Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Затока Спеки лат Sinus Aestuum морська ділянка на видимому боці Місяця на східному краю Океану Бур Розмір близько 300 км

Затока Спеки

Затока Спеки

Затока Спеки (лат. Sinus Aestuum) — морська ділянка на видимому боці Місяця, на східному краю Океану Бур. Розмір — близько 300 км, координати центру — 12°06′ пн. ш. 8°18′ зх. д. / 12.1° пн. ш. 8.3° зх. д. / 12.1; -8.3 (Затока Спеки).

Затока Спеки
лат. Sinus Aestuum
image
Затока Спеки. Великий кратер ліворуч угорі — Ератосфен, лівіше та нижче — Стадій, гори вгорі — Апенніни. Праворуч та внизу видно темні ділянки, вкриті вулканічними викидами.
Координати центра
 12°06′ пн. ш. 8°18′ зх. д. / 12.1° пн. ш. 8.3° зх. д. / 12.1; -8.3
Розмір
 300 км
Епонім
 спека
Назву затверджено 1935
image
image

image Затока Спеки на Вікісховищі

На заході Затока Спеки зливається з Океаном Бур і не має чіткої межі. В цьому напрямку від неї лежить великий кратер Коперник, а за ним — Море Островів. На південному сході просторе узвишшя відділяє Затоку Спеки від Затоки Центральної, а на сході менше узвишшя — від Моря Парів. На півночі вона обмежена Апеннінами, за якими лежить Море Дощів.

На заході Затоки Спеки лежать два великі кратери — добре збережений Ератосфен та «кратер-привид» Стадій. Район затоки примітний дуже сильними варіаціями альбедо: її західна частина вкрита яскравими викидами кратера Коперник, а узвишшя східного, південного та південно-західного берега — темними вулканічними викидами. В одній із цих темних областей, на південь від затоки (5°48′ пн. ш. 7°42′ зх. д. / 5.8° пн. ш. 7.7° зх. д. / 5.8; -7.7 (Місто Груйтуйзена)), лежить ділянка незвичайного рельєфу — Місто Груйтуйзена.

Назва

Назва «Затока Спеки» (лат. Sinus Aestuum) з'явилася на карті Місяця 1651 року завдяки італійському астроному Джованні Річчолі. Однак у нього вона стосувалася затоки, що нині зветься Центральною, а об'єкт цієї статті лишився безіменним. Згодом ця назва перейшла на нього, і станом на початок 20 століття це відображали всі основні місячні карти. 1935 року її разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив Міжнародний астрономічний союз.

Інші місячні картографи давнини називали цю затоку інакше. 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав її разом з Морем Парів Католицькою протокою (лат. Fretum Catholicum). 1647 року Ян Гевелій, що переносив на Місяць земні топоніми, назвав її Sinus Hipponiates (давня назва [it] на півдні Італії).

Опис

image
image
Карта гравітаційного поля Місяця з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери). Видно невеликий маскон Затоки Спеки.

Рельєф

Як і інші місячні затоки, Затока Спеки — це рівнина, вкрита застиглою лавою. Її поверхня лежить на 1,0–1,3 км нижче за (місячний рівень відліку висот). Товщина лавового покриву в середньому становить близько 200 м та збільшується зі сходу на захід. Максимуму — біля 1250 м — вона сягає біля кратера Стадій (ці дані отримані за вимірюваннями напівзатоплених кратерів). Це потовщення лави створює невеликий маскон, де гравітаційне прискорення підвищене на 0,04–0,06 Ґал.

У Затоці Спеки лежать два 60-кілометрові кратери: Ератосфен на північному заході та Стадій на заході. Перший з них добре збережений, а другий майже цілком затоплений лавою. Інших кратерів із власним ім'ям станом на 2015 рік у затоці нема. Але там багато дрібних безіменних та сателітних кратерів, бо затока (особливо її західна частина) всіяна вторинними кратерами сусіднього великого кратера Коперник. Дещо західніше Стадія вони утворюють довгі примітні ланцюжки.

На сході затоку та прилегле узвишшя перетинають кілька борозен, відомі як борозни Боде (лат. Rimae Bode). На південному сході затоки паралельно її краю тягнеться довга безіменна гряда. Між нею та берегом висота поверхні затоки збільшена на 300 м. Можливо, це результат скиду, що проходить під грядою, а сама вона відмічає внутрішнє кільце гіпотетичного басейну Затоки Спеки. Окрім того, на лавових рівнинах затоки трапляються дрібні височини та западини, що можуть мати вулканічне походження.

