Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Супутників Урана наразі відомо 28 Вони поділяються на три групи тринадцять внутрішніх супутників п ять великих супутникі

Супутники Урана

Супутники Урана

Супутників Урана наразі відомо 28. Вони поділяються на три групи: тринадцять внутрішніх супутників, п'ять великих супутників і десять нерегулярних супутників. Внутрішні та великі супутники мають проградні орбіти й у сукупності класифікуються як регулярні супутники. Навпаки, орбіти нерегулярних супутників віддалені, сильно нахилені та здебільшого ретроградні.

image
Зображення п'яти великих і дев'яти внутрішніх супутників Урана, зроблене космічним телескопом Джеймса Вебба. П'ять великих супутників: Арієль, Міранда, Умбрієль, Титанія та Оберон. Дев'ять малих супутникив: Пак, Біанка, Крессіда, Дездемона, Джульєтта, Порція, Розалінда, Белінда та Пердіта. Малі супутники Корделія та Офелія невидимі через яскраве кільце Епсилон, а Маб і Купідон занадто малі, щоб їх можна було побачити.

Внутрішні супутники — це невеликі темні тіла, подібні за властивостями й походженням до кілець Урана. П'ять великих супутників еліпсоїдальні, що є ознакою минулої або й теперішньої гідростатичної рівноваги, і чотири з них демонструють ознаки внутрішніх процесів, як-от утворення каньйонів та вулканізм. Найбільший із цих п'яти супутників, Титанія, має діаметр 1578 км і є восьмим за розміром супутником у Сонячній системі, її маса становить близько 1/20 маси Місяця. Орбіти регулярних супутників майже компланарні з екватором Урана, який нахилений до його орбіти на 97,77°. Нерегулярні супутники Урана мають еліптичні та сильно нахилені (здебільшого ретроградні) орбіти на великих відстанях від планети.

Перші два супутники, Титанію й Оберон, у 1787 році відкрив Вільям Гершель. Ще два великі супутники, Арієль і Умбрієль, відкрив 1851 року Вільям Ласселл. 1948 року Джерард Койпер відкрив Міранду. Усі інші супутники є значно меншими і були відкриті після 1985 року — місією «Вояджер-2» або за допомогою космічного телескопа «Габбл» і великих наземних телескопів. Всі супутники Урана названі на честь персонажів із творів Вільяма Шекспіра та Александера Поупа.

Відкриття

Два перші відомі супутники, Титанію та Оберон, було виявлено сером Вільямом Гершелем 11 січня 1787 року, через шість років після відкриття ним Урана. Пізніше Гершель вважав, що виявив шість супутників, і, можливо, навіть кільце. Протягом майже 50 років телескоп Гершеля був єдиним, за допомогою якого можна було розрізнити супутники Урана. У 1840-х роках досконаліші інструменти спостережень і сприятливе розташування Урана дали змогу помітити спорадичні ознаки інших супутників, окрім Титанії й Оберона. Нарешті 1851 року Вільям Ласселл відкрив два наступні супутники — Арієль і Умбрієль. Тривалий час у нумерації супутників Урана точилися суперечки між позначеннями Гершеля (де Титанія й Оберон мали номери II і IV) і Лассела (у якого вони іноді мали номери I і II). Після того як існування Умбрієля й Арієля було підтверджено, Ласселл пронумерував супутники від I до IV в порядку віддалення. Відтоді нумерація не змінювалася. 1852 року син Вільяма Гершеля, Джон Гершель, дав назви чотирьом відомим тоді супутникам.

Майже століття нових відкриттів супутників Урана не було. 1948 року Джерард Койпер виявив найменший серед п'яти великих сферичних супутників — Міранду. Декілька десятиліть по тому, у січні 1986 року, за допомогою космічного зонда «Вояджер-2» було відкрито 10 внутрішніх супутників. Ще один супутник, Пердіта, був відкритий у 1999 році Еріхом Каркошкою після повторного аналізу старих фотографій «Вояджера-2».

До 1997 року Уран залишався єдиною планетою-гігантом, у якої не було виявлено нерегулярних супутників. 1997 року за допомогою наземних телескопів астрономи відкрили перші два його нерегулярні супутники — Сікораксу і Калібан. Між 1999 і 2003 роками великі наземні телескопи визначили ще сім нерегулярних супутників Урана. Ще два маленькі внутрішні супутники, Купідон і Меб, відкрили 2003 року з використанням космічного телескопа «Габбл». Нових відкриттів супутників не було аж до 2021—2023 років, коли Скотт Шеппард і його колеги за допомогою телескопа Субару на вулкані Мауна-Кея виявили ще один нерегулярний супутник, який отримав тимчасове позначення (S/2023 U 1), і ще п'ять кандидатів, які очікують на оголошення.

Уявні супутники

Відкривши Титаніїю та Оберон 11 січня 1787 року, пізніше Гершель вирішив, що спостерігав ще 4 супутники: два 18 січня та 9 лютого 1790 року і ще два 28 лютого та 26 березня 1794 року. Таким чином, кілька подальших десятиліть вважалося, що в Урана 6 супутників, хоча існування 4 з них не підтвердив жоден інший астроном. Вважалося, що чотири уявні супутники Гершеля мали такі сидеричні періоди: 5,89 дня (ближче до Урана, ніж Титанія), 10,96 дня (між Титанією та Обероном), 38,08 і 107,69 дня (далі за Оберон). Спостереження Ласселла 1851 року виявили Арієль і Умбрієль, але не підтвердили спостережень Гершеля; Арієль і Умбрієль, які Гершель, звичайно ж, мав бачити, якщо він бачив супутники поряд із Титанією та Обероном, за орбітальними характеристиками не відповідали жодному з додаткових супутників, заявлених Гершелем. Тому вважається, що з шести супутників, помічених Гершелем, чотири були ілюзорними — ймовірно, результатом помилкового сприйняття зір поблизу Урана як супутників, і пріоритет у відкритті Арієля та Умбрієля був визнаний за Ласселлом

Назви

Перші два супутники Урана, відкриті 1787 року, отримали назву лише 1852 року, через рік після виявлення ще двох. Обов'язок дати їм назви взяв на себе Джон Гершель, син першовідкривача Урана. Він вирішив не брати назви для супутників із грецької міфології, а натомість назвав їх на честь магічних духів з англійської літератури: короля й королеви фей та ельфів Оберона й Титанії із комедії «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра, а також сильфа Арієля та гнома Умбрієля з [en] Александера Поупа. (Арієлем також звуть ельфа в «Бурі» Шекспіра). Причини такого вибору, мабуть, полягали в тому, що Уран, як бог піднебесся і повітря, мав супроводжуватися духами повітря. Невідомо, чи назви супутників вигадав сам Джон Гершель, чи їх обрав відкривач Арієля й Умбрієля Вільям Ласселл, а Гершель їх лише затвердив.

Наступні назви не продовжили традиції імен духів повітря (такими були лише Пак і Меб), натомість зосередилися на творах Шекспіра. 1949 року п'ятий супутник, Міранду, було названо його першовідкривачем Джерардом Койпером на честь смертного персонажа з Шекспірівської «Бурі». Поточна практика іменування супутників, усталена Міжнародним астрономічним союзом, використовує персонажів п'єс Шекспіра та поеми Поупа «Викрадення кучеря» (утім, наразі лише Арієль, Умбрієль і Белінда мають імена з останньої поеми; усі інші названі за Шекспіром). Усі зовнішні ретроградні супутники названі на честь персонажів однієї п'єси «Буря», а єдиний відомий зовнішній проградний супутник, Маргарита, названий на честь героїні п'єси «Багато галасу з нічого». Назви супутників взяті з таких шекспірівських п'єс:

Деякі астероїди, названі на честь тих самих персонажів Шекспіра, мають спільні назви із супутниками Урана: 171 Офелія, 593 Титанія, 666 Дездемона та 2758 Корделія. Астероїд 218 Біанка має таку саму назву, проте названий на честь співачки Б'янки Б'янкі. Астероїд 548 Крессида названий на честь того самого персонажу, проте має іншу назву в оригіналі — Kressida, тоді як супутник — Cressida. Астероїд 763 Купідон названий на честь бога Купідона і в оригіналі має назву — Cupido, тоді як супутник — Cupid.

Групи

Система супутників Урана найменш масивна серед систем супутників планет-гігантів; загальна маса 5 найбільших супутників Урана не складе й половини маси Тритона (сьомого за розміром супутника у Сонячній системі). Найбільший із супутників, Титанія, має радіус 788,9 км; це майже вдвічі менше за радіус Тритона, але трохи більше за радіус Реї, другого за величиною супутника Сатурна, що робить Титанію восьмим за розміром супутником у Сонячній системі. Уран приблизно в 10 000 разів масивніший, ніж його супутники.

Внутрішні супутники

image
Схема системи внутрішніх супутників та кілець Урана

За даними на 2024 рік, Уран має 13 внутрішніх супутників. Їх орбіти лежать всередині орбіти Міранди. За радіусами орбіт внутрішні супутники Урана утворюють дві групи: групу Порції, до якої входять шість супутників Біанка, Крессіда, Дездемона, Джульєтта, Порція і Розалінда, та групу Белінди, яка включає три супутники Купідон, Белінду і Пердіту. Ще чотири внутрішні супутники не належать до жодної з цих тісних груп. Усі внутрішні супутники тісно пов'язані з кільцями Урана, які, ймовірно, є результатом розпаду одного або кількох маленьких внутрішніх супутників. Корделія й Офелія є супутниками-пастухами кільця ε, а невелика Меб є джерелом найвіддаленішого кільця μ. На відстані близько 100 км назовні від кілець α і β можуть розташовуватися ще два маленьких невідкритих супутника-пастуха радіусом 2—7 км.

