Марія Капніст

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Капніст.

Марі́я Ростисла́вівна Капні́ст (справжнє ім'я: Маріетта Ростиславівна Капніст; 22 березня 1914(19140322) — 25 жовтня 1993) — українська акторка театру і кіно, заслужена артистка УРСР, шляхтянка, донька графа; праонука українського поета, драматурга і громадсько-політичного діяча Василя Капніста. Жертва сталінського терору і в'язень ГУЛАГу.

Капніст Марія Ростиславівна
Ім'я при народженні	Маріетта Ростиславівна Капніст
Народилася	22 березня 1914(1914-03-22) Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла	25 жовтня 1993(1993-10-25) (79 років) Київ, Україна дорожньо-транспортна пригода
Поховання	Велика Обухівка
Громадянство	Російська імперія→ СРСР→ Україна
Діяльність	кіноакторка
Alma mater	Російський державний інститут сценічних мистецтв (1934)
Роки діяльності	1956-1993
Діти	дочка Радислава
Батьки	Ростислав Ростиславович Капніст (*1875 — †1921) Анастасія Дмитрівна Байдак (*1882 — †1930)
Провідні ролі	Наїна («Руслан і Людмила»)
IMDb	ID 0438455
Нагороди та премії
Заслужений артист України

Життєпис

Дитинство

Маріетта Ростиславівна Капніст народилася 22 березня 1914 року в Санкт-Петербурзі, в особняку на Англійській набережній, у родині графа Ростислава Ростиславовича Капніста (1875–1921), нащадка українського дворянського роду, засновники якого були вихідцями з грецького острова Занте (нині — Закінф), що належав Венеційській республіці. Граф мав великі землеволодіння у Хорольському повіті Полтавської губернії. Надавав фінансову допомогу революціонерам, допомагав більшовикам ввозити з-за кордону примірники газети «Искра».

Двоюрідний прадід Марії (рідний брат її прадіда Петра Васильовича Капніста) — український поет, драматург і громадсько-політичний діяч Василь Васильович Капніст (1758–1823).

Мати Марії — Анастасія Дмитрівна Байдак (1882–1930) — із роду кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, гетьмана Павла Полуботка та козацько-старшинського роду Дуніних-Борковських. Знала 8 мов.

Марія була п'ятою і найменшою дитиною в сім'ї. Мала старшу сестру Єлизавету, а також трьох братів — Василя, Григорія та Андрія. До семи років жила в Санкт-Петербурзі, у сімейному особняку на Англійській набережній. В гості до Капністів приходили найвідоміші городяни, серед яких був і Федір Шаляпін, закоханий у Анастасію Дмитрівну. Звернув увагу Шаляпін і на юну Мірочку (так Маріетту звали рідні та друзі). Давав їй уроки вокалу і хвалив її першу сценічну роботу в домашньому спектаклі.

Батьки Марії Капніст 1900-ті-1910-ті	Будинок Капністів на Англійській набережній у Санкт-Петербурзі 2016	Марія Капніст із братами та старшою сестрою кінець 1910-х	Марія Капніст із братами та старшою сестрою кінець 1910-х-початок 1920-х

Після Жовтневого перевороту родина переїхала на дачу в Судак, де жила бабуся. З 1920 року, коли більшовики захопили Крим, граф Капніст мав, як і всі дворяни, ходити в місцеву управу відзначатися.

13 січня 1921 року більшовики розстріляли графа — за звинуваченнями у допомозі Добровольчій армії та активну участь у повстанні кримських татар 1918 року (реабілітований 29 червня 1995 року прокуратурою Автономної республіки Крим). Перед розстрілом граф три тижні провів у підвалі судакської ЧК разом з Аделаїдою Герцик. «Графу К.» присвячений перший з п'яти «Підвальних нарисів» Аделаїди Герцик, що має назву «Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті») — у ньому вона описує останні дні життя Ростислава Капніста і його побачення з дітьми.

Марія Капніст про смерть батька розповіла журналістам таке:

«Коли з'явилася «надзвичайка» — було вивішено оголошення: всім дворянам, титулованим особам прийти в ГПУ, інакше розстріл. Коли хтось запитав батька: «Ти підеш?» — він відповів: «Я не боягуз». «Я благаю, тато, не ходи!». Він пішов. А у нас був такий круглий стіл. І ось я пам'ятаю стакан — раптом сам розбився на дрібні шматочки, ніби хтось його вдарив. Пізно ввечері тато повернувся, але наступного дня його забрали. Потім його розстріляли ... А тітку вбили на моїх очах. Мені було близько шести років, але я пам'ятаю обличчя тих людей. Один з них сказав іншому, вказуючи на мене: «Дивись, якими очима вона на нас дивиться. Пристрель її». Я закричала: «Ви не можете! У вас немає наказу!» Я тоді вже все знала. Три тисячі людей розстріляли за одну ніч. На горі Алчак. Ніхто не знає, що творилося в Криму. Ми голодували жахливо. Мололи виноградні кісточки ... врятувалися дельфінячим жиром — один рибалка впіймав дельфіна ...». Оригінальний текст (рос.) «Когда появилась «чрезвычайка» — было вывешено объявление: всем дворянам, титулованным особам прийти в ГПУ, иначе расстрел. Когда кто-то спросил отца: «Ты пойдешь?» — он ответил: «Я не трус». «Я умоляю, папа, не ходи!». Он ушел. А у нас был такой круглый стол. И вот я помню стакан — вдруг сам разбился на мелкие кусочки, как будто кто-то его ударил. Поздно вечером папа вернулся, но на следующий день его забрали. Потом его расстреляли... А тетю убили на моих глазах. Мне было около шести лет, но я помню лица тех людей. Один из них сказал другому, указывая на меня: «Смотри, какими глазами она на нас смотрит. Пристрели ее». Я закричала: «Вы не можете! У вас нет приказа!» Я тогда уже все знала. Три тысячи человек расстреляли за одну ночь. На горе Алчак. Никто не знает, что творилось в Крыму. Мы голодали ужасно. Мололи виноградные косточки... спаслись дельфиньим жиром — один рыбак поймал дельфина...»».

