Інститут зоології НАН України

Інститу́т зооло́гії і́мені І. І. Шмальга́узена НАН Украї́ни — провідна наукова установа зоологічного профілю в Україні. Входить до складу Відділення загальної біології Національної академії наук України. Носить ім'я свого першого директора, всесвітньо відомого еволюційного біолога, академіка Івана Івановича Шмальгаузена, одного з творців сучасної синтетичної теорії еволюції.

Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України
Основні дані
Засновано	(1919, 1920) 1930
Приналежність	Національна академія наук України
Контакт
Ключові особи	Віталій Олександрович Харченко (директор)
Країна	Україна
Штаб-квартира	Київ
Адреса	вул. Б. Хмельницького, 15, Київ 01030, Україна
Тип	науково-дослідний інститут
Материнська організація	НАН України
Вебсторінка	izan.kiev.ua
Мапа

В установі проводяться дослідження щодо систематики, поширення, еволюційної біології, морфології, поведінки та екології тварин, працюють фахівці у галузях теріології, орнітології, герпетології, іхтіології, ентомології, акарології, арахнології, карцинології, малакології, гельмінтології, протистології. Окрім класичних дисциплін зоології, у закладі ведуться дослідження з паразитології, біології інвазій, охорони природи (^[en]), біогеографії, біоспелеології, палеонтології, популяційної генетики, , а також у деяких напрямках епідеміології, захисту рослин, гідробіології, морської біології, молекулярної генетики, ^[en], біології розвитку, гістології, цитології, фізіології, біомеханіки, біоніки, радіобіології, космічної біології тощо.

Інститут зоології зокрема забезпечує в Україні існування експертного середовища і можливість експертизи за перерахованими напрямками.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, зокрема протягом 2006—2023 років науковцями Інституту зоології було описано понад тисячу нових для науки видів.

Активно вивчаються практично значимі та шкідливі організми, зокрема паразити людини, домашніх, свійських і промислових тварин, переносники хвороб, шкідники господарства, а також різноманітні засоби боротьби з ними.

Інститут зоології є провідною установою в країні у галузі охорони тваринного світу, зокрема займається створенням зоологічної частини Червоної книги України і веденням Державного кадастру тваринного світу України.

Науковці установи беруть значну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

З моменту Чорнобильської катастрофи науковці установи продовжують вивчати її наслідки для довкілля.

В Інституті зоології зберігається величезна колекція тварин (переважно безхребетних), що офіційно становить національне надбання України, включає понад 6 мільйонів одиниць зберігання, які представляють близько 50 тисяч видів світової фауни, і зокрема містить типові екземпляри близько 4200 видів, переважна більшість з яких була вперше для науки описана науковцями установи.

У 2019 році Інститут зоології отримав нагороду «Лідер науки України 2019. Web of Science Award» у категорії «Лідер з міжнародної співпраці».

Будівля Інституту зоології, 2017 рік

Передісторія

Кафедра зоології Київського університету

Див. також: (Біологічний факультет КНУ#Кафедра екології та зоології)

Однією з найважливіших передумов створення у Києві великого зоологічного центру була кафедра зоології Київського університету, що існувала з 1834 року. За часів Російської імперії на кафедрі працювали такі відомі зоологи, як К. Ф. Кесслер, О. О. Ковалевський, О. М. Паульсон, М. В. Бобрецький, О. О. Коротнєв, В. К. Совинський, О. М. Сєверцов, Б. О. Сварчевський, С. Ю. Кушакевич та багато інших.

В подальшому саме викладачі та випускники кафедри склали значну частину науковців Комітету вивчення фауни УАН, Зоологічного музею ВУАН і згодом Інституту зоології та біології ВУАН: І. І. Шмальгаузен, В. О. Караваєв, С. Я. Парамонов, М. М. Воскобойников, Б. І. Балінський, В. М. Артоболевський, В. В. Совинський, Л. А. Шелюжко, Д. Є. Белінг, Т. Г. Добржанський, Є. В. Звірозомб-Зубовський, О. П. Маркевич та інші.

Комітет вивчення фауни УАН

Академік М. Ф. Кащенко
(1855—1935), очільник перших зоологічних досліджень в УАН

14 листопада 1918 року Гетьман Павло Скоропадський затвердив ухвалений Радою Міністрів Закон Української Держави про заснування Української академії наук (УАН, згодом ВУАН, АН УРСР, НАН України) у Києві і того ж дня своїм Наказом призначив перших 12 дійсних членів (академіків) УАН, серед яких був зоолог Микола Кащенко. Ще на етапі організації УАН, в серпні 1918 року, Кащенко пропонував створити при ній три зоологічних підрозділи: зоологічний музей, лабораторію експериментальної зоології та зоотомічну лабораторію, але це залишалося нереалізованим. 17 березня 1919 року в структурі Фізико-математичного відділу УАН, з ініціативи професора Сергія Кушакевича, у Києві було створено «Комітет для виучування фавни», що розпочало новий етап зоологічних досліджень в Україні на базі академічних науково-дослідних установ. Головою Комітету був академік Микола Кащенко, його заступниками («товаришами») були професори М. М. Воскобойников та С. Ю. Кушакевич, секретарем — Д. Є. Белінг, членами — В. М. Артоболевський, В. В. Добровлянський, О. Г. Лебедєв, академік В. І. Липський, М. В. Шарлемань та І. Я. Шевирьов. Комітет розглядався в структурі УАН на одному рівні з установами та мав 22 співробітників, «зоологів-фавністів», праця яких оплачувалася з коштів УАН. Серед співробітників Комітету зокрема були такі відомі зоологи, як Г. В. Артоболевський, З. С. Голов'янко, Т. Г. Добржанський, В. О. Караваєв, І. І. Клодницький, Л. К. Круліковський, О. О. Оглоблін, С. Я. Парамонов, Ю. М. Семенкевич і В. В. Совинський. Комітет, відповідно своїй назві, ставив за мету вивчити видовий склад тварин України й звітував фауністичними дослідженнями різного рівня щодо досить різноманітних груп хребетних і безхребетних тварин.

При Комітеті в структурі УАН існувала Біологічна секція, яка була створена в травні 1919 року через ініціативу Миколи Шарлеманя, який пропонував створити «Інститут Біологічних Досліджень» УАН. Біологічну секцію, як і Комітет, очолював академік Кащенко, його заступником («товаришем») був професор Воскобойников, а секретарем — Шарлемань. Секція мала близько 20 власних співробітників з оплачуваною працею, частина з яких були одночасно й співробітниками Комітету. Серед співробітників Біологічної секції були зокрема Б. О. Боженко, М. А. Гроссгейм, , Л. О. Портенко, , та І. М. Щоголів.

В травні 1919 року при Комітеті було створено також Зоологічний музей, що спочатку мав лише одну посаду консерватора (зберігача), яку зайняв відомий ентомолог Володимир Караваєв. Інших посад в 1919 році музей не мав і перебував у складі Комітету з вивчення фауни УАН, займав 4 кімнати (згодом 2) в приміщенні УАН в будинку 54 по нинішній вулиці Володимирській (зараз це приміщення Президії НАН України), одна з яких містила музейну експозицію. Проте в 1920 році зоологічні підрозділи УАН були переформатовані й саме назва «Зоологічний музей» була затверджена за основною зоологічною структурою УАН, до Зоологічного музею формально приєднали Комітет з вивчення фауни, який таким чином припинив своє існування.

Зоологічний музей ВУАН

Див. також: Зоологічний музей імені М. М. Щербака

Професор В. О. Караваєв
(1864—1939), очільник Зоологічного музею ВУАН

В червні 1920 року Зоологічний музей було переформатовано з підрозділу, що на час створення 1 травня 1919 року мав лише одного працівника, на основну зоологічну структуру УАН. Очолював Музей академік М. Ф. Кащенко, на окладі зоологами працювали в 1920—1921 роках М. В. Шарлемань, В. О. Караваєв, В. М. Артоболевський, В. В. Совинський, Т. Г. Добржанський, І. І. Клодницький, С. Я. Парамонов, Л. А. Шелюжко, , практикантом був О. Б. Кістяківський, також в штаті перебував один препаратор. У Нарисі історії Зоологічного музею (1926) В. О. Караваєв зазначав, що «спочатку» співробітниками Музею були також Г. В. Артоболевський, М. М. Воскобойников, М. М. Воскресенський, М. А. Гроссгейм, І. Жихарєв, П. Єзерський, Ю. Кочубей, Л. К. Круліковський, , Ю. М. Семенкевич і , загалом 22 зоологи.

З 1922 року фінансування Зоологічного музею було значно скорочено, його було перейменовано на Зоологічний кабінет протягом близько двох років, і згодом він мав здебільшого лише 3 посади штатних співробітників і 7 посад «нештатних постійних» співробітників. Основними штатними співробітниками були Караваєв, Шарлемань та Парамонов. Серед постійних нештатних співробітників Музею у 1920-х роках, з незгаданих для Музею вище, були зокрема В. М. Дірш, З. С. Голов'янко, і Ю. Я. Керкіс, також тривалий час таку посаду займав О. Б. Кістяківський. Крім того, у звітах зазначалося, що «в працях Музею регулярно брали участь» зокрема А. І. Аргіропуло та С. С. Паночіні.