Вулканічні викиди

image
Темна ділянка на південному березі Затоки Спеки. Темні породи деякою мірою замасковані світлими викидами, але навколо дрібних кратерів їх добре видно, бо при появі цих кратерів вони були знов викинуті на поверхню. Погляд на північ; на горизонті видно Апенніни. Фото «Аполлона-12» (1969)

На берегах Затоки Спеки (на сході, півдні та південному заході) лежать три просторі темні області з розмитими межами. Це найтемніші ділянки Місяця; серед собі подібних вони одні з найбільших та найпримітніших (хоча подекуди їх і маскують світлі викиди Коперника). Їх розмір сягає 100–150 км. На саму затоку вони не поширюються, оскільки там їх темні породи вкрила лава. Під нею, ймовірно, сховане й джерело цих порід. За сучасними уявленнями, це пірокластичні викиди вибухових або фонтаноподібних вивержень, коли дрібні частки розліталися на десятки та сотні кілометрів. Товщина їх шару на цих ділянках, за даними радарного зондування апарату «Каґуя», сягає 100–300, а подекуди й більше 400 м. Темні області південних берегів Затоки Спеки — єдині на Місяці місця, де виявлено (за даними супутникових спостережень) породи з високим вмістом шпінелі. В східній темній області цих порід нема; вона дещо відрізняється від південних і за іншими параметрами і, ймовірно, з'явилася при іншому виверженні.

Дослідження зразків, доставлених із подібної ділянки астронавтами «Аполлона-17», показали, що темний колір цим породам надає високий вміст заліза та титану. Для деяких таких ділянок вдалося ідентифікувати джерело виверження, і воно виявилося заглибленням типу борозни чи долини. Трапляються вони переважно по краях затоплених лавою імпактних басейнів.

Геологічна історія

Існує гіпотеза, що Затока Спеки лежить у великому зруйнованому кратері (басейні). З'явився він, за деякими уявленнями, раніше басейну сусіднього Моря Дощів, а за деякими — пізніше.

Згодом у районі Затоки Спеки відбувалися вибухові вулканічні виверження, що вкрили околиці темними породами. Ще пізніше з'явився лавовий покрив затоки. Сучасна її поверхня утворена лавою пізньоімбрійського віку. Є в околицях і дрібні лавові ставки, старші за темні викиди; отже, ефузивні виверження деякий час перемежовувалися з вибуховими. Утворення дрібних вулканічних западин та височин у затоці продовжувалося й після появи лавового покриву.

Ще до залиття затоки лавою в ній з'явився кратер Стадій, а після залиття — Ератосфен. Після Ератосфена (біля 800 млн років тому) біля затоки з'явився кратер Коперник, що вкрив її, особливо західну частину, світлими викидами та численними вторинними кратерами.

Карти

Карти Затоки Спеки та найближчих околиць, видані в 1964 та 1966 році (Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force):