У 1921 році більшовики також зруйнували дачу-особняк Капністів. Марії, її мамі та братам вдалося уникнути арешту. Кілька років овдовіла Анастасія Байдак викладала в Криму, щоб заробити на життя.

Навчання

Марія у 1920-ті-1930-ті

Перший вирок — 8 років таборів
1942

У 1927 році захворіла тітка у Києві — Марія переїхала до неї. Закінчила у Києві трудову школу, але мріяла про театр. Вирішила повернутися до Ленінграду, де вступила до театральної студії Юрія Юр'єва при Ленінградському драматичному театрі імені Олександра Пушкіна. Але студію закрили — тому знову повернулася до Києва, вступила в шлюб (в інтерв'ю, де про це сказала — не поточнила, з ким саме) і вступила на фінансовий факультет Інституту народного господарства. Та вчитися на фінансиста Марії було «нудно» — і вона знову повернулася до Ленінграду і вступила до театрального інституту. У місті зустріла колишнього шанувальника своєї старшої сестри Єлизавети — інженера-електрика Георгія Холодовського, знайомого ще по Судаку. Між ними зав'язалися романтичні стосунки.

У 1934 році, коли вбили Сергія Кірова, який дружив з родиною Капністів, знову почалася чистка неблагонадійних. Тоді ж Марія відмовила Лаврентію Берії, який звернув на неї увагу під час змагань на стадіоні: Марія мала вражаюче волосся — коси, товщиною в руку, і ефектну пишну фігуру (важила тоді більше 90 кілограмів). Зрештою, через дворянське походження, — її виключили з театрального інституту із забороною мешкати у Ленінграді. Змушена повернутися до Києва. Працювала бухгалтером у Києві, пізніше — у Батумі (Грузія).

Табори

У 1937 році — перший арешт. Але згодом Марію відпустили. 27 серпня 1941 року — заарештована знову. За «антирадянську пропаганду». Засудили за статтею 58-10 частина 1 («пропаганда і агітація, що містять заклик до повалення радянської влади») до 8-ми років виправно-трудових таборів.

У 1950 році, у тюремній лікарні Степлагу, в Казахстані, де жила на поселенні й працювала у вугільних копальнях, народила доньку Радиславу (скорочено — Рада). Батьком дівчинки був вільнонайманий польський інженер, шляхтич, Ян Волконський, який любив Марію.

Про своє народження і батька Радислава розповідала журналістам таке:

«Якось горів степ, де працювали засуджені. Він дізнався, що там знаходиться і мама, примчав туди на коні і її, єдину з усіх, врятував. Сам дуже обгорів. І коли вони вийшли з лікарні, мама його запитала: «Чим я тобі зобов'язана?» Він сказав: «Народженням дочки». І вона пішла на цей крок, думаючи, що нічого не вийде ...». Оригінальний текст (рос.) «Как-то горела степь, где работали осужденные. Он узнал, что там находится и мама, примчался туда на коне и ее, единственную из всех, спас. Сам очень обгорел. И когда они вышли из больницы, мама его спросила: «Чем я тебе обязана?» Он сказал: «Рождением дочери». И она пошла на этот шаг, думая, что ничего не получится…».

Ян Волконський пропонував Марії шлюб, але вона відмовилася. За даними доньки — через те, що не могла забути Георгія Холодовського, який всі табірні роки підтримував її посилками — надсилав переважно сухарі, сухофрукти та цибулю, що рятували від голоду і цинги. Коли Раді виповнилося три роки, Яна Волконського розстріляли.

Ось як Марія Капніст згадувала той період:

«Мене збиралися відправити на інший об'єкт, в інший табір. І ось я падаю з вікна другого поверху, калічу ногу, тільки б не розлучатися з донькою. Тут нова біда: сподобалося моє дитя прокурорші. Почала вмовляти: віддай, вона у мене людиною стане. А ти що їй даси? Хочеш, заплачу тобі добре? Я рішуче відмовлялася, а страх серце заморожував... Потім Раду взяли вільнонаймані, чоловік і дружина, приїжджали в табір, а жили біля пристані. Від нас на пристань брали чоловіків вантажити мішки. Я, щоб дочку побачити, одягала чоловічу робу і грузила мішки. А Раду посаджу на лавку біля вікна, щоб бачити. Ношу і на дочку дивлюся. І сила невідомо звідки бралася...». Оригінальний текст (рос.) «Меня собирались отправить на другой объект, в другой лагерь. И вот я падаю из окна второго этажа, калечу ногу, только бы не разлучаться с дочкой. Тут новая беда: приглянулось мое дитя прокурорше. Начала обхаживать: отдай, она у меня человеком станет. А ты что ей дашь? Хочешь, заплачу тебе хорошо? Я решительно отказывалась, а страх сердце леденил... Потом Раду взяли вольнонаемные, муж и жена, приезжали в лагерь, а жили возле пристани. От нас на пристань брали мужчин грузить мешки. Я, чтобы дочку повидать, одевала мужскую робу и грузила мешки. А Раду посажу на лавку у окна, чтобы видеть. Ношу и на дочку гляжу. И сила неизвестно откуда бралась...».