162-кілометровий Пак є найбільшим із внутрішніх супутників Урана та єдиним, для якого на знімку «Вояджера-2» можна розрізнити деталі. Пак і Меб є найдальшими від Урана внутрішніми супутниками. Поверхні всіх внутрішніх супутників темні: їхнє геометричне альбедо менше 10 %. Вони складаються з водяного льоду, забрудненого темним матеріалом, ймовірно, органічними речовинами, модифікованими впливом випромінювання.

Внутрішні супутники постійно збурюють орбіти один одного взаємною гравітацією, особливо в щільно розташованих групах Порції та Белінди. Система хаотична і, очевидно, нестабільна. Моделювання показує, що такі взаємні гравітаційні збурення можуть із часом призвести до перетину орбіт і до зіткнень між супутниками. Дездемона може зіткнутися з Крессідою протягом наступних кількох мільйонів років, а Купідон, ймовірно, зіткнеться з Беліндою протягом наступних 10 мільйонів років. Пердіта і Джульєтта можуть взяти участь у пізніших зіткненнях. Можливо, між кільцями та внутрішніми супутниками існує динамічна рівновага, в якій супутники відносно часто розбиваються та знову конденсуються.

Великі супутники

image
Порівняння розмірів Урана і його шести найбільших супутників. Зліва направо: Пак, Міранда, Арієль, Умбрієль, Титанія, Оберон.
image
Моделі внутрішньої будови великих супутників Урана

Серед супутників Урана виділяються п'ять найбільших: Міранда, Арієль, Умбрієль, Титанія та Оберон. Їх діаметри становлять від 472 км для Міранди до 1578 км для Титанії. Усі великі супутники Урана — порівняно темні об'єкти: їх геометричне альбедо змінюється в діапазоні 30—50 %, а бондівське альбедо — від 10 до 23 %. Умбрієль — найтемніший із цих супутників, а Арієль — найяскравіший. Маси супутників складають від 6,7×1019 кг (Міранда) до 3,5×1021 кг (Титанія). Для порівняння, маса Місяця — 7,5×1022 кг. Вважається, що головні супутники Урана утворилися в акреційному диску, який існував навколо Урана протягом деякого часу після його формування або був результатом зіткнення молодого Урана з іншим небесним тілом. Ця думка підтверджується їхньою великою тепловою інерцією, яка споріднює їх із карликовими планетам (як-от Плутон і Гаумеа) і відрізняє їх від нерегулярних супутників Урана, які мають нижчу теплову інерцію, подібну до класичних транснептунових об'єктів.

Усі великі супутники Урана складаються приблизно з однакової кількості каменю та льоду, за винятком Міранди, яка складається переважно з льоду. Лід може включати аміак та вуглекислий газ. На їхніх поверхнях багато кратерів, але всі вони (за винятком Умбрієля) демонструють ознаки оновлення поверхні, що проявляється в утворенні каньйонів і, у випадку Міранди, яйцеподібних структур, схожих на перегонові треки, так званих корон. Судячи з кількості ударних кратерів, поверхня Арієля здається наймолодшою, а поверхня Умбрієля — найстарішою. Вважається, що колишні орбітальні резонанси між Мірандою та Умбрієлем (3:1) та між Арієлем і Титанією (4:1), були відповідальні за нагрівання, яке викликало значну геологічну активність на Міранді та Арієлі. Одним із доказів такого минулого резонансу є високий нахил орбіти Міранди (4,34°), невластивий таким близьким до планети супутникам. Найбільші супутники Урана можуть бути внутрішньо диференційованими, з кам'яними ядрами та крижаними мантіями. Титанія та Оберон на межі ядра та мантії можуть містити океани рідкої води. Великі супутники Урана не мають атмосфер. Наприклад, було показано, що атмосферний тиск на Титанії не перевищує 10—20 нанобар.

Нерегулярні супутники

image
Нерегулярні супутники Юпітера (червоний), Сатурна (зелений), Урана (фіолетовий) і Нептуна (синій). По горизонталі відкладена велика піввісь орбіти (як частка радіуса сфери Гілла), по вертикалі — нахил орбіти від екліптики. Відносні розміри супутників позначені розміром їхніх символів. Підписана група Калібана.

Розміри відомих нерегулярних супутників Урана лежать між ~160 км (Сікоракса) і ~8 км ((S/2023 U 1)). Через невелику кількість відомих нерегулярних супутників Урана поки що неясно, які з них належать до груп зі схожими орбітальними характеристиками. Єдиною відомою такою групою є група Калібана, яка зосереджена на орбітальних відстанях 6—7 млн км і нахилах 141—144°. Група Калібана включає три ретроградні супутники: Калібан, (S/2023 U 1) і Стефано.

На проміжних нахилах 60° < i < 140° супутники не зустрічаються через нестійкість Лідова — Козаї. У цій нестійкій області збурення орбіт сонячною гравітацією в апоцентрі надають орбітам великих ексцентриситетів, що призводить до зіткнень із внутрішніми супутниками або викидання супутників від Урана. Час життя супутників в області нестабільності становить від 10 мільйонів до мільярдів років. Маргарити є єдиним відомим нерегулярним проградним супутником Урана, і її орбіта є однією з найбільш ексцентричних орбіт серед усіх супутників Сонячної системи.

Список

image
Орбітальна діаграма нахилу орбіти та орбітальних відстаней для кілець Урана та системи супутників у різних масштабах.

Супутники Урана перераховані тут за орбітальним періодом, від найкоротшого до найдовшого. Супутники, достатньо масивні, щоб набути сферичної форми, виділені блакитним кольором і жирним шрифтом. Внутрішні й великі супутники всі мають проградні орбіти. Нерегулярні супутники з ретроградними орбітами показані темно-сірим кольором. Маргарита, єдиний відомий нерегулярний супутник Урана з проградною орбітою, показана світло-сірим кольором. Орбіти та середні відстані нерегулярних супутників змінюються протягом короткого періоду часу через сильні гравітаційні збурення з боку Сонця та планет, тому перелічені орбітальні елементи всіх нерегулярних супутників усереднені за період 8000 років на основі роботи Brozović and Jacobson (2009). Вони можуть відрізнятися від оскулюючих орбітальних елементів, наданих іншими джерелами. Елементи орбіти великих супутників наведені на епоху 1 січня 2000 року, а орбітальні елементи нерегулярних супутників — на епоху 1 січня 2020 року.

Позначення
Внутрішні супутники Великі супутники Позагрупові проградні нерегулярні супутники Позагрупові ретроградні нерегулярні супутники Група Калібана
Супутники Урана
Мітка
Назва
Фото Абс. зор. величина Діаметр
(км) 		Маса
(× 1016 кг) 		Велика піввісь
(км) 		Період обертання

(д)

Нахил орбіти
(°) 		Ексцентриситет
Рік відкриття Відкривач
Група
VI Корделія image 10,3 40 ± 6
(50 × 36)		 ≈ 3,4 49800 0,334 57 0,2 0,000 1986 Терріл
(Вояджер-2)		 пастух кільця ε
VII Офелія image 10,2 43 ± 8
(54 × 38)		 ≈ 4,2 53800 0,37686 0,1 0,011 1986 Терріл
(Вояджер-2)		 пастух кільця ε
VIII Біанка image 9,8 51 ± 4
(64 × 46)		 ≈ 6,9 59200 0,43501 0,1 0,001 1986 Сміт
(Вояджер-2)		 Порція
IX Крессіда image 8,9 80 ± 4
(92 × 74)		 ≈ 27 61800 0,46315 0,1 0,000 1986 Сіннот
(Вояджер-2)		 Порція
X Дездемона image 9,3 64 ± 8
(90 × 54)		 ≈ 14 62700 0,47323 0,1 0,000 1986 Сіннот
(Вояджер-2)		 Порція
XI Джульєтта image 8,5 94 ± 8
(150 × 74)		 ≈ 43 64400 0,49348 0,0 0,001 1986 Сіннот
(Вояджер-2)		 Порція
XII Порція image 7,7 135 ± 8
(156 × 126)		 ≈ 130 66100 0,51320 0,0 0,000 1986 Сіннот
(Вояджер-2)		 Порція
XIII Розалінда image 9,1 72 ± 12 ≈ 20 69900 0,55846 0,0 0,000 1986 Сіннот
(Вояджер-2)		 Порція
XXVII Купідон image 12,6 ≈ 18 ≈ 0,31 74400 0,61317 0,1 0,005 2003 Шоволтер і Ліссауер Белінда
XIV Белінда
image
 8,8 90 ± 16
(128 × 64)		 ≈ 38 75300 0,62353 0,0 0,000 1986 Сіннот
(Вояджер-2)		 Белінда
XXV Пердіта image 11,0 30 ± 6 ≈ 1,4 76400 0,63841 0,0 0,002 1999 Каркошка
(Вояджер-2)		 Белінда
XV Пак
image
 7,3 162 ± 4 191±64 86005 0,76148 0,3562 0,0002 1985 Сіннот
(Вояджер-2)
XXVI Меб
image
 12,1 ≈ 18 ≈ 0,31 97700 0,92329 0,1 0,003 2003 Шоволтер і Ліссауер джерело кільця μ
V Міранда
image
 3,5 471,6 ± 1,4
(481 × 486 × 466) 		6293±300 129858 1,4138 4,4072 0,0014 1948 Койпер
I Арієль
image
 1,0 1 157,8 ± 1,2
(1162 × 1156 × 1155) 		123310±1800 190930 2,5207 0,0167 0,0012 1851 Ласселл
II Умбрієль
image
 1,7 1 169,4 ± 5,6 128850±2250 265982 4,1445 0,0796 0,0039 1851 Ласселл
III Титанія
image
 0,8 1 576,8 ± 1,2 345500±5090 436282 8,7064 0,1129 0,0012 1787 Гершель
IV Оберон
image
 1,0 1 522,8 ± 5,2 311040±7490 583449 13,464 0,1478 0,0014 1787 Гершель
XXII Франсіско 12,4 ≈ 22 ≈ 0,56 4275700 267,11 146,8 0,144 2001 Голман
XVI Калібан image 9,1 42+20
−12		 ≈ 3,9 7167000 579,76 141,4 0,200 1997 Гледмен Калібан
XX Стефано image 9,7 ≈ 32 ≈ 1,7 7951400 677,55 143,6 0,235 1999 Гледмен Калібан
(S/2023 U 1) 13,7 ≈ 8 ≈ 0,027 7976600 680,78 143,9 0,250 2023 Шеппард Калібан
XXI Трінкуло 12,7 ≈ 18 ≈ 0,31 8502600 749,40 167,1 0,220 2001 Голман
XVII Сікоракса image 7,4 157+23
−15		 ≈ 200 12193200 1288,40 157,0 0,520 1997 Ніколсон та ін.
XXIII Маргарита image 12,7 ≈ 20 ≈ 0,42 14425000 1655,16 60,5 0,642 2003 Шеппард та

