навчався найкраща поема Йоґанн Вольфґанґ фон ҐетеJohann Wolfgang von GoetheІм я при народженнінім Johann Wolfgang Goethe

~~|навчався=~~ ~~|найкраща поема=~~

Йоґанн-Вольфґанґ фон Ґете
Johann Wolfgang von Goethe

Ім'я при народженні	нім. Johann Wolfgang Goethe
Народився	28 серпня 1749(1749-08-28)^[1]^[2]^[…] Франкфурт-на-Майні, Священна Римська імперія
Помер	22 березня 1832(1832-03-22)^[1]^[2]^[…] (82 роки) Ваймар, Священна Римська імперія ·інфаркт міокарда
Поховання	мисливський будиночок біля міста Ільменау
Країна	Герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське
Національність	німець
Діяльність	поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст
Сфера роботи	анатомія, метеорологія, геологія і фізика
Alma mater	Лейпцизький університет (1768) і Страсбурзький університет (1771)
Мова творів	німецька
Напрямок	романтизм
Жанр	роман, лірика, драма і трагедія
Magnum opus	Фауст, Страждання молодого Вертера, ^d, ^d, Prometheus^[d], ^d, ^d, ^d, Еґмонт, ^d, Вільшаний цар і ^d
Членство	Леопольдина, ^d, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук, Прусська академія наук, Німецький археологічний інститут, масонство, ^d, ^d, Варшавське товариство друзів науки, Російська академія наук, ^d^[5], ^d^[6] і Аркадська академія
Конфесія	лютеранство
Рід	Гете^[d]
Батько	Йоґанн Каспар Ґете
Мати	Катаріна Елізабет Ґете
Родичі	^d
Брати, сестри	Корнелія Шлоссер
У шлюбі з	Крістіана Вульпіус
Діти	Август фон Ґете
Автограф
Нагороди



Йоганн Вольфганг фон Гете у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гете (прізвище).

Йо́ганн Во́льфганг фон Гете, або Йо́ґанн Во́льфґанґ фон Ґете (нім. Johann Wolfgang von Goethe, МФА: [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ(k) fɔn ˈɡøːtə] ( прослухати); 28 серпня 1749(17490828), Франкфурт-на-Майні — 22 березня 1832, Веймар) — німецький поет, драматург, прозаїк, науковець, державний діяч, театральний режисер і критик. Серед його творів — епічні та ліричні вірші, проза та віршові драми, мемуари, автобіографія, літературна та естетична критика, трактати з ботаніки, анатомії та кольору, чотири романи. Крім того, відомі численні літературні та наукові фрагменти, понад 10 000 листів і близько 3 000 малюнків. Гете вважають найбільшим німецьким літературним діячем сучасності, засновником сучасної німецької літератури, лідером і одним із перших учасників романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником рослин. Перша його велика наукова робота про метаморфози рослин була опублікована в 1788 році після повернення Гете з турне Італією.

Протягом перших десяти років у Веймарі Гете був членом таємної ради герцога, засідав у військових і дорожніх комісіях, наглядав за повторним відкриттям срібних копалень у сусідньому місті Ільменау і здійснив ряд адміністративних реформ у Єнському університеті. Він також узяв участь у плануванні ботанічного й відновленні Палацу дожів, що в 1998 році потрапив у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У 1791 році був призначений директором театру у Веймарі, а в 1794 році познайомився з відомим драматургом, істориком і філософом Фрідріхом Шиллером. У цей період Ґете опублікував свій другий роман «Wilhelm Meisters Lehrjahre», а в 1808 році — першу частину найзнаменитішої драми «Фауст». Його бесіди та велика кількість спільних починань із Шиллером, Фіхте, Гердером, Александром фон Гумбольдтом, Вільгельмом фон Гумбольдтом і Фрідріхом Шлегелем протягом 1790-х років мали спільну назву — «веймарський класицизм».

