Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Море Достатку лат Mare Fecunditatis море на сході видимого боку Місяця Розмір близько 900 км із півночі на південь та бл

Море Достатку

Море Достатку

Море Достатку (лат. Mare Fecunditatis) — море на сході видимого боку Місяця. Розмір — близько 900 км із півночі на південь та близько 600 км із заходу на схід, площа — близько 300 тисяч км2.

Море Достатку
лат. Mare Fecunditatis
image
Мозаїка знімків, зроблених при високому Сонці
Координати центра
 2°30′ пд. ш. 50°18′ сх. д. / 2.5° пд. ш. 50.3° сх. д. / -2.5; 50.3
Розмір
 900×600 км
Епонім
 достаток
Назву затверджено 1935
image
image

image Море Достатку на Вікісховищі

Море Достатку лежить у древньому зруйнованому басейні. Подібно до інших таких морів, воно має неправильну форму, порізані береги, малу глибину й позбавлене гірського кільця та значного маскона. Примітне своєрідною парою кратерів Мессьє та Мессьє A, великим молодим кратером Лангрен, численними кратерами-привидами[⇨], грядами, грабенами[⇨], вулканами[⇨] та іншими об'єктами.

Назва

Сучасну назву Моря Достатку, як і більшості інших місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 року. Подібно до інших назв морів східної половини видимого боку Місяця, що пов'язані переважно зі сприятливими поняттями, вона може відображати тодішні уявлення про вплив Місяця на погоду. У Річчолі латинська назва моря мала вигляд Mare Fecunditatis, але згодом набув поширення варіант Mare Foecunditatis, що й увійшов у перший каталог місячних назв, затверджений Міжнародним астрономічним союзом (1935). Пізніше з ініціативи Джерарда Койпера місячну номенклатуру переглянули й назві моря повернули початковий вигляд, пояснивши зайву літеру помилкою Кассіні. Ці зміни були запропоновані в атласі 1960 року видання, а наступного року їх затвердив Міжнародний астрономічний союз.

Інші селенографи давнини називали море інакше. З погляду Вільяма Гілберта, який спостерігав Місяць близько 1600 року неозброєним оком, воно зливалося з сусідніми морями, але утворювало виступ. На карті вченого цей виступ називається мисом Bicke (Caput Bicke). Припускали, що цією назвою Гілберт вшанував якусь важливу для нього людину або місце, але, можливо, він назвав «мис» просто Коротким (Caput Breve), а переписувач цього не розібрав. Міхаель ван Лангрен 1645 року назвав море Лангренівським (Mare Langrenianum), а яскравий кратер поруч — кратером Лангрена (Langreni). Друга назва (втративши родовий відмінок) збереглася досі. 1647 року Ян Гевелій, який ставив об'єкти поверхні Місяця в відповідність об'єктам околиць Середземномор'я, назвав це море Каспійським (Mare Caspium), а його південний виступ — Нижньою затокою (Sinus Inferior).

Розташування та суміжні об'єкти

image
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 1200 км)
image
Карта висот цієї ж ділянки (жовте — височини, синє — низовини)
image
Карта гравітаційного поля на цій же ділянці за даними GRAIL (червоне — області посиленої гравітації, синє — послабленої). Частково видно маскони сусідніх морів Нектару та Криз.
image
Західний берег моря. Знімок «Аполлона-8», 1968.

На північному заході Море Достатку межує з Морем Спокою, від якого відділене невисокими горами Секкі. На південному заході місячні Піренеї відокремлюють Море Достатку від Моря Нектару, а на північному сході безіменне узвишшя — від Моря Криз.

З північно-східного боку від Моря Достатку відходить Затока Успіху, яка межує з маленьким Морем Піни. Ще один виступ море утворює на півдні, виходячи за межі свого басейну. Можливо, цей виступ лежить в іншому зруйнованому кратері. На заході Море Достатку заходить у басейн Моря Нектару. Координати центра основної частини Моря Достатку — 2°30′ пд. ш. 50°18′ сх. д. / 2.5° пд. ш. 50.3° сх. д. / -2.5; 50.3 (Море Достатку).

Біля південно-східного краю моря розташований зруйнований басейн Бальмер — Каптейн із центром поблизу 15°48′ пд. ш. 69°36′ сх. д. / 15.8° пд. ш. 69.6° сх. д. / -15.8; 69.6 (Центр басейна Бальмер — Каптейн). Його діаметр становить, за різними оцінками, близько 265, 450 або 550 км. У цьому басейні є ще одне море, але дуже давнє, вкрите викидами кратерів і тому таке ж світле, як навколишні материки («криптоморе»). Воно тягнеться з півночі на південь на 400 — 600 км і є одним із найбільших та найстарших криптоморів Місяця.

Розташування Моря Достатку поблизу краю видимого боку Місяця ускладнює дослідження деталей його поверхні з Землі, а до зйомок «Клементини» (1994) для нього не було й якісного покриття фотографіями з орбіти.

Басейн

Басейн Моря Достатку такий старий і зруйнований так сильно, що в його існуванні довго були сумніви. У роботі 2015 року на основі альтиметричних даних зонда LRO та гравіметричних даних місії GRAIL він був віднесений до таких, існування яких підтверджено (самі лише дані про рельєф, за висновками роботи 2012 року, такої можливості не давали).

Добе розпізнаваних кільцевих хребтів чи уступів у цього басейну не збереглося. За даними згаданого дослідження 2015 року, його головне кільце могло мати діаметр близько 690 км, а внутрішнє — близько 345 км. Раніше припускали існування на додачу до 690-кілометрового кільця 990-кілометрового, а також те, що дугоподібний вигин гряд усередині моря окреслює ще одне (сховане під лавою) кільце, менше за два попередні.

Басейн Моря Достатку перекривається з басейнами морів Нектару, Спокою, Криз і, можливо, з басейном Бальмер — Каптейн.

Значного маскона в Морі Достатку нема, але є невелика гравітаційна аномалія. Область підвищених значень [ru] має неправильну форму й розмір близько 360 км. Різниця значень цієї аномалії між центром та найближчими околицями басейну становить 205 ± 46 мГал, що менше, ніж у басейнів більшості інших місячних морів.

Загальний опис

На відміну від подібних за розміром морів, що лежать у добре збережених басейнах, Море Достатку має неправильну форму, невелику глибину, позбавлене кілець гряд та грабенів усередині й кільцевих хребтів та уступів навколо. Проте це мілке море багате на острівці, кратери-привиди, хаотично розташовані гряди, скупчені в окремих місцях грабени та інші деталі рельєфу.

Глибина Моря Достатку (товщина лавового покриву) на більшій частині його площі порівняно мала. За даними дослідження напівзатоплених кратерів, а також молодих кратерів, дно яких сягає материкових порід, вона переважно менша за 500 м, але в найглибшому місці (біля центра основної частини моря) може сягати понад 1000 і, можливо, навіть близько 1500 м.

Поверхня Моря Достатку лежить на 1,5—2,7 км нижче за (місячний рівень відліку висот) — переважно нижче за сусіднє Море Спокою і вище за моря Нектару та Криз. Висота поверхні моря зменшується з південного заходу на північний схід.

Склад лави Моря Достатку в різних місцях дещо різний, що проявляється в відмінностях альбедо та відтінку. Більша частина тамтешньої лави порівняно бідна на титан. Зразки, доставлені «Луною-16» із північного заходу моря, до таких не належать (вміст TiO2 у них — 4-5 % — є середнім), але є одними з найбідніших на залізо та магній і найбагатшими на алюміній з-поміж доставлених на Землю місячних базальтів (близько 13,5 %, а в окремих частках — до 20 % Al2O3). Багата на алюміній лава типова для морів, що лежать у місцях із великою товщиною місячної кори. На основі розподілу поверхнею лави різних відтінків було висунуте припущення, що в Море Достатку затікала лава з Моря Спокою.

Спектральні дані свідчать, що в ґрунті Моря Достатку є значна (більша, ніж у Морі Спокою) домішка материкових порід із викидів навколишніх кратерів, насамперед Лангрена й Тарунція, що ускладнює дослідження морської лави.

За даними альфа-спектрометрів «Аполлона-15» та «Аполлона-16», по краях Моря Достатку та Моря Криз спостерігається найбільш інтенсивне з-поміж досліджених місячних морів виділення радону, причому є ознаки непостійності його швидкості. Крім того, виявлено, що радіаційне пошкодження порід із Моря Достатку, доставлених «Луною-16», набагато більше, ніж у решти доступних на момент цього дослідження місячних зразків («Аполлона-11», -12, -14 і -15), але це пояснюють довшим перебуванням цих порід на поверхні, під космічними променями.

Деталі поверхні

Кратери

На східному березі моря виділяється трійка великих кратерів: яскравий молодий Лангрен діаметром 132 км, темний залитий лавою Венделін (141 км) та світлий Петавій (184 км). Наступні за розміром кратери берегів моря — Колумб (79 км), Гокленій (75×55 км) і Гутенберг (71 км) на заході, а також [en] (57 км) на півночі. Кратери Петавій, Гокленій і Тарунцій примітні потрісканим дном, що є наслідком інтрузії під нього магми.

Море Достатку дуже багате на кратери-привиди — затоплені лавою кратери, що лишаються видимими завдяки його малій глибині та грядам, що пролягли над їх краями. В ході дослідження знімків апаратів LRO та SELENE 2016 року там виявлено понад 50 таких кратерів.

  • image
    Добре збережений кратер Лангрен (діаметр — 132 км).
  • image
    Кратер Тарунцій із розтрісканим дном (діаметр — 57 км)
  • image
    Кратери-привиди та гряди на заході моря при низькому Сонці. Знімок LRO, ширина — 85 км.

У Морі Достатку розташовані одні з найнезвичайніших кратерів Місяця — [en] та Мессьє A. Це пара молодих витягнутих кратерів довжиною близько 15 км кожен, від яких на 150 км розходяться світлі промені у формі птаха — двома «крилами» від першого та подвійним «хвостом» від другого. Ці кратери утворені вкрай похилим ударом (не більше кількох градусів до поверхні) зі східного боку. Засновані на експериментах міркування вказують на те, що першим з'явився кратер Мессьє, після чого значна частина космічного тіла відскочила й створила Мессьє A.

Слідом похилого удару, ймовірно, є й кратер Гокленій, який, подібно до Мессьє, має витягнуту форму й видовжену центральну гірку. Це значно старший кратер; його дно залите лавою, розтріскане і, крім того, перетяте одним із грабенів, що тягнуться вздовж західного краю моря, — борозен Гокленія (Rimae Goclenius). Менш похилим падінням створений молодий 35-кілометровий кратер Петавій B на південному березі моря. Він не є значно витягнутим, але в його ореолі променів є прогалина з північного боку, яка свідчить, що космічне тіло прилетіло саме звідти (ймовірно, під кутом близько 10° до поверхні).

На півострові в південно-західній частині моря (14°01′ пд. ш. 49°23′ сх. д. / 14.02° пд. ш. 49.39° сх. д. / -14.02; 49.39 (Кратер Крозьє H)) лежить один із найпримітніших концентричних кратерів — 11-кілометровий Крозьє H. Менш виражені їх ознаки мають безіменний 10-кілометровий грушоподібний кратер на тому ж півострові (16°11′ пд. ш. 47°52′ сх. д. / 16.19° пд. ш. 47.86° сх. д. / -16.19; 47.86 (Безіменний концентричний кратер)), 15-кілометровий кратер Колумб B поблизу нього (16°28′ пд. ш. 45°10′ сх. д. / 16.47° пд. ш. 45.17° сх. д. / -16.47; 45.17 (Кратер Колумб B)) та 13-кілометровий кратер [en] дещо західніше моря (3°11′ пд. ш. 37°27′ сх. д. / 3.19° пд. ш. 37.45° сх. д. / -3.19; 37.45 (Кратер Лікі)).

  • image
    Променясті кратери (правіший) та Мессьє A (лівіший). Мозаїка знімків LRO; ширина — 230 км.
  • image
    Кратер Гокленій (розмір — 75×55 км)
  • image
    Концентричний кратер Крозьє H (діаметр — 11 км)

На заході моря (3°06′ пд. ш. 43°54′ сх. д. / 3.1° пд. ш. 43.9° сх. д. / -3.1; 43.9 (Центр гіпотетичного затопленого кратера Мессьє-W)) є гравітаційна аномалія, що дає підстави припускати існування там повністю схованого під лавою кратера діаметром близько 100 км. До нього та деяких інших затоплених метеоритних кратерів моря приурочені різноманітні прояви вулканізму (див. нижче). Крім того, він містить три кратери-привиди.

У Морі Достатку є один найменований ланцюжок кратерів — 70-кілометровий ланцюжок Тарунція (Catena Taruntius).

Море перетинають світлі промені Лангрена, Тарунція, Мессьє, Мессьє A, Петавія B та інших кратерів. Походження деяких променів невідоме. Один із них може належати навіть кратеру Тихо, віддаленому на 2 тисячі кілометрів, або кратеру [en], розташованому приблизно на такій же відстані з іншого боку.

