Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Мо ре Некта ру лат Mare Nectaris море на Місяці в східній частині видимого боку Середній діаметр близько 340 км площа 84

Море Нектару

Море Нектару

Мо́ре Некта́ру (лат. Mare Nectaris) — море на Місяці, в східній частині видимого боку. Середній діаметр — близько 340 км, площа — 84 000 км2, координати центру — 15°12′ пд. ш. 34°36′ сх. д. / 15.2° пд. ш. 34.6° сх. д. / -15.2; 34.6. На північному заході з'єднується з Затокою Суворості Моря Спокою, а на сході межує з місячними Піренеями, за якими лежить Море Достатку.

Море Нектару
лат. Mare Nectaris
image
Море Нектару. Угорі видно частину Затоки Суворості (ліворуч) та Моря Достатку (праворуч)
Координати центра
 15°12′ пд. ш. 34°36′ сх. д. / 15.2° пд. ш. 34.6° сх. д. / -15.2; 34.6
Розмір
 340 км
Епонім
 нектар
Назву затверджено 1935
image
image

image Море Нектару на Вікісховищі
image
image
Карта гравітаційного поля Місяця з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери). Червоне — області посиленої гравітації (маскони); маскон Моря Нектару — праворуч унизу.
image
Уступ Алтай — південно-західна частина краю басейна Моря Нектару

Море Нектару заповнює центральну частину величезного кратера (імпактного басейну). Появою цього басейну розпочався відрізок геологічної історії Місяця, названий за іменем цього моря, — нектарський період.

Назва

Сучасну назву Моря Нектару, як і більшості місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 року (щоправда, він розглядав його разом із Затокою Суворості). У 1935 році цю назву затвердив Міжнародний астрономічний союз.

В давнину це море мало й інші назви. 1645 року Міхаель ван Лангрен об'єднав його з Затокою Суворості під назвою Sinus Batavicus — «Батавська затока». 1647 року Ян Гевелій дав йому ім'я Sinus Extremus Ponti Euxini — «Крайня затока Чорного моря» (самим Чорним морем у нього називалися моря Спокою та Ясності).

Загальний опис

Як і інші місячні моря, Море Нектару утворене темною застиглою лавою. Воно лежить у центральній частині імпактного басейна діаметром 860 км і зовні обмежене його внутрішнім кільцем діаметром близько 350 км. Деякі дослідники розрізняють у цього басейна й інші, слабше виражені кільця. У його межах (у периферичній частині) лежить і Затока Суворості. Край басейна найкраще зберігся на південному заході; ця його частина отримала назву «уступ Алтай» (лат. Rupes Altai). В усі боки від басейна тягнуться деталі рельєфу, створені викидами від удару, що його утворив, — ланцюжки вторинних кратерів та витягнуті западини. Вони простежуються на відстані до 1500 км від центра.

Товщину лавового покриву Моря Нектару оцінюють приблизно в кілометр. Його поверхня лежить на 2,3–2,9 км нижче за (місячний рівень відліку висот). Там спостерігається маскон (область збільшеної сили тяжіння), де гравітаційне прискорення підвищене на 0,070 Ґал.

Деталі поверхні

На краю Моря Нектару знаходиться примітна трійка 100-кілометрових кратерів: та на північному заході (на межі з Затокою Суворості) та дещо південніше. З південним краєм моря зливається, утворюючи «бухту», 120-кілометровий кратер , наполовину залитий лавою.

Окрім того, на берегах моря розташовані менші кратери Бомон, Боненбергер, Годібер, Ісідор та Медлер. У північній частині Моря Нектару є примітний 45-кілометровий «кратер-привид» , майже повністю затоплений лавою. У південно-східній частині моря лежить 11-кілометровий кратер Росс.

На поверхні Моря Нектару видно світлі промені від кількох молодих кратерів. Зокрема, на більшій частині поверхні простежуються промені Теофіла. Крім того, там можна помітити промені сусіднього невеликого кратера Медлер та далекого, але великого кратера Тихо.

Як і в деяких інших місячних морях, уздовж берегів Моря Нектару подекуди тягнуться гряди. В цьому морі вони не утворюють суцільного кільця. Найдовша гряда проходить біля східного берега моря, дещо менша — біля західного. Дуже низька гряда є біля центру моря. Власної назви жодна з них не отримала. Концентричних борозен по краях, характерних для інших місячних морів, Море Нектару не має.

Є в Морі Нектару й прояв вулканізму: невелику (300 км2) ділянку на північному краю кратера Дагер вкривають темні пірокластичні викиди. За межами моря в його басейні трапляються куполоподібні вулкани.

