Кетрін Матильда Тільда Свінтон англ Katherine Mathilda Tilda Swinton нар 5 листопада 1960 Лондон Велика Британія британс

Кетрін Матильда «Тільда» Свінтон (англ. Katherine Mathilda «Tilda» Swinton; нар. 5 листопада 1960, Лондон, Велика Британія) — британська кіноакторка. Володарка нагород Берлінського (1988) і Венеційського (1991) кінофестивалів. Лауреатка премії BAFTA (2007) і «Оскар» (2008). Здебільшого знімається в незалежному кіно, також взяла участь у кількох Голлівудських проєктах. Найвідоміші фільми акторки — «Орландо» (1992), «Пляж» (2000), «Молодий Адам» (2003), «Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа» (2005), «Костянтин: Володар темряви» (2005), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008), «Прочитати і спалити» (2008), «Виживуть тільки коханці» (2013), «Доктор Стрендж» (2016).

Тільда Свінтон
Tilda Swinton
Зображення
Ім'я при народженні	Кетрін Матильда Суінтон
Дата народження	5 листопада 1960(1960-11-05) (63 роки)
Місце народження	Лондон, Велика Британія
Громадянство	Велика Британія
Alma mater	^d^[1], ^d, ^d і Школа для дівчат Вест Хіт
Професія	актриса
Кар'єра	з 1986
Magnum opus	Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа, Щось не так з Кевіном, Королівство повного місяця, Крізь сніг, Виживуть тільки коханці, Готель «Гранд Будапешт», Окча і Три тисячі років туги
Нагороди	«Оскар» (2007) BAFTA (2007) Кубок Вольпі (1991) «Тедді» (1998, 2008) «Сатурн» (2009, 2017) «Незалежний дух» (2019)
IMDb	ID 0842770
Тільда Свінтон у Вікісховищі

Див. також: Свінтон

Біографія

Походження

Герб вождів клану Свінтон — на чорному полі золота кроква між трьома головами кабанів

Тільда Свінтон походить із давнього шотландського роду Свінтон Історія її родини налічує понад тисячу років Перші згадки про Свінтонів датуються 886 роком, коли їх родоначальник Едвард лорд присягнув на вірність королю Альфреду Великому, правителю королівства Вессекс. Родинні володіння Свінтонів знаходились у Нортумбії та на півдні Шотландії.

Дитинство та юність

Тільда народилась 5 листопада 1960 у сім'ї сера Джона Свінтона 7-го лорда Кіммергема та леді Джудіт Белфур Кіллен родом з Австралії. Дитинство акторка провела у Німеччині, де у званні генерал-майора збройних сил Великої Британії служив її батько. У віці 10 років дівчинку відправили у закриту школу-інтернат у графстві Кент. Її однокласницями були доньки британської аристократії, в тому числі — леді Діана Спенсер, майбутня принцеса Уельська.

Тільда відмінно вчилася, отримувала високі оцінки з основних предметів і регулярно ставала переможницею у шкільних змаганнях з бігу. Однак, коли її збиралися відправити на чемпіонат графства, вона сказала, що розтягла зв'язки, і таким чином уникла поїздки, бо вважала за краще, щоб її стимулом було відчуття перемоги, а не призу. Ще будучи в школі, Тільда почала проявляти інтерес до театру, брала участь в учнівських постановках. Крім того, вона співала в шкільному хорі.

Після цього Свінтон навчалась в іншому престижному навчальному закладі — ^[en] у Единбурзі, де окрім неї навчалися колишній прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, теоретик реклами Девід Огілві та пращур акторки ^[en], чиї дослідження були взяті за основу для створення телебачення. Після навчання Тільда волонтеркою поїхала у Африку, і пробула там 2 роки, працюючи у школах Кенії та ПАР. В ці ж роки, захопившись лівими ідеями вона вступила у Коммуністичну партію Великої Британії.

Театральна кар'єра

У 1980 році Свінтон вступила у ^[en] — жіночий коледж при Кембриджському університеті, — де її дисциплінами стали політологія, соціологія і англійська література. Там вона грала на сцені знаменитого студентського театру «Кембриджські лицедії» в постановках за п'єсою Джона Вебстера, «Комедія помилок» і "Сон в літню ніч" за п'єсами Вільяма Шекспіра.

Провчившись в коледжі до 1983 року, Свінтон приєдналася до трупи знаменитого Королівського Шекспірівського театру в Стратфорді, членами і членкинями якої були майбутні знаменитості Гері Олдмен, Кеннет Брана, Деніел Дей-Льюїс, , Гаррієт Волтер і Фіона Шоу. Однак там Свінтон не вдалося повною мірою проявити свої здібності. 1984 року вона була задіяна в чотирьох спектаклях, але на незначних ролях — з'явилася в ролі Джульєтти в «Мері за міру» і плебейки в «Юлії Цезарі» (обидві вистави були поставлені за п'єсами Шекспіра), черниці в спектаклі «Диявол» і матері солдата в спектаклі «Матінка Кураж та її діти» за однойменною п'єсою Бертольта Брехта з Джуді Денч і Зої Вонамейкер в головних ролях.

Розчарована Свінтон вирушила на пошуки провокаційніших театральних форм до Единбургу. Там у 1985 році відбувся її дебют на сцені театру в постановці «Біла троянда», в якій крім неї брали участь всього два актори. У цьому спектаклі про внесок жінок у протистояння фашистам у Сталінграді Свінтон виконала роль інженерки Ірини Паспортнікової. Тоді ж Свінтон познайомилася з Джоном Бірном, сорокап'ятирічним шотландським художником і драматургом — він оформляв декорації до постановки — з яким одружилася чотири роки по тому.

Перші ролі у кіно та на телебаченні

Кар'єра Свінтон продовжувала розвиватися. 1986 року вона дебютувала на телебаченні у фільмі , сучасній інтерпретації готичного роману і одному з найдорожчих проєктів британського телеканалу Channel 4. У тому ж році дебютувала в кіно — в дуеті з Удо Кіром знялася в картині режисера , відомого своїм радикальним підходом до мистецтва.