Вулканічні об'єкти

image
Скупчення ймовірних місячних куполів біля центра моря (в лівій частині кратера-привида — типовий купол). Знімок LRO (87×87 км).
image
Великий купол навколо острівця на заході моря. Знімок LRO (70×70 км).
image
Північно-західна частина моря. Правіше центра (над грядою) — короткий ланцюжок дрібних вулканів та окремий малопомітний куполоподібний вулкан. Ліворуч унизу — вулканічний кратер, із якого виходить звивиста борозна, що перетинає два грабени й переходить у ланцюжок кратерів. Знімок LRO (88×105 км).
image
Вулканічний кратер зі звивистою борозною великим планом. Помітно темний ореол пірокластичних викидів із характерним згладженим рельєфом. Мозаїка знімків LRO (16×16 км).

Крім лавових рівнин, у Морі Достатку є й різноманітні інші сліди вулканічної активності. В окремих місцях їх особливо багато.

Біля центра моря є безіменний 30-кілометровий кратер-привид, всередині та навколо якого розкидано не менше 5 ймовірних [en] — пагорбів своєрідної форми, що можуть бути щитовими вулканами або результатами інтрузії під поверхню магми. Найбільш упевнено ідентифікованим як купол (у цьому разі вулканічний) є пагорб на 2°30′ пд. ш. 50°25′ сх. д. / 2.50° пд. ш. 50.42° сх. д. / -2.50; 50.42 (Купол Me2) з розміром підніжжя приблизно 9×6 км і висотою 80 ± 10 м. Ще одне скупчення таких об'єктів є на півдні моря, біля кратера Венделін; із них найупевненіше ідентифіковані куполи на 15°44′ пд. ш. 57°50′ сх. д. / 15.74° пд. ш. 57.83° сх. д. / -15.74; 57.83 (Купол Ve1) (діаметр — близько 17 км, висота — 80 ± 10 м) та на 17°45′ пд. ш. 59°00′ сх. д. / 17.75° пд. ш. 59.00° сх. д. / -17.75; 59.00 (Купол Ve2) (діаметр — близько 14 км, висота — 30 ± 10 м).

Окремий великий купол (діаметр — близько 35 км, висота — 212 ± 20 м) розташований на заході моря (6°12′ пд. ш. 45°12′ сх. д. / 6.20° пд. ш. 45.20° сх. д. / -6.20; 45.20 (Купол Go1)) й охоплює кількаразово вищий острівець. Такі поєднання спостерігаються й в інших морях; їх причина невідома. Є ознаки того, що цей купол створений неодноразовими виверженнями. Місячні куполи трапляються і в інших місцях Моря Достатку. Чимало з них через малопомітність і невиразність є гіпотетичними.

Біля кратера Мессьє (2°43′ пд. ш. 49°04′ сх. д. / 2.72° пд. ш. 49.06° сх. д. / -2.72; 49.06 (Ймовірний вулкан)) є два сполучені пагорби, що вирізняються крутішими схилами й темнішим забарвленням (ймовірно, через наявність пірокластичних порід). Вони можуть бути шлаковими конусами або конусами розбризкування.

Ще одне скупчення вулканічних об'єктів виявлене на північному заході моря, над гіпотетичним затопленим 100-кілометровим кратером. Там стоїть купол із розмитими межами діаметром близько 8 км і висотою 85 ± 10 м, інтерпретований як щитовий вулкан (координати центра — 1°57′ пд. ш. 43°28′ сх. д. / 1.95° пд. ш. 43.47° сх. д. / -1.95; 43.47 (Купол Me1)). За кілька кілометрів від нього тягнеться ланцюжок вулканів іншого типу: чітко окреслених пагорбів. Він має довжину близько 10 км, ширину 1 км і оточений темним ореолом, що, ймовірно, свідчить про пірокластичні викиди.

Навколо цих вулканів трапляються дрібні «меніскові западини» (англ. meniscus hollows, irregular mare patches) — рідкісні об'єкти загадкового, але, за більшістю версій, теж пов'язаного з вулканізмом походження. Вони там розташовані по краях кількох кратерів діаметром у сотні метрів. У Морі Достатку виявлено і ще одне (менш багате) їх скупчення, розташоване на 50 км північніше (0°19′ пд. ш. 42°48′ сх. д. / 0.32° пд. ш. 42.80° сх. д. / -0.32; 42.80 (Одне зі скупчень «меніскових западин»)).

Біля західного берега моря (за 45 км від згаданого ланцюжка вулканів і на краю згаданого гіпотетичного кратера) є 4-кілометровий вулканічний кратер, теж оточений пірокластичними породами. З нього виходить звивиста борозна шириною близько 1 км, що тягнеться на 27 км, перетинаючи рештки валу невеликого метеоритного кратера та два грабени, після чого переходить у 18-кілометровий ᒧ-подібний ланцюжок кратерів. Такі борозни інтерпретують як русла лавових потоків або обвалені лавові тунелі. Ланцюжок кратерів показує, що ця борозна закінчується підземним тунелем, обваленим лише в окремих місцях і, судячи з його кутастої форми, розташованим уздовж розлому.

Темні ореоли пірокластичних викидів, крім уже згаданих місць, спостерігаються в околицях низки розломів поблизу берегів моря — навколо борозен Секкі (біля північно-західного берега) та всередині кратерів із розтрісканим дном: Тарунція (на північному березі), Петавія (біля південного берега) та Гокленія (біля західного берега).

Поблизу кратера Гокленій є й ознаки дуже своєрідного прояву вулканізму. Там лежить 37-кілометровий кратер-привид, у якого східний край окреслений ланцюжком дрібних пагорбів, що нагадують місячні конічні вулкани (тоді як західний — звичайною грядою). Ймовірно, це наслідок полегшення на краю кратера підйому лави з глибин — можливо, через появу кільцевого розлому.

З магматичною активністю пов'язують і походження групи столових гір із неправильними обрисами, розташованих у морі біля Затоки Успіху. Найвища з них стоїть в області з дещо збільшеним вмістом у ґрунті торію (на 0°56′ пн. ш. 55°38′ сх. д. / 0.93° пн. ш. 55.64° сх. д. / 0.93; 55.64 (Столова гора)), сягає 400 м над рівнем моря і має серцеподібну в плані верхівку розміром 3,3×4,4 км. Існує припущення, що ці об'єкти були підняті вгору інтрузіями та (або) були центрами вивержень. Їх порівнювали з вулканами біля кратера [en] в Океані Бур.

На лавових рівнинах Моря Достатку виявлено два поодинокі провалля, що з'явилися через руйнування даху підземних порожнин — ймовірно, лавових тунелів. Одне з них розташоване північніше центра моря (0°55′01″ пд. ш. 48°39′36″ сх. д. / 0.917° пд. ш. 48.660° сх. д. / -0.917; 48.660 (Провалля)), має глибину близько 45 м та ширину 130×110 м, а інше — біля західного берега (6°45′07″ пд. ш. 42°45′32″ сх. д. / 6.752° пд. ш. 42.759° сх. д. / -6.752; 42.759 (Провалля)); його глибина становить близько 75 м, а ширина — 16×14 м. Подібна, але менша, западина (7×4×6 м) є в кратері Мессьє A. Завдяки крутим схилам, де на поверхню виходять не зруйновані метеоритами шари лави, такі провалля цікаві для досліджень геології моря.

  • image
    Один із дрібних вулканів на північному заході моря. Світлі об'єкти по краях сусідніх кратерів — «меніскові западини». Ширина знімка — 3,8 км.
  • image
    37-кілометровий кратер-привид, східний край якого відмічений дрібними пагорбами, що можуть бути конічними вулканами.
  • image
    Провалля на північ від центра моря (знімок LRO; ширина — 500 м)

Тектонічні об'єкти

image
Гряди біля центра моря. Мозаїка знімків LRO (300×300 км).
image
Грабени на заході моря (борозни Гокленія). Знімок LRO (85×70 км).

Море Достатку багате на гряди. На відміну від гряд круглих морів, вони не утворюють кільце й розташовані доволі хаотично, хоча в центральній частині моря є вигин гряд, який, за припущенням деяких дослідників, може окреслювати внутрішнє кільце його басейну або край окремого затопленого кратера. Положення більшості гряд Моря Достатку, ймовірно, пов'язане з дрібними деталями рельєфу його дна; виявлено, що гряди тяжіють до місць найрізкіших змін рівня дна або товщини лави. Шість гряд цього моря отримали назви — подібно до інших гряд Місяця, на честь людей, які зробили внесок у науки про Землю: Андрусова, [ru], [ru], Катона, [en] та Моусона. Загальна довжина гряд Моря Достатку, виявлених на знімках зонда LRO в ході дослідження 2015 року, становить близько 1400 км — 5,5 % від загальної довжини виявлених гряд Місяця.

У морі багато грабенів, розташованих переважно в його західній та північній частинах. Здебільшого вони спрямовані з північного заходу на південний схід і йдуть паралельно берегу. На заході моря тягнуться борозни Гокленія, а неподалік на березі — борозни Гутенберга. І ті, і інші лежать переважно в межах басейну Моря Нектару, але борозни Гокленія, ймовірно, все ж пов'язані походженням із Морем Достатку і з'явилися при просіданні його лави. Це особливо помітно на борозні біля 2°33′ пд. ш. 42°03′ сх. д. / 2.55° пд. ш. 42.05° сх. д. / -2.55; 42.05 (Грабен із бортами різної висоти): з того її боку, що звернений до центра моря, поверхня на понад 100 м нижча, ніж із протилежного. Північно-східним берегом Моря Достатку тягнуться борозни Аполлонія, а на північному заході розташовані борозни Секкі та борозна Мессьє (остання, на відміну від решти перерахованих, перпендикулярна берегу). Дно кратера Тарунцій перетинають концентричні тріщини, відомі як борозни Тарунція.

Інші об'єкти

На «півострові» в південно-західній частині моря, у районі кратера Мак-Клур D (15° пд. ш. 51° сх. д. / 15° пд. ш. 51° сх. д. / -15; 51 (магнітна аномалія)) виявлено слабку (6 нТл на висоті 30 км) магнітну аномалію. Світлих областей поверхні, характерних для сильніших аномалій (місячні вири), у цьому місці не виявлено, хоча їх розпізнаванню тут заважають численні промені кратерів.

Геологічна історія

Басейн Моря Достатку з'явився в донектарському періоді. Визначити його абсолютний вік за підрахунком кратерів через погану збереженість неможливо. Він старший за сусідні басейни Моря Нектару та Моря Криз, але, ймовірно, молодший за басейн Моря Спокою та басейн Бальмер — Каптейн. При появі перших двох басейнів він був не лише вкритий їхніми викидами, але й частково перекритий ними самими. Крім того, в ньому є викиди більш далеких басейнів морів Ясності та Дощів.

Вік лавового покриву різних ділянок Моря Достатку, за даними підрахунку кратерів, лежить у межах 3,1—4,0 млрд років (у більшості випадків — у межах 3,3—3,7 млрд років). Таким чином, ця лава вивергалася переважно в імбрійському періоді. Для ділянки, де сіла «Луна-16», така оцінка становить 3,36 млрд років. Вона близька до радіоізотопного віку доставлених цим апаратом уламків базальту — за одним дослідженням, 3,41 ± 0,04 млрд років, за іншим — 3,37 ± 0,02 млрд років для одного уламка та 3,35 ± 0,04 млрд років для іншого; ще одне дослідження виявило сліди принаймні 3 вивержень віком 3,421 ± 0,030, 3,347 ± 0,024 та 3,155 ± 0,004 млрд років.

Спочатку в Морі Достатку вивергалася бідніша на титан лава, а потім — багатша. Ця тенденція подібна до тієї, що була в сусідньому Морі Спокою. Наприкінці вивержень вміст титану знову дещо зменшився. Обсяг виливів із часом падав; після початку виверження лави з 5-6 % TiO2 він різко скоротився і активність зберігали лише окремі невеликі вулканічні центри. Внаслідок цього стара й бідна на титан лава займає переважну частину об'єму моря і значну частину його поверхні, насамперед на півдні.

Найзначнішими з подальших подій геологічної історії моря стали утворення на його берегах кратерів Тарунцій та Лангрен, які вкрили море своїми викидами та вторинними кратерами. Перший із них з'явився ще до остаточного припинення вивержень: подекуди його викиди залиті лавою.