Джуїтт

XVIII Просперо image 10,5 ≈ 50 ≈ 6,5 16221000 1979,41 149,4 0,441 1999 Голман
XIX Сетебос image 10,7 ≈ 47 ≈ 5,4 17519800 2224,94 153,9 0,579 1999 Кавеларс та ін.
XXIV Фердінанд image 12,5 ≈ 21 ≈ 0,48 20421400 2808,70 169,2 0,395 2001 Голман

Див. також

Коментарі

  1. Маса Тритона становить приблизно 2,14·1022 кг, тоді як сукупна маса супутників Урана становить близько 0,92·1022 кг.
  2. Маса Урана 8,681·1025 кг, маса супутників Урана 0,93·1022 кг
  3. Номери позначаються римськими числами. Їх присвоюють супутникам в порядку їх відкриття.
  4. Назви наведені за «Астрономічним енциклопедичним словником», а в разі відсутності назв у ньому — за іменами відповідних персонажів п'єс Шекспіра за шеститомним зібранням творів 1986 року. Назви Арієля й Умбрієля змінені відповідно до параграфа 130 правопису 2019 року. Назва Пердіти в зібранні Шекспіра була перекладена, натомість тут вона транслітерована.
  5. Діаметри з кількома числами, як-от «60 × 40 × 34», означають, що тіло не є ідеальною сферою, і його розміри вздовж всіх трьох осей виміряні достатньо добре. Діаметри та розміри Міранди, Арієля, Умбрієля та Оберона взяті з роботи Thomas (1988). Діаметр Титанії взято з роботи Widemann (2009). Розміри та радіуси внутрішніх супутників взяті з роботи Karkoschka (2001), за винятком Купідона та Меб, які були взяті з роботи Showalter (2006). Радіуси зовнішніх супутників, крім Сікоракси й Калібана, взяті з вебсайту Шеппарда. Радіуси Сікоракси й Калібана взяті з Farkas-Takács et al. (2017).
  6. Маси Пака, Міранди, Арієля, Умбрієля, Титанії та Оберона були взяті з Jacobson (2023), як вони дані у French (2024). Маси решти супутників розраховані через радіус, припускаючи густину 1 г/см3.
  7. Середні орбіти нерегулярних супутників взяті з бази Small System Dynamics Лабораторії реактивного руху, натомість як середні орбіти п'яти великих супутників і Пака взяті з Jacobson (2014).
  8. Для регулярних супутників нахил визначається як кут між площиною орбіти супутника та екваторіальною площиною Урана, для нерегулярних супутників — як кут між площиною орбіти супутника та екліптикою.

