Са ра Берна р фр Sarah Bernhardt повне ім я Sara Marie Henriette Bernhardt 22 жовтня 1844 о 5 26 ранку Париж 26 березня

Са́ра Берна́р (фр. Sarah Bernhardt, повне ім'я Sara Marie Henriette Bernhardt; 22 жовтня 1844,о 5:26 ранку, Париж — 26 березня 1923, Париж) — французька акторка єврейського походження, скульпторка та письменниця, авторка кількох п'єс і мемуарів. Божественну Сару вважають еталоном акторської майстерності. Заснувала власну трупу, з якою гастролювала світом, та відкрила театр свого імені. Першою з великих театральних акторок звернулася до кінематографу. Відзначена на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.

Сара Бернар

фр. Sarah Bernhardt

Фото Сари Бернар 1880 року роботи

Ім'я при народженні

Розін Бернар
фр. Rosine Bernardt

Народилася

25 жовтня 1844
Париж, Франція

Померла

26 березня 1923 (78 років)
Париж, Франція

уремія і ниркова недостатність

Поховання

Пер-Лашез і ^d

Національність

єврейка

Громадянство

Франція

Релігія

католицтво

Діяльність

акторка театру й німого кіно

Alma mater

Вища національна консерваторія драматичного мистецтва

Вчителі

^d

Відомі учні

^d, ^d, ^d і Юй Дерлін

Роки діяльності

1862—1923

Чоловік

(1882—1889)

Діти

^d

Батьки

Жулі Бернар

Брати / сестри

^d

Провідні ролі

«Гамлет», «Дама з камеліями»

IMDb

nm0076800

Автограф

Нагороди та премії

Кавалер ордена Почесного легіону

Сара Бернар у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

При народженні Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt). Мати, Жулі Бернар, була куртизанкою і приймала Александра Дюма, батька та сина, композитора Джоаккіно Антоніо Россіні, політика і фінансиста Шарль де Морні. Батьком вважають офіцера флоту Франції на ім'я Морель. Розін мала двох сестер.

До 5 років вихована годувальницею, після чого вступила до пансіону пані Фрессар, а згодом в монастир Гран-Шан. Коли Розіна виповнилося 14 років, мати повернула її до Парижу та найняла вчительку. За порадою герцога де Морні Сара вступає в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де навчається під керівництвом Прово і Сансона.

Джейн Гайдінг та у постановці «Maitre de Forges» 1883 року

Перші відомі відкриті стосунки Бернар зав'язала з графом де Кератрі.

1863 року народила сина Моріса від бельгійця ^[en]. Принц пропонував Бернар шлюб, однак через спротив його родини Бернар вимушена відмовити і розірвати стосунки. Пізніше принц пропонував синові офіційне визнання, але той категорично відмовився. Незабаром принц одружився з польською принцесою Марією Яблоновською.

1882 року Бернар знайомиться з радником грецької дипломатичної місії в Парижі, 26-річним (справжнє ім'я — Арістідіс) зі славою нового Казанови. Натомість Дамала покинув службу, кар'єру, батьківщину і вступив у трупу Бернар. Бернар одружується з ним, але через кілька місяців шлюб фактично розпався через пристрасть чоловіка до морфію, хоча офіційно тривав до його смерті 1889 року. Більше Бернар не одружувалась.

В останні роки «шлюбу» мала стосунки із Принцом Уельським, який пізніше став королем Едуардом VII.

1910 року під час гастролей у США 66-річна Бернар познайомилася молодшим на 35 років американцем голландського походження і завела з ним 4-річні стосунки.

Сара Бернар близько товаришувала з французьким гравером Гюставом Доре, актором Жаном Муне-Сюллі, письменником Віктором Гюго. Надихнула Альфонса Муху на кілька його найкращих робіт в стилі модерн. Довгі роки близько дружила з художницею Луїзою Аббема.

Бернар характеризували як сувору вегетаріанку (веганка), оскільки вона уникала молочних продуктів, яєць та м'яса. Її раціон складався із зернових, фруктів, горіхів та овочів. Однак у біографії Бернар 1923 року зазначалося, що вона вживала рибу і в пізніші роки надавала перевагу сиру Грюєр або Пон-л'Евек.