  • image
    Західна частина
  • image
    Східна частина

Примітки

  1. Sinus Aestuum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 31 серпня 2013. Процитовано 11 березня 2015.
  2. Weitz, Catherine M.; Head, James W.; Pieters, Carle M. (1998). (PDF). Journal of Geophysical Research. 103 (E10): 22725—22760. Bibcode:1998JGR...10322725W. doi:10.1029/98JE02027. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2013. Процитовано 15 березня 2015.
  3. Gaddis, L. R.; Pieters, C. M.; Hawke, B. R. (1985). (PDF). Icarus. 61 (3): 461—489. Bibcode:1985Icar...61..461G. doi:10.1016/0019-1035(85)90136-8. Архів оригіналу (PDF) за 12 березня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  4. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651)
  5. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 217. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  6. Blagg, Mary A.; Saunder, Samuel Arthur. Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison, Schmidt, and Madler. — Edinburgh : Neill & co., ltd, 1913. — P. 46. — Bibcode:1913cllf.book.....B.
  7. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  8. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 200. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  9. Hevelius J. [1] — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 231. — DOI:10.3931/e-rara-238. з джерела 30 червня 2018 (Hipponiates Sinus — у списку назв на с. 231 [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.])
  10. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 204. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  11. Cramer J. A. A Geographical and Historical Description of Ancient Italy. — Oxford : Clarendon Press, 1826. — Vol. vol. 2. — P. 421.
  12. Map 46. Bruttii (description) // [en] / Ed. R. Talbert. — Princeton University Press, 2000.
  13. Hofmann J. Hipponiates // [ru]. — Lugdunum Batavorum : Jacob Hackium et al, 1698. — Vol. Tomus secundus. — P. 518. (інше посилання [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.])
  14. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
  15. Sharp, J. B.; Gilbert, N.; de Hon, R. A. (1977). . Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference, volume 8, page 865. Bibcode:1977LPI.....8..865S. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 15 березня 2015.
  16. Wood C. A. (8 лютого 2005). What's Happening at Aestuum?. lpod.org. оригіналу за 15 червня 2011. Процитовано 12 березня 2015.
  17. Gaddis, L. R.; Sunshine, J.; Petro, N.; Hagerty, J.; Skinner, J.; Gaither, T. (2014). (PDF). 45th Lunar and Planetary Science Conference, held 17-21 March, 2014 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1777, p.2254. Bibcode:2014LPI....45.2254G. Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  18. Boyd, A. K.; Nuno, R. G.; Robinson, M. S.; Denevi, B. W.; Hapke, B. W. (2013). LROC WAC 100 Meter Scale Photometrically Normalized Map of the Moon. American Geophysical Union, Fall Meeting 2013, abstract #P13B-1744. Bibcode:2013AGUFM.P13B1744B.
  19. Xiao, Y.; Fa, W.; Kobayashi, T. (2013). (PDF). 44th Lunar and Planetary Science Conference, held March 18-22, 2013 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1719, p.1341. Bibcode:2013LPI....44.1341X. Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  20. Sunshine, J. M.; Besse, S.; Petro, N. E.; Pieters, C. M.; Head, J. W.; Taylor, L. A.; Klima, R. L.; Isaacson, P. J.; Boardman, J. W.; Clark, R. C.; M3 Team (2010). (PDF). 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.1508. Bibcode:2010LPI....41.1508S. Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  21. Weitz, C. M.; Staid, M.; Gaddis, L.; Besse, S. (2015). (PDF). 46th Lunar and Planetary Science Conference, held March 16-20, 2015 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1832, p.1908. Bibcode:2015LPI....46.1908W. Архів оригіналу (PDF) за 3 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  22. Wilhelms D. E. Mare Vaporum quadrangle I-548 (LAC-59) // Geologic atlas of the Moon. — Department of the Interior, United States Geological Survey, 1968.
  23. Wilhelms, D.; Morris E. C. Geology of the Julius Caesar and Mare Vaporum Quadrangles // Astrogeologic studies. Annual progress report. — USGS, Department of the Interior, 1965–1966. — P. 51–62.
  24. North G. Observing the Moon. — Cambridge University Press, 2007. — P. 169–170. — .
  25. Wilhelms D. Plates 09A, 09B. Upper Imbrian series // [2] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 8 квітня 2014
  26. (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2010. Процитовано 15 березня 2015.

Посилання

  • Карти з актуальними назвами деталей поверхні: західна частина [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.], східна частина [ 1 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  • Затока Спеки [ 28 серпня 2015 у Wayback Machine.] на The-Moon Wiki
  • Затока Спеки [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] на знімках «Аполлона-12»
  • Інтерактивні карти Місяця, центровані на Затоку Спеки: фотомозаїка [ 3 квітня 2015 у Wayback Machine.], карта висот [ 3 квітня 2015 у Wayback Machine.]
  • Деяка література в Astrophysics Data System