27 серпня 1949 року звільнена зі Степлагу і направлена на поселення в село Казачинське Казачинского району Красноярського краю.

Вдруге засуджена у грудні 1951 року. Десять років таборів отримала за те, що заступилася за доньку: побачила, як її ображає вихователька в дитячому садку, і накинулася на жінку з кулаками. Вихователька, яка виявилася коханкою кадебіста, потім довго лежала в лікарні.

Доньку відібрали і відправили до дитбудинку. Якого саме — матері не повідомили. Дівчинку розшукала табірна подруга Марії Капніст — Валентина Базавлук, яка вже відбула свій термін і саме мала вийти на волю. Вона знайшла Раду в Єсаулівському дитбудинку під Красноярськом і домоглася її переведення в дитбудинок у Харкові, де сама жила. Валентина Базавлук відвідувала Раду щодня, а на вихідні — забирала до себе.

Також подруга Марії поїхала до Москви, де змогла потрапити на прийом до Анастаса Мікояна. Серед іншого, поскаржилася йому на незаконне ув'язнення Капніст. Мікоян почав з'ясовувати, чому Марія стільки років знаходиться в таборах. Завдяки його втручанню її звільнили раніше — 10 лютого 1956 року, з Ангарлагу Іркутської області (у таборі вона мала бути до 1963 року).

Після звільнення Марія поїхала до Москви. На вокзалі її зустрічав Георгій Холодовський. Дуже постарілу жінку — спочатку не впізнав. Ця зустріч шокувала Марію. Ось як вона описувала її журналістам:

«На волю пощастило їхати пасажирським поїздом. Зайшла в туалетну кімнату привести себе до ладу. Вмиваюся, а з дзеркала дивиться на мене незнайома бабуся з короткою стрижкою, зі зморщеним, опалим обличчям. Злякалася і вискочила в коридор, там офіцер біля вікна, запитує: «Що з вами?» Я показую на туалет — там якась стара. Він відкриває двері — нікого. І тут я зрозуміла: бабуся — це я. Від такого страшного відкриття підкосилися ноги ... І ось московський вокзал. Іду і думаю, як зустріне мене мій друг, що скажемо один одному через стільки років. Він не впізнав мене ... Я підійшла ближче і ледь чутно сказала: «Юл, Юл». Як колись в дитинстві, коли грали в піжмурки. Страшні конвульсії пробігли його помертвілим обличчям. Кинувся до мене, я його відштовхнула і побігла — мені було все одно: під потяг або ще куди. Друг наздогнав мене». Оригінальний текст (рос.) «На волю посчастливилось ехать пассажирским поездом. Зашла в туалетную комнату привести себя в порядок. Умываюсь, а из зеркала смотрит на меня незнакомая бабуся с короткой стрижкой, со сморщенным, опавшим лицом. Испугалась и выскочила в коридор, там офицер у окна, спрашивает: «Что с вами?» Я показываю на туалет — там какая-то старуха. Он открывает двери — никого. И тут я поняла: бабуся — это я. От такого страшного открытия подкосились ноги... И вот московский вокзал. Иду и думаю, как встретит меня мой друг, что скажем друг другу через столько лет. Он не узнал меня... Я подошла ближе и чуть слышно сказала: «Юл, Юл». Как когда-то в детстве, когда играли в жмурки. Страшные конвульсии пробежали по его помертвевшему лицу. Кинулся ко мне, я его оттолкнула и побежала — мне было все равно: под поезд или еще куда. Друг догнал меня».

З Холодовським потім дружили все життя, їздили один до одного в гості. Він кілька разів пропонував одружитися, але Марія не давала згоди.

Реабілітація

Марія Капніст у ролі ігумені у фільмі «Таврія»
1959

У тому ж 1956 році поїхала до Києва. Оселилася у своєї подруги з 1930-х років Анни Пильняк на Деміївці (тоді — Сталінці) в приватному будинку. Працювала масажисткою, почала зніматися у кіно (перша роль-епізод — у фільмі 1956 року «Одна ніч» режисерів Максима Руфа та Олександра Музіля). За порадою знайомих — потрапила на прийом до письменника і академіка Миколи Бажана, якому розказала про свої поневіряння. За його сприяння Спілка радянських письменників України оформила Марію Капніст опікуном дружини одного з письменників, яка жила на Гоголівській вулиці в одноповерховому будинку «з примітивними зручностями».

У 1958 році — реабілітована. Постановою Верховного суду РРФСР вирок і всі наступні рішення у справі Капніст були скасовані і справу щодо неї припинено за відсутністю складу злочину.

З 1960 року — штатна актриса Театру кіноактора Кіностудії імені Олександра Довженка. Їй діставалися переважно невеликі ролі та епізоди.

Забрати доньку з харківського дитбудинку не змогла, оскільки їй видали довідку про те, що вона не може виховувати дитину — через порушення нервової системи. Також не мала постійної зарплатні і впорядкованого режиму життя — постійно їздила у відрядження на зйомки. Врешті — Раду удочерила Валентина Базавлук.

