Пеонійська мова

Пеонійська мова (також: пейонська, пеонська, пайонська) — мертва мова племені пеонів (дав.-гр. Παι̃ονες), яка була поширеною в Пеонійському царстві, що існувало в 1 тис. до н. е. між Македонією і Фракією.

Пеонійська мова
Носії	0 осіб (2020)
Писемність	грецька абетка
Офіційний статус
Коди мови

Територія

Племена пеонійців, ще в епоху створення «Іліади» (VIII ст. до н. е.) мали в низов'ях Аксія вихід до Егейського моря, були до середини 1-го тисячоліття до н. е. відтіснені від нього консолідованими македонянами. Вони займали землі між Аксієм на заході і горою Мессапією (Μεσσάπιον, власне «Між-річкова») на сході, ймовірно, тотожною хребту Осоговска-Планина. На півдні межа їх розселення проходила нижче впадання в Аксій річок Ерігона (Црна) і Астіба (сучасна Брегальніца), на півночі — десь між пеонійской столицею Білазора (суч. Велес) і містом Скупі (нині Скоп'є, столиця Північної Македонії).

Гіпотези про спорідненість

На думку низки давніх авторів, споріднена з фригійською мовою.

Сусідство пеонійців з бригами, як і їх спільне примикання з півночі до греко-македонського простору, зважаючи на концепцію тісного греко-вірмено-фригійського споріднення викликало сміливу гіпотезу про тотожність етнонімічної основи Παι — в Παίονες, Παιόπλαι, Παιτοι з основою самоназви вірмен hayk за типом дав.-гр. πατήρ: вірм. hayr «батько» (В. Георгієв, О. М. Трубачов), а в решті решт про тотожність ранніх пеонійців з правірменами (Л. О. Гіндін).

Лінгвістичні дані щодо цього не дуже визначені. Пеонійські глоси і топоніми не виявляють пересування проривних, але вказують на збереження індоєвропейського *о (правда, всі надійні приклади фіксують пеонійське [ö] в сусідстві з губними проривними, що обмежує доказовість цих свідчень):

• пеон. μόναπος «дикий бик, зубр» (за псевдоарістотелівським трактатом «Про дивовижні чутки», 1): санскр. manya «комір», давн.в-нім. mana «грива», давньоірл. muin «шия», валл. mwn «шия, комір»;
• пеон. Στοβοί — місто в гирлі Ерігона: прусськ. stabis «камінь», давньоскан. stapi «висока скеля»;
• гідронім Πόντος, Pontus суч. Струмиця < пра-і.є. *pontos або *pntos «шлях», давн.-інд. pantha- «шлях», слов. *pǫtь, лат. pons, -ntis «міст», грец. πάτος «стежка», πόντος «море», вірм. hun у двох значеннях «русло» і «переправа».
• Менш імовірне зближення пеон. Πόντος з і.-є. *ponktos «болото, волога», давн.-інд. paŋka"болото", давн-англ., давн.в-нім. mana «вологий» (за В.Дурідановим).

З точки зору гіпотези про пеонійців-правірмен цікавий гідронім Ερίγων (сучасна річка Црна, тобто «Чорна»): ця назва для «Чорної річки» утворює чітку ізоглосу з грец. ἔρεβος «морок», вірм. erek «сутінки» < і.-е. *eregwo-: протеза е- відрізняє ці утворення від позбавлених її давн.-інд. rājas «морок», rajanī «ніч», гот. riqis «темрява». Усередині ж виявлюваної ізоглоси пеон.(?) Ερίγων з його делабіалізацією і.-е. *gw стоїть ближче до сатемного вірм. erek, ніж до прототипу грец. ἔρεβος. Крім того, якщо пеон. Πόντος справді відбиває і.-е. *ponto-, можна говорити про ізоглосу з вірм. hun «русло річки», яка виділила б пеонійське і вірменське слововживання серед усіх рефлексів даної основи.

