Затока Центральна (лат. Sinus Medii) — невелика морська ділянка в центрі видимого боку Місяця. Розмір — кількасот кілометрів, координати центру — біля 1°30′ пн. ш. 1°00′ сх. д. / 1.5° пн. ш. 1.0° сх. д..
Затока Центральна | |
---|---|
лат. Sinus Medii | |
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 550 км) | |
Координати центра | 1°30′ пн. ш. 1°00′ сх. д. / 1.5° пн. ш. 1.0° сх. д. |
Розмір | 200–400 км |
Епонім | центр видимого боку Місяця |
Назву затверджено | 1935 |
Затока Центральна на Вікісховищі |
Межі затоки окреслені нечітко: на північному заході вона переходить в Океан Бур, а на північному сході — в Море Парів, причому ділянка затоки на межі з морем замаскована яскравими викидами кратера Тріснеккер.
Назва
Центральна Затока фігурує вже на першій карті Місяця, на якій були запропоновані (назви) для деталей його поверхні. Її склав близько 1600 року англійський фізик Вільям Гільберт, який не поділяв поширену тоді думку, що темні ділянки на Місяці є морями, і вважав їх, навпаки, суходолом. Він назвав цей об'єкт «Острів Середньомісячний» (лат. Insula Medilunaria).
Карта Гільберта не вплинула на розвиток науки, оскільки була опублікована лише в 1650 році. Але аналогічну назву цьому об'єкту дав і голландський вчений Міхаель ван Лангрен: 1645 року він видав карту, де назвав цей регіон «Затока Центральна» (Sinus Medius).
1647 року польський астроном Ян Гевелій, що переніс на Місяць топоніми Середземномор'я, назвав затоку Адріатичним морем (лат. Mare Adriaticum). 1651 року італійський астроном Джованні Річчолі назвав її Затокою Спеки (Sinus Aestuum). Зараз це ім'я належить сусідньому об'єкту (що на карті Річчолі був безіменним).
1692 року під керівництвом Джованні Доменіко Кассіні була складена місячна карта, де використовувалися в основному назви Річчолі. До небагатьох винятків належить Центральна Затока, що з незрозумілої причини фігурує там під назвою Insula Sinus Medii — «Острів Затока Центру». Близько 1780 року Йоганн Елерт Боде дав затоці назву, яка вживається зараз — Sinus Medii. Вона набула розповсюдження, але її вживали то у формі Sinus Medii («Затока Центру»), то у формі Sinus Medius («Затока Центральна»), запропонованій Лангреном. 1935 року Міжнародний астрономічний союз поклав край розбіжностям, затвердивши варіант Sinus Medii.
Опис
Основна частина Центральної затоки — суцільна темна рівнина — має розмір близько 200 км. На північному сході поверхня затоки втрачає темне забарвлення, оскільки вкрита викидами Тріснеккера, але вираженої в рельєфі межі не має і продовжується до Моря Парів. На північному заході затоку переривають невеликі світлі узвишшя, за якими починається Океан Бур. І в Морі Парів, і в Океані Бур біля межі з Центральною затокою (чи її продовженнями) є узвишшя, вкриті дуже темними пірокластичними породами.
В основній частині Центральної затоки лежать невеликі кратери Брюс та Блегг, а в світлій області на північному сході — Тріснеккер. На берегах затоки є багато інших кратерів, зокрема, молодий кратер Хладні (на півночі) та напівзатоплений кратер Оппольцер (на півдні).
Затоку перетинають кілька безіменних гряд. Є там і чимало борозен. Уздовж межі затоки з Морем Парів пролягає борозна Гігіна (лат. Rima Hyginus), що ділиться навпіл кратером Гігін. Південно-західніше неї розташовані борозни Тріснеккера (Rimae Triesnecker). Південним берегом затоки тягнеться борозна Оппольцера (Rima Oppolzer), а південніше неї лежить борозна Реомюра (Rima Réaumur).
На берегах Центральної Затоки добре видно «імбрійську скульптуру»: численні дрібні хребти, що тягнуться в напрямку від Моря Дощів. Вони утворилися при падінні викидів басейну цього моря.
Поверхня затоки в її темній частині лежить на 0,7–1,0 км нижче за (місячний рівень відліку висот). На північному сході, біля Моря Парів, вона підвищується майже на кілометр.
Для кількох ділянок Центральної затоки існують оцінки віку лавового покриву, зроблені за концентрацією кратерів. Вони лежать у межах 3,6–3,8 млрд років.
Приземлення космічних апаратів
- 17 липня 1967 року в Центральній Затоці (0°24′ пн. ш. 1°20′ зх. д. / 0.4° пн. ш. 1.33° зх. д.) мав приземлитися «Сервеєр-4». Але до посадки зв'язок з апаратом було втрачено, і його доля невідома.
- 10 листопада 1967 року недалеко від запланованого місця посадки «Сервеєра-4» (0°28′27″ пн. ш. 1°25′39″ зх. д. / 0.4743° пн. ш. 1.4275° зх. д.) успішно приземлився «Сервеєр-6».