Цей велетень був міністром у карликовій німецькій державі. Він ніколи не міг рухатися вільно. Про сидячого на троні Юпітера Фідія в Олімпії казали, що, якби він колись раптом встав, він проломив би головою дах храму. Таким самим було становище Гете у Веймарі: якби він колись раптом повстав зі свого нерухомого спокою і випростався, то пробив би державний дах або, що ще ймовірніше, розбив би собі ним голову. (Генріх Гейне)

Він був яскравим прикладом того, як античні ідеали збагачували сучасну культуру. ()

Життєпис

Будинок у Франкфурті-на-Майні, у якому народився Гете

Йоганн Каспар Гете, мініатюра Георга Фрідріха Шмолля, 1775

Йоганн Вольфганг фон Гете народився в старому німецькому торговельному місті Франкфурті-на-Майні в сім'ї заможного бюргера (1710–1782), імперського радника, колишнього адвоката. Мати — Катерина Елізабет Гете (уроджена Текстор; 1731–1808). Батько Гете був педантичною, вимогливою, неемоційною, але чесною людиною. Від нього сину передалася тяга до знань. Мати прищепила синові любов до творення оповідей, була для нього прикладом сердечної теплоти та мудрості. Одним із прямих предків Гете по матері (у десятому поколінні) був видатний німецький художник XVI століття Лукас Кранах Старший (1472–1553), про що сам поет не знав.

Гарно обставлений будинок мав велику бібліотеку, завдяки якій письменник рано познайомився з «Іліадою» Гомера, з «Метаморфозами» Овідія, прочитав в оригіналі твори Вергілія. Його батько був із тих, хто, не задовольнивши свої амбіції, намагався дати дітям більше можливостей і повноцінну освіту.

У 1765 році Йоганн вступив до Лейпцизького університету, свою вищу освіту завершив у Страсбурзькому університеті в 1770 році, де захистив дисертацію на звання доктора права.

У Франкфурті Гете серйозно захворів. За півтора року, проведеного в ліжку через декілька рецидивів, його відносини з батьком значно погіршилися.

Зустріч з Гердером, який ознайомив Гете зі своїми поглядами на поезію й культуру, була переломним моментом у творчості Гете. Він знайомиться з молодими письменниками (, Вагнером), у ньому прокидається зацікавлення народною поезією, уплив якої відчувається у вірші «Heidenröslein» («Степова рожечка») та ін., а також зацікавлення Оссіаном, Гомером, Шекспіром. Він у захваті від пам'яток готики — «Von deutscher Baukunst D. M. Erwini a Steinbach» (про німецьке мистецтво будування , 1771). Наступні роки минають в інтенсивній літературній праці.

У 1775 році Гете був запрошений до , герцога Саксен-Веймар-Ейзенаху. Він став першим міністром герцога, отримав титул таємного радника. Дослідник творчості Гете так пояснив мотиви цього вчинку: «Від'їжджаючи до Веймара, Гете плекав надію домогтися радикального поліпшення суспільних відносин хоча б на невеликому клаптику німецької землі, у володіннях Карла-Августа, для того щоб цей клаптик землі послугував зразком для всієї країни й проведені там реформи стали прологом загальнонаціональної перебудови німецького життя». Переконавшися, що це було утопією, Гете поступово обмежує свою державну службу, залишаючи за собою лише театр і навчальні заклади. Таким чином Гете оселився у Веймарі, де й провів решту свого життя.

1806 року Йоганн одружився з Крістіаною Вульпіус. До того часу вони вже мали кількох дітей.

6 березня 1832 року Гете застудився під час заміської прогулянки в екіпажі, а 22 березня помер у Веймарі. 26 березня труну з тілом Гете помістили в герцогську усипальницю поруч з прахом Шиллера.

Буря і натиск

У перших віршах і драмах Гете відчувався деякий вплив наслідувальної . У 1770–1775 рр. він захоплювався демократичною естетикою Йоганна Готфріда Гердера, був тісно пов'язаний з рухом «Буря і натиск», боровся за національну самобутність німецької літератури.

Лірика Гете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо вагомий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, феодально роздроблена Німеччина. В основу новаторської історичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773) покладено ідею об'єднання країни; тут уперше в німецькій драматургії XVIII ст. поряд з героєм-бунтарем виступає народ.