Видатний еволюційний біолог академік Т. Г. Добржанський
(1900—1975), почав кар'єру в Зоологічному музеї ВУАН

Варто відзначити, що Теодосій Добржанський, який протягом 1919—1923 років працював спочатку у Комітеті з вивчення фауни і потім у Зоологічному музеї, згодом емігрував і став одним з найбільш знаних еволюційних біологів у світі, працюючи в США.

У 1921 році до Києва повернувся Іван Шмальгаузен, влітку 1922 року його було обрано академіком УАН і створено під нього Кафедру експериментальної зоології УАН, яка не мала наукового штату, але стала другим зоологічним підрозділом в структурі УАН поруч з Зоологічним кабінетом.

З 1921 року в складі УАН діяла Зоологічна секція, що була переведена з розпущеного Українського наукового товариства (УНТ). Секція була організована в січні 1920 року, весь час існування її очолював Микола Шарлемань. За рішенням перших зборів Секції, 23 січня 1920 року, було засновано «Зоольогичний журнал України», що було першою спробою створити в Україні спеціалізоване зоологічне продовжуване видання. Перший випуск журналу було опубліковано у 1921 році як видання Зоологічної секції УНТ. Другий (і останній) випуск журналу, вже як «Український зоологічний журнал», було опубліковано в 1923 році, як видання Зоологічної секції ВУАН. На регулярних засіданнях Зоологічної секції проходили наукові доповіді вчених-зоологів. У квітні та жовтні 1922 року Зоологічною секцією було організовано дві «Конференції Київських Зоологів» (перші спеціалізовані зоологічні конференції в Україні), на яких було представлено близько 60 доповідей зоологів як з Києва, так і з кількох інших міст України (зокрема активну участь брали Кащенко, Шмальгаузен, Добржанський, Воскобойников, Караваєв, Парамонов, Шарлемань та інші). В складі УАН Зоологічна секція спочатку діяла як окремий підрозділ в структурі Фізико-математичного відділу, але вже в 1922 році була приєднана до Зоологічного музею (тоді Зоологічного кабінету), хоча продовжувала розглядатися як структурна одиниця ВУАН принаймні до 1927 року. Єдиним постійним нештатним співробітником Зоологічної секції зазначався відомий зоолог і мовознавець Сергій Паночіні, протягом щонайменше 1923—1927 років. У звітах ВУАН в окремі роки підрозділ також фігурував під назвою «Зоологічне товариство», потім знову як «Зоологічна секція».

З 1926 року Зоологічний музей очолював Володимир Караваєв. З того ж 1926 року Музей почав видавати «Збірник праць Зоологічного музею». У першому випуску Збірника Караваєв опублікував Нарис історії та діяльності Зоологічного музею, де зазначав, що Музей позиціонується як центральна наукова установа України, що досліджує тварин України й усього світу. Головною метою Музею Караваєв називав всебічно вивчати фауну України та об'єднувати її фауністично-музейну справу, а також поширювати відповідні наукові та науково-популярні знання. Як «найближче своє завдання» Музей бачив досліджувати, збирати, науково обробляти та демонструвати колекційний матеріал представників української фауни.

Протягом 1920-х років Зоологічний музей кілька разів змінював своє розташування в межах двох прилеглих кварталів у центрі Києва. Влітку 1921 року музей було переміщено з основної будівлі УАН в будинок 14 по бульвару Шевченка (колишня Перша київська гімназія; нині — («жовтий корпус») Київського університету). Взимку 1925 року музей переїхав (в межах того ж кварталу) на вулицю Чудновського, будинок 2 (зараз вулиця Терещенківська, будинок 4). У 1929 році академічні зоологи, ботаніки і геологи отримали нову будівлю на розі нинішніх вулиць Богдана Хмельницького і Терещенківської, що почала споруджуватися у 1910-х роках і планувалася для Ольгинської жіночої гімназії, але залишалася недобудованою до кінця 1920-х років. На другому поверсі цієї нової будівлі були на той час розміщені 5 кімнат з науковцями-зоологами (нині це експозиційні зали Національного науково-природничого музею НАН України).

Біологічний інститут ВУАН

Докладніше: Біологічний інститут ВУАН

На початку 1920 року відомий мікробіолог академік Ф. З. Омельченко перевіз до Києва з Петрограда свою лабораторію, яку він називав «Мікробіологічний інститут». Лабораторія знаходилася прямо в квартирі Омельченка, але все її обладнання він подарував Українському науковому товариству. УНТ прийняло статут Мікробіологічного інституту, в якому передбачалося створити відділи зоології, ботаніки, бактеріології, мікропалеонтології, а крім того окремі лабораторії агрономічної, технічної та медичної мікробіології. Втім, відсутність фінансування залишила ці плани нездійсненними.

У зв'язку з ліквідацією Українського наукового товариства, всі його підрозділи було передано Всеукраїнській академії наук. 18 липня 1921 року Мікробіологічний інститут було долучено до Другого відділу ВУАН, Ф. З. Омельченко був призначений директором інституту й перебував на цій посаді до кінця життя.

У 1922 році в Мікробіологічному інституті працювали окрім директора всього 2 співробітники: професор О. М. Тижненко та завідувач нового відділу біопсихології О. І. Сковорода-Зачиняєв.

За свідченням Б. І. Балінського, в останній період роботи Мікробіологічного інституту в ньому окрім директора працювали лише фізіолог В. В. Правдич-Немінський та О. І. Сковорода-Зачиняєв, а також лаборанткою була дружина директора Олександра Миколаївна Лапенюк. Правдич-Немінський і Сковорода-Зачиняєв здебільшого працювали поза інститутом, який являв собою велику квартиру в будинку 37 на вулиці Короленка (зараз Володимирська), з 6 великими кімнатами та 3 малими.

Зоологи Київського університету в 1923 році, зокрема співробітники Комітету вивчення фауни, Зоологічного музею, Біологічного інституту та Інституту зоології. Останні двоє у верхньому ряду — В. В. Брунст і Б. І. Балінський, другий ліворуч у нижньому ряду Ю. М. Семенкевич, за ним праворуч , Д. Є. Белінг та І. І. Шмальгаузен, перший у верхньому ряду М. М. Воскресенський.

У 1924 році, після смерті академіка Омельченка, інститут дістав назву Біологічний інститут імені Федора Омельченка, директором його призначили академіка І. І. Шмальгаузена. У 1926—1927 роках у штаті Біологічного інституту окрім директора згадувалися О. І. Сковорода-Зачиняєв, , , Б. І. Балінський, В. В. Брунст, і . Брунст вивчав явище регенерації, зокрема вплив нервової системи на цей процес. Бордзиловська досліджувала явище росту бактерій і дріжджів, а Катерина Сингаївська — ріст у інфузорій. Балінський і Драгомиров займалися явищем ембріональної індукції, пересаджуючи зачатки органів у амфібій, студент Квасников пересаджував частини зародку курчати. Сковорода-Зачиняєв досліджував умовні рефлекси в тварин в окремому обладнаному приміщенні, що з'явилося 1926 року. У 1926 році Біологічний інститут опублікував перший випуск своїх праць: 9 статей, що склали 5-й випуск тому 2 «Праць Фізико-математичного відділу УАН».

1927 року від Біологічного інституту відокремили лабораторію рефлексології та експериментальної педагогіки на чолі зі Сковородою-Зачиняєвим.

У 1930 році Біологічний інститут став однією зі структур, на основі яких був створений Інститут зоології та біології ВУАН. Зокрема до складу новоствореного Інституту зоології та біології увійшла колишня квартира академіка Омельченка з лабораторією в будинку 37 на нинішній вулиці Володимирській, в якій на той час одночасно жив академік Шмальгаузен з родиною і працювало кілька співробітників, зокрема Б. І. Балінський і його дружина . Останні також згодом жили у цій квартирі після переїзду академіка Шмальгаузена до Москви і в той же час частина приміщення залишалася робочою лабораторією Інституту зоології та біології у 1930-х.

Історія створення та становлення

Створення і доокупаційний період (1930—1941)

Видатний еволюційний біолог академік І. І. Шмальгаузен
(1884—1963), перший директор Інституту зоології

1 серпня 1930 року РНК УСРР затвердила постанову НКО УСРР про створення Зоолого-біологічного інституту у Києві з філіями в Харкові та Одесі, на базі Зоологічного музею ВУАН, Біологічного інституту імені Ф. Омельченка ВУАН, Дніпровської біологічної станції ВУАН (Київ), Приморської біологічної станції ВУАН (Одеса), кафедр Київського, Харківського та Одеського університетів (на той час — «інститутів народної совіти»). Першим директором установи став видатний зоолог академік І. І. Шмальгаузен.

