Антуан Жан Гро фр Antoine Jean Gros 16 березня 1771 Париж 25 червня 1835 Медон французький художник першої третини XIX с

Антуан-Жан Гро (фр. Antoine-Jean Gros; 16 березня, 1771, Париж — 25 червня, 1835, Медон) — французький художник першої третини XIX ст.

Антуан Жан Гро
Antoine-Jean Gros

Портрет Антуана Жана Гро. Близько 1791
При народженні	Antoine-Jean Gros
Народження	16 березня 1771(1771-03-16) Париж
Смерть	25 червня 1835(1835-06-25) (64 роки)
	Медон (утоплення)
Поховання	Пер-Лашез^[1] і ^d
Національність	Франція
Країна	Франція
Жанр	парадний портрет, батальний жанр,
Навчання	Париж
Діяльність	художник, унаочнювач
Напрямок	класицизм, академізм, сентименталізм, ампір, реалізм
Роки творчості	1789—1834
Покровитель	Жозефіна Бонапарт
Вчитель	Жак-Луї Давід^[2]
Відомі учні	^d, ^d, Жозеф Бом, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Луї Леопольд Робер, ^d і Шарль Філіпон
Член	Інститут Франції і Академія красних мистецтв Франції
Твори	парадний портрет, батальний жанр, міфілогічна картина
Батько	^d
Мати	^d
У шлюбі з	^d
Роботи в колекції	^d, Художній інститут Чикаго, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Музей мистецтва Метрополітен^[3], ^d, ^d, ^d, ^d, Нантський музей образотворчого мистецтва, ^d, Музей августинців, ^d, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, ^d, Музей мистецтв Фенікса, ^d, Музей мистецтв Толедо, ^d, Ермітаж, Музей образотворчих мистецтв Нансі, Клівлендський музей мистецтв, Детройтський інститут мистецтв, ^d, Карнавале, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Музей Боуз, Зібрання Воллеса, ^d, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Національний музей у Кракові, ^d, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), ^d, ^d, ^d, Музей витончених мистецтв (Труа), Музей Конде, ^d, ^d^[4], Реннський музей образотворчого мистецтва, ^d, ^d, Музей Вальрафа-Ріхарца, Бременська картинна галерея, ^d, Версальський палац, ^d, ^d, ^d, ^d^[5] і Музей Бойманса - ван Бенінгена^[6]
Нагороди


Антуан-Жан Гро у Вікісховищі

Життєпис, ранні роки

Батько був художником, що робив мініатюри, а мати малювала в необтяжливій техніці пастеллю. Батьки заохочували сина до малювання з шести років. Вони також намагались дати синові непогану освіту в Парижі і влаштували того на навчання в Колеж Чотирьох Націй. Разом із навчанням в коллежі він відвідував уроки у уславленого художника Жака-Луї Давіда.

Батько помер, в роки Французької революції 1789–1793 рр. родина збідніла і молодий художник вимушено почав заробляти на життя самотужки. Непогано заробляли портретисти і Гро почав виконувати портрети на замову. В Парижі працювала низка більш обдарованих митцв і молодий художник був далеким від успішної конкуренції з ними.

Перебування в Італії

Після політичного перевороту в Парижі 1793 р. і переходу подій у більш спокійний період Гро покинув Францію і прибув у портове місто Генуя. Заробляв на життя створенням мініатюр (як колись його батько) і портретів по замовам.

Північні землі Італії були захоплені арміями Наполеона. Після повернення із Флоренції у Геную він вдало познайомився із Жозефіною Богарне, дружиною молодого генерала. Він справив непогане враження на нудьгуючу Жозефіну і супроводжував її у Мілан, де тоді перебував Наполеон. В Мілані і відбулося їх знайомство.

Портретист нової наполеонівської аристократії

Художник без стабільного фінансового стану отримав замову від молодого генерала на створення картини «Наполеон на Аркольському мосту». Епізод загарбницької війни в Італії поблизу міста Верона надав художникові шанс вислужитися перед Наполеоном, подавши того як хороброго героя без догани. Так Антуан Жан Гро добровільно приєднався до митців, що роками створюватимуть про Наполеона — революційного генерала і героя, позбавленого недоліків, непереможного полководця, що не відповідало реальності. Кампанію в Італії на той раз Наполеон програв.

