Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Море Хмар лат Mare Nubium море на видимому боці Місяця біля південно східного краю Океану Бур Це просторе але неглибоке

Море Хмар

Море Хмар

Море Хмар (лат. Mare Nubium) — море на видимому боці Місяця, біля південно-східного краю Океану Бур. Це просторе, але неглибоке море неправильної форми з невиразними межами, що лежить у древньому поруйнованому басейні або в кількох великих кратерах, що накладаються. Сполучається з Морем Пізнаним, яке раніше розглядали як його частину, та з Океаном Бур. Має чимало примітних деталей поверхні — зокрема, найвидовищніші на Місяці скид та концентричний кратер, кілька , великий молодий кратер і різноманітні вулканічні об'єкти.

Море Хмар
лат. Mare Nubium
image
Мозаїка знімків зонда LRO
(ширина — 1100 км)
Координати центра
21° пд. ш. 17° зх. д. / 21° пд. ш. 17° зх. д. / -21; -17
Розмір
750–850 км
Епонім
хмари
Назву затверджено1935
image
image

image Море Хмар на Вікісховищі

Назва

Сучасну назву цього моря, як і більшості місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 року. Можливо, вона пов'язана з тодішніми уявленнями про вплив Місяця на погоду, а можливо — з виглядом самого моря, яке містить багато напівзатоплених кратерів та перетяте яскравими променями кратера Тихо. 1935 року її разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив Міжнародний астрономічний союз.

Раніше цю ділянку не завжди розглядали як окрему й єдину сутність. До 1964 року до складу Моря Хмар включали (тоді безіменне) Море Пізнане. На першій відомій карті Місяця, де було запропоновано назви для деталей його поверхні (Вільям Гілберт, близько 1600) вони разом із сусідніми морями та частиною Океану Бур об'єднані під назвою «Південний континент» (лат. Continens Meridionalis). 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав основну частину Моря Хмар Бурбонівським морем (Mare Borbonicum), а західну ділянку, відокремлену променями Тихо, об'єднав із Болотом Епідемій під назвою «Море Папи» (Mare de Popo). 1647 року Ян Гевелій назвав більшу частину Моря Хмар Памфілійським морем (Mare Pamphilium, давня назва затоки Анталія), а північно-східний виступ — Стримонською затокою (Sinus Strymonicus, затока Егейського моря).

Розташування та суміжні об'єкти

image
Південно-західна частина моря. Ліворуч — Болото Епідемій.

Координати центра Моря Хмар — 21° пд. ш. 17° зх. д. / 21° пд. ш. 17° зх. д. / -21; -17. На заході вузька материкова смужка відмежовує його від Моря Вологості, а на південному заході — від Болота Епідемій. З північною частиною моря зливаються дві морські ділянки: на сході — широка протока, що йде до Океану Бур, а на заході — Море Пізнане. Їх розділяє півострів під неофіційною назвою «півострів Фра Мауро» (англ. Fra Mauro peninsula), що містить великі кратери Фра Мауро, Бонплан, Паррі та Геріке. Біля східного берега Моря Хмар лежать кратери Птолемей, Альфонс, Арзахель, Пурбах та Регіомонтан, а біля південно-східного краю — Деландр, один із найбільших кратерів видимого боку. На південному березі моря розташований залитий лавою кратер Пітат. Є на його берегах і багато менших кратерів.

Загальний опис

Форма Моря Хмар неправильна, а межі нечіткі: його береги сильно порізані, а подекуди й відсутні. Його площа — близько 250 000 км2, а розмір основної частини — близько 750×450 км. Разом із північно-східним виступом, що тягнеться до Океану Бур, воно сягає довжини 850 км. На відміну від круглих морів подібного розміру (що лежать у добре збережених басейнах), Море Хмар позбавлене маскона, не оточене гірськими хребтами, а всередині не має кілець гряд та грабенів. Гряди там розташовані доволі хаотично, а грабени дуже рідкісні.

Глибина Моря Хмар (товщина лавового покриву) на більшій частині його площі невелика. Це видно за значною кількістю не повністю затоплених кратерів, що трапляються навіть біля його центру. Є різні оцінки глибини цього моря. За даними вимірювання таких кратерів, вона сягає максимуму (>1,5 км) на сході; кілька менших потовщень є на південному заході та північному заході. За вимірюваннями кратерів, що з'явилися після лавового покриву і дно яких сягає материкових порід, лава найтовща в центрі моря (0,6 км), а в інших місцях її товщина становить здебільшого 0,1–0,3 км. Об'єм лави в Морі Хмар оцінюють у 100 000 км3. Вміст титану в ній, згідно зі спектральними даними, відносно низький (1–5 ваг. % TiO2). Різні лавові потоки моря суттєво відрізняються складом, кольором та віком.

Поверхня Моря Хмар лежить на 1,6–2,6 км нижче за (місячний рівень відліку висот) — на одному рівні з сусіднім Морем Вологості та на кількасот метрів нижче, ніж сусідні ділянки Океану Бур.

Деталі поверхні

image
«Древній Табіт». Біля центру — , лівіше — борозна Бірта. Видно кратери Бірт (між ними) та Табіт (великий праворуч). Мозаїка знімків зонда LRO; ширина — 250 км.
image
Кіс, перетятий світлими променями кратера Тихо. Пагорб лівіше й нижче — вулкан Кіс π. Вгорі видно дрібні вторинні кратери Булліальда. Ширина знімка — 90 км.
image
Кратер Вольф. Ширина знімка — 62 км.
image
Концентричний кратер Гесіод A. Ширина знімка — 25 км.
image
Ланцюжок Деві. Ширина знімка — 50 км.
image
Вулкан на північному сході моря, біля кратера Ласселл J. Ширина знімка — 4 км.
image
Пряма Стіна на заході та на сході Сонця. Малюнок [ru], 1897.

Кратери

На південно-східному березі Моря Хмар лежить поруйнований 210-кілометровий кратер, що має лише неофіційну назву — «Древній Табіт» (англ. Ancient Thebit). Він містить деякі з найпримітніших деталей поверхні моря — та борозну Бірта (див. нижче), а також молоді кратери Бірт і Табіт. Його західна половина схована під морською лавою, але розташування його валу видно й там, бо він у цьому місці окреслений грядами. Можливо, лава є й на сході цього кратера, але дуже стара. Північна частина його валу, виступаючи в море, утворює 100-кілометровий мис Тенарій (лат. Promontorium Taenarium) — єдиний найменований мис Моря Хмар.

У морі та по його берегах є й чимало інших кратерів, у різній мірі залитих лавою. Найбільший серед добре збережених таких об'єктів — 100-кілометровий Пітат на південному березі. Біля центра моря лежить Вольф — 30-кілометровий кратер неправильної форми, для якого навіть припускають вулканічне походження. Подекуди трапляються , затоплені майже цілком. Найбільші з них — Опельт на півночі моря й Кіс та Любінецький на заході (49, 46 і 43 км відповідно). Інший примітний приклад — 27-кілометровий Вольф T біля центра моря. Крім того, лавою Моря Хмар залиті кратери Гулд, Ласселл та низка і безіменних.

Деякі кратери моря з'явилися вже після його лавового покриву. Найбільший із них — 61-кілометровий , оточений ореолом викидів та численними ланцюжками дрібних вторинних кратерів. Але на північному заході вони вкриті лавою; отже, невеликі виверження там тривали й після його появи. Інші молоді кратери моря, що мають власне ім'я, — Кеніг, Бірт, Ніколле, Кундт та Ліпперсгей.

На південному краї моря лежить 15-кілометровий кратер Гесіод A, оточений двома валами. Це найвидовищніший і найдоступніший для аматорських спостережень представник концентричних кратерів — рідкісних і загадкових об'єктів. На північно-східному березі моря, в кратері Деві Y, розташований 47-кілометровий ланцюжок кратерів, відомий як ланцюжок Деві (Catena Davy). На східному березі, з північного боку мису Тенарій, знаходиться 40-кілометровий кратер Аль-Бітруджі (Alpetragius), примітний величезною центральною гіркою.