Професор М. М. Воскобойников
(1873—1942), завідувач відділу порівняльної морфології
(фото 1907 року)

Загальне рішення об'єднувати наукові структури України у великі науково-дослідні інститути просувалося починаючи від «Плану народного комісаріату освіти УСРР щодо реорганізації мережі науково-дослідних установ» від 23 січня 1930 року, в якому зокрема планувалося організувати «Інститут зоолого-біологічний» на базі зоологічних структур у Києві з великою філією у Харкові та меншими підрозділами в кількох інших великих містах України. В той же час після формального створення Інституту безпосередня переорганізація в одну установу продовжувалася до 1934 року. Зокрема в квітні 1931 року ВУАН розглядала в своєму складі «Цикл біо-зоологічний», до якого належали чотири підрозділи, серед них два окремих зоологічних: «Катедра експериментальної зоології (академік Шмальгаузен) з Біологічним інститутом ім. Омельченка, Зоологічним музеєм і Дніпрянською біологічною станцією» та «Катедра морфології тварин (академік Третьяков) з Приморською біологічною станцією в Одесі». Зазначені кафедри експериментальної зоології та морфології тварин були створені як окремі підрозділи у складі ВУАН під академіків Шмальгаузена та Третьякова відповідно у 1922 та 1929 роках (після їх обрання академіками) та були формально приєднані до «Інституту біо-зоології» рішенням ВУАН від 13 лютого 1934 року. Більшу частину часу існування цих кафедр у їх штатах працювали лише окремі співробітники, зокрема у 1925-27 роках у штаті кафедри експериментальної зоології крім академіка Шмальгаузена згадувалася лише лаборантка Ю. А. Степанова.

На час організації установи для її складу згодом зазначалося 5 відділів: фауни та систематики (включаючи зоомузей); екології наземних тварин (згодом екології комах); порівняльної анатомії; експериментальної зоології; сектор водяних тварин (згодом перейшов до Дніпровської біологічної станції). У наступні роки сформувалися й інші підрозділи, зокрема з 1934 року — відділ генетики (загальної біології), з 1935 року — секція палеозоології (у фауністичному відділі, згодом Палеонтологічний музей) тощо.

Основна частина Інституту розмістилася у частині будівлі колишньої Ольгинської гімназії, яку вже займав Зоологічний музей, що увійшов до його складу.

Професор М. В. Шарлемань
(1887—1970), перший завідувач відділу фауни та систематики

У Харкові в жовтні 1930 року, на виконання постанови про створення Інституту, було організовано «Харківську філію Українського науково-дослідного зоолого-біологічного інституту» на базі науково-дослідної кафедри зоології Харківського інституту народної освіти (Харківський університет), що існувала протягом 1921—1930 років під керівництвом академіка О. М. Нікольського, на 1930 рік мала 15 наукових співробітників і 30 аспірантів. Директором філії було призначено професора Г. Ф. Арнольда. До складу філії початково входили 3 сектори: морфології та експериментальної зоології (керівник Г. Ф. Арнольд); екології та фауністики (керівник В. В. Станчинський); загальної фізіології (керівник О. В. Нагорний). В 1932 році також було організовано сектор еволюційної теорії та генетики (керівник І. М. Поляков). Загалом у філії працювало близько 12 науковців, зокрема І. М. Булакін та І. Є. Лукін, серед аспірантів філії були М. П. Божко, ^[ru] і Є. Г. Решетник. Філія не розглядалася в структурі ВУАН і фінансувалася напряму від НКО УСРР. У жовтні 1933 року була реорганізована як Науково-дослідний зоолого-біологічний інститут, що увійшов до складу відновленого Харківського державного університету.

В Одесі також у жовтні 1930 року було створено Одеську філію Науково-дослідного зоолого-біологічного інституту на базі кафедр Одеського інституту народної освіти (Одеський університет), її директором було призначено академіка Д. К. Третьякова. У складі філії зокрема перебував університетський Зоологічний музей (не мав наукового штату). Як і в Харкові, в 1933 році філія була реорганізована як Науково-дослідний зоолого-біологічний інститут, що увійшов до складу відновленого Одеського державного університету.

У документах ВУАН до 1935 року установа переважно фігурувала як «Інститут біозоології» або «Інститут біо-зоології», тоді як в пізніших документах, а також у офіційних виданнях установи, використовується назва «Інститут зоології та біології», хоча в деяких документах використовувалася також скорочена назва «Інститут зообіології».

Станом на 1 січня 1935 року в «Інституті біозоології» працював 41 співробітник, зокрема 3 академіки ВУАН (І. І. Шмальгаузен, І. Й. Агол та Д. К. Третьяков), 24 рядових науковця, 6 науково-допоміжних працівників і 8 службовців.

Станом на 20 лютого 1936 року в «Коротких відомостях про роботу Інституту зоології та біології АН УСРР за 1933—1935 роки» зазначалося, що структура установи складала 5 відділів: відділ механіки розвитку (керівник І. І. Шмальгаузен), відділ загальної біології (керівник І. Й. Агол), відділ порівняльної анатомії (керівник М. М. Воскобойников), відділ екології (керівник О. Г. Лебедєв, після його смерті — в.о. ) та відділ фауністики (керівник М. В. Шарлемань). При цьому зазначалося, що персонал Інституту включав у 1933 році 33 особи, у 1934 — 43 особи, у 1935 — 58 осіб, протягом 1933—1935 в закладі навчалося 17 аспірантів, з яких 12 залишилися працювати в установі.

В 1936 році очолити відділ екології був запрошений професор О. О. Любищев, який керував цим підрозділом до 1941 року.

Професор Б. І. Балінський
(1905—1997), завідувач відділу механіки розвитку (фото 1936 року)

Після смерті академіка О. М. Сєверцова у 1936 році І. І. Шмальгаузен, як його учень, був призначений очолити Інститут еволюційної морфології у Москві з можливістю одночасно зберегти посаду директора Інституту зоології у Києві. Відтоді він фактично жив у Москві, раз на місяць приїжджаючи на кілька днів у Київ для вирішення найважливіших адміністративних питань. Більшість фактичних функцій директора на той час виконував заступник директора з наукової роботи Б. І. Балінський і він же згодом очолив відділ механіки розвитку.

Колектив Інституту значно постраждав від сталінських репресій. У 1933 році був репресований через свої природоохоронні погляди один з засновників харківського філіалу Інституту та заступник директора заповідника Асканія-Нова професор В. В. Станчинський (звільнений у 1936 і повторно заарештований у 1940, помер в таборах у 1942; в подальшому ім'я вченого було практично викреслено з історії радянською владою). У липні 1935 року здобув ступінь кандидата біологічних наук науковий співробітник інституту (1899—1940), проте вже в серпні він був заарештований як «ворог народу», а присудження ступеню скасувала Президія АН УСРР. Під час «великого терору» у 1937 році був страчений завідувач відділу генетики академік І. Й. Агол (реабілітований у 1957 році). Того ж року, за спогадами Б. І. Балінського, арештів зазнали дружина Балінського , що працювала разом з ним (провела 2 роки в таборах), його асистентка , науковий співробітник Д. Ф. Руднєв (8 років у таборах), дві лаборантки, також в той же час була заарештована дружина заступника директора з господарських питань, що розцінювалось Балінським як тиск на адміністрацію установи. Також у 1937 році були звільнені та згодом репресовані та страчені як «вороги народу» молодші наукові співробітники Інституту теріологи (1905—1938) та (1902—1938). Імовірно в цей період були репресовані й інші менш відомі науковці Інституту біології та зоології, оскільки чимало людей зазначених у списках співробітників установи в документах ВУАН до 1937 року відсутні в аналогічних переліках перед початком війни. Президія АН УРСР 23 листопада 1937 року закрила 10 неназваних наукових тем Інституту «в зв'язку із звільненням їх виконавців». В цей період, на думку Балінського, на межі арешту були академік Шмальгаузен і він сам. Після арешту дружини Б. І. Балінський у кінці 1937 року залишив посаду заступника директора, продовживши працювати у закладі, після чого цю посаду отримав ентомолог .

Академік С. М. Гершензон
(1906—1998), завідувач відділу генетики, за часів початку роботи в Інституті зоології (фото 1939 року)

На місце розстріляного академіка І. Й. Агола керувати відділом генетики був запрошений майбутній академік С. М. Гершензон, який розпочав роботу в Інституті з 1937 року. Того ж року в Інституті зоології та біології було створено шостий відділ — паразитології (завідувач О. П. Маркевич). Також у відділі фауністики (зоомузей) на той час сформувалося 4 підрозділи: виставочна частина (керівник В. О. Караваєв), групи хребетних (керівник М. В. Шарлемань), безхребетних (керівник С. Я. Парамонов) та палеозоології (керівник І. Г. Підоплічко).

Академік О. П. Маркевич
(1905—1999), завідувач відділу паразитології, четвертий директор Інституту зоології

На 1 січня 1938 року в Інституті зоології та біології працювало 69 осіб, зокрема 38 наукових співробітників, на 1 січня 1939 року ці цифри зросли відповідно до 88 і 45 (зростання кількості відбувалося переважно за рахунок науково-допоміжного персоналу).

