Бі льче Золоте село в Україні Тернопільська область Чортківський район Більче Золотецька сільська громада Адміністративн

Бі́льче-Золоте́ — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Більче-Золотецька сільська громада. Адміністративний центр колишньої сільської ради. Розташоване на заході району, на річці Серет.

село Більче-Золоте

Герб Більче-Золотого

Резиденція Сапєги 1930-х років

Країна

Україна

Область

Тернопільська область

Район

Чортківський район

Громада

Більче-Золотецька сільська громада

Код КАТОТТГ

UA61060030010076032

Облікова картка

Більче-Золоте

Основні дані

Засноване

раніше 10 століття

Перша згадка

1482 (542 роки)

Населення

▼ 1785 (2014)

Площа

5.993 км²

Густота населення

334.06 осіб/км²

Поштовий індекс

48733

Телефонний код

+380 3541

Географічні дані

Географічні координати

^{H G O}

Середня висота
над рівнем моря

193 м

Водойми

Серет

Відстань до
районного центру

18 км

Найближча залізнична станція

Озеряни (Борщівський район)

Відстань до
залізничної станції

12 км

Місцева влада

Адреса ради

48733, Тернопільська обл, Чортківський р-н, с. Більче-Золоте, вул. Махнівка, буд. 101

Сільський голова

Склярик Орися Романівна

Карта

Більче-Золоте

Більче-Золоте

Мапа

Більче-Золоте у Вікісховищі

**Церква Святої Великомучениці Параскеви**

У 2001 році населення становило 2002 людини.

У Більче-Золотому є пам'ятка садового мистецтва державного значення — Більче-Золотецький ландшафтний парк. На околицях села — унікальна геологічна та археологічна пам'ятка — печера Вертеба.

Географія

Село розташоване на відстані 382 км від Києва, 89 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від міста Борщів. На північно-східній околиці села бере початок річка Керничка.

Сусідні населені пункти:

Олексинці		Глибочок
Мушкарів, Мишків	Пн	Висічка, Пищатинці, Стрілківці
	Зх Більче-Золоте Сх
	Пд
Юр'ямпіль	Монастирок	Блищанка

Клімат

Для села характерний помірно континентальний клімат. Більче-Золоте розташоване у «теплому Поділлі» — найтеплішому регіоні Тернопільської області.

Клімат Більча-Золотого
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.
Середній максимум, °C	−0,7	0,9	6,2	14,7	20,4	23,5	24,6	24,0	20,1	13,8	6,5	1,6
Середня температура, °C	−4,1	−2,5	2,1	9,4	14,8	18,1	19,3	18,6	14,8	9,1	3,3	−1,3
Середній мінімум, °C	−7,5	−5,9	−2	4,1	9,3	12,7	14,1	13,2	9,5	4,4	0,2	−4,2
Норма опадів, мм	32	30	32	52	73	97	96	63	53	35	34	37
Джерело: http://en.climate-data.org/location/264758/

Історія

Знахідки первісних людей

Докладніше: Більче-Золотецьке поселення трипільської культури

Тут виявлене найдавніше в Тернопільській області поселення середнього палеоліту (50 тисяч років тому), є знахідки пізнього палеоліту, 2 поселення трипільської культури, одне з яких у печері Вертеба. Розкопано курганні поховання ранніх скіфів (6 — 5 століття до нашої ери).

В урочищі Кадуби знайдено рештки Черняхівської культури.

Також відомі голіградської культури.

Період Київської Русі

На високому березі Серету збереглися залишки одного з найбільших на Поділлі Древньоруських городищ, які оточені потрійними ровами й валами. Під час розкопок тут знайшли енколпіон із зображенням чотирьох євангелістів по кутах.

Період Королівства Польського, Речі Посполитої

На початку 15 століття неподалік колишнього городища над річкою Серет, виникло поселення Більче, яке вперше згадується у історичних документах в 1482 році.

В другій половині 16 століття воно належало шляхетській родині Язловецьких. В 16 столітті селом володіли магнати Потоцькі. Тоді Більче входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства.

У 16 ст. в Більчому було збудовано замок, проте він не міг цілком оберігати село від нападів турків і татар. Ці набіги гальмували економічний розвиток села, завдавали страшного лиха його жителям.