Тільда Свінтон на Берлінському кінофестивалі у 2010 році

У 1986 році знялася в картині «Караваджо» — біографічній фантазії британського режисера-авангардиста Дерека Джармена на тему життя і творчості великого італійського живописця Караваджо. У цьому фільмі, у якому режисер надає відносинам художника і його моделі Рануччо (в його ролі знявся Шон Бін) гомосексуальний відтінок, Свінтон виконала роль Олени — коханки Рануччо і натурниці Караваджо. Знайомство з Джарменом стало важливим етапом у формуванні творчого шляху акторки. Його ідеї, та відмінні від загальноприйнятих погляди на життя і мистецтво збігалися з її власними, і тому режисер і акторка з легкістю знаходили спільну мову. Всього Свінтон з'явилася в дев'яти проєктах Джармена.

У 1987 році Свінтон з'явилася в картині «Арія» — фільмі-компіляції з декількох десятихвилинних епізодів, знятих різними авторами на тему опери. Над фільмом працювали Роберт Альтман, Жан-Люк Годар, та інші режисери — в тому числі Джармен, в новелі якого під назвою Depuis le jour і брала участь акторка. У тому ж році вона знялася у фантастичному фільмі . Події фільму розгортаються на Близькому Сході під час конфлікту Палестини і Йорданії у 1970 році. Журналіст Салліван рятує героїню Свінтон від переслідування бойовиків ОВП, а потім дізнається, що вона — андроїд. якого звати Дружба, багато років тому її відправили інопланетяни з місією миру на Землю.

Не зробивши поки остаточного вибору між кіно і театром, у 1987 році Свінтон взяла участь у трьох театральних постановках — «Путівник», «Захід» за п'єсою Бертольда Брехта і «Людина людині». В останньому спектаклі, заснованому на реальній історії, вона постала в ролі жінки, яка, щоб вижити у нацистській Німеччині, змушена ховатися під ім'ям свого загиблого чоловіка.

Муза Дерека Джармена

У 1988 році, після короткометражного фільму , створеного асистентом Джармена під враженням поеми Вільяма Блейка, Свінтон знялася у самого Джармена в двохвилинному відео за мотивами авангардної гомоеротічної опери сучасного італійського композитора .

Далі була ще одна робота у Джармена у фільмі «Все, що залишилося від Англії». Ця апокаліптична драма, відзнята на кіноплівку формату «8 Супер», була досить хаотичним змішанням найрізноманітніших сюжетів — від королівського одруження до , — об'єднаних загальним мотивом роздумів про долю нації при Маргарет Тетчер. Свінтон з'явилася в надприродній сцені-пародії на весілля принца Чарльза і леді Діани Спенсер, де, піддавшись пориву імпровізації, розірвала на собі весільну сукню.

На Берлінському кінофестивалі у 1988 році Свінтон отримала свою першу кінонагороду — спеціальний приз «Тедді», який вручається за фільми про гомосексуальних людей.

Незабаром вона знялась черговій роботі Джармена. Це була відзнята в рекордно короткі терміни (три місяці) антивоєнна драма «Реквієм війни» (1989), візуальний ряд до ораторії британського композитора Бенджаміна Бріттена і поем Вілфреда Овена — британського поета, який загинув всього за тиждень до закінчення Першої світової війни. У цьому проєкті Свінтон виконала роль медсестри. Образ її героїні символізував співчуття і безпорадність перед ликом війни. Крім неї у фільмі брали участь Натаніель Паркер, Шон Бін і Лоренс Олів'є, для якого роль старого солдата, який перебирає медалі, сидячи в інвалідному візку, стала останньою появою на екрані (у липні 1989 року він помер у віці вісімдесяти двох років). Критики високо оцінили гру акторського ансамблю в цьому пронизливому і здатному шокувати фільмі, який являє собою яскраве антивоєнне висловлювання.

У тому ж році акторка взяла участь в телефільмі за оповіданням лауреата премії Букера Джона Бергера. Письменник сам виконав головну роль, зігравши таємничого незнайомця, який розважає бесідою групу пасажирів (серед яких була героїня Свінтон) в аеропорту Барри, острова в архіпелазі Зовнішніх Гебридських островів.

У 1989 році акторка завершила свою театральну кар'єру, наостанок взявши участь у театральних постановках «Довга подорож навколо світу» і «Моцарт і Сальєрі» за трагедією Пушкіна. В останньому спектаклі вона вперше постала в образі чоловіка — великого Моцарта. Далі, в 1990 році вона з'явилася в ролі офіціантки Кісс Крауч в телесеріалі за сценарієм Джона Бірна. У тому ж році Тільда і Джон одружилися.

Свінтон знову з'явилася у Джармена в 1990 році в зухвалій провокаційній драмі «Сад». Режисер помирав від СНІДу, яким був хворий вже чотири роки, і це смертельне захворювання наклало важкий відбиток на його творчість і на цю картину особливо. Знімання відбувалося в імпровізованому саду, засипаному гравієм, біля будинку Джармена в околицях атомної електростанції в , куди режисер переїхав незабаром після того, як у нього була діагностована хвороба. Там, в цьому незвичайному просторі на тлі неясних обрисів електростанції, розгорталася дія практично позбавленої діалогів картини. Воно являло собою чергування сцен на тему Нового Заповіту і було щільно зав'язане на відношенні церкви і суспільства до гомосексуальності. Спотворення релігійних сюжетів у фільмі межувало з богохульством — уособленням Христа стала гомосексуальна пара, а Свінтон постала в образі Діви Марії, яка ховається від переслідування репортерів, зображуючи тим самим втечу до Єгипту.