Установа мала тісні зв'язки з Дніпровською біологічною станцією, яка існувала з 1909 року на меценатські кошти. В 1921 році станція увійшла до складу ВУАН, на ній часто проводили дослідження академічні зоологи. Протягом організації Інституту зоології та біології, до 1934 року, зоологів Станції було переведено до нього як «сектор водяних тварин» на чолі з Д. Є. Белінгом, що очолював Станцію протягом 1922—1937 років. У 1934 році цей сектор повернувся до складу Станції, яку було реорганізовано під назвою Гідробіологічна станція ВУАН, як повноцінну установу. У 1940 році Станцію було перетворено на Інститут гідробіології АН УРСР, який очолив Я. В. Ролл.

З 1939 року установа носила назву Інститут зоології АН УРСР.

У 1939 році в Інститут зоології на посаду заступника директора з наукової роботи прийшов новообраний член-кореспондент АН УРСР Є. В. Звєрезомб-Зубовський, пропрацювавши на цій посаді до 1945 року, також з 1941 року він очолював відділ екології.

У 1941 році в Інституті зоології було створено відділ біометодів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, який очолив академік В. П. Поспєлов, що на той момент очолював Відділ біологічних наук АН УРСР, а також відділ іхтіології, який очолив академік Д. К. Третьяков.

Таким чином, до початку німецько-радянської війни, Інститут зоології мав наступну структуру:

• Відділ механіки розвитку (експериментальної зоології) — керівники І. І. Шмальгаузен (до 1938), Б. І. Балінський (з 1938).
• Відділ порівняльної морфології (порівняльної анатомії; бл. 1939 об'єднаний з відділом механіки розвитку) — керівник М. М. Воскобойников.
• Відділ екології — керівники О. Г. Лебедєв (до 1936), (в.о. у 1936), О. О. Любищев (у 1936—1941), Є. В. Звєрезомб-Зубовський (з 1941).
• Відділ фауністики (фауни та систематики; зоологічний музей) — керівники М. В. Шарлемань (до 1938), С. Я. Парамонов (з 1938).
  • Група з вивчення хребетних тварин — керівник М. В. Шарлемань.
  • Група з вивчення безхребетних тварин — керівник С. Я. Парамонов.
  • Група палеозоології (з 1935) — керівник І. Г. Підоплічко.
  • Виставочна частина — керівник В. О. Караваєв (до 1939).
• Відділ (сектор) водяних тварин (до 1934) — керівник Д. Є. Белінг.
• Відділ генетики (загальної біології; з 1934) — керівники І. Й. Агол (до 1937), С. М. Гершензон (з 1937).
• Відділ паразитології (з 1937) — керівник О. П. Маркевич.
• Відділ біометодів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур (у 1941) — керівник В. П. Поспєлов.
• Відділ іхтіології (у 1941) — керівник Д. К. Третьяков.

Евакуація та окупація (1941—1944)

Професор С. Я. Парамонов
(1894—1967), другий завідувач відділу фауни та систематики
(фото 1953 року)

Під час німецько-радянської війни, з осені 1941 року, Інститут зоології було тимчасово об'єднано з інститутами гідробіології та мікробіології під назвою Інститут зообіології та евакуйовано до Уфи. Директором цього закладу до кінця війни був гідробіолог Я. В. Ролл, а його заступником з наукової роботи — Є. В. Звєрезомб-Зубовський. Оскільки евакуйована була лише невелика частина співробітників трьох інститутів, у його структурі було створено лише три відділи відповідно кожному з об'єднаних інститутів. В штаті Інституту зообіології в Уфі були також деякі евакуйовані співробітники Карадазької біологічної станції АН УРСР, зокрема її директор ^[ru] та З. А. Аблямітова. Серед науковців Інституту зоології евакуйованих до Уфи були Д. К. Третьяков, Є. В. Звєрезомб-Зубовський, О. П. Маркевич, С. М. Гершензон, В. Л. Рижков, М. Д. Тарнавський, Є. М. Ємчук. Серед співробітників Інституту зообіології з інших установ були такі відомі науковці, як В. Г. Дроботько (завідувач відділу мікробіології), Л. Й. Рубенчик, М. М. Підоплічко, В. Й. Білай, Д. О. Свиренко, Б. Ю. Айзенман.

19 вересня 1941 року Київ було захоплено німецькими військами. При відступі радянських військ багато історичних будівель у центрі міста було заміновано НКВС і згодом підірвано. Заміновано було й академічну будівлю Ольгинської гімназії, де знаходиться Інститут зоології з Зоологічним музеєм. За свідченням співробітниці Інституту зоології Євдокії Решетник, цю академічну будівлю, а також будівлю Оперного театру навпроти, не було підірвано завдяки тому, що Сергій Парамонов, який очолював тоді Зоологічний музей, повідомив німцям місця закладання вибухівки.

Окупаційною німецькою владою у Києві 20 жовтня 1941 року було призначено М. В. Шарлеманя директором Інституту зоології. У січні 1942 року на базі установи було створено Інститут захисту рослин Сільгоспуправління РКУ, директором якого залишався М. В. Шарлемань. Колектив закладу складав близько 40 осіб і був укомплектований співробітниками Інституту зоології та деякими іншими науковцями, що не були евакуйовані з Києва. Окрім директора в закладі працювали зокрема також С. Я. Парамонов, Л. А. Шелюжко, В. В. Совинський, М. А. Теленга, Б. О. Боженко, З. С. Голов'янко, О. П. Кришталь, Є. М. Савченко, Є. Г. Решетник, В. І. Бібікова (тоді Зубарєва). В ході відступу німецьких військ з Києва восени 1943 року вони забрали значну частину колекцій та обладнання Інституту зоології, також з ними залишила Україну і значна частина науковців установи що залишалися у Києві, обґрунтовано боючися переслідувань радянської влади, яких згодом зазнали ті хто залишилися.

Протягом німецько-радянської війни, тікаючи від радянської влади, назавжди залишили Україну зокрема такі науковці Інституту зоології, як Б. І. Балінський, С. Я. Парамонов, Л. А. Шелюжко, Д. Є. Белінг, В. В. Брунст, С. М. Крашенінніков, В. М. Дірш, Б. О. Боженко, . Ті ж науковці, що перебували в окупованому Києві та згодом залишилися чи опинилися в СРСР, зазнали післявоєнних репресій чи переслідувань, зокрема це стосується Є. Г. Решетник (4 роки у колонії) і в меншій мірі М. В. Шарлеманя.

Післяокупаційний радянський період (з 1944)

Академік Д. К. Третьяков
(1878—1950), третій директор Інституту зоології

14 липня 1944 року, після повернення з евакуації, було відновлено Інститут зоології АН УРСР у Києві, директором призначено академіка Д. К. Третьякова, що був на той час також головою Відділу біологічних наук АН УРСР, і затверджено нову структуру установи, що включала наступні підрозділи: відділ зоології хребетних; відділ зоології безхребетних; відділ паразитології; відділ еволюційної морфології; відділ генетики; відділ патології комах; відділ грибкових і бактеріальних захворювань; відділ екології; лабораторія для вивчення паразитичних і хижих комах; Зоологічний музей. В штаті Інституту тоді ж було затверджено 48 осіб, зокрема 32 наукових співробітників.

Академік І. І. Шмальгаузен, хоча переважно працював у Москві, одночасно продовжував роботу і в Інституті зоології у 1944—1948 роках завідувачем відділу еволюційної морфології та членом вченої ради.

Приміщення Інституту зоології на Володимирській 37 (колишня лабораторія Омельченка, див. вище) після війни було перетворено на житлову комунальну квартиру, з 1944 року там жив О. П. Маркевич з родиною.

У 1945 році на базі кількох відділів Інституту зоології та Інституту ботаніки була створена нова установа — Інститут ентомології і фітопатології АН УРСР (зараз Інститут захисту рослин НААН), зокрема очолив новостворену установу академік В. П. Поспєлов, а його заступником з наукової роботи став Є. В. Звєрезомб-Зубовський.

З 18 квітня 1947 року вчена рада Інституту зоології складала: академіки Д. К. Третьяков (голова), І. І. Шмальгаузен, член-кореспондент П. О. Свириденко, доктори наук І. Д. Білановський, С. М. Гершензон, О. П. Маркевич, В. А. Мовчан, Б. Г. Новиков, М. А. Теленга, В. Г. Касьяненко, кандидати наук М. Д. Тарнавський (вчений секретар), В. М. Артоболевський, В. В. Совинський.

У 1948 році, в розпал лисенківщини, після сумнозвісної серпневої сесії ВАСГНІЛ, в СРСР було звільнено, чи знято з керівних посад, багатьох провідних науковців, що займалися генетичними дослідженнями чи підтримували їх, як «антимічурінців». З усіх посад було звільнено академіка І. І. Шмальгаузена, відтоді він не працював у Києві. Академіка Д. К. Третьякова було звільнено з посад голови Відділу біологічних наук АН УРСР, директора Інституту зоології та завідувача кафедри зоології хребетних Київського університету (залишився працювати в Інституті зоології, через два роки помер). Також було звільнено професора С. М. Гершензона з посад завідувача відділу генетики Інституту зоології та завідувача кафедри генетики Київського університету, відділ генетики Інституту зоології було розформовано, Сергій Михайлович продовжив роботу в Інституті зоології на посаді рядового старшого наукового співробітника вивчаючи віруси шовкопряда, до відновлення відділу генетики у 1957 році.