Вулканічні об'єкти

На сході моря, дещо західніше , паралельно ній тягнеться 55-кілометрова борозна Бірта (Rima Birt). На обох кінцях вона розширюється. Північне (більше) розширення, що отримало назву Бірт E, має припідняті (до 170 м) краї та оточене темним рудуватим ореолом, що пояснюють відкладами пірокластичних порід. Таким чином, у борозні Бірта, як і в деяких інших подібних місячних борознах, відбувалися вулканічні виверження. Виникла ж вона, найімовірніше, завдяки розломам поверхні (іноді її інтерпретують як лавовий канал, але це не узгоджується з її сегментованим виглядом). Із західного боку Бірта E лежить дуже схожа, але маленька борозна: вона теж має на північному кінці розширення з припіднятими краями й лежить у межах того ж ореолу. Кілька подібних борозен є і в кратері Альфонс на північно-східному березі моря. Менш помітні ознаки пірокластичних порід є в кратері Ласселл, на півострові Фра Мауро і, можливо, біля кратера Любінецький. Але в цілому область Моря Хмар на них небагата.

На північному сході Моря Хмар стоїть невелика височина, де розташовані кратери Ласселл G та Ласселл K. Вона вирізняється жовтим відтінком і підвищеним вмістом діоксиду кремнію, що, ймовірно, теж обумовлено виверженнями. Вулканічне походження можуть мати і згадані її кратери.

На південному заході моря, біля кратера Кіс (26°55′ пд. ш. 24°17′ зх. д. / 26.92° пд. ш. 24.28° зх. д. / -26.92; -24.28 (куполоподібний вулкан)) стоїть примітний куполоподібний вулкан Кіс π. Як і інші подібні об'єкти, він невисокий: за діаметра 14 км його висота становить лише близько 200 м. Проте при низькому Сонці його видно навіть у невеликі телескопи. На протилежному краю моря, біля кратера Ласселл J (14°59′ пд. ш. 10°53′ зх. д. / 14.99° пд. ш. 10.88° зх. д. / -14.99; -10.88 (конічний вулкан)), стоїть виразний темний конічний вулкан. Його висота приблизно така ж, а діаметр значно менший: 2,5 км. Подібний об'єкт є навпроти мису Тенарій (19°34′ пд. ш. 11°01′ зх. д. / 19.57° пд. ш. 11.02° зх. д. / -19.57; -11.02 (конічний вулкан)). Можливо, в морі існують і інші, менш помітні, такі вулкани.

У центрі моря, дещо північніше кратера Вольф (який іноді вважають вулканічною кальдерою), тягнеться довга, але малопомітна звивиста борозна. Вона має L-подібну форму та перетинає невелику гряду. Її кінці розташовані біля кратерів Вольф A та Гулд X; відстань між ними — близько 60 км. Є в Морі Хмар і кілька менших подібних борозен. Їх інтерпретують як русла лавових потоків.

Інші об'єкти

В Морі Хмар розташований найвидовищніший на Місяці скид, добре помітний навіть у невеликі телескопи, — (лат. Rupes Recta). Це уступ, що тягнеться на 120 км із півночі на південь уздовж східного краю моря. Його середня висота — 300 м, а нахил — 30–40°. Висота в ньому спадає в бік моря, на захід, і тому на сході Сонця він відкидає тінь, а на заході виглядає яскравою смужкою. При високому Сонці його майже не видно. Біля його південного кінця є група пагорбів, які порівнюють із баранячим рогом або ефесом меча («клинком» якого є сам уступ).

Частина південно-західного берега моря отримала назву «уступ Меркатора» (Rupes Mercator). Він у кілька разів вищий за Пряму Стіну, але менш уривистий, рівний і виразний. Він тягнеться на 130 км між кратерами Меркатор та Вейс. Цей уступ є залишком валу великого кратера (або одного з кратерів), у якому лежить Море Хмар.

По краях моря трапляються довгі грабени. Зокрема, на його півдні лежить борозна Гесіода (Rima Hesiodus), що перетинає уступ Меркатора і заходить у Болото Епідемій, а на заході — борозни Гіппала (Rimae Hippalus), що заходять у Море Вологості. На берегах моря, зокрема, в тамтешніх кратерах, є й менші борозни. Значно більше в цьому морі гряд, але всі вони станом на 2015 рік безіменні.

На південному заході моря, поблизу кратера Кампан A (25°43′ пд. ш. 27°41′ зх. д. / 25.72° пд. ш. 27.68° зх. д. / -25.72; -27.68 (меніскова западина)), лежить 2-кілометрова  — рідкісний об'єкт загадкового походження.

Північно-східні береги моря вкриті «імбрійською скульптурою» — численними невеликими хребтами й западинами, що тягнуться з півночі і з'явилися при падінні викидів гігантського басейну Моря Дощів. У самому Морі Хмар їх не видно: там вони вкриті лавою. Натомість там багато світлих променів молодого кратера Тихо. Два особливо яскравих його променя перетинають південно-західну частину моря в околицях кратера Кіс.

Геологічна історія

Западина, в якій лежить Море Хмар, дуже древня і зруйнована так сильно, що її походження малозрозуміле. Вона з'явилася в донектарському періоді в зовнішній частині гіпотетичного басейну Океану Бур і, найімовірніше, є результатом накладання кількох великих кратерів. Дані щодо товщини лави та рельєфу поверхні вказують на існування там чотирьох поруйнованих кратерів діаметром 240–420 км (найбільший із них містить західну частину моря). За іншою версією, ця западина є єдиним кратером, діаметр якого оцінюють у 750 або 690 км. Подальші астероїдні удари руйнували її та засипали викидами. Найтовщим (кількасот метрів) має бути шар викидів сусіднього басейну Моря Вологості; ймовірно, є там і тонкий шар викидів басейну Моря Дощів.

Сучасний лавовий покрив моря з'явився пізніше, причому на різних його ділянках — у різні часи. Вік цих ділянок оцінюють за підрахунком кратерів, що встигли там накопичитися. Згідно з однією оцінкою, він лежить у межах 2,8±0,3–3,7±0,1 млрд років, що відповідає пізньоімбрійській епосі та ератосфенівському періоду. Ератосфенівська (молодша) лава вкриває меншу площу й трапляється здебільшого на півночі моря. За іншою оцінкою, цей вік лежить у межах 2,3±0,4–3,6±0,1 млрд років, молода лава переважає в центрі моря, а стара — на периферії, причому ератосфенівською є більша частина морської поверхні. У лави різного віку дещо відрізняється склад: молодша лава містить більше титану, що характерне і для інших місячних морів.

Після застигання лавового покриву його найтовщі частини просіли, завдяки чому в морі з'явилися грабени, гряди та . Вік останньої, за оцінками, не перевищує 3,2 млрд років, і в такому разі це наймолодший великий скид Місяця. Навколо сусіднього Моря Вологості пролягли борозни Гіппала, що поширилися й на край Моря Хмар. Борозна Бірта з'явилася 3,2–0,8 млрд років тому, а згодом у ній відбувалися вибухові чи фонтаноподібні вулканічні виверження. Подекуди в морі ставалися й виверження іншого типу, що створили вулкани на зразок Кіса π. Вулканічна активність на височині біля кратера Ласселл принаймні частково теж відбувалася після застигання морської лави.

Накопичення кратерів у морі тривало і до, і після його залиття лавою. «Древній Табіт» з'явився ще в донектарському періоді, 4,5–3,9 млрд років тому. Серед інших кратерів, старших за лавовий покрив, — Опельт, Кіс та Любінецький, а серед молодших — Кеніг, Бірт та Ніколле. Кратер Булліальд утворився після основного етапу виливів, але до їх остаточного припинення; його вік оцінюють у 3,6 млрд років.