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Zatoka Speki lat Sinus Aestuum morska dilyanka na vidimomu boci Misyacya na shidnomu krayu Okeanu Bur Rozmir blizko 300 km koordinati centru 12 06 pn sh 8 18 zh d 12 1 pn sh 8 3 zh d 12 1 8 3 Zatoka Speki Zatoka Spekilat Sinus AestuumZatoka Speki Velikij krater livoruch ugori Eratosfen livishe ta nizhche Stadij gori vgori Apennini Pravoruch ta vnizu vidno temni dilyanki vkriti vulkanichnimi vikidami Koordinati centra 12 06 pn sh 8 18 zh d 12 1 pn sh 8 3 zh d 12 1 8 3Rozmir 300 kmEponim spekaNazvu zatverdzheno 1935 Zatoka Speki na Vikishovishi Na zahodi Zatoka Speki zlivayetsya z Okeanom Bur i ne maye chitkoyi mezhi V comu napryamku vid neyi lezhit velikij krater Kopernik a za nim More Ostroviv Na pivdennomu shodi prostore uzvishshya viddilyaye Zatoku Speki vid Zatoki Centralnoyi a na shodi menshe uzvishshya vid Morya Pariv Na pivnochi vona obmezhena Apenninami za yakimi lezhit More Doshiv Na zahodi Zatoki Speki lezhat dva veliki krateri dobre zberezhenij Eratosfen ta krater privid Stadij Rajon zatoki primitnij duzhe silnimi variaciyami albedo yiyi zahidna chastina vkrita yaskravimi vikidami kratera Kopernik a uzvishshya shidnogo pivdennogo ta pivdenno zahidnogo berega temnimi vulkanichnimi vikidami V odnij iz cih temnih oblastej na pivden vid zatoki 5 48 pn sh 7 42 zh d 5 8 pn sh 7 7 zh d 5 8 7 7 Misto Grujtujzena lezhit dilyanka nezvichajnogo relyefu Misto Grujtujzena NazvaNazva Zatoka Speki lat Sinus Aestuum z yavilasya na karti Misyacya 1651 roku zavdyaki italijskomu astronomu Dzhovanni Richcholi Odnak u nogo vona stosuvalasya zatoki sho nini zvetsya Centralnoyu a ob yekt ciyeyi statti lishivsya bezimennim Zgodom cya nazva perejshla na nogo i stanom na pochatok 20 stolittya ce vidobrazhali vsi osnovni misyachni karti 1935 roku yiyi razom iz bagatma inshimi tradicijnimi misyachnimi nazvami zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz Inshi misyachni kartografi davnini nazivali cyu zatoku inakshe 1645 roku Mihael van Langren nazvav yiyi razom z Morem Pariv Katolickoyu protokoyu lat Fretum Catholicum 1647 roku Yan Gevelij sho perenosiv na Misyac zemni toponimi nazvav yiyi Sinus Hipponiates davnya nazva it na pivdni Italiyi Karta Langrena 1645 Karta Geveliya 1647 Karta Richcholi 1651 OpisKarta gravitacijnogo polya Misyacya z popravkoyu na visotu pererahovano na riven umovnoyi sferi Vidno nevelikij maskon Zatoki Speki Relyef Yak i inshi misyachni zatoki Zatoka Speki ce rivnina vkrita zastigloyu lavoyu Yiyi poverhnya lezhit na 1 0 1 3 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot Tovshina lavovogo pokrivu v serednomu stanovit blizko 200 m ta zbilshuyetsya zi shodu na zahid Maksimumu bilya 1250 m vona syagaye bilya kratera Stadij ci dani otrimani za vimiryuvannyami napivzatoplenih krateriv Ce potovshennya lavi stvoryuye nevelikij maskon de gravitacijne priskorennya pidvishene na 0 04 0 06 Gal U Zatoci Speki lezhat dva 60 kilometrovi krateri Eratosfen na pivnichnomu zahodi ta Stadij na zahodi Pershij z nih dobre zberezhenij a drugij majzhe cilkom zatoplenij lavoyu Inshih krateriv iz vlasnim im yam stanom na 2015 rik u zatoci nema Ale tam bagato dribnih bezimennih ta satelitnih krateriv bo zatoka osoblivo yiyi zahidna chastina vsiyana vtorinnimi kraterami susidnogo velikogo kratera Kopernik Desho zahidnishe Stadiya voni utvoryuyut dovgi primitni lancyuzhki Na shodi zatoku ta prilegle uzvishshya peretinayut kilka borozen vidomi yak borozni Bode lat Rimae Bode Na pivdennomu shodi zatoki paralelno yiyi krayu tyagnetsya dovga bezimenna gryada Mizh neyu ta beregom visota poverhni zatoki zbilshena na 300 m Mozhlivo ce rezultat skidu sho prohodit pid gryadoyu a sama vona vidmichaye vnutrishnye