Після цих подій головою Відділу біологічних наук АН УРСР було призначенко академіка П. О. Свириденка, який працював з 1947 року в Інституті зоології очолюючи відділ екології тварин (до 1954 року), а на посаду директора Інституту зоології було призначено О. П. Маркевича, який з 1947 року був заступником директора з наукових питань установи, і 18 листопада 1948 року затверджено суттєво видозмінений склад вченої ради Інституту: член-кореспондент О. П. Маркевич (голова), академіки П. О. Свириденко, Д. К. Третьяков, Б. І. Чернишов, член-кореспондент М. П. Савчук (на той час міністр освіти УРСР), доктори наук Б. Г. Новиков, В. Г. Касьяненко, І. Д. Білановський, кандидати наук І. Г. Підоплічко, Є. М. Ємчук, М. М. Синицький, І. Т. Сокур, (вчений секретар).

Вже 3 лютого 1950 року, за рішенням Президії АН УРСР, О. П. Маркевича було звільнено з посади директора Інституту зоології (залишено завідувачем відділу паразитології) та призначено на цю посаду В. Г. Касьяненка.

Склад вченої ради Інституту зоології від 22 лютого 1952 року: академіки В. Г. Касьяненко (голова), П. О. Свириденко, член-кореспондент О. П. Маркевич, доктори наук Б. Г. Новиков (заступник голови), Р. С. Чеботарьов, І. Д. Білановський, І. Г. Підоплічко, кандидати наук М. М. Синицький, І. Т. Сокур, С. Ф. Манзій, (вчений секретар).

Будівля колишньої Ольгинської гімназії, вигляд зі сторони вулиці Терещенківської, у центрі Інститут зоології, ліворуч — Інститут ботаніки, праворуч — ННПМ, 2017 рік

Впродовж усього часу існування Інституту зоології його основна частина розміщувалася у будівлі колишньої Ольгинської гімназії, в якій до його створення розміщувався Зоологічний музей та інші структури ВУАН. Розташування Інституту дещо переміщувалася у межах цієї будівлі, що було пов'язано перш за все з формуванням музейної експозиції, яка з часом виокремилася у окрему установу. У 1966 році було сформовано Центральний науково-природничий музей АН УРСР у частині будівлі вздовж нинішньої вулиці Богдана Хмельницького. Два поверхи цієї частини будівлі повністю зайняли Зоологічний та Палеонтологічний музеї, якими опікувалися і в яких розміщувалися два відповідних наукових відділи Інституту зоології. У 1996 році ці музеї разом з відповідними науковими відділами увійшли у Національний науково-природничий музей НАН України. В той же час основна частина Інституту зоології розмістилася у прилеглому крилі будівлі колишньої Ольгинської гімназії вздовж вулиці Терещенківської, між ННПМ та Інститутом ботаніки.

До переходу у склад ННПМ в 1996 році двох відділів Інституту зоології, що опікувалися музейними експозиціями, офіційним роком заснування закладу вважався 1919, за роком заснування Зоологічного музею ВУАН. Наразі роком заснування Інституту зоології зазначається 1930, а сучасного Зоологічного музею ННПМ — 1919, хоча музей кілька разів переформатовувався у складі різних відділів Інституту зоології й тривалий час не існував як окремий структурний підрозділ навіть у складі цих відділів. Інститут зоології також є прямим правонаступником Біологічного інституту ВУАН, заснованого 1920 року.

З моменту створення Інститут зоології був тісно пов'язаним з кафедрами зоології хребетних і безхребетних біологічного факультету Київського університету. Більшість завідувачів цих кафедр радянського періоду обіймали помітні посади і в Інституті зоології, зокрема академіки І. І. Шмальгаузен, О. П. Маркевич і Д. К. Третьяков очолюючи цю установу були одночасно і завідувачами зоологічних кафедр в Університеті, а Г. Й. Щербак тривалий час обіймала посаду заступника директора з наукової роботи Інституту зоології і згодом очолювала кафедру зоології безхребетних, а також і об'єднану кафедру зоології. Такі тісні зв'язки в значній мірі були можливі завдяки тому, що зоологічні кафедри тоді розміщувалися в Червоному корпусі Університету, поруч з Інститутом, однак згодом перемістилися в нову будівлю на Проспекті Академіка Глушкова в іншій частині міста. В результаті такої співпраці значна частина наукових досліджень співробітників кафедр зоології Університету в той період проводилася на базі Інституту зоології, тоді як кафедри слугували базою для підготовки нових наукових кадрів Інституту. Тому велику частку наукових співробітників установи складають випускники зоологічних кафедр Київського університету (наразі кафедра екології та зоології ННЦ «Інститут біології» КНУ).

У 1981 році до назви Інституту зоології додалося ім'я першого директора І. І. Шмальгаузена (згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 06.01.1981 року № 2).

Хронологія обрання зоологів членами Української академії наук до 1992 року

1918 — Кащенко Микола Феофанович (академік) 1919 — Нікольський Олександр Михайлович (академік) 1922 — Шмальгаузен Іван Іванович (академік) 1925 — Сєверцов Олексій Миколайович (академік) 1929 — Третьяков Дмитро Костянтинович (академік) 1934 — Агол Ізраїль Йосипович (академік) 1939 — Поспєлов Володимир Петрович (академік) 1939 — Звєрезомб-Зубовський Євген Васильович (член-кореспондент) 1945 — Свириденко Павло Олексійович (член-кореспондент) 1948 — Свириденко Павло Олексійович (академік) 1948 — Маркевич Олександр Прокопович (член-кореспондент) 1948 — Савчук Микола Панасович (член-кореспондент) 1951 — Касьяненко Володимир Григорович (академік, напряму?) 1951 — Мовчан Василь Архипович (член-кореспондент) 1957 — Маркевич Олександр Прокопович (академік) 1961 — Підоплічко Іван Григорович (член-кореспондент) 1964 — Васильєв Вадим Петрович (академік, напряму?) 1975 — Підоплічко Іван Григорович (академік) 1978 — Топачевський Вадим Олександрович (член-кореспондент) 1985 — Долін Володимир Гдаліч (член-кореспондент) 1990 — Акімов Ігор Андрійович (член-кореспондент) 1990 — Францевич Леонід Іванович (член-кореспондент) 1992 — Топачевський Вадим Олександрович (академік) 1992 — Щербак Микола Миколайович (член-кореспондент)

Очільники

Меморіальна дошка І. І. Шмальгаузену на будівлі Інституту зоології

Поточний (з 2021 року) директор Інституту зоології В. О. Харченко
(фото 2012 року)

Очільники установ-попередників

Комітет з вивчення фауни УАН

• Кащенко Микола Феофанович — 1919—1920

Зоологічний музей ВУАН

• Кащенко Микола Феофанович — 1920—1926
• Караваєв Володимир Опанасович — 1926—1930

Біологічний інститут ВУАН

• Омельченко Федір Захарович — 1920—1924
• Шмальгаузен Іван Іванович — 1924—1930

Директори Інституту зоології

• Шмальгаузен Іван Іванович — 1930—1941
• Ролл Яків Володимирович — 1941—1944 (в евакуації)
• Третьяков Дмитро Костянтинович — 1944—1948
• Маркевич Олександр Прокопович — 1948—1950
• Касьяненко Володимир Григорович — 1950—1963
• Мажуга Петро Маркович — 1963—1965
• Підоплічко Іван Григорович — 1965—1973
• Топачевський Вадим Олександрович — 1973—1987
• Акімов Ігор Андрійович — 1987—2021
• Харченко Віталій Олександрович — з 2021

Історія досліджень

Сліпак піщаний, вперше для науки описаний співробітницею Інституту зоології Є. Г. Решетник у 1939 році, на монеті НБУ (2005)

З дня заснування Інститут зоології став провідним зоологічним центром України. Протягом майже всього довоєнного періоду в Інституті, окрім широкого кола питань, пов'язаних з вивченням фауни України, вели дослідження в галузі експериментальної зоології. У цей період була завершена низка важливих наукових праць деяких напрямків, зокрема паразитології (О. П. Маркевич), ентомології (В. О. Караваєв, М. А. Теленга), зоогеографії (М. В. Шарлемань), ембріології (Б. І. Балінський), видані окремими роботами визначники ссавців (О. О. Мигулін) і птахів (М. В. Шарлемань), що стало фундаментом для розробок широкого кола різних наукових напрямків зоології. В цей довоєнний період в Інституті зоології був створений відділ біологічного методу боротьби зі шкідниками сільського господарства.

Відділ еволюційної морфології хребетних під керівництвом І. І. Шмальгаузена вперше сформулював закон параболічного росту, який дозволив вивчати закономірності індивідуального розвитку та росту тварин. Ці дослідження лягли в основу широко відомої монографії «Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии» (1938). Також І. І. Шмальгаузен працюючи в Інституті зоології почав розробляти теорію стабілізуючого добору, перша велика стаття про що була опубліковано ним в 1941 році, «Стабилизирующий отбор и его место среди факторов эволюции», а велике широко відоме монографічне узагальнення «Факторы эволюции. Теория стабилизирующего отбора», яке було згодом перекладено англійською мовою, побачило світ після війни у 1945 році, коли Іван Іванович уже переїхав до Москви. Ця праця, започаткована в Інституті зоології, стала ключовою у формуванні сучасної синтетичної теорії еволюції.