Інше

12 травня 1965 року, за однією з версій, біля південно-східного берега Моря Хмар (31° пд. ш. 8° зх. д. / 31° пд. ш. 8° зх. д. / -31; -8 (Луна-5 (?))) впав космічний апарат «Луна-5».

11 вересня 2013 року на північному заході моря, між кратерами Опельт та Любинецький, стався спалах світла, що був наслідком метеоритного удару, — рекордний за яскравістю та тривалістю серед зареєстрованих на Місяці на той час. Його зоряна величина в смузі V сягнула 2,9±0,2m, а тривалість перевищувала 8 секунд. Енергію вибуху оцінюють у (6,5±1,0)·1010 Дж (близько 15 тон тротилу). При цьому мав з'явитися кратер розміром близько 50 метрів. Маса метеорита могла становити кілька десятків або сотень кілограмів.

Карти

Карти Моря Хмар та околиць, які видав Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force (1963–1964):

  • image
  • image
  • image
  • image

Примітки

  1. Wlasuk P. T. Observing the Moon. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 89, 93, 96. — .
  2. Chu A., Paech W., Weigand M. The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 16, 18, 21, 23, 120, 141–142. — . — DOI:10.1017/CBO9781139095709.
  3. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // [1] — 1987. — P. 146, 148, 153. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 14 травня 2013
  4. Hawke, B. R.; Head, J. W. (1977). Pre-Imbrian history of the Fra Mauro region and Apollo 14 sample provenance. Proceedings of 8th Lunar Science Conference, Houston, Tex., March 14-18, 1977. 3: 2741—2761. Bibcode:1977LPSC....8.2741H.
  5. Wilhelms D. Chapter 5: The Ranger Transition 1964–1965 // To a Rocky Moon. — 1993. — P. 101. — .
  6. Wood C. (September 2000). Ancient Thebit and Huygens’s Sword. Sky & Telescope: 120—121. Архів оригіналу за 8 серпня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.()
  7. Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  8. Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 195–196, 200–201. — .
  9. Чикмачев В. И. Глава 3.8. Море Облаков // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 133–141. — .
  10. Mare Nubium. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 10 серпня 2015.
  11. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  12. Карта Місяця, яку склав Міхаель ван Лангрен (1645).
  13. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 198. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  14. Любкер Ф. Реальный словарь классических древностей. — М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — Т. 3. — С. 15. — .
  15. Анталья (залив Средиземного моря) // Большая советская энциклопедия. — 3. — М. : Советская энциклопедия, 1969–1978.
  16. Hevelius J. [2] — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 233, 235. — DOI:10.3931/e-rara-238. з джерела 30 червня 2018 (Pamphylium Mare та Strymonicus, Sinus — у списку назв [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] на с. 233 та 235 відповідно)
  17. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 206, 208. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  18. Wilhelms D. E. Stratigraphy of Part of the Lunar Near Side. — U.S. Government Printing Office, 1980. — P. A59, C25. — (U.S. Geological Survey Professional Paper 1046-A)
  19. Карта гравітаційного поля Місяця, складена за даними місії GRAIL (2012).
  20. DeHon R. A. (1977). . Proceedings of 8th Lunar Science Conference, Houston, Tex., March 14-18, 1977. 1: 633—641. Bibcode:1977LPSC....8..633D. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 14 серпня 2015.
  21. Wilkinson J. The Moon in Close-up. — Springer Science & Business Media, 2010. — P. 222, 228–229, 279. — . — DOI:10.1007/978-3-642-14805-7.
  22. Wilhelms D. Plate 5A. Structural features // [3] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 8 квітня 2014
  23. Bugiolacchi, Roberto; Spudis, Paul D.; Guest, John E. (2006). Stratigraphy and composition of lava flows in Mare Nubium and Mare Cognitum. Meteoritics. 41 (2): 285—304. Bibcode:2006M&PS...41..285B. doi:10.1111/j.1945-5100.2006.tb00210.x. (Резюме [ 4 вересня 2018 у Wayback Machine.]; Bibcode: 2004LPI....35.1507B)
  24. Rose, D. E.; Spudis, P. D. (2000). (PDF). 31st Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2000, Houston, Texas, abstract no. 1364. Bibcode:2000LPI....31.1364R. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 14 серпня 2015.
  25. Clementine titanium map of the Moon. The Clementine Mission. Lunar and Planetary Institute. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  26. Chuck Wood (31 січня 2010). Spotted Moon. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 21 травня 2015. Процитовано 11 серпня 2015.
  27. Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 28–30. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . — DOI:10.1130/2011.2477(01). з джерела 29 січня 2013 (На Google Books).
  28. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  29. Nahm A. L., Schultz R. A. Rupes Recta and the geological history of the Mare Nubium region of the Moon: insights from forward mechanical modelling of the ‘Straight Wall’ // Volcanism and Tectonism Across the Inner Solar System / T. Platz, M. Massironi, P.K. Byrne, H. Hiesinger. — Geological Society of London, 2013. — P. 377–394. — (Geological Society Special Publications, vol. 401) — . — DOI:10.1144/SP401.4.
  30. За даними номенклатурного довідника МАС [ 25 грудня 2018 у Wayback Machine.] станом на 2015 рік.
  31. Westfall J. E. Atlas of the Lunar Terminator. — Cambridge University Press, 2000. — P. 43, 51, 222. — .
  32. Nick Lomb (4 лютого 2009). Harry ponders on Crater Wolf – could this interesting crater really have a volcanic origin?. Sydney Observatory. Архів оригіналу за 10 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  33. Chuck Wood (7 грудня 2013). Beautiful features. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 3 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  34. Chuck Wood (3 травня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 6 жовтня 2008. Процитовано 10 серпня 2015.
  35. Wood, C. A. (1978). Lunar Concentric Craters. Lunar and Planetary Science IX: 1264—1266. Bibcode:1978LPI.....9.1264W.
  36. Trang, D.; Gillis-Davis, J. J.; Hawke, B. R.; Bussey, D. B. J. (2011). (PDF). 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1698. Bibcode:2011LPI....42.1698T. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 14 серпня 2015.
  37. Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 15, 18, 112–113, 160. — . — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7.
  38. Gustafson, J. Olaf; Bell, J. F., III; Gaddis, L. R.; Hawke, B. R.; Giguere, T. A. (2012). . Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H25G. doi:10.1029/2011JE003893. Архів оригіналу за 12 вересня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  39. Chuck Wood (17 лютого 2008). Cornucopia of Details. the-moon.wikispaces.com. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  40. Gaddis, L. R.; Staid, M. I.; Tyburczy, J. A.; Hawke, B. R.; Petro, N. E. (2003). . Icarus. 161 (2): 262—280. Bibcode:2003Icar..161..262G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00036-2. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 14 серпня 2015.
  41. Ashley, J. W.; Robinson, M. S.; Stopar, J. D.; Glotch, T. D.; Hawke, B. R.; Lawrence, S. J.; Greenhagen, B. T.; Paige, D. A. (2013). (PDF). 44th Lunar and Planetary Science Conference, held March 18-22, 2013 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1719, p.2504. Bibcode:2013LPI....44.2504A. Архів оригіналу (PDF) за 2 жовтня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  42. Ashley, J.; Robinson, M. S.; Stopar, J. D.; Glotch, T. D.; Hawke, B. R.; Lawrence, S. J.; Jolliff, B. L.; Greenhagen, B. T.; Paige, D. A. (2013). The Lassell Massif - a Silicic Lunar Volcano. American Geophysical Union, Fall Meeting 2013, abstract #V51G-07. Bibcode:2013AGUFM.V51G..07A.
  43. James Ashley (12 березня 2013). Not Your Average Crater. lroc.asu.edu. Архів оригіналу за 12 серпня 2015. Процитовано 11 серпня 2015.
  44. За Lena et al. (2013) — 160±20 м, за лазерною альтиметрією LRO — близько 230 м.
  45. Chuck Wood (23 серпня 2008). A hole in the wall. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  46. За Pike, Clow (1981) — 175 м, за лазерною альтиметрією LRO — близько 150 м.
  47. Pike, R. J., Clow, G. D. Revised Classification of Terrestrial Volcanoes and Catalog of Topographic Dimensions, With New Results on Edifice Volume. — 1981. — P. 25. — (US Geological Survey Open-File Report 81-1038) (Витяги, архів)
  48. Маленький вулкан на північному сході моря [ 3 січня 2019 у Wayback Machine.] (знімок зонда Lunar Reconnaissance Orbiter). Перевернуте зображення (північ унизу); ширина — 4,8 км.
  49. James Ashley (13 березня 2013). Cinder Cone, Impact Crater, or Something Else?. lroc.asu.edu. Архів оригіналу за 12 серпня 2015. Процитовано 11 серпня 2015.
  50. Chuck Wood (22 квітня 2006). Crater chains and unknown rille. lpod.org. оригіналу за 14 травня 2006. Процитовано 10 серпня 2015.
  51. Hurwitz, D. M.; Head, J. W.; Hiesinger, H. (2013). (PDF). Planetary and Space Science. 79: 1—38. Bibcode:2013P&SS...79....1H. doi:10.1016/j.pss.2012.10.019. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2013. Процитовано 14 серпня 2015.
  52. Elger T. G. The Moon. A Full Description and Map of its Principal Physical Features. — London : Georg Philip & Son, 1895. — P. 97–98. (У цій книзі за тодішньою термінологією схід на Місяці зветься заходом і навпаки).
  53. Braden S. E., Stopar J. D., Robinson M. S., Lawrence S. J., van der Bogert C. H., Hiesinger H. (2014). Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years. Nature Geoscience. 7 (11): 787—791. Bibcode:2014NatGe...7..787B. doi:10.1038/ngeo2252. (Supplementary material [ 3 грудня 2014 у Wayback Machine.]).
  54. Mark Robinson (12 жовтня 2014). . lroc.sese.asu.edu. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 11 серпня 2015.
  55. Stuart-Alexander, D. E.; Howard, K. A. (1970). Lunar Maria and circular basins—a review. Icarus. 12 (3): 440—456. Bibcode:1970Icar...12..440S. doi:10.1016/0019-1035(70)90013-8.
  56. Tompkins, S.; Pieters, C. M.; Mustard, J. F.; Pinet, P.; Chevrel, S. D. (1994). (PDF). Icarus. 110 (2): 261—274. Bibcode:1994Icar..110..261T. doi:10.1006/icar.1994.1120. Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2010. Процитовано 14 серпня 2015.
  57. McEwen, A. S.; Gaddis, L. R.; Neukum, G.; Hoffmann, H.; Pieters, C. M.; Head, J. W. (1993). Galileo observations of post-imbrium lunar craters during the first Earth-Moon flyby. Journal of Geophysical Research. 98 (E9): 17207—17234. Bibcode:1993JGR....9817207M. doi:10.1029/93JE01137.
  58. Luna 5. NASA Space Science Data Coordinated Archive. 26 серпня 2014. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  59. Madiedo, J. M.; Ortiz, J. L.; Morales, N.; Cabrera-Caño, J. (2014). (PDF). Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 439 (3): 2364—2369. arXiv:1402.5490. Bibcode:2014MNRAS.439.2364M. doi:10.1093/mnras/stu083. Архів оригіналу (PDF) за 30 квітня 2019. Процитовано 14 серпня 2015.
  60. Astronomers spot record-breaking lunar impact. phys.org. 24 лютого 2014. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  61. (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2010. Процитовано 14 серпня 2015.

