Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Океан Бур лат Oceanus Procellarum найбільше місячне море Лежить на заході видимого боку Має неправильну форму й витягнут

Океан Бур

Океан Бур

Океан Бур (лат. Oceanus Procellarum) — найбільше місячне море. Лежить на заході видимого боку. Має неправильну форму й витягнутий із північного заходу на південний схід. На сході зливається з численними іншими морями та затоками. Найбільший розмір — 2500 км (із прилеглими морями — 3000 км), а площа — понад 2 млн км2.

Океан Бур
лат. Oceanus Procellarum
image
Місяць із боку Океану Бур
(мозаїка знімків зонда LRO)
Координати центра
 21° пн. ш. 57° зх. д. / 21° пн. ш. 57° зх. д. / 21; -57
Розмір
 2500–3000 км
Епонім
 бурі
Назву затверджено 1935
image
image Океан Бур на Вікісховищі

Назва

Сучасну назву цього океану, як і більшості місячних морів, запропонував Джованні Річчолі в 1651 році. Як і назви деяких інших морів західної половини видимого боку Місяця, вона пов'язана з похмурою погодою — ймовірно, внаслідок тодішніх уявлень про вплив Місяця на погоду. 1935 року її разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив Міжнародний астрономічний союз.

В давнину Океан Бур мав кілька інших назв. Близько 1600 року англійський фізик Вільям Гілберт — автор першої відомої карти Місяця, де було запропоновані назви для деталей його поверхні, — назвав основну частину цього океану Довгим островом (лат. Insula Longa). 1645 року Міхаель ван Лангрен, який працював при дворі іспанського короля Філіппа IV, назвав його Oceanus Philippicus, його західний берег — Littus Philippicum, а один із найпримітніших його кратерів — Philippi IV. 1647 року Ян Гевелій назвав східну частину океану разом із морями Дощів та Хмар Середземним морем (Mare Mediterraneum), а західну — Східним морем (Mare Eoum). Окремі назви він дав і деяким меншим його частинам.

Розташування та суміжні об'єкти

Західна межа Океану Бур відносно рівна та чітка, а на сході він зливається з іншими морськими ділянками. Це (з півночі на південь) Затока Роси, Море Дощів, Затока Спеки, Затока Центральна, Море Хмар, Море Вологості та Болото Епідемій. Окрім того, на сході океану всередині нього виокремлюють Море Островів, а на південному сході — Море Пізнане. Ще одна маленька морська ділянка є біля західного краю океану, в кратері Грімальді.

На заході океану з ним сполучаються кілька «криптоморів» — морських ділянок, вкритих викидами кратерів (насамперед басейну Моря Східного) і тому таких же світлих, як материки.

Загальний опис

image
Переплетіння гряд на півночі океану. Знімок LRO (100×160 км)
image
image
Меран T — маленький вулкан із материкових порід на північному сході океану. Ширина знімка — 10 км.

Товщина лави в Океані Бур, за даними вимірювання напівзатоплених кратерів, відносно невелика. На більшій частині площі вона менша за 500 м, а в кількох місцях на півдні та в одному місці на півночі перевищує кілометр і може сягати близько 1500 м. Поверхня океану на півдні вища, ніж на півночі (1,5–2 км проти 2–2,5 км під (місячним рівнем відліку висот)). Значних масконів Океан Бур не має.

Деталі поверхні

Найпомітніші кратери Океану Бур — молоді яскраві променясті Коперник, Кеплер та Аристарх (останній — найяскравіший серед великих місячних кратерів). Західна частина океану перетята ще й променями недалекого кратера Глушко, далекого кратера та слабшими променями деяких інших кратерів.

В Океані Бур трапляються й височини, деякі з яких отримали власні назви. На сході океану, на межі з Морем Дощів, тягнуться Карпати та стоїть чимало окремих гір, зокрема, гора Виноградова та . Дещо західніше стоять , а ще західніше — височина під неофіційною назвою «плато Аристарха». На ній знаходяться яскравий кратер Аристарх, невелика , а поблизу неї — гори Агріколи. На півночі Океану Бур височіє гора Рюмкера, на південному сході (на краю Моря Пізнаного) — Рифейські гори, поблизу них (у самому морі) — , а на південно-західному березі океану — . Крім того, океан перетинають численні гряди, що тягнуться переважно з північного заходу на південний схід.

На заході океану, біля кратера Рейнер, лежить своєрідний об'єкт, що отримав назву . Це яскрава ділянка в формі пуголовка, складеного звивистими стрічками з розмитими межами. В рельєфі вона не вирізняється. Подібні об'єкти (місячні вири) трапляються і в інших місцях Місяця; їх походження загадкове.

Вулканічні об'єкти

Крім лавових рівнин, в Океані Бур є й інші сліди вулканізму. Вони сконцентровані переважно в трьох районах.

Найбільший вулканічний регіон лежить на сході океану. Його основною частиною є плато Аристарха — ромбічне узвишшя розміром 200×170 км. Там тягнеться кілька звивистих борозен, у тому числі найширша й найглибша на Місяці — (Vallis Schröteri; довжина — 176 км, середня ширина — 4,3 км, середня глибина — 534 м). Її дном тягнеться вужча борозна довжиною 261 км, що виходить за її межі. Ймовірно, такі борозни прорізані потоками лави. Плато вкрите червонуватими породами, що інтерпретуються як пірокластичні викиди.