Що ж стосується племені пайтів на Гебрі, то назва головної притоки Гебра Ергіна (Εργῖνος, суч. ) явно співвідноситься з позначенням пеонійсько-бригійського Ерігона. Не менш очевидна ідентичність гідроніма Ἄξιος в Пеонії тотожній за формою назвою річки в Подунав'ї (Мала Скіфія), суч. Чорнавода, далі спорідненого ексклюзивному загальноіран. axšaina «чорний, темний», звідки і грец. Πόντος Ἄξεινος «Чорне море». Ці відповідності проливають світло на шляхи давніх міграцій і, можливо, виявляють сусідство предків пеонійців з ранньоіранськими племенами. Згадка Арріана про проживання пайтів на якійсь «Чорній ріці» (грецькою Μέλας ποταμός) цілком корелює зі внутрішньою формою назв Ергіна з Еригоном, а також Аксія-Вардара (про останню назву див. ). Мабуть, грецька назва річки Мелас є калькою з місцевого (пайтійського?) гідроніма — назви для «чорної річки», «чорної води». Можна думати, що етноси з назвами від основи Παι- принесли з собою специфічні для них найменування «чорної води» (одне з цих позначень, можливо, запозичене в праіранців), що з'являються в тих районах Північних Балкан, де ці племена осідають.

Можна вказати на деякі пеонійські форми з хорошими давньоєвропейськими паралелями. Так, пеонійське прізвисько Діоніса Δύαλος (Hes.) пояснюється через давн-англ. dwelian «вводити в оману, морочити», dwala «морок, омана», давньоскан. dull «обман, ілюзія», «зарозумілість», гот. dwals «дурний», давньоірл. dall «сліпий» — пеонійці позначали Діоніса як бога чарівливого, що наводить екстатичні ілюзії. Показово істотний інший семантичний розвиток тієї ж основи в грец. θολερός «імлистий, мутний, брудний», θόλος «чорнило» (<*dhwolo-), давн.-інд. dhāli «пил». Ім'я пеонійського царя Αυδολέων (на монетах Αυδωλέων), урочистий розширений варіант до простого Λέων «Лев», споріднене з іменами Audarus, Audata, Audenta (проте в іллірійців не видно антропонімічних композитів з цією основою), а далі гот. audags «блаженний», audahafts «щасливий», давньоскан. audr «багатство», давн-англ. wad «багатство, щастя».

Надзвичайно давній індоєвропейський термін бачимо в основі пеонійського етноніма Λαιαιοι, порівнянного з хет . laiya «військовий похід», грец. λαός «народ», «військо», дор. λαία, аттич. λεία, іон. ληίη «військова здобич», мік. ra-wi-ja-ja (= lāwiyayā) термін для жінок-полонянок, захоплених як здобич.

Що стосується ареальних зв'язків пеонійської в галузі фонетики, цікавим є царське ім'я Λύκκεος (на монетах), у грецьких написах передане як Λύππειος. Це дублювання найлегше пояснити, якщо бачити в другому варіанті давньомакедонську форму того ж «вовчого» імені (*Lukweio-). Передання і.-е. *-kw- через пеонійське -kk- знаходить паралелі в іллірійських рефлексах і.-е. *-kw-, -k'w- за особовими іменами Liccaius <*wleikwa «волога» і Ecco <*ek'wo- «кінь». Показово, однак, що в іллірійській індоєвропейський термін для «вовка» (*wḷkwo-) відбивається інакше, як показують топоніми Ulcinium, Ulcisia castra, так що має йтися не про іллірійський елемент у пеонійців, а про ілліро-пеонійську фонетичну ізоглосу. Сучасна назва міста Штип у Північній Македонії (<Ãστιβος) на крайньому півдні Пеонії, попри подібний фонетичний розвиток в албанській (пор. алб. shteg «стежка» при гот. staiga «дорога», дав.-гр. στοιχος «ряд, низка» тощо) не слід розглядати неодмінно як стародавній албанізм (є підстави думати, що ранньоалбанський ареал міг локалізуватися дещо північніше, пор. ), але, можливо, як відбиття звукового розвитку, що в якусь епоху зблизив цей простір з ранньо-албанським.

Примітки

1. Anab. I, 11, 4

Див. також

• Палеобалканські мови
• Фригійська мова

Література

• Koedderitzsch R. Brygisch, Paeonisch, Makedonisch // Linguistique balkanique, 28, 4, 1985.