Жан Едуар Вюяр

Жан Едуа́р Вюя́р (фр. Jean Édouard Vuillard; 11 листопада 1868, Кюїзо, департамент Сона і Луара, Бургундія — 21 червня 1940, Ла-Боле, департамент Луара, Бретань) — французький художник, представник символізму й модерну. Працював в області інтимного побутового жанру, портрета, пейзажу, натюрморту, створював декоративні панно, літографії, ілюстрації. Відомий своїми зображеннями сцен інтимного інтер'єру.

Жан Едуар Вюяр
Jean Édouard Vuillard
При народженні	фр. Jean Édouard Vuillard
Народження	11 листопада 1868(1868-11-11) , Франція
Смерть	21 червня 1940(1940-06-21) (71 рік)
	Ла-Боль, Франція
Поховання	Батіньйоль
Національність	француз
Країна	Франція
Жанр	художник
Навчання	Кондорсе, Академія Жуліана і Національна вища школа красних мистецтв
Діяльність	художник, рисувальник, фотограф, літограф, архітектурний кресляр, художник-гравер, графік, ілюстратор, унаочнювач
Напрямок	бароко
Покровитель	^d
Вплив	Гоген, Анрі Тулуз-Лотрек і японської гравюри
Вчитель	Жан-Леон Жером
Відомі учні	^d
Член	^d і Академія красних мистецтв Франції
Твори	^d, ^d і ^d
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, ^d, Художній інститут Чикаго, ^d, ^d, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)^[1], Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Палац витончених мистецтв^[2], Музей мистецтва Метрополітен, Королівський музей витончених мистецтв, Музей витончених мистецтв, ^d, ^d, Музей Ван Гога, Міський музей (Амстердам), ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Художній музей Базеля, Музей Ізраїлю, Музей мистецтв Індіанаполіса, ^d, ^d, Далласький музей мистецтв, Національний музей сучасного мистецтва, ^d, Бруклінський музей, Музей Соломона Гуггенгайма, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, ^d, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Національний музей у Варшаві, Національний музей образотворчого мистецтва^[4], Музей образотворчих мистецтв, Ермітаж, Фонд Барнса, ^d, Національна галерея, Національна галерея Шотландії, Музей мистецтв Толедо, Єврейський музей, Баварські державні колекції картин, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Музей мистецтв Цинциннаті, Художня галерея Єльського університету, Музей мистецтва Сан-Паулу, Національна галерея Австралії, Музей Фіцвільяма, Клівлендський музей мистецтв, ^d, Детройтський інститут мистецтв, ^d, Паризький міський музей сучасного мистецтва, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Національний музей Сербії, ^d, Художній музей Мілвокі, ^d, Нова гліптотека Карлсберга, ^d, ^d, Художній музей Сієтла, Художній музей Сент-Луїса, ^d, Художній музей Брукс, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Художній музей Вірджинії, Музей д'Орсе, ^d, ^d, Художня галерея і музей Келвінгроув, ^d, Бостонський музей образотворчих мистецтв, ^d, ^d, ^d, Художня галерея Лідса, Ашмолеан музей, ^d, ^d, Музей мистецтв, Державна галерея мистецтв (Штутгарт), Гамбурзька картинна галерея, Художня галерея Західної Австралії, Балтиморський музей мистецтв, ^d, ^d, ^d, Музей Гіршгорна і сад скульптур, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Державна картинна галерея (Карлсруе), Музей сучасного мистецтва, ^d, ^d, Королівські музеї витончених мистецтв^[5], Музей сучасного мистецтва (Труа), ^d, Гарвардський художній музей, ^d, ^d, Галерея мистецтв Вокера, ^d, Художній музей Фогга^[d], ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Музей Карла Ернста Остхауса, ^d, ^d, Альбертіна, ^d, Музей Вальрафа-Ріхарца, Бременська картинна галерея, Художня галерея Онтаріо, Музей образотворчих мистецтв (Ніцца), ^d, ^d, Гай (музей мистецтва), Музей Нортона Саймона, Музей Тулуз-Лотрека, Ліонський музей красних мистецтв, ^d, Musée départemental Maurice Denis "The Priory"^d, Реннський музей образотворчого мистецтва, ^d^[6], Тель-Авівський музей мистецтв, ^d, Монреальський музей красних мистецтв, Музей мистецтв Фенікса, Музей августинців, ^d, Нантський музей образотворчого мистецтва, ^d, Музей Пікассо, ^d, Руанський музей образотворчого мистецтва, ^d, Музей сучасної історії (Париж), ^d, Женевський музей мистецтва і історії, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Шотландська національна галерея сучасного мистецтва, ^d і ^d
Автограф
Жан Едуар Вюяр у Вікісховищі

Життєпис

Жан Едуар Вюяр народився в місті Кюїзо, що знаходиться в департаменті Сона і Луара, у передгір'ях Юри, недалеко від швейцарського кордону 11 листопада 1868 року. Його батько, Оноре Вюяр, був відставним штабс-капітаном морської піхоти, але колись вивчав живопис у Парижі.