Примітки

  1. Smith, B. A.; Soderblom, L. A.; Beebe, A.; Bliss, D.; Boyce, J. M.; Brahic, A.; Briggs, G. A.; Brown, R. H.; Collins, S. A. (4 July 1986). Voyager 2 in the Uranian System: Imaging Science Results. Science. 233 (4759): 43—64. Bibcode:1986Sci...233...43S. doi:10.1126/science.233.4759.43. PMID 17812889. S2CID 5895824.
  2. Sheppard, S. S.; Jewitt, D.; Kleyna, J. (2005). An Ultradeep Survey for Irregular Satellites of Uranus: Limits to Completeness. The Astronomical Journal. 129 (1): 518—525. arXiv:astro-ph/0410059. Bibcode:2005AJ....129..518S. doi:10.1086/426329. S2CID 18688556.
  3. Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Процитовано 6 серпня 2006.
  4. Herschel, John (1834). On the Satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 3 (5): 35—36. Bibcode:1834MNRAS...3...35H. doi:10.1093/mnras/3.5.35.
  5. Lassell, W. (1851). On the interior satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 12: 15—17. Bibcode:1851MNRAS..12...15L. doi:10.1093/mnras/12.1.15.
  6. Lassell, W. (1848). Observations of Satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 8 (3): 43—44. Bibcode:1848MNRAS...8...43L. doi:10.1093/mnras/8.3.43.
  7. Lassell, William (December 1851). Letter from William Lassell, Esq., to the Editor. Astronomical Journal. 2 (33): 70. Bibcode:1851AJ......2...70L. doi:10.1086/100198.
  8. Kuiper, G. P. (1949). The Fifth Satellite of Uranus. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 61 (360): 129. Bibcode:1949PASP...61..129K. doi:10.1086/126146. S2CID 119916925.
  9. Kaempffert, Waldemar (26 грудня 1948). Science in Review: Research Work in Astronomy and Cancer Lead Year's List of Scientific Developments. The New York Times (вид. Late City). с. 87. ISSN 0362-4331.
  10. Karkoschka, Erich (18 травня 1999). S/1986 U 10. IAU Circular. 7171: 1. Bibcode:1999IAUC.7171....1K. ISSN 0081-0304. Процитовано 2 листопада 2011.
  11. Karkoschka, Erich (2001). Voyager's Eleventh Discovery of a Satellite of Uranus and Photometry and the First Size Measurements of Nine Satellites. Icarus. 151 (1): 69—77. Bibcode:2001Icar..151...69K. doi:10.1006/icar.2001.6597.
  12. Showalter, Mark R.; Lissauer, Jack J. (17 лютого 2006). The Second Ring-Moon System of Uranus: Discovery and Dynamics. Science. 311 (5763): 973—977. Bibcode:2006Sci...311..973S. doi:10.1126/science.1122882. PMID 16373533. S2CID 13240973.
  13. MPEC 2024-D113 : S/2023 U 1. Minor Planet Electronic Circular. Minor Planet Center. 23 лютого 2024. Процитовано 23 лютого 2024.
  14. New Uranus and Neptune Moons. Earth & Planetary Laboratory. Carnegie Institution for Science. 23 лютого 2024. Процитовано 23 лютого 2024.
  15. Gemini Observatory Archive Search - Program GN-2021B-DD-104. Gemini Observatory. Процитовано 23 лютого 2024.
  16. Hughes, D. W. (1994). The Historical Unravelling of the Diameters of the First Four Asteroids. R.A.S. Quarterly Journal. 35 (3): 334—344. Bibcode:1994QJRAS..35..331H.
  17. Denning, W.F. (22 жовтня 1881). . Scientific American Supplement (303). Архів оригіналу за 12 січня 2009.
  18. William Lassell (1852). Beobachtungen der Uranus-Satelliten. Astronomische Nachrichten. 34: 325. Bibcode:1852AN.....34..325.
  19. Paul, Richard (2014). The Shakespearean Moons of Uranus. folger.edu. Folger Shakespeare Library. Процитовано 25 лютого 2024.
  20. William Shakespeare: The Oxford Shakespeare The Complete Works. Oxford University Press, New York.
  21. Tyler, G.L.; Sweetnam, D.L. та ін. (1989). Voyager radio science observations of Neptune and Triton. Science. 246 (4936): 1466—73. Bibcode:1989Sci...246.1466T. doi:10.1126/science.246.4936.1466. PMID 17756001. S2CID 39920233.
  22. Thomas, P. C. (1988). Radii, shapes, and topography of the satellites of Uranus from limb coordinates. Icarus. 73 (3): 427—441. Bibcode:1988Icar...73..427T. doi:10.1016/0019-1035(88)90054-1.
  23. Ćuk, Matija; French, Robert S.; Showalter, Mark R.; Tiscareno, Matthew S.; El Moutamid, Maryame (August 2022). Cupid is not Doomed Yet: On the Stability of the Inner Moons of Uranus. The Astronomical Journal. 164 (2): 8. arXiv:2205.14272. Bibcode:2022AJ....164...38C. doi:10.3847/1538-3881/ac745d. S2CID 249192192. 38.
  24. Esposito, L. W. (2002). Planetary rings. Reports on Progress in Physics. 65 (12): 1741—1783. Bibcode:2002RPPh...65.1741E. doi:10.1088/0034-4885/65/12/201. S2CID 250909885.
  25. Chancia, R.O.; Hedman, M.M. (2016). Are there moonlets near Uranus' alpha and beta rings?. The Astronomical Journal. 152 (6): 211. arXiv:1610.02376. Bibcode:2016AJ....152..211C. doi:10.3847/0004-6256/152/6/211. S2CID 85559054.
  26. Karkoschka, Erich (2001). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus. 151 (1): 51—68. Bibcode:2001Icar..151...51K. doi:10.1006/icar.2001.6596.
  27. Dumas, Christophe; Smith, Bradford A.; Terrile, Richard J. (2003). Hubble Space Telescope NICMOS Multiband Photometry of Proteus and Puck. The Astronomical Journal. 126 (2): 1080—1085. Bibcode:2003AJ....126.1080D. doi:10.1086/375909.
  28. Duncan, Martin J.; Lissauer, Jack J. (1997). Orbital Stability of the Uranian Satellite System. Icarus. 125 (1): 1—12. Bibcode:1997Icar..125....1D. doi:10.1006/icar.1996.5568.
  29. Uranus's colliding moons. astronomy.com. 2017. оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 23 вересня 2017.
  30. French, Robert S.; Showalter, Mark R. (August 2012). Cupid is doomed: An analysis of the stability of the inner uranian satellites. Icarus. 220 (2): 911—921. arXiv:1408.2543. Bibcode:2012Icar..220..911F. doi:10.1016/j.icarus.2012.06.031. S2CID 9708287.
  31. Jacobson, R. A.; Campbell, J. K.; Taylor, A. H.; Synnott, S. P. (June 1992). The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and earth-based Uranian satellite data. The Astronomical Journal. 103 (6): 2068—2078. Bibcode:1992AJ....103.2068J. doi:10.1086/116211.
  32. Mousis, O. (2004). Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula – Implications for regular satellite composition. Astronomy & Astrophysics. 413: 373—380. Bibcode:2004A&A...413..373M. doi:10.1051/0004-6361:20031515.
  33. Hunt, Garry E.; Patrick Moore (1989). Atlas of Uranus. Cambridge University Press. с. 78–85. ISBN .
  34. Detre, Ö. H.; Müller, T. G.; Klaas, U.; Marton, G.; Linz, H.; Balog, Z. (2020). Herschel -PACS photometry of the five major moons of Uranus. Astronomy & Astrophysics. 641: A76. arXiv:2006.09795. Bibcode:2020A&A...641A..76D. doi:10.1051/0004-6361/202037625. ISSN 0004-6361.
  35. Farkas-Takács, A.; Kiss, Cs.; Pál, A.; Molnár, L.; Szabó, Gy. M.; Hanyecz, O.; Sárneczky, K.; Szabó, R.; Marton, G.; Mommert, M.; Szakáts, R. (31 серпня 2017). Properties of the Irregular Satellite System around Uranus Inferred from K2 , Herschel , and Spitzer Observations. The Astronomical Journal. 154 (3): 119. arXiv:1706.06837. Bibcode:2017AJ....154..119F. doi:10.3847/1538-3881/aa8365. ISSN 1538-3881.
  36. Hussmann, Hauke; Sohl, Frank; Spohn, Tilman (November 2006). Subsurface oceans and deep interiors of medium-sized outer planet satellites and large trans-neptunian objects. Icarus. 185 (1): 258—273. Bibcode:2006Icar..185..258H. doi:10.1016/j.icarus.2006.06.005.
  37. Grundy, W. M.; Young, L. A.; Spencer, J. R.; Johnson, R. E.; Young, E. F.; Buie, M. W. (October 2006). Distributions of H2O and CO2 ices on Ariel, Umbriel, Titania, and Oberon from IRTF/SpeX observations. Icarus. 184 (2): 543—555. arXiv:0704.1525. Bibcode:2006Icar..184..543G. doi:10.1016/j.icarus.2006.04.016. S2CID 12105236.
  38. Tittemore, William C.; Wisdom, Jack (June 1990). Tidal evolution of the Uranian satellites: III. Evolution through the Miranda-Umbriel 3:1, Miranda-Ariel 5:3, and Ariel-Umbriel 2:1 mean-motion commensurabilities. Icarus. 85 (2): 394—443. Bibcode:1990Icar...85..394T. doi:10.1016/0019-1035(90)90125-S. :1721.1/57632.
  39. Tittemore, W. C. (September 1990). Tidal heating of Ariel. Icarus. 87 (1): 110—139. Bibcode:1990Icar...87..110T. doi:10.1016/0019-1035(90)90024-4.
  40. Tittemore, W. C.; Wisdom, J. (1989). Tidal Evolution of the Uranian Satellites II. An Explanation of the Anomalously High Orbital Inclination of Miranda (PDF). Icarus. 78 (1): 63—89. Bibcode:1989Icar...78...63T. doi:10.1016/0019-1035(89)90070-5. :1721.1/57632.
  41. Malhotra, R.; Dermott, S. F. (1990). The Role of Secondary Resonances in the Orbital History of Miranda. Icarus. 85 (2): 444—480. Bibcode:1990Icar...85..444M. doi:10.1016/0019-1035(90)90126-T.
  42. Widemann, T.; Sicardy, B.; Dusser, R.; Martinez, C.; Beisker, W.; Bredner, E.; Dunham, D.; Maley, P.; Lellouch, E.; Arlot, J. -E.; Berthier, J.; Colas, F.; Hubbard, W. B.; Hill, R.; Lecacheux, J.; Lecampion, J. -F.; Pau, S.; Rapaport, M.; Roques, F.; Thuillot, W.; Hills, C. R.; Elliott, A. J.; Miles, R.; Platt, T.; Cremaschini, C.; Dubreuil, P.; Cavadore, C.; Demeautis, C.; Henriquet, P. та ін. (February 2009). (PDF). Icarus. 199 (2): 458—476. Bibcode:2009Icar..199..458W. doi:10.1016/j.icarus.2008.09.011. Архів оригіналу (PDF) за 25 липня 2014. Процитовано 4 вересня 2015.
  43. Brozović, Marina; Jacobson, Robert A. (April 2009). The Orbits of the Outer Uranian Satellites. The Astronomical Journal. 137 (4): 3834—3842. Bibcode:2009AJ....137.3834B. doi:10.1088/0004-6256/137/4/3834.
  44. Jacobson, Robert A. (November 2014). The Orbits of the Uranian Satellites and Rings, the Gravity Field of the Uranian System, and the Orientation of the Pole of Uranus. The Astronomical Journal. 148 (5): 13. Bibcode:2014AJ....148...76J. doi:10.1088/0004-6256/148/5/76. S2CID 122457734. 76.
  45. Planetary Satellite Mean Elements. Jet Propulsion Laboratory. Процитовано 28 лютого 2024. Примітка. Елементи орбіти регулярних супутників наведені відносно [en], а орбітальні елементи нерегулярних супутників — відносно екліптики. Нахили понад 90° означає ретроградний рух. Орбітальні періоди нерегулярних супутників можуть не узгоджуватися з їхньою великою піввіссю через гравітаційні збурення.
  46. Супутники Урана // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 461-462. — .
  47. Вільям Шекспір. Твори в шести томах / Редактор В. Г. Струтинський. — Київ : Дніпро, 1986. — Т. 1-6.
  48. Український правопис / Редактори Є. І. Мазніченко, В. Є. Македон, С. В. Шарабанова, І. Л. Яловнича. — Київ : Наукова думка, 2019. — С. 160. — .
  49. Natural Satellites Ephemeris Service. IAU: Minor Planet Center. Процитовано 8 січня 2011.
  50. Sheppard, Scott S. Moons of Uranus. Earth & Planets Laboratory. Carnegie Institution for Science. Процитовано 23 лютого 2024.
  51. Farkas-Takács, A.; Kiss, Cs.; Pál, A.; Molnár, L.; Szabó, Gy. M.; Hanyecz, O. та ін. (September 2017). Properties of the Irregular Satellite System around Uranus Inferred from K2, Herschel, and Spitzer Observations. The Astronomical Journal. 154 (3): 13. arXiv:1706.06837. Bibcode:2017AJ....154..119F. doi:10.3847/1538-3881/aa8365. S2CID 118869078. 119.
  52. French, Richard G.; Hedman, Matthew M.; Nicholson, Philip D.; Longaretti, Pierre-Yves; McGhee-French, Colleen A. (March 2024). The Uranus system from occultation observations (1977–2006): Rings, pole direction, gravity field, and masses of Cressida, Cordelia, and Ophelia. Icarus. 411: 115957. doi:10.1016/j.icarus.2024.115957.
  53. Planetary Satellite Discovery Circumstances. JPL Solar System Dynamics. NASA. Процитовано 28 лютого 2024.

Література

  • Супутники Урана // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 461-462. — .
  • Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. Супутники Урана // Порівняльна планетологія. Навчальний посібник. — Київ : Національна академія наук України, Головна астрономічна обсерваторія, ТОВ ДІА, 2013. — С. 428-436. — .
  • Супутники Урана // Енциклопедія космосу / Голубов О., Солодовнікова Н. (наук. ред.). — Харків : Пегас, 2019. — С. 125. — .