Світову славу Гете приніс роман «Страждання молодого Вертера» (1774 рік), у якому відбилася глибока соціальна трагедія цілого покоління німецької молоді. Роман, здебільшого автобіографічний, має величезний успіх. Фігура головного героя народжує цілу хвилю наслідування, аж до здійснення самогубств. У соціальній психології навіть з'явилося таке поняття, як «ефект Вертера» (або «синдром Вертера») — масивна хвиля наслідуваних самогубств, які відбуваються після самогубства, широко висвітленого по телебаченню або інших ЗМІ. На схилі років Гете розповів у «Поезії і правді» про те, що він написав «Страждання юного Вертера», щоб звільнитися від думки про самогубство, яка переслідувала його.

Веймарський період

З 1775 року Гете назавжди оселився у Веймарі, став міністром в уряді герцога Карла-Августа. У Веймарі Гете брав активну участь у політичному житті герцогства, управляв військовою колегією, керував дорожнім будівництвом.

Розчарувавшись в індивідуалістичному бунтарстві «Бурі й натиску», Гете мріяв про мирні суспільні реформи. У Веймарський період особливо поглиблюються суперечності його світогляду.

«Веймарські класики»: Шиллер, Вільгельм і Александер фон Гумбольдти та Гете

Прояви консервативних поглядів Гете найбільш помітні у творах, спрямованих проти Великої французької революції (, 1793 р.; , 1797 р. та ін.). Усвідомлюючи закономірність виступу третього стану, який штурмом захопив Бастилію, Гете засуджував вождів повсталого Парижа та .

У найкращих творах він вірний демократично-народницьким ідеалам. Народні мелодії, щирі й гуманні почуття надалі звучать у його поезії 80-х років («Вільшаний король (балада)», і т. д.). Під час подорожі до Італії Гете завершує (1787) і героїчну трагедію «Егмонт» (1788), пройняту пафосом боротьби народу проти . Тоді ж формується класицизм Гете. Захоплення античністю зближує його в 90-х роках із Йоганном-Фрідріхом Шиллером. Проте, зважаючи на (1790), (1797) та інші твори, на відміну від Шиллера, Гете приваблювали насамперед життєствердні, чужі аскетизмові характери античної культури.

У 1795–1796 роках Гете написав роман , другу частину якого завершив у 1821–1829 роках. В останній період свого життя Гете працював над автобіографічною книгою (1811–1831), створив ліричний цикл (1814), а також низку розвідок з питань світової, зокрема слов'янської, літератури й фольклору.

Пам'ятник Йоганнові Вольфгангу фон Гете в Берліні

Фауст

Докладніше: Фауст (трагедія Гете)

Найбільше художнє досягнення Гете — грандіозна драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все життя (з 1773 до 1831 року). Узятий з народної легенди образ ученого-чарівника Фауста в драмі Гете зазнає складної еволюції, утілюючи суперечливий розвиток світогляду самого поета й боротьбу ідей, властиву бурхливій епосі кінця XVIII — початку XIX століття. Служіння науки народові, глибока віра у творчі сили людини, у краще майбутнє — ідейний висновок поеми.

Твори Гете сповнені глибокого філософського змісту. Теоретичне осмислення ним дійсності є діалектичним. Природу, суспільне життя, духовний світ людей він розглядав у безперервному розвитку, як постійну зміну форм, боротьбу протилежних начал — життя і смерті, минулого і майбутнього, нового і старого. Його світорозуміння було значно глибшим, ніж діалектичний ідеалізм Гегеля, бо, на відміну від Гегеля, Гете відстоював, хоч і не послідовно, з ваганнями, позиції матеріалізму, особливо в теорії пізнання й естетиці.

