Неогублений ненапружений голосний передньо середнього ряду середньо високого підняття англ near close near front unround

Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття (англ. near-close near-front unrounded vowel) — один з голосних звуків. Інколи його також називають «неогубленим ненапруженим переднім високим голосним». В українському письмі позначається літерою и.

Номер МФА 319

Кодування

X-SAMPA I

I

Зображення

Звучання

noicon

джерело ·

Позначення

Handbook of the International Phonetic Association визначає [ɪ] як «середньо-централізований закритий передній неогублений голосний» (mid-centralized (lowered and centralized) close front unrounded vowel), отже, існує паралельне його позначення як [i̽]. Проте, в деяких мовах (наприклад, австралійській англійській, данській, шведській) наявний ненапружений голосний високого підняття, що відрізнюється від свого відповідника переднього ряду, який транскрибують у МФА як [i̞], [ɪ̟], [e̝] (у статті використане позначення [ɪ̟]).

У Міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɪ].
У Розширеному фонетичному алфавіті SAM позначається як [I].

Характеристика

(Підняття) — високе, але він є ненапруженим: язик не так напружується, як при вимові голосних високого підняття.
(Ряд) — передній, ненапружений: язик витягають вперед майже так само, як при вимові голосних переднього ряду
Звук є неогубленим, тобто губи під час вимови не округляють

В українській мові

Сучасність

Докладніше: Українська фонетика

В українській мові звук [ɪ] — один з найпоширеніших звуків, його передають за допомогою літери «и», наприклад, у словах бик, кит, мити, ходити, займенниках ти, ми, ви, вони, закінченні інфінітива дієслів бігти, нести, чекати тощо. Окрім того, його вимовляють на місці ненаголошеного [ɛ] ([виритено], [зимля], [сило]). Змішування ненаголошених [ɪ] та [ɛ] — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Іноді воно приводить до омофонії, коли різні слова звучать абсолютно однаково: «мине́» і «мене́» ([mɛ̝ˈnɛ], [ме^ине́]), «наведу́» і «на виду́» ([nɑ̽wɪ̞ˈdu], [нави^еду́]).

Історія

За даними порівняльно-історичного мовознавства неогублений ненапружений голосний переднього підняття утворився в староукраїнський період (XII ст. до поч. XV ст. — у північноукраїнських діалектах та до кін. XV ст. — у південноукраїнських діалектах) злиттям двох давньоукраїнських (давньоруських) звуків праслов'янського походження — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття [ɨ] («ы») і неогубленого голосного переднього ряду високого підняття [і] («і»). Слід зауважити, що аналогічний процес відбувся у болгарській і сербськохорватській мовах, тільки злиття цих голосних дало врешті не [ɪ], а [і], тобто «ы» перетворився на «і».

На початку XIX ст. далеко не всім дослідникам була очевидною відмінність [ɪ] від [ɨ]. Так, відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви

Оригінальний текст (рос.)

Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы

Правопис

Докладніше: Український правопис

До кінця XVIII ст. зберегалась давньоукраїнська традиція орфографії, літера и продовжувала позначати не тільки звук [ɪ], але й [і], у той же час в інших словах (ты, вы, сытый) цей звук передавала літера «ы», на той час давно втративши свою первісну вимову ([ɨ]) у більшості українських говорів. Котляревський вживав для позначення [ɪ] переважно «ы» (бы, вызыраю, колы, крыва, мы, пылненько, тры), після шиплячих — «и», зрідка «ы» (живитъ, чимъ, зледащивъ, мужыкъ, бачывъ); так само після губних (убирайся, пичинокъ, бытыся, пылы, несамовытый, умытысь); вживання ж літер «и» й «і» для позначення звука [і] відповідало тодішній російській орфографії (див. «Правопис Котляревського»). Ярижка приписувала передавати [ɪ] виключно літерою «ы» (після шиплячих могли писати «и», «і»). Проект орфографії 1818 року (правопис Павловського) приписував передавати звук [ɪ] тільки літерою «ы», виключивши з абетки «и». Правопис Максимовича зберіг вживання літер «и», «і» для обох звуків, лише додаючи «дашок» до «и», коли її треба було читати як [і] (втім, й до нього відомі приклади для цієї мети використання двох крапок). Нарешті правопис 1837 року (Правопис Русалки Дністрової) виключив «ы» з української абетки, запровадивши правило передавати звук [ɪ] лише літерою «и», а звук [і] — літерою «і», втім, залишивши традиційне вживання літери «ѣ» (вѣра, ѣхати, лѣс, золотіѣ) — згідно з давньоруським правописом. Б. Д. Грінченко, використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)»