Примітки
- Sinus Medii. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 26 грудня 2012. Процитовано 8 листопада 2014.
- Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — . — Bibcode:
- Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 199–201. — .
- Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
- Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 46, 200. — . — Bibcode:
- Hevelius J. [1] — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 228. — DOI: з джерела 30 червня 2018 (Adriaticum Mare — у списку назв на с. 228 [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.])
- Карта Місяця, складена Джованні Річчолі (1651)
- Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 61, 114, 216–217. — . — Bibcode:
- Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 85, 87, 84, 114. — . — Bibcode:
- Sinus Medii [ 20 травня 2012 у Wayback Machine.] on The Moon Wiki (історію вживання назви викладено згідно з Whitaker, 2003)
- За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Weitz, Catherine M.; Head, James W.; Pieters, Carle M. (1998). (PDF). Journal of Geophysical Research. 103 (E10): 22725—22760. Bibcode:1998JGR...10322725W. doi:10.1029/98JE02027. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2013. Процитовано 12 червня 2015.
- Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis // / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . — DOI: з джерела 29 січня 2013
Посилання
- Карти з актуальними назвами деталей поверхні: основна частина [ 1 квітня 2019 у Wayback Machine.], південний край [ 13 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Інтерактивна карта Місяця, центрована на Центральну Затоку [ 15 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Затока Центральна на The-Moon Wiki [ 20 травня 2012 у Wayback Machine.]
- Знімки, зроблені з високим розділенням зондом LRO:
- Ділянка на півдні затоки. Нижче центру — рештки валу кратера Оппольцер, ще нижче — частина борозни Оппольцера. Ширина — 5,1 км.
- Ділянка посередині затоки. Видно кратер Брюс. Ширина — 5,3 км; перевернуте зображення (північ унизу).
- Північний схід затоки [ 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. Видно частину борозен Тріснеккера. Ширина — 5,3 км; дзеркально обернене зображення (північ угорі, схід ліворуч).
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Zatoka Centralna lat Sinus Medii nevelika morska dilyanka v centri vidimogo boku Misyacya Rozmir kilkasot kilometriv koordinati centru bilya 1 30 pn sh 1 00 sh d 1 5 pn sh 1 0 sh d 1 5 1 0 Zatoka Centralnalat Sinus MediiMozayika znimkiv zonda LRO shirina 550 km Koordinati centra 1 30 pn sh 1 00 sh d 1 5 pn sh 1 0 sh d 1 5 1 0Rozmir 200 400 kmEponim centr vidimogo boku MisyacyaNazvu zatverdzheno 1935 Zatoka Centralna na Vikishovishi Karta pivnichno shidnoyi chastini zatoki Mezhi zatoki okresleni nechitko na pivnichnomu zahodi vona perehodit v Okean Bur a na pivnichnomu shodi v More Pariv prichomu dilyanka zatoki na mezhi z morem zamaskovana yaskravimi vikidami kratera Trisnekker NazvaCentralna Zatoka figuruye vzhe na pershij karti Misyacya na yakij buli zaproponovani nazvi dlya detalej jogo poverhni Yiyi sklav blizko 1600 roku anglijskij fizik Vilyam Gilbert yakij ne podilyav poshirenu todi dumku sho temni dilyanki na Misyaci ye moryami i vvazhav yih navpaki suhodolom Vin nazvav cej ob yekt Ostriv Serednomisyachnij lat Insula Medilunaria Karta Gilberta ne vplinula na rozvitok nauki oskilki bula opublikovana lishe v 1650 roci Ale analogichnu nazvu comu ob yektu dav i gollandskij vchenij Mihael van Langren 1645 roku vin vidav kartu de nazvav cej region Zatoka Centralna Sinus Medius 1647 roku polskij astronom Yan Gevelij sho perenis na Misyac toponimi Seredzemnomor ya nazvav zatoku Adriatichnim morem lat Mare Adriaticum 1651 roku italijskij astronom Dzhovanni Richcholi nazvav yiyi Zatokoyu Speki Sinus Aestuum Zaraz ce im ya nalezhit susidnomu ob yektu sho na karti Richcholi buv bezimennim 1692 roku pid kerivnictvom Dzhovanni Domeniko Kassini bula skladena misyachna karta de vikoristovuvalisya v osnovnomu nazvi Richcholi Do nebagatoh vinyatkiv nalezhit Centralna Zatoka sho z nezrozumiloyi prichini figuruye tam pid nazvoyu Insula Sinus Medii Ostriv Zatoka Centru Blizko 1780 roku Jogann Elert Bode dav zatoci nazvu yaka vzhivayetsya zaraz Sinus Medii Vona nabula rozpovsyudzhennya ale yiyi vzhivali to u formi Sinus Medii Zatoka Centru to u formi Sinus Medius Zatoka Centralna