Ареа л лат area площа або ділянка простір територія поширення якогось об єкта або явища яке не спостерігається на прилег

Ареа́л (лат. area — площа, або ділянка, простір) — територія поширення якогось об'єкта або явища, яке не спостерігається на прилеглих територіях. Розрізняють абсолютні ареали (явище поширене на всій території ареалу), відносні ареали (явище спостерігається періодично в межах ареалу).

Початково даний термін використовувався в біологічних дисциплінах: в біологічній систематиці — для позначення території поширення деякої систематичної групи організмів (виду, роду, родини і т. ін.); в екології — для позначення області поширення біологічних угрупувань або екосистем будь-якого ієрархічного рангу.

Згодом застосування терміна «ареал» поширилось і в інших науках. У географії цей термін застосовується для опису розповсюдження на Землі корисних копалин, сільськогосподарських культур, галузей промисловості, типових атмосферних явищ; в лінгвістиці використовується для позначення територій, на яких використовуються слова, мови, мовні групи і т. ін.

Екологія

Ареали латимерій як приклад ендемічних ареалів

За розмірами і формою біологічні ареали дуже різноманітні. Як правило, вищі систематичні групи мають більші ареали. Основним поняттям біогеографії є ареал виду. Існують види, поширені на всіх материках або в усіх океанах (космополітичні), а є види, поширені лише на певній обмеженій території (ендемічні). Межі ареалу можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Поширення виду всередині ареалу не обов'язково буває суцільним; вид заселяє лише ті площі, де умови середовища відповідають його вимогам.

Ареали формувалися внаслідок взаємодії процесів еволюції тварин і змін середовища їх проживання в різні геологічні епохи. Тому вивчення ареалів відіграє важливу роль при з'ясуванні їх походження і палеогеографічної еволюції. Крім того, при порівнянні ареалів одних і тих же видів через невеликі відрізки часу (10-20 років) виявляється сучасна тенденція до розширення або скорочення площі, зайнятої популяціями виду. А зміни чисельності і займаній площі — чіткі показники стану виду. Отже, по ареалу неважко судити про те, що відбувається з тваринам, які цікавлять нас, в умовах антропічного впливу на природне середовище.

Зоогеографія

В зоогеографії головним об'єктом вивчення є ареал виду, оскільки вид — основна і вихідна таксономічна категорія живих організмів. Поряд з цим повноправне вивчення як надвидових (родових, родинних і т. д.), так і підвидових ареалів. В окремих випадках, особливо при дослідженні процесу географічного видоутворення, саме підвидові ареали дають цінний науковий матеріал. Аналогічно ієрархії категорій в систематиці (вид, рід, родина, ряд, клас, тип) існує і ієрархія ареалів: ареал виду складається з підвидових ареалів, роду — з видових, родини — з родових і т. д.

Ендемічні ареали

Ендемічні ареали обмежені по території. Їх площа може бути дуже різноманітною. Для роду, родини або ряду вона відносно велика. Австралія, Тасманія, Нова Гвінея в сукупності утворюють територію, для якої ендемічним є ряд однопрохідних (це родини єхіднових і качкодзьобів). Для виду або різновиду ендемізм може бути обмежений лише кількома квадратними кілометрами або навіть метрами. Наприклад, печерні павуки були виявлені лише в одній печері; насіннєва рослина Lisimachia minoricensis займає всього кілька квадратних метрів на острові Менорка в західній частині Середземного моря.

З еволюційної точки зору ендемізм може бути результатом двох зовсім різних процесів, які необхідно розрізняти.

Палеоендеміки (реліктові або консервативні ендеміки) являють собою давні форми, ареал яких, спочатку дуже обширний, поступово скоротився під впливом погіршення кліматичних умов або через конкуренцію з більш пристосованими видами. Такі види мають архаїчні риси, найчастіше займають відокремлене положення в класифікації організмів і витіснені в середовище, де конкуренція слабка. Умови їх виживання дуже ненадійні, і багато з них були знищені або перебувають на шляху до зникнення через інтродукцію заносних видів або втручання людини.