Протягом 1934—1963 років (з перервою у 1948—1957) в Інституті зоології існував відділ генетики, який на той час був одним з головних центрів генетичних досліджень в Україні. З моменту створення відділ очолював академік І. Й. Агол, який став жертвою сталінських репресій, був репресований і страчений під час «великого терору» у 1937 році. Після цього очолити відділ був запрошений С. М. Гершензон, у подальшому видатний вчений, що двічі протягом кар'єри отримував результати, за які був близький до отримання Нобелівської премії. Перше з цих відкриттів, щодо мутагенної дії тимусної ДНК у дрозофіли, було виконано у Інституті зоології ще до 1941 року, попередня стаття «Вызывание направленных мутаций у Drosophila melanogaster» була опублікована 1939 року, проте через війну і лисенківщину основні результати були опубліковані С. М. Гершензоном лише у 1948 році, разом зі співробітниками відділу М. Д. Тарнавським та П. О. Сітьком. За схожі дослідження Герман Мюллер (США) отримав Нобелівську премію 1946 року. Натомість С. М. Гершензон, замість отримання визнання у СРСР, за ці результати переслідувався радянською владою.

З 1963 року в Інституті зоології проводяться гістологічні та цитологічні дослідження, які очолював П. М. Мажуга, а згодом Н. В. Родіонова.

Після Чорнобильської катастрофи значна частина співробітників Інституту зоології брала участь в дослідженні наслідків дії радіоактивного забруднення на тваринний світ (Л. І. Францевич, В. І. Крижанівський, В. А. Гайченко, В. М. Стовбчатий, В. Г. Долін та ін.).

Викопна мурашка Radchenko & Dlussky, 2016 в рівненському бурштині (еоцен), описана вперше для науки співробітником Інституту О. Г. Радченком у співавторстві з ^[ru]

В Інституті зоології сформувалися та продовжують працювати потужні наукові школи гельмінтології, ентомології, теріології, орнітології, акарології та еволюційної морфології.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, переважно сучасних, але також і викопних. Протягом 2006—2023 років науковцями Інституту зоології було описано 1077 нових для науки видів комах, гельмінтів, кліщів, молюсків, колембол, павукоподібних, ракоподібних, коловерток, найпростіших і навіть викопних китів, а також й інших організмів.

Інститут зоології є провідною установою в галузі охорони тваринного світу України, вчені Інституту координували роботу над створенням зоологічних частин усіх видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009) та були авторами більшості видових нарисів тварин у цих виданнях. З цією метою в Інституті був створений і продовжує доповнюватися електронний Державний кадастр тваринного світу, що включає дані про усі відомі в Україні місцезнаходження тварин з Червоної книги України. Також науковці установи беруть активну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

В Інституті зоології, в рамках міжнародного співробітництва з РФ, США та ЄС, проводилися деякі дослідження в галузі космічної біології, щодо впливу мікрогравітації на тварин (Н. В. Родіонова).

Згідно з офіційним сайтом Інституту зоології, основними напрямами роботи установи станом на 2022 рік є такі:

• Вивчення фауни, еволюційно-морфологічних основ філогенії та систематики тваринного світу України
• Розробка наукових основ охорони і раціонального використання ресурсів тваринного світу, проведення його моніторингу в умовах впливу антропогенних факторів
• Розробка зоологічних основ захисту і підвищення продуктивності рослин і тварин

Наукові колекції

Шафи з фондовими колекціями наземних молюсків Інституту зоології

Протягом існування Інституту зоології його співробітниками були зібрані унікальні колекції тварин з усього світу (переважно безхребетних), що є основою і для багатьох сучасних досліджень в установі. Ці наукові колекції включені до Державного реєстру об'єктів, що становлять національне надбання. Колекція Інституту складається з 328 окремих колекцій і включає понад 6 мільйонів одиниць зберігання, що представляють близько 50 тисяч видів світової фауни. У колекції Інституту зоології зберігаються типові екземпляри майже 4200 видів, зокрема для понад 1600 з них — голотипи.

Особливе місце серед колекцій установи займає унікальна в світовому масштабі колекція мурашок (Formicidae), що була заснована В. О. Караваєвим (1864—1939) і продовжує доповнюватися О. Г. Радченком, включає наразі представників понад 4700 видів з усього світу, зокрема типові екземпляри понад 750 видів і підвидів. Ця колекція стала основною для кількох великих монографічних узагальнень протягом великого відрізку часу: «Фауна родини Formicidae (мурашки) України» (1934, 1936), «The ants (Hymenoptera, Formicidae) of Poland» (2002), «Monographic revision of the ants (Hymenoptera, Formicidae) of North Korea» (2005), «Myrmica ants (Hymenoptera: Formicidae) of the Old World» (2010), «The ants of Poland with reference to the myrmecofauna of Europe» (2012) та «Муравьи (Hymenoptera, Formicidae) Украины» (2016).

Також унікальною є колекція членистоногих у рівненському бурштині, що була започаткована в Інституті в 2000 році, коли на гроші НАН України значна кількість інклюзій була придбана у підприємства «Укрбурштин». Колекція складає 4043 зразки бурштину, в яких є близько 13 тисяч екземплярів членистоногих і рослин, що жили в еоцені на території сучасної України. З цієї колекції було описано понад 150 нових для науки видів і, відповідно, вона включає їх типові екземпляри. Куратором колекції є Є. Е. Перковський.

Структура

Золотистий гекон Gekko badenii Szczerbak & Nekrasova, 1994 з В'єтнаму, описаний вперше для науки співробітниками Інституту М. М. Щербаком та

Викопна мурашка ^[en] Radchenko & Perkovsky, 2016 в таймирському бурштині (крейдовий період), описана вперше для науки співробітниками Інституту О. Г. Радченком та Є. Е. Перковським

Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена підпорядкований Відділенню загальної біології НАН України.

Наземний равлик ^[en] Schileyko & Balashov, 2012 з Гімалаїв, описаний вперше для науки співробітником Інституту І. О. Балашовим у співавторстві

Основні структурні підрозділи

• Відділ паразитології
• Відділ акарології
• Відділ ентомології та наукових фондових колекцій
  • Лабораторія наукових фондових колекцій
• Відділ систематики ентомофагів та екологічних основ біометоду
• Відділ фауни та систематики безхребетних
• Відділ еволюційної морфології
  • Лабораторія біології розвитку
• Відділ еволюційно-генетичних основ систематики
• Відділ моніторингу та охорони тваринного світу
  • Лабораторія популяційної екології
  • Лабораторія моніторингу Азово-Чорноморських водно-болотних угідь міжвідомчої (м. Мелітополь)
• Відділ фауни та систематики хребетних
  • Лабораторія орнітології Півдня України міжвідомчої (м. Мелітополь)
• Координаційний центр CITES
• Науково-експериментальна пасіка
• Науково-інформаційний відділ
  • Наукова бібліотека, що нараховує понад 170 тисяч примірників профільної літератури
  • Редакція наукового журналу «Вестник зоологии»

Штат

Згідно відкритих звітів установи за 2008—2023 роки, з 2004 року загальна кількість працівників установи не перевищувала 248, у 2016 році скоротилася до 205 співробітників і на кінець 2023 року складала 164 (не рахуючи працюючих за сумісництвом).

У 2000-х роках кількість науковців Інституту зоології перевищувала 150 у деякі роки, в установі одночасно працювало до 22 докторів наук та до 88 кандидатів наук, зокрема два академіки НАН України (В. І. Монченко, В. Г. Радченко) і три члени-кореспонденти НАН України (І. А. Акімов, І. Г. Ємельянов, Л. І. Францевич). Проте в подальшому, особливо при скорочені фінансування у 2014—2015 роках, кількість наукових працівників суттєво скоротилася і на кінець 2016 року в Інституті зоології працювало 125 науковців (близько 60 % загального штату), а на кінець 2023 вже 117 (71 % від штату), серед них:

• три члени-кореспонденти НАН України (Л. І. Францевич, В. О. Корнєєв, О. В. Гумовський)
• 18 докторів біологічних наук
• 68 кандидатів біологічних наук

Станом на 2023 рік середній вік наукових працівників установи складає 53,6 роки, докторів наук (не рахуючи членів-кореспондетнів) — 65,6 років.

Спеціалізована вчена рада

При Інституті діє спеціалізована вчена рада з присудження наукового ступеня доктора наук за спеціальностями 03-00-08 «Зоологія», 03-00-24 «Ентомологія», 03-00-25 «Паразитологія, гельмінтологія» (переатестована 10.10.2022) і з 2022 року регулярно збираються разові вчені ради з присудження наукового ступеня доктора філософії.