Геологічна історія

Басейн Моря Нектару з'явився 3,8–4,2 млрд років тому. Він молодший за басейни сусідніх морів Спокою та Достатку (що настільки старі, що навіть їх існування є сумнівним), але старший за басейни морів Дощів та Криз. Його появою розпочався період геологічної історії Місяця, що отримав відповідну назву — нектарський період. Пізніше найглибшу частину басейну вкрила базальтова лава (сучасна поверхня моря утворена лавою пізньоімбрійського віку). Після застигання вона дещо просіла та зім'ялася з утворенням гряд. Свій внесок у вигляд моря зробило й метеоритне бомбардування, яке й надалі продовжувало створювати нові кратери. Так, в ератосфенівському періоді з'явився кратер .

  • image
    Басейн Моря Нектару (мозаїка знімків LRO). Ліворуч унизу видно уступ Алтай (яскрава нерівна смужка). Ширина зображення — 1300 км
  • image
    Карта висот цієї ж місцевості (червоне — височини, синє — низовини)

Карти

Карти, видані Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force. Море Нектару розділене між 4 листами (верхні два — 1963 року, нижні — 1965):

  • image
  • image
  • image
  • image

Примітки

  1. Mare Nectaris. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 12 грудня 2014.
  2. Whitford-Stark J. L. (May 1982). . The Moon and the Planets. 23 (3): 323—338. Bibcode:1982M&P....26..323W. doi:10.1007/BF00928015. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015. ()
  3. Tanaka K.L., Hartmann W.K. Chapter 15 – The Planetary Time Scale // The Geologic Time Scale / F. M. Gradstein, J. G. Ogg, M. D. Schmitz, G. M. Ogg. — Elsevier Science Limited, 2012. — P. 275–298. — . — DOI:10.1016/B978-0-444-59425-9.00015-9.
  4. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 217. — .
  5. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651)
  6. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  7. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 200. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 234. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Sinus Extremus Ponti Euxini — у списку назв на с. 234 [ 6 серпня 2018 у Wayback Machine.])
  9. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 204. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  10. Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2006. — P. 27, 205, 220. — .
  11. Wood C. A. (14 серпня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 12 грудня 2014.
  12. Чикмачев В. И. Глава 3.9. Кольца Моря Нектара // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 141–150. — .
  13. Chuck Wood (4 лютого 2008). Four Rings and a Mystery. the-moon.wikispaces.com. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
  14. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
  15. Chuck Wood (4 травня 2004). Inside Nectaris. lpod.org. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
  16. Chuck Wood (17 грудня 2006). Moving West. lpod.org. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
  17. Lena, R., Viegas, R., & Fattinnanzi, C. (Summer 2003). . Journal of the Association of Lunar & Planetary Observers, The Strolling Astronomer. 45 (3). Bibcode:2003JALPO..45c..22L. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  18. Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . з джерела 18 грудня 2013 (на Google Books)
  19. Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). . Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 12 червня 2015.
  20. Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // [1] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 29 вересня 2013
  21. Lunar Impact Crater Database. Losiak A., Kohout T., O’Sulllivan K., Thaisen K., Weider S. (Lunar and Planetary Institute, Lunar Exploration Intern Program, 2009); updated by Öhman T. in 2011. Archived page.
  22. (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2010. Процитовано 12 грудня 2014.