У запозиченнях

Звук [ɪ] дуже поширений в мовах світу (див. таблицю), він часто зустрічається в англійській, німецькій і інших мовах. Але українською у (власних іменниках) його традиційно передають не літерою «и», а «і» (Білл, Сідней, Сіті) — можливо, так усталилося внаслідок посередництва російської мови при запозиченні (при передаванні ж (загальних іменників) вибір літери визначає «правило дев'ятки»).

Звук [ɪ] замінює близький до нього [ɨ] у запозиченнях з російської, а також інших мов (молдавської, казахської), що використовують на письмі літеру «ы» — літеру «и» у цьому випадку використовують як її український аналог. При транслітерації українських слів латинкою, для позначення [ɪ] прийнято вживати «y» (так само, як для російського [ɨ], позначуваного літерою «ы»).

Див. також: літера «и» та літера «ы»

Приклади

Мова		Слово	МФА	Значення	Примітки
Англійська	Більшість діалектів		[bɪt] ^·і	'шматочок'	Див.
	Австралійська англійська		[bɪ̟t]	'шматочок'	Повністю передній. Див.
			[bɪd]	'ліжко'	У тих самих випадках. В інших — більш відкритий [e], або навіть [ɛ] (для мовців у ПАР).
			[bɪd]	'ліжко'
		[sitwa] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: syrc ()	[sɪtwɐ]	'зима'	Здебільшого в діалектах . Звук [ə] вживають переважно в інших говірках.
		—			Алофон звука [i].
Верхньолужицька		być	[bɪt͡ʃ]	'бути'	Алофон звука /i/ після твердих приголосних. Див.
В'єтнамська		chị	[cɪj˧ˀ˨]	'старша сестра'	Див.
Гіндустані		—			Див.
Данська	Літературна	hel	[ˈhɪ̟ːˀl]	'цілий'	Повністю передній. Частіше його транскрибують як [e] (може бути довгим) — згідно традиційному варіанту вимови. Див.
Західнофризька	Гінделоопський діалект	beast	[bɪːst]	'тварина'	Див.
Ірландська		duine	[dˠɪnʲə]	'особа'	Див.
Іспанська		[mis] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт ()	[mɪ̟ː]	'мої'	Повністю передній. Відповідає звуку [i] в інших діалектах, але в них ці звуки теж розрізнюють. Див.
Іспанська		[mis] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт ()	[mɪ̟ː]	'мої'
Йоруба		—			Повністю передній, у МФА прийнято транскрибування [ĩ]. Являє собою носовий голосний, замість нього може бути закритий ĩ.
		[ɸɪˈɾi]		'гримуча змія'	Атонічний алофон звуків /i/ і /e/.
Китайська	Юе	[冰] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: zh-yue-Hani ()/[bing1] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт ()	[pɪŋ˥]	'лід'	Див.
Китайська	У	[ ? ] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: zh-wuu-Hani ()/[ih] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: zh-wuu-Latn ()	[iɪʔ˥]	'один'