З'явившись в 1991 році в німецькому фільмі , режисером якого була її подруга , Свінтон розпочала зніматися у новому проєкті Джармена — драмі "Едуард II" за п'єсою драматурга єлизаветинської епохи Крістофера Марлоу. Сюжет фільму був побудований на історії любовних відносин короля Англії Едуарда II і його фаворита П'єра Гавестона. Свінтон зіграла гордовиту королеву Ізабеллу, яка, бувши відкинутою чоловіком, за підтримки суду і церкви змусила короля підписати указ про вигнання фаворита. За блискуче втілення образу Ізабелли Свінтон здобула премію Венеційського кінофестивалю як найкраща акторка 1991 року.

Наступною її роботою стала роль жертви концентраційного табору Елли Геріке у драмі (1992), екранізації однойменного спектаклю, у якому Свінтон грала п'ять років тому. Обставини змусили її героїню вести життя під ім'ям свого загиблого чоловіка Макса — вона носила чоловічий одяг, чорнила зуби і підкладала в штани кролячу ногу, щоб зробити цей трагічний маскарад правдоподібним. Режисером стрічки виступив , художник по костюмах джарменівського «Ювілею».

«Орландо»

1992 рік став поворотним в кар'єрі акторки — вона зіграла головну роль у фільмі Саллі Поттер «Орландо» за знаменитим романом-біографією Вірджинії Вулф, і ця картина стала, мабуть, найвідомішим фільмом з її участю. Фільм розділений на сім смислових частин — «Смерть», «Любов», «Поезія», «Політика», «Суспільство», «Секс» і «Народження» — і охоплює період у 350 років. Першу половину цього терміну Орландо проживає як чоловік, а як другу — жінка.

Перша частина і історія Орландо починаються в епоху королеви Єлизавети I, яка благоволить миловидному шістнадцятирічному юнакові і робить його своїм фаворитом. На смертному одрі вона дарує йому значний стан, а натомість просить не в'янути і залишатися вічно молодим. Друга частина описує історію першого сильного почуття Орландо — любові до дочки російського посла Саші, з якою він познайомився, катаючись на ковзанах по скутою льодом Темзі під час Великих морозів 1607 року. Але Саша зраджує почуття Орландо, і, розчарувавшись в жінках, він віддаляється в свій маєток, де засинає непробудним сном на цілий тиждень. Прокинувшись, Орландо знаходить нове захоплення — поезію, — і виписує з Лондона відомого поета, щоб поговорити з ним про мистецтво, проте той теж не виправдовує його очікувань.

Тільда Свінтон на кінофестивалі у Довілі 7 вересня 2013 року

Позбувшись чергових ілюзій, Орландо вирушає з посольством в Константинополь — так починається четверта частина фільму. Він робить політичну кар'єру, але, одного разу заснувши, прокидається істотою іншої статі. Тепер жінка, Орландо повертається в Англію, де за час її відсутності наступила епоха Просвітництва. Вона входить у вищий світ, відвідує салони, але пересичується і цим заняттям. Покінчивши з суспільством, Орландо знайомиться з Мармадьюк Шелмердіном (Біллі Зейн), закохується в нього і відкриває для себе секс. Вже на початку XX століття Орландо стає матір'ю — і це стає фіналом картини.

Гра акторки отримала схвальні відгуки критиків. На Свінтон здобула премію кращої акторки року, а сама картина була визнана кращим фільмом на Венеційському кінофестивалі і отримала ряд інших престижних кінонагород.

Продовження кар'єри

Озвучивши Офелію в мультфільмі «Гамлет», Свінтон повернулася до Джармена і у 1993 році взяла участь у двох його фільмах. Першим став «Вітгенштейн», ще одна біографійна фантазія Джармена, на цей раз — про життя відомого філософа XX століття Людвіга Вітгенштейна. Свінтон з'явилася там в ролі леді Оттолін Моррелл, коханки Бертрана Рассела, друга і наставника Вітгенштейна під час його навчання у Кембриджі, де почали формуватися ідеї майбутнього філософа і де він вперше усвідомив свою гомосексуальність. Другим фільмом стала повністю позбавлена візуального ряду передсмертна стрічка Джармена «Blue» — за кадром на тлі синього фону звучали лише голоси Свінтон, двох інших акторів і самого режисера, який розповідає про свої останні дні.

19 лютого 1994 року Джармен помер. Глибоко переживаючи втрату друга{{efn|I am profoundly sad, she says. I lost my friend., Свінтон перестала зніматися (у 1994 році вона з'явилася на знімальному майданчику лише одного разу — в експериментальному фільмі ). Вона захопилася перегонами і проводила багато часу, роблячи ставки на іподромі.

У 1995 році Свінтон взяла участь у виставці художниці-авангардистки , на тиждень перетворившись на живий експонатю Виставку відвідало близько 22 тисяч чоловік. Вона проводила по вісім годин на день, лежачи, немов Спляча Красуня, з закритими очима в скляному боксі. Після того, як акторка побувала з виставкою в Римі і знялася у відеокліпі техно-групи Orbital, відбулося її повернення в кіно — у— драмі 1996 року за однойменним феміністський трактатом . Як і раніше, Свінтон чудово передала характер своєї героїні — успішного адвоката Верб Стефенс, що приховує під маскою зовнішнього добробуту темний світ своєї сексуальності, насичений забороненими еротичними фантазіями. «Жіноча збоченість» увійшла до конкурсної програми фестивалю незалежного кіно «Санденс».

У 1997 році Свінтон знялася у фантастичному фільмі — історії про жінку, яка, використовуючи кіберпростір як машину часу, знаходить спосіб зв'язатися з давно покійної дочкою лорда Байрона — героїнею Свінтон Адою, відомим математиком XIX століття. У тому ж році народила близнюків Ксав'є і Онор, а потім, бажаючи більше часу приділяти сім'ї, знову скоротила участь у кінопроєктах до мінімуму і переїхала з чоловіком і дітьми з Челсі на північний схід Шотландії.