Дещо менший вулканічний район лежить у центрі океану, біля кратера Маріус, і має розмір 250×150 км. Це скупчення численних невеликих куполоподібних та конічних вулканів під неофіційною назвою «пагорби Маріуса». Їх діаметр сягає 25 км, а висота — кількасот метрів. Там теж є звивисті борозни та пірокластичні породи. Крім того, регіон примітний дуже високим вмістом оксиду заліза та позитивною гравітаційною аномалією.

Ще менший вулканічний об'єкт знаходиться на півночі океану й відомий як гора Рюмкера (Mons Rümker). Це округла височина діаметром близько 70 км і висотою 1,3 км, всіяна вулканічними куполами.

  • image
    Плато Аристарха. Праворуч унизу — кратер Аристарх, у центрі — , ліворуч угорі — гори Агріколи. Мозаїка знімків LRO (320×320 км).
  • image
    Пагорби Маріуса. Мозаїка знімків LRO (300×300 км).
  • image
    Гора Рюмкера. Мозаїка знімків LRO (95×95 км).

Всього в Океані Бур розташовано близько 90 звивистих борозен (48 % усіх виявлених на Місяці; результати дослідження знімків апаратів LRO та SELENE 2013 року). Більшість із них пов'язані з плато Аристарха та пагорбами Маріуса. На північному сході океану окремо від інших лежить найдовша звивиста борозна Місяця — 566-кілометрова борозна Шарпа (Rima Sharp), що починається в Затоці Роси.

Геологічна історія

image
Карта концентрації торію. Видно її збільшення в області гіпотетичного басейну Океану Бур (на видимому боці Місяця, ліворуч) та в басейні Південний полюс — Ейткен (на зворотному боці, праворуч).

Походження Океану Бур, ймовірно, пов'язане з походженням наймасштабнішої особливості поверхні Місяця — різкої відмінності його видимого та зворотного боку. На видимому боці значно тонша кора, і тому там лежать і океан, і майже всі моря. На цьому боці, особливо в північно-західній частині, є й особливості хімічного складу ґрунту: зокрема, там сильно підвищений вміст заліза, титану, торію та елементів групи KREEP (калій (K), рідкісноземельні елементи (REE) та фосфор (P)). Є кілька гіпотез, що пояснюють ці відмінності.

За однією версією, більша частина видимого боку Місяця охоплена слідом гігантського зіткнення, який називають басейном Океану Бур чи басейном Гаргантюа. Його діаметр оцінюють у 3200 км, що робить його найбільшим кратером Місяця та одним із найбільших — усієї Сонячної системи. Окрім головного 3200-кілометрового кільця, для нього припускають наявність двох внутрішніх. Центр цього басейну лежить у Морі Дощів, західна межа збігається з західною межею Океану Бур, що пояснює її округлість, південна проходить по краю морів Хмар та Вологості, а східна — по Морю Спокою. При його утворенні на поверхні опинилися породи з великої глибини, що й спричинило своєрідний хімічний склад ґрунту. На існування цього басейну вказує не тільки розташування морів, а й деякі інші особливості рельєфу в цьому районі. Басейн Океану Бур разом із басейном Південний полюс — Ейткен належить до найстарших деталей поверхні Місяця, що збереглися досі. Тому він настільки зруйнований пізнішими зіткненнями та виверженнями, що його існування є сумнівним.

Інша гіпотеза пояснює особливості видимого боку Місяця наявністю вдвічі більшого басейну з центром у Морі Спокою. Є й думка, що западина, в якій з'явився океан, є частиною зовнішньої зони басейну Моря Дощів.

Згідно з іще однією версією, різниця між місячними півкулями — наслідок падіння космічного тіла на зворотний, а не на видимий бік супутника. В моделях утворення Місяця разом із ним нерідко утворюються менші супутники Землі. Згодом вони можуть впасти на Місяць із дуже малою швидкістю — 2–3 км/с. При такому падінні замість кратера має з'явитися горб.

Існують і інші пояснення відмінності місячних півкуль. Можливо, це результат внутрішніх процесів — наприклад, неоднорідності нагріву надр припливним тертям, особливостей конвекції в надрах чи асиметричного застигання океану магми.

Сучасний лавовий покрив Океану Бур з'явився значно пізніше за його гіпотетичний басейн. Вік різних ділянок цього покриву, визначений за підрахунком кратерів, лежить у межах 1,2–3,9 млрд років. Серед них є наймолодші морські ділянки Місяця. Після застигання лави в океані з'явилися гряди та деякі з його кратерів — зокрема, променясті.