Про свої перші зустрічі з мамою Рада згадувала так:

«Зі мною поруч багато років була Валентина Іванівна, я любила її. І коли мені сказали: «Приїхала твоя мама», я злякалася. А раптом вона мене забере? Та й в дитбудинку всі торочили: «Не та мати, яка народила, а та, яка виховала». У мене, дитини, просто зафіксувалося, що мама мене кинула, і я її карала своєю дитячою неусвідомленою жорстокістю. Кожен раз, коли мама приїжджала в дитбудинок, я ховалася від неї, і всі мене шукали. Перший раз мене силою притягли до матері. Вона до мене кинулася і почала обіймати, цілувати: «Радочка, миленька, дорога». Це було ридання всього тіла. А мене це дико дратувало, і я думала: «Коли ж ці тортури закінчаться!»». Оригінальний текст (рос.) «Со мной рядом много лет была Валентина Ивановна, я любила ее. И когда мне сказали: «Приехала твоя мама», я испугалась. А вдруг она меня заберет? Да и в детдоме все твердили: «Не та мать, которая родила, а та, которая воспитала». У меня, ребенка, просто зафиксировалось, что мама меня бросила, и я ее наказывала своей детской неосознанной жестокостью. Каждый раз, когда мама приезжала в детдом, я пряталась от нее, и все меня искали. Первый раз меня силой притащили к матери. Она ко мне бросилась и стала обнимать, целовать: «Радочка, миленькая, дорогая». Это было рыдание всего тела. А меня это дико раздражало, и я думала: «Когда же эта пытка закончится!»».

Відносини матері і доньки налагодились, тільки коли Радислава стала підлітком.

Із 1980 року Капніст — член Спілки кінематографістів України. Із 1988 — Заслужена артистка УРСР.

Ось як відгукувалася про неї художниця Тетяна Голембієвська:

«У побуті Марія Капніст була зовсім беззахисна: витала в емпіреях, жила новими образами в кіно. Постійно у Марії витягали гаманці, вона втрачала ключі, документи... Вічно в її квартирі на вулиці Кавказькій, отриманої від кіностудії, жили якісь дівчатка, яким нікуди було подітися, якісь хлопчики, яким треба було десь перебути, якісь абітурієнти, студенти, жінки з понівеченими долями, яким потрібно було допомогти... Марія Ростиславівна була дуже енергійною і імпульсивною. Могла о третій годині ночі привезти нам додому проліски — хотіла, щоб ми перші вдихнули аромат весни. Або раптово приїхати до мене в майстерню: «Тетяночко, я вас так давно не бачила!». Оригінальний текст (рос.) «В быту Мария Капнист была совершенно беззащитна: витала в эмпиреях, жила новыми образами в кино. Постоянно у Марии вытаскивали кошельки, она теряла ключи, документы… Вечно в ее квартире на улице Кавказской, полученной от киностудии, жили какие-то девочки, которым некуда было деться, какие-то мальчики, которым надо было где-то перебыть, какие-то абитуриенты, студенты, женщины с исковерканными судьбами, которым надо было помочь… Мария Ростиславовна была очень энергичной и импульсивной. Могла в три часа ночи привезти нам домой подснежники — хотела, чтобы мы первые вдохнули аромат весны. Или внезапно приехать ко мне в мастерскую: «Танечка, я вас так давно не видела!».

За словами Радислави, Марія Капніст була віруючою людиною і ніколи не розлучалася з фамільною іконкою Козельщанської Божої Матері, завжди давала милостиню. Також, навіть у 70 років, мала дівочу фігуру, легко робила «берізку», гарно плавала і займалася йогою.

Смерть

Після таборів — ніколи не користувалася метро та підземними переходами — вони нагадували їй шахти Казахстану

На початку жовтня 1993 року потрапила в ДТП — у Києві, неподалік Кіностудії імені Олександра Довженка, намагалася перейти проспект Берестейський, але потрапила під колеса автомобіля. Лікарі нічого вдіяти вже не змогли — 25 жовтня 1993 року Марія Капніст померла в Олександрівській лікарні.

Останні хвилини життя мами Радислава Капніст згадувала так:

«В останні хвилини життя їй було особливо важко. Її везли в реанімацію. І вона змусила раптом мене нахилитися. «Мамочка, — питаю, — що таке?» «Неси по життю рід Капністів. Якщо не ти, то хто? — сказала вона пошепки. — Дай мені слово». Так вона взяла з мене обіцянку займатися Капністами». Оригінальний текст (рос.) «В последние минуты жизни ей было особенно трудно. Её везли в реанимацию. И она заставила вдруг меня наклониться. «Мамочка, — спрашиваю, — что такое?» «Неси по жизни род Капнистов. Если не ты, то кто? — сказала она шепотом. — Дай мне слово». Так она взяла с меня обещание заниматься Капнистами».

Похована Марія Капніст у родовому селі Велика Обухівка, на Полтавщині, на родинному цвинтарі Капністів, поруч з прадідом, Василем Васильовичем Капністом.

Родина

Мала старшу сестру Єлизавету (1904–1921) та трьох братів — Василя (1907–1926), Григорія (1908–1976) та Андрія (1910–1989).

Єлизавета померла у 1921 році, через два дні після розстрілу батька, від «нервового раптового паралічу». Василь, за даними «Літературної газети», — потонув, а Андрій змінив графське прізвище на Копніст. Григорій з 1922 року працював чорноробом по радгоспам і в лісництвах, з 1925 року, після закінчення школи, — рахівником в екскурсійному бюро, з осені — в дорожньому відділі комунального господарства в Москві. Потім — техніком-топографом в бюро «Волгостроя». 26 квітня 1930 року — арештований в Москві, засуджений до 3 років заслання і відправлений в Східносибірський край. Пізніше — звільнений, працював топографом. Помер у Ярославлі у 1976 році.

У 1950 році Марія народила доньку Радиславу (померла у серпні 2023 року). Ім'я дівчинці дала на честь героїні оповідання Максима Горького «Макар Чудра». Радислава закінчила Харківський політехнічний інститут, працювала на Харківському авіаційному заводі інженером-технологом. Має двох синів — Ростислава та Георгія Капніста. Та двох онуків — Ярослава Ростиславовича та Ростислава Ростиславовича (останній народився 22 березня 1996 року, в день народження Марії Капніст).