З раннього дитинства на Едуара головним чином впливали жінки — матір, бабуся та старша сестра. А його старший брат Александр вибрав військову кар'єру, і рано покинув дім. Едуар залишився в сім'ї, і разом з нею переїхав до Парижа у 1878 році. Мати була кравчинею і трохи модисткою, і тому з ранніх років Едуара оточувало багато тканин і нарядів. Це йому подобалося. Він був тихим, але іноді його переповнювали емоції, які вимагали творчого виходу, тому він віддав перевагу мистецтву. Коли Вюярові виповнилося вісімнадцять років, він вступив до паризької школи витончених мистецтв і академії Р. Жюльєна в Парижі. У 1892 році він разом Кер-Ксав'є Русселем і Морісом Дені у двадцять чотири роки створив групу «Набі», і почав співпрацювати з журналом символістів «Ревю Бланш» (La Revue Blanche). Вюяр подовгу жив у Нормандії і Бретані. Також Вюяр багато подорожував, вивчав мистецтво в різних містах Європи — Венеції, Флоренції, Мілані, Лондоні. Їздив до Іспанії. Помер у Бретані, на початку Другої світової війни 21 червня 1940 року в Ла-Болі (департамент Луара).

Творчість

На ранню творчість Вюяра значно вплинула голландська школа живопису сімнадцятого століття. Особливо сильно на нього вплинула робота Шардена «Склянка води та лимон», написана в 1888–1890 роках. Далі Жан Едуар Вюяр все більше йшов у напрямку імпресіонізму та його найяскравіших представників Тулуз-Лотрека та Гогена, а також зазнав вплив японської гравюри. Типовим прикладом того періоду є тяга до «інтімізму» — створення фігур з елементами інтер'єру, де підкреслювалася важливість фону і в той же час, затінювалися персонажі. Характерна тяга до м'яких, трохи приглушених тонів або півтонів, поєднувалася з невеликими вставками чорних і темних кольорів, особливо яскраво це було виражене в його інтер'єрах і зображеннях садів. Мистецтву Вюяра притаманна свіжа безпосередність сприйняття повсякденного життя, тонка емоційність, колірна і ритмічна виразність силуетів, вишукана гармонія матових, ніби вібруючих фарб та перехідних відтінків. Як і інші художники групи «Набі» Вюяр вже на початку 80-х років XIX століття був пов'язаний з оточенням символістів і новаторів в поезії, театрі та мистецтві журналу «Ревю Бланш», який редагували вихідці з Польщі брати Натансон. Музою Вюяра і героїнею багатьох його картин стала Міся Годебська, дружина молодшого з братів Натансос — Тадеуша.

У 1890-ті роки Вюяр оформляє інтер'єри і створює панно, на яких зображує сади і парки. Але він займався не лише тематикою садів і інтер'єрів, а й охоче звертався до пастелі, захоплено працював у сфері настінного живопису, створював також барвисті і колоритні арабески. Серія «Сади» (1894 рік) створена для декорації вітальні Александра Натансона, стає поворотним моментом у його творчості. Вюяру вдається за допомогою спеціальної клейкої фарби створити ефект матовості так, що полотно нагадує фреску. Особливе місце займають його панно, зроблене у 1913 році для фоє театру в Парижі (на Єлисейських полях) та розпис в Пале-Шайо (1937 рік). Найтиповіші роботи Вюяра вирішені в дусі «інтімізма»: це інтер'єрні сцени з фігурами, їх нерозривна єдність з фоном, де навмисна невиразність персонажів посилює таємничу чарівність цих образів. Після 1900 року, коли група «Набі» розпалася, Вюяр пішов від своїх новацій в чистий імпресіонізм. Вюяр працював у живописі, а також він став автором гравюр і естампів. Перші виставки Вюяра були у 1901 році в Салоні «Independants» і у 1903 році в Осінньому салоні.

Після Першої світової війни в його творчості домінують, головним чином, жіночі портрети. Одночасно Вюяр працював над портретами представників процвітаючих французьких буржуа, так він заробляв на життя. Також виступав як сценограф (зокрема, співпрацював в кінці 1910-х — початку 1920-х років з антрепризою Дягілєва). У цей час він інтенсивно працює і над театральними декораціями. Серед його характерних станкових творів — «У ліжку» (1891, Національний музей сучасного мистецтва, Париж), «В кімнаті» (1893, Ермітаж, Санкт-Петербург), цикл «Сади Парижа» (1894, Національний музей сучасного мистецтва, Париж), «Подружнє життя» (близько 1900, приватне зібрання, Париж), «Пані Натансон за вишиванням на веранді» (1913, Музей д'Орсе, Париж). Його найвідомішими творами також є: «Автопортрет» (1889), «Кравчихи» (1890), «Дама в синьому» (1890), «Під лампою» (1892), «Жовта завіса»(1893), «На дивані» та ін.. У портретах, пейзажах, інтимних побутових картинах, декоративних панно Вюяр поєднував символізм з підкресленою декоративністю форм, площинним трактуванням простору, тонкою емоційністю і вишуканою гармонією фарб, прагненням (особливо в пізній період) до інтимності образів. Вюяр — витончений колорист, його палітра багата і різноманітна, фарби ніби мерехтять, переливаються, утворюючи колірні гармонії. Його роботи спокійні і солідні. Всього він створив понад 3000 картин.

Примітки

1. http://www.moma.org/collection/works/36851
2. http://pba-opacweb.lille.fr/fr/search-notice?type=list&filters%5Bfacets.id%5D%5B%5D=5cc2aedf5c0284355b8b4b96
3. Étude pour 'Mme Jean Trarieux et ses filles'
4. https://www.bellasartes.gob.ar/
5. https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/vuillard-edouard-1
7. Вюйар, Жан Эдуар. artdic.ru [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
8. Эдуар Вюйар. artfrance.ru [ 22 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
9. Жан Эдуар Вюйар. mafrance.ru [ 14 червня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
10. Вюйар, Жан Эдуар. krugosvet.ru [ 11 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)