Посилання

  • image Крижаний світ на краю Сонячної системи на YouTube, Всесвіт UA
  • Scott Sheppard: Uranus Moons
Ця стаття належить до української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Suputnikiv Urana narazi vidomo 28 Voni podilyayutsya na tri grupi trinadcyat vnutrishnih suputnikiv p yat velikih suputnikiv i desyat neregulyarnih suputnikiv Vnutrishni ta veliki suputniki mayut progradni orbiti j u sukupnosti klasifikuyutsya yak regulyarni suputniki Navpaki orbiti neregulyarnih suputnikiv viddaleni silno nahileni ta zdebilshogo retrogradni Zobrazhennya p yati velikih i dev yati vnutrishnih suputnikiv Urana zroblene kosmichnim teleskopom Dzhejmsa Vebba P yat velikih suputnikiv Ariyel Miranda Umbriyel Titaniya ta Oberon Dev yat malih suputnikiv Pak Bianka Kressida Dezdemona Dzhulyetta Porciya Rozalinda Belinda ta Perdita Mali suputniki Kordeliya ta Ofeliya nevidimi cherez yaskrave kilce Epsilon a Mab i Kupidon zanadto mali shob yih mozhna bulo pobachiti Vnutrishni suputniki ce neveliki temni tila podibni za vlastivostyami j pohodzhennyam do kilec Urana P yat velikih suputnikiv elipsoyidalni sho ye oznakoyu minuloyi abo j teperishnoyi gidrostatichnoyi rivnovagi i chotiri z nih demonstruyut oznaki vnutrishnih procesiv yak ot utvorennya kanjoniv ta vulkanizm Najbilshij iz cih p yati suputnikiv Titaniya maye diametr 1578 km i ye vosmim za rozmirom suputnikom u Sonyachnij sistemi yiyi masa stanovit blizko 1 20 masi Misyacya Orbiti regulyarnih suputnikiv majzhe komplanarni z ekvatorom Urana yakij nahilenij do jogo orbiti na 97 77 Neregulyarni suputniki Urana mayut eliptichni ta silno nahileni zdebilshogo retrogradni orbiti na velikih vidstanyah vid planeti Pershi dva suputniki Titaniyu j Oberon u 1787 roci vidkriv Vilyam Gershel She dva veliki suputniki Ariyel i Umbriyel vidkriv 1851 roku Vilyam Lassell 1948 roku Dzherard Kojper vidkriv Mirandu Usi inshi suputniki ye znachno menshimi i buli vidkriti pislya 1985 roku misiyeyu Voyadzher 2 abo za dopomogoyu kosmichnogo teleskopa Gabbl i velikih nazemnih teleskopiv Vsi suputniki Urana nazvani na chest personazhiv iz tvoriv Vilyama Shekspira ta Aleksandera Poupa VidkrittyaDva pershi vidomi suputniki Titaniyu ta Oberon bulo viyavleno serom Vilyamom Gershelem 11 sichnya 1787 roku cherez shist rokiv pislya vidkrittya nim Urana Piznishe Gershel vvazhav sho viyaviv shist suputnikiv i mozhlivo navit kilce Protyagom majzhe 50 rokiv teleskop Gershelya buv yedinim za dopomogoyu yakogo mozhna bulo rozrizniti suputniki Urana U 1840 h rokah doskonalishi instrumenti sposterezhen i spriyatlive roztashuvannya Urana dali zmogu pomititi sporadichni oznaki inshih suputnikiv okrim Titaniyi j Oberona Nareshti 1851 roku Vilyam Lassell vidkriv dva nastupni suputniki Ariyel i Umbriyel Trivalij chas u numeraciyi suputnikiv Urana tochilisya superechki mizh poznachennyami Gershelya de Titaniya j Oberon mali nomeri II i IV i Lassela u yakogo voni inodi mali nomeri I i II Pislya togo yak isnuvannya Umbriyelya j Ariyelya bulo pidtverdzheno Lassell pronumeruvav suputniki vid I do IV v poryadku viddalennya Vidtodi numeraciya ne zminyuvalasya 1852 roku sin Vilyama Gershelya Dzhon Gershel dav nazvi chotirom vidomim todi suputnikam Majzhe stolittya novih vidkrittiv suputnikiv Urana ne bulo 1948 roku Dzherard Kojper viyaviv najmenshij sered p yati velikih sferichnih suputnikiv Mirandu Dekilka desyatilit po tomu u sichni 1986 roku za dopomogoyu kosmichnogo zonda Voyadzher 2 bulo vidkrito 10 vnutrishnih suputnikiv She odin suputnik Perdita buv vidkritij u 1999 roci Erihom Karkoshkoyu pislya povtornogo analizu starih fotografij Voyadzhera 2 Do 1997 roku Uran zalishavsya yedinoyu planetoyu gigantom u yakoyi ne bulo viyavleno neregulyarnih suputnikiv 1997 roku za dopomogoyu nazemnih teleskopiv astronomi vidkrili pershi dva jogo neregulyarni suputniki Sikoraksu i Kaliban Mizh 1999 i 2003 rokami veliki nazemni teleskopi viznachili she sim neregulyarnih suputnikiv Urana She dva malenki vnutrishni suputniki Kupidon i Meb vidkrili 2003 roku z vikoristannyam kosmichnogo teleskopa Gabbl Novih vidkrittiv suputnikiv ne bulo azh do 2021 2023 rokiv koli Skott Sheppard i jogo kolegi za dopomogoyu teleskopa Subaru na vulkani Mauna Keya viyavili she odin neregulyarnij suputnik yakij otrimav timchasove poznachennya S 2023 U 1 i she p yat kandidativ yaki ochikuyut na ogoloshennya Uyavni suputniki Vidkrivshi Titaniyiyu ta Oberon 11 sichnya 1787 roku piznishe Gershel virishiv sho sposterigav she 4 suputniki dva 18 sichnya ta 9 lyutogo 1790 roku i she dva 28 lyutogo ta 26 bereznya 1794 roku Takim chinom kilka podalshih desyatilit vvazhalosya sho v Urana 6 suputnikiv hocha isnuvannya 4 z nih ne pidtverdiv zhoden inshij astronom Vvazhalosya sho chotiri uyavni suputniki Gershelya mali taki siderichni periodi 5 89 dnya blizhche do Urana nizh Titaniya 10 96 dnya mizh Titaniyeyu ta Oberonom 38 08 i 107 69 dnya dali za Oberon Sposterezhennya Lassella 1851 roku viyavili Ariyel i Umbriyel ale ne pidtverdili sposterezhen Gershelya Ariyel i Umbriyel yaki Gershel zvichajno zh mav bachiti yaksho vin bachiv suputniki poryad iz Titaniyeyu ta Oberonom za orbitalnimi harakteristikami ne vidpovidali zhodnomu z dodatkovih suputnikiv zayavlenih Gershelem Tomu vvazhayetsya sho z shesti suputnikiv pomichenih Gershelem chotiri buli ilyuzornimi jmovirno rezultatom pomilkovogo sprijnyattya zir poblizu Urana yak suputnikiv i prioritet u vidkritti Ariyelya ta Umbriyelya buv viznanij za LassellomNazviPershi dva suputniki Urana vidkriti 1787 roku otrimali nazvu lishe 1852 roku cherez rik pislya viyavlennya she dvoh Obov yazok dati yim nazvi vzyav na sebe Dzhon Gershel sin pershovidkrivacha Urana Vin virishiv ne brati nazvi dlya suputnikiv iz greckoyi mifologiyi a natomist nazvav yih na chest magichnih duhiv z anglijskoyi literaturi korolya j korolevi fej ta elfiv Oberona j Titaniyi iz komediyi Son litnoyi nochi Vilyama Shekspira a takozh silfa Ariyelya ta gnoma Umbriyelya z en Aleksandera Poupa Ariyelem takozh zvut elfa v Buri Shekspira Prichini takogo viboru mabut polyagali v tomu sho Uran yak bog pidnebessya i povitrya mav suprovodzhuvatisya duhami povitrya Nevidomo chi nazvi suputnikiv vigadav sam Dzhon Gershel chi yih obrav vidkrivach Ariyelya j Umbriyelya Vilyam Lassell a Gershel yih lishe zatverdiv Nastupni nazvi ne prodovzhili tradiciyi imen duhiv povitrya takimi buli lishe Pak i Meb natomist zoseredilisya na tvorah Shekspira 1949 roku p yatij suputnik Mirandu bulo nazvano jogo pershovidkrivachem Dzherardom Kojperom na chest smertnogo personazha z Shekspirivskoyi Buri Potochna praktika imenuvannya suputnikiv ustalena Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom vikoristovuye personazhiv p yes Shekspira ta poemi Poupa Vikradennya kucherya utim narazi lishe Ariyel Umbriyel i Belinda mayut imena z ostannoyi poemi usi inshi nazvani za Shekspirom Usi zovnishni retrogradni suputniki nazvani na chest personazhiv odniyeyi p yesi Burya a yedinij vidomij zovnishnij progradnij suputnik Margarita nazvanij na chest geroyini p yesi Bagato galasu z nichogo Nazvi suputnikiv vzyati z takih shekspirivskih p yes Son litnoyi nochi Titaniya Oberon Pak Burya Miranda Kaliban Prospero Trinkulo Fransisko Ferdinand Stefano Setebos i Sikoraksa Korol Lir Kordeliya Gamlet Ofeliya Priborkannya norovlivoyi Bianka Otello Dezdemona Romeo i Dzhulyetta Dzhulyetta Meb Venecianskij kupec Porciya Yak vam ce podobayetsya Rozalinda Bagato galasu z nichogo Margarita Zimova kazka Perdita Troyil i Kressida Kressida Timon Afinskij Kupidon Deyaki asteroyidi nazvani na chest tih samih personazhiv Shekspira mayut spilni nazvi iz suputnikami Urana 171 Ofeliya 593 Titaniya 666 Dezdemona ta 2758 Kordeliya Asteroyid 218 Bianka maye taku samu