Посадки космічних апаратів

image
«Сервеєр-3» та Піт Конрад в Океані Бур. На горизонті — місячний модуль «Аполлона-12».
  • 31 липня 1964 року на південному сході Океану Бур (10°38′ пд. ш. 20°36′ зх. д. / 10.63° пд. ш. 20.60° зх. д. / -10.63; -20.60 (Рейнджер-7)) після успішної зйомки Місяця впав космічний апарат «Рейнджер-7». На честь цієї події цю ділянку океану того ж року назвали Морем Пізнаним (лат. Mare Cognitum).
  • 12 травня 1965 року — за однією з оцінок — в Морі Островів на сході Океану Бур (8° пн. ш. 23° зх. д. / 8° пн. ш. 23° зх. д. / 8; -23 (Луна-5 (?))) після частково вдалого польоту впала «Луна-5».
  • 7 жовтня 1965 року посеред Океану Бур (9°48′ пн. ш. 47°48′ зх. д. / 9.8° пн. ш. 47.8° зх. д. / 9.8; -47.8 (Луна-7)) після невдалого польоту впала .
  • 6 грудня 1965 року на заході Океану Бур (9°06′ пн. ш. 63°18′ зх. д. / 9.1° пн. ш. 63.3° зх. д. / 9.1; -63.3 (Луна-8)) після частково вдалого польоту впала .
  • 3 лютого 1966 року на заході Океану Бур (7°05′ пн. ш. 64°22′ зх. д. / 7.08° пн. ш. 64.37° зх. д. / 7.08; -64.37 (Луна-9)) сіла «Луна-9» — перший апарат, що здійснив м'яку посадку на Місяць та передав знімки з його поверхні. На честь цієї події цю маленьку ділянку 1970 року назвали рівниною Посадки (лат. Planitia Descensus).
  • 2 червня 1966 року в південній частині Океану Бур (2°28′26″ пд. ш. 43°20′20″ зх. д. / 2.474° пд. ш. 43.339° зх. д. / -2.474; -43.339 (Сервеєр-1)) сів «Сервеєр-1».
  • 24 грудня 1966 року на заході Океану Бур (18°52′ пн. ш. 62°04′ зх. д. / 18.87° пн. ш. 62.07° зх. д. / 18.87; -62.07 (Луна-13)) сіла «Луна-13».
  • 20 квітня 1967 року на південному сході Океану Бур, дещо північніше Моря Пізнаного (3°00′54″ пд. ш. 23°25′05″ зх. д. / 3.015° пд. ш. 23.418° зх. д. / -3.015; -23.418 (Сервеєр-3)), сів «Сервеєр-3».
  • 19 листопада 1969 року поряд із «Сервеєром-3» (3°00′43″ пд. ш. 23°25′19″ зх. д. / 3.012° пд. ш. 23.422° зх. д. / -3.012; -23.422 (Аполлон-12)) сів місячний модуль «Аполлона-12», що стало другою висадкою людей на Місяць. Астронавти доставили звідти 34 кг порід.
  • 1 грудня 2020 року на північному сході Океану Бур (43°03′27″ пн. ш. 51°54′58″ зх. д. / 43.0576° пн. ш. 51.9161° зх. д. / 43.0576; -51.9161 (Чан'е-5)), в області поширення надзвичайно молодої лави, сів спускний модуль космічної станції «Чан'е-5», який зібрав там зразки реголіту.