В період до повної поразки Наполеона в битві при Ватерлоо у червні 1815 р. Гро створив низку портретів Наполеона (портрет в Мілані, портрет Наполеона як першого консула, картину «Наполеон на Аркольському мосту» у двох варіантах), декілька великих за розмірами батальних сцен з епізодами військових подій («Баталія при Абукирі», 1799, «Баталія при Назареті», 1801, «Наполеон відвідує хворих на чуму у Яффі», 1804, «Баталія при Ейлау», 1808). Наполеон почав формувати нову французьку еліту з власних родичів і відданих йому військових генералів. Аби надати блиск новій аристократії, Наполеон наполягав на порівняннях не з римлянами доби республіки, а з добою давньоримських імператорів. Так народився офіціозний стиль ампір. Примусово на новий стиль перейшла більшість французьких художників, скульпторів і частина архітекторів, що обслуговувала двір консула Наполеона, котрий згодом став новим імператором.

Серед інших Антуан Жан Гро був залучений до кампанії звеличення наполеонівської аристократії і створення численних парадних портретів. Він старанно відтворює військові мундири і ордени, золоте шитво і коштовну зброю, гордовиті пози нових хазяїв життя — при мінімумі емоцій. Вдалими стають портрети, коли йому позують дійсно яскраві індивідуальності доби — Йоахим Мюрат або генерал граф Антуан де Лассаль.

Апофеозом самозвеличення стала замова Бонапарта художникові на розпис купола національного Пантеона з чотирма велетенськими фігурами Хлодвіга, Карла Великого, святого Людовика і самого Наполеона Бонапарта. Художник упорався із стінописами тільки у 1824 р., коли Наполеона давно усунули з європейської політикі, а у Франції відновили монархію. Фігуру Наполеона на куполі здерли і замінили на фігуру нового короля Луї XVIII. Гро таким чином був залучений до звеличення ворога революції 1789–1793 рр. і її актичних діячів.

1804 року художник Гро вперше брав участь в Паризькому салоні (картина «Наполеон відвідує хворих на чуму у Яффі»), а вже 1810 року заговорили про неуспішність художника. Хоча той пише чергові твори з уславленням імператора (картина «Армії Наполеона Бонапарта здають Мадрид 4 грудня 1808 року» та інші).

Реальні люди погано укладались в штучні кордони наполеонівських вимог. Більшість парадних портретів тої доби нещирі. Так, Гро створив посмертний портрет Кристини Буайє, дружини Люсьєна Бонапарта. Люсьєн, молодший брат генерала Наполеона, пошлюбився з простою донькою володаря другорядної корчми, що рано померла. На портреті роботи Гро вона постала тендітню і сентиментальною дівчиною-красунею з аристократичної родини, хоча насправді ніколи не позувала художникові і вже була матір'ю чотирьох дітей …

Портретист відновленої монархії

Після відновлення монархії у Франції Гро зробив усе, аби утримати позиції в кар'єрі і став портретистом старої аристоратії. Серед творів цього періоду — коронаційний портрет Людовика XVIII та велетенський портрет королівського подружжя в куполі Пантеона. Саме за ці твори він отримав від короля винагороду у 100 000 та титул барона.

Але популярність художника починають затьмарювати твори нової генерації художників Франції і нова течія в мистецтві — романтизм. Окремі елементи романтизму Гро використовував, але більшість творів виконана в стилістиці пізнього класицизму і академізму, тільки з новими персонажами в тих же батальних картинах. Про спроби утримати захоплені позиції і протистояти романтизму як ідеї свідчить картина «Двобій між Геркулесом і Діомедом», 1835 р., що стала анахронізмом. Власний програш художник визнавав і сам, бо якось сказав щось на кшталт «Важко пережити самого себе».