«Фауст» — це твір, над яким автор працював майже все своє життя. Основою сюжету у творі є суперечка Господа й Мефістофеля, між якими виникає питання, чи зможе Мефістофель звести Фауста на злу дорогу життя, у якого, на думку Господа, добра душа. «Зведи його на стежку зла. Знай, сам ти осоромишся натомість: в душі, що прагне потемки добра». Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дозволити пізнати найвищу насолоду життя. Якщо Фауст хоча б одну мить визначить прекрасною, Мефістофель забере його душу. «Я буду змушений гукнути: „Спинися, мить! Прекрасна ти!“». Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання, тому саме в такий спосіб Мефістофель спробував розбудити хтиву пристрасть Фауста, що примусить забути його високий обов'язок людини. Повернувши за допомогою Мефістофеля молодість, Фауст закохується в молоду, привабливу дівчину на ім'я Маргарита. Для Фауста Маргарита стає втіленням краси й повноти життя. Підкоривши Маргариту та домігшися її любові, Фауст відчуває до неї щире й глибоке почуття. Але навіть кохання не може стати єдиним сенсом його життя, і він, перебуваючи поряд із нею, так і не сказав: «Спинися, мить! Прекрасна ти!» А от Маргарита ладна на все заради Фауста: задля кохання вона забула навіть про матір та брата. А Фауст — навпаки, учинивши злочин (убивство брата Маргарити), тікає, залишивши кохану в найважчий для неї час. Із розпачу Маргарита вбиває свою дитину, через що потрапляє до в'язниці. Дізнавшись про Маргариту, Фауст вирішує врятувати кохану, але Маргарита визнала свою провину й готова понести кару. Навіть після смерті почуття до Фауста не згасають, тож, коли він помирає, саме вона проводить його на небеса.

Гете як натураліст

Кольорове коло, символізує людський розум і життя душі. Малюнок Гете, 1809

Goethe є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Йоганн Вольфганг фон Гете.
Перегляньте таксони, приписувані цьому автору, в International Plant Names Index (IPNI).

Для численних праць Гете з природознавства характерне діалектичне уявлення про єдність рослинного й тваринного світу, визнання поступального розвитку живої природи. Гете вперше описав міжщелепну кістку людини, установив подібність у будові черепа людини й тварини, створив т. зв. хребетну теорію походження черепа, експериментально довів уплив середовища на будову й забарвлення квітів, запровадив науковий термін «морфологія» — учення про форму (, 1790; , 1795).

Перу Гете належить книга (1810), присвячена різноманітним оптичним явищам, як-от заломлення, хроматична аберація тощо. Гете сперечався з ньютонівським ученням про колір. Історична частина його праці має значення й у наш час, тому що в ній на тлі вчення про колір, яке Гете ставив в основу розуміння природи, Гете дав яскравий, самостійно пророблений, для свого часу багато в чому новий нарис історії розвитку наукового уявлення про природу.

Гете був членом Геттінгенської академії наук.

Нащадки Гете

У Йоганна Вольфганга Гете та його дружини Крістіани народилося п'ятеро дітей. Діти, що народилися після старшого сина , не вижили: одна дитина народилася мертвою, решта померли протягом кількох днів або тижнів. В Августа народилося троє дітей: , та Альма. Август помер за два роки до смерті свого батька в Римі. Його дружина Оттілія Гете народила після смерті чоловіка від іншого чоловіка доньку Анну Сибіллу, яка померла через рік. Діти Августа й Оттілії не вступали в шлюб, тому рід Гете по прямій лінії обірвався в 1885 році.

Фрідріх Георг (нар. 1657) (ще 8 братів і сестер) | + ______________|_______________________ | | | Йоганн Вольфганг Корнелія діти, що не вижили + Крістіана Вульпіус | |____________________________________________ | | чотири дитини, що не вижили + Оттілія фон Погвіш |_______________________________ | | | Альма

Гете і масонство

23 червня 1780 року Гете був посвячений до веймарської масонської ложі «Амалія». На думку деяких дослідників, причиною цього послужило його знайомство з філософом і публіцистом Йоганном Гердером. Сама масонська розписка Гете датована 11 лютого 1783 року. Морамарко писав про нього у своїй знаменитій книзі «Масонство в його минулому в сьогоденні»:

Відомий його лист, написаний на наступний день до коханої, у якому він повідомляє їй про подарунок — пару білих рукавичок, отриманих під час обряду ініціації. Гете був гарячим прихильником масонства до останніх днів життя, пишучи для своєї ложі гімни й промови. Володіючи високими ступенями посвяти в системі суворого масонства, він тим не менше сприяв реформі Шредера, спрямованій на відновлення примату перших трьох універсальних ступенів ордена. В 1813 році біля труни покійного брата Віланда поет виголосив у масонську храмі знамениту промову «У пам'ять брата Віланда».