Посадки космічних апаратів

  • 20 вересня 1970 року на північному сході Моря Достатку (0°30′49″ пд. ш. 56°21′50″ сх. д. / 0.5137° пд. ш. 56.3638° сх. д. / -0.5137; 56.3638 («Луна-16»)) здійснила посадку «Луна-16», яка пробурила поверхню на глибину 35 см і доставила на Землю 101 г місячного ґрунту. На честь цієї події сусідню затоку згодом назвали Затокою Успіху.
  • 11 вересня 1971 року в материковій місцевості біля берега цієї ж затоки (3°34′ пн. ш. 56°30′ сх. д. / 3.567° пн. ш. 56.500° сх. д. / 3.567; 56.500 («Луна-18»)) розбилася [ru], яка мала доправити на Землю зразки материкових порід.
  • 21 лютого 1972 року поблизу «Луни-18» (3°47′11″ пн. ш. 56°37′27″ сх. д. / 3.7863° пн. ш. 56.6242° сх. д. / 3.7863; 56.6242 («Луна-20»)) здійснила посадку «Луна-20», яка успішно виконала завдання, доправивши на Землю 30 г зразків.
  • 1 березня 2009 року на півночі Моря Достатку (1°30′ пн. ш. 52°22′ сх. д. / 1.50° пн. ш. 52.36° сх. д. / 1.50; 52.36 («Чан'е-1»)) після завершення роботи розбився орбітальний апарат «Чан'е-1».
  • image
    Макет станції «Луна-16»
  • image
    Посадковий ступінь «Луни-16»
    (знімок LRO, 2009)
  • image
    Посадковий ступінь «Луни-20»
    (знімок LRO, 2010)

Карти

Карти Моря Достатку та найближчих околиць, видані в 1963—1966 роках (Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force):

  • image
  • image
  • image
  • image
  • image
  • image

Примітки

Коментарі
  1. Гілберт не поділяв поширену тоді думку, що темні регіони Місяця є водоймами, і вважав їх, навпаки, суходолом посеред води.
  2. Карта Гілберта збереглася лише в копіях. Caput Bicke — єдина на ній нелатинська й незрозуміла назва, але якщо розуміти її як викривлене латинське Caput Breve («мис Короткий»), вона вписується в систему й стає парою до сусіднього Caput Longum («мису Довгого»), що приблизно відповідає Морю Нектару.
  3. За даними підрахунку кратерів 2015 року, море в басейні Бальмер — Каптейн має вік 3,84+0,05
    −0,07     млрд років. Воно вкрите викидами басейнів морів Ясності, Сміта та Нектару, а по краях — і менших кратерів: Лангрена, Петавія, Гумбольдта тощо.
  4. Товщину інтрузива під Тарунцієм оцінюють в 1,9 км, а діаметр — у 30 км.
  5. Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter.
  6. Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter.
  7. Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter та знімок апарата Lunar Orbiter 5.
  8. Див. Іна (Місяць).
  9. Ці западини помітні в центральній частині знімка LRO M119571034RC.
  10. Див. борозну цілком та сусідні об'єкти на та на знімку «Аполлона-11».
  11. Наведена ширина стосується нижньої (крутостінної) частини западин; верхня частина (воронкоподібна) є ширшою й менш чітко окресленою. Глибина стосується западини цілком і виміряна відносно навколишньої поверхні.
  12. Велика залита тінню борозна в лівій нижній частині цього знімка.
Джерела
  1. De Hon R. A., Waskom J. A. [1] — University of Arkansas at Monticello, 1975. — P. 20–22, fig. 19. — Bibcode:1975STIN...7617001D. з джерела 18 лютого 2017
  2. Li L., Mustard J. F. (2003). . Journal of Geophysical Research: Planets. 108 (E6). Bibcode:2003JGRE..108.5053L. doi:10.1029/2002JE001917. Архів оригіналу за 6 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  3. Rükl A. Atlas of the Moon. — Cambridge : Sky Publishing Corp, 2004 (orig. publ. in 1990 in Czech). — P. 100–101, 122–125, 144–145. — .
  4. Chu A., Paech W., Weigand M. The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 48–52. — . — DOI:10.1017/CBO9781139095709.
  5. Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2005. — P. 216–219. — . (На Google Books).
  6. Rajmon D., Spudis P. (2000). (PDF). 31st Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2000, Houston, Texas, abstract no. 1913. Bibcode:2000LPI....31.1913R. Архів оригіналу (PDF) за 4 вересня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
  7. Чикмачев В. И. Глава 3.2. Море Изобилия // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 95–100. — .
  8. Wilhelms D. Chapter 5. Mare materials // [2] — 1987. — P. 99, 103. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 12 вересня 2006
  9. Wood C. A. (29 травня 2005). A Shallow Sea of Lava. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 27 січня 2019.
  10. Braga R. (April 2005). (PDF). The Lunar Observer: 4—5. Архів оригіналу (PDF) за 3 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  11. Wood C. A. (1 серпня 2006). Messier on the Moon. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 14 лютого 2019.
  12. Lena R., Wöhler C., Bregante M. T., Phillips J., Zompatori D., Sbarufatti G. (2007). (PDF). Selenology Today. 3: 25—37. Архів оригіналу (PDF) за 1 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  13. Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  14. Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 195–196, 200–201. — .
  15. Blagg M. A., Saunder S. A. Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison, Schmidt, and Madler. — Edinburgh : Neill & Co., Ltd, 1913. — P. 34. — Bibcode:1913cllf.book.....B.
  16. Blagg M. A., Müller K., Wesley W. H., Saunder S. A., Franz J. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 186. — Bibcode:1935nlf..book.....B. ().
  17. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 173. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  18. Kuiper G. P., Arthur D. W. G., Moore E., Tapscott J. W., Whitaker E. A. . — Chicago : The University of Chicago Press, 1960. — P. 13. — Bibcode:1960pla..book.....K. ().
  19. Transactions of the IAU Vol. XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. D. H. Sadler. — Blackwell Scientific Publications, 1962. ().
  20. Mare Fecunditatis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. оригіналу за 11 грудня 2016.
  21. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  22. Montgomery S. L. The Moon & the Western Imagination. — University of Arizona Press, 1999. — P. 103–104. — .
  23. Pumfrey S. (2011). The Selenographia of William Gilbert: His Pre-telescopic Map of the Moon and his Discovery of Lunar Libration (PDF). Journal for the History of Astronomy. 42 (2): 193—203. Bibcode:2011JHA....42..193P. doi:10.1177/002182861104200205.
  24. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  25. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 45, 196, 198. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W. ().
  26. van der Krogt P., Ormeling F. (2014). (PDF). Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. Annex (Biblioteca Tècnica de Política Lingüística; 11): 1851—1868. doi:10.2436/15.8040.01.190. Архів оригіналу (PDF) за 3 січня 2016. Процитовано 14 лютого 2019.
  27. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 230. — DOI:10.3931/e-rara-238. оригіналу. (Caspium Mare — у списку назв на с. 230 (); та ж книга на Google Books).
  28. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 203, 205. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W. ().
  29. (PDF). Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2018. Див. також карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні [ 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.](). Актуальні дані про назви деталей поверхні Місяця доступні також через безкоштовну програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  30. DeHon R. A., Waskom J. D. (1976). Geologic structure of the eastern mare basins. Lunar Science Conference, 7th, Houston, Tex., March 15-19, 1976, Proceedings. Volume 3. (A77-34651 15-91): 2729—2746. Bibcode:1976LPSC....7.2729D.
  31. Westfall J. E. Atlas of the Lunar Terminator. — Cambridge University Press, 2000. — P. 68–74. — .
  32. Byrne C. Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Near Side of the Moon. — Springer Science & Business Media, 2005. — P. 194. — .
  33. Neumann G. A., Zuber M. T., Wieczorek M. A. та ін. (2015). (PDF). Science Advances. 1 (9). Bibcode:2015SciA....1E0852N. doi:10.1126/sciadv.1500852. Архів оригіналу (PDF) за 6 серпня 2018. Процитовано 14 лютого 2019. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () Supplements [ 16 серпня 2017 у Wayback Machine.]; (див. табл. S6).
  34. Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // [3] — 1987. — P. 241. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 29 вересня 2013
  35. Wilhelms D. E., McCauley J. F. (1971). I-703: Geologic Map of the Near Side of the Moon. Department of the Interior, United States Geological Survey. оригіналу за 22 січня 2019. (Description; ).
  36. Wilhelms D. Plate 3A (Geologic map of ringed basins), Plate 4A (Maria), Plate 5A (Structural features) // [4] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 8 квітня 2014
  37. Yue Z., Li W., Di K., Liu Z., Liu J. (2015). Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges. Journal of Geophysical Research: Planets. 120 (5): 978—994. Bibcode:2015JGRE..120..978Y. doi:10.1002/2014JE004777.
  38. Hawke B. R., Gillis J. J., Giguere T. A., Blewett D. T., Lawrence D. J., Lucey P. G., Smith G. A., Spudis P. D., Taylor G. J. (2005). Remote sensing and geologic studies of the Balmer-Kapteyn region of the Moon. Journal of Geophysical Research. 110 (E6). Bibcode:2005JGRE..110.6004H. doi:10.1029/2004JE002383.
  39. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // [5] — 1987. — P. 146, 148. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 14 травня 2013
  40. Whitten J. L., Head J. W. (2015). Lunar cryptomaria: Physical characteristics, distribution, and implications for ancient volcanism. Icarus. 247: 150—171. Bibcode:2015Icar..247..150W. doi:10.1016/j.icarus.2014.09.031.
  41. Kodama S., Yamaguchi Y. (2003). . Meteoritics & Planetary Science. 38 (10): 1461—1484. Bibcode:2003M&PS...38.1461K. doi:10.1111/j.1945-5100.2003.tb00251.x. Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  42. Wilhelms D. Chapter 4. Basin materials — Orientale // [6] — 1987. — P. 65. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 14 травня 2013
  43. Wood C. A. (14 серпня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 7 лютого 2015.
  44. Fassett C. I., Head J. W., Kadish S. J., Mazarico E., Neumann G. A., Smith D. E., Zuber M. T. (2012). . Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.
  45. Waskom J. D., DeHon R. A. (1976). Fecunditatis: Basin Structure and Mare Ridges. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference. 7: 921—923. Bibcode:1976LPI.....7..921W.
  46. Muller P. M. (1972). . Proceedings of the American Philosophical Society. 116 (5): 362—364. Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  47. Bratt S. R., Solomon S. C., Head J. W., Thurber C. H. (1985). (PDF). Journal of Geophysical Research. 90 (B4): 3049—3064. Bibcode:1985JGR....90.3049B. doi:10.1029/JB090iB04p03049. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
  48. Wood C. (17 листопада 2006). Gravity Eyes. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 1 лютого 2019.
  49. Wood C. A. (24 січня 2006). Fecund Questions. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 3 лютого 2019.
  50. Wood C. A. (11 березня 2005). Fertile Ridges. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  51. Rajmon D., Spudis P. (2004). Distribution and stratigraphy of basaltic units in Maria Tranquillitatis and Fecunditatis: A Clementine perspective. Meteoritics & Planetary Science. 39 (10): 1699—1720. Bibcode:2004M&PS...39.1699R. doi:10.1111/j.1945-5100.2004.tb00067.x.