1905 року під час спектаклю «Тоска» в Ріо-де-Жанейро, Сара Бернар впала зі значної висоти та травмувала праву ногу (її героїня Тоска мала здійснити самогубство, стрибнувши з башти, однак ніхто не підстрахував акторку). Хоча травма спричиняла біль, Бернар продовжувала виступати на сцені. 1906 року вона знову приїхала в Америку, 1908 року востаннє грала в Росії.

У 1915 ногу ампутують, що не завадило Бернар грати надалі, зокрема, для військових на фронті Першої світової війни. Замість цілих ролей акторка обирала окремі сцени, віртуозно представляючи своїх героя чи героїню і змушуючи публіку вкотре захоплюватися її талантом.

Востаннє вийшла на сцену 1922 року у постановці «Слави» Едмона Ростана.

Померла Сара Бернар 26 березня 1923 року в Парижі у 78-річному віці від уремії після відмови нирок. Похована на кладовищі Пер-Лашез.

Театральна кар'єра

1862 року Сара Бернар розпочала акторську кар'єру в Комеді Франсез — найпрестижнішому паризькому театрі, маючи рекомендації Шарля де Морні та Дюма-батька. Її гра в дебютній постановці «Іфігенія в Авліді» Жана Расіна здобула схвальні відгуки критики. Однак за рік Бернар вимушена залишити Комеді Франсез, після того, як вдарила іншу акторку у гніві.

Театр «Жімназ» запропонував Бернар головну роль у п'єсі Ежена Лабіша. Однак напередодні прем'єри вона раптово їде з Парижа й повертається лише після тривалої подорожі Іспанією. В цей час Бернар народила сина і, аби годувати родину, погодилась на роботу в театрі «Порт-Сен-Мартен».

Театр «Одеон»

В театрі «Одеон» Бернар виконала знакову роль Анни Дембо в «Кіні» Дюма-старшого. Після прем'єри 18 лютого 1868 року критик щоденної газети Le Figaro писав: «…Її теплий голос, надзвичайний дивовижний голос, проникає в серця глядачів. Вона приборкала, підкорила їх, подібно Орфею!». Наступним гучним успіхом Бернар 1869 року стала роль юнака Занетті в п'єсі Франсуа Коппе «Перехожий». Пізніше сенсаційний успіх супроводжував її ролі в драмах Шекспіра й Расіна. Вона стала кумиркою сучасного покоління.

Під час французько-прусської війни 1870—1871 років Бернар організувала в театрі «Одеон», вже під час облоги Парижа, військовий госпіталь, особисто доглядала хворих і поранених. Наполегливість Бернар виходила пораненого юнака, майбутнього маршала Франції Фердинанда Фоша.

Після війни продовжувала акторську роботу в «Одеоні». 26 січня 1872 року тріумфально дебютувала роллю Королеви у постановці «Рюї Блазе» за Віктором Гюго. Після вистави Гюго особисто дякував Бернар за блискуче виконання.

Повернення у «Комеді Франсез»

1872 року Сара Бернар повертається до «Комеді Франсез». 22 серпня 1873 року грає у прем'єрі «Андромахи» за Расіном з Жаном Муне-Сюллі (грав Ореста). Згодом Бернар блискуче втілилася у Федру, однак ще більший успіх їй принесла роль Аріс у «Федрі». В подальшому вона ще неодноразово виконувала провідні ролі в трагедіях Расіна. Шалений успіх 1874 року мав «Заїр» за Вольтером. В новому трагічному амплуа критика порівнювала талант Бернар з іншою великою французькою акторкою (1821—1858).

1874 року Дюма-батько написав спеціально для Бернар герцогиню де Сетмон у п'єсі «Іноземка». Однак Бернар більше прагнула втілити Графиню, тому репетирувала в півсили, недбало. Саме цей настрій героїні, спокійний, без зайвої гри, попри тиск режисера і Дюма, приніс п'єсі черговий приголомшливий успіх (історія задокументована ).

21 листопада 1877 року Бернар настільки успішно втілює донью Соль у прем'єра «Ернані» за Віктором Гюго, що стає сосьєтеркою, тобто однією з акторок(-ів) трупи «Комеді Франсез», які отримували частку доходу театру.

1879 року розпочинає гастролі з «Комеді Франсез» в Лондоні, де швидко стає улюбленицею публіки. Незабаром після повернення до Парижа Після прем'єри «Авантюристки» за Емілем Ож'е 17 квітня 1880 року Бернар вдруге пішла з «Комеді Франсез», вважаючи театр надто консервативним і далеким від сучасного мистецтва.