Посилання

  • Chuck Wood (7 грудня 2013). Beautiful features. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 3 серпня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Chuck Wood (17 лютого 2008). Cornucopia of Details. the-moon.wikispaces.com. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Chuck Wood (28 вересня 2014). Slopes, Dikes and a Sliver of Illumination. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 8 серпня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Chuck Wood (23 серпня 2008). A hole in the wall. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Chuck Wood (31 січня 2010). Spotted Moon. lpod.wikispaces.com. Архів оригіналу за 21 травня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Raquel Nuno (14 серпня 2014). Littered Wrinkles. lroc.asu.edu. оригіналу за 5 серпня 2015. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Aaron Boyd (15 липня 2014). Birt E. lroc.sese.asu.edu. оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 14 серпня 2015.
  • Mare Nubium. The-Moon Wiki. оригіналу за 3 січня 2019.
  • Деяка література в Astrophysics Data System
  • Карти з актуальними назвами деталей поверхні: західна (основна) частина [ 13 грудня 2016 у Wayback Machine.], східна частина [ 13 грудня 2016 у Wayback Machine.], північно-західний край [ 13 грудня 2016 у Wayback Machine.], північно-східний край [ 13 грудня 2016 у Wayback Machine.]
  • Геологічна карта основної частини моря [ 25 вересня 2015 у Wayback Machine.] (USGS, 1966)
  • Інтерактивна карта Місяця, центрована на Море Хмар (інша версія)
  • Північно-східна частина моря [ 30 травня 2018 у Wayback Machine.]. Біля горизонту видно Пряму Стіну. Знімок «Аполлона-16» (1972).
  • Знімки з високим розділенням, зроблені зондом LRO:
    • Центральна частина Прямої Стіни ввечері. Ширина зображення — 3,9 км.
    • Ця ж місцевість на світанку. Перевернуте зображення (північ унизу); ширина — 4,1 км.
    • Вулканічний кратер Бірт E. Дзеркально обернене зображення (північ унизу, схід праворуч); ширина — 4,3 км.
    • Маленький вулкан на північному сході моря [ 3 січня 2019 у Wayback Machine.]. Перевернуте зображення (північ унизу); ширина — 4,8 км. Мозаїка знімків.
    • Кратер Гесіод A: середина, західний край. Північ унизу, схід праворуч; ширина зображення — по 4,0 км. Мозаїка знімків.
    • Східна частина звивистої борозни в центрі моря. Ширина зображення — 3,8 км. Мозаїка знімків.
    • Меніскова западина на південному заході моря (дещо лівіше й вище центру фото); північ унизу, схід праворуч, ширина знімку — 4,4 км. Мозаїка знімків [ 14 грудня 2018 у Wayback Machine.].