kilce gipotetichnogo basejnu Zatoki Speki Okrim togo na lavovih rivninah zatoki traplyayutsya dribni visochini ta zapadini sho mozhut mati vulkanichne pohodzhennya Vulkanichni vikidi Temna dilyanka na pivdennomu berezi Zatoki Speki Temni porodi deyakoyu miroyu zamaskovani svitlimi vikidami ale navkolo dribnih krateriv yih dobre vidno bo pri poyavi cih krateriv voni buli znov vikinuti na poverhnyu Poglyad na pivnich na gorizonti vidno Apennini Foto Apollona 12 1969 Na beregah Zatoki Speki na shodi pivdni ta pivdennomu zahodi lezhat tri prostori temni oblasti z rozmitimi mezhami Ce najtemnishi dilyanki Misyacya sered sobi podibnih voni odni z najbilshih ta najprimitnishih hocha podekudi yih i maskuyut svitli vikidi Kopernika Yih rozmir syagaye 100 150 km Na samu zatoku voni ne poshiryuyutsya oskilki tam yih temni porodi vkrila lava Pid neyu jmovirno shovane j dzherelo cih porid Za suchasnimi uyavlennyami ce piroklastichni vikidi vibuhovih abo fontanopodibnih viverzhen koli dribni chastki rozlitalisya na desyatki ta sotni kilometriv Tovshina yih sharu na cih dilyankah za danimi radarnogo zonduvannya aparatu Kaguya syagaye 100 300 a podekudi j bilshe 400 m Temni oblasti pivdennih beregiv Zatoki Speki yedini na Misyaci miscya de viyavleno za danimi suputnikovih sposterezhen porodi z visokim vmistom shpineli V shidnij temnij oblasti cih porid nema vona desho vidriznyayetsya vid pivdennih i za inshimi parametrami i jmovirno z yavilasya pri inshomu viverzhenni Doslidzhennya zrazkiv dostavlenih iz podibnoyi dilyanki astronavtami Apollona 17 pokazali sho temnij kolir cim porodam nadaye visokij vmist zaliza ta titanu Dlya deyakih takih dilyanok vdalosya identifikuvati dzherelo viverzhennya i vono viyavilosya zagliblennyam tipu borozni chi dolini Traplyayutsya voni perevazhno po krayah zatoplenih lavoyu impaktnih basejniv Geologichna istoriyaIsnuye gipoteza sho Zatoka Speki lezhit u velikomu zrujnovanomu krateri basejni Z yavivsya vin za deyakimi uyavlennyami ranishe basejnu susidnogo Morya Doshiv a za deyakimi piznishe Zgodom u rajoni Zatoki Speki vidbuvalisya vibuhovi vulkanichni viverzhennya sho vkrili okolici temnimi porodami She piznishe z yavivsya lavovij pokriv zatoki Suchasna yiyi poverhnya utvorena lavoyu piznoimbrijskogo viku Ye v okolicyah i dribni lavovi stavki starshi za temni vikidi otzhe efuzivni viverzhennya deyakij chas peremezhovuvalisya z vibuhovimi Utvorennya dribnih vulkanichnih zapadin ta visochin u zatoci prodovzhuvalosya j pislya poyavi lavovogo pokrivu She do zalittya zatoki lavoyu v nij z yavivsya krater Stadij a pislya zalittya Eratosfen Pislya Eratosfena bilya 800 mln rokiv tomu bilya zatoki z yavivsya krater Kopernik sho vkriv yiyi osoblivo zahidnu chastinu svitlimi vikidami ta chislennimi vtorinnimi kraterami KartiKarti Zatoki Speki ta najblizhchih okolic vidani v 1964 ta 1966 roci Aeronautical Chart Information Center United States Air Force Zahidna chastina Shidna chastinaPrimitkiSinus Aestuum Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 31 serpnya 2013 Procitovano 11 bereznya 2015 Weitz Catherine M Head James W Pieters Carle M 1998 PDF Journal of Geophysical Research 103 E10 22725 22760 Bibcode 1998JGR 10322725W doi 10 1029 98JE02027 Arhiv originalu PDF za 18 grudnya 2013 Procitovano 15 bereznya 2015 Gaddis L R Pieters C M Hawke B R 1985 PDF Icarus 61 3 461 489 Bibcode 1985Icar 61 461G doi 10 1016 0019 1035 85 90136 8 Arhiv originalu PDF za 12 bereznya 2015 Procitovano 15 bereznya 2015 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 217 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Blagg Mary A Saunder Samuel Arthur Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison Schmidt and Madler Edinburgh Neill amp