Ось що у 2005 році Радислава Капніст розповіла про своїх дітей на онуків журналістам:

«Моєму старшому синові Ростиславу 33 роки, у нього двоє дітей. Онуку Ярославу вже 12 років, а молодший, Ростислав, народився 22 березня 1996 року, в день народження Марії Ростиславівни. Він — Ростистав Ростиславович-молодший, як його прадід. Молодший син — Георгій Капніст — творча натура. Йому 20 років, вчиться на 3-му курсі Банківської академії. У нього чудовий стиль письма, може годинами писати наукові роботи. Георгій серйозно вивчає родовід Капністів». Оригінальний текст (рос.) «Моему старшему сыну Ростиславу 33 года, у него двое детей. Внуку Ярославу уже 12 лет, а младший, Ростислав, родился 22 марта 1996 года, в день рождения Марии Ростиславовны. Он — Ростистав Ростиславович-младший, как его прадед. Младший сын — Георгий Капнист — творческая натура. Ему 20 лет, учится на 3-м курсе Банковской академии. У него великолепный слог, может часами писать научные работы. Георгий серьезно изучает родословную Капнистов».

Вшанування пам'яті

Поштова марка України, випущена до сторіччя від дня народження Марії Капніст
2014

• Марії Капніст присвячено документальний фільм «Марія Капніст. Три свята» українського режисера Віктора Василенка (1989).
• Марії Капніст присвячено документальний фільм «Горда сльоза» українського режисера Сергія Дарійчука (2009).
• 16 травня 2014 року Укрпошта ввела в обіг поштову марку № 1370 «Марія Капніст. 1914–1993. 100 років від дня народження».
• 13 вересня 2014 року на будинку № 27/5 по вулиці Василя Липківського до століття від дня народження Марії Капніст, урочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену акторці.
• 15 листопада 2018 року депутати Київської міської ради перейменували вулицю Желябова (названу на честь російського революціонера-народника Андрія Желябова) на вулицю Марії Капніст.

Фільмографія

Марія Капніст зіграла у понад 120 художніх фільмах і створила галерею гострохара́ктерних образів у кіно — графинь, дам, монахинь, відьом, циганок і чарівниць.

