G-білки

G-білки (англ. Guanine nucleotide-binding proteins, білки, що зв'язують гуанілові нуклеотиди) — це білків, що беруть участь у клітинному сигналюванні еукаріот. G-білки відіграють роль своєрідних перемикачів: вони можуть переходити з неактивного стану в активний і навпаки, відповідно вмикаючи або вимикаючи передачу певного сигналу всередині клітини. Свою назву ці білки отримали за здатність зв'язувати гуанілові нуклеотиди (англ. Guanine nucleotide): у комплексі із гуанозиндифосфатом (ГДФ) вони є неактивними, а у комплексі із гуанозинтрифосфатом (ГТФ) — активні.

Гетротримерний G-білок, приєднаний до ліпідного бішару: фосфоліпіди зафарбовані зеленим, α-субодиниця — жовтим, субодиниці β та γ — синім, ГДФ — чорним.

Термін «G-білки» найчастіше вживається для позначення гетеротримерних (великих) ГТФ-зв'язуючих білків, що складаються із трьох субодиниць α, β та γ; існує ще один клас ГТФ-зв'язуючих білків — мономерні, котрі інколи називають (суперродина малих ), вони гомологічні до α-субодиниці великих.

Гетеротримерні G-білки беруть участь у передачі сигналів від рецепторів, спряжених з G-білками (англ. G-protein coupled receptors, GPCR) — найбільшого класу клітинних рецепторів (наприклад, у Caenorhabditis elegans їх гени займають 5 % всього геному). У хребетних тварин вони відповідають за сприйняття клітиною ряду гормонів та інших сигнальних молекул, а також за хімічне чуття (нюх і смак) і фоторецепцію (зір). Показовим є те, що приблизно половина відомих фармацевтичних препаратів діють через рецептори, спряжені із G-білками: серед таких є і відомі медикаменти, наприклад антигістамін Кларитин (Лоратадин) та антидепресант Прозак (Флуоксетин), а також психотропні речовини, зокрема героїн, кокаїн та тетрагідроканабінол (діюча речовина марихуани).

Гетеротримерні G-білки були вікриті Альфредом Гілманом та Мартіном Родбеллом, за що у 1994 році вони отримали Нобелівську премію з фізіології та медицини.

Структура гетеротримерних G-білків

Структрура гетеротримерного G-білка, що складається із химерної α_t/α_i-субодиниці (синя) та βγ-комплексу (зелене, жовте, червоне)

Гетротримерні G-білки складаються із трьох субодиниць: α, β і γ. α-субодиниця містить домен зв'язування та гідролізу ГТФ, що є ідентичним для всієї суперродини . До складу β-субодиниці входить 7 β-структур, організованих як лопасті пропеллера. Із β-субодиницею тісно взаємодіє γ-субодиниця, разом вони утворюють єдину функціональну структуру, яка може дисоціювати тільки у випадку гідролізу білка. Весь G-білок заякорений у мембрані за допомогою двох ліпідів, один із яких ковалентно приєднаний до N-кінця α-субодиниці, інший до C-кінця γ-субодиниці.

Рецептори, спряжені із G-білками

Основна стаття: Рецептори, спряжені із G-білками

Структура рецептора, спряженого із G-білком: наявні 7 трансмембранні домени.

Рецептори, спряжені із G-білками (англ. G-protein coupled reseptors, GPCR) — найбільша клітинних рецепторів еукаріот, що забезпечують сприйняття гормонів, нейромедіаторів, локальних регуляторів, а також забезпечують зір, нюх та відчуття смаку хребетних тварин. У геномі людини знайдено близько 700 генів GPCR, а в миші за один тільки нюх відповідає понад 1000 цих рецепторів.

Сигнальні молекули, що виступають лігандами для рецепторів, спряжених із G-білками, можуть бути дуже різними за хімічною природою: білками, невеликими пептидами, ліпідами, похідними амінокислот тощо. Окрім цього деякі представники цього класу рецепторів, зокрема родопсин, можуть сприймати фотони світла. Інколи для однієї сигнальної молекули існує кілька різних GPCR, що експресуються у різних типах клітин і запускають різні сигнальні шляхи. Наприклад в організмі людини існує як мінімум 9 різних рецепторів до адреналіну та принаймні 14 — до нейромедіатора серотоніну.