Творчість Гете

Рання творчість

Першим значним твором Гете цієї нової пори був «Гец фон Берліхінген» (спочатку «Gottfried von Berlichingen mit der eisernen Hand»), (1773) — драма, котра справила на сучасників величезне враження. Вона висуває Гете в перші ряди німецької літератури, ставить його на чолі письменників періоду «Бурі і натиску». Своєрідність цього твору, написаного прозою в манері історичних хронік Шекспіра, не стільки в тому, що воно реабілітує національну старовину, драматизуючи історію лицаря XVI століття, а скільки в тому, що ця драма, виникаючи за межами літератури рококо, вступає також у суперечність із літературою Просвітництва, найбільш впливовим досі плином культури. Образ борця за соціальну справедливість — типовий образ літератури Просвітництва — отримує в Гете незвичайну інтерпретацію. Лицар Гец фон Берліхінген, засмучений станом справ у країні, очолює селянське повстання; коли ж останнє набуває гострих форм, відходить від нього. Встановлений правопорядок тріумфує: перед ним так само безсилий революційний рух мас, витлумачений в драмі як розв'язаний хаос, і особистість, яка намагається протиставити йому «свавілля». Гец знаходить свободу не у світі людей, а в смерті, в злитті «з матір'ю-природою». Значення має прикінцева сцена п'єси: Гец виходить із в'язниці в сад, бачить безмежне небо, його оточує жива природа:

Господи Всемогутній, як добре під Твоїм небом, яка хороша свобода! Дерева розпускають бруньки, весь світ сповнений сподівань. Прощавайте, дорогі! Коріння моє підрубане, сили мене залишають.

Останні слова Геца:

О, яке небесне повітря! Свобода, свобода!

Твори

Клавіго (1774)
Егмонт (1788)
Досвід про метаморфозу рослин (1790)
Рейнеке-лис [de] (1792)
Герман і Доротея (1794)
Фауст (1774–1832)
До теорії кольору (нім. Zur Farbenlehre, 1810)
Західно-східний диван (1819)
Автобіографія

Переклади Гете в Україні

Уже на початку XIX ст. Гете був широко відомий в Україні. 1827 року його було обрано почесним членом Ради Харківського університету.

Про переклади Гете українською можна довідатися з бібліографічної праці Володимира Дорошенка «Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях», яку було опубліковано в 1932 році до сторіччя від дня смерті Гете.

Перший переспів з Гете українською мовою належить Петру Гулаку-Артемовському — балада «Рибалка» (1827).

Баладу «Лісовий король» в українському перекладі було надруковано окремим виданням у Львові в 1838 році, автор перекладу — український мовознавець, греко-католицький священник Йосип Левицький. Таку ж назву дав своєму перекладу балади Гете Борис Грінченко — «Лісовий цар», а Пантелеймон Куліш назвав баладу «Вільшаний цар».

У дореволюційні часи з переспівами й перекладами Гете українською мовою виступали також Павло Білецький-Носенко, Юрій Федькович, Володимир Шашкевич, Костянтин Думитрашко, Пантелеймон Куліш, Степан Чарнецький, Никанор Грабовський та інші. Тарас Шевченко називав Гете «великим», знав і любив його твори, особливо «Фауста». Невтомним популяризатором Гете був Іван Франко, який переклав багато його поезій, усю першу частину й уривки з другої частини «Фауста» і написав розвідку про цей твір. Франкові переклади творів Гете дослідив Леонід Рудницький у фундаментальній праці «Іван Франко і німецька література», виданій 1974 року в Мюнхені.

Після революції 1917 року твори Гете перекладали Максим Рильський, Микола Терещенко, Дмитро Загул, Євген Дроб'язко, Василь Стус, Юрій Прохасько та ін. Перший повний переклад «Фауста» українською мовою зробив Микола Лукаш.