Фільм	роль	рік	режисер	кіностудія
Одна ніч	епізод	1956	Олександр Музіль, Максим Руф	Ленфільм
Дорогою ціною	циганка	1957	Марко Донський	ім. О. Довженка
Під золотим орлом	піаністка	1957		ім. О. Довженка
Проста річ	гостя	1958	Тамаз Меліава	ім. О. Довженка
Іванна	монахиня	1959	Віктор Івченко	ім. О. Довженка
Таврія	ігуменя	1959	Юрій Лисенко	ім. О. Довженка
Далеко від Батьківщини	мадам Дюваль	1960	Олексій Швачко	ім. О. Довженка
Кров людська — не водиця	солдатка	1960	Микола Макаренко	ім. О. Довженка
Летючий корабель	чаклунка	1960	Михайло Юферов, Артур Войтецький	ім. О. Довженка
Роман і Франческа	епізод	1960	Володимир Денисенко	ім. О. Довженка
Дмитро Горицвіт	матір куркуля	1961	Микола Макаренко	ім. О. Довженка
За двома зайцями	пані в ілюзіоні	1961	Віктор Іванов	ім. О. Довженка
Ми, двоє чоловіків	пасажирка (стара з гусаком)	1962	Юрій Лисенко	ім. О. Довженка
Рибки захотілось	теща	1963	Микола Шейко	ім. О. Довженка
Срібний тренер	служниця	1963	Віктор Івченко	ім. О. Довженка
Ключі від неба	лаборантка	1964	Віктор Іванов	ім. О. Довженка
Лушка	швея-модистка	1964	Леопольд Бескодарний, Ігор Самборський	ім. О. Довженка
Тіні забутих предків	епізод	1964	Сергій Параджанов	ім. О. Довженка
Війна і мир	пані на балі	1965	Сергій Бондарчук	Мосфільм
До уваги громадян та організацій	стара біля дошки оголошень	1965	Артур Войтецький	ім. О. Довженка
Немає невідомих солдат	пильна громадянка	1965	Суламіф Цибульник	ім. О. Довженка
Хочу вірити	сусідка	1965	Микола Мащенко	ім. О. Довженка
	панянка	1966		Укртелефільм
Їх знали тільки в обличчя	піаністка	1966	Антон Тимонішин	ім. О. Довженка
Білі хмари	лікар	1968	Роллан Сергієнко	ім. О. Довженка
Великі клопоти через маленького хлопчика	учителька	1968	Олександр Муратов,	ім. О. Довженка
Падав іній	стара	1968	Віктор Івченко	ім. О. Довженка
Помилка Оноре де Бальзака	кузина Бетті	1968	Тимофій Левчук	ім. О. Довженка
Сини йдуть у бій	Харитониха	1969	Віктор Туров	Беларусьфільм
В'язні Бомона	староста барака	1970	Юрій Лисенко	ім. О. Довженка
Мир хатам, війна палацам	монахиня	1970	Ісаак Шмарук	ім. О. Довженка
Олеся	Мануйлиха	1970	Борис Івченко	ім. О. Довженка
Салют, Маріє!	епізод	1970	Йосип Хейфіц	Ленфільм
У тридев'ятому царстві...	пасажирка літака; фрейліна в помаранчевому	1970	Євген Шерстробитов	ім. О. Довженка
	епізод	1971		Одеська
(Де ви, лицарі?)	Парасковія Іллівна, сусідка Ковальчука і Голубчика	1971	Леонід Биков	ім. О. Довженка
Руслан і Людмила	Наїна	1971	Олександр Птушко	Мосфільм
Віра, Надія, Любов	стара в лікарні	1972	Ісаак Шмарук	ім. О. Довженка
Пропала грамота	відьма	1972	Борис Івченко	ім. О. Довженка
Це солодке слово — свобода!	епізод	1972	Вітаутас Жалакявічус	Литовська, Мосфільм
Кортик	графиня	1973	Микола Калінін	Беларусьфільм
Горя боятися — щастя не бачити	придворна пані царя Дормідонта	1973	Віктор Туров	Беларусьфільм
Новосілля. Хроніка подільського села	Фекла	1973	Василь Ілляшенко	ім. О. Довженка
Стара фортеця	Раневська	1973	Олександр Муратов	ім. О. Довженка
Біле коло	сварлива баба	1974	Юрій Лисенко	ім. О. Довженка
Бронзовий птах	графиня Софія Павлівна	1974	Микола Калінін, Володимир Корш-Саблін	Беларусьфільм
Кохання з першого погляду	чарівниця	1975	Резо Есадзе	Грузія-фільм
Пам'ять землі	баба Орися	1976	Борис Савченко	ім. О. Довженка
Синій птах		1976	Джордж К'юкор	Ленфільм, 20th Century Fox, Тауер Інтертеймент, Вінкс Філм
Табір іде в небо	Ізергіль	1976	Еміль Лотяну	Мосфільм
Квартет Гварнері	графиня	1977	Вадим Костроменко	Одеська
Нісенітниця	акторка	1977	Михайло Іллєнко	ім. О. Довженка
Солдатки	тітка Марина	1977	Валентин Козачков	Одеська
Якщо ти підеш...	тітка Марфа	1977	Микола Літус, Віталій Шунько	ім. О. Довженка
Дике полювання короля Стаха	економка	1979	Валерій Рубінчик	Беларусьфільм
	бабуся	1979		ім. М. Горького
Циган	стара циганка	1979		Одеська
Скарбничка	клієнтка Кокареля графиня	1980	Михайло Григор'єв, Володимир Савельєв	ім. О. Довженка
Капіж	епізод	1981	Андрій Бенкендорф	ім. О. Довженка
Андрій і злий чарівник	стара	1981		Беларусьфільм
Повернення Баттерфляй	хатня господиня	1982	Олег Фіалко	ім. О. Довженка
	епізод	1982	Микола Літус, Іван Симоненко	ім. О. Довженка
Усмішки Нечипорівки	Секлета	1982	Олег Бійма	Укртелефільм
Вечори на хуторі біля Диканьки	стара на весіллі	1983	Юрій Ткаченко	Укртелефільм
Комічний коханець, або Любовні витівки сера Джона Фальстафа	пані у вуалі	1983	Валерій Рубінчик	ТО Екран
Володьчине життя	учителька німецької мови	1984	Анатолій Буковський	ім. О. Довженка
Іванко і цар Поганин	Сова	1984	Борис Небієрідзе	ім. О. Довженка
Шанс	Міліца Федорівна	1984		Мосфільм
Спокуса Дон-Жуана	епізод	1985	Григорій Колтунов, Василь Левін	Одеська
Золотий ланцюг	гостя Евереста Ганувера	1986	Олександр Муратов	ім. О. Довженка
	епізод	1986		ім. О. Довженка
Поруч з вами	епізод	1986	Микола Малецький	ім. О. Довженка
Прем'єра у Сосновці	костюмер обласного театру	1986	Аркадій Микульський	ім. О. Довженка
Двоє на острові сліз	жінка на цвинтарі	1986	Віктор Дашук	Беларусьфільм
Нові пригоди янкі при дворі короля Артура	фатум; лицар; ігуменья	1987	Віктор Гресь	ім. О. Довженка
Прощавай, шпана замоскворецька…	баба Роза	1987		ім. М. Горького
Пуща	економка	1987		Беларусьфільм
Борис Годунов (фільм-опера)	епізод	1987	Борис Небієрідзе	Укртелефільм
Галявина казок	стюардеса; реєстратор шлюбу; бабуся з дитиною	1988	Леонід Горовець, Микола Засєєв-Руденко	ім. О. Довженка, Держтелерадіо СРСР
Історія однієї більярдної команди	ворожка Аманда	1988	Себастьян Аларкон	Мосфільм
Чоловік для молодої жінки	Надірова	1988		Азербайджан-фільм
Етюди про Врубеля	епізод	1989	Леонід Осика	ім. О. Довженка
	епізод	1989	Петро Марусик	ім. О. Довженка
Відьма	відьма	1990	Галина Шигаєва	ім. О. Довженка
Два патрони на мамонта	Явдоха	1990		Ялтафільм
Мистецтво жити в Одесі	Маня	1990	Георгій Юнгвальд-Хількевич	Одеська
Анна Карамазофф	бабуся Соня	1991	Рустам Хамдамов	Мосфільм, Victoria film
Білі одежі	стара — хатня робітниця Туманової	1991		Беларусьфільм
Екстрасенс	епізод	1991	Геннадій Глаголєв	Одеська, ФБ-33
Лох — переможець води	член мафії	1991		Ленфільм
Людожер	Катерина Федорівна Жгутова стара політкаторжанка	1991		Катарсис
Мічені	бабуся у взуттєвій майстерні	1991		Ленфільм
Серця трьох	стара сеньйора Солано	1992	Володимир Попков	ім. О. Довженка, Ялтафільм
Темні води	мати — ігуменя	1993		Віктор Зуєв продакшн ЛТД
	стара	1993
	епізод	1994	Василь Ілляшенко	ім. О. Довженка