  52. Kramer G. Y., Jolliff B. L., Neal C. R. (2006). (PDF). 37th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2006, League City, Texas, abstract no.2227. Bibcode:2006LPI....37.2227K. Архів оригіналу (PDF) за 15 червня 2022. Процитовано 14 лютого 2019.
  53. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  54. Wood C. A. (1 вересня 2006). Black & White & Color All Over. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  55. New Views of the Moon (Reviews in Mineralogy & Geochemistry: Volume 60) / B. L. Jolliff, M. A. Wieczorek, C. K. Shearer, C. R. Neal. — Walter de Gruyter GmbH & Co KG, 2006. — P. 60, 565, 575. — .
  56. Kramer G. Y., Jolliff B. L., Neal C. R. (2008). Searching for high alumina mare basalts using Clementine UVVIS and Lunar Prospector GRS data: Mare Fecunditatis and Mare Imbrium. Icarus. 198 (1): 7—18. Bibcode:2008Icar..198....7K. doi:10.1016/j.icarus.2008.06.009.
  57. Wilhelms D. E. Stratigraphy of part of the lunar near side. — Washington : U.S. Government Printing Office, 1980. — P. A38–A39. — (USGS Professional Paper 1046-A) — DOI:10.3133/pp1046A. (На Google Books).
  58. Whitford-Stark J. L. (1986). The Geology of the Lunar Mare Fecunditatis. Lunar and Planetary Science XVII: 940—941. Bibcode:1986LPI....17..940W.
  59. Gorenstein P., Golub L., Bjorkholm P. (1974). Detection of Radon Emission at the Edges of Lunar Maria with the Apollo Alpha-Particle Spectrometer. Science. 183 (4123): 411—413. Bibcode:1974Sci...183..411G. doi:10.1126/science.183.4123.411.
  60. Phakey P. P., Price P. B. (1972). Extreme radiation damage in soil from Mare Fecunditatis. Earth and Planetary Science Letters. 13 (2): 410—418. Bibcode:1972E&PSL..13..410P. doi:10.1016/0012-821X(72)90117-3.
  61. Korteniemi J. Fractured-Floor Crater // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — P. 1–9. — . — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_160-2.
  62. Wood C. A. (27 листопада 2009). Taruntian Travails. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 8 лютого 2019.
  63. Wichman R. W., Schultz P. H. (1996). (PDF). Icarus. 122 (1): 193—199. Bibcode:1996Icar..122..193W. doi:10.1006/icar.1996.0118. Архів оригіналу (PDF) за 13 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  64. Zhang F., Zhu M.-H. (2016). (PDF). 47th Lunar and Planetary Science Conference, held March 21-25, 2016 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1903, p.1798. Bibcode:2016LPI....47.1798Z. Архів оригіналу (PDF) за 15 травня 2022. Процитовано 14 лютого 2019.
  65. Zhang F., Zhu M.-H., Bugiolacchi R., Huang Q., Osinski G. R., Xiao L., Zou Y. L. (2018). Diversity of basaltic lunar volcanism associated with buried impact structures: Implications for intrusive and extrusive events. Icarus. 307: 216—234. Bibcode:2018Icar..307..216Z. doi:10.1016/j.icarus.2017.10.039.
  66. Herrick R. R., Forsberg-Taylor N. K. (2003). . Meteoritics & Planetary Science. 38 (11): 1551—1578. Bibcode:2003M&PS...38.1551H. doi:10.1111/j.1945-5100.2003.tb00001.x. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 14 лютого 2019.
  67. Nyquist L. E. (1984). . Journal of Geophysical Research. 89 (S02): B631—B640. Bibcode:1984LPSC...14..631N. doi:10.1029/JB089iS02p0B631. Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  68. Harrington Ph. (31 травня 2017). Cosmic Challenge: Lunar Craters Messier and Messier A. Cloudy Nights. оригіналу за 8 лютого 2019.
  69. Spudis P. D. (25 липня 2016). Ricochets, Decapitations and Lunar Sculptures. Air & Space Magazine. Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  70. Herrick R. R. Ricochet Crater // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — P. 1–2. — . — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_307-1.
  71. Fitz-Gerald B. (2012). (PDF). Selenology Today. 29: 15—26. Архів оригіналу (PDF) за 1 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  72. Wood C. A. (16 травня 2008). Unexpected Obliquity. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  73. Wood C. A. (16 листопада 2007). Oblique Fireworks. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 9 лютого 2019.
  74. King B. (25 лютого 2015). Crazy About Concentric Craters. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 14 жовтня 2015. Процитовано 14 лютого 2019.
  75. Trang D. Chapter 4. The origin of lunar concentric craters // [7] — December 2014. — P. 73–103, 145–156. з джерела 19 вересня 2015
  76. Trang D., Gillis-Davis J. J., Hawke B. R. (2016). The origin of lunar concentric craters. Icarus. 278: 62—78. Bibcode:2016Icar..278...62T. doi:10.1016/j.icarus.2016.06.001.
  77. Wood C. A. (16 квітня 2004). Eastern Rays. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 6 лютого 2019.
  78. Wood C. A. (7 серпня 2012). Intersections. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  79. Wood C. A. (11 жовтня 2004). Fertility Central. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 28 вересня 2015.
  80. Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 97–99. — . — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7. (Appendix A: Lunar dome images [ 28 березня 2019 у Wayback Machine.]).
  81. Lena R., Phillips J., Lazzarotti P. (2017). A lunar dome north-east of the crater Goclenius (PDF). Journal of the British Astronomical Association. 127 (6): 338—349. Bibcode:2017JBAA..127..338L.
  82. Hurwitz D. M., Head J. W., Hiesinger H. (2013). (PDF). Planetary and Space Science. 79: 1—38. Bibcode:2013P&SS...79....1H. doi:10.1016/j.pss.2012.10.019. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2013. Процитовано 14 лютого 2019. (Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.]).
  83. Gustafson J. O., Bell J. F. III, Gaddis L. R., Hawke B. R., Giguere T. A. (2012). . Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H25G. doi:10.1029/2011JE003893. Архів оригіналу за 12 вересня 2015. Процитовано 14 лютого 2019.
  84. Wood C. A. (28 червня 2010). Rings And Reality. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  85. Kapral C. A., Garfinkle R. A. (2005). . Geologic Lunar Research Group. Архів оригіналу за 6 вересня 2008. ().
  86. Wood C. A. (19 вересня 2004). Colchis East. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 3 лютого 2019.
  87. Hofmann F., Paech W. Chamäleon + Onjala Observatory – lunar atlas. Segment 02. оригіналу за 3 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019. (Позначення вулканічних об'єктів на заході моря: , ; біля кратера Венделін: ).
  88. Tarsoudis G. Project record Lunar Domes. Lunar Captures. оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 13 лютого 2019. ().
  89. Wood C. A. (5 червня 2007). Stunning!. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  90. Stooke P. J. (2012). (PDF). 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1011. Bibcode:2012LPI....43.1011S. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 14 лютого 2019.
  91. Braden S. E., Stopar J. D., Robinson M. S., Lawrence S. J., van der Bogert C. H., Hiesinger H. (2014). Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years. Nature Geoscience. 7 (11): 787—791. Bibcode:2014NatGe...7..787B. doi:10.1038/ngeo2252. ().
  92. Mark Robinson (12 жовтня 2014). . NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 14 лютого 2019.
  93. Gaddis L. R., Staid M. I., Tyburczy J. A., Hawke B. R., Petro N. E. (2003). (PDF). Icarus. 161 (2): 262—280. Bibcode:2003Icar..161..262G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00036-2. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  94. Strom R. G. Lunar Mare Ridges, Rings and Volcanic Ring Complexes // The Moon. Proceedings from IAU Symposium no. 47 held at the University of Newcastle-Upon-Tyne, 22-26 March, 1971 / S. K. Runcorn, H. C. Urey. — Dordrecht : D. Reidel Publishing Company, 1972. — P. 212–213. — . — Bibcode:1972IAUS...47..187S. — DOI:10.1007/978-94-010-2861-5_19. (Інше посилання [ 14 лютого 2019 у Wayback Machine.]).
  95. Fogerty C. V., Watkins R. N., Lauber C., Jolliff B. L. (2018). Morphometric and Compositional Analysis of a Small Mound of Potentially Evolved Volcanic Material Southwest of Webb U in Mare Fecunditatis (PDF). 49th Lunar and Planetary Science Conference 19-23 March, 2018, held at The Woodlands, Texas LPI Contribution No. 2083, id.1486. Bibcode:2018LPI....49.1486F.
  96. Wagner R. V., Robinson M. S. (2014). Distribution, formation mechanisms, and significance of lunar pits. Icarus. 237: 52—60. Bibcode:2014Icar..237...52W. doi:10.1016/j.icarus.2014.04.002.
  97. Kerber L., Jozwiak L. M., Whitten J., Wagner R. V., Denevi B. W., The Moon Diver Team (2019). (PDF). 50th Annual Lunar and Planetary Science Conference, abstract no.2132. Bibcode:2019LPI....50.3134K. Архів оригіналу (PDF) за 31 серпня 2021. Процитовано 14 лютого 2019.
  98. Stopar J. (27 серпня 2014). Mare Pit Topography!. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 9 серпня 2018.
  99. Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 14 лютого 2019.
  100. Wood C. A. (16 грудня 2006). Land of Milk and Honey and Rilles. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 3 лютого 2019.
  101. Blewett D. T., Coman E. I., Hawke B. R., Gillis-Davis J. J., Purucker M. E., Hughes C. G. (2011). . Journal of Geophysical Research. 116 (E2). Bibcode:2011JGRE..116.2002B. doi:10.1029/2010JE003656. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020.
  102. Kamata S., Sugita S., Abe Y., Ishihara Y., Harada Y., Morota T., Namiki N., Iwata T., Hanada H., Araki H., Matsumoto K., Tajika E., Kuramoto K., Nimmo F. (2015). (PDF). Icarus. 250: 492—503. Bibcode:2015Icar..250..492K. doi:10.1016/j.icarus.2014.12.025. Архів оригіналу (PDF) за 31 січня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
  103. Rajmon D., Spudis P. (2000). (PDF). Meteoritics & Planetary Science. 35 (supplement): A133. Bibcode:2000M&PSA..35Q.133R. Архів оригіналу (PDF) за 25 квітня 2006. Процитовано 14 лютого 2019.
  104. Hiesinger H., Head J. W. III, Wolf U., Jaumann R., Neukum G. (2006). (PDF). 37th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2006, League City, Texas, abstract no.1151. Bibcode:2006LPI....37.1151H. Архів оригіналу (PDF) за 15 червня 2022. Процитовано 14 лютого 2019.
  105. Fernandes V. A., Burgess R. (2005). Volcanism in Mare Fecunditatis and Mare Crisium: Ar-Ar age studies. Geochimica et Cosmochimica Acta. 69 (20): 4919—4934. Bibcode:2005GeCoA..69.4919F. doi:10.1016/j.gca.2005.05.017.
  106. Cohen B. A., Snyder G. A., Hall C. M., Taylor L. A., Nazarov M. A. (2001). Argon-40-argon-39 chronology and petrogenesis along the eastern limb of the Moon from Luna 16, 20 and 24 samples. Meteoritics & Planetary Science. 36 (10): 1345—1366. Bibcode:2001M&PS...36.1345C. doi:10.1111/j.1945-5100.2001.tb01829.x.
  107. Luna 16. NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
  108. Sinus Successus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. оригіналу за 12 грудня 2016.
  109. Luna 18. NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
  110. [ru]. Глава 17. Космическая рутина (1971-1972) // [8] — М. : НЦССХ им. А. Н. Бакулева, 2012. — 674 с. — . з джерела 6 травня 2014
  111. Luna 20. NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
  112. Chang'e-1. Earth Observation Portal. ESA. оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
  113. (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2010. Процитовано 14 лютого 2019.

