Білопільський район

Білопі́льський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця Сумської області України.

Білопільський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Колишній район на карті Сумська область
Основні дані
Країна:	Україна
Область:	Сумська область
Код КОАТУУ:	5920600000
Утворений:	1923 р.
Ліквідований:	2020 р.
Населення:	▼ 50 587 (на 1.02.2016)
Площа:	1500 км²
Густота:	35.5 осіб/км²
Тел. код:	+380-5443
Поштові індекси:	41800—41875
Населені пункти та ради
Районний центр:	Білопілля
Міські ради:	2
Селищні ради:	2
Сільські ради:	24
Міста:	2
Смт:	2
Села:	115
Селища:	7
Районна влада
Голова ради:	Відуєв Володимир Іванович (в.о.)
Голова РДА:	Нікітенко Олена Віталіївна (перший заступник голови)
Вебсторінка:	Білопільська РДА Білопільська райрада
Адреса:	41800 м. Білопілля, вул. Старопутівльська, 35
Мапа
Білопільський район у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші райони з назвою: Білопільський район.

Географія

Білопільський район розташований в лісостеповій зоні в центральній частині Сумської області, межує з Буринським, Сумським, Лебединським, Путивльським, Недригайлівським районами та Глушковським районом Курської області Російської Федерації.

Путивльський район	Росія	Росія
Буринський район Недригайлівський район		Сумський район
	Лебединський район

Територія району становила 1,5 тис.км², населення^{на котрий час?} 56,2 тис.осіб, в тому числі: міське — 32,6 тис.осіб, сільське — 23,6 тис.осіб.

Адміністративним центром району було місто (з 1672) Білопілля, яке розташоване на річці Вир. Залізнична станція на лінії Суми — Ворожба), на відстані 45 км на північний захід від обласного центру Суми.

По території району протікали річки Сейм, Вир, Волфа, Павлівка, Крига, Вижлиця, Куянівка, Локня, Бобрик, Сула.

Історія

Історичні джерела свідчать, що в багатовіковому розвитку суспільно—політичного й культурного життя сучасної Білопільщини було багато різних і водночас тотожних процесів та етапів розвитку і, насамперед, двох тривалих історичних періодів.

Київська Русь

Перший з них пов'язаний ще з існуванням Русі, коли на території сучасної Білопільщини було засноване давнє містечко Вир, що розміщувалося при злитті річок Вир і Крига. У давніх літописах про це містечко згадується у 1096 році, у 1111 та 1113 роках у зв'язку зі славною боротьбою князя Володимира Мономаха проти половців. Пізніше містечко Вир неодноразово згадувалось у літописах, що розповідали про діяльність інших князів — мономаховичів та їхніх наступників, зокрема Ізяслава.

Наш найвизначніший історик і перший президент України Михайло Сергійович Грушевський, розповідаючи у своїй «Історії України—Руси» про похід Київського князя Ізяслава Давидовича на половців у 1161 році, посилаючись на «Іпатіївський літопис», згадує і про невеличке містечко Вир, що на Посейм'ї.

У боротьбі з половцям та іншими загарбниками мешканці Виру мужньо відстоювали свою територію. Проте у 1239 р. Вир, як і ряд інших, спустошили і спалили татаро—монголи. Після цього згадки про Вир у літописах зникають.

Та після татаро-монгольської руїни настав тривалий період (XIII—XV ст.) поступового залюднення території так званого Дикого Поля, пізніше — Слобідської України. Він, цей процес, здійснювався у формі двостороннього колонізаційного руху або еміграційного залюднення цих територій різними потоками населення. З одного боку, це здійснювалось за рахунок стихійного переселення маси українського населення з центрального Лівобережжя та Правобережжя Дніпра, що втікало від гніту правлячих там польсько-литовських режимів. З іншого боку, московсько-російські правлячі кола, здійснюючи свої імперсько-політичні територіального розширення своїх територій з тим, щоб утримувати і здійснювати свій вплив на українських землях, в Слобожанщині, засилали сюди своїх поселенців. Усе це справляло визначальний вплив на історичну долю Слобожанщини в цілому та її окремих територій.

Уже з середини XVI ст. на території колишнього містечка Вир виникає військова москвинська сторожа, а згодом на цій же місцевості колишнього Вирського городища розмістилися і татарські переселенці, так звана татарська сакма (або поселення).

Хмельниччина

Епоха Хмельниччини загострила стосунки між різними етнічно-національними колами поселенців на Слобожанщині. Водночас у цей же період, зокрема, після рішення Переяславської ради 1654 року про приєднання України, під назвою «Малоросія» до Московської держави, посилився процес заселення і створення у смузі, що розмежовувала землі України і Росії, нових поселень за рахунок емігрантів як з Українського, так і інших народів.