Всі рецептори, спряжені із G-білками, мають схожу структуру: вони складаються з одного поліпептидного ланцюга, що 7 разів перетинає ліпідний бішар. Кожен трансмембранний домен представлений α-спіраллю, до складу якої входить 20-30 неполярних амінокислот. Ці домени з'єднані між собою петлями різної величини, розташованими по дві сторони плазматичної мембрани. GPCR переважно є глікопротеїнами, вуглеводні залишки яких розташовані на зовнішньоклітинній стороні. Внутрішньоклітинні домени цих рецепторів містять сайти взаємодії із G-білками.

Функціональний цикл G-білків

Функціональний цикл G-білків

G-білки виконують роль спряження клітинних рецепторів із певними ефекторними молекулами, такими як ферменти або іонні канали, при цьому вони виступають як молекулярні перемикачі. В неактивному стані G-білки містять ГДФ, зв'язаний із α-субодиницею.

Передача сигналу починається тоді, коли на клітинний рецептор діє відповідний ліганд, внаслідок чого рецептор активується і змінює конформацію. Активований рецептор впливає на G-білок (який або перебуває з ним у постійному комплексі, або асоціює після активації), через що структура α-субодиниці змінюється таким чином, що вона вивільняє зв'язану молекулу ГДФ. Місце цієї молекули швидко займає ГТФ, це призводить до активації G-білка та змін у його структурі: α-субодиниця втрачає спорідненість до βγ-комплексу, і він дисоціює. У такому активованому стані як ГТФ-зв'язана α-субодиниця, так і βγ-комплекс, можуть здійснювати передачу сигналу: активувати певні ферменти або впливати на стан іонних каналів. α-субодиниця є , і як тільки вона гідролізує приєднаний ГТФ до ГДФ, відразу ж інактивується, і тримерна структура G-білка відновлюється. Таким чином відбувається вимкнення сигналу. Інактивований G-білок може взаємодіяти із наступною молекулою рецептора і знову активуватись.

Регуляція активності G-білків

Ефективність передачі певного сигналу через G-білок залежить від співвідношення між концентрацією активної, ГТФ-зв'язаної, та неактивної, ГДФ-зв'язаної форм. А це співвідношення у свою чергу залежить від двох констант: константи дисоціації ГДФ, та константи швидкості гідролізу ГТФ:

${\displaystyle {\frac {\mbox{G-protein·GTP}}{\mbox{G-protein·GDP}}}={\frac {k_{diss,GDP}}{k_{cat_{G}TP}}}}$, де

• G-protein·GTP — концентрація активної форми G-білка;
• G-protein·GDP — концентрація неактивної форми G-білка;
• k_{diss, GDP} — константа дисоціації ГДФ;
• k_{cat, GTP} — константа швидкості гідролізу ГТФ.

Таке співвідношення справджується за умови надлишку ГТФ у середовищі, а також його швидкого, фактично моментального, зв'язування із «порожньою» молекулою G-білка (тобто не зв'язаною із жодним гуаніловим нуклеотидом). У такому випадку ефективність передачі сигналу може регулюватись одним із наступних шляхів:

• Збільшення k_{diss, GDP}, що забезпечується спеціальним білками — (англ. guanine nucleotide exchange factors, GEFs), сприяє інтенсифікації передачі сигналу. Для гетеротримерних G-білків такими факторами є активовані рецептори (GPCR), зв'язані із відповідним лігандом.
• Зменшення k_{diss, GDP}, що забезпечується (англ. guanine nucleotide dissociation inhibitors, GDI). Білки з такими функціями поки що знайдені для , їхня функція полягає у підтриманні в цитоплазмі постійного пулу неактивованих молекул, зв'язаних з ГДФ;
• Збільшення k_{cat, GTP}, тобто швидкості гідролізу ГТФ, здійснюється завдяки (англ. GTPase activating proteins, GAPs). Таким чином знижується тривалість життя активованих молекул G-білків. Активність GAPs зазвичай регулюється іншими сигнальними шляхами. Білки, що пришвидшують гідроліз ГТФ α-субодиницею гетеротримерних G-білків, називаються (англ. regulator of G protein signaling, RGS), у геномі людини є близько 25 генів RGS, кожен з яких взаємодіє із характерним набором G-білків.

Сигнальні шляхи, що активуються G-білками

G-білки отримують вхідний сигнал від , після чого вони активують один із сигнальних шляхів клітини.