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

More Hmar lat Mare Nubium more na vidimomu boci Misyacya bilya pivdenno shidnogo krayu Okeanu Bur Ce prostore ale negliboke more nepravilnoyi formi z neviraznimi mezhami sho lezhit u drevnomu porujnovanomu basejni abo v kilkoh velikih kraterah sho nakladayutsya Spoluchayetsya z Morem Piznanim yake ranishe rozglyadali yak jogo chastinu ta z Okeanom Bur Maye chimalo primitnih detalej poverhni zokrema najvidovishnishi na Misyaci skid ta koncentrichnij krater kilka velikij molodij krater i riznomanitni vulkanichni ob yekti More Hmarlat Mare NubiumMozayika znimkiv zonda LRO shirina 1100 km Koordinati centra21 pd sh 17 zh d 21 pd sh 17 zh d 21 17Rozmir750 850 kmEponimhmariNazvu zatverdzheno1935 More Hmar na VikishovishiNazvaSuchasnu nazvu cogo morya yak i bilshosti misyachnih moriv zaproponuvav Dzhovanni Richcholi 1651 roku Mozhlivo vona pov yazana z todishnimi uyavlennyami pro vpliv Misyacya na pogodu a mozhlivo z viglyadom samogo morya yake mistit bagato napivzatoplenih krateriv ta peretyate yaskravimi promenyami kratera Tiho 1935 roku yiyi razom iz bagatma inshimi tradicijnimi misyachnimi nazvami zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz Ranishe cyu dilyanku ne zavzhdi rozglyadali yak okremu j yedinu sutnist Do 1964 roku do skladu Morya Hmar vklyuchali todi bezimenne More Piznane Na pershij vidomij karti Misyacya de bulo zaproponovano nazvi dlya detalej jogo poverhni Vilyam Gilbert blizko 1600 voni razom iz susidnimi moryami ta chastinoyu Okeanu Bur ob yednani pid nazvoyu Pivdennij kontinent lat Continens Meridionalis 1645 roku Mihael van Langren nazvav osnovnu chastinu Morya Hmar Burbonivskim morem Mare Borbonicum a zahidnu dilyanku vidokremlenu promenyami Tiho ob yednav iz Bolotom Epidemij pid nazvoyu More Papi Mare de Popo 1647 roku Yan Gevelij nazvav bilshu chastinu Morya Hmar Pamfilijskim morem Mare Pamphilium davnya nazva zatoki Antaliya a pivnichno shidnij vistup Strimonskoyu zatokoyu Sinus Strymonicus zatoka Egejskogo morya Roztashuvannya ta sumizhni ob yektiPivdenno zahidna chastina morya Livoruch Boloto Epidemij Koordinati centra Morya Hmar 21 pd sh 17 zh d 21 pd sh 17 zh d 21 17 Na zahodi vuzka materikova smuzhka vidmezhovuye jogo vid Morya Vologosti a na pivdennomu zahodi vid Bolota Epidemij Z pivnichnoyu chastinoyu morya zlivayutsya dvi morski dilyanki na shodi shiroka protoka sho jde do Okeanu Bur a na zahodi More Piznane Yih rozdilyaye pivostriv pid neoficijnoyu nazvoyu pivostriv Fra Mauro angl Fra Mauro peninsula sho mistit veliki krateri Fra Mauro Bonplan Parri ta Gerike Bilya shidnogo berega Morya Hmar lezhat krateri Ptolemej Alfons Arzahel Purbah ta Regiomontan a bilya pivdenno shidnogo krayu Delandr odin iz najbilshih krateriv vidimogo boku Na pivdennomu berezi morya roztashovanij zalitij lavoyu krater Pitat Ye na jogo beregah i bagato menshih krateriv Zagalnij opisForma Morya Hmar nepravilna a mezhi nechitki jogo beregi silno porizani a podekudi j vidsutni Jogo plosha blizko 250 000 km2 a rozmir osnovnoyi chastini blizko 750 450 km Razom iz pivnichno shidnim vistupom sho tyagnetsya do Okeanu Bur vono syagaye dovzhini 850 km Na vidminu vid kruglih moriv podibnogo rozmiru sho lezhat u dobre zberezhenih basejnah More Hmar pozbavlene maskona ne otochene girskimi hrebtami a vseredini ne maye kilec gryad ta grabeniv Gryadi tam roztashovani dovoli haotichno a grabeni duzhe ridkisni Glibina Morya Hmar tovshina lavovogo pokrivu na bilshij chastini jogo ploshi nevelika Ce vidno za znachnoyu kilkistyu ne povnistyu zatoplenih krateriv sho traplyayutsya navit bilya jogo centru Ye rizni ocinki glibini cogo morya Za danimi vimiryuvannya takih krateriv vona syagaye maksimumu gt 1 5 km na shodi kilka menshih potovshen ye na pivdennomu zahodi ta pivnichnomu zahodi Za vimiryuvannyami krateriv sho z yavilisya pislya lavovogo pokrivu i dno yakih syagaye materikovih porid lava najtovsha v centri morya 0 6 km a v inshih miscyah yiyi tovshina stanovit zdebilshogo 0 1 0 3 km Ob yem lavi v Mori Hmar ocinyuyut u 100 000 km3 Vmist titanu v nij zgidno zi spektralnimi danimi vidnosno nizkij 1 5 vag TiO2 Rizni lavovi potoki morya suttyevo vidriznyayutsya skladom kolorom ta vikom Poverhnya Morya Hmar lezhit na 1 6 2 6 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot na odnomu rivni z susidnim Morem Vologosti ta na kilkasot metriv nizhche nizh susidni dilyanki Okeanu Bur Detali poverhni Drevnij Tabit Bilya centru livishe borozna Birta Vidno krateri Birt mizh nimi ta Tabit velikij pravoruch Mozayika znimkiv zonda LRO shirina 250 km Kis peretyatij svitlimi promenyami kratera Tiho Pagorb livishe j nizhche vulkan Kis p Vgori vidno dribni vtorinni krateri Bullialda Shirina znimka 90 km Krater Volf Shirina znimka 62 km Koncentrichnij krater Gesiod A Shirina znimka 25 km Lancyuzhok Devi Shirina znimka 50 km Vulkan na pivnichnomu shodi morya bilya kratera Lassell J Shirina znimka 4 km Pryama Stina na zahodi ta na shodi Soncya Malyunok ru 1897 Krateri Na pivdenno shidnomu berezi Morya Hmar lezhit porujnovanij 210 kilometrovij krater sho maye lishe neoficijnu nazvu Drevnij Tabit angl Ancient Thebit Vin mistit deyaki z najprimitnishih detalej poverhni morya ta boroznu Birta div nizhche a takozh molodi krateri Birt i Tabit Jogo zahidna polovina shovana pid morskoyu lavoyu ale roztashuvannya jogo valu vidno j tam bo vin u comu misci okreslenij gryadami Mozhlivo lava ye j na shodi cogo kratera ale duzhe stara Pivnichna chastina jogo valu vistupayuchi v more utvoryuye 100 kilometrovij mis Tenarij lat Promontorium Taenarium yedinij najmenovanij mis Morya Hmar U mori ta po jogo beregah ye j chimalo inshih krateriv u riznij miri zalitih lavoyu Najbilshij sered dobre zberezhenih takih ob yektiv 100 kilometrovij Pitat na pivdennomu berezi Bilya centra morya lezhit Volf 30 kilometrovij krater nepravilnoyi formi dlya yakogo navit pripuskayut vulkanichne pohodzhennya Podekudi traplyayutsya zatopleni majzhe cilkom Najbilshi z nih Opelt na pivnochi morya j Kis ta Lyubineckij na zahodi 49 46 i 43 km vidpovidno Inshij primitnij priklad 27 kilometrovij Volf T bilya centra morya Krim togo lavoyu Morya Hmar zaliti krateri Guld Lassell ta nizka i bezimennih Deyaki krateri morya z yavilisya vzhe pislya jogo lavovogo pokrivu Najbilshij iz nih 61 kilometrovij otochenij oreolom vikidiv ta chislennimi lancyuzhkami dribnih vtorinnih krateriv Ale na pivnichnomu zahodi voni vkriti lavoyu otzhe neveliki viverzhennya tam trivali j pislya jogo poyavi Inshi molodi krateri morya sho mayut vlasne im ya Kenig Birt Nikolle Kundt ta Lippersgej Na pivdennomu krayi morya lezhit 15 kilometrovij krater Gesiod A otochenij dvoma valami Ce najvidovishnishij i najdostupnishij dlya amatorskih sposterezhen