Уже протягом 50 — 60 років XVII ст. відбулося заснування значної кількості поселень на Сумщині як північно-західної частини всієї Слобожанщини або Слобідської України (що походить від слова «слобода» та «слобідка», тобто поселення: містечко чи місто). Ці поселення виконували тоді не лише господарські, а й певні військово—охоронні функції. Переважну їх частину становили представники українського козацтва. Так, весною 1655 р. 100 чоловік на чолі з отаманом Герасимом Кондратьєвим прибули з—за Дніпра, з м. Ставище, щоб поселитись на річках Псел та Сумь, і звернулись з проханням надати їм дозвіл на таке поселення. Відповідний дозвіл було надано 25 червня 1655 р., і цей рік можна вважати датою заснування м. Суми. Щоправда, правильною датою може бути і 1658 рік, коли була здійснена первісна розбудова цього міста. Кінцем 653 — початком 1654 р. датується і заснування м. Охтирка. Протягом 1654 — 1655 років відбулося заселення слобод Терни, Ворожба та ін.

Місто Білопілля на Сумщині також відродилося в цей період. Датою його виникнення вважається 1672 рік, коли група українських козаків на чолі з сотником Фомою Федоровичем Моценком (Фома Федоров, Хома Федоренко), що прибули з містечка Білопілля на Вінниччині під Козятином і поселились на старовинному Вирському городищі. Отже, в дійсності місто Білопілля було продовженням історії давнього містечка Вир, що зберігало і продовжувало славні традиції свого попередника — містечка Вир, якому вже виповнилося 900 років. Першою назвою відновленого міста була «Крига» (за назвою річки), а потім у 1681 році воно отримало назву Білопілля на честь того містечка, з якого прибули перші переселенці. Відповідно до грамоти 1672 р. у Білопіллі при заснуванні його вже було 1352 чол. — переважно вихідці з—за Дніпра. У 1683 р. Білопілля стало сотенним містечком Сумського полку. Крім Степана Фоменка, тут був і сотник Степан Куколь, виходець з Молдавії. Вони звертались до московського царя з проханням про розмежування земель міста Білопілля з путивльським уїздом, що й було зроблено надісланими з Москви чиновниками.

По відповідній грамоті 1704 року до Білопілля, як до сотенного містечка, були приписані села Крига, Ворожба та Павлівка. Ще до того у 1072 році, за розпорядженням митрополита рязанського Стефана, що керував патріаршими справами цього регіону, було створено Білопільське управління духовних справ. Крім білопільських, йому були підпорядковані церкви Білопільського округу, а саме військових поселень Ворожби, Климівни, Проруба і Річок, а також сіл і слобідок Іскрисківщини, Павлівки, Вирів, Улянівки і Куянівки.

У самому ж Білопіллі перший соборний храм був побудований ще в часи розбудови Білопілля як містечка, тобто не пізніше 1672 р. А вже десь на середину 19 ст. у ньому існувало 8 церков, у тому числі і головний кам'яний соборний храм, побудований у 1817 — 1827 р. р. з трьома приходами. Коли у квітні 1849 р. у Білопіллі була велика пожежа, що знищила багато будівель, цей храм уцілів, хоча великі хвилі пожежі пронеслись з трьох його боків і мешканці міста сприйняли це як «чудо милості Божої». У цьому храмі збереглись унікальні старовинні коштовності, зокрема, «Євангеліє», видрукуване у Києві 1697 р., «Требник Петра Могили» теж київського друку 1646 р. на ін.

18-19 століття

З початку свого існування Білопілля — сотенне містечко Сумського полку. Воно було заселене переважно військовослужилими зі слобідських полків. За переписом 1732 р. у Білопіллі проживало: козаків з сотником — 497 чол., підпомічників — 2122 чол., мельників і різних робітників — 154 чол., духовнослужбовців — 29 чол., а всього 2802 чол. За переписом 1785 р. усі мешканці цього міста складали: чоловіки — 4588, жінки — 4499, а всього — 9087 осіб, з яких переважна більшість була військослужилими і зовсім небагато — купці і міщани. Вони займались в основному хліборобством, тваринництвом, садівництвом та винокурінням. Місто мало 72 млинів та мильниць — вітряних і водяних, а заводів і фабрик у той час ще не було. Не випадково і герб Білопілля, затверджений у 1781 р., — полотнище, на якому зображалось золотисте поле з трьома водяними млинами на ньому.

До 1765 року Білопілля існувало як сотенне містечко Сумського полку, потім з 1765 до 1780 р. р. у ньому ввели комісарське управління, а далі воно — повітове містечко Харківського намісництва.