Прозові твори Гете «Страждання молодого Вертера» та «Літа науки Вільгельма Майстера» переклав Сидір Сакидон.

Гете підтримував дружні зв'язки з уродженцем Закарпаття Іваном Орлаєм.

Бібліографія

Велике Ваймарське видання творів Гете налічує 143 томи. Зокрема, він написав понад 3000 віршів.

Основні художні твори

Страждання юного Вертера (1774)
Фауст (1774–1831)
Іфігенія в Тавриді (1779–1786)
Торквато Тассо (1780–1789)
Вільшаний король(балада),1782
Егмонт (1788)
(1790)
(1795–1796)
Поезія і правда (1811–1833)
(1814–1819)
(1821–1829)

Наукові праці

(1790)
(1795)
(1810)

Гете у світовому мистецтві

Твори Гете покладені на музику багатьма визначними композиторами світу: Бетховеном (увертюра ), Гуно (опера «Фауст»), Шубертом («Гретхен за прялкою» — перший шедевр Шуберта й перша велика німецька пісня), Шуманом (ораторія ) та інші.

Екранізація творів Гете

Твори Гете багаторазово екранізовані. Фільм російського кінорежисера Олександра Сокурова , знятий німецькою мовою і з європейськими акторами, отримав найвищу нагороду на Венеційському кінофестивалі 2011 року — «Золотий лев».

Нагороди

Ордена Почесного легіону, офіцерський хрест (Франція; 1808)
Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське; 1816)
, великий хрест (Королівство Баварія; 1827)
Орден Святої Анни 1-го ступеня (Російська імперія)
Орден Леопольда (Австрія), командорський хрест

Офіцерський хрест ордена Почесного легіону
Орден Святой Анны 1-го ступеня
Командорський хрест ордена Леопольда
Зірка великого хреста ордена Білого Сокола
Великий хрест ордена Громадянських заслуг Баварської корони

Вшанування пам'яті

Іменем Гете названі:

Гете-Інститут — німецька громадська організація, метою якої є популяризація німецької мови за кордоном та підтримка міжнародної культурної співпраці різних країн з Німеччиною
Гетеанум — інтернаціональний антропософський центр в передмісті Базеля, Дорнасі
Гетит — мінерал класу оксидів та гідроксидів
3047 Гете — астероїд головного поясу, відкритий 24 вересня 1960 року
Гете — гігантський кратер на Меркурії

Вулиці

Вулиця Йоганна Вольфганга Ґете у Києві.
Вулиця Гете у містах Кривий Ріг, Суми, Чернівці.

Література

Якимович Т. К. Гете Йоганн Вольфганг // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 416—417.
Ґете Йоганн Вольфганг фон // УСЕ. Універсальний словник-довідник. — 4-е видання. — 2006. — С. 348.
Шалагінов Б. Б. Шлях Гете: Життя. Філософія. Творчість. — Харків: Ранок, 2003. — 287 с.
Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. — К.: Вежа, 2002. — 149 с.
Йоганн Вольфганг фон Гете: Кат. книжк. вид. / ред.: К. Я. Кусько, Б. Якимович; уклад.: М. Колодій, З. Домбровська; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Наук. б-ка. — Л., 2001. — 255 c. — (Сер. «Кат. книгозбір.»; Ч. 1).
Олена Серова. Філософія музики у творчості Йоганна Вольфганга Гете [ 11 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Штейнер Р. Очерк теории познания Гётевского мировоззрения. — М.: Парсефаль, 1993. — 142 с.
Абашнік В. О. Актуальність філософії Й.В. фон Гете (1749—1832) // Соціально-філософське осмислення сучасних цивілізаційних процесів: Матеріали Міжвузівського науково-практичного семінару «Соціально-філософські проблеми сучасної цивілізації» (Харків, 23 листопада 2018 р). — Харків: ХНАДУ, 2019. — С. 102—104.