predstavnik koncentrichnih krateriv ridkisnih i zagadkovih ob yektiv Na pivnichno shidnomu berezi morya v krateri Devi Y roztashovanij 47 kilometrovij lancyuzhok krateriv vidomij yak lancyuzhok Devi Catena Davy Na shidnomu berezi z pivnichnogo boku misu Tenarij znahoditsya 40 kilometrovij krater Al Bitrudzhi Alpetragius primitnij velicheznoyu centralnoyu girkoyu Vulkanichni ob yekti Na shodi morya desho zahidnishe paralelno nij tyagnetsya 55 kilometrova borozna Birta Rima Birt Na oboh kincyah vona rozshiryuyetsya Pivnichne bilshe rozshirennya sho otrimalo nazvu Birt E maye pripidnyati do 170 m krayi ta otochene temnim ruduvatim oreolom sho poyasnyuyut vidkladami piroklastichnih porid Takim chinom u borozni Birta yak i v deyakih inshih podibnih misyachnih boroznah vidbuvalisya vulkanichni viverzhennya Vinikla zh vona najimovirnishe zavdyaki rozlomam poverhni inodi yiyi interpretuyut yak lavovij kanal ale ce ne uzgodzhuyetsya z yiyi segmentovanim viglyadom Iz zahidnogo boku Birta E lezhit duzhe shozha ale malenka borozna vona tezh maye na pivnichnomu kinci rozshirennya z pripidnyatimi krayami j lezhit u mezhah togo zh oreolu Kilka podibnih borozen ye i v krateri Alfons na pivnichno shidnomu berezi morya Mensh pomitni oznaki piroklastichnih porid ye v krateri Lassell na pivostrovi Fra Mauro i mozhlivo bilya kratera Lyubineckij Ale v cilomu oblast Morya Hmar na nih nebagata Na pivnichnomu shodi Morya Hmar stoyit nevelika visochina de roztashovani krateri Lassell G ta Lassell K Vona viriznyayetsya zhovtim vidtinkom i pidvishenim vmistom dioksidu kremniyu sho jmovirno tezh obumovleno viverzhennyami Vulkanichne pohodzhennya mozhut mati i zgadani yiyi krateri Na pivdennomu zahodi morya bilya kratera Kis 26 55 pd sh 24 17 zh d 26 92 pd sh 24 28 zh d 26 92 24 28 kupolopodibnij vulkan stoyit primitnij kupolopodibnij vulkan Kis p Yak i inshi podibni ob yekti vin nevisokij za diametra 14 km jogo visota stanovit lishe blizko 200 m Prote pri nizkomu Sonci jogo vidno navit u neveliki teleskopi Na protilezhnomu krayu morya bilya kratera Lassell J 14 59 pd sh 10 53 zh d 14 99 pd sh 10 88 zh d 14 99 10 88 konichnij vulkan stoyit viraznij temnij konichnij vulkan Jogo visota priblizno taka zh a diametr znachno menshij 2 5 km Podibnij ob yekt ye navproti misu Tenarij 19 34 pd sh 11 01 zh d 19 57 pd sh 11 02 zh d 19 57 11 02 konichnij vulkan Mozhlivo v mori isnuyut i inshi mensh pomitni taki vulkani U centri morya desho pivnichnishe kratera Volf yakij inodi vvazhayut vulkanichnoyu kalderoyu tyagnetsya dovga ale malopomitna zvivista borozna Vona maye L podibnu formu ta peretinaye neveliku gryadu Yiyi kinci roztashovani bilya krateriv Volf A ta Guld X vidstan mizh nimi blizko 60 km Ye v Mori Hmar i kilka menshih podibnih borozen Yih interpretuyut yak rusla lavovih potokiv Inshi ob yekti V Mori Hmar roztashovanij najvidovishnishij na Misyaci skid dobre pomitnij navit u neveliki teleskopi lat Rupes Recta Ce ustup sho tyagnetsya na 120 km iz pivnochi na pivden uzdovzh shidnogo krayu morya Jogo serednya visota 300 m a nahil 30 40 Visota v nomu spadaye v bik morya na zahid i tomu na shodi Soncya vin vidkidaye tin a na zahodi viglyadaye yaskravoyu smuzhkoyu Pri visokomu Sonci jogo majzhe ne vidno Bilya jogo pivdennogo kincya ye grupa pagorbiv yaki porivnyuyut iz baranyachim rogom abo efesom mecha klinkom yakogo ye sam ustup Chastina pivdenno zahidnogo berega morya otrimala nazvu ustup Merkatora Rupes Mercator Vin u kilka raziv vishij za Pryamu Stinu ale mensh urivistij rivnij i viraznij Vin tyagnetsya na 130 km mizh kraterami Merkator ta Vejs Cej ustup ye zalishkom valu velikogo kratera abo odnogo z krateriv u yakomu lezhit More Hmar Po krayah morya traplyayutsya dovgi grabeni Zokrema na jogo pivdni lezhit borozna Gesioda Rima Hesiodus sho peretinaye ustup Merkatora i zahodit u Boloto Epidemij a na zahodi borozni Gippala Rimae Hippalus sho zahodyat u More Vologosti Na beregah morya zokrema v tamteshnih kraterah ye j menshi borozni Znachno bilshe v comu mori gryad ale vsi voni stanom na 2015 rik bezimenni Na pivdennomu zahodi morya poblizu kratera Kampan A 25 43 pd sh 27 41 zh d 25 72 pd sh 27 68 zh d 25 72 27 68 meniskova zapadina lezhit 2 kilometrova ridkisnij ob yekt zagadkovogo pohodzhennya Pivnichno shidni beregi morya vkriti imbrijskoyu skulpturoyu chislennimi nevelikimi hrebtami j zapadinami sho tyagnutsya z pivnochi i z yavilisya pri padinni vikidiv gigantskogo basejnu Morya Doshiv U samomu Mori Hmar yih ne vidno tam voni vkriti lavoyu Natomist tam bagato svitlih promeniv molodogo kratera Tiho Dva osoblivo yaskravih jogo promenya peretinayut pivdenno zahidnu chastinu morya v okolicyah kratera Kis Geologichna istoriyaZapadina v yakij lezhit More Hmar duzhe drevnya i zrujnovana tak silno sho yiyi pohodzhennya malozrozumile Vona z yavilasya v donektarskomu periodi v zovnishnij chastini gipotetichnogo basejnu Okeanu Bur i najimovirnishe ye rezultatom nakladannya kilkoh velikih krateriv Dani shodo tovshini lavi ta relyefu poverhni vkazuyut na isnuvannya tam chotiroh porujnovanih krateriv diametrom 240 420 km najbilshij iz nih mistit zahidnu chastinu morya Za inshoyu versiyeyu cya zapadina ye yedinim kraterom diametr yakogo ocinyuyut u 750 abo 690 km Podalshi asteroyidni udari rujnuvali yiyi ta zasipali vikidami Najtovshim kilkasot metriv maye buti shar vikidiv susidnogo basejnu Morya Vologosti jmovirno ye tam i tonkij shar vikidiv basejnu Morya Doshiv Suchasnij lavovij pokriv morya z yavivsya piznishe prichomu na riznih jogo dilyankah u rizni chasi Vik cih dilyanok ocinyuyut za pidrahunkom krateriv sho vstigli tam nakopichitisya Zgidno z odniyeyu ocinkoyu vin lezhit u mezhah 2 8 0 3 3 7 0 1 mlrd rokiv sho vidpovidaye piznoimbrijskij eposi ta eratosfenivskomu periodu Eratosfenivska molodsha lava vkrivaye menshu ploshu j traplyayetsya zdebilshogo na pivnochi morya Za inshoyu ocinkoyu cej vik lezhit u mezhah 2 3 0 4 3 6 0 1 mlrd rokiv moloda lava perevazhaye v centri morya a stara na periferiyi prichomu eratosfenivskoyu ye bilsha chastina morskoyi poverhni U lavi riznogo viku desho vidriznyayetsya sklad molodsha lava mistit bilshe titanu sho harakterne i dlya inshih misyachnih moriv Pislya zastigannya lavovogo pokrivu jogo najtovshi chastini prosili zavdyaki chomu v mori z yavilisya grabeni gryadi ta Vik ostannoyi za ocinkami ne perevishuye 3 2 mlrd rokiv i v takomu razi ce najmolodshij velikij skid Misyacya Navkolo susidnogo Morya Vologosti prolyagli borozni Gippala sho poshirilisya j na kraj Morya Hmar Borozna Birta z yavilasya 3 2 0 8 mlrd rokiv tomu a zgodom u nij vidbuvalisya vibuhovi chi fontanopodibni vulkanichni viverzhennya Podekudi v mori stavalisya j viverzhennya inshogo tipu sho stvorili vulkani na zrazok Kisa p