Власна трупа та театр

Сара Бернар в ролі Жисмонди, плакат Альфонса Мухи для театру «Ренесанс» Сари Бернар

1880 року Сара Бернар організовує власну театральну трупу, з якою вирушає в турне Данією та Англією. Кожну постановку і виступ Бернар супроводжував успіх, вона швидко стала заможною акторкою, що дратувало обивателів та журналістів. Трупа Бернар відгастролювала в Америці, за 7 місяців давши 156 спектаклів, представивши 8 п'єс: «Ернані», «Федра», «Андієнн Лекувре», «Фруфру», «Дама з камеліями», «Сфінкс», «Іноземка» і «Принцеса Георгія». Найчастіше (65 разів) ішла «Дама з камеліями. Під час перебування в США Бернар знайомиться з Томасом Едісоном, який записав її голос на фонограф.

Приголомшений успіхом в Америці, антрепренер Жаретт пропонує великий тур Європою. У кожному місті потяг, яким прибувала Сара Бернар, зустрічали сотні шанувальників з оваціями і квітами: Данія, Норвегія, через Польщу в Австро-Угорщину, Румунське королівство та Одесу, тодішню Російську імперію. В останній Сара Бернар представила «Даму з камеліями», «Сфінкса» і «Андієнн Лекувре», підкоривши публіку своєю грою та витонченістю.

Пізніше спеціально для Бернар кілька псевдоісторичних п'єс написав Віктор'єн Сарду — «Федора» (1882), «Феодора» (1882), «Тоска» (1887), «Клеопатра» (1890), «Жисмонда» (1894), «Спіритизм» (1897) і «Відьма» (1903). Від кінця 1890-х для Бернар створив кілька неоромантичних п'єс Едмон Ростан — «Принцеса Мрія» (1895), «Самаритянка» (1897), «Орлятко» (1900).

Сара Бернар була неповторною в чоловічих образах — Перехожий Франсуа Коппе, Лорензаччо у «Лорензаччо» Альфред де Мюссе, герцог Рейхштадтський в «Орлятко» Ростана. Особливе місце серед травестійних образів посідає Гамлет, якого Бернар зіграла 55-річною, у 1899 році. Данський принц у її виконанні був по-справжньому молодим та вродливим юнаком. І публіка, і критика були у захваті від роботи Бернар.

Уже в 1900 році Сара Бернар знімається в німому кіно, граючи Гамлета. 1905 року Бернар поставила «Есфір», де всі ролі виконували жінки, а вона сама втілила царя Ассуера.

1891 року Бернар здійснила турне Австралією і вдруге відвідала Росію, де показала «Федру» Расіна, «Жанну д'Арк» Анрі-Огюст Барб'є і «Клеопатру» Віктор'єна Сарду.

Однак весь цей час Бернар прагнула не тільки організувати успішну трупу, а й заснувати власний театр. 1893 року Бернар придбала театр «Ренесанс», а 1898 року — театр на площі Шатле, якому дала назву «Театр Сари Бернар» (нині Театр де ля Віль).

Коли особливого розголосу набула Справа Дрейфуса, 15 листопада 1897 року Бернар, що ніколи не забувала французько-прусської війни, особисто прибула до Еміля Золя із проханням втрутитись. Коли після статті «Правда рушила в дорогу, і ніщо її не зупинить…» і Я звинувачую (1898) його будинок оточили маніфестанти, Бернар за допомогою власного авторитету приборкала натовп.

Кінематограф

Сара Бернар стала першою великою театральною акторкою, яка знялася в кіно. 1900 року грає у фонорамі «Дуель Гамлета», яка забезпечувала синхронну передачу зображення і звуку, представляючи сцену дуелі. 1908 року в екранізації «Тоски» кіностудії «Фільм д'ар» Бернар була невдоволена своїм виглядом і з допомогою Віктор'єна Сарду заборонила прокат стрічки. Бернар більше не бажала зніматися в кіно, однак через грошову скруту (кредитори переслідували її до кінця життя) знову погодилася на зйомки, втіливши Маргариту Готьє у «Дамі з камеліями». Фільм вийшов у світовий прокат 1912, в тому числі у США, і був успішним.