У 1779 р., коли Білопілля входило до Харківського намісництва як повітове (точніше — окружне) містечко Білопільського комісарства, у Білопільському окрузі вже проживало 25304 чол., з них 8173 військовослужбовців, що проживали безпосередньо у м. Білопілля. За переписом 1785 р. і Білопіллі нараховувалося всього населення 9087 чол. На цей же рік у Білопільському повіті земельні угіддя становили: рілля — 117212 десятин землі, сінокіс — 19821, ліс — 2780, сади і городи — 7025 десятин. Тобто, Білопільщина була і залишається типовою, можна сказати, класичною сільськогосподарською територією.

Мешканці Білопілля, як сотенного містечка Сумського полку, брали активну участь у тих війнах, які вела Росія за царя Петра І та його наступників проти Туреччини, Швеції, інших держав у 18—19 ст., виявляючи при цьому як загальноруський, так і український патріотизм. На долю населення Білопілля, як і всієї Слобідської України, довелося пережити епоху лицемірної політики Катерини ІІ по перетворенню Слобідської України, яка до того мала свої патріотичні традиції козацького державотворення з місцевим самоуправлінням, у складову частину Російської імперії. Історія свідчить, що і росіяни, і поляки, особливо з другої половини 17 ст. і у наступні роки, розпалювали між українським козаками ворожнечу, здійснюючи політику «розділяй і володарюй». Проводячи у життя цю політику, вони всіляко намагались перешкодити процесам українського державотворення, що, зокрема, знаходило прояви і у частих змінах назв адміністративно — територіальних утворень на території України. Козацька служба слобідських полків перестала існувати після закінчення війни Росії з Туреччиною 1768—1774 р. р. Створене у 1780 р. Харківське намісництво 1796 року було перетворене на Слобідську Українську губернію, яка, в свою чергу, пізніше, у грудні 1835 р., була перейменована на Харківську губернію, після чого сама назва «Слобідська Україна» відійшла у вічність. Проте населення Білопільщини, як і всієї Слобожанщини, продовжувало і продовжує зберігати і шанувати свої етнічно — національні традиції саме як українських патріотів.

У роки зростання національної самосвідомості українського народу у 19—20—му ст., що проявлялося і в подальшому розгортанні національно—визвольної боротьби, з Білопільщини вийшла плеяда видатних українських патріотів: учених, письменників, діячів культури і активних борців за українську незалежність. Населення краю глибоко шанує і примножує славні здобутки і традиції своїх видатних земляків. Заслуговують при цьому вдячності краєзнавці-історики , Валентин Сандул, Юрій Мероненко та інші, які роблять важливу патріотичну справу. Постійно висловлюючи на сторінках преси і, насамперед, місцевої, славні сторінки історії свого краю.

XX століття

Район утворений 7 березня 1923 з центром у Білопіллі у складі Сумської округи Харківської губернії з Білопільської, Проруцької і Ворожб'янської волостей Сумського повіту Харківської губернії.

15 вересня 1930 після скасування округ підпорядковується безпосередньо Українській РСР. До району приєднана територія розформованого Річківського району.

3 лютого 1931 до району приєднана територія розформованого Хотинського району.

27 лютого 1932 увійшов до складу новоутвореної Харківської області.

17 лютого 1935:

• Хотинська, Костянтинівська, Кіндратівська, Кровнянська, Миколаївська, Ново-Січанська, Олексіївська, Писарівська, Руднівська, Склярівська, Стецьківська, Андріївська, Кекинська, Ободська та Ястребенська сільські ради перейшли до новоутвореного Хотінського району.
• Терещенківська сільська рада перейшла до складу Ульянівського району.

10 січня 1939 перейшов до складу новоутвореної Сумської області.

Адміністративний устрій

Докладніше: Адміністративний устрій Білопільського району

Район поділяється на 2 міські ради, 2 селищні ради і 24 сільських рад, які об'єднують 126 населених пунктів та підпорядковані Білопільській районній раді.