nazvu prote nazvanij na chest spivachki B yanki B yanki Asteroyid 548 Kressida nazvanij na chest togo samogo personazhu prote maye inshu nazvu v originali Kressida todi yak suputnik Cressida Asteroyid 763 Kupidon nazvanij na chest boga Kupidona i v originali maye nazvu Cupido todi yak suputnik Cupid GrupiSistema suputnikiv Urana najmensh masivna sered sistem suputnikiv planet gigantiv zagalna masa 5 najbilshih suputnikiv Urana ne sklade j polovini masi Tritona somogo za rozmirom suputnika u Sonyachnij sistemi Najbilshij iz suputnikiv Titaniya maye radius 788 9 km ce majzhe vdvichi menshe za radius Tritona ale trohi bilshe za radius Reyi drugogo za velichinoyu suputnika Saturna sho robit Titaniyu vosmim za rozmirom suputnikom u Sonyachnij sistemi Uran priblizno v 10 000 raziv masivnishij nizh jogo suputniki Vnutrishni suputniki Shema sistemi vnutrishnih suputnikiv ta kilec Urana Za danimi na 2024 rik Uran maye 13 vnutrishnih suputnikiv Yih orbiti lezhat vseredini orbiti Mirandi Za radiusami orbit vnutrishni suputniki Urana utvoryuyut dvi grupi grupu Porciyi do yakoyi vhodyat shist suputnikiv Bianka Kressida Dezdemona Dzhulyetta Porciya i Rozalinda ta grupu Belindi yaka vklyuchaye tri suputniki Kupidon Belindu i Perditu She chotiri vnutrishni suputniki ne nalezhat do zhodnoyi z cih tisnih grup Usi vnutrishni suputniki tisno pov yazani z kilcyami Urana yaki jmovirno ye rezultatom rozpadu odnogo abo kilkoh malenkih vnutrishnih suputnikiv Kordeliya j Ofeliya ye suputnikami pastuhami kilcya e a nevelika Meb ye dzherelom najviddalenishogo kilcya m Na vidstani blizko 100 km nazovni vid kilec a i b mozhut roztashovuvatisya she dva malenkih nevidkritih suputnika pastuha radiusom 2 7 km 162 kilometrovij Pak ye najbilshim iz vnutrishnih suputnikiv Urana ta yedinim dlya yakogo na znimku Voyadzhera 2 mozhna rozrizniti detali Pak i Meb ye najdalshimi vid Urana vnutrishnimi suputnikami Poverhni vsih vnutrishnih suputnikiv temni yihnye geometrichne albedo menshe 10 Voni skladayutsya z vodyanogo lodu zabrudnenogo temnim materialom jmovirno organichnimi rechovinami modifikovanimi vplivom viprominyuvannya Vnutrishni suputniki postijno zburyuyut orbiti odin odnogo vzayemnoyu gravitaciyeyu osoblivo v shilno roztashovanih grupah Porciyi ta Belindi Sistema haotichna i ochevidno nestabilna Modelyuvannya pokazuye sho taki vzayemni gravitacijni zburennya mozhut iz chasom prizvesti do peretinu orbit i do zitknen mizh suputnikami Dezdemona mozhe zitknutisya z Kressidoyu protyagom nastupnih kilkoh miljoniv rokiv a Kupidon jmovirno zitknetsya z Belindoyu protyagom nastupnih 10 miljoniv rokiv Perdita i Dzhulyetta mozhut vzyati uchast u piznishih zitknennyah Mozhlivo mizh kilcyami ta vnutrishnimi suputnikami isnuye dinamichna rivnovaga v yakij suputniki vidnosno chasto rozbivayutsya ta znovu kondensuyutsya Veliki suputniki Porivnyannya rozmiriv Urana i jogo shesti najbilshih suputnikiv Zliva napravo Pak Miranda Ariyel Umbriyel Titaniya Oberon Modeli vnutrishnoyi budovi velikih suputnikiv Urana Sered suputnikiv Urana vidilyayutsya p yat najbilshih Miranda Ariyel Umbriyel Titaniya ta Oberon Yih diametri stanovlyat vid 472 km dlya Mirandi do 1578 km dlya Titaniyi Usi veliki suputniki Urana porivnyano temni ob yekti yih geometrichne albedo zminyuyetsya v diapazoni 30 50 a bondivske albedo vid 10 do 23 Umbriyel najtemnishij iz cih suputnikiv a Ariyel najyaskravishij Masi suputnikiv skladayut vid 6 7 1019 kg Miranda do 3 5 1021 kg Titaniya Dlya porivnyannya masa Misyacya 7 5 1022 kg Vvazhayetsya sho golovni suputniki Urana utvorilisya v akrecijnomu disku yakij isnuvav navkolo Urana protyagom deyakogo chasu pislya jogo formuvannya abo buv rezultatom zitknennya molodogo Urana z inshim nebesnim tilom Cya dumka pidtverdzhuyetsya yihnoyu velikoyu teplovoyu inerciyeyu yaka sporidnyuye yih iz karlikovimi planetam yak ot Pluton i Gaumea i vidriznyaye yih vid neregulyarnih suputnikiv Urana yaki mayut nizhchu teplovu inerciyu podibnu do klasichnih transneptunovih ob yektiv Usi veliki suputniki Urana skladayutsya priblizno z odnakovoyi kilkosti kamenyu ta lodu za vinyatkom Mirandi yaka skladayetsya perevazhno z lodu Lid mozhe vklyuchati amiak ta vuglekislij gaz Na yihnih poverhnyah bagato krateriv ale vsi voni za vinyatkom Umbriyelya demonstruyut oznaki onovlennya poverhni sho proyavlyayetsya v utvorenni kanjoniv i u vipadku Mirandi yajcepodibnih struktur shozhih na peregonovi treki tak zvanih koron Sudyachi z kilkosti udarnih krateriv poverhnya Ariyelya zdayetsya najmolodshoyu a poverhnya Umbriyelya najstarishoyu Vvazhayetsya sho kolishni orbitalni rezonansi mizh Mirandoyu ta Umbriyelem 3 1 ta mizh Ariyelem i Titaniyeyu 4 1 buli vidpovidalni za nagrivannya yake viklikalo znachnu geologichnu aktivnist na Mirandi ta Ariyeli Odnim iz dokaziv takogo minulogo rezonansu ye visokij nahil orbiti Mirandi 4 34 nevlastivij takim blizkim do planeti suputnikam Najbilshi suputniki Urana mozhut buti vnutrishno diferencijovanimi z kam yanimi yadrami ta krizhanimi mantiyami Titaniya ta Oberon na mezhi yadra ta mantiyi mozhut mistiti okeani ridkoyi vodi Veliki suputniki Urana ne mayut atmosfer Napriklad bulo pokazano sho atmosfernij tisk na Titaniyi ne perevishuye 10 20 nanobar Neregulyarni suputniki Neregulyarni suputniki Yupitera chervonij Saturna zelenij Urana fioletovij i Neptuna sinij Po gorizontali vidkladena velika pivvis orbiti yak chastka radiusa sferi Gilla po vertikali nahil orbiti vid ekliptiki Vidnosni rozmiri suputnikiv poznacheni rozmirom yihnih simvoliv Pidpisana grupa Kalibana Rozmiri vidomih neregulyarnih suputnikiv Urana lezhat mizh 160 km Sikoraksa i 8 km S 2023 U 1 Cherez neveliku kilkist vidomih neregulyarnih suputnikiv Urana poki sho neyasno yaki z nih nalezhat do grup zi shozhimi orbitalnimi harakteristikami Yedinoyu vidomoyu takoyu grupoyu ye grupa Kalibana yaka zoseredzhena na orbitalnih vidstanyah 6 7 mln km i nahilah 141 144 Grupa Kalibana vklyuchaye tri retrogradni suputniki Kaliban S 2023 U 1 i Stefano Na promizhnih nahilah 60 lt i lt 140 suputniki ne zustrichayutsya cherez nestijkist Lidova Kozayi U cij nestijkij oblasti zburennya orbit sonyachnoyu gravitaciyeyu v apocentri nadayut orbitam velikih ekscentrisitetiv sho prizvodit do zitknen iz vnutrishnimi suputnikami abo vikidannya suputnikiv vid Urana Chas zhittya suputnikiv v oblasti nestabilnosti stanovit vid 10 miljoniv do milyardiv rokiv Margariti ye yedinim vidomim neregulyarnim progradnim suputnikom Urana i yiyi orbita ye odniyeyu z najbilsh ekscentrichnih orbit sered usih suputnikiv Sonyachnoyi sistemi SpisokOrbitalna diagrama nahilu orbiti ta orbitalnih vidstanej dlya kilec Urana ta sistemi suputnikiv u riznih masshtabah Suputniki Urana pererahovani tut za orbitalnim periodom vid najkorotshogo do najdovshogo Suputniki dostatno masivni shob nabuti sferichnoyi formi vidileni blakitnim kolorom i zhirnim shriftom Vnutrishni j veliki suputniki vsi mayut progradni orbiti Neregulyarni suputniki z retrogradnimi orbitami pokazani temno sirim kolorom Margarita yedinij vidomij neregulyarnij suputnik Urana z progradnoyu orbitoyu pokazana svitlo sirim kolorom Orbiti ta seredni vidstani neregulyarnih suputnikiv zminyuyutsya protyagom korotkogo periodu chasu cherez silni gravitacijni zburennya z boku Soncya ta planet tomu perelicheni orbitalni elementi vsih neregulyarnih suputnikiv useredneni za period 8000 rokiv na osnovi roboti Brozovic and Jacobson 2009 Voni mozhut vidriznyatisya vid oskulyuyuchih orbitalnih elementiv nadanih inshimi dzherelami Elementi orbiti velikih suputnikiv navedeni na epohu 1 sichnya 2000 roku a orbitalni elementi neregulyarnih suputnikiv na epohu 1 sichnya 2020 roku Poznachennya Vnutrishni suputniki Veliki suputniki Pozagrupovi progradni neregulyarni