Посилання

  • image Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Море Нектару
  • Карти Моря Нектару з актуальними назвами деталей поверхні: північний захід [ 13 грудня 2016 у Wayback Machine.], північний схід [ 30 травня 2018 у Wayback Machine.], південний захід [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.], південний схід [ 16 липня 2018 у Wayback Machine.]
  • Інтерактивна карта Місяця, центрована на Море Нектару [ 15 червня 2015 у Wayback Machine.]
  • Море Нектару [ 5 липня 2013 у Wayback Machine.] на The-Moon Wiki
  • Charles A. Wood (1 серпня 2006). Rings and Things. Sky and Telescope. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  • Chuck Wood (4 лютого 2008). Four Rings and a Mystery. the-moon.wikispaces.com. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  • Chuck Wood (4 травня 2004). Inside Nectaris. lpod.org. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  • Chuck Wood (17 грудня 2006). Moving West. lpod.org. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Mo re Nekta ru lat Mare Nectaris more na Misyaci v shidnij chastini vidimogo boku Serednij diametr blizko 340 km plosha 84 000 km2 koordinati centru 15 12 pd sh 34 36 sh d 15 2 pd sh 34 6 sh d 15 2 34 6 Na pivnichnomu zahodi z yednuyetsya z Zatokoyu Suvorosti Morya Spokoyu a na shodi mezhuye z misyachnimi Pireneyami za yakimi lezhit More Dostatku More Nektarulat Mare NectarisMore Nektaru Ugori vidno chastinu Zatoki Suvorosti livoruch ta Morya Dostatku pravoruch Koordinati centra 15 12 pd sh 34 36 sh d 15 2 pd sh 34 6 sh d 15 2 34 6Rozmir 340 kmEponim nektarNazvu zatverdzheno 1935 More Nektaru na Vikishovishi Karta gravitacijnogo polya Misyacya z popravkoyu na visotu pererahovano na riven umovnoyi sferi Chervone oblasti posilenoyi gravitaciyi maskoni maskon Morya Nektaru pravoruch unizu Ustup Altaj pivdenno zahidna chastina krayu basejna Morya Nektaru More Nektaru zapovnyuye centralnu chastinu velicheznogo kratera impaktnogo basejnu Poyavoyu cogo basejnu rozpochavsya vidrizok geologichnoyi istoriyi Misyacya nazvanij za imenem cogo morya nektarskij period NazvaSuchasnu nazvu Morya Nektaru yak i bilshosti misyachnih moriv zaproponuvav Dzhovanni Richcholi 1651 roku shopravda vin rozglyadav jogo razom iz Zatokoyu Suvorosti U 1935 roci cyu nazvu zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz V davninu ce more malo j inshi nazvi 1645 roku Mihael van Langren ob yednav jogo z Zatokoyu Suvorosti pid nazvoyu Sinus Batavicus Batavska zatoka 1647 roku Yan Gevelij dav jomu im ya Sinus Extremus Ponti Euxini Krajnya zatoka Chornogo morya samim Chornim morem u nogo nazivalisya morya Spokoyu ta Yasnosti Zagalnij opisYak i inshi misyachni morya More Nektaru utvorene temnoyu zastigloyu lavoyu Vono lezhit u centralnij chastini impaktnogo basejna diametrom 860 km i zovni obmezhene jogo vnutrishnim kilcem diametrom blizko 350 km Deyaki doslidniki rozriznyayut u cogo basejna j inshi slabshe virazheni kilcya U jogo mezhah u periferichnij chastini lezhit i Zatoka Suvorosti Kraj basejna najkrashe zberigsya na pivdennomu zahodi cya jogo chastina otrimala nazvu ustup Altaj lat Rupes Altai V usi boki vid basejna tyagnutsya detali relyefu stvoreni vikidami vid udaru sho jogo utvoriv lancyuzhki vtorinnih krateriv ta vityagnuti zapadini Voni prostezhuyutsya na vidstani do 1500 km vid centra Tovshinu lavovogo pokrivu Morya Nektaru ocinyuyut priblizno v kilometr Jogo poverhnya lezhit na 2 3 2 9 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot Tam sposterigayetsya maskon oblast zbilshenoyi sili tyazhinnya de gravitacijne priskorennya pidvishene na 0 070 Gal Detali poverhniNa krayu Morya Nektaru znahoditsya primitna trijka 100 kilometrovih krateriv ta na pivnichnomu zahodi na mezhi z Zatokoyu Suvorosti ta desho pivdennishe Z pivdennim krayem morya zlivayetsya utvoryuyuchi buhtu 120 kilometrovij krater napolovinu zalitij lavoyu Okrim togo na beregah morya roztashovani menshi krateri Bomon Bonenberger Godiber Isidor ta Medler U pivnichnij chastini Morya Nektaru ye primitnij 45 kilometrovij krater privid majzhe povnistyu zatoplenij lavoyu U pivdenno shidnij chastini morya lezhit 11 kilometrovij krater Ross Na poverhni Morya Nektaru vidno svitli promeni vid kilkoh molodih krateriv Zokrema na bilshij chastini poverhni prostezhuyutsya promeni Teofila Krim togo tam mozhna pomititi promeni susidnogo nevelikogo kratera Medler ta dalekogo ale velikogo kratera Tiho Yak i v deyakih inshih misyachnih moryah uzdovzh beregiv Morya Nektaru podekudi tyagnutsya gryadi V comu mori voni ne utvoryuyut sucilnogo kilcya Najdovsha gryada prohodit bilya shidnogo berega morya desho mensha bilya zahidnogo Duzhe nizka gryada ye bilya centru morya Vlasnoyi nazvi zhodna z nih ne otrimala Koncentrichnih borozen po krayah harakternih dlya inshih misyachnih moriv More Nektaru ne maye Ye v Mori Nektaru j proyav vulkanizmu neveliku 300 km2 dilyanku na pivnichnomu krayu kratera