Материкові острови, що тривалий час перебувають в ізоляції, утворюють здебільшого території розвитку консервативного ендемізму. Хорошим прикладом цьому служать Австралія, Нова Зеландія, Гавайські острови, Мадагаскар, Канарські острови. Навпаки, для океанічних островів, які нещодавно утворилися і ніколи не були пов'язані з материком, ендемізм не характерний (Полінезія, Мальдіви).

Що ж до островів, подібних Британським, то на них можуть існувати деякі неоендеміки.

Реліктовому ендемізму сприяють також ізольовані гірські ланцюги. Гінкго, що покривало в третинному періоді всі континенти, збереглося зараз в горах внутрішнього Китаю. Секвої, які колись росли і в Європі, локалізовані в прибережній частині каліфорнійського гірського ланцюга Північної Америки.

У верхньому поясі сахарських масивів Аххагар і Тассилін-Адджер (південь Алжиру), ізольованість яких посилюється аридністю області, ендемічні відповідно 40 і 60% рослин.

Неоендеміки, які називають молодими або прогресивними ендеміками, — недавнього і локального походження і відрізняються від батьківських форм лише деякими другорядними рисами, що дозволяє звести їх у ранг підвиду (звідси термін «мікроендеміки»). Вони належать до еволюціонуючих родів, збереженню нових форм усередині яких сприяє генетичний або . Наприклад, сиги, що живуть в озерах Британії та Центральної Європи, представлені в кожному озері різними формами. На нещодавно ізольованих Британських островах великий відсоток неоендеміків серед наземної фауни (білка, що відрізняється від континентальної форми більш світлим хутром, і землерийка, також дещо відмінна від континентальної форми. Континентальні види птахів представлені на островах особливими расами (ірландська синиця, шотландський ).

Вікаруючі ареали

Вікаріруванням називається заміщення таксономічної одиниці близькою одиницею, що відбувається або в однакових місцях проживання двох сусідніх регіонів, або в різних середовищах існування, розташованих на одній і тій же території. У першому випадку — це хорологічне або географічне вікарування, у другому — екологічне вікарування. Приклад першого — оливкове дерево із Середземномор'я, дика форма якого заміщена у гірських масивах Сахари дуже близьким видом. Приклад другого — два види альпійських рододендронів. Один приурочений до вапнякового субстрату, а інший на ньому не зустрічається.

Ареали вікаруючих видів можуть бути повністю роз'єднані (приклад з оливками). Вони можуть бути більш-менш трансгресивними і дають тоді гібриди, часто в зоні спільного поширення (осика з Європи та Західного Сибіру і осика зі Східної Сибіру; ворони сіра і чорна з Північної Європи і Південної).

Прикладом океанічного вікарування є фауна західних і східних узбереж Панамського перешийка, ізольовані один від одного в пліоцені. Численні риби і молюски представлені парами близьких форм, кожна з яких зустрічається або в атлантичних, або в тихоокеанських прибережних водах.

Навпаки, вікарування родів і родин має реліктовий характер. Такі саговники, роди яких роз'єднані один від одного в різних тропічних областях.

Диз'юнктивні (розірвані) ареали

На картах великого масштабу ареали часто мають переривчастий характер. На периферії ареалу можуть бути острівці меншого розміру. У цьому випадку говорять про розчленовані (фрагментовані) ареали. Якщо ж елементи ареалу сильно віддалені один від одного, то це розірваний, роз'єднаний або диз'юнктивний ареал.

Роз'єднання може торкатися будь-якої таксономічні одиниці і про причини роз'єднання було багато суперечок. Проте найчастіше роз'єднання настає через фрагментацію спочатку суцільного ареалу, яка виникає під впливом кліматичних змін або змін конфігурації суші і моря, чи конкуренції з боку нових форм.

Особливо разючі біполярні роз'єднання, коли частини ареалів ряду видів рослин розподіляються між північними і південними областями Землі без проміжних місцезнаходжень. Найчастіше це пояснюється перенесенням насіння перелітними птахами (наприклад, сивка бурокрила мігрує від Аляски до Магелланової протоки).

Див. також

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

АРЕАЛ РОСЛИННИЙ [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.] Фармацевтична енциклопедія
АРЕАЛ [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] ЕСУ
Територія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.