Наступна її поява на екранах сталася у 1998 році в біографічному фільмі її давнього знайомого Джона Мейбері , в основу якого лягла історія взаємин знаменитого художника-експресіоніста Френсіса Бекона і його коханця Джорджа Дайера. У цьому фільмі Свінтон була практично невпізнанна в ролі Мюріель Белчер, власниці лондонського паба Colony Club, завсідником якого був Бекон.

Зовсім іншою було поява акторки у режисерському дебюті Тіма Рота — психологічному трилері 1999 року за однойменним твором , фільмі про жахливі стосунки між членами однієї англійської родини. Свінтон виконала роль матері, яка дізналася від сина, що її чоловік вступив в кровозмісний зв'язок з їх власною дочкою.

У 2000 році Свінтон з'явилася в пригодницькому трилері Денні Бойла «Пляж» з Леонардо Ді Капріо у головній ролі. У цьому фільмі йдеться про молодого американця Річарда, який потрапляє на віддалений острів, акторка виконала роль Сел — жінки, яка очолює комуну остров'ян, як добровільно віддалилися від цивілізації.

Далі в тому ж році була робота в містичній стрічці відомого канадського режисера ". Фільм починається з загадкового злочину — поліція виявляє труп Джорджа Барбера, з черепа якого витягнуті мізки. Однак Джордж зовсім не мертвий, він продовжує жити в декількох паралельних світах, в кожному з яких зустрічає в різних втіленнях героїню Свінтон, жінку на ім'я Джойс. По суті акторка зіграла чотири самостійні ролі, і кожну з яких виконала ідеально.

Голівуд

Після «Пляжу», знятого на гроші кінокомпанії 20th Century Fox, Свінтон стали запрошувати в Голівудські проєкти, і, якщо сценарії справляли на неї враження, акторка приймала ці пропозиції. Першою голлівудської картиною Свінтон став фільм (2001) — містичний трилер за романом .

Фільм оповідає про жінку Маргарет Хол, яка разом з трьома синами живе на березі озера Тахо. Маргарет стурбована гомосексуальними нахилами старшого сина, але справжні неприємності починаються, коли вона виявляє біля будинку труп його коханця. Підозрюючи, що злочин міг скоїти син, Маргарет ховає тіло вбитого в озері, але хтось дізнається про цей вчинок і починає її шантажувати.

Тільда Свінтон на San Diego Comic-Con International у 2016 році

За роль Маргарет Свінтон було номінована на отримання ряду престижних кінонагород (в тому числі на «Золотий глобус») і в підсумку було нагороджено преміями Товариства кінокритиків Бостона і як найкраща акторка. У тому ж році вона зіграла епізодичну роль у трилері «Ванільне небо», а через рік ще одну другорядну роль — у фільмі "Адаптація ".

У 2002 році Свінтон знову попрацювала з Лінн Хершман-Лісон. На цей раз вона взяла участь у фантастичному фільмі , історії про біогенетика Розетті Стоун, творця трьох своїх клонів — кіборгів Рубі, Олів і Маринн, у яких є одна цікава особливість: для підтримки існування їм необхідно підживлюватися Y-хромосомами, які містяться в чоловічій спермі. Щоб добути необхідну субстанцію, Рубі регулярно виходить на міські вулиці і спокушає чоловіків, але після сексу з кіборгом ті прокидаються імпотентами і з маленьким штрих-кодом на лобі. У цьому фільмі Свінтон належали всі чотири головні ролі — і біогенетика Стоун, і трьох її клонів.

Далі акторка знялася у себе на батьківщині в драмі «Молодий Адам» за мотивами однойменного роману . Пождії фільму розгортаються у 1950-х роках в Шотландії. Героїня Свінтон — господарка вугільної баржі Елла Голт — живе в похмурому шлюбі, поки на баржу не наймається волоцюга Джо, в минулому письменник-невдаха. Між ним і Еллою спалахує пристрасть, але потім чоловік і коханець виловлюють з річки труп молодої жінки — колишньої подруги Джо, яка не наклала на себе, як здавалося на перший погляд, а була вбита. Ця робота принесла Свінтон премію BAFTA за кращу жіночу роль в шотландському фільмі.

У 2003 році акторка разом з такими зірками, як Майкл Кейн і Шарлотта Ремплінг, з'явилась у драмі , де її героїня, суддя Анна-Марі Ліві, підіймає давню справу П'єра Броссара, пособника нацистів у Франції часів режиму Віші, з наміром домогтися, щоб він відповів за скоєні 60 років тому злочини проти людства.

Після невеликої перерви Свінтон з'явилася в незвичайному проєкті — відеоінсталяції турецького модельєра «Відсутність присутності», яку було представлено у павільйоні Туреччини на 61-му Венеційському кінофестивалі. На думку модельєра, андрогінний вигляд акторки ідеально підходив для його режисерського дебюту. 2005 рік став досить плідним для Свінтон — вона була задіяна відразу в чотирьох картинах. Спочатку вона знялася в дотепній мелодрамі «Погана звичка», зігравши роль матері сімнадцятирічного підлітка Джастіна, який ніяк не може позбутися звички смоктати палець. Далі вперше за свою кар'єру акторка з'явилася в великобюджетному голлівудському проєкті — в містичному трилері «Костянтин: Володар темряви», де її партнером став Кіану Рівз, а Свінтон зіграла ангела Габріель.

У 2005 році Свінтон на запрошення Джима Джармуша знялася в його фільмі «Зламані квіти» з Біллом Мюрреєм у головній ролі. Ця некваплива картина починається з моменту, коли герой Мюррея, підстаркуватий ловелас Дон Джонстон, отримує лист з повідомленням про те, що у нього є дев'ятнадцятирічний син. Оскільки лист було підписано, він вирушає на пошуки матері свого гіпотетичного сина і відвідує своїх колишніх подруг, з якими був близький двадцять років тому. Одну з цих жінок — Пенні — і зіграла Свінтон. Поява її героїні на екрані було зовсім коротким — ледь побачивши колишнього коханця на порозі, вона закриває перед його носом двері.