Vulkanichna aktivnist na visochini bilya kratera Lassell prinajmni chastkovo tezh vidbuvalasya pislya zastigannya morskoyi lavi Nakopichennya krateriv u mori trivalo i do i pislya jogo zalittya lavoyu Drevnij Tabit z yavivsya she v donektarskomu periodi 4 5 3 9 mlrd rokiv tomu Sered inshih krateriv starshih za lavovij pokriv Opelt Kis ta Lyubineckij a sered molodshih Kenig Birt ta Nikolle Krater Bulliald utvorivsya pislya osnovnogo etapu viliviv ale do yih ostatochnogo pripinennya jogo vik ocinyuyut u 3 6 mlrd rokiv Inshe12 travnya 1965 roku za odniyeyu z versij bilya pivdenno shidnogo berega Morya Hmar 31 pd sh 8 zh d 31 pd sh 8 zh d 31 8 Luna 5 vpav kosmichnij aparat Luna 5 11 veresnya 2013 roku na pivnichnomu zahodi morya mizh kraterami Opelt ta Lyubineckij stavsya spalah svitla sho buv naslidkom meteoritnogo udaru rekordnij za yaskravistyu ta trivalistyu sered zareyestrovanih na Misyaci na toj chas Jogo zoryana velichina v smuzi V syagnula 2 9 0 2m a trivalist perevishuvala 8 sekund Energiyu vibuhu ocinyuyut u 6 5 1 0 1010 Dzh blizko 15 ton trotilu Pri comu mav z yavitisya krater rozmirom blizko 50 metriv Masa meteorita mogla stanoviti kilka desyatkiv abo soten kilogramiv KartiKarti Morya Hmar ta okolic yaki vidav Aeronautical Chart Information Center United States Air Force 1963 1964 PrimitkiWlasuk P T Observing the Moon Springer Science amp Business Media 2013 P 89 93 96 ISBN 9781447104834 Chu A Paech W Weigand M The Cambridge Photographic Moon Atlas Cambridge University Press 2012 P 16 18 21 23 120 141 142 ISBN 9781107019737 DOI 10 1017 CBO9781139095709 Wilhelms D Chapter 8 Pre Nectarian System 1 1987 P 146 148 153 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 14 travnya 2013 Hawke B R Head J W 1977 Pre Imbrian history of the Fra Mauro region and Apollo 14 sample provenance Proceedings of 8th Lunar Science Conference Houston Tex March 14 18 1977 3 2741 2761 Bibcode 1977LPSC 8 2741H Wilhelms D Chapter 5 The Ranger Transition 1964 1965 To a Rocky Moon 1993 P 101 ISBN 0 8165 1065 2 Wood C September 2000 Ancient Thebit and Huygens s Sword Sky amp Telescope 120 121 Arhiv originalu za 8 serpnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Karta Misyacya yaku sklali Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Rodionova Zh F Glava 5 Istoriya lunnyh kart Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 195 196 200 201 ISBN 978 5 9221 1105 8 Chikmachev V I Glava 3 8 More Oblakov Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 133 141 ISBN 978 5 9221 1105 8 Mare Nubium Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 26 grudnya 2013 Procitovano 10 serpnya 2015 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 10 15 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Karta Misyacya yaku sklav Mihael van Langren 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 198 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Lyubker F Realnyj slovar klassicheskih drevnostej M OLMA PRESS 2001 T 3 S 15 ISBN 5 224 01641 X Antalya zaliv Sredizemnogo morya Bolshaya sovetskaya enciklopediya 3 M Sovetskaya enciklopediya 1969 1978 Hevelius J 2 Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 233 235 DOI 10 3931 e rara 238 z dzherela 30 chervnya 2018 Pamphylium Mare ta Strymonicus Sinus u spisku nazv 23 veresnya 2015 u Wayback Machine na s 233 ta 235 vidpovidno Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 206 208 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Wilhelms D E Stratigraphy of Part of the Lunar Near Side U S Government Printing Office 1980 P A59 C25 U S Geological Survey Professional Paper 1046 A Karta gravitacijnogo polya Misyacya skladena za danimi misiyi GRAIL 2012 DeHon R A 1977 Proceedings of 8th Lunar Science Conference Houston Tex March 14 18 1977 1 633 641 Bibcode 1977LPSC 8 633D Arhiv originalu za 25 lipnya 2019 Procitovano 14 serpnya 2015 Wilkinson J The Moon in Close up Springer Science amp Business Media 2010 P 222 228 229 279 ISBN 9783642148057 DOI 10 1007 978 3 642 14805 7 Wilhelms D Plate 5A Structural features 3 1987 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 8 kvitnya 2014 Bugiolacchi Roberto Spudis Paul D Guest John E 2006 Stratigraphy and composition of lava flows in Mare Nubium and Mare Cognitum Meteoritics 41 2 285 304 Bibcode 2006M amp PS 41 285B doi 10 1111 j 1945 5100 2006 tb00210 x Rezyume 4 veresnya 2018 u Wayback Machine Bibcode 2004LPI 35 1507B Rose D E Spudis P D 2000 PDF 31st Annual Lunar and Planetary Science Conference March 13 17 2000 Houston Texas abstract no 1364 Bibcode 2000LPI 31 1364R Arhiv originalu PDF za 5 bereznya 2016 Procitovano 14 serpnya 2015 Clementine titanium map of the Moon The Clementine Mission Lunar and Planetary Institute Arhiv originalu za 4 chervnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Chuck Wood 31 sichnya 2010 Spotted Moon lpod wikispaces com Arhiv originalu za 21 travnya 2015 Procitovano 11 serpnya 2015 Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 28 30 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 z dzherela 29 sichnya 2013 Na Google Books Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Nahm A L Schultz R A Rupes Recta and the geological history of the Mare Nubium region of the Moon insights from forward mechanical modelling of the Straight Wall Volcanism and Tectonism Across the Inner Solar System T Platz M Massironi P K Byrne H Hiesinger Geological Society of London 2013 P 377 394 Geological Society Special Publications vol 401 ISBN 9781862396326 DOI 10 1144 SP401 4 Za danimi nomenklaturnogo dovidnika MAS 25 grudnya 2018 u Wayback Machine stanom na 2015 rik Westfall J E Atlas of the Lunar Terminator Cambridge University Press 2000 P 43 51 222 ISBN 978 0 521 59002 0 Nick Lomb 4 lyutogo 2009 Harry ponders on Crater Wolf could this interesting crater really have a volcanic origin Sydney Observatory Arhiv originalu za 10 serpnya 2015 Procitovano 10 serpnya 2015 Chuck Wood 7 grudnya 2013 Beautiful features lpod wikispaces com Arhiv originalu za 3 serpnya 2015 Procitovano 10 serpnya 2015 Chuck Wood 3 travnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 6 zhovtnya 2008 Procitovano 10 serpnya 2015 Wood C A 1978 Lunar Concentric Craters Lunar and Planetary Science IX 1264 1266 Bibcode 1978LPI 9 1264W Trang D Gillis Davis J J Hawke B R Bussey D B J 2011 PDF 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 1698 Bibcode 2011LPI 42 1698T Arhiv originalu PDF za 4 bereznya 2016 Procitovano 14 serpnya 2015 Lena R Wohler C Phillips J Chiocchetta M T Lunar Domes Properties and Formation Processes Springer Science amp Business Media 2013 P 15 18 112 113 160 ISBN 9788847026377 DOI 10 1007 978 88 470 2637 7 Gustafson J Olaf Bell J F III Gaddis L R Hawke B R Giguere