Литовська		viltis	[vʲɪlʲˈtʲɪs]	'надія'
Лімбурзька	Гамонтський діалект	noorderweend	[ˈnoːʀdəʀβ̞ɪːnt]	'північний вітер'	Літературна вимова, викликана нідерландським впливом; може вимовлятися також як [eː]. Див. ^[en]
	Гасселтський діалект	mìs	[mɪs]	'хибний'
	Вертський діалект	zeen	[zɪːn]	'бути'	Алофон звука /eə/ перед носовими приголосними.
Люксембурзька		Beencode: ltz promoted to code: lb	[bɪ̟ːn]	'нога'	Повністю передній; у МФА прийнято транскрибувати як [eː]. Описується також як «голосний високо-середнього підняття [eː]». Див.
Монгольська		? code: mon promoted to code: mn	[xɪɾɘ̆]	'схил'
Нідерландська			[blɪ̟k]	'погляд, полиск'	Голосний переднього ряду.
	Роттердамський діалект		[bɪ̟t]	'шматочок'	Скоріше передній; відповідає звуку [ɘ̟] в літературній нідерландській. Див.
	Гаазький діалект		[bɪ̟t]	'шматочок'
Німецька	Південний	[ˈɣ̊lɪːd̥]		'полотно'	Відповідає звуку [ɛi̯] в мовленні міста Берна.
Німецька	Літературна		[ˈbɪtʰə] ^·і	'будь ласка'	Може мати нижче підняття. Див. Німецька фонетика
Німецько-платський діалект		winta	[ˈvɪntə]	'зима'
Норвезька			[lɪt]	'трошки'	Може бути повністю переднім. Див.
Пенджабі		ਨਿੰਬੂ	[nɪmbu]	'лимон'
Португальська	Бразильська португальська	cine	[ˈsinɪ]	'кіношний'	Вимовляється внаслідок редукції й ненаголошених [e] (може бути вставним), [ɛ] і [i]. Може також бути німим. Див. Португальська фонетика
Російська			[ˈdʲerʲɪvə] ^·і	'дерево'	Вимовляється лише в ненаголошених складах. Див.
Румунська	Банатський діалект	râu	[rɪw]	'річка'	Відповідає звуку [ɨ] у літературній румунській. Див.
Сицилійська		arrìriri	[aˈrɪɾiɾi]	'усмішка'
Словацька		[rýchly] помилка: {{lang}}: script: latn not supported for code: sk ()	[ˈrɪːxlɪ]	'швидкий'	Середній між голосним переднього ряду і ненапруженим голосним переднього ряду. Див.
Сумі		pi	[pì̞]	'казати'	Повністю передній; його також описують як «закритий [i]».
Турецька		müşteri	[my̠ʃt̪e̞ˈɾɪ]	'споживач'	Алофон звука [i], описуваний звичайно як «прикінцевий, що зустрічається в прикінцевому складі речення». Див.
Українська		кит	[kɪt]	'кит'	Див. Українська фонетика.
Французька			[pət͡sɪt]	'маленька'	Алофон звука [i] в закритих складах. Див.
Чеська	Богемський діалект	byli	[ˈbɪlɪ]	'були'	Також його описують як [e];. Відповідає [i] в моравському діалекті Див.
Шведська	Центрально-шведська літературна	sill	[s̪ɪ̟l̪ː] ^·і	'оселедець'	Повністю передній. Див.
Шотландська гельска		code: gla promoted to code: gd	[hɪk]	'прихід'	Див. ^[en]

Ісландську літеру «і» часто транскрибують як [ɪ], але насправді вона часто читається як середній закритий [e].

Примітки

International Phonetic Association (1999:13)
Robert Mannell and Felicity Cox (1 серпня 2009). Australian English Monophthongs. Clas.mq.edu.au. Процитовано 25 січня 2016.
Grønnum (1998:100)
Basbøll (2005:45)
Engstrand (1999:140)
А мова літературна мова це основна наддіалектна форма існування мови що є засобом порозуміння всіх.^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
Крижанівська О. І. Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика. Навчальний посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2010
Л. П. Павленко. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 лютого 2016. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського національного університету імені Лесі Українки 2010
Див. («Фонетика болгарської мови») і («Фонетика сербськохорватської мови»)
Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
І. Огієнко Історія української літературної мови (2001). XVIII. Історія українського правопису. http://litopys.org.ua. Ізборник.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.
Fast Mowitz (1975:2)
Šewc-Schuster, (1984), с. 34.
Ladefoged & Johnson (2010:227)
Zamora Vicente (1967:?)
Bamgboṣe (1969:166)
Jolkesky (2009:676–677 and 682)
Jolkesky (2009:676 and 682)
Verhoeven, (2007), с. 224.
Peters, (2006), с. 119.
Heijmans та Gussenhoven, (1998), с. 110.
Gilles & Trouvain (2013:70)
Trouvain & Gilles (2009:75)
Iivonen & Harnud (2005:62, 66–67)
Peters (2010:241)
Collins & Mees (2003:131)
Gussenhoven (1992:47)
Verhoeven (2005:245)
Kohler (1999:87)
Mangold (2005:37)
Barbosa & Albano (2004:229)
Jones & Ward (1969:37)
Pop, (1938), с. 30.
Pavlík (2004:93, 95)
Hanulíková & Hamann (2010:375)
Mistrík (1988:13)
Teo (2012:368)
Teo (2014:27)
Göksel & Kerslake (2005:10)
Zimmer & Organ (1999:155)
Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д.пономарева. — 2-ге вид., перероб. —К.: Либідь, 2001. — с. 14
Dankovičová (1999:72)
Šimáčková, Podlipský & Chládková (2012:228–229)
Árnason (2011:60)
Einarsson (1945:10), процитоване за Gussmann (2011:73)
Haugen (1958:65)

[1] International Phonetic Association (1999:13)

[mannelcox-2] Robert Mannell and Felicity Cox (1 серпня 2009). Australian English Monophthongs. Clas.mq.edu.au. Процитовано 25 січня 2016.

[gron100-3] Grønnum (1998:100)

[basb45-4] Basbøll (2005:45)

[engstrand-5] Engstrand (1999:140)

[6] А мова літературна мова це основна наддіалектна форма існування мови що є засобом порозуміння всіх.^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}

[7] Крижанівська О. І. Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика. Навчальний посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2010

[8] Л. П. Павленко. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 лютого 2016. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського національного університету імені Лесі Українки 2010

[9] Див. («Фонетика болгарської мови») і («Фонетика сербськохорватської мови»)

[10] Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58

[11] І. Огієнко Історія української літературної мови (2001). XVIII. Історія українського правопису. http://litopys.org.ua. Ізборник.

[12] Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.

[fm-13] Fast Mowitz (1975:2)

[FOOTNOTEŠewc-Schuster198434-14] Šewc-Schuster, (1984), с. 34.

[15] Ladefoged & Johnson (2010:227)

[zamoravicente-16] Zamora Vicente (1967:?)

[bam-17] Bamgboṣe (1969:166)

[18] Jolkesky (2009:676–677 and 682)

[19] Jolkesky (2009:676 and 682)

[FOOTNOTEVerhoeven2007224-20] Verhoeven, (2007), с. 224.

[FOOTNOTEPeters2006119-21] Peters, (2006), с. 119.

[FOOTNOTEHeijmansGussenhoven1998110-22] Heijmans та Gussenhoven, (1998), с. 110.

[gt-23] Gilles & Trouvain (2013:70)

[24] Trouvain & Gilles (2009:75)

[25] Iivonen & Harnud (2005:62, 66–67)

[peters-26] Peters (2010:241)

[CM-27] Collins & Mees (2003:131)

[28] Gussenhoven (1992:47)

[29] Verhoeven (2005:245)

[Kohler87-30] Kohler (1999:87)

[31] Mangold (2005:37)

[32] Barbosa & Albano (2004:229)

[33] Jones & Ward (1969:37)

[FOOTNOTEPop193830-34] Pop, (1938), с. 30.

[pav-35] Pavlík (2004:93, 95)

[36] Hanulíková & Hamann (2010:375)

[37] Mistrík (1988:13)

[teo12-38] Teo (2012:368)

[39] Teo (2014:27)

[gk10-40] Göksel & Kerslake (2005:10)

[41] Zimmer & Organ (1999:155)

[42] Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д.пономарева. — 2-ге вид., перероб. —К.: Либідь, 2001. — с. 14

[43] Dankovičová (1999:72)

[sim-44] Šimáčková, Podlipský & Chládková (2012:228–229)

[45] Árnason (2011:60)

[46] Einarsson (1945:10), процитоване за Gussmann (2011:73)

[47] Haugen (1958:65)