Див. також

• Капністи

Примітки

1. Капнист Ростислав Ростиславович [ 1 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Реабилитированные историей. Автономная Республика Крым: Книга третья. — Симферополь: АнтиквА, 2006. — С. 105-106. —
2. Капніст Марія Ростиславівна [ 2 червня 2021 у Wayback Machine.] // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С. 286.
3. Капнисты // Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 2. — Киев, 1910. — С. 295.
4. Отдел III // Весь Петроград на 1915 год: адресная и справочная книга г. Петрограда. — Петроград, 1915. — С. 271.
5. Капніст Р. О., Іваницький О. О. Капніст Ростислав Ростиславович [ 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
6. Чабан Н. Мария Капнист. В огне непоколебимая // Зоря. Область. — 2014. — 9 липня. — С. 8.
7. Лисниченко И. Посетив Францию после 20 лет сталинских лагерей, графиня Капнист жаловалась: «За границей жить не могу! Так и не привыкла выключать за собой свет!» [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Факты и комментарии. — 2003. — 21 марта. — С. 28.
8. Леонтович О. Моя тітонька Міра... [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр. — 2009. — № 3. — С. 15-17.
9. Шостак Н. Актерский талант заметил Шаляпин, а Берия сослал в лагеря [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // КП в Украине. — 2013. — 30 жовтня.
10. Леонтович О. Та, що несла людям жайворонків [ 18 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Слово просвіти. — 2003. — 9-15 квітня. — С. 9.
11. Інтерв'ю доньки Марії — Радислави Капніст — для сюжету «Марія Капніст» ( на 2-й хвилині 50-й секунді) // Телеканал «Культура». — 2010. — 19 серпня.
12. Мария Капнист. Графиня рудников // Капков С.В. Эти разные, разные лица: Легенди советского кино. — М.: Алгоритм, 2001. — С. 355-368. —
13. Капнист М. Р. В огне непоколебимы [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175.
14. Todesreif // Герцык Аделаида. Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — С. 136-152. —
15. Капнист М. Р. В огне непоколебимы [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175-176.
16. Про Григорія Ростиславовича Капніста [ 7 березня 2022 у Wayback Machine.] на сайті міжнародної правозахисної організації «Меморіал»
17. Капнист М. Р. В огне непоколебимы [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 176.
18. Азаров И. Мария Капнист — графиня из ГУЛАГа [ 1 березня 2021 у Wayback Machine.] // Литературная газета. — 2016. — №13.
19. Капніст Р. О., Іваницький О. О. Капніст Марія Ростиславівна [ 1 березня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
20. Цимбал Г. Рада, дочь знаменитой актрисы графини марии капнист: «Когда мама отказалась делать аборт, ее начали пытать: опускали в ледяную ванну и избивали ногами» [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Факты. — 2005. — 21 березня.
21. "В огні неспалима". Марія Капніст: Інформаційно-бібліографічний список. — К., 2012. — 8 с.
22. Костенко Т. «С любовью, твоя баба Яна» : так подписывала свои письма дочери актриса Мария Капнист, которой 22 марта исполнилось бы 94 года [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Комсомольская правда. — 2007. — 24 марта. — С. 5.
23. Капнист М. Р. В огне непоколебимы [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 177-178.
24. Капнист М. Р. В огне непоколебимы [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 179.
25. Литвиненко Т. «Проста історія» однієї дворянки (Марія Ростиславівна Капніст) // Кіно-Театр. — 2003. — № 2. — С. 56-57.
26. Марія Капніст Три Свята на YouTube
27. Панорама українського кіно 2008—2009^{[недоступне посилання з липня 2019]}
28. Фільм «Горда сльоза» на YouTube
29. . http://www.ukrposhta.com/. УДППЗ «Укрпошта». Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 6 жовтня 2014.
30. . http://i-pro.kiev.ua/. Інформаційна аґенція культурних індустрій ПРО. 11.09.2014. Архів оригіналу за 09.10.2014. Процитовано 4 жовтня 2014.
31. Рішення Київської міської ради від 15 листопада 2018 року № 17/6068 «Про перейменування вулиці у Шевченківському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 137 (5188). — 18 грудня. — С. 3. [ з першоджерела 26 серпня 2019.]