Посилання

  • image Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Море Достатку
  • Карти з чинними назвами деталей поверхні:
     
північно-західний край
( [ 29 березня 2019 у Wayback Machine.]) 		північно-східний край
( [ 26 березня 2019 у Wayback Machine.])
західна частина
( [ 24 липня 2019 у Wayback Machine.]) 		східна частина
( [ 23 серпня 2018 у Wayback Machine.])
південно-західний край
( [ 16 липня 2018 у Wayback Machine.]) 		південно-східний край
( [ 14 лютого 2019 у Wayback Machine.])
Знімки з орбіти
  • Digital Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Moon. Lunar and Planetary Institute. оригіналу за 31 травня 2018.
  • Apollo Image Atlas. Lunar and Planetary Institute. оригіналу за 29 січня 2019.
  • Сторінка доступу до детальних знімків, зроблених камерами для картування на «Аполлоні-15», 16 та 17 [ 14 лютого 2019 у Wayback Machine.].
  • Окремі знімки зонда Lunar Reconnaissance Orbiter із описами. оригіналу за 10 лютого 2019.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

More Dostatku lat Mare Fecunditatis more na shodi vidimogo boku Misyacya Rozmir blizko 900 km iz pivnochi na pivden ta blizko 600 km iz zahodu na shid plosha blizko 300 tisyach km2 More Dostatkulat Mare FecunditatisMozayika znimkiv zroblenih pri visokomu SonciKoordinati centra 2 30 pd sh 50 18 sh d 2 5 pd sh 50 3 sh d 2 5 50 3Rozmir 900 600 kmEponim dostatokNazvu zatverdzheno 1935 More Dostatku na Vikishovishi More Dostatku lezhit u drevnomu zrujnovanomu basejni Podibno do inshih takih moriv vono maye nepravilnu formu porizani beregi malu glibinu j pozbavlene girskogo kilcya ta znachnogo maskona Primitne svoyeridnoyu paroyu krateriv Messye ta Messye A velikim molodim kraterom Langren chislennimi kraterami prividami gryadami grabenami vulkanami ta inshimi ob yektami NazvaSuchasnu nazvu Morya Dostatku yak i bilshosti inshih misyachnih moriv zaproponuvav Dzhovanni Richcholi 1651 roku Podibno do inshih nazv moriv shidnoyi polovini vidimogo boku Misyacya sho pov yazani perevazhno zi spriyatlivimi ponyattyami vona mozhe vidobrazhati todishni uyavlennya pro vpliv Misyacya na pogodu U Richcholi latinska nazva morya mala viglyad Mare Fecunditatis ale zgodom nabuv poshirennya variant Mare Foecunditatis sho j uvijshov u pershij katalog misyachnih nazv zatverdzhenij Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom 1935 Piznishe z iniciativi Dzherarda Kojpera misyachnu nomenklaturu pereglyanuli j nazvi morya povernuli pochatkovij viglyad poyasnivshi zajvu literu pomilkoyu Kassini Ci zmini buli zaproponovani v atlasi 1960 roku vidannya a nastupnogo roku yih zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz Inshi selenografi davnini nazivali more inakshe Z poglyadu Vilyama Gilberta yakij sposterigav Misyac blizko 1600 roku neozbroyenim okom vono zlivalosya z susidnimi moryami ale utvoryuvalo vistup Na karti vchenogo cej vistup nazivayetsya misom Bicke Caput Bicke Pripuskali sho ciyeyu nazvoyu Gilbert vshanuvav yakus vazhlivu dlya nogo lyudinu abo misce ale mozhlivo vin nazvav mis prosto Korotkim Caput Breve a perepisuvach cogo ne rozibrav Mihael van Langren 1645 roku nazvav more Langrenivskim Mare Langrenianum a yaskravij krater poruch kraterom Langrena Langreni Druga nazva vtrativshi rodovij vidminok zbereglasya dosi 1647 roku Yan Gevelij yakij staviv ob yekti poverhni Misyacya v vidpovidnist ob yektam okolic Seredzemnomor ya nazvav ce more Kaspijskim Mare Caspium a jogo pivdennij vistup Nizhnoyu zatokoyu Sinus Inferior Roztashuvannya ta sumizhni ob yektiMozayika znimkiv zonda LRO shirina 1200 km Karta visot ciyeyi zh dilyanki zhovte visochini sinye nizovini Karta gravitacijnogo polya na cij zhe dilyanci za danimi GRAIL chervone oblasti posilenoyi gravitaciyi sinye poslablenoyi Chastkovo vidno maskoni susidnih moriv Nektaru ta Kriz Zahidnij bereg morya Znimok Apollona 8 1968 Na pivnichnomu zahodi More Dostatku mezhuye z Morem Spokoyu vid yakogo viddilene nevisokimi gorami Sekki Na pivdennomu zahodi misyachni Pireneyi vidokremlyuyut More Dostatku vid Morya Nektaru a na pivnichnomu shodi bezimenne uzvishshya vid Morya Kriz Z pivnichno shidnogo boku vid Morya Dostatku vidhodit Zatoka Uspihu yaka mezhuye z malenkim Morem Pini She odin vistup more utvoryuye na pivdni vihodyachi za mezhi svogo basejnu Mozhlivo cej vistup lezhit v inshomu zrujnovanomu krateri Na zahodi More Dostatku zahodit u basejn Morya Nektaru Koordinati centra osnovnoyi chastini Morya Dostatku 2 30 pd sh 50 18 sh d 2 5 pd sh 50 3 sh d 2 5 50 3 More Dostatku Bilya pivdenno shidnogo krayu morya roztashovanij zrujnovanij basejn Balmer Kaptejn iz centrom poblizu 15 48 pd sh 69 36 sh d 15 8 pd sh 69 6 sh d 15 8 69 6 Centr basejna Balmer Kaptejn Jogo diametr stanovit za riznimi ocinkami blizko 265 450 abo 550 km U comu basejni ye she odne more ale duzhe davnye vkrite vikidami krateriv i tomu take zh svitle yak navkolishni materiki kriptomore Vono tyagnetsya z pivnochi na pivden na 400 600 km i ye odnim iz najbilshih ta najstarshih kriptomoriv Misyacya Roztashuvannya Morya Dostatku poblizu krayu vidimogo boku Misyacya uskladnyuye doslidzhennya detalej jogo poverhni z Zemli a do zjomok Klementini 1994 dlya nogo ne bulo j yakisnogo pokrittya fotografiyami z orbiti BasejnBasejn Morya Dostatku takij starij i zrujnovanij tak silno sho v jogo isnuvanni dovgo buli sumnivi U roboti 2015 roku na osnovi altimetrichnih danih zonda LRO ta gravimetrichnih danih misiyi GRAIL vin buv vidnesenij do takih isnuvannya yakih pidtverdzheno sami lishe dani pro relyef za visnovkami roboti 2012 roku takoyi mozhlivosti ne davali Dobe rozpiznavanih kilcevih hrebtiv chi ustupiv u cogo basejnu ne zbereglosya Za danimi zgadanogo doslidzhennya 2015 roku jogo golovne kilce moglo mati diametr blizko 690 km a vnutrishnye blizko 345 km Ranishe pripuskali isnuvannya na dodachu do 690 kilometrovogo kilcya 990 kilometrovogo a takozh te sho dugopodibnij vigin gryad useredini morya okreslyuye she odne shovane pid lavoyu kilce menshe za dva poperedni Basejn Morya Dostatku perekrivayetsya z basejnami moriv Nektaru Spokoyu Kriz i mozhlivo z basejnom Balmer Kaptejn Znachnogo maskona v Mori Dostatku nema ale ye nevelika gravitacijna anomaliya Oblast pidvishenih znachen ru maye nepravilnu formu j rozmir blizko 360 km Riznicya znachen ciyeyi anomaliyi mizh centrom ta najblizhchimi okolicyami basejnu stanovit 205 46 mGal sho menshe nizh u basejniv bilshosti inshih misyachnih moriv Zagalnij opisNa vidminu vid podibnih za rozmirom moriv sho lezhat u dobre zberezhenih basejnah More Dostatku maye nepravilnu formu neveliku glibinu pozbavlene kilec gryad ta grabeniv useredini j kilcevih hrebtiv ta ustupiv navkolo Prote ce milke more bagate na ostrivci krateri prividi haotichno roztashovani gryadi skupcheni v okremih miscyah grabeni ta inshi detali relyefu Glibina Morya Dostatku tovshina lavovogo pokrivu na bilshij chastini jogo ploshi porivnyano mala Za danimi doslidzhennya napivzatoplenih krateriv a takozh molodih krateriv dno yakih syagaye materikovih porid vona perevazhno mensha za 500 m ale v najglibshomu misci bilya centra osnovnoyi chastini morya mozhe syagati ponad 1000 i mozhlivo navit blizko 1500 m Poverhnya Morya Dostatku lezhit na 1 5 2 7 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot perevazhno nizhche za susidnye More Spokoyu i vishe za morya Nektaru ta Kriz Visota poverhni morya zmenshuyetsya z pivdennogo zahodu na pivnichnij shid Sklad lavi Morya Dostatku v riznih miscyah desho riznij sho proyavlyayetsya v vidminnostyah albedo ta vidtinku Bilsha chastina tamteshnoyi lavi porivnyano bidna na titan Zrazki dostavleni Lunoyu 16 iz pivnichnogo zahodu morya do takih ne nalezhat vmist TiO2 u nih 4 5 ye serednim ale ye odnimi z najbidnishih na zalizo ta magnij i najbagatshimi na alyuminij z pomizh dostavlenih na Zemlyu misyachnih bazaltiv blizko 13 5 a v okremih chastkah do 20 Al2O3 Bagata na alyuminij lava tipova dlya moriv sho lezhat u miscyah iz velikoyu tovshinoyu misyachnoyi kori Na osnovi rozpodilu poverhneyu lavi riznih vidtinkiv bulo visunute pripushennya sho v More Dostatku zatikala lava z Morya Spokoyu Spektralni dani svidchat sho v grunti Morya Dostatku ye znachna bilsha nizh u Mori Spokoyu domishka materikovih porid iz vikidiv navkolishnih krateriv nasampered Langrena j Tarunciya sho uskladnyuye doslidzhennya morskoyi lavi Za danimi alfa spektrometriv Apollona 15 ta Apollona 16 po krayah Morya Dostatku ta Morya Kriz sposterigayetsya najbilsh intensivne z pomizh doslidzhenih misyachnih moriv vidilennya radonu prichomu ye oznaki nepostijnosti jogo shvidkosti Krim togo viyavleno sho radiacijne poshkodzhennya porid iz Morya Dostatku dostavlenih Lunoyu 16 nabagato bilshe nizh u reshti dostupnih na moment cogo doslidzhennya misyachnih zrazkiv Apollona 11 12 14 i 15 ale ce poyasnyuyut dovshim perebuvannyam cih porid na poverhni pid kosmichnimi promenyami Detali poverhniKrateri Na shidnomu berezi morya vidilyayetsya trijka velikih krateriv yaskravij molodij Langren diametrom 132 km temnij zalitij lavoyu Vendelin 141 km ta svitlij Petavij 184 km Nastupni za rozmirom krateri beregiv morya Kolumb 79 km Goklenij 75 55 km i Gutenberg 71 km na zahodi a takozh en 57 km na pivnochi Krateri Petavij Goklenij i Taruncij primitni potriskanim dnom sho ye naslidkom intruziyi pid nogo magmi More Dostatku duzhe bagate na krateri prividi zatopleni lavoyu krateri sho lishayutsya vidimimi zavdyaki jogo malij glibini ta gryadam sho prolyagli nad yih krayami V hodi doslidzhennya znimkiv aparativ LRO ta SELENE 2016 roku tam viyavleno ponad 50 takih krateriv Dobre zberezhenij krater Langren diametr 132 km Krater Taruncij iz roztriskanim dnom diametr 57 km Krateri prividi ta gryadi na zahodi morya pri nizkomu Sonci Znimok LRO shirina 85 km U Mori Dostatku roztashovani odni z najnezvichajnishih krateriv Misyacya en ta Messye A Ce para molodih vityagnutih krateriv dovzhinoyu blizko 15 km kozhen vid yakih na 150 km rozhodyatsya svitli promeni u formi ptaha dvoma krilami vid pershogo ta podvijnim hvostom vid drugogo Ci krateri utvoreni vkraj pohilim udarom ne bilshe kilkoh gradusiv do poverhni zi shidnogo boku Zasnovani na eksperimentah mirkuvannya vkazuyut na te sho pershim z yavivsya krater Messye pislya chogo znachna chastina kosmichnogo tila vidskochila j stvorila Messye A Slidom pohilogo udaru jmovirno ye j krater Goklenij yakij podibno do Messye maye vityagnutu formu j vidovzhenu centralnu girku Ce znachno starshij krater jogo dno zalite lavoyu roztriskane i krim togo peretyate odnim iz grabeniv sho tyagnutsya vzdovzh zahidnogo krayu morya borozen Gokleniya Rimae Goclenius Mensh pohilim padinnyam stvorenij molodij 35 kilometrovij krater Petavij B na pivdennomu berezi morya Vin ne ye znachno vityagnutim ale v jogo oreoli promeniv ye progalina z pivnichnogo boku yaka svidchit sho kosmichne tilo priletilo same zvidti jmovirno pid kutom blizko 10 do poverhni Na pivostrovi v pivdenno zahidnij chastini morya 14 01 pd sh 49 23 sh d 14 02 pd sh 49 39 sh d 14 02 49 39 Krater Krozye H lezhit odin iz najprimitnishih koncentrichnih krateriv 11 kilometrovij Krozye H Mensh virazheni yih oznaki mayut bezimennij 10 kilometrovij grushopodibnij krater na tomu zh pivostrovi 16 11 pd sh 47 52 sh d 16 19 pd sh 47 86 sh d 16 19 47 86 Bezimennij koncentrichnij krater 15 kilometrovij krater Kolumb B poblizu nogo 16 28 pd sh 45 10 sh d 16 47 pd sh 45 17 sh d 16 47 45 17 Krater Kolumb B ta 13 kilometrovij krater en desho zahidnishe morya 3 11 pd sh 37 27 sh d 3 19 pd sh 37 45 sh d 3 19 37 45 Krater Liki Promenyasti krateri pravishij ta Messye A livishij Mozayika znimkiv LRO shirina 230 km Krater Goklenij rozmir 75 55 km Koncentrichnij krater Krozye H diametr 11 km Na zahodi morya 3 06 pd sh 43 54 sh d 3 1 pd sh 43 9 sh d 3 1 43 9 Centr gipotetichnogo zatoplenogo kratera Messye W ye gravitacijna anomaliya sho daye pidstavi pripuskati isnuvannya tam povnistyu shovanogo pid lavoyu kratera diametrom blizko 100 km Do nogo ta deyakih inshih zatoplenih meteoritnih krateriv morya priurocheni riznomanitni proyavi vulkanizmu div nizhche Krim togo vin mistit tri krateri prividi U Mori Dostatku ye odin najmenovanij lancyuzhok krateriv 70 kilometrovij lancyuzhok Tarunciya Catena Taruntius More peretinayut svitli promeni Langrena Tarunciya Messye Messye A Petaviya B ta inshih krateriv Pohodzhennya deyakih promeniv nevidome Odin iz nih mozhe nalezhati navit krateru Tiho viddalenomu na 2 tisyachi kilometriv abo krateru en roztashovanomu priblizno na takij zhe vidstani z inshogo boku Vulkanichni ob yekti Skupchennya jmovirnih misyachnih kupoliv bilya centra morya v livij chastini kratera privida tipovij kupol Znimok LRO 87 87 km Velikij kupol navkolo ostrivcya na zahodi morya Znimok LRO 70 70 km Pivnichno zahidna chastina morya Pravishe centra nad gryadoyu korotkij lancyuzhok dribnih vulkaniv ta okremij malopomitnij kupolopodibnij vulkan Livoruch unizu vulkanichnij krater iz yakogo vihodit zvivista borozna sho peretinaye dva grabeni j perehodit u lancyuzhok krateriv Znimok LRO 88 105 km Vulkanichnij krater zi zvivistoyu boroznoyu velikim planom Pomitno temnij oreol piroklastichnih vikidiv iz harakternim zgladzhenim relyefom Mozayika znimkiv LRO 16 16 km Krim lavovih rivnin u Mori Dostatku ye j riznomanitni inshi slidi vulkanichnoyi aktivnosti V okremih miscyah yih osoblivo bagato Bilya centra morya ye bezimennij 30 kilometrovij krater privid vseredini ta navkolo yakogo rozkidano ne menshe 5 jmovirnih en pagorbiv svoyeridnoyi formi sho mozhut buti shitovimi vulkanami abo rezultatami intruziyi pid poverhnyu magmi Najbilsh upevneno identifikovanim yak kupol u comu razi vulkanichnij ye pagorb na 2 30 pd sh 50 25 sh d 2 50 pd sh 50 42 sh d 2 50 50 42 Kupol Me2 z rozmirom pidnizhzhya priblizno 9 6 km i visotoyu 80 10 m She odne skupchennya takih ob yektiv ye na pivdni morya bilya kratera Vendelin iz nih najupevnenishe identifikovani kupoli na 15 44 pd sh 57 50 sh d 15 74 pd sh 57 83 sh d 15 74 57 83 Kupol Ve1 diametr blizko 17 km visota 80 10 m ta na 17 45 pd sh 59 00 sh d 17 75 pd sh 59 00 sh d 17 75 59 00 Kupol Ve2 diametr blizko 14 km visota 30 10 m Okremij velikij kupol diametr blizko 35 km visota 212 20 m roztashovanij na zahodi morya 6 12 pd sh 45 12 sh d 6 20 pd sh 45 20 sh d 6 20 45 20 Kupol Go1 j ohoplyuye kilkarazovo vishij ostrivec Taki poyednannya sposterigayutsya j v inshih moryah yih prichina nevidoma Ye oznaki togo sho cej kupol stvorenij neodnorazovimi viverzhennyami Misyachni kupoli traplyayutsya i v inshih miscyah Morya Dostatku Chimalo z nih cherez malopomitnist i neviraznist ye gipotetichnimi Bilya kratera Messye 2 43 pd sh 49 04 sh d 2 72 pd sh 49 06 sh d 2 72 49 06 Jmovirnij vulkan ye dva spolucheni pagorbi sho viriznyayutsya krutishimi shilami j temnishim zabarvlennyam jmovirno cherez nayavnist piroklastichnih porid Voni mozhut buti shlakovimi konusami abo konusami rozbrizkuvannya She odne skupchennya vulkanichnih ob yektiv viyavlene na pivnichnomu zahodi morya nad gipotetichnim zatoplenim 100 kilometrovim kraterom Tam stoyit kupol iz rozmitimi mezhami diametrom blizko 8 km i visotoyu 85 10 m interpretovanij yak shitovij vulkan koordinati centra 1 57 pd sh 43 28 sh d 1 95 pd sh 43 47 sh d 1 95 43 47 Kupol Me1 Za kilka kilometriv vid nogo tyagnetsya lancyuzhok vulkaniv inshogo tipu chitko okreslenih pagorbiv Vin maye dovzhinu blizko 10 km shirinu 1 km i otochenij temnim oreolom sho jmovirno svidchit pro piroklastichni vikidi Navkolo cih vulkaniv traplyayutsya dribni meniskovi zapadini angl meniscus hollows irregular mare patches ridkisni ob yekti zagadkovogo ale za bilshistyu versij tezh pov yazanogo z vulkanizmom pohodzhennya Voni tam roztashovani po krayah kilkoh krateriv diametrom u sotni metriv U Mori Dostatku viyavleno i she odne mensh bagate yih skupchennya roztashovane na 50 km pivnichnishe 0 19 pd sh 42 48 sh d 0 32 pd sh 42 80 sh d 0 32 42 80 Odne zi skupchen meniskovih zapadin Bilya zahidnogo berega morya za 45 km vid zgadanogo lancyuzhka vulkaniv i na krayu zgadanogo gipotetichnogo kratera ye 4 kilometrovij vulkanichnij krater tezh otochenij piroklastichnimi porodami Z nogo vihodit zvivista borozna shirinoyu blizko 1 km sho tyagnetsya na 27 km peretinayuchi reshtki valu nevelikogo meteoritnogo kratera ta dva grabeni pislya chogo perehodit u 18 kilometrovij ᒧ podibnij lancyuzhok krateriv Taki borozni interpretuyut yak rusla lavovih potokiv abo obvaleni lavovi tuneli Lancyuzhok krateriv pokazuye sho cya borozna zakinchuyetsya pidzemnim tunelem obvalenim lishe v okremih miscyah i sudyachi z jogo kutastoyi formi roztashovanim uzdovzh rozlomu Temni oreoli piroklastichnih vikidiv krim uzhe zgadanih misc sposterigayutsya v okolicyah nizki rozlomiv poblizu beregiv morya navkolo borozen Sekki bilya pivnichno zahidnogo berega ta vseredini krateriv iz roztriskanim dnom Tarunciya na pivnichnomu berezi Petaviya bilya pivdennogo berega ta Gokleniya bilya zahidnogo berega Poblizu kratera Goklenij ye j oznaki duzhe svoyeridnogo proyavu vulkanizmu Tam lezhit 37 kilometrovij krater privid u yakogo shidnij kraj okreslenij lancyuzhkom dribnih pagorbiv sho nagaduyut misyachni konichni vulkani todi yak zahidnij zvichajnoyu gryadoyu Jmovirno ce naslidok polegshennya na krayu kratera pidjomu lavi z glibin mozhlivo cherez poyavu kilcevogo rozlomu Z magmatichnoyu aktivnistyu pov yazuyut i pohodzhennya grupi stolovih gir iz nepravilnimi obrisami roztashovanih u mori bilya Zatoki Uspihu Najvisha z nih stoyit v oblasti z desho zbilshenim vmistom u grunti toriyu na 0 56 pn sh 55 38 sh d 0 93 pn sh 55 64 sh d 0 93 55 64 Stolova gora syagaye 400 m nad rivnem morya i maye sercepodibnu v plani verhivku rozmirom 3 3 4 4 km Isnuye pripushennya sho ci ob yekti buli pidnyati vgoru intruziyami ta abo buli centrami viverzhen Yih porivnyuvali z vulkanami bilya kratera en v Okeani Bur Na lavovih rivninah Morya Dostatku viyavleno dva poodinoki provallya sho z yavilisya cherez rujnuvannya dahu pidzemnih porozhnin jmovirno lavovih tuneliv Odne z nih roztashovane pivnichnishe centra morya 0 55 01 pd sh 48 39 36 sh d 0 917 pd sh 48 660 sh d 0 917 48 660 Provallya maye glibinu blizko 45 m ta shirinu 130 110 m a inshe bilya zahidnogo berega 6 45 07 pd sh 42 45 32 sh d 6 752 pd sh 42 759 sh d 6 752 42 759 Provallya jogo glibina stanovit blizko 75 m a shirina 16 14 m Podibna ale mensha zapadina 7 4 6 m ye v krateri Messye A Zavdyaki krutim shilam de na poverhnyu vihodyat ne zrujnovani meteoritami shari lavi taki provallya cikavi dlya doslidzhen geologiyi morya Odin iz dribnih vulkaniv na pivnichnomu zahodi morya Svitli ob yekti po krayah susidnih krateriv meniskovi zapadini Shirina znimka 3 8 km 37 kilometrovij krater privid shidnij kraj yakogo vidmichenij dribnimi pagorbami sho mozhut buti konichnimi vulkanami Provallya na pivnich vid centra morya znimok LRO shirina 500 m Tektonichni ob yekti Gryadi bilya centra morya Mozayika znimkiv LRO 300 300 km Grabeni na zahodi morya borozni Gokleniya Znimok LRO 85 70 km More Dostatku bagate na gryadi Na vidminu vid gryad kruglih moriv voni ne utvoryuyut kilce j roztashovani dovoli haotichno hocha v centralnij chastini morya ye vigin gryad yakij za pripushennyam deyakih doslidnikiv mozhe okreslyuvati vnutrishnye kilce jogo basejnu abo kraj okremogo zatoplenogo kratera Polozhennya bilshosti gryad Morya Dostatku jmovirno pov yazane z dribnimi detalyami relyefu jogo dna viyavleno sho gryadi tyazhiyut do misc najrizkishih zmin rivnya dna abo tovshini lavi Shist gryad cogo morya otrimali nazvi podibno do inshih gryad Misyacya na chest lyudej yaki zrobili vnesok u nauki pro Zemlyu Andrusova ru ru Katona en ta Mousona Zagalna dovzhina gryad Morya Dostatku viyavlenih na znimkah zonda LRO v hodi doslidzhennya 2015 roku stanovit blizko 1400 km 5 5 vid zagalnoyi dovzhini viyavlenih gryad Misyacya U mori bagato grabeniv roztashovanih perevazhno v jogo zahidnij ta pivnichnij chastinah Zdebilshogo voni spryamovani z pivnichnogo zahodu na pivdennij shid i jdut paralelno beregu Na zahodi morya tyagnutsya borozni Gokleniya a nepodalik na berezi borozni Gutenberga I ti i inshi lezhat perevazhno v mezhah basejnu Morya Nektaru ale borozni Gokleniya jmovirno vse zh pov yazani pohodzhennyam iz Morem Dostatku i z yavilisya pri prosidanni jogo lavi Ce osoblivo pomitno na borozni bilya 2 33 pd sh 42 03 sh d 2 55 pd sh 42 05 sh d 2 55 42 05 Graben iz bortami riznoyi visoti z togo yiyi boku sho zvernenij do centra morya poverhnya na ponad 100 m nizhcha nizh iz protilezhnogo Pivnichno shidnim beregom Morya Dostatku tyagnutsya borozni Apolloniya a na pivnichnomu zahodi roztashovani borozni Sekki ta borozna Messye ostannya na vidminu vid reshti pererahovanih perpendikulyarna beregu Dno kratera Taruncij peretinayut koncentrichni trishini vidomi yak borozni Tarunciya Inshi ob yekti Na pivostrovi v pivdenno zahidnij chastini morya u rajoni kratera Mak Klur D 15 pd sh 51 sh d 15 pd sh 51 sh d 15 51 magnitna anomaliya viyavleno slabku 6 nTl na visoti 30 km magnitnu anomaliyu Svitlih oblastej poverhni harakternih dlya silnishih anomalij misyachni viri u comu misci ne viyavleno hocha yih rozpiznavannyu tut zavazhayut chislenni promeni krateriv Geologichna istoriyaBasejn Morya Dostatku z yavivsya v donektarskomu periodi Viznachiti jogo absolyutnij vik za pidrahunkom krateriv cherez poganu zberezhenist nemozhlivo Vin starshij za susidni basejni Morya Nektaru ta Morya Kriz ale jmovirno molodshij za basejn Morya Spokoyu ta basejn Balmer Kaptejn Pri poyavi pershih dvoh basejniv vin buv ne lishe vkritij yihnimi vikidami ale j chastkovo perekritij nimi samimi Krim togo v nomu ye vikidi bilsh dalekih basejniv moriv Yasnosti ta Doshiv Vik lavovogo pokrivu riznih dilyanok Morya Dostatku za danimi pidrahunku krateriv lezhit u mezhah 3 1 4 0 mlrd rokiv u bilshosti vipadkiv u mezhah 3 3 3 7 mlrd rokiv Takim chinom cya lava vivergalasya perevazhno v imbrijskomu periodi Dlya dilyanki de sila Luna 16 taka ocinka stanovit 3 36 mlrd rokiv Vona blizka do radioizotopnogo viku dostavlenih cim aparatom ulamkiv bazaltu za odnim doslidzhennyam 3 41 0 04 mlrd rokiv za inshim 3 37 0 02 mlrd rokiv dlya odnogo ulamka ta 3 35 0 04 mlrd rokiv dlya inshogo she odne doslidzhennya viyavilo slidi prinajmni 3 viverzhen vikom 3 421 0 030 3 347 0 024 ta 3 155 0 004 mlrd rokiv Spochatku v Mori Dostatku vivergalasya bidnisha na titan lava a potim bagatsha Cya tendenciya podibna do tiyeyi sho bula v susidnomu Mori Spokoyu Naprikinci viverzhen vmist titanu znovu desho zmenshivsya Obsyag viliviv iz chasom padav pislya pochatku viverzhennya lavi z 5 6 TiO2 vin rizko skorotivsya i aktivnist zberigali lishe okremi neveliki vulkanichni centri Vnaslidok cogo stara j bidna na titan lava zajmaye perevazhnu chastinu ob yemu morya i znachnu chastinu jogo poverhni nasampered na pivdni Najznachnishimi z podalshih podij geologichnoyi istoriyi morya stali utvorennya na jogo beregah krateriv Taruncij ta Langren yaki vkrili more svoyimi vikidami ta vtorinnimi kraterami Pershij iz nih z yavivsya she do ostatochnogo pripinennya viverzhen podekudi jogo vikidi zaliti lavoyu Posadki kosmichnih aparativ20 veresnya 1970 roku na pivnichnomu shodi Morya Dostatku 0 30 49 pd sh 56 21 50 sh d 0 5137 pd sh 56 3638 sh d 0 5137 56 3638 Luna 16 zdijsnila posadku Luna 16 yaka proburila poverhnyu na glibinu 35 sm i dostavila na Zemlyu 101 g misyachnogo gruntu Na chest ciyeyi podiyi susidnyu zatoku zgodom nazvali Zatokoyu Uspihu 11 veresnya 1971 roku v materikovij miscevosti bilya berega ciyeyi zh zatoki 3 34 pn sh 56 30 sh d 3 567 pn sh 56 500 sh d 3 567 56 500 Luna 18 rozbilasya ru yaka mala dopraviti na Zemlyu zrazki materikovih porid 21 lyutogo 1972 roku poblizu Luni 18 3 47 11 pn sh 56 37 27 sh d 3 7863 pn sh 56 6242 sh d 3 7863 56 6242 Luna 20 zdijsnila posadku Luna 20 yaka uspishno vikonala zavdannya dopravivshi na Zemlyu 30 g zrazkiv 1 bereznya 2009 roku na pivnochi Morya Dostatku 1 30 pn sh 52 22 sh d 1 50 pn sh 52 36 sh d 1 50 52 36 Chan e 1 pislya zavershennya roboti rozbivsya orbitalnij aparat Chan e 1 Maket stanciyi Luna 16 Posadkovij stupin Luni 16 znimok LRO 2009 Posadkovij stupin Luni 20 znimok LRO 2010 KartiKarti Morya Dostatku ta najblizhchih okolic vidani v 1963 1966 rokah Aeronautical Chart Information Center United States Air Force PrimitkiKomentariGilbert ne podilyav poshirenu todi dumku sho temni regioni Misyacya ye vodojmami i vvazhav yih navpaki suhodolom posered vodi Karta Gilberta zbereglasya lishe v kopiyah Caput Bicke yedina na nij nelatinska j nezrozumila nazva ale yaksho rozumiti yiyi yak vikrivlene latinske Caput Breve mis Korotkij vona vpisuyetsya v sistemu j staye paroyu do susidnogo Caput Longum misu Dovgogo sho priblizno vidpovidaye Moryu Nektaru Za danimi pidrahunku krateriv 2015 roku more v basejni Balmer Kaptejn maye vik 3 84 0 05 0 07 mlrd rokiv Vono vkrite vikidami basejniv moriv Yasnosti Smita ta Nektaru a po krayah i menshih krateriv Langrena Petaviya Gumboldta tosho Tovshinu intruziva pid Tarunciyem ocinyuyut v 1 9 km a diametr u 30 km Div znimok aparata Lunar Reconnaissance Orbiter Div znimok aparata Lunar Reconnaissance Orbiter Div znimok aparata Lunar Reconnaissance Orbiter ta znimok aparata Lunar Orbiter 5 Div Ina Misyac Ci zapadini pomitni v centralnij chastini znimka LRO M119571034RC Div boroznu cilkom ta susidni ob yekti na ta na znimku Apollona 11 Navedena shirina stosuyetsya nizhnoyi krutostinnoyi chastini zapadin verhnya chastina voronkopodibna ye shirshoyu j mensh chitko okreslenoyu Glibina stosuyetsya zapadini cilkom i vimiryana vidnosno navkolishnoyi poverhni Velika zalita tinnyu borozna v livij nizhnij chastini cogo znimka DzherelaDe Hon R A Waskom J A 1 University of Arkansas at Monticello 1975 P 20 22 fig 19 Bibcode 1975STIN 7617001D z dzherela 18 lyutogo 2017 Li L Mustard J F 2003 Journal of Geophysical Research Planets 108 E6 Bibcode 2003JGRE 108 5053L doi 10 1029 2002JE001917 Arhiv originalu za 6 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Rukl A Atlas of the Moon Cambridge Sky Publishing Corp 2004 orig publ in 1990 in Czech P 100 101 122 125 144 145 ISBN 1 931559 07 4 Chu A Paech W Weigand M The Cambridge Photographic Moon Atlas Cambridge University Press 2012 P 48 52 ISBN 9781107019737 DOI 10 1017 CBO9781139095709 Grego P The Moon and How to Observe It Springer Science amp Business Media 2005 P 216 219 ISBN 978 1 846 28243 0 Na Google Books Rajmon D Spudis P 2000 PDF 31st Annual Lunar and Planetary Science Conference March 13 17 2000 Houston Texas abstract no 1913 Bibcode 2000LPI 31 1913R Arhiv originalu PDF za 4 veresnya 2018 Procitovano 14 lyutogo 2019 Chikmachev V I Glava 3 2 More Izobiliya Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 95 100 ISBN 978 5 9221 1105 8 Wilhelms D Chapter 5 Mare materials 2 1987 P 99 103 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 12 veresnya 2006 Wood C A 29 travnya 2005 A Shallow Sea of Lava Lunar Photo of the Day originalu za 27 sichnya 2019 Braga R April 2005 PDF The Lunar Observer 4 5 Arhiv originalu PDF za 3 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Wood C A 1 serpnya 2006 Messier on the Moon Sky amp Telescope Arhiv originalu za 2 sichnya 2016 Procitovano 14 lyutogo 2019 Lena R Wohler C Bregante M T Phillips J Zompatori D Sbarufatti G 2007 PDF Selenology Today 3 25 37 Arhiv originalu PDF za 1 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Karta Misyacya yaku sklali Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Rodionova Zh F Glava 5 Istoriya lunnyh kart Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 195 196 200 201 ISBN 978 5 9221 1105 8 Blagg M A Saunder S A Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison Schmidt and Madler Edinburgh Neill amp Co Ltd 1913 P 34 Bibcode 1913cllf book B Blagg M A Muller K Wesley W H Saunder S A Franz J Named Lunar Formations London P Lund Humphries amp Co Ltd 1935 P 186 Bibcode 1935nlf book B Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 173 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Kuiper G P Arthur D W G Moore E Tapscott J W Whitaker E A Chicago The University of Chicago Press 1960 P 13 Bibcode 1960pla book K Transactions of the IAU Vol XI B Proceedings of the 11th General Assembly Berkeley 1961 Ed D H Sadler Blackwell Scientific Publications 1962 Mare Fecunditatis Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 originalu za 11 grudnya 2016 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 10 15 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Montgomery S L The Moon amp the Western Imagination University of Arizona Press 1999 P 103 104 ISBN 9780816519897 Pumfrey S 2011 The Selenographia of William Gilbert His Pre telescopic Map of the Moon and his Discovery of Lunar Libration PDF Journal for the History of Astronomy 42 2 193 203 Bibcode 2011JHA 42 193P doi 10 1177 002182861104200205 Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 45 196 198 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W van der Krogt P Ormeling F 2014 PDF Els noms en la vida quotidiana Actes del XXIV Congres Internacional d ICOS sobre Ciencies Onomastiques Annex Biblioteca Tecnica de Politica Linguistica 11 1851 1868 doi 10 2436 15 8040 01 190 Arhiv originalu PDF za 3 sichnya 2016 Procitovano 14 lyutogo 2019 Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 230 DOI 10 3931 e rara 238 originalu Caspium Mare u spisku nazv na s 230 ta zh kniga na Google Books Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 203 205 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W PDF Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Arhiv originalu PDF za 13 listopada 2018 Div takozh karti Misyacya z usima chinnimi nazvami detalej poverhni 3 zhovtnya 2018 u Wayback Machine Aktualni dani pro nazvi detalej poverhni Misyacya dostupni takozh cherez bezkoshtovnu programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine DeHon R A Waskom J D 1976 Geologic structure of the eastern mare basins Lunar Science Conference 7th Houston Tex March 15 19 1976 Proceedings Volume 3 A77 34651 15 91 2729 2746 Bibcode 1976LPSC 7 2729D Westfall J E Atlas of the Lunar Terminator Cambridge University Press 2000 P 68 74 ISBN 978 0 521 59002 0 Byrne C Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Near Side of the Moon Springer Science amp Business Media 2005 P 194 ISBN 9781846281549 Neumann G A Zuber M T Wieczorek M A ta in 2015 PDF Science Advances 1 9 Bibcode 2015SciA 1E0852N doi 10 1126 sciadv 1500852 Arhiv originalu PDF za 6 serpnya 2018 Procitovano 14 lyutogo 2019 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Supplements 16 serpnya 2017 u Wayback Machine div tabl S6 Wilhelms D Chapter 11 Upper Imbrian Series 3 1987 P 241 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 29 veresnya 2013 Wilhelms D E McCauley J F 1971 I 703 Geologic Map of the Near Side of the Moon Department of the Interior United States Geological Survey originalu za 22 sichnya 2019 Description Wilhelms D Plate 3A Geologic map of ringed basins Plate 4A Maria Plate 5A Structural features 4 1987 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 8 kvitnya 2014 Yue Z Li W Di K Liu Z Liu J 2015 Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges Journal of Geophysical Research Planets 120 5 978 994 Bibcode 2015JGRE 120 978Y doi 10 1002 2014JE004777 Hawke B R Gillis J J Giguere T A Blewett D T Lawrence D J Lucey P G Smith G A Spudis P D Taylor G J 2005 Remote sensing and geologic studies of the Balmer Kapteyn region of the Moon Journal of Geophysical Research 110 E6 Bibcode 2005JGRE 110 6004H doi 10 1029 2004JE002383 Wilhelms D Chapter 8 Pre Nectarian System 5 1987 P 146 148 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 14 travnya 2013 Whitten J L Head J W 2015 Lunar cryptomaria Physical characteristics distribution and implications for ancient volcanism Icarus 247 150 171 Bibcode 2015Icar 247 150W doi 10 1016 j icarus 2014 09 031 Kodama S Yamaguchi Y 2003 Meteoritics amp Planetary Science 38 10 1461 1484 Bibcode 2003M amp PS 38 1461K doi 10 1111 j 1945 5100 2003 tb00251 x Arhiv originalu za 14 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Wilhelms D Chapter 4 Basin materials Orientale 6 1987 P 65 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 14 travnya 2013 Wood C A 14 serpnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 7 serpnya 2014 Procitovano 7 lyutogo 2015 Fassett C I Head J W Kadish S J Mazarico E Neumann G A Smith D E Zuber M T 2012 Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0H06F doi 10 1029 2011JE003951 Arhiv originalu za 23 serpnya 2017 Procitovano 14 lyutogo 2019 Waskom J D DeHon R A 1976 Fecunditatis Basin Structure and Mare Ridges Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference 7 921 923 Bibcode 1976LPI 7 921W Muller P M 1972 Proceedings of the American Philosophical Society 116 5 362 364 Arhiv originalu za 14 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Bratt S R Solomon S C Head J W Thurber C H 1985 PDF Journal of Geophysical Research 90 B4 3049 3064 Bibcode 1985JGR 90 3049B doi 10 1029 JB090iB04p03049 Arhiv originalu PDF za 21 lipnya 2018 Procitovano 14 lyutogo 2019 Wood C 17 listopada 2006 Gravity Eyes Lunar Photo of the Day originalu za 1 lyutogo 2019 Wood C A 24 sichnya 2006 Fecund Questions Lunar Photo of the Day originalu za 3 lyutogo 2019 Wood C A 11 bereznya 2005 Fertile Ridges Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 Rajmon D Spudis P 2004 Distribution and stratigraphy of basaltic units in Maria Tranquillitatis and Fecunditatis A Clementine perspective Meteoritics amp Planetary Science 39 10 1699 1720 Bibcode 2004M amp PS 39 1699R doi 10 1111 j 1945 5100 2004 tb00067 x Kramer G Y Jolliff B L Neal C R 2006 PDF 37th Annual Lunar and Planetary Science Conference March 13 17 2006 League City Texas abstract no 2227 Bibcode 2006LPI 37 2227K Arhiv originalu PDF za 15 chervnya 2022 Procitovano 14 lyutogo 2019 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Wood C A 1 veresnya 2006 Black amp White amp Color All Over Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 New Views of the Moon Reviews in Mineralogy amp Geochemistry Volume 60 B L Jolliff M A Wieczorek C K Shearer C R Neal Walter de Gruyter GmbH amp Co KG 2006 P 60 565 575 ISBN 978 1 5015 0953 7 Kramer G Y Jolliff B L Neal C R 2008 Searching for high alumina mare basalts using Clementine UVVIS and Lunar Prospector GRS data Mare Fecunditatis and Mare Imbrium Icarus 198 1 7 18 Bibcode 2008Icar 198 7K doi 10 1016 j icarus 2008 06 009 Wilhelms D E Stratigraphy of part of the lunar near side Washington U S Government Printing Office 1980 P A38 A39 USGS Professional Paper 1046 A DOI 10 3133 pp1046A Na Google Books Whitford Stark J L 1986 The Geology of the Lunar Mare Fecunditatis Lunar and Planetary Science XVII 940 941 Bibcode 1986LPI 17 940W Gorenstein P Golub L Bjorkholm P 1974 Detection of Radon Emission at the Edges of Lunar Maria with the Apollo Alpha Particle Spectrometer Science 183 4123 411 413 Bibcode 1974Sci 183 411G doi 10 1126 science 183 4123 411 Phakey P P Price P B 1972 Extreme radiation damage in soil from Mare Fecunditatis Earth and Planetary Science Letters 13 2 410 418 Bibcode 1972E amp PSL 13 410P doi 10 1016 0012 821X 72 90117 3 Korteniemi J Fractured Floor Crater Encyclopedia of Planetary Landforms H Hargitai A Kereszturi Springer New York 2014 P 1 9 ISBN 978 1 4614 9213 9 DOI 10 1007 978 1 4614 9213 9 160 2 Wood C A 27 listopada 2009 Taruntian Travails Lunar Photo of the Day originalu za 8 lyutogo 2019 Wichman R W Schultz P H 1996 PDF Icarus 122 1 193 199 Bibcode 1996Icar 122 193W doi 10 1006 icar 1996 0118 Arhiv originalu PDF za 13 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Zhang F Zhu M H 2016 PDF 47th Lunar and Planetary Science Conference held March 21 25 2016 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1903 p 1798 Bibcode 2016LPI 47 1798Z Arhiv originalu PDF za 15 travnya 2022 Procitovano 14 lyutogo 2019 Zhang F Zhu M H Bugiolacchi R Huang Q Osinski G R Xiao L Zou Y L 2018 Diversity of basaltic lunar volcanism associated with buried impact structures Implications for intrusive and extrusive events Icarus 307 216 234 Bibcode 2018Icar 307 216Z doi 10 1016 j icarus 2017 10 039 Herrick R R Forsberg Taylor N K 2003 Meteoritics amp Planetary Science 38 11 1551 1578 Bibcode 2003M amp PS 38 1551H doi 10 1111 j 1945 5100 2003 tb00001 x Arhiv originalu za 7 bereznya 2016 Procitovano 14 lyutogo 2019 Nyquist L E 1984 Journal of Geophysical Research 89 S02 B631 B640 Bibcode 1984LPSC 14 631N doi 10 1029 JB089iS02p0B631 Arhiv originalu za 14 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Harrington Ph 31 travnya 2017 Cosmic Challenge Lunar Craters Messier and Messier A Cloudy Nights originalu za 8 lyutogo 2019 Spudis P D 25 lipnya 2016 Ricochets Decapitations and Lunar Sculptures Air amp Space Magazine Arhiv originalu za 1 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Herrick R R Ricochet Crater Encyclopedia of Planetary Landforms H Hargitai A Kereszturi Springer New York 2014 P 1 2 ISBN 978 1 4614 9213 9 DOI 10 1007 978 1 4614 9213 9 307 1 Fitz Gerald B 2012 PDF Selenology Today 29 15 26 Arhiv originalu PDF za 1 lyutogo 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Wood C A 16 travnya 2008 Unexpected Obliquity Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 Wood C A 16 listopada 2007 Oblique Fireworks Lunar Photo of the Day originalu za 9 lyutogo 2019 King B 25 lyutogo 2015 Crazy About Concentric Craters Sky amp Telescope Arhiv originalu za 14 zhovtnya 2015 Procitovano 14 lyutogo 2019 Trang D Chapter 4 The origin of lunar concentric craters 7 December 2014 P 73 103 145 156 z dzherela 19 veresnya 2015 Trang D Gillis Davis J J Hawke B R 2016 The origin of lunar concentric craters Icarus 278 62 78 Bibcode 2016Icar 278 62T doi 10 1016 j icarus 2016 06 001 Wood C A 16 kvitnya 2004 Eastern Rays Lunar Photo of the Day originalu za 6 lyutogo 2019 Wood C A 7 serpnya 2012 Intersections Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 Wood C A 11 zhovtnya 2004 Fertility Central Lunar Photo of the Day originalu za 28 veresnya 2015 Lena R Wohler C Phillips J Chiocchetta M T Lunar Domes Properties and Formation Processes Springer Science amp Business Media 2013 P 97 99 ISBN 9788847026377 DOI 10 1007 978 88 470 2637 7 Appendix A Lunar dome images 28 bereznya 2019 u Wayback Machine Lena R Phillips J Lazzarotti P 2017 A lunar dome north east of the crater Goclenius PDF Journal of the British Astronomical Association 127 6 338 349 Bibcode 2017JBAA 127 338L Hurwitz D M Head J W Hiesinger H 2013 PDF Planetary and Space Science 79 1 38 Bibcode 2013P amp SS 79 1H doi 10 1016 j pss 2012 10 019 Arhiv originalu PDF za 18 grudnya 2013 Procitovano 14 lyutogo 2019 Interaktivna karta zvivistih borozen Misyacya za danimi ciyeyi roboti 3 bereznya 2016 u Wayback Machine Gustafson J O Bell J F III Gaddis L R Hawke B R Giguere T A 2012 Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0H25G doi 10 1029 2011JE003893 Arhiv originalu za 12 veresnya 2015 Procitovano 14 lyutogo 2019 Wood C A 28 chervnya 2010 Rings And Reality Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 Kapral C A Garfinkle R A 2005 Geologic Lunar Research Group Arhiv originalu za 6 veresnya 2008 Wood C A 19 veresnya 2004 Colchis East Lunar Photo of the Day originalu za 3 lyutogo 2019 Hofmann F Paech W Chamaleon Onjala Observatory lunar atlas Segment 02 originalu za 3 lyutogo 2019 Procitovano 13 lyutogo 2019 Poznachennya vulkanichnih ob yektiv na zahodi morya bilya kratera Vendelin Tarsoudis G Project record Lunar Domes Lunar Captures originalu za 17 sichnya 2019 Procitovano 13 lyutogo 2019 Wood C A 5 chervnya 2007 Stunning Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 Stooke P J 2012 PDF 43rd Lunar and Planetary Science Conference held March 19 23 2012 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1659 id 1011 Bibcode 2012LPI 43 1011S Arhiv originalu PDF za 4 bereznya 2016 Procitovano 14 lyutogo 2019 Braden S E Stopar J D Robinson M S Lawrence S J van der Bogert C H Hiesinger H 2014 Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years Nature Geoscience 7 11 787 791 Bibcode 2014NatGe 7 787B doi 10 1038 ngeo2252 Mark Robinson 12 zhovtnya 2014 NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University Arhiv originalu za 28 zhovtnya 2014 Procitovano 14 lyutogo 2019 Gaddis L R Staid M I Tyburczy J A Hawke B R Petro N E 2003 PDF Icarus 161 2 262 280 Bibcode 2003Icar 161 262G doi 10 1016 S0019 1035 02 00036 2 Arhiv originalu PDF za 24 sichnya 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Strom R G Lunar Mare Ridges Rings and Volcanic Ring Complexes The Moon Proceedings from IAU Symposium no 47 held at the University of Newcastle Upon Tyne 22 26 March 1971 S K Runcorn H C Urey Dordrecht D Reidel Publishing Company 1972 P 212 213 ISBN 978 94 010 2861 5 Bibcode 1972IAUS 47 187S DOI 10 1007 978 94 010 2861 5 19 Inshe posilannya 14 lyutogo 2019 u Wayback Machine Fogerty C V Watkins R N Lauber C Jolliff B L 2018 Morphometric and Compositional Analysis of a Small Mound of Potentially Evolved Volcanic Material Southwest of Webb U in Mare Fecunditatis PDF 49th Lunar and Planetary Science Conference 19 23 March 2018 held at The Woodlands Texas LPI Contribution No 2083 id 1486 Bibcode 2018LPI 49 1486F Wagner R V Robinson M S 2014 Distribution formation mechanisms and significance of lunar pits Icarus 237 52 60 Bibcode 2014Icar 237 52W doi 10 1016 j icarus 2014 04 002 Kerber L Jozwiak L M Whitten J Wagner R V Denevi B W The Moon Diver Team 2019 PDF 50th Annual Lunar and Planetary Science Conference abstract no 2132 Bibcode 2019LPI 50 3134K Arhiv originalu PDF za 31 serpnya 2021 Procitovano 14 lyutogo 2019 Stopar J 27 serpnya 2014 Mare Pit Topography NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 9 serpnya 2018 Categories for Naming Features on Planets and Satellites Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Arhiv originalu za 22 lipnya 2015 Procitovano 14 lyutogo 2019 Wood C A 16 grudnya 2006 Land of Milk and Honey and Rilles Lunar Photo of the Day originalu za 3 lyutogo 2019 Blewett D T Coman E I Hawke B R Gillis Davis J J Purucker M E Hughes C G 2011 Journal of Geophysical Research 116 E2 Bibcode 2011JGRE 116 2002B doi 10 1029 2010JE003656 Arhiv originalu za 1 sichnya 2020 Procitovano 1 sichnya 2020 Kamata S Sugita S Abe Y Ishihara Y Harada Y Morota T Namiki N Iwata T Hanada H Araki H Matsumoto K Tajika E Kuramoto K Nimmo F 2015 PDF Icarus 250 492 503 Bibcode 2015Icar 250 492K doi 10 1016 j icarus 2014 12 025 Arhiv originalu PDF za 31 sichnya 2019 Procitovano 14 lyutogo 2019 Rajmon D Spudis P 2000 PDF Meteoritics amp Planetary Science 35 supplement A133 Bibcode 2000M amp PSA 35Q 133R Arhiv originalu PDF za 25 kvitnya 2006 Procitovano 14 lyutogo 2019 Hiesinger H Head J W III Wolf U Jaumann R Neukum G 2006 PDF 37th Annual Lunar and Planetary Science Conference March 13 17 2006 League City Texas abstract no 1151 Bibcode 2006LPI 37 1151H Arhiv originalu PDF za 15 chervnya 2022 Procitovano 14 lyutogo 2019 Fernandes V A Burgess R 2005 Volcanism in Mare Fecunditatis and Mare Crisium Ar Ar age studies Geochimica et Cosmochimica Acta 69 20 4919 4934 Bibcode 2005GeCoA 69 4919F doi 10 1016 j gca 2005 05 017 Cohen B A Snyder G A Hall C M Taylor L A Nazarov M A 2001 Argon 40 argon 39 chronology and petrogenesis along the eastern limb of the Moon from Luna 16 20 and 24 samples Meteoritics amp Planetary Science 36 10 1345 1366 Bibcode 2001M amp PS 36 1345C doi 10 1111 j 1945 5100 2001 tb01829 x Luna 16 NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 27 sichnya 2019 Procitovano 13 lyutogo 2019 Sinus Successus Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 originalu za 12 grudnya 2016 Luna 18 NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 27 sichnya 2019 Procitovano 13 lyutogo 2019 ru Glava 17 Kosmicheskaya rutina 1971 1972 8 M NCSSH im A N Bakuleva 2012 674 s ISBN 9785798202935 z dzherela 6 travnya 2014 Luna 20 NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 27 sichnya 2019 Procitovano 13 lyutogo 2019 Chang e 1 Earth Observation Portal ESA originalu za 27 sichnya 2019 Procitovano 13 lyutogo 2019 PDF Defense Mapping Agency Aerospace Center edited by Lawrence A Schimerman 1973 Arhiv originalu PDF za 31 lipnya 2010 Procitovano 14 lyutogo 2019 PosilannyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu More Dostatku Karti z chinnimi nazvami detalej poverhni pivnichno zahidnij kraj 29 bereznya 2019 u Wayback Machine pivnichno shidnij kraj 26 bereznya 2019 u Wayback Machine zahidna chastina 24 lipnya 2019 u Wayback Machine shidna chastina 23 serpnya 2018 u Wayback Machine pivdenno zahidnij kraj 16 lipnya 2018 u Wayback Machine pivdenno shidnij kraj 14 lyutogo 2019 u Wayback Machine Interaktivni karti Misyacya centrovani na More Dostatku fotomozayika 14 lyutogo 2019 u Wayback Machine karta visot 14 lyutogo 2019 u Wayback Machine Literatura z temi v Astrofizichnij informacijnij sistemi NASA Znimki z orbitiDigital Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Moon Lunar and Planetary Institute originalu za 31 travnya 2018 Apollo Image Atlas Lunar and Planetary Institute originalu za 29 sichnya 2019 Storinka dostupu do detalnih znimkiv zroblenih kamerami dlya kartuvannya na Apolloni 15 16 ta 17 14 lyutogo 2019 u Wayback Machine Okremi znimki zonda Lunar Reconnaissance Orbiter iz opisami originalu za 10 lyutogo 2019

Дата публікації:
Топ