У драмі 2006 року Свінтон виконала роль судового психолога Лідії Крейн. Лідії належить непросте завдання — визначити, чи була осудна шістнадцятирічна Стефані в момент вбивства своєї новонародженої дитини, яка передчасно з'явилась на світ, і чи дійсно вона до самих пологів не підозрювала про те, що вагітна. Становище ускладнюється тим, що у Лідії недавно був викидень, а під час розслідування вона сама знаходиться на 8 місяці вагітності. У січні 2006 року фільм було представлено на кінофестивалі «Санденс» й він здобув нагороду за кращий сценарій.

У 2007 році Свінтон взяла участь у зніманні першого повнометражного фільму одіозного музиканта Меріліна Менсона «Фантасмагорія: Видіння Льюїса Керролла», де сам Менсон постав в ролі Льюїса Керролла. Вихід цієї картини був запланований на 2011 рік, однак у 2010 році знімання було зупинено. Також Свінтон з'явилася в драмі угорського режисера-авангардиста Бели Тарра за романом Жоржа Сіменона.

Тільда Свінтон на Берлінському кінофестивалі в 2018 році

У 2008 році акторка отримала свого першого «Оскара» за кращу роль другого плану у фільмі «Майкл Клейтон», фільмування якого завершилися ще в 2006 році. У фільмі акторка грає бізнесвумен Карен Краудер, якій доводиться йти на серйозний злочин, щоб виправити робочі неприємності. Краудер робить свій вільний вибір, а потім несе за нього відповідальність.

У тому ж році Свінтон зіграла в ще одному великому голлівудському проєкті «Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа» виробництва студії The Walt Disney Company. У цій картині за однойменним твором Клайва Льюїса акторка з'явилася в образі злої чаклунки, яка занурила чарівну країну Нарнію у вічну зиму. Спочатку передбачалося, що в цій ролі буде задіяна Мішель Пфайффер, але через сімейні обставини акторка не змогла взяти участь у фільмі, і на її місце запросили Свінтон. Це був бездоганний вибір — на думку критики, акторка була народжена для цієї ролі, а її зовнішність ідеально збігалася з описом чаклунки в першоджерелі: "Обличчя у неї теж було біле — не просто бліде, а біле, як сніг, як папір, як цукрова глазур на пирозі, а рот — яскраво-червоний. Красиве обличчя, але гордовите, холодне і суворе ".

2011 рік приніс Свінтон роль нещасної матері підлітка-вбивці в британській драмі «Щось не так з Кевіном». Її акторська робота була вчергове високо оцінена кінокритиками, а за її виконання Свінтон було висунуто на премію «Золотий глобус» і BAFTA. З шорт-листа «Оскару» акторку витіснила молодша Руні Мара. 2012 року Тильду можна було побачити у фільмі Веса Андерсона «Королівство повного місяця».

У 2013 році Свінтон зіграла головну роль у фентезійній драмі Джима Джармуша «Виживуть лише коханці». Її партнером по картині став Том Хіддлстон. У тому ж році вийшли ще два фільми за участю Свінтон: «Крізь сніг» з Крісом Евансом і «Теорема Зеро» з Крістофом Вальцем. 2014 року вийшов фільм «Готель «Гранд Будапешт»» Веса Андерсона, у якому поряд зі Свінтон зіграли такі актори, як Рейф Файнс, Сірша Ронан, Едрієн Броуді, Джуд Лоу, Леа Сейду, Овен Вілсон і Білл Мюррей. Фільм був нагороджений кількома кінопреміями і визнаний одним з 10 найкращих фільмів року.

У 2015 році Тільда Свінтон зіграла у фільмах «Дівчина без комплексів» і «Великий сплеск», а у 2016 році — у картинах «Аве, Цезар!» Братів Коен і «Доктор Стрендж». В останньому вона зіграла роль Старійшини, духовного наставника персонажа Бенедикта Камбербетча.

У 2018 році вийшов фільм «Суспірія», рімейк однойменного фільму 1977 року Даріо Ардженто. Тільда Свінтон виконала в картині відразу три ролі.

10 грудня 2020 року в український прокат вийшов новий фільм Педро Альмодовара «Людський голос» з Тільдою в головній ролі. Фільм поставлений за п'єсою Жана Кокто. Прем'єра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі.

Участь у кінофестивалях

У 1988 році Тільда Свінтон обрана до журі , в 1993 році увійшла до складу журі , а у 2004 році стала членом журі Каннського кінофестивалю.

У серпні 2008 року акторка виступила організаторкою і спонсоркою Шотландського кінофестивалю The Ballerina Ballroom Cinema Of Dreams у Нерні.

У 2009 році Тільда Свінтон очолила журі 59-го Берлінського кінофестивалю.

