Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Оберон Оберон ОберонДані про відкриттяДата відкриття 11 січня 1787В

Оберон (супутник)

Оберон (супутник)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Оберон.
Оберон

image
Оберон

Дані про відкриття
Дата відкриття 11 січня 1787
Відкривач(і) Гершель
Планета Уран
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 583 520 км
Орбітальний період 13,46 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0014
Нахил орбіти 0,058° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина 14.1
Діаметр 1522,8 км
Площа поверхні 7285 тис. км²
Об'єм 1849 млн. км³
Маса 3,014× 1021 кг
Густина 1,63 г/см³
Період обертання навколо своєї осі 13,46 діб
Нахил осі обертання ~0°
Альбедо 0,23
Температура поверхні 75 К (−198 °C) К
Атмосфера
Інші позначення

image Оберон у Вікісховищі

Оберо́н — другий за розміром та масою супутник планети Уран, дев'ятий за масою супутник планет Сонячної системи. Також відомий як «Уран IV». Відкритий Вільямом Гершелем 1787 року і названий Обероном на честь міфічного царя фей і ельфів, персонажа твору Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі». Це найбільш далекий від Урана серед великих його супутників. Його орбіта частково розташована за магнітосферою Урана.

За одним з припущень Оберон сформувався з акреційного диску, що існував навколо Урана відразу після утворення планети. Супутник, ймовірно, має кам'яне ядро і крижану мантію, при цьому кількість льоду становить 50%, каменю — 30%, метану та азоту — 20%. Між мантією та ядром, можливо, є шар рідкої води. Поверхня Оберона темна з червоним відтінком. ЇЇ рельєф був сформований в основному ударами астероїдів і комет, що залишили численні кратери, найбільший з яких сягає 210 км у діаметрі. Оберон вкриває система грабенів та урвищ, що утворилися внаслідок розривів поверхневої кори під час розширення внутрішніх шарів на ранніх етапах еволюції.

Оберон досліджувала лише космічна станція «Вояджер-2». Декілька знімків дозволили отримати відомості про 40% поверхні супутника.

Історія відкриття, найменування та вивчення

Оберон було відкрито Вільямом Гершелем 1787 року, через 6 років після відкриття ним же Урана. Того ж дня він відкрив і найбільший супутник Урана — Титанію. Пізніше Гершель повідомив про відкриття ще чотирьох супутників, хоча згодом ці відомості були визнані хибними. Через низьку потужність телескопів того часу протягом 50 років після відкриття Титанію та Оберон не бачив ніхто, окрім Гершеля. Сучасні аматорські телескопи вищого класу дозволяють спостерігати за цими супутниками з Землі.

Спочатку Оберон називали «Другим супутником Урана», а 1848 року Вільям Лассел дав йому назву «Уран II», хоча інколи він використовував і нумерацію Вільяма Гершеля, де Титанія та Оберон іменувалися як Уран II та Уран IV відповідно. Нарешті, 1851 року Лассел перейменував чотири відомих на той час супутники римськими цифрами за порядком їх віддаленості від планети, і відтоді Оберон став називатися «Уран IV».

Згодом усі супутники Урана було названо на честь персонажів творів Вільяма Шекспіра і Александра Поупа. Оберон отримав назву на честь царя фей та ельфів Оберона, персонажа твору «Сон літньої ночі». Назви для всіх чотирьох відомих на той час супутників Урана запропонував син Вільяма Гершеля — Джон у 1852 році на прохання Вільяма Лассела. Роком раніше Лассел відкрив два інших супутники — Аріель та Умбріель. До польоту «Вояджера-2» про супутник було відомо небагато. У результаті наземних спектрографічних спостережень було встановлено наявність на Обероні водного льоду.

Орбіта

Орбіта Оберона розташована на відстані близько 584 000 кілометрів від Урана, і тому Оберон — найвіддаленіший від планети серед 5 найбільших супутників. Орбіта Оберона має невеликий ексцентриситет і нахил відносно екватора Урана. Його орбітальний період становить приблизно 13,5 днів і збігається з періодом обертання навколо своєї осі. Іншими словами, Оберон є синхронним супутником, завжди оберненим до планети одним боком. Значна частина орбіти Оберона пролягає поза магнітосферою Урана. У результаті його поверхня знаходиться під прямою дією сонячного вітру. А півкуля, що розташована з протилежного боку відносно до напряму руху орбітою, під час проходження всередині магнітосфери планети бомбардується ще й частками магнітосферної плазми, оскільки вони обертаються навколо планети швидше за Оберон (з тим же періодом, що й Уран навколо своєї осі). Таке бомбардування може призвести до потемніння цієї півкулі, що й спостерігається на всіх супутниках Урана, крім Оберона.

Оскільки Уран обертається довкола Сонця мало не на боці, а площина екватору (і орбіт) його великих супутників приблизно збігається з його власною площиною екватору, сезонні цикли на них дуже своєрідні. Кожен полюс Оберона 42 роки перебуває в повній темряві і 42 роки — на безперервному сонячному світлі, причому під час літнього сонцестояння Сонце на полюсі майже сягає зеніту. Політ «Вояджера-2» 1986 року збігся з літнім сонцестоянням у південній півкулі, тоді як майже вся північна перебувала в темряві. Один раз на 42 роки (під час рівнодення на Урані) Земля опиняється у площині його екватора. Тоді стає можливим спостереження взаємних затемнень супутників. Одне з таких затемнень, що тривало протягом майже шести хвилин, спостерігалося з Землі 4 травня 2007 року, коли Оберон закрив Умбріель.

Склад і внутрішня будова

Густина Оберона більше за густину подібних супутників Сатурна і становить 1,63 г/см3. Цей параметр з високою ймовірністю вказує, що Оберон складається на 50% з водяного льоду, на 30% із каменю і на 20% з метану та азоту. Наявність водяного льду підтвердили спектрографічні спостереження, за допомогою яких вдалося виявити його кристали на поверхні супутника. За наднизьких температур, характерних для супутників Урана, лід змінює свої властивості і стає подібним до каменю. На півкулі, оберненій у протилежний орбітальному рухові супутника бік, абсорбційні смуги водного льоду набагато сильніші, ніж на передній півкулі (у інших супутників Урана — навпаки). Причина такої різниці між півкулями невідома. Можливо, справа в тому, що передня півкуля зазнає сильнішого метеоритного бомбардування, що видаляє з неї лід. Темна речовина могла утворитися під дією іонізуючого випромінювання на органічні сполуки (наприклад, на метан, що утворює з кригою клатрати).