Примітки

Коментарі
  1. Гілберт не поділяв поширену тоді думку, що темні регіони Місяця є водоймами, і вважав їх, навпаки, суходолом посеред води.
  2. Її південна частина відома як борозна Мерана (Rima Mairan).
Джерела
  1. Wilkinson J. Study area 16: Oceanus Procellarum; Study area 17: western limb // The Moon in Close-up. — Springer Science & Business Media, 2010. — P. 281–295. — . — DOI:10.1007/978-3-642-14805-7.
  2. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  3. Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 195–196, 200–201. — .
  4. Oceanus Procellarum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 2015-05-59.
  5. Montgomery S. L. The Moon & the Western Imagination. — University of Arizona Press, 1999. — P. 103–104, 156, 166. — .
  6. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  7. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  8. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 198. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W. ().
  9. Lynn W. T. (1908). Langrenus and his lunar nomenclature. The Observatory. 31: 249—250. Bibcode:1908Obs....31..249L.
  10. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 232. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Mediterraneum Mare — у списку назв на с. 232; та ж книга на Google Books).
  11. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 205. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W. ().
  12. Whitten J. L., Head J. W. (2015). Lunar cryptomaria: Physical characteristics, distribution, and implications for ancient volcanism. Icarus. 247: 150—171. Bibcode:2015Icar..247..150W. doi:10.1016/j.icarus.2014.09.031.
  13. Campbell B. A., Hawke B. R. (2005). Cryptomare Deposits Revealed by 70-cm Radar (PDF). 36th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 14-18, 2005, in League City, Texas, abstract no.1381. Bibcode:2005LPI....36.1381C.
  14. Wilhelms D. Chapter 5. Mare materials // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 99, 103. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  15. Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis // Recent Advances and Current Research Issues in Lunar Stratigraphy / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 10–15, 44. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . — DOI:10.1130/2011.2477(01). (На Google Books).
  16. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS.
  17. Yue Z., Li W., Di K., Liu Z., Liu J. (2015). Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges. Journal of Geophysical Research: Planets. 120 (5): 978—994. Bibcode:2015JGRE..120..978Y. doi:10.1002/2014JE004777.
  18. Whitford-Stark J. L., Head J. W. (1977). The Procellarum volcanic complexes: Contrasting styles of volcanism. In: Lunar Science Conference, 8th, Houston, Tex., March 14-18, 1977, Proceedings. Volume 3. (A78-41551 18-91) New York, Pergamon Press, Inc.: 2705—2724. Bibcode:1977LPSC....8.2705W.
  19. Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 244. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  20. Spudis, P. D.; McGovern, P. J.; Kiefer, W. S. (2013). Large shield volcanoes on the Moon (PDF). Journal of Geophysical Research: Planets. 118 (5): 1063—1081. Bibcode:2013JGRE..118.1063S. doi:10.1002/jgre.20059.
  21. Hurwitz D. M., Head J. W., Hiesinger H. (2013). Lunar sinuous rilles: Distribution, characteristics, and implications for their origin (PDF). Planetary and Space Science. 79: 1—38. Bibcode:2013P&SS...79....1H. doi:10.1016/j.pss.2012.10.019. (Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи).
  22. Zhao J., Xiao L., Qiao L., Glotch T. D., Huang Q. (2017). The Mons Rümker volcanic complex of the Moon: A candidate landing site for the Chang'E-5 mission. Journal of Geophysical Research: Planets. 122 (7): 1419—1442. Bibcode:2017JGRE..122.1419Z. doi:10.1002/2016je005247.
  23. Qian Y. Q., Xiao L., Zhao S. Y., Zhao J. N., Huang J., Flahaut J., Martinot M., Head J. W., Hiesinger H., Wang G. X. (2018). Geology and Scientific Significance of the Rümker Region in Northern Oceanus Procellarum: China's Chang'E-5 Landing Region. Journal of Geophysical Research: Planets. 123 (6): 1407—1430. Bibcode:2018JGRE..123.1407Q. doi:10.1029/2018JE005595.
  24. Byrne C. Chapter 1.5. Mineral composition // The Moon's Near Side Megabasin and Far Side Bulge. — Springer Science & Business Media, 2014. — P. 3–4. — .
  25. Jolliff B. L., Gillis J. J., Haskin L. A., Korotev R. L., Wieczorek M. A. (2000). Major lunar crustal terranes: Surface expressions and crust-mantle origins. Journal of Geophysical Research. 105 (E2): 4197—4216. Bibcode:2000JGR...105.4197J. doi:10.1029/1999JE001103.
  26. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 143–145, 148, 157. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  27. Wilhelms D. Plate 3A (Geologic map of ringed basins), Plate 4A (Maria) // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  28. Andrews-Hanna J. C., Zuber M. T. (2010). Elliptical craters and basins on the terrestrial planets (PDF). The Geological Society of America Special Paper 465: 1—13. doi:10.1130/2010.2465(01).
  29. Watters T. R., Johnson C. L. Lunar Tectonics // Planetary Tectonics / T. R. Watters, R. A. Schultz. — Cambridge University Press, 2010. — P. 167–168. — .
  30. Wood C. A. (14 серпня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 7 лютого 2015.
  31. Byrne C. J. (2007). A Large Basin on the Near Side of the Moon. Earth, Moon, and Planets. 101 (3–4): 153—188. Bibcode:2007EM&P..101..153B. doi:10.1007/s11038-007-9225-8.
  32. Byrne C. J. (2011). Absolute Zircon Ages for Pre-Nectarian Events and a Proposed Age for the Near Side Megabasin (PDF). 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1518. Bibcode:2011LPI....42.1518B.
  33. Jutzi M., Asphaug E. (2011). Forming the lunar farside highlands by accretion of a companion moon. Nature. 476 (7358): 69—72. Bibcode:2011Natur.476...69J. doi:10.1038/nature10289.
  34. Nakamura R., Yamamoto S., Matsunaga T., Ishihara Y., Morota T., Hiroi T., Takeda H., Ogawa Y., Yokota Y., Hirata N., Ohtake M., Saiki K. (2012). Compositional evidence for an impact origin of the Moon's Procellarum basin. Nature Geoscience. 5 (11): 775—778. Bibcode:2012NatGe...5..775N. doi:10.1038/ngeo1614.
  35. Mare Cognitum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  36. Planitia Descensus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  37. Chang'e 5. NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано 5 грудня 2020.
  38. Robinson M. (4 грудня 2020). First Look: Chang'e 5. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 8 грудня 2020.