Фільмографія


Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
1986	ф	Караваджо	Caravaggio
1987	ф	На Англію прощальний погляд	The Last of England
1987	ф	Арія (фільм)	Aria
1989	ф	Реквієм війни (фільм)	War Requiem
1990	ф	Сад	The Garden
1991	ф	Едуард II	Edward II
1992	ф	Орландо	Orlando
1993	ф	Вітгенштейн	Wittgenstein
1993	ф	Блю	Blue
1996	ф	^[en]	Female Perversions
1997	ф	^[en]	Conceiving Ada
1998	тф	^[en]	Love Is the Devil: Study for a Portrait of Francis Bacon
1999	ф	^[en]	The War Zone
2000	ф	Пляж	The Beach
2000	ф	^[en]	Possible Worlds
2001	ф	Ванільне небо	Vanilla Sky
2001	ф	^[en]	The Deep End
2002	ф	Адаптація	Adaptation
2002	ф	^[en]	Teknolust
2003	ф	Молодий Адам	Young Adam
2003	ф	^[en]	The Statement
2005	ф	Константин: Володар темряви	Constantine
2005	ф	Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка і чарівна шафа	The Chronicles of Narnia: The Lion, the Witch and the Wardrobe
2005	ф	Broken Flowers	Broken Flowers
2005	ф	Хроніки Нарнії	The Chronicles of Narnia
2005	ф	Thumbsucker	Thumbsucker
2006	ф	^[en]	Stephanie Daley
2007	ф	Безликий	оповідач
2007	ф	Майкл Клейтон	Michael Clayton
2007	ф	^[en]	The Man from London
2007	ф	^[en]	Strange Culture
2008	ф	Загадкова історія Бенджаміна Баттона	The Curious Case of Benjamin Button
2008	ф	Хроніки Нарнії: Принц Каспіан	The Chronicles of Narnia: Prince Caspian
2008	ф	Прочитати і спалити	Burn After Reading
2008	ф	^[en]	Julia
2009	ф	^[en]	The Limits of Control
2009	ф	Я — це кохання	I Am Love
2010	ф	Хроніки Нарнії: Підкорювач Світанку	The Chronicles of Narnia: The Voyage of the Dawn Treader
2011	ф	Щось не так з Кевіном	We Need to Talk About Kevin	Єва Хачадурян
2011	ф	^[en]	Cinema Is Everywhere
2012	ф	Королівство повного місяця	Moonrise Kingdom	співробітниця соціальної служби
2013	ф	Крізь сніг	Snowpiercer	Міністр Мейсон
2013	ф	Виживуть тільки коханці	Only Lovers Left Alive	Єва
2013	ф	Теорема Зеро	The Zero Theorem
2014	ф	Готель «Гранд Будапешт»	The Grand Budapest Hotel	Мадам Д.
2015	ф	Дівчина без комплексів	Trainwreck	Діана - начальниця Емі
2015	ф	Великий сплеск	A Bigger Splash	Маріанна
2016	ф	Доктор Стрендж	Doctor Strange	Прадавня
2016	ф	Аве	Hail, Caesar!	Тора Текер / Тессалі Текер
2016	ф	Фантом всесвіту!	A phantom of the universe!
2017	ф	Машина війни	War Machine	німецький політик
2018	мф	Острів собак	Isle of Dogs	голос
2018	ф	Суспірія	Suspiria	мадам Бланш
2019	ф	Мертві не вмирають	The Dead Don't Die	шотландська працівниця моргу
2019	ф	Історія Девіда Коперфілда	The Personal History of David Copperfield	Бетсі Тротвуд
2019	ф	Сувенір	The Souvenir	Розалінда
2019	ф	Месники: Завершення	The Avengers: Endgame	Прадавня
2019	ф	Неграновані коштовності	Uncut Gems	Енн менеджер аукціону Адлі (голос)
2020	ф	Останні і перші люди	Last and First Men	Оповідач (голос)
2020	ф	Людський голос (фільм)	The Human Voice	жінка
2021	ф	«Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан»	The French Dispatch	Дж. К. Л. Беренсен, письменниця та співробітник «Французького вісника»
2021	ф	Сувенір: Частина 2	The Souvenir Part II	Розалінда
2021	ф	Пам'ять	Memoria
2022	ф	Піноккіо	Pinocchio	Фея з бірюзовим волоссям
2022	ф	Три тисячі років туги	Three Thousand Years of Longing	Алітея Бінні
2023	ф	Місто астероїдів	Asteroid City	доктор Хікенлупер
2023	ф	Вбивця	The Killer
	ф	Кінець	The End

Ролі у театрі

Рік	Українська назва	Оригінальна назва	Роль
—		The Duchess Of Malfi	Ім'я персонажа невідомо
	Комедія помилок	The Comedy Of Errors	Ім'я персонажа невідомо
	Сон літньої ночі	A Midsummer Night's Dream	Ім'я персонажа невідомо
	Міра за міру	Measure For Measure	Джульєтта
	Юлій Цезар	Julius Caesar	Плебейка
	Дияволи	The Devils	Черниця
	Матінка Кураж та її діти	Mother Courage	Мати солдата
	Біла троянда	The White Rose	Ірина Паспортнікова
	Путівник	The Tourist Guide	Ім'я персонажа невідомо
	Захід	Die Massnahme	Ім'я персонажа невідомо
	Людина людині	Man To Man	Елла Герік / Макс Герік
	Довга навколосвітня подорож	The Long Way Round	Ім'я персонажа невідомо
	Моцарт і Сальєрі	Mozart And Salieri	Моцарт

Особисте життя

Свінтон жила з шотландським художником і драматургом ^[en], від якого народила двійнят — сина Ксав'є і дочку Онор (нар. 6 жовтня 1997). З 2004 року акторка зустрічається з художником з Нової Зеландії Сандро Коппом.

15 січня 2021 року Свінтон зробила камінг-аут як квір-особа.

Нагороди та премії

Повний перелік нагород і номінацій на сайті IMDb.com.