За записами тодішніх реєстрів 1629 року тут було 37 осель, 1650-го їх залишилося всього 20. Під час панування Речі Посполитої в селі насаджувався католицизм і уніатство. 1600 року неподалік Більчого було засновано унійний монастир, руїни якого збереглися й досі (тепер це с. Монастирок).

У документах 1651 і 1652 років Більче згадується як містечко.

Селяни Більча брали активну участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648–1654 рр., у 1740-их допомагали опришкам і Олексі Довбушу. Збереглося багато легенд про перебування Олекси Довбуша в цій місцині. Кам'яну брилу на крутій прямовистій скелі Серету в народі й досі називають Довбушевою. До речі, це також язичницький жертовник, один з небагатьох, які збереглися ще в Україні).

Період Австрійський

Фамільний князівський склеп з каплицею в парку

1772 року в селі встановлено австрійську владу. За даними 1787 року, земельні угіддя Більча (з присілком Монастирком) становили 1817 моргів у тому числі 402 морги орної землі, 583 морги лук і городів. В селі було 249 селянських родин, які володіли рештою земель. В цей час існувала загальна військова повинність для всіх чоловіків від 14 років.

У 1810–1815 Більче-Золоте перебувало у складі Російської імперії. Багато селян через гноблення втікали на Правобережну Україну.

На початку 1850-их рр. маєток у Більчому на ім'я своєї матері купив магнат князь Леон Людвік Сапега, який ним адміністрував. У 1866 році більчецька громада подала скаргу на нього через позбавлення її сервітутів, проте селяни нічого не добилися.

Після смерті князя Л. Л. Сапеги власником маєтку був його син Адам (1828—1903).

У 1890-их роках Більче було віднесено до розряду містечок і воно отримало назву Більче-Золоте. Відомий львівський краєзнавець другої половини XIX століття Антоній Шнайдер склав для містечка проект герба: на срібному тлі мурована церква з трьома банями, над якою Господь Ісус Христос, що возноситься на небо.

Наприкінці 19 — початку 20 століття у містечку налічувалося 10 ткачів, які виготовляли полотно. Були також ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники.

У 1900 році в селі діяла народна трирічна школа.

У 1914–1917 окуповане Більче-Золоте — у складі Російської імперії.

Міжвоєнний період

В 1930 в селі працювали дві олійні та поміщицький млин. Було 12 ремісників:

2 стельмахи
3 ковалі
1 кравець та інші.

1 квітня 1930 р. в селі було оголошено страйк в фільварку Сапєги. Селяни вимагали підвищення зарплати. В цей час через важке становище селян почалася масова еміграція. За 1927–1938 з села виїхало більше, ніж 200 жителів за океан.

З 1932 року в селі діяла школа з двомовним навчанням, у якій усі основні дисципліни викладалися польською мовою, хоча українці прагнули вчитися рідною мовою.

Друга Світова Війна

З вересня 1939 року село під радянською окупацією. У 1940 році було створено артіль «Червона Зірка», що об'єднувала 40 сімей. В цей рік у селі також було відкрито дитсадок, клуб, бібліотеку, у школі запроваджувалася українська мова.

7 липня 1941 року окупація змінилася на німецько-нацистську. Радянська влада повернулася після 8 квітня 1944 року знову в село, починаючи жорстоку розправу над тими, хто не погоджувався з цим.

Радянський період

У 1967 році було збудовано Монумент праці. З 1951 в селі працює середня школа і бібліотека.

У 1958 році стала до ладу потужністю 530 кіловат.

Сучасний період

Зараз Більче-Золоте одне з найстаріших і найбільших сіл Чортківського району. В селі також приваблює спелеологів і туристів гіпсова печера Вертеба.

До 19 липня 2020 р. належало до Борщівського району.

З 12 вересня 2016 р. є центром Більче-Золотецької сільської громади.

Символіка

Герб

Використовувався з 1870-х років.

Автор — Антоні Шнайдер.

У срібному полі мурована церква з трьома банями, над якою Дух Господній, що возноситься в небо.

Цей символ нагадує про побудову в Більче церкви в ім'я Вознесіння Господнього.