Посилання

  • Інтерактивні карти Місяця, центровані на Океан Бур: фотомозаїка, карта висот.
  • Література з теми в Астрофізичній інформаційній системі НАСА.
  • Окремі знімки зонда Lunar Reconnaissance Orbiter із описами. оригіналу за 16 лютого 2019.
  • . Jodrell Bank Centre for Astrophysics, University of Manchester. Архів оригіналу за 11 травня 2016. Процитовано 25 квітня 2019.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Okean Bur lat Oceanus Procellarum najbilshe misyachne more Lezhit na zahodi vidimogo boku Maye nepravilnu formu j vityagnutij iz pivnichnogo zahodu na pivdennij shid Na shodi zlivayetsya z chislennimi inshimi moryami ta zatokami Najbilshij rozmir 2500 km iz prileglimi moryami 3000 km a plosha ponad 2 mln km2 Okean Burlat Oceanus ProcellarumMisyac iz boku Okeanu Bur mozayika znimkiv zonda LRO Koordinati centra 21 pn sh 57 zh d 21 pn sh 57 zh d 21 57Rozmir 2500 3000 kmEponim buriNazvu zatverdzheno 1935 Okean Bur na VikishovishiNazvaSuchasnu nazvu cogo okeanu yak i bilshosti misyachnih moriv zaproponuvav Dzhovanni Richcholi v 1651 roci Yak i nazvi deyakih inshih moriv zahidnoyi polovini vidimogo boku Misyacya vona pov yazana z pohmuroyu pogodoyu jmovirno vnaslidok todishnih uyavlen pro vpliv Misyacya na pogodu 1935 roku yiyi razom iz bagatma inshimi tradicijnimi misyachnimi nazvami zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz V davninu Okean Bur mav kilka inshih nazv Blizko 1600 roku anglijskij fizik Vilyam Gilbert avtor pershoyi vidomoyi karti Misyacya de bulo zaproponovani nazvi dlya detalej jogo poverhni nazvav osnovnu chastinu cogo okeanu Dovgim ostrovom lat Insula Longa 1645 roku Mihael van Langren yakij pracyuvav pri dvori ispanskogo korolya Filippa IV nazvav jogo Oceanus Philippicus jogo zahidnij bereg Littus Philippicum a odin iz najprimitnishih jogo krateriv Philippi IV 1647 roku Yan Gevelij nazvav shidnu chastinu okeanu razom iz moryami Doshiv ta Hmar Seredzemnim morem Mare Mediterraneum a zahidnu Shidnim morem Mare Eoum Okremi nazvi vin dav i deyakim menshim jogo chastinam Roztashuvannya ta sumizhni ob yektiZahidna mezha Okeanu Bur vidnosno rivna ta chitka a na shodi vin zlivayetsya z inshimi morskimi dilyankami Ce z pivnochi na pivden Zatoka Rosi More Doshiv Zatoka Speki Zatoka Centralna More Hmar More Vologosti ta Boloto Epidemij Okrim togo na shodi okeanu vseredini nogo viokremlyuyut More Ostroviv a na pivdennomu shodi More Piznane She odna malenka morska dilyanka ye bilya zahidnogo krayu okeanu v krateri Grimaldi Na zahodi okeanu z nim spoluchayutsya kilka kriptomoriv morskih dilyanok vkritih vikidami krateriv nasampered basejnu Morya Shidnogo i tomu takih zhe svitlih yak materiki Zagalnij opisPerepletinnya gryad na pivnochi okeanu Znimok LRO 100 160 km Meran T malenkij vulkan iz materikovih porid na pivnichnomu shodi okeanu Shirina znimka 10 km Tovshina lavi v Okeani Bur za danimi vimiryuvannya napivzatoplenih krateriv vidnosno nevelika Na bilshij chastini ploshi vona mensha za 500 m a v kilkoh miscyah na pivdni ta v odnomu misci na pivnochi perevishuye kilometr i mozhe syagati blizko 1500 m Poverhnya okeanu na pivdni visha nizh na pivnochi 1 5 2 km proti 2 2 5 km pid misyachnim rivnem vidliku visot Znachnih maskoniv Okean Bur ne maye Detali poverhniNajpomitnishi krateri Okeanu Bur molodi yaskravi promenyasti Kopernik Kepler ta Aristarh ostannij najyaskravishij sered velikih misyachnih krateriv Zahidna chastina okeanu peretyata she j promenyami nedalekogo kratera Glushko dalekogo kratera ta slabshimi promenyami deyakih inshih krateriv V Okeani Bur traplyayutsya j visochini deyaki z yakih otrimali vlasni nazvi Na shodi okeanu na mezhi z Morem Doshiv tyagnutsya Karpati ta stoyit chimalo okremih gir zokrema gora Vinogradova ta Desho zahidnishe stoyat a she zahidnishe visochina pid neoficijnoyu nazvoyu plato Aristarha Na nij znahodyatsya yaskravij krater Aristarh nevelika a poblizu neyi gori Agrikoli Na pivnochi Okeanu Bur visochiye gora Ryumkera na pivdennomu shodi na krayu Morya Piznanogo Rifejski gori poblizu nih u samomu mori a na pivdenno zahidnomu berezi okeanu Krim togo okean peretinayut chislenni gryadi sho tyagnutsya perevazhno z pivnichnogo zahodu na pivdennij shid Na zahodi okeanu bilya kratera Rejner lezhit svoyeridnij ob yekt sho otrimav nazvu Ce yaskrava dilyanka v formi pugolovka skladenogo zvivistimi strichkami z rozmitimi mezhami V relyefi vona ne viriznyayetsya Podibni ob yekti misyachni viri traplyayutsya i v inshih miscyah Misyacya yih pohodzhennya zagadkove