T A 2012 Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0H25G doi 10 1029 2011JE003893 Arhiv originalu za 12 veresnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Chuck Wood 17 lyutogo 2008 Cornucopia of Details the moon wikispaces com Arhiv originalu za 7 serpnya 2015 Procitovano 10 serpnya 2015 Gaddis L R Staid M I Tyburczy J A Hawke B R Petro N E 2003 Icarus 161 2 262 280 Bibcode 2003Icar 161 262G doi 10 1016 S0019 1035 02 00036 2 Arhiv originalu za 6 serpnya 2018 Procitovano 14 serpnya 2015 Ashley J W Robinson M S Stopar J D Glotch T D Hawke B R Lawrence S J Greenhagen B T Paige D A 2013 PDF 44th Lunar and Planetary Science Conference held March 18 22 2013 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1719 p 2504 Bibcode 2013LPI 44 2504A Arhiv originalu PDF za 2 zhovtnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Ashley J Robinson M S Stopar J D Glotch T D Hawke B R Lawrence S J Jolliff B L Greenhagen B T Paige D A 2013 The Lassell Massif a Silicic Lunar Volcano American Geophysical Union Fall Meeting 2013 abstract V51G 07 Bibcode 2013AGUFM V51G 07A James Ashley 12 bereznya 2013 Not Your Average Crater lroc asu edu Arhiv originalu za 12 serpnya 2015 Procitovano 11 serpnya 2015 Za Lena et al 2013 160 20 m za lazernoyu altimetriyeyu LRO blizko 230 m Chuck Wood 23 serpnya 2008 A hole in the wall lpod wikispaces com Arhiv originalu za 14 lyutogo 2015 Procitovano 10 serpnya 2015 Za Pike Clow 1981 175 m za lazernoyu altimetriyeyu LRO blizko 150 m Pike R J Clow G D Revised Classification of Terrestrial Volcanoes and Catalog of Topographic Dimensions With New Results on Edifice Volume 1981 P 25 US Geological Survey Open File Report 81 1038 Vityagi arhiv Malenkij vulkan na pivnichnomu shodi morya 3 sichnya 2019 u Wayback Machine znimok zonda Lunar Reconnaissance Orbiter Perevernute zobrazhennya pivnich unizu shirina 4 8 km James Ashley 13 bereznya 2013 Cinder Cone Impact Crater or Something Else lroc asu edu Arhiv originalu za 12 serpnya 2015 Procitovano 11 serpnya 2015 Chuck Wood 22 kvitnya 2006 Crater chains and unknown rille lpod org originalu za 14 travnya 2006 Procitovano 10 serpnya 2015 Hurwitz D M Head J W Hiesinger H 2013 PDF Planetary and Space Science 79 1 38 Bibcode 2013P amp SS 79 1H doi 10 1016 j pss 2012 10 019 Arhiv originalu PDF za 18 grudnya 2013 Procitovano 14 serpnya 2015 Elger T G The Moon A Full Description and Map of its Principal Physical Features London Georg Philip amp Son 1895 P 97 98 U cij knizi za todishnoyu terminologiyeyu shid na Misyaci zvetsya zahodom i navpaki Braden S E Stopar J D Robinson M S Lawrence S J van der Bogert C H Hiesinger H 2014 Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years Nature Geoscience 7 11 787 791 Bibcode 2014NatGe 7 787B doi 10 1038 ngeo2252 Supplementary material 3 grudnya 2014 u Wayback Machine Mark Robinson 12 zhovtnya 2014 lroc sese asu edu Arhiv originalu za 28 zhovtnya 2014 Procitovano 11 serpnya 2015 Stuart Alexander D E Howard K A 1970 Lunar Maria and circular basins a review Icarus 12 3 440 456 Bibcode 1970Icar 12 440S doi 10 1016 0019 1035 70 90013 8 Tompkins S Pieters C M Mustard J F Pinet P Chevrel S D 1994 PDF Icarus 110 2 261 274 Bibcode 1994Icar 110 261T doi 10 1006 icar 1994 1120 Arhiv originalu PDF za 24 chervnya 2010 Procitovano 14 serpnya 2015 McEwen A S Gaddis L R Neukum G Hoffmann H Pieters C M Head J W 1993 Galileo observations of post imbrium lunar craters during the first Earth Moon flyby Journal of Geophysical Research 98 E9 17207 17234 Bibcode 1993JGR 9817207M doi 10 1029 93JE01137 Luna 5 NASA Space Science Data Coordinated Archive 26 serpnya 2014 Arhiv originalu za 13 kvitnya 2015 Procitovano 10 serpnya 2015 Madiedo J M Ortiz J L Morales N Cabrera Cano J 2014 PDF Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 439 3 2364 2369 arXiv 1402 5490 Bibcode 2014MNRAS 439 2364M doi 10 1093 mnras stu083 Arhiv originalu PDF za 30 kvitnya 2019 Procitovano 14 serpnya 2015 Astronomers spot record breaking lunar impact phys org 24 lyutogo 2014 Arhiv originalu za 6 serpnya 2015 Procitovano 10 serpnya 2015 PDF Defense Mapping Agency Aerospace Center edited by Lawrence A Schimerman 1973 Arhiv originalu PDF za 31 lipnya 2010 Procitovano 14 serpnya 2015 PosilannyaChuck Wood 7 grudnya 2013 Beautiful features lpod wikispaces com Arhiv originalu za 3 serpnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Chuck Wood 17 lyutogo 2008 Cornucopia of Details the moon wikispaces com Arhiv originalu za 7 serpnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Chuck Wood 28 veresnya 2014 Slopes Dikes and a Sliver of Illumination lpod wikispaces com Arhiv originalu za 8 serpnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Chuck Wood 23 serpnya 2008 A hole in the wall lpod wikispaces com Arhiv originalu za 14 lyutogo 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Chuck Wood 31 sichnya 2010 Spotted Moon lpod wikispaces com Arhiv originalu za 21 travnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Raquel Nuno 14 serpnya 2014 Littered Wrinkles lroc asu edu originalu za 5 serpnya 2015 Procitovano 14 serpnya 2015 Aaron Boyd 15 lipnya 2014 Birt E lroc sese asu edu originalu za 11 veresnya 2014 Procitovano 14 serpnya 2015 Mare Nubium The Moon Wiki originalu za 3 sichnya 2019 Deyaka literatura v Astrophysics Data System Karti z aktualnimi nazvami detalej poverhni zahidna osnovna chastina 13 grudnya 2016 u Wayback Machine shidna chastina 13 grudnya 2016 u Wayback Machine pivnichno zahidnij kraj 13 grudnya 2016 u Wayback Machine pivnichno shidnij kraj 13 grudnya 2016 u Wayback Machine Geologichna karta osnovnoyi chastini morya 25 veresnya 2015 u Wayback Machine USGS 1966 Interaktivna karta Misyacya centrovana na More Hmar insha versiya Pivnichno shidna chastina morya 30 travnya 2018 u Wayback Machine Bilya gorizontu vidno Pryamu Stinu Znimok Apollona 16 1972 Znimki z visokim rozdilennyam zrobleni zondom LRO Centralna chastina Pryamoyi Stini vvecheri Shirina zobrazhennya 3 9 km Cya zh miscevist na svitanku Perevernute zobrazhennya pivnich unizu shirina 4 1 km Vulkanichnij krater Birt E Dzerkalno obernene zobrazhennya pivnich unizu shid pravoruch shirina 4 3 km Malenkij vulkan na pivnichnomu shodi morya 3 sichnya 2019 u Wayback Machine Perevernute zobrazhennya pivnich unizu shirina 4 8 km Mozayika znimkiv Krater Gesiod A seredina zahidnij kraj Pivnich unizu shid pravoruch shirina zobrazhennya po 4 0 km Mozayika znimkiv Shidna chastina zvivistoyi borozni v centri morya Shirina zobrazhennya 3 8 km Mozayika znimkiv Meniskova zapadina na pivdennomu zahodi morya desho livishe j vishe centru foto pivnich unizu shid pravoruch shirina znimku 4 4 km Mozayika znimkiv 14 grudnya 2018 u Wayback Machine

Дата публікації:
Топ