Після цього успіху Бернар отримувала нові пропозиції від кіностудій. У травні 1912 року в Лондоні грає головну роль у «Королеві Єлизаветі» і . Стрічка мала значний вплив на кіномистецтво Голлівуду і створила режисерське ім'я Меркантону, давньому товаришу Бернар, який працював у її трупі. Того ж 1912 року Бернар працює з ним ще в одній іншій стрічці — «Андієнн Лекувре». 1915 року знялася у фільмі «Французькі матері», та меркантонівській «Жанні Доре». Остання стрічка «Ворожка» вийшла 1923 року.

Скульптура, живопис та література

Скульптура роботи Бернар «Блазень та Смерть»

1875 року Сара Бернар розпочала будівництво власного маєтку з зимовим садом та ориґінальним інтер'єром для кожної кімнати на авеню де Вільє в Парижі, запросивши архітектора Фелікса Ескальє, десятки художників і скульпторів. Імовірно, після цього Бернар захопилася скульптурою, створюючи успішні роботи. Виконала, зокрема, бюст барона Адольфа де Ротшильда на його замовлення.

1877 року Бернар захопилася живописом, написала кілька портретів своїх знайомих.

Під час Всесвітньої виставки 1878 року в Парижі вона щодня підіймалася на висоту 2600 метрів на аеростаті Анрі Жіффара. Ці повітряні подорожі надихнули Бернар на написання новели «Серед хмар». З кінця 1870-х Сара Бернар почала займатися літературною творчістю. Вона написала два романи («Маленький ідол» і «Красивий двійник»), чотири п'єси для театру («Андієнн Лекувре», «Визнання», «Серце чоловіка», «Театр на полі честі»). Створила кілька біографічних творів та мемуари, серед них опубліковані:

Dans les nuages, Impressions d'une chaise (1878)
L'Aveu, drame en un acte en prose (1888)
Adrienne Lecouvreur, drame en six actes (1907)
Ma Double Vie (1907, видано також як My Double Life: Memoirs of Sarah Bernhardt, 1907)
Un Coeur d'Homme, pièce en quatre actes (1911)
Petite Idole (1920, видано також як The Idol of Paris, 1921)
L'Art du Théâtre: la voix, le geste, la prononciation, etc. (1923, видано також як The Art of the Theatre, 1924)