Смерть

Покінчив життя самогубством у липні 1835 р., кинувшись у річку Сена.

Учні Гро

5 листопада 1816 року він отримав призначення на посаду професора в Школі красних мистецтв в Парижі. Розпочалась його викладацька діяльність.

Французький король (після поразки Наполеона і відновлення у Франції монархії)видав наказ про покарання живих діячів французької революції. Всі ті, хто голосували за страту короля колись, підлягали до довічного вигнання з країни.

Жак-Луї Давід у 68 років вимушено емігрував у франкомовний район Бельгії, куди емігрувала значна кількість республіканські налаштованих французів. Художнику дозволено було забрати як власне майно, так і картини революційної тематики — «Смерть Марата» та «Смерть ле Пеллетьє». Дев'ятого січня 1816 р. разом з дружиною він відбув у заслання. В засланні писав портрети і легковажні міфологічні сюжети. Саме ці жанри ще користувались попитом в еміграції і приносили старому майстру прибуток.

1816 рік став переломним і в долі Гро, до котрого нібито переходило спорожніле місце в мистецтві після еміграції Жака-Луї Давіда. Але він втрачає успіх і не досягає тих вершин в мистецтві, що мали Давід або ще один портретист нової наполеонівсьої аристократії Франсуа Жерар. Гро старанно створює (разом з учнями) пишні кінні портрети аристократів, котрі не брались створювати його конкуренти.

Не був успішним Гро і в викладацькій діяльності. Серед численних учнів Гро практично не виявилось дійсно багато обдарованих митців, незважаючи на те, що Поль Деларош (1797—1856) та Тома Кутюр (1815—1879) матимуть популярність у буржуазних замовників. Серед учнів Гро також —

(Georges Jacquot 1794—1874)
П'єр-Жуль Жолліе (Pierre-Jules Jollivet 1794—1881)
Едм-Жан Пігаль (Edme-Jean Pigal 1794—1872)
Огюст Гюссено (Auguste Hussenot 1799—1885)
Бонінгтон Річард Паркс (1808—1828)
Адольф Роджер (Adolphe_Roger 1800—1880)
Анрі Моньє (Henry Monnier 1799—1887)
Луї-Фелікс Аміель (Louis-Félix Amiel 1802—1864)
Карло Марокетті (Carlo Marochetti 1805—1867)
Алексіс Жозеф Періньйон (Alexis-Joseph Perignon 1806—1882)
П'єр Жирар (1806—1872)
Альфонс Леон Ноель (Alphonse-Léon Noël 1807—1884)
Франсуа Дебон (François Debon 1816—1882)
(1817—1886)
Шарль Філіпон (1800—1861)

Вибрані твори (перелік)

«Армії Наполеона Бонапарта здають Мадрид 4 грудня 1808 року», 1808 р.

, Музей армії (Париж)

« Франсуа Жерар», барон і художник, 1790, Музей мистецтва Метрополітен
« Портрет мадам Пастер», 1796, Лувр, Париж
« Етьєн Мегюль», 1799
«Кристина Буайє, дружина Люсьєна Бонапарта», бл. 1800, Лувр, Париж
« Смерть генерала Клебера», бл. 1800
" Сафо на Левкадській скелі ", 1801,
«Олександр Македонський дарує Кампаспу художнику Апеллесу»
« Баталія при Назареті», 1801, Нант
« Наполеон на Аркольському мосту», 1801, Версаль
« Франсуаза Сімоньє з донькою»
« Баталія при Абукирі», 1806
" Кінний портрет Жерома Бонапарта, рідного брата Наполеона ", 1808, Версаль
«Генерал граф Антуан де Лассаль», 1808
" Кінний портрет Бориса Юсупова ", 1809
" Наполеонівський генарал Клод Легран ", бл. 1810
" Лейтенант Шарль Легран ", бл. 1810
" Кінний портрет короля Неаполя Йохима Мюрата ", 1812, Безансон
«Королі Франциск І та Карл V відвідують королівські поховання в абатстві Сен-Дені», 1812, Лувр, Париж
" П'єр Дарю "
«Герцогиня Ангулемська сідає на човен», 1819
«Вакх і Аріадна на Наксосі», 1821, Оттава, Національна галерея Канади
"Жан-Антуан Шапталь ", 1824
" Генерал П'єр-Жак Орільяр де Віллейарсі ", 1825, Лувр, Париж
" Двобій між Геркулесом і Діомедом ", 1835
" Кінний портрет Катарини Вюртемберзької-Вестфальської "
" Людовика XVIII "