Населення

У 1810 році в селі було 472 родини, 354 житлові будинки і 2012 мешканців.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2340 осіб, з яких 1036 чоловіків та 1304 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2183 особи.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,40 %
російська	0,55 %
білоруська	0,05 %

Єврейська громада

У Більче-Золотому єврейська громада була малочисельна і не надто впливова. Про появу євреїв у Більчі-Золотому бракує відомостей, найімовірніше, вони почали селитися тут щонайпізніше у 19 століття. У міжвоєнний період чисельність єврейського населення становила 20-30 сімей. Більшість з них займалися сільським господарством. Шість сімей шили хутряні вироби, переважно жупани для селян; чотири сім'ї орендували маслобійні. В Більче-Золотому був також єврейський швець, боднар, м'ясник і два дрібні торгівці. У божниці, яку називали «Клойз», були 4 сувії «тори» («П'ятикнижжя»). На тимчасовому кладовищі хоронили тільки померлих під час епідемій євреїв, або євреїв-вояків, які загинули у першій світовій війні. Потреби євреїв обслуговував різник. Він же одночасно виконував обряд, обрізання хлопчиків, був , вирішував цивільні справи між євреями і навіть влаштовував релігійні обряди оженку (весілля). У Більче-Золотому діяла також єврейська лазня і «міква» (купель).

З початком німецько-радянської війни і вступом нацистських військ у Більче розпочалися гоніння на місцевих євреїв. Коли на кілька тижнів в село прибули угорські військові частини, вони поклали край насильствам та побоям над євреями, а також звільнили заарештованих. Проте коли на місце угорців знову прийшли німці, переслідування поновилися з новою силою. У євреїв конфіскували цінні предмети сільськогосподарських продуктів, коней. Місцевих євреїв відправляли на каторжні роботи. Про дальшу долю єврейської громади, подробиці її ліквідації збереглося мало інформації. За деякими даними, євреї Більче-Золотого весною або літом 1942 року були депортовані до сусіднього села Королівки, де їх зрештою спіткала така ж доля, що і решту євреїв: відправлення в Борщів або до табору смерті Белзець. У роки війни вдалося врятуватись лише кільком євреям з Більче-Золотого, які переховувались у навколишніх лісах.

Релігія

церква Святого Архангела Михаїла (1871, ПЦУ, мурована);
церква святої великомучениці Параскеви (1899, УГКЦ, мурована);
дзвіниця на честь 20-річчя Західно-Української Народної Республіки (1938).
каплиця (1898).
церква Християн віри Євангельських

Пам'ятки

До середини XIX ст. в центрі села на пагорбі Башта були руїни середньовічного замку.

У 1866 році за кошти князя Адама Станіслава Сапеги (1828—1903) було збудовано палац найстаршого дорослого сина Леона Людвіка.

Пам'ятники

У Більче-Золотому є два пам'ятники Тарасу Шевченку, у 1965 році споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам, також загиблому під час визволення села від нацистських окупантів полковникові В.Шиленкові. Є пам'ятник О.Ольжичу, пам'ятний хрест на честь скасування панщини, а також пам'ятник воїнам УПА.

Некрополі

На околицях села є могила невідомих радянських воїнів. 16 вересня 1941 р. сімнадцять радянських воїнів було взято в полон, а потім розстріляно на схилі кам'яної гори. На могилі встановлений пам'ятник — пірамідальний обеліск, який вінчає п'ятипроменева зірка.

Соціальна сфера

У Більче-Золотому діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, бібліотека, 2 бази відпочинку, Більче-Золотецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації.

Відомі люди

Народилися

Богдан Бойчук — український вчений-медик;
Л. Бондарчук — підприємець і громадський діяч;
Іван Верхратський — філолог, природознавець, вчитель Івана Франка;
Р. Ганкевич — релігійний і громадський діяч;
М. Гарасимчук — письменник, журналіст;
о. І. Данильчук — письменник;
— професор, доктор фізико-математичних наук, багаторічний завідувач кафедри диференціальних рівнянь Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
М. Паньків — пасічник;
Михайло Сохацький — історик, археолог і громадський діяч;
Віктор Твердохліб (нар. 1965) — український уролог, науковець;
Марія Чайковська-Козіцька (1878–1944) — польська художниця.

Проживали

Степан Дволінський — український селянин, громадський діяч, посол на Галицький сейм у 1861—1866 роках.
Василь Софронів-Левицький — письменник
Б. Мандрик — заслужений працівник культури України, проживає тут нині.