Dager vkrivayut temni piroklastichni vikidi Za mezhami morya v jogo basejni traplyayutsya kupolopodibni vulkani Geologichna istoriyaBasejn Morya Nektaru z yavivsya 3 8 4 2 mlrd rokiv tomu Vin molodshij za basejni susidnih moriv Spokoyu ta Dostatku sho nastilki stari sho navit yih isnuvannya ye sumnivnim ale starshij za basejni moriv Doshiv ta Kriz Jogo poyavoyu rozpochavsya period geologichnoyi istoriyi Misyacya sho otrimav vidpovidnu nazvu nektarskij period Piznishe najglibshu chastinu basejnu vkrila bazaltova lava suchasna poverhnya morya utvorena lavoyu piznoimbrijskogo viku Pislya zastigannya vona desho prosila ta zim yalasya z utvorennyam gryad Svij vnesok u viglyad morya zrobilo j meteoritne bombarduvannya yake j nadali prodovzhuvalo stvoryuvati novi krateri Tak v eratosfenivskomu periodi z yavivsya krater Basejn Morya Nektaru mozayika znimkiv LRO Livoruch unizu vidno ustup Altaj yaskrava nerivna smuzhka Shirina zobrazhennya 1300 km Karta visot ciyeyi zh miscevosti chervone visochini sinye nizovini KartiKarti vidani Aeronautical Chart Information Center United States Air Force More Nektaru rozdilene mizh 4 listami verhni dva 1963 roku nizhni 1965 PrimitkiMare Nectaris Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 26 grudnya 2013 Procitovano 12 grudnya 2014 Whitford Stark J L May 1982 The Moon and the Planets 23 3 323 338 Bibcode 1982M amp P 26 323W doi 10 1007 BF00928015 Arhiv originalu za 13 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Tanaka K L Hartmann W K Chapter 15 The Planetary Time Scale The Geologic Time Scale F M Gradstein J G Ogg M D Schmitz G M Ogg Elsevier Science Limited 2012 P 275 298 ISBN 978 0 444 59425 9 DOI 10 1016 B978 0 444 59425 9 00015 9 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 217 ISBN 9780521544146 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 200 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 234 DOI 10 3931 e rara 238 Sinus Extremus Ponti Euxini u spisku nazv na s 234 6 serpnya 2018 u Wayback Machine Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 204 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Grego P The Moon and How to Observe It Springer Science amp Business Media 2006 P 27 205 220 ISBN 978 1 846 28243 0 Wood C A 14 serpnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 7 serpnya 2014 Procitovano 12 grudnya 2014 Chikmachev V I Glava 3 9 Kolca Morya Nektara Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 141 150 ISBN 978 5 9221 1105 8 Chuck Wood 4 lyutogo 2008 Four Rings and a Mystery the moon wikispaces com Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 11 chervnya 2015 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Chuck Wood 4 travnya 2004 Inside Nectaris lpod org Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 11 chervnya 2015 Chuck Wood 17 grudnya 2006 Moving West lpod org Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 11 chervnya 2015 Lena R Viegas R amp Fattinnanzi C Summer 2003 Journal of the Association of Lunar amp Planetary Observers The Strolling Astronomer 45 3 Bibcode 2003JALPO 45c 22L Arhiv originalu za 13 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 18 21 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 z dzherela 18 grudnya 2013 na Google Books Fassett C I Head J W Kadish S J Mazarico E Neumann G A Smith D E Zuber M T 2012 Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0H06F doi 10 1029 2011JE003951 Arhiv originalu za 23 serpnya 2017 Procitovano 12 chervnya 2015 Wilhelms D Chapter 11 Upper Imbrian Series 1 1987 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 29 veresnya 2013 Lunar Impact Crater Database Losiak A Kohout T O Sulllivan K Thaisen K Weider S Lunar and Planetary Institute Lunar Exploration Intern Program 2009 updated by Ohman T in 2011 Archived page PDF Defense Mapping Agency Aerospace Center edited by Lawrence A Schimerman 1973 Arhiv originalu PDF za 31 lipnya 2010 Procitovano 12 grudnya 2014 PosilannyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu More Nektaru Karti Morya Nektaru z aktualnimi nazvami detalej poverhni pivnichnij zahid 13 grudnya 2016 u Wayback Machine pivnichnij shid 30 travnya 2018 u Wayback Machine pivdennij zahid 27 listopada 2020 u Wayback Machine pivdennij shid 16 lipnya 2018 u Wayback Machine Interaktivna karta Misyacya centrovana na More Nektaru 15 chervnya 2015 u Wayback Machine More Nektaru 5 lipnya 2013 u Wayback Machine na The Moon Wiki Charles A Wood 1 serpnya 2006 Rings and Things Sky and Telescope Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Chuck Wood 4 lyutogo 2008 Four Rings and a Mystery the moon wikispaces com Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Chuck Wood 4 travnya 2004 Inside Nectaris lpod org Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Chuck Wood 17 grudnya 2006 Moving West lpod org Arhiv originalu za 6 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015

Дата публікації:
Топ