suputniki Pozagrupovi retrogradni neregulyarni suputniki Grupa Kalibana Suputniki Urana Mitka Nazva Foto Abs zor velichina Diametr km Masa 1016 kg Velika pivvis km Period obertannya d Nahil orbiti Ekscentrisitet Rik vidkrittya Vidkrivach Grupa 06 VI Kordeliya 10 3 0040 40 6 50 36 3 4 49800 0 334 57 0 2 0 000 1986 Terril Voyadzher 2 pastuh kilcya e 07 VII Ofeliya 10 2 0043 43 8 54 38 4 2 53800 0 37686 0 1 0 011 1986 Terril Voyadzher 2 pastuh kilcya e 08 VIII Bianka 9 8 0051 51 4 64 46 6 9 59200 0 43501 0 1 0 001 1986 Smit Voyadzher 2 Porciya 09 IX Kressida 8 9 0080 80 4 92 74 000027 27 61800 0 46315 0 1 0 000 1986 Sinnot Voyadzher 2 Porciya 10 X Dezdemona 9 3 0064 64 8 90 54 000014 14 62700 0 47323 0 1 0 000 1986 Sinnot Voyadzher 2 Porciya 11 XI Dzhulyetta 8 5 0094 94 8 150 74 000043 43 64400 0 49348 0 0 0 001 1986 Sinnot Voyadzher 2 Porciya 12 XII Porciya 7 7 0135 135 8 156 126 000130 130 66100 0 51320 0 0 0 000 1986 Sinnot Voyadzher 2 Porciya 13 XIII Rozalinda 9 1 0072 72 12 000020 20 69900 0 55846 0 0 0 000 1986 Sinnot Voyadzher 2 Porciya 27 XXVII Kupidon 12 6 0018 18 0 31 74400 0 61317 0 1 0 005 2003 Shovolter i Lissauer Belinda 14 XIV Belinda 8 8 0090 90 16 128 64 000038 38 75300 0 62353 0 0 0 000 1986 Sinnot Voyadzher 2 Belinda 25 XXV Perdita 11 0 0030 30 6 1 4 76400 0 63841 0 0 0 002 1999 Karkoshka Voyadzher 2 Belinda 15 XV Pak 7 3 0162 162 4 000191 191 64 86005 0 76148 0 3562 0 0002 1985 Sinnot Voyadzher 2 26 XXVI Meb 12 1 0018 18 0 31 97700 0 92329 0 1 0 003 2003 Shovolter i Lissauer dzherelo kilcya m 05 V Miranda 3 5 0472 471 6 1 4 481 486 466 006293 6293 300 129858 1 4138 4 4072 0 0014 1948 Kojper 01 I Ariyel 1 0 1158 1 157 8 1 2 1162 1156 1155 123310 123310 1800 190930 2 5207 0 0167 0 0012 1851 Lassell 02 II Umbriyel 1 7 1169 1 169 4 5 6 128850 128850 2250 265982 4 1445 0 0796 0 0039 1851 Lassell 03 III Titaniya 0 8 1577 1 576 8 1 2 345500 345500 5090 436282 8 7064 0 1129 0 0012 1787 Gershel 04 IV Oberon 1 0 1523 1 522 8 5 2 311040 311040 7490 583449 13 464 0 1478 0 0014 1787 Gershel 22 XXII Fransisko 12 4 0022 22 0 56 4275 700 267 11 146 8 0 144 2001 Golman 16 XVI Kaliban 9 1 0042 42 20 12 3 9 7167 000 579 76 141 4 0 200 1997 Gledmen Kaliban 20 XX Stefano 9 7 0032 32 1 7 7951 400 677 55 143 6 0 235 1999 Gledmen Kaliban 99 S 2023 U 1 13 7 0008 8 0 027 7976 600 680 78 143 9 0 250 2023 Sheppard Kaliban 21 XXI Trinkulo 12 7 0018 18 0 31 8502 600 749 40 167 1 0 220 2001 Golman 17 XVII Sikoraksa 7 4 0157 157 23 15 000200 200 12193 200 1288 40 157 0 0 520 1997 Nikolson ta in 23 XXIII Margarita 12 7 0020 20 0 42 14425 000 1655 16 60 5 0 642 2003 Sheppard ta Dzhuyitt 18 XVIII Prospero 10 5 0050 50 6 5 16221 000 1979 41 149 4 0 441 1999 Golman 19 XIX Setebos 10 7 0047 47 5 4 17519 800 2224 94 153 9 0 579 1999 Kavelars ta in 24 XXIV Ferdinand 12 5 0021 21 0 48 20421 400 2808 70 169 2 0 395 2001 GolmanDiv takozhTroyanski asteroyidi Urana Suputniki Saturna Suputniki Yupitera Suputniki NeptunaKomentariMasa Tritona stanovit priblizno 2 14 1022 kg todi yak sukupna masa suputnikiv Urana stanovit blizko 0 92 1022 kg Masa Urana 8 681 1025 kg masa suputnikiv Urana 0 93 1022 kg Nomeri poznachayutsya rimskimi chislami Yih prisvoyuyut suputnikam v poryadku yih vidkrittya Nazvi navedeni za Astronomichnim enciklopedichnim slovnikom a v razi vidsutnosti nazv u nomu za imenami vidpovidnih personazhiv p yes Shekspira za shestitomnim zibrannyam tvoriv 1986 roku Nazvi Ariyelya j Umbriyelya zmineni vidpovidno do paragrafa 130 pravopisu 2019 roku Nazva Perditi v zibranni Shekspira bula perekladena natomist tut vona transliterovana Diametri z kilkoma chislami yak ot 60 40 34 oznachayut sho tilo ne ye idealnoyu sferoyu i jogo rozmiri vzdovzh vsih troh osej vimiryani dostatno dobre Diametri ta rozmiri Mirandi Ariyelya Umbriyelya ta Oberona vzyati z roboti Thomas 1988 Diametr Titaniyi vzyato z roboti Widemann 2009 Rozmiri ta radiusi vnutrishnih suputnikiv vzyati z roboti Karkoschka 2001 za vinyatkom Kupidona ta Meb yaki buli vzyati z roboti Showalter 2006 Radiusi zovnishnih suputnikiv krim Sikoraksi j Kalibana vzyati z vebsajtu Shepparda Radiusi Sikoraksi j Kalibana vzyati z Farkas Takacs et al 2017 Masi Paka Mirandi Ariyelya Umbriyelya Titaniyi ta Oberona buli vzyati z Jacobson 2023 yak voni dani u French 2024 Masi reshti suputnikiv rozrahovani cherez radius pripuskayuchi gustinu 1 g sm3 Seredni orbiti neregulyarnih suputnikiv vzyati z bazi Small System Dynamics Laboratoriyi reaktivnogo ruhu natomist yak seredni orbiti p yati velikih suputnikiv i Paka vzyati z Jacobson 2014 Dlya regulyarnih suputnikiv nahil viznachayetsya yak kut mizh ploshinoyu orbiti suputnika ta ekvatorialnoyu ploshinoyu Urana dlya neregulyarnih suputnikiv yak kut mizh ploshinoyu orbiti suputnika ta ekliptikoyu PrimitkiSmith B A Soderblom L A Beebe A Bliss D Boyce J M Brahic A Briggs G A Brown R H Collins S A 4 July 1986 Voyager 2 in the Uranian System Imaging Science Results Science 233 4759 43 64 Bibcode 1986Sci 233 43S doi 10 1126 science 233 4759 43 PMID 17812889 S2CID 5895824 Sheppard S S Jewitt D Kleyna J 2005 An Ultradeep Survey for Irregular Satellites of Uranus Limits to Completeness The Astronomical Journal 129 1 518 525 arXiv astro ph 0410059 Bibcode 2005AJ 129 518S doi 10 1086 426329 S2CID 18688556 Planet and Satellite Names and Discoverers Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology 21 lipnya 2006 Procitovano 6 serpnya 2006 Herschel John 1834 On the Satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 3 5 35 36 Bibcode 1834MNRAS 3 35H doi 10 1093 mnras 3 5 35 Lassell W 1851 On the interior satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 12 15 17 Bibcode 1851MNRAS 12 15L doi 10 1093 mnras 12 1 15 Lassell W 1848 Observations of Satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8 3 43 44 Bibcode 1848MNRAS 8 43L doi 10 1093 mnras 8 3 43 Lassell William December 1851 Letter from William Lassell Esq to the Editor Astronomical Journal 2 33 70 Bibcode 1851AJ 2 70L doi 10 1086 100198 Kuiper G P 1949 The Fifth Satellite of Uranus Publications of the Astronomical Society of the Pacific 61 360 129 Bibcode 1949PASP 61 129K doi 10 1086 126146 S2CID 119916925 Kaempffert Waldemar 26 grudnya 1948 Science in Review Research Work in Astronomy and Cancer Lead Year s List of Scientific Developments The New York Times vid Late City s 87 ISSN 0362 4331 Karkoschka Erich 18 travnya 1999 S 1986 U 10 IAU Circular 7171 1 Bibcode 1999IAUC 7171 1K ISSN 0081 0304 Procitovano 2 listopada 2011 Karkoschka Erich 2001 Voyager s Eleventh Discovery of a Satellite of Uranus and Photometry and the First Size Measurements of Nine Satellites Icarus 151 1 69 77 Bibcode 2001Icar 151 69K doi 10 1006 icar 2001 6597 Showalter Mark R Lissauer Jack J 17 lyutogo 2006 The Second Ring Moon System of Uranus Discovery and Dynamics Science 311 5763 973 977 Bibcode 2006Sci 311 973S doi 10 1126 science 1122882 PMID 16373533 S2CID 13240973 MPEC 2024 D113 S 2023 U 1 Minor Planet Electronic Circular Minor Planet Center 23 lyutogo 2024 Procitovano 23 lyutogo 2024 New Uranus and Neptune Moons Earth amp Planetary Laboratory Carnegie Institution for Science 23 lyutogo 2024 Procitovano 23 lyutogo 2024 Gemini Observatory Archive Search Program GN 2021B DD 104 Gemini Observatory Procitovano 23 lyutogo 2024 Hughes D W 1994 The Historical Unravelling of the Diameters of the First Four Asteroids R A S Quarterly Journal 35 3 334 344 Bibcode 1994QJRAS 35 331H Denning W F 22 zhovtnya 1881 Scientific American Supplement 303 Arhiv originalu za 12 sichnya 2009 William Lassell 1852 Beobachtungen der Uranus Satelliten Astronomische Nachrichten 34 325 Bibcode 1852AN 34 325 Paul Richard 2014 The Shakespearean Moons of Uranus folger edu Folger Shakespeare Library