Вплив на синтез циклічного АМФ

Основна стаття:

Аденілатциклаза — фермент, на якого впливають білки G_s та G_i

Циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ) — , на концентрацію якого впливає сигналювання через G-білки

Циклічний АМФ (цАМФ) — це розповсюджений , що контролює багато процесів в еукаріотичних клітинах. цАМФ синтезується із АТФ великим трансмембранним ферментом аденілатциклазою, а розкладається цАМФ-. Багато сигнальних молекул впливають на клітину шляхом збільшення або зменшення концентрації цАМФ, через активацію або пригнічення аденілатциклази. цАМФ здійснює свою функцію вторинного посередника активуючи (протеїнкіназу А, ПКА), яка у свою чергу фосфорилює по залишках серину та треоніну багато білків у клітині, активуючи або деактивуючи їх.

Існує два типи G-білків, що впливають на активність аденілатциклази: G_s (англ. stimulatory) — стимулюючий, що активує її і збільшує концентрацію цАМФ та G_i (англ. inhibitory) — інгібуючий, що пригнічує аденілатциклазу, але також діє і шляхом прямого впливу на іонні канали. Прикладами реакцій, що запускаються шляхом G_s-залежного збільшення концентрації цАМФ, є:

• Синтез та секреція щитоподібною залозою під впливом тиреотропного гормону;
• Секреція кортизолу корою наднирників під впливом адренокрортикотропного гормону;
• Розщеплення глікогену у м'язах під впливом адреналіну;
• Розщеплення глікогену у печінці під впливом глюкагону;
• Збільшення частоти та сили серцевих скорочень під впливом адреналіну;
• води у нирках під впливом паратгормону;
• Розщеплення тригліцеридів у жировій тканині під впливом одного із наступних гормонів: адреналіну, адренокортикотропного гормону, глюкагону, тиреотропного гормону.

Бактерійні токсини, що впливають на активність білків G_s та G_i

G-білки, що впливають на цАМФ-залежне клітинне сигналювання, є мішенями дії бактерійних токсинів:

•  — це фермент, що каталізує перенесення із НАД⁺ () на α-субодиницю G_s-білка. Внаслідок цього він втрачає можливість гідролізувати зв'язану молекулу ГТФ і переходить у стан перманентної активації. Це у свою чергу призводить до тривалого збільшення концентрації цАМФ у клітинах стінки товстого кишківника, через що у його просвіт починає виділятись велика кількість води та іонів Cl⁻. Таким чином і виникає діарея, що є характерною ознакою захворювання на холеру.
• здійснює АФД-рибозилювання α-субодиниці G_i-білка, через що вона не може взаємодіяти із відповідним рецептором і активуватись.

Ці два токсини використовуються у біологічних дослідженнях, щоб визначити чи певна клітинна відповідь опосередковується G_s- чи G_i-білком.

Активація фосфоліпази С-β

Сигнальний шлях ІФ₃/ДАГ, що може активуватись G_q-білком

Багато рецепторів, спряжених із G-білками діють шляхом активації фосфоліпізи С-β (ФЛС-β). Цей фермент діє на інозитоловий фосфоліпід: (ФІ(4,5)Ф₂ або ФІФ₂), що присутній у невеликій кількості у внутрішньому листку ліпідного бішару плазматичної мембрани. Рецептори, що активують цей сигнальний шлях, зазвичай спряжені із G_q-білком, що активує фосфоліпазу С аналогічно як G_s-білок — аденілатциклазу. Активована фосфоліпаза розщеплює фосфатидилінозитол-4,5-біфосфат до (ІФ₃) та (ДАГ). На цьому етапі сигнальний шлях розгалужується:

• від плазматичної мембрани дифундує у цитозоль, де згодом приєднується до кальцієвих каналів на поверхні ендоплазматичного ретикулуму і відкриває їх. Це призводить до різкого збільшення концентрації іонів Ca⁺ у цитоплазмі. Ця молекула також є важливим вторинним посередником і регулює багато клітинних процесів.
• залишається вбудованим у мембрану, де може бути субстратом для синтезу , в тому числі простагландинів, що беруть участь у відчутті болю та запальних процесах. Також ДАГ активує , активність якої також залежить і від кальцію.