Населення

Розподіл населення за віком та статтю (2001)

Стать	Всього	До 15 років	15-24	25-44	45-64	65-85	Понад 85
Чоловіки	28 022	4817	3873	7899	7246	4028	159
Жінки	33 007	4519	3190	7698	8869	7978	753
Статево-вікова піраміда Чоловіки Вік Жінки 159  85 + 753  310  80-84 961  965  75-79 2321  1560  70-74 2905  1193  65-69 1791  2048  60-64 3064  1149  55-59 1505  1923  50-54 2127  2126  45-49 2173  2195  40-44 2127  1923  35-39 1952  1904  30-34 1797  1877  25-29 1822  1756  20-24 1530  2117  15-20 1660  2102  10-14 1914  1576  5-9 1537  1139  0-4 1068

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Кількість осіб	Відсоток
українці	56872	93,14 %
росіяни	3423	5,61 %
цигани	226	0,37 %
білоруси	189	0,31 %
вірмени	105	0,17 %
інші	249	0,41 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	57294	93,83 %
російська	3269	5,35 %
циганська	127	0,21 %
білоруська	99	0,16 %
вірменська	97	0,16 %
інші	178	0,29 %

Господарство

Транспорт

Обласні автомобільні дороги загального користування місцевого значення

• О190101 (29,0 км) Білопілля — Павлівка — Катеринівка — Ободи — Дігтярне — Степне — Костянтинівка
• О190102 (39,1 км) Яструбине — Річки — Барило — Вири — Білани — Улянівка — Тімірязєвка — Миколаївка
• О190103 (4,0 км) Рижівка — автошлях Т-1906
• О190104 (24,7 км) автошлях Р-44 — Дяківка — Сапушине — Червоне — Крижик — Воронине — Кальченки — Куянівка — Москаленки (автошлях Т-1906) — Зарічне — Горобівка — автошлях Р-44
• О190105 (21,7 км) Куянівка — Черванівка — Йосипове — Супрунівка — Тучне
• О190106 (8,8 км) автошлях Т1906 — Гиріне — Соляники — Іскрисківщина
• О190107 (11,0 км) Білопілля — Мар'янівка — Річки
• О190108 (19,3 км) Білани — Котенки — Ганнівка-Вирівська — Новоандріївка — Терещенки — Садове — автошлях О190105
• О190109 (11,9 км) Вири — Білани — Самара — Гостинне — Миколаївка
• О190110 (11,0 км) Товста — Комарицьке — автошлях Р-61
• О190111 (15,1 км) Верхосулка — Сульське — Машари — Бакша — автошлях Р-61
• О190112 (18,7 км) об'їзна навколо Білопілля

Політика

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Білопільського району було створено 59 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 62,38 % (проголосували 23 673 із 37 948 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 50,11 % (11 863 виборців); Юлія Тимошенко — 18,03 % (4 268 виборців), Олег Ляшко — 13,98 % (3 310 виборців), Анатолій Гриценко — 5,61 % (1 329 виборців), Сергій Тігіпко — 3,13 % (740 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,88 %.

Відомі уродженці

• Олександр Олесь (1878—1944) — український письменник, поет, драматург, представник символізму.
• Макаренко Антон Семенович (1888—1939) — український радянський педагог і письменник, один із засновників системи дитячо-підліткового виховання.
• Борисенко Михайло Петрович (1909—1979) — майор Радянської армії, Герой Радянського Союзу.
• Івченко Євген Михайлович (1938—1999) — радянський легкоатлет, олімпійський медаліст.
• Білоног Юрій Григорович (1974) — український легкоатлет (штовхання ядра), Чемпіон Європи 2002 року, Бронзовий медаліст чемпіонату світу 2003 року.
• Дериземля Андрій Васильович (1977) — український біатлоніст, бронзовий призер Чемпіонату світу з біатлону 2007, 2011 років.

Пам'ятки

• Пам'ятки історії Білопільського району
• Пам'ятки архітектури Білопільського району
• (Пам'ятки монументального мистецтва Білопільського району)

Примітки

1. Розпорядження Президента України від 23 грудня 2019 року № 570/2019-рп «Про звільнення В.Верещагіна з посади голови Білопільської районної державної адміністрації Сумської області»
2. Постанова Президії ВУЦВК № 313 від 7 березня 1923 «Про адміністративно-територіяльний поділ Харківщини»
3. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР № 225 від 2 вересня 1930 «Про ліквідацію округ та перехід на двоступневу систему управління»
4. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР № 33 від 3 лютого 1931 року «Про реорганізацію районів УСРР»
5. Постанова ВУЦВК № 28 від 9 лютого 1932 «Про утворення областей на території УСРР» (затверджена постановою ЦВК СРСР від 27.02.1932)
6. Постанова Президії ВУЦВК № 21 від 17 лютого 1935 «Про склад нових адміністративних районів Харківської області»
7. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 «Про утворення Сумської, Кіровоградської та Запорізької областей у складі Української РСР»
8. [Населення за статтю та віком…2001] (укр.). Державна служба статистики України. Архів оригіналу за 19 квітня 2021.
9. . Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 22 січня 2018.
10. ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 20 березня 2016.

Посилання

• . http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 6 серпня 2018. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2018.