Джерела

Основні

• Азаров И. Мария Капнист — графиня из ГУЛАГа [ 1 березня 2021 у Wayback Machine.] // Литературная газета. — 2016. — №13.
• Білан А. Дарувати силу іншим (Видатній жінці і актрисі Марії Ростиславівні Капніст виповнилося б 85 років) // Українська культура. — 2000. — №3. — С. 18.
• "В огні неспалима". Марія Капніст: Інформаційно-бібліографічний список. — К., 2012. — 8 с.
• Капніст Марія Ростиславівна [ 2 червня 2021 у Wayback Machine.] // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С. 286.
• Капніст Марія Ростиславівна [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.] // Митці України: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ: "Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана", 1992. — С. 287.
• Капнист М. Р. В огне непоколебимы [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175-179.
• Капніст Марія [ 14 січня 2022 у Wayback Machine.] // УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 607.
• Капніст Р. О., Іваницький О. О. Капніст Марія Ростиславівна [ 1 березня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
• Капніст Р. О., Іваницький О. О. Капніст Ростислав Ростиславович [ 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
• Капнист Ростислав Ростиславович [ 1 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Реабилитированные историей. Автономная Республика Крым: Книга третья. — Симферополь: АнтиквА, 2006. — С. 105-106. —
• Костенко Т. «С любовью, твоя баба Яна»: так подписывала свои письма дочери актриса Мария Капнист, которой 22 марта исполнилось бы 94 года [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Комсомольская правда. — 2007. — 24 березня. — С. 5.
• Кучерявий О. Останні інтерв’ю й остання роль матері Марії // Українська культура. — 1994. — № 9/10. — С. 19-20.
• Леонтович О. Моя тітонька Міра... [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр. — 2009. — № 3. — С. 15-17.
• Леонтович О. Та, що несла людям жайворонків [ 18 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Слово просвіти. — 2003. — 9-15 квітня. — С. 9.
• Лисниченко И. Когда на вечере в доме кино объявили, что Мария Капнист умерла, у ее знакомой прямо в зале… треснуло серебряное колечко, однажды приглянувшееся знаменитой актрисе: ровно 10 лет назад, 25 октября 1993 года, ушла из жизни Мария Капнист, игравшая графиню в «Бронзовой птице» и колдунью Наину в «Руслане и Людмиле» // Факты и комментарии. — 2003. — 25 жовтня. — С. 6.
• Лисниченко И. Посетив Францию после 20 лет сталинских лагерей, графиня Капнист жаловалась: «За границей жить не могу! Так и не привыкла выключать за собой свет!» [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Факты и комментарии. — 2003. — 21 березня. — С. 28.
• Литвиненко Т. «Проста історія» однієї дворянки (Марія Ростиславівна Капніст) // Кіно-Театр. — 2003. — № 2. — С. 56-57.
• Мария Капнист. Графиня рудников // Капков С.В. Эти разные, разные лица: Легенди советского кино. — М.: Алгоритм, 2001. — С. 355-368. —
• Про долю актриси Марії Капніст (За участи Раїси Недашківської) // Територія кіно. Авторська програма Сергія Тримбача (телеканал «Культура»). — 2017. — з 08.37 по 18.45.
• Самолевская О. Главная роль Марии Капнист [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // День. — 2014. — 23 грудня.
• Скалій Р. Мозаїка спогадів про Марію Капніст [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр. — 2007. — № 5. — С. 25-28.
• Топачевський А. Мистецьке коло козацького роду [ 18 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Слово «Просвіти». — 2009. — №30 (30 липня — 5 серпня). — С. 10.
• Цимбал Г. «Не смейтесь над старостью человека, чьей молодости вы не видели» [ 11 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Сегодня. — 2002. — 15 лютого. — С. 11.
• Цимбал Г. Рада, дочь знаменитой актрисы графини марии капнист: «Когда мама отказалась делать аборт, ее начали пытать: опускали в ледяную ванну и избивали ногами» [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Факты. — 2005. — 21 березня.
• Чабан Н. Мария Капнист. В огне непоколебимая // Зоря. Область. — 2014. — 9 липня. — С. 8.
• Шостак Н. Актерский талант заметил Шаляпин, а Берия сослал в лагеря [ 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] // КП в Украине. — 2013. — 30 жовтня.

Додаткові

• Журавлева Л. Родовое проклятие колдуньи Наины // Караван историй. — №3. — С. 114-133.
• Капніст Марія Ростиславівна // Спілка кінематографістів України: довідкове видання / редкол.: Т. В. Левчук (відп. ред.) та ін.; вступ. ст.: Н. М. Капельгородської, А. І. Щербака; авт.-упоряд.: Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, Є. Н. Махтіна. — Київ: Мистецтво, 1985. — С. 68—69.
• Капнисты // Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 2. — Киев, 1910. — С. 295.
• Кочевська Л. Марія Капніст. Сторінки незвичайної долі: спогади. — К.: Фотовідеосервіс, 1994. — 109 с.
• Лазечко П. Капністи: меценати української культури // Дзвін. — 2003. — №4. — С. 111-113.
• Марія із роду Капністів // Убийвовк Л. Жінки незвичайної долі. — Полтава: Форміка, 2007. — С. 72-85.
• Марія Ростиславівна Капніст // Славетний рід Капністів / Ред. Т. Бойко. — Миргород, 2008. — С. 23-29.
• Панкратьєв С. Голгофа Марии Капнист // Правда Украины. — 2005. — 8-14 грудня. — С. 24.
• Панкратьєв С. Марія з роду Капністів // Літературна Україна. — 2005. — 21 квітня. — С. 8.
• Рудченко Н. Марія з роду Капністів // Прапор перемоги (Миргород). — 2005. — 27 квітня.
• Рясний А. Графиня, актриса, каторжанка … // Село полтавське. — 1995. — 30 березня. — С. 4.
• Рясний А. Сторінки незвичайної долі // Зоря Полтавщини. — 1995. — 6 червня. — С. 4.
• Топачевський А. Рід Капністів // Літературна Україна. — 1998. — 26 березня.
• Цимбал Г. В огне непоколебимая // Натали. — 2005. — № 7. — С. 108-115.
• Чабак Р. Графиня, яка заходила до клітки з тигром // Вечірній Київ. — 2003. — 31 жовтня. — С. 3.
• Яремчук А. Марія з роду Капністів // Новини кіноекрана. — 1988. — № 8. — С. 11-13.

Посилання

• Марія Капніст на сайті DzygaMDB
• Марія Капніст [ 20 жовтня 2009 у Wayback Machine.] на сайті kino-teatr.ru
• Марія Капніст [ 23 квітня 2009 у Wayback Machine.] на сайті peoples.ru
• Марія Капніст [ 16 липня 2016 у Wayback Machine.] на сайті «Бессмертный барак»