Продовжувані видання

Історія продовжуваних видань

див. також: Український зоологічний журнал, Збірник праць Зоологічного музею

Титульна сторінка 12 випуску «Збірника праць Зоологічного музею» з надзаголовком «Науково-дослідний Інститут зоології та біології» (1933)

У 1921 і 1923 роках було опубліковано два випуски «Українського зоологічного журналу» Зоологічної секції УНТ (1921) і потім ВУАН (1923), редактором якого був Микола Шарлемань. Видання не отримало продовження, але стало першою спробою створити спеціалізоване зоологічне видання в Україні і зокрема в УАН.

З 1926 року публікувалися серії збірників праць установ-попередників Інституту зоології, що увійшли до його складу: «Збірник праць Біологічного інституту ім. Ф. Омельченко» (5 випусків) та «Збірник праць Зоологічного музею» (8 випусків), причому обидві серії видавалися під загальним надзаголовком «Українська Академія Наук. Труди фізико-математичного відділу». Виданнями опікувалися відповідно Іван Шмальгаузен і Володимир Караваєв.

«Збірник праць Біологічного інституту» видавався під старою назвою до 1932 року, не дивлячись на те, що установа ввійшла до складу новоствореного Інституту зоології та біології, а з 1933 року — як «Збірник дослідів над індивідуальним розвитком тварин» з надзаголовком «Науково-дослідчий інститут Зоології та Біології при Всеукраїнській Академії Наук», всього було видано 13 випусків цього збірника до 1940 року.

«Збірник праць Зоологічного музею» після входження установи у Інститут зоології та біології публікувався з цією ж назвою і з надзаголовком «Труди природничо-технічого відділення ВУАН» (протягом 1930—1931, 9-11 випуски), потім з надзаголовками «Науково-дослідний Інститут зоології та біології» (1933, 12 випуск), «Труди Інституту зоології та біології АН УРСР» і «Труди Інституту зоології АН УРСР» (протягом 1934—1976, випуски 13-36).

До війни в закладі виходило також ще три серії збірників праць під загальними надзаголовками «Праці Інституту зоології та біології» та «Труди Інституту зоології та біології», а саме: «Збірник праць відділу екології наземних тварин» (1933—1938, 5 випусків), «Збірник праць з генетики» (1933—1941, 5 випусків) і «Збірник праць з морфології тварин» (1934—1939, 5 випусків).

Крім того, у 1937—1939 роках Інститут зоології та біології АН УРСР видав 4 випуски серії «Біологію в маси».

У 1948—1957 роках видавалася серія «Труди Інституту зоології АН УРСР», і протягом 1959—1964 — «Праці Інституту зоології АН УРСР» (загалом 20 випусків).

З 1967 року установою видається науковий журнал «Вісник зоології», після створення якого продовження усіх попередніх видань втратило актуальність.

Також з 1956 року установою видається серія монографій «Фауна України».

Монографія в серії «Фауна України». Том 29: Молюски. Вип. 5: Стебельчастоокі (2016)

Довідник «Фауна України»

докладніше див.: Фауна України (довідник)

Одним із пріоритетних напрямів роботи Інституту зоології є видання монографічної 40-томної серії «Фауна України», що складається з багатьох випусків-монографій присвячених окремим систематичним групам тварин. Серія видається з 1956 року. Станом на 2022 рік видано 76 книг 74 випусків 29 томів. Найбільша кількість монографій була надрукована у період 1970—1980-х років (48). Державне фінансування серії було фактично припинено на початку 1990-х і з 1994 року нові випуски тривалий час не публікувалися. З 2004 року окремі монографії серії знову почали нерегулярно видаватися державним коштом.

Журнал «Zoodiversity»

докладніше див.: Zoodiversity

В Інституті зоології з 1967 року видається профільний зоологічний науковий журнал, що носив назву «Вісник зоології» («Вестник зоологии», «Vestnik Zoologii»), але з початку 2020 року перейменований на «Zoodiversity». У 2010-х роках журнал повністю перейшов на англійську мову. Індексується, серед іншого, у Scopus.

Публікації

Титульна сторінка першого тому монографії «Фауна родини Formicidae (мурашки) України» В. О. Караваєва (1934)

Співробітниками Інституту зоології протягом існування закладу опубліковано багато тисяч наукових статей, понад 600 наукових монографій і довідників, а також велику кількість навчальних, довідкових і науково-популярних видань, серед яких зокрема такі широко відомі довідники, як «Біологічний словник» (1974, 1986), «Заповедники Украины и Молдавии» (1987), «Редкие и исчезающие растения и животные Украины» (1988), «Птахи фауни України» (2002), «Денні метелики України» (2005) та багато інших.

Науковці установи координували створення усіх видань зоологічної частини Червоної книги України (1980, 1994, 2009) та були авторами більшості видових нарисів тварин у цих виданнях.

Декілька співробітників Інституту зоології брали участь у створені Української радянської енциклопедії (1974—1985) (О. П. Маркевич, В. О. Топачевський, А. П. Федоренко та ін.), Географічної енциклопедії України (А. П. Федоренко та ін.), Енциклопедії сучасної України (з 2001) (В. І. Монченко, І. А. Акімов, В. О. Харченко та ін.) та Національного атласу України (2007) (І. А. Акімов, О. В. Гумовський, Ю. І. Кузьмін, В. І. Крижанівський, А. М. Полуда та ін.).

На час створення Інституту основними мовами публікації наукових статей зоологів закладу були українська, російська та німецька. Основні статті українською публікувалися здебільшого у збірниках праць установи (див. вище). В той же час статті, орієнтовані на світову наукову аудиторію, часто публікувалися німецькою, як в місцевих виданнях, так і в німецьких й австрійських журналах (наприклад, у ^[en]», ^[de]» тощо). В подальший радянський період статті з найкращими результатами науковців Інституту зоології публікувалися переважно у провідних російськомовних академічних журналах, перш за все, таких, як «Зоологический журнал», «Журнал общей биологии», «Экология», ^[ru]», «Палеонтологический журнал», , ^[ru]». Також важливі позиції займав журнал установи «Вестник зоологии» (у 2010-х перейшов на англійську мову) та київські видання «Гидробиологический журнал», «Цитология и генетика» і «Вісник АН УРСР» (згодом «Вісник НАН України»). Однак після розпаду СРСР все більше статей співробітників закладу публікується у західних англомовних журналах.

Науковці Інституту зоології регулярно публікуються у таких провідних міжнародних виданнях, як «Zootaxa», «Systematic Parasitology», «Parasitology Research», «Veterinary Parasitology», «Acta Parasitologica», «Cretaceous Research», «Historical Biology», , мають публікації у «Nature», «Nature Communications», , «Scientific Reports», «Communications Biology», «Current Biology», «Molecular Biology and Evolution», «Molecular Ecology», «Molecular Ecology Resources», ^[en]», ^[en]», «Journal of Biogeography», ^[en]», «Conservation Biology», ^[en]», «Journal of Applied Ecology», «Oecologia», «Oikos», «Soil Biology and Biochemistry», ^[en]», ^[en]», ^[en]», «Biological Journal of the Linnean Society», «Zoological Journal of the Linnean Society», «Journal of Zoology», «Journal of Natural History», «Zoologica Scripta», «Contributions to Zoology», ^[en]», «Ecology and Evolution», ^[en]», «Evolutionary Biology», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», «Journal of Paleontology», «Journal of Systematic Palaeontology», ^[en]», «Papers in Palaeontology», ^[en]», «PLOS One», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», «Ticks and Tick-borne Diseases», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», ^[en]», «ZooKeys», ^[en]», «Fossil Record», «Geobios», «Journal of Ornithology», «Journal of Conchology», «Archiv für Molluskenkunde» та багатьох інших рейтингових журналах.