Vulkanichni ob yekti Krim lavovih rivnin v Okeani Bur ye j inshi slidi vulkanizmu Voni skoncentrovani perevazhno v troh rajonah Najbilshij vulkanichnij region lezhit na shodi okeanu Jogo osnovnoyu chastinoyu ye plato Aristarha rombichne uzvishshya rozmirom 200 170 km Tam tyagnetsya kilka zvivistih borozen u tomu chisli najshirsha j najglibsha na Misyaci Vallis Schroteri dovzhina 176 km serednya shirina 4 3 km serednya glibina 534 m Yiyi dnom tyagnetsya vuzhcha borozna dovzhinoyu 261 km sho vihodit za yiyi mezhi Jmovirno taki borozni prorizani potokami lavi Plato vkrite chervonuvatimi porodami sho interpretuyutsya yak piroklastichni vikidi Desho menshij vulkanichnij rajon lezhit u centri okeanu bilya kratera Marius i maye rozmir 250 150 km Ce skupchennya chislennih nevelikih kupolopodibnih ta konichnih vulkaniv pid neoficijnoyu nazvoyu pagorbi Mariusa Yih diametr syagaye 25 km a visota kilkasot metriv Tam tezh ye zvivisti borozni ta piroklastichni porodi Krim togo region primitnij duzhe visokim vmistom oksidu zaliza ta pozitivnoyu gravitacijnoyu anomaliyeyu She menshij vulkanichnij ob yekt znahoditsya na pivnochi okeanu j vidomij yak gora Ryumkera Mons Rumker Ce okrugla visochina diametrom blizko 70 km i visotoyu 1 3 km vsiyana vulkanichnimi kupolami Plato Aristarha Pravoruch unizu krater Aristarh u centri livoruch ugori gori Agrikoli Mozayika znimkiv LRO 320 320 km Pagorbi Mariusa Mozayika znimkiv LRO 300 300 km Gora Ryumkera Mozayika znimkiv LRO 95 95 km Vsogo v Okeani Bur roztashovano blizko 90 zvivistih borozen 48 usih viyavlenih na Misyaci rezultati doslidzhennya znimkiv aparativ LRO ta SELENE 2013 roku Bilshist iz nih pov yazani z plato Aristarha ta pagorbami Mariusa Na pivnichnomu shodi okeanu okremo vid inshih lezhit najdovsha zvivista borozna Misyacya 566 kilometrova borozna Sharpa Rima Sharp sho pochinayetsya v Zatoci Rosi Geologichna istoriyaKarta koncentraciyi toriyu Vidno yiyi zbilshennya v oblasti gipotetichnogo basejnu Okeanu Bur na vidimomu boci Misyacya livoruch ta v basejni Pivdennij polyus Ejtken na zvorotnomu boci pravoruch Pohodzhennya Okeanu Bur jmovirno pov yazane z pohodzhennyam najmasshtabnishoyi osoblivosti poverhni Misyacya rizkoyi vidminnosti jogo vidimogo ta zvorotnogo boku Na vidimomu boci znachno tonsha kora i tomu tam lezhat i okean i majzhe vsi morya Na comu boci osoblivo v pivnichno zahidnij chastini ye j osoblivosti himichnogo skladu gruntu zokrema tam silno pidvishenij vmist zaliza titanu toriyu ta elementiv grupi KREEP kalij K ridkisnozemelni elementi REE ta fosfor P Ye kilka gipotez sho poyasnyuyut ci vidminnosti Za odniyeyu versiyeyu bilsha chastina vidimogo boku Misyacya ohoplena slidom gigantskogo zitknennya yakij nazivayut basejnom Okeanu Bur chi basejnom Gargantyua Jogo diametr ocinyuyut u 3200 km sho robit jogo najbilshim kraterom Misyacya ta odnim iz najbilshih usiyeyi Sonyachnoyi sistemi Okrim golovnogo 3200 kilometrovogo kilcya dlya nogo pripuskayut nayavnist dvoh vnutrishnih Centr cogo basejnu lezhit u Mori Doshiv zahidna mezha zbigayetsya z zahidnoyu mezheyu Okeanu Bur sho poyasnyuye yiyi okruglist pivdenna prohodit po krayu moriv Hmar ta Vologosti a shidna po Moryu Spokoyu Pri jogo utvorenni na poverhni opinilisya porodi z velikoyi glibini sho j sprichinilo svoyeridnij himichnij sklad gruntu Na isnuvannya cogo basejnu vkazuye ne tilki roztashuvannya moriv a j deyaki inshi osoblivosti relyefu v comu rajoni Basejn Okeanu Bur razom iz basejnom Pivdennij polyus Ejtken nalezhit do najstarshih detalej poverhni Misyacya sho zbereglisya dosi Tomu vin nastilki zrujnovanij piznishimi zitknennyami ta viverzhennyami sho jogo isnuvannya ye sumnivnim Insha gipoteza poyasnyuye osoblivosti vidimogo boku Misyacya nayavnistyu vdvichi bilshogo basejnu z centrom u Mori Spokoyu Ye j dumka sho zapadina v yakij z yavivsya okean ye chastinoyu zovnishnoyi zoni basejnu Morya Doshiv Zgidno z ishe odniyeyu versiyeyu riznicya mizh misyachnimi pivkulyami naslidok padinnya kosmichnogo tila na zvorotnij a ne na vidimij bik suputnika V modelyah utvorennya Misyacya razom iz nim neridko utvoryuyutsya menshi suputniki Zemli Zgodom voni mozhut vpasti na Misyac iz duzhe maloyu shvidkistyu 2 3 km s Pri takomu padinni zamist kratera maye z yavitisya gorb Isnuyut i inshi poyasnennya vidminnosti misyachnih pivkul Mozhlivo ce rezultat vnutrishnih procesiv napriklad neodnoridnosti nagrivu nadr priplivnim tertyam osoblivostej konvekciyi v nadrah chi asimetrichnogo zastigannya okeanu magmi Suchasnij lavovij pokriv Okeanu