Procitovano 25 lyutogo 2024 William Shakespeare The Oxford Shakespeare The Complete Works Oxford University Press New York Tyler G L Sweetnam D L ta in 1989 Voyager radio science observations of Neptune and Triton Science 246 4936 1466 73 Bibcode 1989Sci 246 1466T doi 10 1126 science 246 4936 1466 PMID 17756001 S2CID 39920233 Thomas P C 1988 Radii shapes and topography of the satellites of Uranus from limb coordinates Icarus 73 3 427 441 Bibcode 1988Icar 73 427T doi 10 1016 0019 1035 88 90054 1 Cuk Matija French Robert S Showalter Mark R Tiscareno Matthew S El Moutamid Maryame August 2022 Cupid is not Doomed Yet On the Stability of the Inner Moons of Uranus The Astronomical Journal 164 2 8 arXiv 2205 14272 Bibcode 2022AJ 164 38C doi 10 3847 1538 3881 ac745d S2CID 249192192 38 Esposito L W 2002 Planetary rings Reports on Progress in Physics 65 12 1741 1783 Bibcode 2002RPPh 65 1741E doi 10 1088 0034 4885 65 12 201 S2CID 250909885 Chancia R O Hedman M M 2016 Are there moonlets near Uranus alpha and beta rings The Astronomical Journal 152 6 211 arXiv 1610 02376 Bibcode 2016AJ 152 211C doi 10 3847 0004 6256 152 6 211 S2CID 85559054 Karkoschka Erich 2001 Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope Icarus 151 1 51 68 Bibcode 2001Icar 151 51K doi 10 1006 icar 2001 6596 Dumas Christophe Smith Bradford A Terrile Richard J 2003 Hubble Space Telescope NICMOS Multiband Photometry of Proteus and Puck The Astronomical Journal 126 2 1080 1085 Bibcode 2003AJ 126 1080D doi 10 1086 375909 Duncan Martin J Lissauer Jack J 1997 Orbital Stability of the Uranian Satellite System Icarus 125 1 1 12 Bibcode 1997Icar 125 1D doi 10 1006 icar 1996 5568 Uranus s colliding moons astronomy com 2017 originalu za 26 lyutogo 2021 Procitovano 23 veresnya 2017 French Robert S Showalter Mark R August 2012 Cupid is doomed An analysis of the stability of the inner uranian satellites Icarus 220 2 911 921 arXiv 1408 2543 Bibcode 2012Icar 220 911F doi 10 1016 j icarus 2012 06 031 S2CID 9708287 Jacobson R A Campbell J K Taylor A H Synnott S P June 1992 The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and earth based Uranian satellite data The Astronomical Journal 103 6 2068 2078 Bibcode 1992AJ 103 2068J doi 10 1086 116211 Mousis O 2004 Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula Implications for regular satellite composition Astronomy amp Astrophysics 413 373 380 Bibcode 2004A amp A 413 373M doi 10 1051 0004 6361 20031515 Hunt Garry E Patrick Moore 1989 Atlas of Uranus Cambridge University Press s 78 85 ISBN 0 521 34323 2 Detre O H Muller T G Klaas U Marton G Linz H Balog Z 2020 Herschel PACS photometry of the five major moons of Uranus Astronomy amp Astrophysics 641 A76 arXiv 2006 09795 Bibcode 2020A amp A 641A 76D doi 10 1051 0004 6361 202037625 ISSN 0004 6361 Farkas Takacs A Kiss Cs Pal A Molnar L Szabo Gy M Hanyecz O Sarneczky K Szabo R Marton G Mommert M Szakats R 31 serpnya 2017 Properties of the Irregular Satellite System around Uranus Inferred from K2 Herschel and Spitzer Observations The Astronomical Journal 154 3 119 arXiv 1706 06837 Bibcode 2017AJ 154 119F doi 10 3847 1538 3881 aa8365 ISSN 1538 3881 Hussmann Hauke Sohl Frank Spohn Tilman November 2006 Subsurface oceans and deep interiors of medium sized outer planet satellites and large trans neptunian objects Icarus 185 1 258 273 Bibcode 2006Icar 185 258H doi 10 1016 j icarus 2006 06 005 Grundy W M Young L A Spencer J R Johnson R E Young E F Buie M W October 2006 Distributions of H2O and CO2 ices on Ariel Umbriel Titania and Oberon from IRTF SpeX observations Icarus 184 2 543 555 arXiv 0704 1525 Bibcode 2006Icar 184 543G doi 10 1016 j icarus 2006 04 016 S2CID 12105236 Tittemore William C Wisdom Jack June 1990 Tidal evolution of the Uranian satellites III Evolution through the Miranda Umbriel 3 1 Miranda Ariel 5 3 and Ariel Umbriel 2 1 mean motion commensurabilities Icarus 85 2 394 443 Bibcode 1990Icar 85 394T doi 10 1016 0019 1035 90 90125 S 1721 1 57632 Tittemore W C September 1990 Tidal heating of Ariel Icarus 87 1 110 139 Bibcode 1990Icar 87 110T doi 10 1016 0019 1035 90 90024 4 Tittemore W C Wisdom J 1989 Tidal Evolution of the Uranian Satellites II An Explanation of the Anomalously High Orbital Inclination of Miranda PDF Icarus 78 1 63 89 Bibcode 1989Icar 78 63T doi 10 1016 0019 1035 89 90070 5 1721 1 57632 Malhotra R Dermott S F 1990 The Role of Secondary Resonances in the Orbital History of Miranda Icarus 85 2 444 480 Bibcode 1990Icar 85 444M doi 10 1016 0019 1035 90 90126 T Widemann T Sicardy B Dusser R Martinez C Beisker W Bredner E Dunham D Maley P Lellouch E Arlot J E Berthier J Colas F Hubbard W B Hill R Lecacheux J Lecampion J F Pau S Rapaport M Roques F Thuillot W Hills C R Elliott A J Miles R Platt T Cremaschini C Dubreuil P Cavadore C Demeautis C Henriquet P ta in February 2009 PDF Icarus 199 2 458 476 Bibcode 2009Icar 199 458W doi 10 1016 j icarus 2008 09 011 Arhiv originalu PDF za 25 lipnya 2014 Procitovano 4 veresnya 2015 Brozovic Marina Jacobson Robert A April 2009 The Orbits of the Outer Uranian Satellites The Astronomical Journal 137 4 3834 3842 Bibcode 2009AJ 137 3834B doi 10 1088 0004 6256 137 4 3834 Jacobson Robert A November 2014 The Orbits of the Uranian Satellites and Rings the Gravity Field of the Uranian System and the Orientation of the Pole of Uranus The Astronomical Journal 148 5 13 Bibcode 2014AJ 148 76J doi 10 1088 0004 6256 148 5 76 S2CID 122457734 76 Planetary Satellite Mean Elements Jet Propulsion Laboratory Procitovano 28 lyutogo 2024 Primitka Elementi orbiti regulyarnih suputnikiv navedeni vidnosno en a orbitalni elementi neregulyarnih suputnikiv vidnosno ekliptiki Nahili ponad 90 oznachaye retrogradnij ruh Orbitalni periodi neregulyarnih suputnikiv mozhut ne uzgodzhuvatisya z yihnoyu velikoyu pivvissyu cherez gravitacijni zburennya Suputniki Urana Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 461 462 ISBN 966 613 263 X Vilyam Shekspir Tvori v shesti tomah Redaktor V G Strutinskij Kiyiv Dnipro 1986 T 1 6 Ukrayinskij pravopis Redaktori Ye I Maznichenko V Ye Makedon S V Sharabanova I L Yalovnicha Kiyiv Naukova dumka 2019 S 160 ISBN 978 966 00 1728 3 Natural Satellites Ephemeris Service IAU Minor Planet Center Procitovano 8 sichnya 2011 Sheppard Scott S Moons of Uranus Earth amp Planets Laboratory Carnegie Institution for Science Procitovano 23 lyutogo 2024 Farkas Takacs A Kiss Cs Pal A Molnar L Szabo Gy M Hanyecz O ta in September 2017 Properties of the Irregular Satellite System around Uranus Inferred from K2 Herschel and Spitzer Observations The Astronomical Journal 154 3 13 arXiv 1706 06837 Bibcode 2017AJ 154 119F doi 10 3847 1538 3881 aa8365 S2CID 118869078 119 French Richard G Hedman Matthew M Nicholson Philip D Longaretti Pierre Yves McGhee French Colleen A March 2024 The Uranus system from occultation observations 1977 2006 Rings pole direction gravity field and masses of Cressida Cordelia and Ophelia Icarus 411 115957 doi 10 1016 j icarus 2024 115957 Planetary Satellite Discovery Circumstances JPL Solar System Dynamics NASA Procitovano 28 lyutogo 2024 LiteraturaSuputniki Urana Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 461 462 ISBN 966 613 263 X Vidmachenko A P Morozhenko O V Suputniki Urana Porivnyalna planetologiya Navchalnij posibnik Kiyiv Nacionalna akademiya nauk Ukrayini Golovna astronomichna observatoriya TOV DIA 2013 S 428 436 ISBN 978 966 02 6521 9 Suputniki Urana Enciklopediya kosmosu Golubov O Solodovnikova N nauk red Harkiv Pegas 2019 S 125 ISBN 978 966 947 499 5 Posilannya Krizhanij svit na krayu Sonyachnoyi sistemi na YouTube Vsesvit UA Scott Sheppard Uranus Moons Cya stattya nalezhit do dobrih statej ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