Прикладами клітинних реакцій G-білок-залежної активації фосфоліпази C-β є:

• Розщеплення глікогену в печінці під впливом вазопресину;
• Секреція амілази підшлунковою залозою під впливом ацетилхоліну;
• Скорочення гладеньких м'язів під впливом ацетилхоліну;
• Агрегація тромбоцитів під впливом тромбіну.

Регуляція іонних каналів G-білками

Трансдукція світлового сигналу у паличці сітківки здійснюється за участі G-бліка

Багато G-білків діють шляхом відкриття або закриття іонних каналів, таким чином змінюючи електричні властивості плазматичної мембрани.

Наприклад зниження частоти і сили серцевих скорочень під впливом ацетилхоліну відбувається завдяки тому, що мускариновий ацетилхоліновий рецептор після активації взаємодіє із G_i-білком, α-субодиниця якого пригнічує діяльність аденілатциклази, в той час як βγ-комплекс відкриває у плазматичній мембрані клітин серцевого м'яза, через що їхня збудливість зменшується.

Інші G-білки регулюють активність іонних каналів опосередковано: наприклад рецептори зору та нюху діють через G-білки, які впливають на синтез циклічних нуклеотидів, що у свою чергу закривають або відкривають іонні канали (іонні канали керовані циклічними нуклеотидами). Наприклад, всі нюхові рецептори спряжені із G_olf-білком, який активує аденілатциклазу; цАМФ, що синтезується, відкриває натрієві канали, що призводить до деполяризації мембрани і генерування нервового імпульсу (рецепторного потенціалу), який передається нейронам.

У паличках сітківки ока людини світлочутливою молекулою є родопсин. Плазматична мембрана цих клітин містить велику кількість -керованих катіонних каналів. За відсутності стимуляції світлом цитоплазма паличок містить високу кількість цГМФ, що утримує катіонні канали у відкритому стані. Внаслідок цього мембрана періодично і відбувається синаптична передача імпульсів нейронам. Після активації світлом родопсин змінює конформацію і взаємодіє з G-білком (G_t). Після цього його α-субодиниця активує цГМФ-, яка розщеплює цГМФ, внаслідок чого закриваються катіонні канали і синаптична передача припиняється. Саме зменшення частоти імпульсів, що надходять від світлочутливих клітин, сприймається мозком як відчуття світла.

Родини G-білків

Всі гетеротримерні G-білки поділяють на чотири основні родини за амінокислотною послідовністю α-субодиниці:

Основні родини гетеротримерних G-білків на основі амінокислотної послідовності α-субодиниці
Родина	Деякі члени	Субодиниця, що відповідає за ефект	Деякі функції
I	Gs	α	Активація аденілатциклази, відкриття кальцієвих каналів
	Golf	α	Активація аденілатциклази у
II	Gi	α	Інгібування аденілатциклази
		βγ	Відкривання
	Go	βγ	Відкривання калієвих каналів, закривання кальцієвих каналів
		α і βγ	Активація фосфоліпази С-β
	Gt ()	α	Активація цГМФ- у фоторецепторах хребетних
III	Gq	α	Активація фосфоліпази С-β
IV	G12/13	α	Активація родини Rho, що регулюють актиновий цитоскелет

Джерела

1. Gomperts BD, Kramer IM, Tatham PER (2003). Signal Transduction (вид. 1st). Academic Press. ISBN .
2. Alberts B, Johnson A, Lewis J, Raff M, Roberts K, Walter P (2007). (вид. 5th). Garland Science. ISBN . Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 23 липня 2011.
3. G protein [ 27 липня 2011 у Wayback Machine.] Molecule of the Month by David Goodsell PDB doi: 10.2210/rcsb_pdb/mom_2004_10
4. . Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 23 липня 2011.
5. Hamm HE (1998). The many faces of G protein signaling. J Biol Chem. 273: 669—72. doi:10.1074/jbc.273.2.669. PMID 9422713.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
6. Kraus G (2003). Biochemistry of Signal Transduction and Regulation (вид. 3rd). Wiley-VCH. ISBN .

Посилання

• Molecule of the month [ 27 липня 2011 у Wayback Machine.] на сайті Protein Data Base (англ.)
• Нобелівська премія з фізіології та медицини 1994 року [ 6 квітня 2016 у Wayback Machine.] на сайті Nobelprize.org (англ.)
• Відео G-Protein Signaling із Essential Cell Biology, 3rd Edition Alberts, Bray, Hopkin, Johnson, Lewis, Raff, Roberts, & Walter (англ.)