Твори в стилі академізм роботи Гро

« Сафо на Левкадській скелі», 1801 р.
« Двобій між Геркулесом і Діомедом», 1835 р.

Портрети військових пензля Гро

«Ежен Богарне, віце-король Італії», 1798 р.
«Генерал Жюст Легран»
«Лейтенант Шарль Легран», до 1810 р.
«П'єр Дюрю»

Портрети аристократок пензля Гро

« Портрет мадам Пастер», 1796, Лувр, Париж
«Кінний портрет Катарини Вюртемберзької-Вестфальської»
«Марі-Терезія Французька, герцогиня Агулемська», 1816, Версаль
«Кристина Буайє, дружина Люсьєна Бонапарта, молодшого брата Наполеона», бл. 1800

Див. також

Примітки

Moiroux J. Le cimetière du Père-Lachaise — Paris: 1908. — P. 183.
d:Track:Q13413655d:Track:Q13413705d:Track:Q90
Gros, Antoine-Jean — [Oxford, England]: OUP, 2002.
d:Track:Q217595d:Track:Q1547776
https://www.metmuseum.org/art/collection/search/438603
https://www.museabrugge.be/collection/work/id/0020_GRO0618_III
колекція Бойманса онлайн — 2010.
d:Track:Q38707107

Джерела і посилання

Гос. Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976
David O'Brien, Antoine-Jean Gros: Peintre de Napoléon, Éditions Gallimard, 2006, ()
Prendergast, Christopher. (1997). Napoleon and History Painting: Antoine-Jean Gros's La Bataille d'Eylau. Oxford: Clarendon Press.
Гос. музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, каталог картинной галереи, М., 1986
http://www.paintingstar.com/artist-antoine-jean-gros-1.html [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (твори Гро)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q3331189"_data-entity-id="Q13413655"><i_class="wef_low_priority_links">[[:d:Q13413705|Moiroux&nbsp;J.]]</i>_[http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k6423517n_Le_cimetière_du_Père-Lachaise]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Париж|Paris]]:_1908._—_P.&nbsp;183.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13413655]][[d:Track:Q13413705]][[d:Track:Q90]]</div>-1] Moiroux J. Le cimetière du Père-Lachaise — Paris: 1908. — P. 183.
d:Track:Q13413655d:Track:Q13413705d:Track:Q90

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q615699_citetype_Q322948_citetype_Q35127"_data-entity-id="Q1547776">Gros,_Antoine-Jean<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Оксфорд|[Oxford,_England]]]:_[[:Oxford_University_Press|OUP]],_2002.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q217595]][[d:Track:Q1547776]]</div>-2] Gros, Antoine-Jean — [Oxford, England]: OUP, 2002.
d:Track:Q217595d:Track:Q1547776

[[https://www.metmuseum.org/art/collection/search/438603_https://www.metmuseum.org/art/collection/search/438603]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-3] ttps://www.metmuseum.org/art/collection/search/438603

[[https://www.museabrugge.be/collection/work/id/0020_GRO0618_III_https://www.museabrugge.be/collection/work/id/0020_GRO0618_III]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-4] ttps://www.museabrugge.be/collection/work/id/0020_GRO0618_III

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q7094081_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q38707107">[https://www.boijmans.nl/en/collection/artworks/44030/napoleon-on-the-battle-field_колекція_Бойманса_онлайн]<span_class="wef_low_priority_links">_—_2010.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q38707107]]</div>-6] колекція Бойманса онлайн — 2010.
d:Track:Q38707107

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]