Посилання

Ґете, Йоганн Вольфґанґ // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 442. — .
«П'ятницьке товариство» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 299.
Життєпис і твори Йоганна Вольфганга фон Гете в бібліотеці «Українського Центру» [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.]
Й.-В.Гете. Фауст. Посвята [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.]
Йоганн Вольфґанґ фон Ґете - книги та біографія Книгарня «Є»

Твори

Йоганн Вольфґанґ Ґете «Чтиво»
Щаслива подія. (Перше знайомство з Шиллером) (укр. переклад): http://maysterni.com/publication.php?id=50258 [ 1 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Лист Шиллера до Гете — про його творчу природу (укр. переклад): http://maysterni.com/publication.php?id=50259 [ 1 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Gedichte von Johann Wolfgang von Goethe (Ausgabe letzter Hand; West-östlicher Divan) [ 17 травня 2014 у Wayback Machine.] (нім.)
Werke von Goethe [ 19 жовтня 2008 у Wayback Machine.] (нім.)
Твори Гете [ 17 січня 2012 у Wayback Machine.] (нім.)
Твори Гете в перекладі Василя Стуса [ 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]
Твори Гете в перекладі Максима Рильського [ 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]
Твори Гете в перекладі Михайла Ореста [ 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]
Твори Гете в перекладі Василя Мисика [ 18 листопада 2012 у Wayback Machine.]
Фавст Гете в перекладі Дмитра Загула
Творчість Йоганна фон Гете онлайн [ 19 травня 2013 у Wayback Machine.]
Й.-В. Гете. Природа і мистецтво. Переклад Максима Рильського
Фавст (вид. 1907). Йоганн Вольфґанґ Ґете (пер. Степан Чернецький)

Посилання в тексті

Deutsche Nationalbibliothek Record #118540238 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302d:Track:Q36578
Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
Jean Wolfgang Goethe de — ministère de la Culture.
d:Track:Q2886420d:Track:Q384602
SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
http://biodiversitylibrary.org/page/37104235
https://www.kunstverein-sachsen.de/chronik/1828-1946.html
BeWeB
d:Track:Q77541206
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 30 січня 2024.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 8 січня 2020.
Йоганн Вольфганг фон Гете в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
Йоганн Вольфганг фон Гете в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
. Архів оригіналу за 12 травня 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
Лілія Хомишинець. «Літературні» синдроми людства. «Друг читача». 26-09-2011 [ 24 грудня 2011 у Wayback Machine.] (укр.)
. Архів оригіналу за 18 листопада 2012. Процитовано 20 лютого 2012. Бібліотека української літератури. «Йоганн Вольфганг Гете. Біографія — життєвий і творчій шлях» (укр.)
Insel Verlag, Frankfurt am Main 2004, S. 742.(нім.)
IPNI, Goethe
У Корнелії народилося двоє доньок: Марія Анна Луїза і Катарина Елізабет Юлія. У Луїзи в шлюбі з Людвігом Ніколовіусом народилося дев'ятеро дітей. Четверо з них померло рано або не мали дітей. Нащадки тих, що залишилися, живі до сьогодні.
Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях : спроба бібліографії : (з нагоди столітньої річниці смерти поета) / зладив Володимир Дорошенко.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 16 жовтня 2015.
Вибіркові спорідненості / 3 німецької переклав Юрко Прохасько. Львів: «Апріорі», 2019. — 200 с.
. Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2017.
. Архів оригіналу за 17 червня 2012. Процитовано 13 лютого 2012. Франц Шуберт в енциклопедії «Кругосвет» (рос.)
. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 20 лютого 2012. Релігія в Україні. «В Україні вперше виконали „Сцени з Фауста“ Гете Роберта Шумана». 27.09.2010 (рос.)
. Архів оригіналу за 16 жовтня 2007. Процитовано 13 лютого 2012. Екранізації творів Гете на КиноПоиск.Ru (рос.)
. Україна молода, № 161 за 13.09.2011. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 13 лютого 2012.
. Архів оригіналу за 18 листопада 2011. Процитовано 28 лютого 2012.
. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 12 лютого 2012. Mineralogy Database (англ.)
Lutz D. Schmadel. (3047) Goethe // Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — С. 251. — .
Goethe. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q17152639_citetype_Q1172284"_data-entity-id="Q36578"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]]</i>_[http://d-nb.info/gnd/118540238/_Record_#118540238]_//_Gemeinsame_Normdatei<span_class="wef_low_priority_links">_—_2012—2016.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]</div>-1] Deutsche Nationalbibliothek Record #118540238 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302d:Track:Q36578