Театральні роботи

Сара Бернар в ролі Гамлета, фото з архіву Бібліотеки конгресу

Сара Бернар в ролі імператриці Феодори, фото Вільяма Дауні

Рік	Автор/ка	Оригінальна назва	Назва українською
1862	Жан Расін	Iphigénie	Іфігенія
1862	Ежен Скріб	Valérie	Валері
1862	Мольєр	Les Femmes Savantes	Вчені дами
1864	Ежен Лабіш	Un Mari qui Lance sa Femme
1866	T & H Cognard's	La Biche aux Bois
1866	Жан Расін	Phèdre	Федра
1866	П'єр Карле де Шамблен Мариво	Le Jeu de l'Amour et du Hasard	Гра любові та випадковості
1867	Мольєр	Les Femmes Savantes	Вчені дами
1867	Жорж Санд	Le Marquis de Villemer	Маркіз де Вілльме
1867	Жорж Санд	François le Champi	Франсуа ле Шамп
1868	Александр Дюма, ст.	Kean	Кін
1869	Франсуа Коппе	La Passant	Перехожий
1870	Жорж Санд	L'Autre	Інші
1871		Jeanne-Marie	Жанна-Марі
1871	Франсуа Коппе	Fais ce que Dois	Роби те, те що маєш робити
1871		La Baronne	Баронеса
1872		Mademoiselle Aïssé	Мадмуазель Аїссе
1872	Віктор Гюго	Ruy Blas	Рюі Блаз
1872	Александр Дюма, ст.	Mademoiselle de Belle-Isle	Мадмуазель де Бель-Іль
1872	Жан Расін	Britannicus	Британнік
1872	П'єр Бомарше	Le Mariage de Figaro	Весілля Фігаро
1872		Mademoiselle de la Seiglière	Мадмуазель де ла Сіглієр
1873	Октав Фейє	Dalila	Даліла
1873		Chez l'Avocat	Адвокат
1873	Жан Расін	Andromaque	Андромаха
1873	Жан Расін	Phèdre	Федра
1873	Октав Фейє	Le Sphinx	Сфінкс
1874	Вольтер	Zaire	Заїр
1874	Жан Расін	Phèdre	Федра
1875		La Fille de Roland	Дочка Роланда
1875	Александр Дюма, ст.	L'Étrangère	Іноземка
1875	Пароді	Rome Vaincue	Завойований Рим
1877	Віктор Гюго	Hernani	Ернані
1879	Жан Расін	Phèdre	Федра
1880		L'Aventurière	Авантюристка
1880	Legouvé & Scribe's	Adrienne Lecouvreur	Андієнн Лекувре
1880	Анрі Мельяк і	Froufrou	Шелестіння
1880	Александр Дюма, мол.	La Dame aux Camélias	Дама з камеліями
1882	Віктор'єн Сарду	Fédora	Федора
1882	Віктор'єн Сарду	Théodora	Феодора
1887	Віктор'єн Сарду	La Tosca	Тоска
1887	Александр Дюма, мол.	La Princesse Georges	Принцеса Георгія
1890	Віктор'єн Сарду	Cléopâtre	Клеопатра
1893		Les Rois	Королі
1894	Віктор'єн Сарду	Gismonda	Жисмонда
1895	Мольєр	Amphytrion	Амфітріон
1895	Едмон Ростан	La Princesse lointaine	Принцеса Мрія
1895	Герман Зудерман	Heimat	Гаймат
1896	Александр Дюма, мол.	La Dame aux Camélias	Дама з камеліями
1896	Альфред де Мюссе	Lorenzaccio	Лорензаччо
1897	Віктор'єн Сарду	Spiritisme	Спіритизм
1897	Едмон Ростан	La Samaritaine	Самаритянка
1897	Октав Мірбо	Les Mauvais bergers	Погані пастухи
1898		Medée	Медея
1898	Александр Дюма, мол.	La Dame aux Camélias	Дама з камеліями
1898	Анрі-Огюст Барб'є	Jeanne d'Arc	Жанна д'Арк
1898	Поль Моран і Арман Сильвестр	Izéïl	Ізеїл
1898	Вільям Шекспір	King Lear	Король Лір
1899	Вільям Шекспір	Hamlet	Гамлет
1899	Вільям Шекспір	Antony and Cleopatra	Антоній і Клеопатра
1899	Вільям Шекспір	Macbeth	Макбет
1899	Жан Рішпен	Pierrot Assassin	П'єро
1900	Едмон Ростан	L'Aiglon	Орлятко
1903	Віктор'єн Сарду	La Sorcière	Відьма
1904	Моріс Метерлінк	Pelléas et Mélisande	Пеллеас і Мелісанда
1906	Генрік Ібсен	The Lady From the Sea
1906		La Vierge d'Avila	Богоматір Авіла
1911		Les Amours de la reine Élisabeth	Кохання королеви Єлизавети
1913		Jeanne Doré	Жанна Доре

Фільмографія

Рік	Оригінальна назва	Назва українською	Роль
1900	Hamlet	Гамлет	Гамлет
1908	La Tosca	Тоска	Тоска
1911	La Dame aux Camélias	Дама з камеліями	Маргарита Готьє
1912	Adrienne Lecouvreur	Андієнн Лекувре	Андієнн Лекувре
1912	Les Amours de la reine Élisabeth	Кохання королеви Єлизавети	Королева Англії Єлизавета І
1912	Sarah Bernhardt à Belle-Isle	Сара Бернар вдома	Сара Бернар
1915	Mères Françaises	Матері Франції	Мадам Жана Дюрбе
1915	Ceux de Chez Nous	Ті, хто вдома	Сара Бернар
1916	Jeanne Doré	Жанна Доре	Жанна Доре
1921	Daniel	Даніель	Даніель
1923	La Voyante	Ворожка	Ворожка

Примітки

VIAF — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
d:Track:Q54837d:Track:Q54919
Deutsche Nationalbibliothek Record #118509896 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302d:Track:Q36578
Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
LIBRIS — 2012.
d:Track:Q1798125
http://calmview.musikverk.se/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=DS/UK/1733
Університет Техасу: Sarah Bernhardt: An Inventory of Her Collection at the Harry Ransom Humanities Research Center — Biographical Sketch [ 18 лютого 2012 у Wayback Machine.]
. Архів оригіналу за 5 травня 2011. Процитовано 11 квітня 2011.
Arthur Gold, Robert Fizdale. The Divine Sarah: A Life of Sarah Bernhardt. — Knopf, 1991. — 351 с. — .
Під ним вступила до Національної консерваторії.
Madame Sarah, Cornelia Otis Skinner, Houghton Mifflin. — 1966.
Edward VII biography. оригіналу за 25 травня 2006. Процитовано 18 жовтня 2007.
. HathiTrust (англ.). Архів оригіналу за 3 лютого 2022.
Якоббо, Карен (2004). Vegetarian America (англійська) . Praeger Publishing. с. 132.
Thérèse Meilhan, Berton (1923). Sarah Bernhardt as I Knew Her (англійська) . London: Hurst & Blackett. с. 309.
Сара Бернар на сайті Find a Grave (англ.)
Процитовано за: Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — .

Література

Афіша Сари Бернар для гастролі у Амстердамі, 1897 рік

Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — .
Кугель А. Р. Сара Бернар. — В кн.: Кугель А. Р. Театральные портреты. Л., 1967. (рос.)
Гительман Л. И., Финкельштейн Е. Л. Сценическое искусство конца Х1Х — начала ХХ века. — В кн.: История западноевропейского театра, т. 5, М., 1970. (рос.)
Бернар С. Моя двойная жизнь. Мемуары. СПб, 1995. (рос.)
Чехов Антон Павлович. «Сара Бернар» // Собрание сочинений в двенадцати томах. — Москва : Издательство «Правда», 1985. — Т. 1. — С. 324—328. — (Библиотека «Огонёк». Отечественная классика) — 750 000 прим. (рос.)
Чехов Антон Павлович. «Опять о Саре Бернар» // Собрание сочинений в двенадцати томах. — Москва : Издательство «Правда», 1985. — Т. 1. — С. 328—334. — (Библиотека «Огонёк». Отечественная классика) — 750 000 прим. (рос.)

Посилання

(англ.)
Твори Сари Бернар «Ідол Парижу» [ 7 жовтня 2011 у Wayback Machine.](англ.) і «Моє подвійне життя» [ 9 жовтня 2011 у Wayback Machine.](англ.) у Проєкті Гутенберг [ 29 листопада 2016 у Wayback Machine.](англ.)
Фотографії Сари Бернар в архіві Нью-Йоркської публічної бібліотеки [ 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q119509990_citetype_Q1172284_citetype_Q19967801_citetype_Q4182287_citetype_Q1988927"_data-entity-id="Q54919">VIAF<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Дублін_(Огайо)|[Dublin,_Ohio]]]:_[[:Online_Computer_Library_Center|OCLC]],_2003.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q54919]]</div>-1] VIAF — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
d:Track:Q54837d:Track:Q54919

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q17152639_citetype_Q1172284"_data-entity-id="Q36578"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]]</i>_[http://d-nb.info/gnd/118509896/_Record_#118509896]_//_Gemeinsame_Normdatei<span_class="wef_low_priority_links">_—_2012—2016.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]</div>-2] Deutsche Nationalbibliothek Record #118509896 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302d:Track:Q36578

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11891564d_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-3] Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638"_data-entity-id="Q1798125">[https://libris.kb.se/katalogisering/75kmg7qr3x14kw7_LIBRIS]<span_class="wef_low_priority_links">_—_2012.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q1798125]]</div>-4] LIBRIS — 2012.
d:Track:Q1798125

[[http://calmview.musikverk.se/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=DS/UK/1733_http://calmview.musikverk.se/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=DS/UK/1733]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-5] ttp://calmview.musikverk.se/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=DS/UK/1733

[6] Університет Техасу: Sarah Bernhardt: An Inventory of Her Collection at the Harry Ransom Humanities Research Center — Biographical Sketch [ 18 лютого 2012 у Wayback Machine.]

[7] . Архів оригіналу за 5 травня 2011. Процитовано 11 квітня 2011.

[8] Arthur Gold, Robert Fizdale. The Divine Sarah: A Life of Sarah Bernhardt. — Knopf, 1991. — 351 с. — .

[9] Під ним вступила до Національної консерваторії.

[10] Madame Sarah, Cornelia Otis Skinner, Houghton Mifflin. — 1966.

[11] Edward VII biography. оригіналу за 25 травня 2006. Процитовано 18 жовтня 2007.

[:0-12] . HathiTrust (англ.). Архів оригіналу за 3 лютого 2022.

[:1-13] Якоббо, Карен (2004). Vegetarian America (англійська) . Praeger Publishing. с. 132.

[14] Thérèse Meilhan, Berton (1923). Sarah Bernhardt as I Knew Her (англійська) . London: Hurst & Blackett. с. 309.

[15] Сара Бернар на сайті Find a Grave (англ.)

[16] Процитовано за: Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — .