Селеногра фія грец Σελήνη місяць γραφή письмо розділ астрофізики що вивчає форму Місяця і метричні характеристики його р

Селеногра́фія (грец. Σελήνη — «місяць» + γραφή — «письмо») — розділ астрофізики, що вивчає форму Місяця і метричні характеристики його рельєфу. Основним завданням науки є нанесення на карту місячних морів, кратерів, гірських хребтів та інших геологічних утворень.

Карта висот Місяця, складена за вимірюваннями зонда LRO. Червоне — височини, синє — низовини; ліворуч — видимий бік, праворуч — зворотний.

Історія

Докладніше: Дослідження Місяця

Зародження селенографії пов'язується з відкриттям Галілео Галілеєм у 1609 гір та кратерів на Місяці за допомогою власного телескопа — до нього більшість філософів вважали, що Місяць є ідеально гладкою сферою.

Першу карту Місяця, не складену на основі спостережень неозброєним оком, видав у 1619 німецький астроном Христоф Шейнер.

Спочатку карти через недосконалість оптики були малодеталізованими і неточними, але з її розвитком поступово покращувались.

В 1750 Йоганн Мейєр стандартизував вивчення місячної поверхні, розробивши систему місячних координат.

В 1834–1837 астрономи Вільгельм Бер і Йоганн Генріх фон Медлер створили першу детальну карту місяця (Mappa Selenographica), яку супроводжував розгорнутий опис місячної поверхні (Der Mond). Протягом кількох десятиліть їхні розробки вважались найкращими, і тільки у 1878 Йоганну Шмідту вдалось створити детальнішу карту. З розвитком фотографії місячна фотографія стала визнаним напрямком досліджень — Паризька обсерваторія випустила фотоатлас Місяця.

З появою космічних апаратів відбувся прорив у вивченні місячної поверхні. 1959 радянський космічний апарат Луна-3 зробив перші у світі знімки зворотнього боку Місяця. Апарати американської програми Рейнджер під номерами 7-9 з 1961 по 1965 передавали на Землю високоякісні знімки поверхні аж до зіткнення з супутником, апарати Сервеєр після м'якого приземлення на поверхню знімали панорами Місяця.

Біля полюсів Місяця є кратери вічної тіні, фотографування дна яких є утрудненим.

Деталі поверхні Місяця

Навіть неозброєним оком на Місяці помітні моря — ділянки (часто великі кратери), вкриті темною застиглою лавою. При збільшенні видно, що поверхня Місяця всіяна кратерами, левова частка яких має імпактне походження. Вали великих кратерів є гірськими хребтами. Трапляються на Місяці й вулкани, гряди, долини, різного походження, а також об'єкти загадкового походження, зокрема «вири» та інші.

Селенографічні координати

Селенографічні координати, аналогічно до географічних, називають широтою і довготою.

Селенографічна широта (β) — кут між радіусом, проведеним з центру Місяця до певної точки поверхні, і площиною екватора.
Селенографічна довгота (λ) — кут між площиною початкового меридіана і площиною меридіана даної точки. Початковий меридіан визначається за кратером Местінг А, що розташований майже в центрі місячного диску.

Висота

Висоту та глибину ділянок поверхні Місяця відраховують від умовної сфери. В цифрових моделях місячного рельєфу, складених за альтиметричними та стереоскопічними даними зонда Lunar Reconnaissance Orbiter, використана сфера радіусом 1737,4 км. Вона ж прийнята в деяких попередніх моделях — ULCN 2005 (побудованій за результатами «Клементини» та деякими іншими даними) та в моделі, створеній на основі вимірювань апарату «Каґуя». Для вимірювань «Чан'е-1» був використаний рівень відліку 1738,0 км. Для порівняння: середній радіус Місяця дорівнює 1737,153 ± 0,010 км.

Див. також

Примітки

Scholten, F.; Oberst, J.; Matz, K.-D.; Roatsch, T.; Wählisch, M.; Speyerer, E. J.; Robinson, M. S. (2012). GLD100: The near-global lunar 100 m raster DTM from LROC WAC stereo image data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12): 3. Bibcode:2012JGRE..117.0H17S. doi:10.1029/2011JE003926.
Smith, D. E.; Zuber, M. T.; Neumann, G. A. та ін. (2010). Initial observations from the Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA). Geophysical Research Letters. 37 (18). Bibcode:2010GeoRL..3718204S. doi:10.1029/2010GL043751. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () ()
LROC WAC DTM GLD100 118m Aug 2013. astrogeology.usgs.gov. 1 серпня 2013. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 30 березня 2015.
Fok, H. S.; Shum, C. K.; Yi, Yuchan та ін. (2011). (PDF). Earth, Planets and Space. 63 (1): 15—23. Bibcode:2011EP&S...63...15F. doi:10.5047/eps.2010.08.005. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2013. Процитовано 30 березня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.

[Scholten_2012-1] Scholten, F.; Oberst, J.; Matz, K.-D.; Roatsch, T.; Wählisch, M.; Speyerer, E. J.; Robinson, M. S. (2012). GLD100: The near-global lunar 100 m raster DTM from LROC WAC stereo image data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12): 3. Bibcode:2012JGRE..117.0H17S. doi:10.1029/2011JE003926.

[Smith_2010-2] Smith, D. E.; Zuber, M. T.; Neumann, G. A. та ін. (2010). Initial observations from the Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA). Geophysical Research Letters. 37 (18). Bibcode:2010GeoRL..3718204S. doi:10.1029/2010GL043751. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () ()

[GLD100-3] LROC WAC DTM GLD100 118m Aug 2013. astrogeology.usgs.gov. 1 серпня 2013. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 30 березня 2015.

[Fok_2011-4] Fok, H. S.; Shum, C. K.; Yi, Yuchan та ін. (2011). (PDF). Earth, Planets and Space. 63 (1): 15—23. Bibcode:2011EP&S...63...15F. doi:10.5047/eps.2010.08.005. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2013. Процитовано 30 березня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()