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11905269k_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-2] Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q8513"_data-entity-id="Q2886420">[http://www.culture.gouv.fr/public/mistral/leonore_fr?ACTION=CHERCHER&FIELD_1=COTE&VALUE_1=LH/1163/7_Jean_Wolfgang_Goethe_de]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Міністерство_культури_Франції|ministère_de_la_Culture]].</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q2886420]][[d:Track:Q384602]]</div>-3] Jean Wolfgang Goethe de — ministère de la Culture.
d:Track:Q2886420d:Track:Q384602

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q8513_citetype_Q35127_citetype_Q36524_citetype_Q194166"_data-entity-id="Q29861311">SNAC<span_class="wef_low_priority_links">_—_2010.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q29861311]]</div>-4] SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311

[[http://biodiversitylibrary.org/page/37104235_http://biodiversitylibrary.org/page/37104235]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-5] ttp://biodiversitylibrary.org/page/37104235

[[https://www.kunstverein-sachsen.de/chronik/1828-1946.html_https://www.kunstverein-sachsen.de/chronik/1828-1946.html]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-6] ttps://www.kunstverein-sachsen.de/chronik/1828-1946.html

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q35127"_data-entity-id="Q77541206">BeWeB<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q77541206]]</div>-7] BeWeB
d:Track:Q77541206

[8] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 30 січня 2024.

[9] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 8 січня 2020.

[Britannica-10] Йоганн Вольфганг фон Гете в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)

[Britannica2-11] Йоганн Вольфганг фон Гете в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)

[Вільмонт-12] . Архів оригіналу за 12 травня 2012. Процитовано 20 лютого 2012.

[13] Лілія Хомишинець. «Літературні» синдроми людства. «Друг читача». 26-09-2011 [ 24 грудня 2011 у Wayback Machine.] (укр.)

[БУЛ-14] . Архів оригіналу за 18 листопада 2012. Процитовано 20 лютого 2012. Бібліотека української літератури. «Йоганн Вольфганг Гете. Біографія — життєвий і творчій шлях» (укр.)

[15] Insel Verlag, Frankfurt am Main 2004, S. 742.(нім.)

[16] IPNI, Goethe

[17] У Корнелії народилося двоє доньок: Марія Анна Луїза і Катарина Елізабет Юлія. У Луїзи в шлюбі з Людвігом Ніколовіусом народилося дев'ятеро дітей. Четверо з них померло рано або не мали дітей. Нащадки тих, що залишилися, живі до сьогодні.

[18] Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях : спроба бібліографії : (з нагоди столітньої річниці смерти поета) / зладив Володимир Дорошенко.

[19] . Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 16 жовтня 2015.

[20] Вибіркові спорідненості / 3 німецької переклав Юрко Прохасько. Львів: «Апріорі», 2019. — 200 с.

[21] . Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2017.

[22] . Архів оригіналу за 17 червня 2012. Процитовано 13 лютого 2012. Франц Шуберт в енциклопедії «Кругосвет» (рос.)

[23] . Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 20 лютого 2012. Релігія в Україні. «В Україні вперше виконали „Сцени з Фауста“ Гете Роберта Шумана». 27.09.2010 (рос.)

[24] . Архів оригіналу за 16 жовтня 2007. Процитовано 13 лютого 2012. Екранізації творів Гете на КиноПоиск.Ru (рос.)

[25] . Україна молода, № 161 за 13.09.2011. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 13 лютого 2012.

[26] . Архів оригіналу за 18 листопада 2011. Процитовано 28 лютого 2012.

[27] . Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 12 лютого 2012. Mineralogy Database (англ.)

[28] Lutz D. Schmadel. (3047) Goethe // Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — С. 251. — .

[GPN-29] Goethe. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.

[1]

[2]

[5]

[6]