Bur z yavivsya znachno piznishe za jogo gipotetichnij basejn Vik riznih dilyanok cogo pokrivu viznachenij za pidrahunkom krateriv lezhit u mezhah 1 2 3 9 mlrd rokiv Sered nih ye najmolodshi morski dilyanki Misyacya Pislya zastigannya lavi v okeani z yavilisya gryadi ta deyaki z jogo krateriv zokrema promenyasti Posadki kosmichnih aparativ Serveyer 3 ta Pit Konrad v Okeani Bur Na gorizonti misyachnij modul Apollona 12 31 lipnya 1964 roku na pivdennomu shodi Okeanu Bur 10 38 pd sh 20 36 zh d 10 63 pd sh 20 60 zh d 10 63 20 60 Rejndzher 7 pislya uspishnoyi zjomki Misyacya vpav kosmichnij aparat Rejndzher 7 Na chest ciyeyi podiyi cyu dilyanku okeanu togo zh roku nazvali Morem Piznanim lat Mare Cognitum 12 travnya 1965 roku za odniyeyu z ocinok v Mori Ostroviv na shodi Okeanu Bur 8 pn sh 23 zh d 8 pn sh 23 zh d 8 23 Luna 5 pislya chastkovo vdalogo polotu vpala Luna 5 7 zhovtnya 1965 roku posered Okeanu Bur 9 48 pn sh 47 48 zh d 9 8 pn sh 47 8 zh d 9 8 47 8 Luna 7 pislya nevdalogo polotu vpala 6 grudnya 1965 roku na zahodi Okeanu Bur 9 06 pn sh 63 18 zh d 9 1 pn sh 63 3 zh d 9 1 63 3 Luna 8 pislya chastkovo vdalogo polotu vpala 3 lyutogo 1966 roku na zahodi Okeanu Bur 7 05 pn sh 64 22 zh d 7 08 pn sh 64 37 zh d 7 08 64 37 Luna 9 sila Luna 9 pershij aparat sho zdijsniv m yaku posadku na Misyac ta peredav znimki z jogo poverhni Na chest ciyeyi podiyi cyu malenku dilyanku 1970 roku nazvali rivninoyu Posadki lat Planitia Descensus 2 chervnya 1966 roku v pivdennij chastini Okeanu Bur 2 28 26 pd sh 43 20 20 zh d 2 474 pd sh 43 339 zh d 2 474 43 339 Serveyer 1 siv Serveyer 1 24 grudnya 1966 roku na zahodi Okeanu Bur 18 52 pn sh 62 04 zh d 18 87 pn sh 62 07 zh d 18 87 62 07 Luna 13 sila Luna 13 20 kvitnya 1967 roku na pivdennomu shodi Okeanu Bur desho pivnichnishe Morya Piznanogo 3 00 54 pd sh 23 25 05 zh d 3 015 pd sh 23 418 zh d 3 015 23 418 Serveyer 3 siv Serveyer 3 19 listopada 1969 roku poryad iz Serveyerom 3 3 00 43 pd sh 23 25 19 zh d 3 012 pd sh 23 422 zh d 3 012 23 422 Apollon 12 siv misyachnij modul Apollona 12 sho stalo drugoyu visadkoyu lyudej na Misyac Astronavti dostavili zvidti 34 kg porid 1 grudnya 2020 roku na pivnichnomu shodi Okeanu Bur 43 03 27 pn sh 51 54 58 zh d 43 0576 pn sh 51 9161 zh d 43 0576 51 9161 Chan e 5 v oblasti poshirennya nadzvichajno molodoyi lavi siv spusknij modul kosmichnoyi stanciyi Chan e 5 yakij zibrav tam zrazki regolitu PrimitkiKomentariGilbert ne podilyav poshirenu todi dumku sho temni regioni Misyacya ye vodojmami i vvazhav yih navpaki suhodolom posered vodi Yiyi pivdenna chastina vidoma yak borozna Merana Rima Mairan DzherelaWilkinson J Study area 16 Oceanus Procellarum Study area 17 western limb The Moon in Close up Springer Science amp Business Media 2010 P 281 295 ISBN 9783642148057 DOI 10 1007 978 3 642 14805 7 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Rodionova Zh F Glava 5 Istoriya lunnyh kart Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 195 196 200 201 ISBN 978 5 9221 1105 8 Oceanus Procellarum Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 16 serpnya 2013 Procitovano 2015 05 59 Montgomery S L The Moon amp the Western Imagination University of Arizona Press 1999 P 103 104 156 166 ISBN 9780816519897 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 10 15 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 198 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Lynn W T 1908 Langrenus and his lunar nomenclature The Observatory 31 249 250 Bibcode 1908Obs 31 249L Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 232 DOI 10 3931 e rara 238 Mediterraneum Mare u spisku nazv na s 232 ta zh kniga na Google Books Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 205 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Whitten J L Head J W 2015 Lunar cryptomaria Physical characteristics distribution and implications for ancient volcanism Icarus 247 150 171 Bibcode 2015Icar 247 150W doi 10 1016 j icarus 2014 09 031 Campbell B A Hawke B R 2005 Cryptomare Deposits Revealed by 70 cm Radar PDF 36th Annual Lunar and Planetary Science Conference March 14 18 2005 in League City Texas abstract no 1381 Bibcode 2005LPI 36 1381C Wilhelms D Chapter 5 Mare materials Geologic History of the Moon 1987 P 99 103 United States Geological Survey Professional Paper 1348 Arhiv originalu Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis Recent Advances and Current Research Issues in Lunar Stratigraphy W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 10 15 44 