Навчалися

Василь Николин — український політичний та військовий діяч, член ОУН, керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН.

Перебували

Шептицький Станіслав — молодший брат митрополита Андрея, генерал австро-угорської та польської армій, уклав тут свій перший шлюб з княжною Марією Юзефіною Сапігою-Коденською з Красічина гербу Лис (1884—1917).

Померли

Луців Володимир — діяч ОУН, вояк УПА, загинув у бою з енкаведистами.

Поховані

Бабуняк Ірина Ілярівна — діячка ОУН, перепохована в Теребовлі

Примітки

. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 1 червня 2022.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
Органи місцевого самоврядування в області станом на 2 квітня 2009р. Архів оригіналу за 6 вересня 2012. Процитовано 27 вересня 2010.
«Тернопільський енциклопедичний словник», том І, стор. 138
. Архів оригіналу за 26 вересня 2016. Процитовано 26 вересня 2016.
17/12/6/3/2/1. ІВАН РОСТИСЛАВИЧ БИРЛАДНИК (+ 1199) [ 6 липня 2019 у Wayback Machine.]— C. 16.
Stefan Kieniewicz. Sapieha Leon h. Lis (1803—1878) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 80. (пол.)
Bilcze Złote // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 226. (пол.) — S. 226. (пол.)
Sapiehowie (07) [ 16 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
ВВРУ, 2017, № 9, стор. 35
. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії (Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809—1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198—204). Лещинський Ян. Російський уряд в Тернопільському краї. 1809—1815. — Краків, Варшава, 1903. — С. 198—204.
Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Михайло Сохацький. Оборонні замки на Борщівщині (сучасний стан збереження та перспективи досліджень) // Літопис Борщівщини. Випуск 6 — Борщів, 1994.
. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 3 березня 2015.
Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
Wykaz Członków Sejmu krajowego królestwa Galicyi i Lodomeryi, tudzież wielkiego xięstwa Krakowskiego [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]. — 1863. — S. 4. (пол.)
Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 129. — (Львівська сотня). — .
Синенька Ореста. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. 30.

Джерела

Більче-Золоте // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — .
Тернопільська область || Історія міст і сіл УРСР.
Bilcze Złote // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 226. (пол.) — S. 226. (пол.)

Посилання

У Вікісловнику є сторінка Більче-Золоте.

Погода в селі Більче-Золоте [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Пам'ятки України [ 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
Замки та Храми України [ 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
«Вертеба» — пристановище трипільців [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

[1] . Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 1 червня 2022.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[2] Органи місцевого самоврядування в області станом на 2 квітня 2009р. Архів оригіналу за 6 вересня 2012. Процитовано 27 вересня 2010.

[3] «Тернопільський енциклопедичний словник», том І, стор. 138

[4] . Архів оригіналу за 26 вересня 2016. Процитовано 26 вересня 2016.

[5] 17/12/6/3/2/1. ІВАН РОСТИСЛАВИЧ БИРЛАДНИК (+ 1199) [ 6 липня 2019 у Wayback Machine.]— C. 16.

[6] Stefan Kieniewicz. Sapieha Leon h. Lis (1803—1878) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 80. (пол.)

[7] Bilcze Złote // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 226. (пол.) — S. 226. (пол.)

[Sapiehowie_07-8] Sapiehowie (07) [ 16 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

[9] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

[10] ВВРУ, 2017, № 9, стор. 35

[11] . Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 27 січня 2019.

[12] Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії (Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809—1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198—204). Лещинський Ян. Російський уряд в Тернопільському краї. 1809—1815. — Краків, Варшава, 1903. — С. 198—204.

[населення_1989-13] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001-14] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001_мова-15] Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[16] Михайло Сохацький. Оборонні замки на Борщівщині (сучасний стан збереження та перспективи досліджень) // Літопис Борщівщини. Випуск 6 — Борщів, 1994.

[17] . Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 3 березня 2015.

[18] Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998

[19] Wykaz Członków Sejmu krajowego królestwa Galicyi i Lodomeryi, tudzież wielkiego xięstwa Krakowskiego [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]. — 1863. — S. 4. (пол.)

[20] Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 129. — (Львівська сотня). — .

[21] Синенька Ореста. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. 30.