Нагороди і номінації
Нагорода	Рік	Категорія	Фільм	Результат
	2008	Найкраща жіноча роль другого плану	Майкл Клейтон	Перемога
Золотий глобус	2002	Найкраща жіноча роль — драма	Кінці у воду	Номінація
	2008	Найкраща жіноча роль другог плану — кінофільм	Майкл Клейтон	Номінація
	2012	Найкра жіноча роль — драма	Щось не так з Кевіном	Номінація
BAFTA	1993	Найкраща жіноча роль	Орландо Від людини до людини	Номінація
	2004	Найкраща жіноча роль у шотландському фільмі	Молодий Адам	Перемога
	2008	Найкраща жіноча роль другого плану	Майкл Клейтон	Перемога
	2009	Найкраща жіноча роль другого плану	Прочитати і спалити	Номінація
	2012	Найкраща жінок роль	Щось не так з Кевіном	Номінація
Сатурн	2006	Найкраща кіноакторка	Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа	Номінація
	2009	Найкраща акторка другого плану	Загадкова історія Бенджаміна Баттона	Перемога
	2017	Найкраща кіноакторка другого плану	Доктор Стрендж	Перемога
Берлінський кінофестиваль	1988	Премія «Тедді»	Н/Д	Перемога
Берлінський кінофестиваль	2008	Премія «Тедді»	Н/Д	Перемога
Премія британського незалежного кіно	2003	Найкраща жіноча роль	Молодий Адам	Номінація
	2005	Приз Річарда Харріса	Н/Д	Перемога
	2011	Найкраща жіноча роль	Щось не так з Кевіном	Номінація
	2019	Найкраща жіноча роль другого плану		Номінація
Вибір критиків	2008	Найкраща жіноча роль другого плану	Майкл Клейтон	Номінація
	2009	Найкращий акторський склад у ігровому кіно	Загадкова історія Бенджаміна Баттона	Номінація
	2012	Найкраща жіноча роль	Щось не так з Кевіном	Номінація
	2015	Найкраща жіноча роль другого плану	Крізь сніг	Номінація
	2016	Найкраща жіноча роль у екшен-фільмі	Доктор Стрендж	Номінація
	2009	Найкраща жіноча роль	Джулія	Номінація
Давид ді Донателло	1993	Найкраща іноземна акторка	Орландо	Перемога
	1993	Найкраща жіноча роль	Орландо	Номінація
	2012	Найкраща жіноча роль	Щось не так з Кевіном	Перемога
Незалежний дух	2002	Найкраща жіноча роль	Кінці у воду	Номінація
	2015	Найкраща жіноча роль	Виживуть лише коханці	Номінація
	2019	Нагорода імені Роберта Альтмана	Виживуть лише коханці	Перемога
Геній	2001	Найкраща жіноча роль	Можливі світи	Номінація
	2012	Найкращий акторський ансамбль	Королівство повного місяця	Перемога
	2014	Почесна премія за внесок у кінематограф	Н/Д	Перемога
MTV Movie Awards	2006	Найкраща кінолиходійка	Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа	Номінація
Премія Національної ради кінокритиків США	2012	Найкраща жіноча роль	Щось не так з Кевіном	Перемога
Премія Нью-Йоркського товариства кінокритиків	2009	Найкраща жіноча роль	Джулія	Номінація
Супутник	2002	Найкраща жіноча роль — драма	Кінці у воду	Номінація
	2007	Найкраща жіноча роль — драма	Стефані Дейлі	Номінація
	2008	Найкраща жіноча роль другого плану	Майкл Клейтон	Номінація
	2010	Найкраща жіноча роль — драма		Номінація
	2015	Найкраща жіноча роль другого плану	Крізь сніг	Номінація
Премія Гільдії кіноакторів США	2003	Найкращий акторський ансамбль в ігровому фільмі	Адаптація	Номінація
	2008	Найкраща жіноча роль другого плану	Майкл Клейтон	Номінація
	2009	Найкращий акторський склад у ігровому фільмі	Загадкова історія Бенджаміна Баттона	Номінація
	2012	Найкраща жіноча роль	Щось не так з Кевіном	Номінація
	2015	Найкращий акторський склад в ігровому фільмі	Готель «Гранд Будапешт»	Номінація
Венеційський кінофестиваль	1991	Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль	Едуард II	Перемога

Коментарі

Дерек зробив з мене актрису, яка знімає фільми, або ж, іншими словами, дозволив мені, актрисі, брати участь у створенні фільму — це те, про що я мріяла.
В момент знімання у мене стався напад клаустрофобії. Його викликала вінчальна сукня. І мені захотілося її обрізати, обкраяти … Я її обрізала, і почала крутитися, на щастя, оператори весь цей час не припиняли знімати.
They perform brilliantly in this violent, horrifying, ultimately inspiring film — an eloquent, complex and profoundly negative statement on war.
Orlando would be unimaginable without Swinton in the title role. Her radiant, androgynous beauty makes every scene look like an Old Master portrait, and her charismatic character is touched with grace, gravity and a nimble humor.
She creates an entirely original character, one who works so hard on her image that womanhood itself becomes just another role. It's one of the finest performances of the year.
Tilda Swinton is almost unrecognizable as the sharp-tongued proprietor of a drinking club Bacon frequents.
Tilda Swinton gives a remarkable performance — or four performances — reprising the same character in different but simultaneous worlds.
Tilda Swinton is the perfect character for The Absent Presence, because she looks so androgenous and also Aryan, which is important, as the film is about questions of identity.
The greatest impression is likely to have been made by the White Witch. 'Her face was white, not merely pale,' Lewis writes, 'but white like snow or paper or icing sugar, except for her very red mouth. It was a beautiful face in other respects, but proud and cold and stern. ' He might have been describing the mature Tilda Swinton, who was born to play this role.

Примітки

Murray Edwards College | Notable alumnae
. thepeerage.com. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 27 квітня 2017.
. The Guardian (англ.). 8 жовтня 2005. 0261-3077. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 27 квітня 2017.
. www.electricscotland.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2021. Процитовано 27 квітня 2017.
. The Independent (англ.). 3 квітня 2010. Архів оригіналу за 21 грудня 2017. Процитовано 27 квітня 2017.
(англ.). www.berwickshirenews.co.uk. Архів оригіналу за 16 липня 2017. Процитовано 27 квітня 2017.
. www.ahds.rhul.ac.uk. Архів оригіналу за 26 лютого 2015. Процитовано 27 квітня 2017.
Кирилл Разлогов. . otkakva.ru (рос.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2009. Процитовано 3 квітня 2022.
Washington Post [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Washington Post
Див. Статтю про актрису [ 28 січня 2021 у Wayback Machine.]
femaleperversions.html Nashville Scene [ 10 грудня 2017 у Wayback Machine.]
San Francisco Chronicle, Oct. 9, 1998 [ 2022-02-05 у Wayback Machine.]
BBC Films [ 21 січня 2021 у Wayback Machine.]
Див. Інтерв'ю
The Guardian [ 14 лютого 2008 у Wayback Machine.]
До. С. Льюїс. Хроніки Нарнії. — М.:ЕКСМО, 2002. —
(італ.). darumaview.it. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 грудня 2015.
(італ.). velvetcinema.it. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 5 грудня 2015.
Jacomina, Kristina (5 жовтня 2016). Doctor Strange Movie: Tilda Swinton Supports Film's Whitewashing?. Morningledger.com. Процитовано 12 січня 2017.^{[недоступне посилання]}
Berlinale: 1988 Juries. berlinale.de (англ.). Процитовано 21 січня 2021.
(англ.). Moscow International Film Festival. Архів оригіналу за 3 квітня 2014.
(англ.). Festival de Cannes. Архів оригіналу за 3 квітня 2014.
. Spanglefish.com (англ.). 23 серпня 2008. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
. Киноафиша (рос.). 14 листопада 2008. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
. Daily Express. 8 червня 2008. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 11 лютого 2011.
. Tilda Swinton—IMDb (англ.). 25 квітня 2019. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 21 січня 2021.

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Тільда Свінтон

Тільда Свінтон на сайті IMDb (англ.)
Tilda Swinton: ITV Anglia video interview at the 2008 Cambridge Film Festival [ 18 лютого 2009 у Wayback Machine.]
BFI: Tilda Swinton [ 4 серпня 2011 у Wayback Machine.]
TildaSwinton.Net [ 4 серпня 2011 у Wayback Machine.]
, BAFTA webcast, 27 November 2007
From The Guardian [ 9 січня 2008 у Wayback Machine.]
From BBC (2004) [ 26 січня 2012 у Wayback Machine.]
From NarniaWeb (2005) [ 18 лютого 2009 у Wayback Machine.]
From Dark Horizons (2005) [ 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про британського актора або акторку.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[9] Дерек зробив з мене актрису, яка знімає фільми, або ж, іншими словами, дозволив мені, актрисі, брати участь у створенні фільму — це те, про що я мріяла.

[10] В момент знімання у мене стався напад клаустрофобії. Його викликала вінчальна сукня. І мені захотілося її обрізати, обкраяти … Я її обрізала, і почала крутитися, на щастя, оператори весь цей час не припиняли знімати.

[12] They perform brilliantly in this violent, horrifying, ultimately inspiring film — an eloquent, complex and profoundly negative statement on war.

[14] Orlando would be unimaginable without Swinton in the title role. Her radiant, androgynous beauty makes every scene look like an Old Master portrait, and her charismatic character is touched with grace, gravity and a nimble humor.

[17] She creates an entirely original character, one who works so hard on her image that womanhood itself becomes just another role. It's one of the finest performances of the year.

[19] Tilda Swinton is almost unrecognizable as the sharp-tongued proprietor of a drinking club Bacon frequents.

[21] Tilda Swinton gives a remarkable performance — or four performances — reprising the same character in different but simultaneous worlds.

[23] Tilda Swinton is the perfect character for The Absent Presence, because she looks so androgenous and also Aryan, which is important, as the film is about questions of identity.

[25] The greatest impression is likely to have been made by the White Witch. 'Her face was white, not merely pale,' Lewis writes, 'but white like snow or paper or icing sugar, except for her very red mouth. It was a beautiful face in other respects, but proud and cold and stern. ' He might have been describing the mature Tilda Swinton, who was born to play this role.

[[https://www.murrayedwards.cam.ac.uk/about/notable-alumnae_Murray_Edwards_College_|_Notable_alumnae]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] Murray Edwards College | Notable alumnae

[:1-2] . thepeerage.com. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 27 квітня 2017.

[3] . The Guardian (англ.). 8 жовтня 2005. 0261-3077. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 27 квітня 2017.

[4] . www.electricscotland.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2021. Процитовано 27 квітня 2017.

[5] . The Independent (англ.). 3 квітня 2010. Архів оригіналу за 21 грудня 2017. Процитовано 27 квітня 2017.

[6] (англ.). www.berwickshirenews.co.uk. Архів оригіналу за 16 липня 2017. Процитовано 27 квітня 2017.

[7] . www.ahds.rhul.ac.uk. Архів оригіналу за 26 лютого 2015. Процитовано 27 квітня 2017.

[otkakva-8] Кирилл Разлогов. . otkakva.ru (рос.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2009. Процитовано 3 квітня 2022.

[11] Washington Post [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

[13] Washington Post

[15] Див. Статтю про актрису [ 28 січня 2021 у Wayback Machine.]

[16] rversions.html Nashville Scene [ 10 грудня 2017 у Wayback Machine.]

[18] San Francisco Chronicle, Oct. 9, 1998 [ 2022-02-05 у Wayback Machine.]

[20] BBC Films [ 21 січня 2021 у Wayback Machine.]

[22] Див. Інтерв'ю

[24] The Guardian [ 14 лютого 2008 у Wayback Machine.]

[26] До. С. Льюїс. Хроніки Нарнії. — М.:ЕКСМО, 2002. —

[27] (італ.). darumaview.it. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 грудня 2015.

[28] (італ.). velvetcinema.it. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 5 грудня 2015.

[29] Jacomina, Kristina (5 жовтня 2016). Doctor Strange Movie: Tilda Swinton Supports Film's Whitewashing?. Morningledger.com. Процитовано 12 січня 2017.^{[недоступне посилання]}

[30] Berlinale: 1988 Juries. berlinale.de (англ.). Процитовано 21 січня 2021.

[31] (англ.). Moscow International Film Festival. Архів оригіналу за 3 квітня 2014.

[32] (англ.). Festival de Cannes. Архів оригіналу за 3 квітня 2014.

[33] . Spanglefish.com (англ.). 23 серпня 2008. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 21 січня 2021.

[34] . Киноафиша (рос.). 14 листопада 2008. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.

[35] . Daily Express. 8 червня 2008. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 11 лютого 2011.

[36] . Tilda Swinton—IMDb (англ.). 25 квітня 2019. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 21 січня 2021.

[1]