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 Na Google Books Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS Yue Z Li W Di K Liu Z Liu J 2015 Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges Journal of Geophysical Research Planets 120 5 978 994 Bibcode 2015JGRE 120 978Y doi 10 1002 2014JE004777 Whitford Stark J L Head J W 1977 The Procellarum volcanic complexes Contrasting styles of volcanism In Lunar Science Conference 8th Houston Tex March 14 18 1977 Proceedings Volume 3 A78 41551 18 91 New York Pergamon Press Inc 2705 2724 Bibcode 1977LPSC 8 2705W Wilhelms D Chapter 11 Upper Imbrian Series Geologic History of the Moon 1987 P 244 United States Geological Survey Professional Paper 1348 Arhiv originalu Spudis P D McGovern P J Kiefer W S 2013 Large shield volcanoes on the Moon PDF Journal of Geophysical Research Planets 118 5 1063 1081 Bibcode 2013JGRE 118 1063S doi 10 1002 jgre 20059 Hurwitz D M Head J W Hiesinger H 2013 Lunar sinuous rilles Distribution characteristics and implications for their origin PDF Planetary and Space Science 79 1 38 Bibcode 2013P amp SS 79 1H doi 10 1016 j pss 2012 10 019 Interaktivna karta zvivistih borozen Misyacya za danimi ciyeyi roboti Zhao J Xiao L Qiao L Glotch T D Huang Q 2017 The Mons Rumker volcanic complex of the Moon A candidate landing site for the Chang E 5 mission Journal of Geophysical Research Planets 122 7 1419 1442 Bibcode 2017JGRE 122 1419Z doi 10 1002 2016je005247 Qian Y Q Xiao L Zhao S Y Zhao J N Huang J Flahaut J Martinot M Head J W Hiesinger H Wang G X 2018 Geology and Scientific Significance of the Rumker Region in Northern Oceanus Procellarum China s Chang E 5 Landing Region Journal of Geophysical Research Planets 123 6 1407 1430 Bibcode 2018JGRE 123 1407Q doi 10 1029 2018JE005595 Byrne C Chapter 1 5 Mineral composition The Moon s Near Side Megabasin and Far Side Bulge Springer Science amp Business Media 2014 P 3 4 ISBN 9781461469490 Jolliff B L Gillis J J Haskin L A Korotev R L Wieczorek M A 2000 Major lunar crustal terranes Surface expressions and crust mantle origins Journal of Geophysical Research 105 E2 4197 4216 Bibcode 2000JGR 105 4197J doi 10 1029 1999JE001103 Wilhelms D Chapter 8 Pre Nectarian System Geologic History of the Moon 1987 P 143 145 148 157 United States Geological Survey Professional Paper 1348 Arhiv originalu Wilhelms D Plate 3A Geologic map of ringed basins Plate 4A Maria Geologic History of the Moon 1987 United States Geological Survey Professional Paper 1348 Arhiv originalu Andrews Hanna J C Zuber M T 2010 Elliptical craters and basins on the terrestrial planets PDF The Geological Society of America Special Paper 465 1 13 doi 10 1130 2010 2465 01 Watters T R Johnson C L Lunar Tectonics Planetary Tectonics T R Watters R A Schultz Cambridge University Press 2010 P 167 168 ISBN 978 0 521 76573 2 Wood C A 14 serpnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 7 serpnya 2014 Procitovano 7 lyutogo 2015 Byrne C J 2007 A Large Basin on the Near Side of the Moon Earth Moon and Planets 101 3 4 153 188 Bibcode 2007EM amp P 101 153B doi 10 1007 s11038 007 9225 8 Byrne C J 2011 Absolute Zircon Ages for Pre Nectarian Events and a Proposed Age for the Near Side Megabasin PDF 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 1518 Bibcode 2011LPI 42 1518B Jutzi M Asphaug E 2011 Forming the lunar farside highlands by accretion of a companion moon Nature 476 7358 69 72 Bibcode 2011Natur 476 69J doi 10 1038 nature10289 Nakamura R Yamamoto S Matsunaga T Ishihara Y Morota T Hiroi T Takeda H Ogawa Y Yokota Y Hirata N Ohtake M Saiki K 2012 Compositional evidence for an impact origin of the Moon s Procellarum basin Nature Geoscience 5 11 775 778 Bibcode 2012NatGe 5 775N doi 10 1038 ngeo1614 Mare Cognitum Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Research Program Planitia Descensus Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Research Program Chang e 5 NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 10 grudnya 2020 Procitovano 5 grudnya 2020 Robinson M 4 grudnya 2020 First Look Chang e 5 NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 8 grudnya 2020 PosilannyaInteraktivni karti Misyacya centrovani na Okean Bur fotomozayika karta visot Literatura z temi v Astrofizichnij informacijnij sistemi NASA Okremi znimki zonda Lunar Reconnaissance Orbiter iz opisami originalu za 16 lyutogo 2019 Jodrell Bank Centre for Astrophysics University of Manchester Arhiv originalu za 11 travnya 2016 Procitovano 25 kvitnya 2019

Дата публікації:
Топ