Оберон може бути диференційований на кам'яне ядро і крижану мантію. Якщо це справді так, то радіус ядра (480 км) становить приблизно 63% від радіусу супутника, а маса ядра приблизно дорівнює 54% маси Оберона — пропорції обчислено виходячи з приблизного складу супутника. Тиск у центрі Оберона сягає приблизно 0,5 ГПа (5 кбар). Поточний стан крижаної мантії невідомий. Якщо лід містить достатню кількість аміаку або будь-якого іншого антифризу, то на Обероні може існувати рідкий океан на межі ядра з мантією. Товщина цього океану може досягати 40 кілометрів, а температура була б близько 180 К. Втім, внутрішня будова Оберона сильно залежить від його термальної історії, яка наразі залишається маловивченою.

Поверхня

Оберон є найтемнішим супутником Урана після Умбріеля. Його поверхня демонструє сильний опозиційний ефект: при збільшенні фазового кута з 0° до 1° відбивна здатність зменшується з 31% до 22%. Таким чином, геометричне альбедо Оберона дорівнює 31% (а альбедо Бонда — 14%). Поверхня супутника здебільшого червоного кольору, за винятком свіжих викидів навколо ударних кратерів (білих або злегка блакитних). Серед основних супутників Урана Оберон — найчервоніший, причому його передня півкуля значно червоніша за задню. Зазвичай почервоніння поверхні небесних тіл — результат космічного вивітрювання, спричиненого бомбардуванням поверхні зарядженими частинками і мікрометеоритами протягом часу існування Сонячної системи. Однак у випадку Оберона почервоніння поверхні, ймовірно, викликано акрецією червонуватого матеріалу (який надходить із зовнішньої частини системи Урана — можливо, з ), що відбувається переважно на півкулі, спрямованій у бік орбітального руху.

image
Карта Оберона з позначенням кратерів і каньйона, складена на основі фотографії «Вояджера-2»

Назви на Обероні отримали деталі рельєфу двох типів — кратери та каньйон. Концентрація кратерів на Обероні більше, ніж на інших супутниках Урана: їх стільки, що при утворенні нових кратерів зникає стільки ж старих і їх загальна кількість не змінюється. Це показує, що поверхня Оберона старша за поверхню решти супутників Урана, і свідчить про відсутність на ній масштабної тектонічної активності. Діаметр найбільшого з відомих кратерів —  — 206 кілометрів. Довкола багатьох кратерів є світлі промені — ймовірно, викиди льоду. Дно найбільших кратерів темне. На деяких знімках на лімбі Оберона видно 11-кілометрову височину. Не виключено, що це центральна гірка ще одного кратера, і тоді його діаметр повинен бути близько 375 кілометрів. На Обероні є і каньйони — видовжені западини з крутими схилами. Однак вони тут значно менше поширені, ніж на Титанії. Обриви, що їх обмежують, ймовірно, пов'язані з розломами, які можуть бути як старими, так і недавно утвореними. Молоді розломи місцями перетинають промені викидів з кратерів; отже, ці кратери старші за розломи. Найпомітніший каньйон Оберона — каньйон Моммур (лат. Mommur Chasma, читається «Моммур Хасма»).

Рельєф Оберона створюється двома конкуруючими процесами: формуванням ударних кратерів і ендогенним відновленням поверхні. Перший процес діяв протягом усієї історії супутника, і це основний фактор формування рельєфу. Другий процес почався не одразу. Він мав головним чином тектонічний характер і призвів до утворення каньйонів, які за своєю суттністю є велетенськими тріщинами у крижаній корі. Розтріскування кори було викликане, швидше за все, розширенням Оберона, яке відбулося у два етапи (на 0,5% та 0,4%). Їм відповідає поява старих і молодих каньйонів.

На дні найбільших кратерів Оберона (таких, як Гамлет, Макбет і Отелло) видно темну речовину. Крім того, темні плями є і поза кратерами (в основному на півкулі, передній за рухом супутника орбітою). Деякі вчені припускають, що ці плями — наслідок кріовулканізму, коли крізь утворені розриви в крижаній корі на поверхню виливалася забруднена вода, яка при застиганні утворила темну поверхню. Таким чином, це аналоги місячних морів (де замість води була лава). За іншою версією темну речовину вибито з глибоких шарів ударами метеоритів (це можливо у випадку, якщо Оберон деякою мірою диференційований, і під крижаною корою лежить більш темний матеріал).

Назви деталей рельєфу Оберона
(всі взяті з творів Шекспіра)
Назва Названо на честь Тип Довжина (діаметр), км Широта, ° Довгота, °
Моммур — чарівний ліс, місто або країна з Каньйон 537 −16,3 323,5
Антоній Марк Антоній, із твору «Антоній та Клеопатра» Кратер 47 −27,5 65,4
Цезар Цезар із твору «Юлій Цезар» 76 −26,6 61,1
Коріолан Гней Коріолан із твору «Коріолан» 120 −11,4 345,2
Фальстаф Фальстаф із п'єси 124 −22,1 19,0
Принц Гамлет з однойменного твору 206 −46,1 44,4
Лір Лір із твору «Король Лір» 126 −5,4 31,5
Макбет Макбет з однойменного твору 203 −58,4 112,5
Отелло з твору «Отелло» 114 −66,0 42,9
Ромео Ромео Монтеккі з твору «Ромео і Джульєтта» 159 −28,7 89,4

Походження та еволюція

Найімовірніше, Оберон сформувався з акреційного диска, який або існував довкола Урана протягом якогось часу після формування планети, або утворився при потужному зіткненні, яке, швидше за все, і надало Урану дуже великий нахил осі обертання. Точний склад туманності невідомий, але висока густина Оберона та інших супутників Урана в порівнянні з супутниками Сатурна вказує на те, що в ній було менше води. Значна кількість вуглецю й азоту може перебувати у вигляді оксиду вуглецю та молекулярного азоту, а не у вигляді метану та аміаку. Супутники, що утворюються в таких туманностях, міститимуть менше води, льоду (що містить CO і N2 у складі клатратів) та більше каменю, чим, можливо, і пояснюється висока густина.

