 24 lipnya 2021 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Dictionary of Modern Written Arabic 4th ed page 428 1 chervnya 2020 u Wayback Machine PR Ackroyd The Cambridge History of the Bible Volume 1 From the Beginnings to Jerome CUP 1963 Abou Ackl Rand The Construction of the Architectural Background in Melkite Annunciation Icons Chronos 38 2018 147 170 History of Christianity in Syria 26 zhovtnya 2017 u Wayback Machine Catholic Encyclopedia Conflict and Diversity in the Earliest Christian Community 2013 05 10 u Wayback Machine Fr V Kesich O C A Epistle to the Cyrene 9 travnya 2015 u Wayback Machine International Standard Bible Encyclopedia 30 grudnya 2020 u Wayback Machine New Testament Antioch Vol I p 186 p 125 of 612 in online pdf file Warning Takes several minutes to download Russkaya Cerkov i Patriarhaty Vostoka Tri cerkovno politicheskie utopii XX veka Religii mira Istoriya i sovremennost 2002 M Nauka S 150 O vosstanovlenii arabskogo patriarshestva v Antiohijskom patriarhate 2007 08 13 u Wayback Machine Orthodox Times amer 7 serpnya 2020 Arhiv originalu za 28 zhovtnya 2020 Procitovano 7 serpnya 2020 Oficialnoe zayavlenie Ierusalimskogo Patriarhata o yurisdikcionnoj prinadlezhnosti Katara Cerkovno Nauchnyj Centr Pravoslavnaya Enciklopediya ros Procitovano 28 serpnya 2023 Antiohijskaya Cerkov prervala evharisticheskoe obshenie s Ierusalimskim Patriarhatom Pravoslavie Ru pravoslavie ru ros Procitovano 28 serpnya 2023 POZICIYa IERUSALIMSKOGO PATRIARHATA V OTNOShENII PREKRAShENIYa OBShENIYa SO STORONY ANTIOHIJSKOGO PATRIARHATA Ierusalimskij Patriarhat Oficialnyj informacionnyj sajt amer 10 lipnya 2015 Procitovano 28 serpnya 2023 Antiohijskij Patriarhat prekrashaet vsyakoe obshenie s Ierusalimskoj Cerkovyu Pravoslavie Ru pravoslavie ru ros Procitovano 28 serpnya 2023 LiteraturaLebedev A Istoriya greko vostochnoj cerkvi pod vlastiyu seldzhukov ot padeniya Konstantinopolya v 1453 godu do nastoyashego vremeni SPb 1903 ros Kapterev N F Harakter otnoshenij Rossii k pravoslavnomu Vostoku v XVI XVII stoletiyah Sergiev Posad 1914 ros Gudzyak B Kriza i reforma Kiyivska mitropoliya Cargorodskij patriarhat i geneza Berestejskoyi uniyi Lviv 1994 PosilannyaAntiohijskij patriarhat 26 kvitnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini Kiyiv Naukova dumka 2003 T 1 A V 688 s il Archdioceses 24 kvitnya 2018 u Wayback Machine angl