co ltd 1913 P 46 Bibcode 1913cllf book B Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 200 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Hevelius J 1 Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 231 DOI 10 3931 e rara 238 z dzherela 30 chervnya 2018 Hipponiates Sinus u spisku nazv na s 231 23 veresnya 2015 u Wayback Machine Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 204 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Cramer J A A Geographical and Historical Description of Ancient Italy Oxford Clarendon Press 1826 Vol vol 2 P 421 Map 46 Bruttii description en Ed R Talbert Princeton University Press 2000 Hofmann J Hipponiates ru Lugdunum Batavorum Jacob Hackium et al 1698 Vol Tomus secundus P 518 inshe posilannya 2 kvitnya 2015 u Wayback Machine Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Sharp J B Gilbert N de Hon R A 1977 Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference volume 8 page 865 Bibcode 1977LPI 8 865S Arhiv originalu za 8 travnya 2016 Procitovano 15 bereznya 2015 Wood C A 8 lyutogo 2005 What s Happening at Aestuum lpod org originalu za 15 chervnya 2011 Procitovano 12 bereznya 2015 Gaddis L R Sunshine J Petro N Hagerty J Skinner J Gaither T 2014 PDF 45th Lunar and Planetary Science Conference held 17 21 March 2014 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1777 p 2254 Bibcode 2014LPI 45 2254G Arhiv originalu PDF za 2 kvitnya 2015 Procitovano 15 bereznya 2015 Boyd A K Nuno R G Robinson M S Denevi B W Hapke B W 2013 LROC WAC 100 Meter Scale Photometrically Normalized Map of the Moon American Geophysical Union Fall Meeting 2013 abstract P13B 1744 Bibcode 2013AGUFM P13B1744B Xiao Y Fa W Kobayashi T 2013 PDF 44th Lunar and Planetary Science Conference held March 18 22 2013 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1719 p 1341 Bibcode 2013LPI 44 1341X Arhiv originalu PDF za 2 kvitnya 2015 Procitovano 15 bereznya 2015 Sunshine J M Besse S Petro N E Pieters C M Head J W Taylor L A Klima R L Isaacson P J Boardman J W Clark R C M3 Team 2010 PDF 41st Lunar and Planetary Science Conference held March 1 5 2010 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1533 p 1508 Bibcode 2010LPI 41 1508S Arhiv originalu PDF za 2 kvitnya 2015 Procitovano 15 bereznya 2015 Weitz C M Staid M Gaddis L Besse S 2015 PDF 46th Lunar and Planetary Science Conference held March 16 20 2015 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1832 p 1908 Bibcode 2015LPI 46 1908W Arhiv originalu PDF za 3 kvitnya 2015 Procitovano 15 bereznya 2015 Wilhelms D E Mare Vaporum quadrangle I 548 LAC 59 Geologic atlas of the Moon Department of the Interior United States Geological Survey 1968 Wilhelms D Morris E C Geology of the Julius Caesar and Mare Vaporum Quadrangles Astrogeologic studies Annual progress report USGS Department of the Interior 1965 1966 P 51 62 North G Observing the Moon Cambridge University Press 2007 P 169 170 ISBN 9781139464949 Wilhelms D Plates 09A 09B Upper Imbrian series 2 1987 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 8 kvitnya 2014 PDF Defense Mapping Agency Aerospace Center edited by Lawrence A Schimerman 1973 Arhiv originalu PDF za 31 lipnya 2010 Procitovano 15 bereznya 2015 PosilannyaKarti z aktualnimi nazvami detalej poverhni zahidna chastina 5 bereznya 2016 u Wayback Machine shidna chastina 1 kvitnya 2019 u Wayback Machine Zatoka Speki 28 serpnya 2015 u Wayback Machine na The Moon Wiki Zatoka Speki 4 bereznya 2016 u Wayback Machine na znimkah Apollona 12 Interaktivni karti Misyacya centrovani na Zatoku Speki fotomozayika 3 kvitnya 2015 u Wayback Machine karta visot 3 kvitnya 2015 u Wayback Machine Deyaka literatura v Astrophysics Data System

Дата публікації:
Топ