Утворення Оберона, ймовірно, тривало протягом декількох тисяч років. Зіткнення, що супроводжували акрецію, розігрівали зовнішні шари супутника. Максимальна температура (близько 230 К), ймовірно, була досягнута на глибині близько 60 кілометрів. Після завершення формування зовнішній шар охолов, а внутрішній став нагріватися через розпад радіоактивних елементів, що були в його надрах. Поверхневий шар внаслідок охолодження стискався, тоді як внутрішній внаслідок розігріву розширився. Це створило у корі Оберона сильне напруження і, як наслідок, численні розломи. Можливо, саме так з'явилася існуюча нині система каньйонів. Цей процес тривав близько 200 мільйонів років і, отже, припинився кілька мільярдів років тому.

Тепла від початкової акреції і подальшого розпаду радіоактивних елементів могло вистачити для плавлення льоду, якщо в ньому є які-небудь антифризи — аміак або сіль. Танення могло призвести до розділення льоду і каменю і формування кам'яного ядра, оточеного крижаною мантією. На їх межі міг з'явитися шар рідкої води (океан), що містить аміак. Евтектична температура цієї суміші — 176 К. Якщо температура океану опускалася нижче цього значення, то зараз він замерзлий. Замерзання призвело б до його розширення, і це могло зробити внесок у розтріскування кори (утворення каньйонів). Проте дані про геологічну історію Оберона досі дуже мізерні і базуються лише на дослідженнях «Вояджера-2» в січні 1986 року.

Дослідження

image
Дослідження Урана та його супутників космічним апаратом «Вояджер-2»

Єдині зображення Оберона великим планом було отримано завдяки космічному апарату «Вояджер-2», який сфотографував супутник під час досліджень Урана в січні 1986 року. Найменша відстань між ними становила 470 600 км, і знімки супутника мають роздільну здатність близько 6 кілометрів (лише Міранду та Аріель було знято з більшою роздільністю). Зображення вкривають 40% поверхні, але лише 25% її відзнято достатньо добре для геологічного картування. Під час польоту «Вояджера» південна півкуля Оберона (як і інших супутників) була обернена до Сонця, а північна була неосвітленою, тож не могла бути вивчена (на північному полюсі панувала полярна ніч тривалістю 42 роки). Жоден інший космічний апарат не відвідував Уран або Оберон.

У 2020-х роках, можливо, буде запущена дослідницька програма НАСА — Uranus orbiter and probe. До складу програми входитиме орбітальний апарат і атмосферний зонд. Крім того, група зі 168 учених представила Європейському космічному агентству програму-місію . У програмі описано подорож до зовнішньої частини Сонячної системи, кінцевою метою якої є планета Уран. Метою вищеназваних програм є уточнення знань про Уран і його супутники.

Оберон у культурі

Оберон
у сестринських Вікіпроєктах
Портал
image Файли у Вікісховищі?

Довкола подій, що начебто відбулися на Обероні із земною експедицією, будується сюжет науково-фантастичної трилогії Сергія Павлова «Місячна веселка». «Місяцем», що фігурує в назві повісті, і є Оберон — четвертий супутник («місяць») Урана. За мотивами першої повісті фантастичної трилогії було знято однойменний пізньорадянський фільм.

Одна з повістей американського письменника-фантаста Едмонда Гамільтона —  — описує Оберон як планету, вкриту вулканами, із кам'яною поверхнею і океанами з рідкої лави, расою «вогневиків» (англ. Flame-Throwers) і покладами рідкісного елемента-антигравітанта — «левіуму».

Професор Ніклаус Вірт назвав Обероном свою останню мову програмування за назвою супутника.

Примітки

  1. Площа поверхні отримана через радіус r : image.
  2. Об'єм v отриманий через радіус r : image.

Посилання

  1. Ness, N. F.; Acuna, Mario H.; Behannon, Kenneth W.; et al. (1986). Magnetic Fields at Uranus. Science. 233 (4759): 85—89. Bibcode:1986Sci...233...85N. doi:10.1126/science.233.4759.85. PMID 17812894.
  2. Mousis, O. (2004). Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula – Implications for regular satellite composition. Astronomy & Astrophysics. 413: 373—380. Bibcode:2004A&A...413..373M. doi:10.1051/0004-6361:20031515.
  3. Smith, B. A.; Soderblom, L.A.; Beebe, A. et al. (1986). Voyager 2 in the Uranian System: Imaging Science Results. Science. 233 (4759): 97—102. Bibcode:1986Sci...233...43S. doi:10.1126/science.233.4759.43. PMID 17812889.
  4. Hussmann, H.; Sohl, Frank; Spohn, Tilman (2006). Subsurface oceans and deep interiors of medium-sized outer planet satellites and large trans-neptunian objects. Icarus. 185 (1): 258—273. Bibcode:2006Icar..185..258H. doi:10.1016/j.icarus.2006.06.005.
  5. Herschel, William, Sr. (1787). An Account of the Discovery of Two Satellites Revolving Round the Georgian Planet. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 77 (0): 125—129. doi:10.1098/rstl.1787.0016.
  6. Herschel, William, Sr. (1788). On George's Planet and its satellites. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 78 (0): 364—378. Bibcode:1788RSPT...78..364H. doi:10.1098/rstl.1788.0024.
  7. Herschel, William (1798). On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus; The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced; And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 88 (0): 47—79. Bibcode:1798RSPT...88...47H. doi:10.1098/rstl.1798.0005.
  8. Struve, O. (1848). Note on the Satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 8 (3): 44—47. Bibcode:1848MNRAS...8...43.
  9. Herschel, John (1834). On the Satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 3 (5): 35—36. Bibcode:1834MNRAS...3Q..35H.
  10. Newton, Bill; Teece, Philip (1995). The guide to amateur astronomy. Cambridge University Press. с. 109. ISBN .
  11. Lassell, W. (1848). Observations of Satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 8 (3): 43—44. Bibcode:1848MNRAS...8...43.
  12. Lassell, W. (1850). Bright Satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 10 (6): 135. Bibcode:1850MNRAS..10..135L.
  13. Lassell, W. (1851). Letter from William Lassell, Esq., to the Editor. Astronomical Journal. 2 (33): 70. Bibcode:1851AJ......2...70L. doi:10.1086/100198.
  14. Kuiper, G. P. (1949). The Fifth Satellite of Uranus. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 61 (360): 129. Bibcode:1949PASP...61..129K. doi:10.1086/126146.
  15. Lassell, W. (1852). Beobachtungen der Uranus-Satelliten. Astronomische Nachrichten. 34: 325. Bibcode:1852AN.....34..325.
  16. Lassell, W. (1851). On the interior satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 12: 15—17. Bibcode:1851MNRAS..12...15L.
  17. Planetary Satellite Mean Orbital Parameters. Jet Propulsion Laboratory, California Institute of Technology. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 12 березня 2012.
  18. Grundy, W. M.; Young, L.A.; Spencer, J.R.; et al. (2006). Distributions of H2O and CO2 ices on Ariel, Umbriel, Titania, and Oberon from IRTF/SpeX observations. Icarus. 184 (2): 543—555. arXiv:0704.1525. Bibcode:2006Icar..184..543G. doi:10.1016/j.icarus.2006.04.016.
  19. Hidas, M.G.; Christou, A.A.; Brown, T.M. (2008). An observation of a mutual event between two satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society: Letters. 384 (1): L38—L40. Bibcode:2008MNRAS.384L..38H. doi:10.1111/j.1745-3933.2007.00418.x.
  20. Jacobson, R. A.; Campbell, J.K.; Taylor, A.H. and Synnott, S.P. (1992). The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and Earth based Uranian satellite data. The Astronomical Journal. 103 (6): 2068—78. Bibcode:1992AJ....103.2068J. doi:10.1086/116211.
  21. Bell III, J.F.; McCord, T.B. (1991). A search for spectral units on the Uranian satellites using color ratio images (Conference Proceedings). Lunar and Planetary Science Conference, 21st, Mar. 12-16, 1990. Houston, TX, United States: Lunar and Planetary Sciences Institute. с. 473—489.
  22. Karkoschka, E. (2001). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus. 151: 51—68. Bibcode:2001Icar..151...51K. doi:10.1006/icar.2001.6596.
  23. Helfenstein, P.; Hiller, J.; Weitz, C. and Veverka, J. (1990). Oberon: color photometry and its geological implications. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference. Lunar and Planetary Sciences Institute, Houston. 21: 489—490. Bibcode:1990LPI....21..489H.
  24. Buratti, B. J.; Mosher, Joel A. (1991). Comparative global albedo and color maps of the Uranian satellites. Icarus. 90: 1—13. Bibcode:1991Icar...90....1B. doi:10.1016/0019-1035(91)90064-Z.
  25. Oberon Nomenclature Table Of Contents. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 8 квітня 2013.
  26. Plescia, J. B. (1987). Cratering history of the Uranian satellites: Umbriel, Titania and Oberon. Journal of Geophysical Research. 92 (A13): 14918—14932. Bibcode:1987JGR....9214918P. doi:10.1029/JA092iA13p14918.
  27. Oberon: Hamlet. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 30 серпня 2010.
  28. Moore, J. M.; Schenk, Paul M.; Bruesch, Lindsey S. et.al. (2004). Large impact features on middle-sized icy satellites (pdf). Icarus. 171 (2): 421—43. Bibcode:2004Icar..171..421M. doi:10.1016/j.icarus.2004.05.009.
  29. Croft, S.K. (1989). New geological maps of Uranian satellites Titania, Oberon, Umbriel and Miranda. Proceeding of Lunar and Planetary Sciences. Т. 20. Lunar and Planetary Sciences Institute, Houston. с. 205C.
  30. Oberon: Mommur. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 30 серпня 2009.
  31. Strobell, M.E.; Masursky, H. (1987). New Features Named on the Moon and Uranian Satellites. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference. 18: 964—65. Bibcode:1987LPI....18..964S.
  32. Squyres, S. W.; Reynolds, Ray T.; Summers, Audrey L.; Shung, Felix (1988). Accretional heating of satellites of Saturn and Uranus. Journal of Geophysical Research. 93 (B8): 8, 779—94. Bibcode:1988JGR....93.8779S. doi:10.1029/JB093iB08p08779.
  33. Hillier, J.; Squyres, Steven (1991). Thermal stress tectonics on the satellites of Saturn and Uranus. Journal of Geophysical Research. 96 (E1): 15, 665—74. Bibcode:1991JGR....9615665H. doi:10.1029/91JE01401.
  34. Stone, E. C. (1987). The Voyager 2 Encounter With Uranus. Journal of Geophysical Research. 92 (A13): 14, 873—76. Bibcode:1987JGR....9214873S. doi:10.1029/JA092iA13p14873.
  35. Uranus Pathfinder Exploring the Origins and Evolution of Ice Giant Planets. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 29 березня 2012.
  36. Сергей Павлов «Лунная радуга». Лаборатория Фантастики. Процитовано 15.03.2012.(рос.)
  37. M. Reiser, N. Wirth. Programming in Oberon

Література

  • Оберон // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 327. — .
  • Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. Супутники Урана // Порівняльна планетологія. Навчальний посібник. — Київ : Національна академія наук України, Головна астрономічна обсерваторія, ТОВ ДІА, 2013. — С. 428-436. — .
  • Оберон // Енциклопедія космосу / Голубов О., Солодовнікова Н. (наук. ред.). — Харків : Пегас, 2019. — С. 129. — .
  • Карл Саган. Блакитна цятка: космічне майбутнє людства. — Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2023. — 320 с. — 3000 прим. — .
  • Оберон, спутник Урана // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона, 1890–1907


Ця стаття належить до української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Oberon Oberon OberonDani pro vidkrittyaData vidkrittya 11 sichnya 1787Vidkrivach i GershelPlaneta UranNomerOrbitalni harakteristikiVelika pivvis 583 520 kmOrbitalnij period 13 46 dibEkscentrisitet orbiti 0 0014Nahil orbiti 0 058 do ploshini ekvatora planetiFizichni harakteristikiVidima zoryana velichina 14 1Diametr 1522 8 kmPlosha poverhni 7285 tis km Ob yem 1849 mln km Masa 3 014 1021 kgGustina 1 63 g sm Period obertannya navkolo svoyeyi osi 13 46 dibNahil osi obertannya 0 Albedo 0 23Temperatura poverhni 75 K 198 C KAtmosferaInshi poznachennyaOberon u Vikishovishi Obero n drugij za rozmirom ta masoyu suputnik planeti Uran dev yatij za masoyu suputnik planet Sonyachnoyi sistemi Takozh vidomij yak Uran IV Vidkritij Vilyamom Gershelem 1787 roku i nazvanij Oberonom na chest mifichnogo carya fej i elfiv personazha tvoru Vilyama Shekspira Son litnoyi nochi Ce najbilsh dalekij vid Urana sered velikih jogo suputnikiv Jogo orbita chastkovo roztashovana za magnitosferoyu Urana Za odnim z pripushen Oberon sformuvavsya z akrecijnogo disku sho isnuvav navkolo Urana vidrazu pislya utvorennya planeti Suputnik jmovirno maye kam yane yadro i krizhanu mantiyu pri comu kilkist lodu stanovit 50 kamenyu 30 metanu ta azotu 20 Mizh mantiyeyu ta yadrom mozhlivo ye shar ridkoyi vodi Poverhnya Oberona temna z chervonim vidtinkom YiYi relyef buv sformovanij v osnovnomu udarami asteroyidiv i komet sho zalishili chislenni krateri najbilshij z yakih syagaye 210 km u diametri Oberon vkrivaye sistema grabeniv ta urvish sho utvorilisya vnaslidok rozriviv poverhnevoyi kori pid chas rozshirennya vnutrishnih shariv na rannih etapah evolyuciyi Oberon doslidzhuvala lishe kosmichna stanciya Voyadzher 2 Dekilka znimkiv dozvolili otrimati vidomosti pro 40 poverhni suputnika Istoriya vidkrittya najmenuvannya ta vivchennyaOberon bulo vidkrito Vilyamom Gershelem 1787 roku cherez 6 rokiv pislya vidkrittya nim zhe Urana Togo zh dnya vin vidkriv i najbilshij suputnik Urana Titaniyu Piznishe Gershel povidomiv pro vidkrittya she chotiroh suputnikiv hocha zgodom ci vidomosti buli viznani hibnimi Cherez nizku potuzhnist teleskopiv togo chasu protyagom 50 rokiv pislya vidkrittya Titaniyu ta Oberon ne bachiv nihto okrim Gershelya Suchasni amatorski teleskopi vishogo klasu dozvolyayut sposterigati za cimi suputnikami z Zemli Spochatku Oberon nazivali Drugim suputnikom Urana a 1848 roku Vilyam Lassel dav jomu nazvu Uran II hocha inkoli vin vikoristovuvav i numeraciyu Vilyama Gershelya de Titaniya ta Oberon imenuvalisya yak Uran II ta Uran IV vidpovidno Nareshti 1851 roku Lassel perejmenuvav chotiri vidomih na toj chas suputniki rimskimi ciframi za poryadkom yih viddalenosti vid planeti i vidtodi Oberon stav nazivatisya Uran IV Zgodom usi suputniki Urana bulo nazvano na chest personazhiv tvoriv Vilyama Shekspira i Aleksandra Poupa Oberon otrimav nazvu na chest carya fej ta elfiv Oberona personazha tvoru Son litnoyi nochi Nazvi dlya vsih chotiroh vidomih na toj chas suputnikiv Urana zaproponuvav sin Vilyama Gershelya Dzhon u 1852 roci na prohannya Vilyama Lassela Rokom ranishe Lassel vidkriv dva inshih suputniki Ariel ta Umbriel Do polotu Voyadzhera 2 pro suputnik bulo vidomo nebagato U rezultati nazemnih spektrografichnih sposterezhen bulo vstanovleno nayavnist na Oberoni vodnogo lodu OrbitaOrbita Oberona roztashovana na vidstani blizko 584 000 kilometriv vid Urana i tomu Oberon najviddalenishij vid planeti sered 5 najbilshih suputnikiv Orbita Oberona maye nevelikij ekscentrisitet i nahil vidnosno ekvatora Urana Jogo orbitalnij period stanovit priblizno 13 5 dniv i zbigayetsya z periodom obertannya navkolo svoyeyi osi Inshimi slovami Oberon ye sinhronnim suputnikom zavzhdi obernenim do planeti odnim bokom Znachna chastina orbiti Oberona prolyagaye poza magnitosferoyu Urana U rezultati jogo poverhnya znahoditsya pid pryamoyu diyeyu sonyachnogo vitru A pivkulya sho roztashovana z protilezhnogo boku vidnosno do napryamu ruhu orbitoyu pid chas prohodzhennya vseredini magnitosferi planeti bombarduyetsya she j chastkami magnitosfernoyi plazmi oskilki voni obertayutsya navkolo planeti shvidshe za Oberon z tim zhe periodom sho j Uran navkolo svoyeyi osi Take bombarduvannya mozhe prizvesti do potemninnya ciyeyi pivkuli sho j sposterigayetsya na vsih suputnikah Urana krim Oberona Oskilki Uran obertayetsya dovkola Soncya malo ne na boci a ploshina ekvatoru i orbit jogo velikih suputnikiv priblizno zbigayetsya z jogo vlasnoyu ploshinoyu ekvatoru sezonni cikli na nih duzhe svoyeridni Kozhen polyus Oberona 42 roki perebuvaye v povnij temryavi i 42 roki na bezperervnomu sonyachnomu svitli prichomu pid chas litnogo soncestoyannya Sonce na polyusi majzhe syagaye zenitu Polit Voyadzhera 2 1986 roku zbigsya z litnim soncestoyannyam u pivdennij pivkuli todi yak majzhe vsya pivnichna perebuvala v temryavi Odin raz na 42 roki pid chas rivnodennya na Urani Zemlya opinyayetsya u ploshini jogo ekvatora Todi staye mozhlivim sposterezhennya vzayemnih zatemnen suputnikiv Odne z takih zatemnen sho trivalo protyagom majzhe shesti hvilin sposterigalosya z Zemli 4 travnya 2007 roku koli Oberon zakriv Umbriel Sklad i vnutrishnya budovaGustina Oberona bilshe za gustinu podibnih suputnikiv Saturna i stanovit 1 63 g sm3 Cej parametr z visokoyu jmovirnistyu vkazuye sho Oberon skladayetsya na 50 z vodyanogo lodu na 30 iz kamenyu i na 20 z metanu ta azotu Nayavnist vodyanogo ldu pidtverdili spektrografichni sposterezhennya za dopomogoyu yakih vdalosya viyaviti jogo kristali na poverhni suputnika Za nadnizkih temperatur harakternih dlya suputnikiv Urana lid zminyuye svoyi vlastivosti i staye podibnim do kamenyu Na pivkuli obernenij u protilezhnij orbitalnomu ruhovi suputnika bik absorbcijni smugi vodnogo lodu nabagato silnishi nizh na perednij pivkuli u inshih suputnikiv Urana navpaki Prichina takoyi riznici mizh pivkulyami nevidoma Mozhlivo sprava v tomu sho perednya pivkulya zaznaye silnishogo meteoritnogo bombarduvannya sho vidalyaye z neyi lid Temna rechovina mogla utvoritisya pid diyeyu ionizuyuchogo viprominyuvannya na organichni spoluki napriklad na metan sho utvoryuye z krigoyu klatrati Oberon mozhe buti diferencijovanij na kam yane yadro i krizhanu mantiyu Yaksho ce spravdi tak to radius yadra 480 km stanovit priblizno 63 vid radiusu suputnika a masa yadra priblizno dorivnyuye 54 masi Oberona proporciyi obchisleno vihodyachi z pribliznogo skladu suputnika Tisk u centri Oberona syagaye priblizno 0 5 GPa 5 kbar Potochnij stan krizhanoyi mantiyi nevidomij Yaksho lid mistit dostatnyu kilkist amiaku abo bud yakogo inshogo antifrizu to na Oberoni mozhe isnuvati ridkij okean na mezhi yadra z mantiyeyu Tovshina cogo okeanu mozhe dosyagati 40 kilometriv a temperatura bula b blizko 180 K Vtim vnutrishnya budova Oberona silno zalezhit vid jogo termalnoyi istoriyi yaka narazi zalishayetsya malovivchenoyu PoverhnyaOberon ye najtemnishim suputnikom Urana pislya Umbrielya Jogo poverhnya demonstruye silnij opozicijnij efekt pri zbilshenni fazovogo kuta z 0 do 1 vidbivna zdatnist zmenshuyetsya z 31 do 22 Takim chinom geometrichne albedo Oberona dorivnyuye 31 a albedo Bonda 14 Poverhnya suputnika zdebilshogo chervonogo koloru za vinyatkom svizhih vikidiv navkolo udarnih krateriv bilih abo zlegka blakitnih Sered osnovnih suputnikiv Urana Oberon najchervonishij prichomu jogo perednya pivkulya znachno chervonisha za zadnyu Zazvichaj pochervoninnya poverhni nebesnih til rezultat kosmichnogo vivitryuvannya sprichinenogo bombarduvannyam poverhni zaryadzhenimi chastinkami i mikrometeoritami protyagom chasu isnuvannya Sonyachnoyi sistemi Odnak u vipadku Oberona pochervoninnya poverhni jmovirno viklikano akreciyeyu chervonuvatogo materialu yakij nadhodit iz zovnishnoyi chastini sistemi Urana mozhlivo z sho vidbuvayetsya perevazhno na pivkuli spryamovanij u bik orbitalnogo ruhu Karta Oberona z poznachennyam krateriv i kanjona skladena na osnovi fotografiyi Voyadzhera 2 Nazvi na Oberoni otrimali detali relyefu dvoh tipiv krateri ta kanjon Koncentraciya krateriv na Oberoni bilshe nizh na inshih suputnikah Urana yih stilki sho pri utvorenni novih krateriv znikaye stilki zh starih i yih zagalna kilkist ne zminyuyetsya Ce pokazuye sho poverhnya Oberona starsha za poverhnyu reshti suputnikiv Urana i svidchit pro vidsutnist na nij masshtabnoyi tektonichnoyi aktivnosti Diametr najbilshogo z vidomih krateriv 206 kilometriv Dovkola bagatoh krateriv ye svitli promeni jmovirno vikidi lodu Dno najbilshih krateriv temne Na deyakih znimkah na limbi Oberona vidno 11 kilometrovu visochinu Ne viklyucheno sho ce centralna girka she odnogo kratera i todi jogo diametr povinen buti blizko 375 kilometriv Na Oberoni ye i kanjoni vidovzheni zapadini z krutimi shilami Odnak voni tut znachno menshe poshireni nizh na Titaniyi Obrivi sho yih obmezhuyut jmovirno pov yazani z rozlomami yaki mozhut buti yak starimi tak i nedavno utvorenimi Molodi rozlomi miscyami peretinayut promeni vikidiv z krateriv otzhe ci krateri starshi za rozlomi Najpomitnishij kanjon Oberona kanjon Mommur lat Mommur Chasma chitayetsya Mommur Hasma Relyef Oberona stvoryuyetsya dvoma konkuruyuchimi procesami formuvannyam udarnih krateriv i endogennim vidnovlennyam poverhni Pershij proces diyav protyagom usiyeyi istoriyi suputnika i ce osnovnij faktor formuvannya relyefu Drugij proces pochavsya ne odrazu Vin mav golovnim chinom tektonichnij harakter i prizviv do utvorennya kanjoniv yaki za svoyeyu suttnistyu ye veletenskimi trishinami u krizhanij kori Roztriskuvannya kori bulo viklikane shvidshe za vse rozshirennyam Oberona yake vidbulosya u dva etapi na 0 5 ta 0 4 Yim vidpovidaye poyava starih i molodih kanjoniv Na dni najbilshih krateriv Oberona takih yak Gamlet Makbet i Otello vidno temnu rechovinu Krim togo temni plyami ye i poza kraterami v osnovnomu na pivkuli perednij za ruhom suputnika orbitoyu Deyaki vcheni pripuskayut sho ci plyami naslidok kriovulkanizmu koli kriz utvoreni rozrivi v krizhanij kori na poverhnyu vilivalasya zabrudnena voda yaka pri zastiganni utvorila temnu poverhnyu Takim chinom ce analogi misyachnih moriv de zamist vodi bula lava Za inshoyu versiyeyu temnu rechovinu vibito z glibokih shariv udarami meteoritiv ce mozhlivo u vipadku yaksho Oberon deyakoyu miroyu diferencijovanij i pid krizhanoyu koroyu lezhit bilsh temnij material Nazvi detalej relyefu Oberona vsi vzyati z tvoriv Shekspira Nazva Nazvano na chest Tip Dovzhina diametr km Shirota Dovgota Mommur charivnij lis misto abo krayina z Kanjon 537 16 3 323 5Antonij Mark Antonij iz tvoru Antonij ta Kleopatra Krater 47 27 5 65 4Cezar Cezar iz tvoru Yulij Cezar 76 26 6 61 1Koriolan Gnej Koriolan iz tvoru Koriolan 120 11 4 345 2Falstaf Falstaf iz p yesi 124 22 1 19 0Princ Gamlet z odnojmennogo tvoru 206 46 1 44 4Lir Lir iz tvoru Korol Lir 126 5 4 31 5Makbet Makbet z odnojmennogo tvoru 203 58 4 112 5Otello z tvoru Otello 114 66 0 42 9Romeo Romeo Montekki z tvoru Romeo i Dzhulyetta 159 28 7 89 4Pohodzhennya ta evolyuciyaNajimovirnishe Oberon sformuvavsya z akrecijnogo diska yakij abo isnuvav dovkola Urana protyagom yakogos chasu pislya formuvannya planeti abo utvorivsya pri potuzhnomu zitknenni yake shvidshe za vse i nadalo Uranu duzhe velikij nahil osi obertannya Tochnij sklad tumannosti nevidomij ale visoka gustina Oberona ta inshih suputnikiv Urana v porivnyanni z suputnikami Saturna vkazuye na te sho v nij bulo menshe vodi Znachna kilkist vuglecyu j azotu mozhe perebuvati u viglyadi oksidu vuglecyu ta molekulyarnogo azotu a ne u viglyadi metanu ta amiaku Suputniki sho utvoryuyutsya v takih tumannostyah mistitimut menshe vodi lodu sho mistit CO i N2 u skladi klatrativ ta bilshe kamenyu chim mozhlivo i poyasnyuyetsya visoka gustina Utvorennya Oberona jmovirno trivalo protyagom dekilkoh tisyach rokiv Zitknennya sho suprovodzhuvali akreciyu rozigrivali zovnishni shari suputnika Maksimalna temperatura blizko 230 K jmovirno bula dosyagnuta na glibini blizko 60 kilometriv Pislya zavershennya formuvannya zovnishnij shar oholov a vnutrishnij stav nagrivatisya cherez rozpad radioaktivnih elementiv sho buli v jogo nadrah Poverhnevij shar vnaslidok oholodzhennya stiskavsya todi yak vnutrishnij vnaslidok rozigrivu rozshirivsya Ce stvorilo u kori Oberona silne napruzhennya i yak naslidok chislenni rozlomi Mozhlivo same tak z yavilasya isnuyucha nini sistema kanjoniv Cej proces trivav blizko 200 miljoniv rokiv i otzhe pripinivsya kilka milyardiv rokiv tomu Tepla vid pochatkovoyi akreciyi i podalshogo rozpadu radioaktivnih elementiv moglo vistachiti dlya plavlennya lodu yaksho v nomu ye yaki nebud antifrizi amiak abo sil Tanennya moglo prizvesti do rozdilennya lodu i kamenyu i formuvannya kam yanogo yadra otochenogo krizhanoyu mantiyeyu Na yih mezhi mig z yavitisya shar ridkoyi vodi okean sho mistit amiak Evtektichna temperatura ciyeyi sumishi 176 K Yaksho temperatura okeanu opuskalasya nizhche cogo znachennya to zaraz vin zamerzlij Zamerzannya prizvelo b do jogo rozshirennya i ce moglo zrobiti vnesok u roztriskuvannya kori utvorennya kanjoniv Prote dani pro geologichnu istoriyu Oberona dosi duzhe mizerni i bazuyutsya lishe na doslidzhennyah Voyadzhera 2 v sichni 1986 roku DoslidzhennyaDoslidzhennya Urana ta jogo suputnikiv kosmichnim aparatom Voyadzher 2 Yedini zobrazhennya Oberona velikim planom bulo otrimano zavdyaki kosmichnomu aparatu Voyadzher 2 yakij sfotografuvav suputnik pid chas doslidzhen Urana v sichni 1986 roku Najmensha vidstan mizh nimi stanovila 470 600 km i znimki suputnika mayut rozdilnu zdatnist blizko 6 kilometriv lishe Mirandu ta Ariel bulo znyato z bilshoyu rozdilnistyu Zobrazhennya vkrivayut 40 poverhni ale lishe 25 yiyi vidznyato dostatno dobre dlya geologichnogo kartuvannya Pid chas polotu Voyadzhera pivdenna pivkulya Oberona yak i inshih suputnikiv bula obernena do Soncya a pivnichna bula neosvitlenoyu tozh ne mogla buti vivchena na pivnichnomu polyusi panuvala polyarna nich trivalistyu 42 roki Zhoden inshij kosmichnij aparat ne vidviduvav Uran abo Oberon U 2020 h rokah mozhlivo bude zapushena doslidnicka programa NASA Uranus orbiter and probe Do skladu programi vhoditime orbitalnij aparat i atmosfernij zond Krim togo grupa zi 168 uchenih predstavila Yevropejskomu kosmichnomu agentstvu programu misiyu U programi opisano podorozh do zovnishnoyi chastini Sonyachnoyi sistemi kincevoyu metoyu yakoyi ye planeta Uran Metoyu vishenazvanih program ye utochnennya znan pro Uran i jogo suputniki Oberon u kulturiOberon u sestrinskih VikiproyektahPortal Astronomiya Fajli u Vikishovishi Dovkola podij sho nachebto vidbulisya na Oberoni iz zemnoyu ekspediciyeyu buduyetsya syuzhet naukovo fantastichnoyi trilogiyi Sergiya Pavlova Misyachna veselka Misyacem sho figuruye v nazvi povisti i ye Oberon chetvertij suputnik misyac Urana Za motivami pershoyi povisti fantastichnoyi trilogiyi bulo znyato odnojmennij piznoradyanskij film Odna z povistej amerikanskogo pismennika fantasta Edmonda Gamiltona opisuye Oberon yak planetu vkritu vulkanami iz kam yanoyu poverhneyu i okeanami z ridkoyi lavi rasoyu vognevikiv angl Flame Throwers i pokladami ridkisnogo elementa antigravitanta leviumu Profesor Niklaus Virt nazvav Oberonom svoyu ostannyu movu programuvannya za nazvoyu suputnika PrimitkiPlosha poverhni otrimana cherez radius r 4pr2 displaystyle 4 pi r 2 Ob yem v otrimanij cherez radius r 4pr3 3 displaystyle 4 pi r 3 3 PosilannyaNess N F Acuna Mario H Behannon Kenneth W et al 1986 Magnetic Fields at Uranus Science 233 4759 85 89 Bibcode 1986Sci 233 85N doi 10 1126 science 233 4759 85 PMID 17812894 Mousis O 2004 Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula Implications for regular satellite composition Astronomy amp Astrophysics 413 373 380 Bibcode 2004A amp A 413 373M doi 10 1051 0004 6361 20031515 Smith B A Soderblom L A Beebe A et al 1986 Voyager 2 in the Uranian System Imaging Science Results Science 233 4759 97 102 Bibcode 1986Sci 233 43S doi 10 1126 science 233 4759 43 PMID 17812889 Hussmann H Sohl Frank Spohn Tilman 2006 Subsurface oceans and deep interiors of medium sized outer planet satellites and large trans neptunian objects Icarus 185 1 258 273 Bibcode 2006Icar 185 258H doi 10 1016 j icarus 2006 06 005 Herschel William Sr 1787 An Account of the Discovery of Two Satellites Revolving Round the Georgian Planet Philosophical Transactions of the Royal Society of London 77 0 125 129 doi 10 1098 rstl 1787 0016 Herschel William Sr 1788 On George s Planet and its satellites Philosophical Transactions of the Royal Society of London 78 0 364 378 Bibcode 1788RSPT 78 364H doi 10 1098 rstl 1788 0024 Herschel William 1798 On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained Philosophical Transactions of the Royal Society of London 88 0 47 79 Bibcode 1798RSPT 88 47H doi 10 1098 rstl 1798 0005 Struve O 1848 Note on the Satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8 3 44 47 Bibcode 1848MNRAS 8 43 Herschel John 1834 On the Satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 3 5 35 36 Bibcode 1834MNRAS 3Q 35H Newton Bill Teece Philip 1995 The guide to amateur astronomy Cambridge University Press s 109 ISBN 978 0 521 44492 7 Lassell W 1848 Observations of Satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8 3 43 44 Bibcode 1848MNRAS 8 43 Lassell W 1850 Bright Satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 10 6 135 Bibcode 1850MNRAS 10 135L Lassell W 1851 Letter from William Lassell Esq to the Editor Astronomical Journal 2 33 70 Bibcode 1851AJ 2 70L doi 10 1086 100198 Kuiper G P 1949 The Fifth Satellite of Uranus Publications of the Astronomical Society of the Pacific 61 360 129 Bibcode 1949PASP 61 129K doi 10 1086 126146 Lassell W 1852 Beobachtungen der Uranus Satelliten Astronomische Nachrichten 34 325 Bibcode 1852AN 34 325 Lassell W 1851 On the interior satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 12 15 17 Bibcode 1851MNRAS 12 15L Planetary Satellite Mean Orbital Parameters Jet Propulsion Laboratory California Institute of Technology Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 12 bereznya 2012 Grundy W M Young L A Spencer J R et al 2006 Distributions of H2O and CO2 ices on Ariel Umbriel Titania and Oberon from IRTF SpeX observations Icarus 184 2 543 555 arXiv 0704 1525 Bibcode 2006Icar 184 543G doi 10 1016 j icarus 2006 04 016 Hidas M G Christou A A Brown T M 2008 An observation of a mutual event between two satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Letters 384 1 L38 L40 Bibcode 2008MNRAS 384L 38H doi 10 1111 j 1745 3933 2007 00418 x Jacobson R A Campbell J K Taylor A H and Synnott S P 1992 The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and Earth based Uranian satellite data The Astronomical Journal 103 6 2068 78 Bibcode 1992AJ 103 2068J doi 10 1086 116211 Bell III J F McCord T B 1991 A search for spectral units on the Uranian satellites using color ratio images Conference Proceedings Lunar and Planetary Science Conference 21st Mar 12 16 1990 Houston TX United States Lunar and Planetary Sciences Institute s 473 489 Karkoschka E 2001 Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope Icarus 151 51 68 Bibcode 2001Icar 151 51K doi 10 1006 icar 2001 6596 Helfenstein P Hiller J Weitz C and Veverka J 1990 Oberon color photometry and its geological implications Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference Lunar and Planetary Sciences Institute Houston 21 489 490 Bibcode 1990LPI 21 489H Buratti B J Mosher Joel A 1991 Comparative global albedo and color maps of the Uranian satellites Icarus 90 1 13 Bibcode 1991Icar 90 1B doi 10 1016 0019 1035 91 90064 Z Oberon Nomenclature Table Of Contents Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 8 kvitnya 2013 Plescia J B 1987 Cratering history of the Uranian satellites Umbriel Titania and Oberon Journal of Geophysical Research 92 A13 14918 14932 Bibcode 1987JGR 9214918P doi 10 1029 JA092iA13p14918 Oberon Hamlet Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 30 serpnya 2010 Moore J M Schenk Paul M Bruesch Lindsey S et al 2004 Large impact features on middle sized icy satellites pdf Icarus 171 2 421 43 Bibcode 2004Icar 171 421M doi 10 1016 j icarus 2004 05 009 Croft S K 1989 New geological maps of Uranian satellites Titania Oberon Umbriel and Miranda Proceeding of Lunar and Planetary Sciences T 20 Lunar and Planetary Sciences Institute Houston s 205C Oberon Mommur Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 30 serpnya 2009 Strobell M E Masursky H 1987 New Features Named on the Moon and Uranian Satellites Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference 18 964 65 Bibcode 1987LPI 18 964S Squyres S W Reynolds Ray T Summers Audrey L Shung Felix 1988 Accretional heating of satellites of Saturn and Uranus Journal of Geophysical Research 93 B8 8 779 94 Bibcode 1988JGR 93 8779S doi 10 1029 JB093iB08p08779 Hillier J Squyres Steven 1991 Thermal stress tectonics on the satellites of Saturn and Uranus Journal of Geophysical Research 96 E1 15 665 74 Bibcode 1991JGR 9615665H doi 10 1029 91JE01401 Stone E C 1987 The Voyager 2 Encounter With Uranus Journal of Geophysical Research 92 A13 14 873 76 Bibcode 1987JGR 9214873S doi 10 1029 JA092iA13p14873 Uranus Pathfinder Exploring the Origins and Evolution of Ice Giant Planets Arhiv originalu za 11 serpnya 2011 Procitovano 29 bereznya 2012 Sergej Pavlov Lunnaya raduga Laboratoriya Fantastiki Procitovano 15 03 2012 ros M Reiser N Wirth Programming in OberonLiteraturaOberon Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 327 ISBN 966 613 263 X Vidmachenko A P Morozhenko O V Suputniki Urana Porivnyalna planetologiya Navchalnij posibnik Kiyiv Nacionalna akademiya nauk Ukrayini Golovna astronomichna observatoriya TOV DIA 2013 S 428 436 ISBN 978 966 02 6521 9 Oberon Enciklopediya kosmosu Golubov O Solodovnikova N nauk red Harkiv Pegas 2019 S 129 ISBN 978 966 947 499 5 Karl Sagan Blakitna cyatka kosmichne majbutnye lyudstva Harkiv Knizhkovij klub Klub Simejnogo Dozvillya 2023 320 s 3000 prim ISBN 978 617 12 9893 4 Oberon sputnik Urana Enciklopedicheskij slovar F A Brokgauza i I A Efrona 1890 1907 Cya stattya nalezhit do dobrih statej ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