zaproponovanij Langrenom 1935 roku Mizhnarodnij astronomichnij soyuz poklav kraj rozbizhnostyam zatverdivshi variant Sinus Medii OpisOsnovna chastina Centralnoyi zatoki sucilna temna rivnina maye rozmir blizko 200 km Na pivnichnomu shodi poverhnya zatoki vtrachaye temne zabarvlennya oskilki vkrita vikidami Trisnekkera ale virazhenoyi v relyefi mezhi ne maye i prodovzhuyetsya do Morya Pariv Na pivnichnomu zahodi zatoku pererivayut neveliki svitli uzvishshya za yakimi pochinayetsya Okean Bur I v Mori Pariv i v Okeani Bur bilya mezhi z Centralnoyu zatokoyu chi yiyi prodovzhennyami ye uzvishshya vkriti duzhe temnimi piroklastichnimi porodami V osnovnij chastini Centralnoyi zatoki lezhat neveliki krateri Bryus ta Blegg a v svitlij oblasti na pivnichnomu shodi Trisnekker Na beregah zatoki ye bagato inshih krateriv zokrema molodij krater Hladni na pivnochi ta napivzatoplenij krater Oppolcer na pivdni Zatoku peretinayut kilka bezimennih gryad Ye tam i chimalo borozen Uzdovzh mezhi zatoki z Morem Pariv prolyagaye borozna Gigina lat Rima Hyginus sho dilitsya navpil kraterom Gigin Pivdenno zahidnishe neyi roztashovani borozni Trisnekkera Rimae Triesnecker Pivdennim beregom zatoki tyagnetsya borozna Oppolcera Rima Oppolzer a pivdennishe neyi lezhit borozna Reomyura Rima Reaumur Na beregah Centralnoyi Zatoki dobre vidno imbrijsku skulpturu chislenni dribni hrebti sho tyagnutsya v napryamku vid Morya Doshiv Voni utvorilisya pri padinni vikidiv basejnu cogo morya Poverhnya zatoki v yiyi temnij chastini lezhit na 0 7 1 0 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot Na pivnichnomu shodi bilya Morya Pariv vona pidvishuyetsya majzhe na kilometr Dlya kilkoh dilyanok Centralnoyi zatoki isnuyut ocinki viku lavovogo pokrivu zrobleni za koncentraciyeyu krateriv Voni lezhat u mezhah 3 6 3 8 mlrd rokiv Prizemlennya kosmichnih aparativ17 lipnya 1967 roku v Centralnij Zatoci 0 24 pn sh 1 20 zh d 0 4 pn sh 1 33 zh d 0 4 1 33 Serveyer 4 mav prizemlitisya Serveyer 4 Ale do posadki zv yazok z aparatom bulo vtracheno i jogo dolya nevidoma 10 listopada 1967 roku nedaleko vid zaplanovanogo miscya posadki Serveyera 4 0 28 27 pn sh 1 25 39 zh d 0 4743 pn sh 1 4275 zh d 0 4743 1 4275 Serveyer 6 uspishno prizemlivsya Serveyer 6 PrimitkiSinus Medii Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 26 grudnya 2012 Procitovano 8 listopada 2014 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 10 15 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Rodionova Zh F Glava 5 Istoriya lunnyh kart Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 199 201 ISBN 978 5 9221 1105 8 Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 46 200 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Hevelius J 1 Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 228 DOI 10 3931 e rara 238 z dzherela 30 chervnya 2018 Adriaticum Mare u spisku nazv na s 228 27 listopada 2020 u Wayback Machine Karta Misyacya skladena Dzhovanni Richcholi 1651 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 61 114 216 217 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 85 87 84 114 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Sinus Medii 20 travnya 2012 u Wayback Machine on The Moon Wiki istoriyu vzhivannya nazvi vikladeno zgidno z Whitaker 2003 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Weitz Catherine M Head James W Pieters Carle M 1998 PDF Journal of Geophysical Research 103 E10 22725 22760 Bibcode 1998JGR 10322725W doi 10 1029 98JE02027 Arhiv originalu PDF za 18 grudnya 2013 Procitovano 12 chervnya 2015 Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 18 21 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 z dzherela 29 sichnya 2013PosilannyaKarti z aktualnimi nazvami detalej poverhni osnovna chastina 1 kvitnya 2019 u Wayback Machine pivdennij kraj 13 grudnya 2016 u Wayback Machine Interaktivna karta Misyacya centrovana na Centralnu Zatoku 15 chervnya 2015 u Wayback Machine Zatoka Centralna na The Moon Wiki 20 travnya 2012 u Wayback Machine Znimki zrobleni z visokim rozdilennyam zondom LRO Dilyanka na pivdni zatoki Nizhche centru reshtki valu kratera Oppolcer she nizhche chastina borozni Oppolcera Shirina 5 1 km Dilyanka poseredini zatoki Vidno krater Bryus Shirina 5 3 km perevernute zobrazhennya pivnich unizu Pivnichnij shid zatoki 3 zhovtnya 2017 u Wayback Machine Vidno chastinu borozen Trisnekkera Shirina 5 3 km dzerkalno obernene zobrazhennya pivnich ugori shid livoruch