Список деяких найважливіших публікацій

Список деяких з найважливіших публікацій науковців Інституту зоології

76 монографій серії «Фауна України» (1956—2022) Schmalhausen I. 1930. Das Wachstumsgesetz als Gesetz der progressiven Differenzierung. ^[de]. 123 (1): 153—178. Balinsky B. I. 1933. Das Extremitätenseitenfeld, seine Ausdehnung und Beschaffenheit. ^[de]. 130 (3-4): 704—746. Караваєв В. 1934, 1936. Фауна родини Formicidae (мурашки) України. і . Київ: Видавництво ВУАН. 164 с., 316 с. Агол И. И. 1935. Происхождение животных и человека. Киев: Издательство ВУАН. 128 с. Балинский Б. И. 1936. Развитие зародыша. Проблема детерминации в эмбриональном развитии. Москва-Ленинград: Биомедгиз. 184 с. Маркевич О. П. 1937. Copepoda parasitica прісних вод СРСР. Київ: Видавництво АН УРСР. 222 с. Шарлемань М. 1937. Зоогеографія УРСР. Видання 2-е. Київ: Видавництво АН УРСР. 235 с. Шарлемань М. 1938. . Київ: Видавництво АН УРСР. 266 с. Мигулін О. О. 1938. . Київ: Видавництво АН УРСР. 426 с. Шмальгаузен И. И. 1938. Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии. Москва-Ленинград: Издательство АН СССР. 144 с. Шмальгаузен И. И. 1939. Пути и закономерности эволюционного процесса. Москва-Ленинград: Издательство АН СССР. 232 с. Гершензон С. М. 1939. Вызывание направленных мутаций у Drosophila melanogaster. ^[ru]. 25 (3): 224—227. Шмальгаузен И. И. 1940. Изменчивость и смена адаптивных норм в процессе эволюции. Журнал общей биологии 1 (4): 509—525. Маркевич О. П. 1940. Хвороби прісноводних риб. Київ-Львів: Видавництво АН УРСР. 168 с. Парамонов С. Я. 1940. ^[ru]. . Москва—Ленинград: Издательство АН СССР. 416 с. Шмальгаузен И. И. 1941. Стабилизирующий отбор и его место среди факторов эволюции. Журнал общей биологии. 2 (3): 307—350. Гершензон С. М. 1941. «Мобилизационный резерв» внутривидовой изменчивости. Журнал общей биологии. 2 (1): 85—107. Теленга Н. А. 1941. ^[ru]. . Москва—Ленинград: Издательство АН СССР. 466 с. Шмальгаузен И. И. 1946. Факторы эволюции (теория стабилизирующего отбора). Москва-Ленинград: Издательство АН СССР. 396 с. Пидопличко И. Г. 1946. . Киев: Издательство Киевского университета. 172 с. Гершензон С. М. 1946. Роль естественного отбора в распространении и динамике меланизма у хомяков. Журнал общей биологии. 7 (2): 97—130. Касьяненко В. Г. 1947. Аппарат движения и опоры лошади (функциональный анализ). Киев: Издательство АН УССР. 96 с. Гершензон С. М., Зильберман Р. А., Левочкина О. Л., Ситько П. О., Тарнавский Н. Д. 1948. Вызывание мутаций у Drosophila тимонуклеиновой кислотой. Журнал общей биологии. 9 (2): 69-88. Третьяков Д. К. 1949. . Москва-Ленинград: Издательство АН СССР. 419 с. Маркевич А. П. 1951. Паразитофауна пресноводных рыб УССР. Киев: Издательство АН УССР. 376 с. Пидопличко И. Г. 1951. . Киев: Издательство АН УССР. 264 с. Белановский И. Д. 1951, 1952. Тахины УССР. Киев: Издательство АН УССР, ; Пучков В. Г. 1952. Вредители и болезни сахарной свеклы. Москва: Сельхозгиз. 225 с. Синицкий Н. Н., Гершензон С. М., Ситько П. О., Карлаш Е. В.  1952. Разведение дубового шелкопряда. Киев: Издательство АН УССР. 180 с. Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. 1952. Визначник птахів УРСР. Київ: Радянська школа. 351 с. Свириденко П. А. 1953. Мышевидные грызуны и защита от них урожая, запасов продуктов и древесных культур. 2-е издание, дополненное. Киев: Издательство АН УССР. 124 с. Маркевич А. П. 1956. . Киев: Издательство АН УССР. 259 с. Сокур І. Т. 1961. . Київ: Видавництво АН УРСР. 84 с. Савченко Е. Н. 1961, 1964. ^[ru]. Двукрылые. Том 2. Вып. 3/4. Комары-долгоножки (сем. Tipulidae). Подсем. Tipulinae: Род Tipula. Москва-Ленинград: Издательство АН СССР, ; Маркевич О. П., , Ємчук Є. М., 1964. Кровосисні членистоногі, їх медико-ветеринарне значення та заходи боротьби. Київ: Наукова думка. 142 с. Nekrutenko Y. P. 1965. 'Gynandromorphic effect' and the optical nature of hidden wing-pattern in Gonepteryx rhamni L. (Lepidoptera, Pieridae). Nature 205 (4969): 417—418. Щербак Н. Н. 1966. . Киев: Наукова думка. 240 с. Топачевский В. А. 1969. ^[ru]. . Ленинград: Наука. 248 с. Липа О. Л., Федоренко А. П. 1969. Заповідники та пам'ятки природи України. Київ: Урожай. 186 с. Тимченко Н. Г. 1972. К истории охоты и животноводства в Киевской Руси (Среднее Поднепровье). Киев: Наукова думка. 212 с. Савченко Е. Н. 1973. ^[ru]. . Ленинград: Наука. 282 с. Біологічний словник / За ред. І. Г. Підоплічка, К. М. Ситника, Р. В. Чаговця. Київ: Головна редакція УРЕ, 1974. 551 с. Щербак Н. Н. 1974. Ящурки Палеарктики. Киев: Наукова думка. 294 с. . Киев: Наукова думка, 1975. 553 с. (серед авторів Н. І. Іскова, В. В. Корнюшин, О. П. Маркевич і Л. О. Смогоржевська) Смогоржевская Л. А. 1976. . Киев: Наукова думка. 416 с. Шарпило В. П. 1976. . Киев: Наукова думка. 285 с. Зерова М. Д. 1976. ^[ru]. . Москва: Наука. 230 с. Frantsevich L., Govardovski V., Gribakin F., Nikolajev G., Pichka V., Polanovsky A., Shevchenko V., Zolotov V. 1977. Astroorientation in Lethrus (Coleoptera, Scarabaeidae). . 121 (2): 253—271. Долин В. Г. 1978. . Киев: Урожай. 125 с. Колодочка Л. А. 1978. Руководство по определению растениеобитающих клещей-фитосейид. Киев: Наукова думка. 78 с. Мажуга П. М. 1978. Кровеносные капилляры и ретикуло-эндотелиальная система костного мозга. Киев: Наукова думка. 191 с. Францевич Л. И. 1980. Зрительный анализ пространства у насекомых. Киев: Наукова думка. 288 с. Щербак Г. И. 1980. . Киев: Наукова думка. 217 с. Червона книга Української РСР. Київ: Наукова думка, 1980. 499 с. Трач В. Н. 1982. Паразитические личинки стронгилят домашних жвачных животных. Киев: Наукова думка. 128 с. Маркевич О. П., 1983. . Київ: Наукова думка. 412 с. Савченко Е. Н. 1983. ^[ru]. . Ленинград: Наука. 584 с. Ковтун М. Ф. 1984. Строение и эволюция органов локомоции рукокрылых. Киев: Наукова думка. 304 с. Єрмоленко В. М. 1984. Атлас комах-шкідників польових культур. Київ: Урожай. 128 с. Акимов И. А. 1985. Биологические основы вредоносности акароидных клещей. Киев: Наукова думка. 160 с. Топачевский В. А., Монченко В. И., Долин В. Г. и др. 1985. . Киев: Наукова думка. 240 с. Біологічний словник. 2-е видання. Ред. Ситник К. М., Топачевский В. О.. Київ: Головна редакція УРЕ, 1986. 680 с. Щербак Н. Н., Голубев М. Л. 1986. Гекконы фауны СССР и сопредельных стран: Определитель. Киев: Наукова думка. 232 с. Заповедники СССР: Заповедники Украины и Молдавии. Москва: Мысль, 1987. 279 с. (серед авторів М. А. Воїнственський і А. П. Федоренко) Вредители сельскохозяйственных культур и лесных насаждений: В 3-х томах. 2-е издание, испр. и доп. Киев: Урожай, ; ; (серед авторів М. Д. Зерова, В. Г. Долін, В. О. Мамонтова, В. О. Корнєєв, З. С. Гершензон, З. Ф. Ключко, В. Г. Пучков, В. М. Логвиненко, Є. М. Терезникова, В. М. Єрмоленко, О. Г. Радченко, Ю. П. Некрутенко, В. М. Стовбчатий, Ю. О. Костюк, І. Т. Сокур, В. І. Монченко, О. О. Байдашніков та ін.) Редкие и исчезающие растения и животные Украины: Справочник. Киев: Наукова думка, 1988. 254 с. (серед авторів М. М. Щербак, В. П. Жежерін, В. І. Крижанівський, Ю. В. Мовчан і Ю. П. Некрутенко) Акимов И. А., Горголь В. Т. 1991. . Киев: Наукова думка. 120 с. Францевич Л. И., Гайченко В. А., Крыжановский В. И. 1991. Животные в радиоактивной зоне. Киев: Наукова думка. 127 с. Зерова М. Д., Толканиц В. И., и др. 1991. Энтомофаги вредителей яблони юго-запада СССР. Киев: Наукова думка. 276 с. Зерова М. Д., Мамонтова В. А., Ермоленко В. М. и др. 1991. Насекомые-галообразователи культурных и дикорастущих растений европейской части СССР: Равнокрылые, чешуекрылые, жесткокрылые, полужесткокрылые. Киев: Наукова думка. 343 с. Акимов И. А., Гробов О. Ф., Пилецкая И. В. и др. 1993. Пчелиный клещ Varroa jacobsoni. Киев: Наукова думка. 256 с. Акимов И. А., Колодочка Л. А. 1993. Хищные клещи в закрытом грунте. Киев: Наукова думка. 144 с. Червона книга України. Тваринний світ / ред. М. М. Щербак. Київ: Українська енциклопедія, 1994. 460 с. Радченко В. Г., Песенко Ю. А. 1994. . Санкт-Петербург. 350 с. Двойнос Г. М., Харченко В. А. 1994. . Киев: Наукова думка. 232 с. Keys to the Cestode Parasite of Vertebrates / edited by L. Khalil, A. Jones, R. Bray. Wallingford: CAB International, 1994. 768 p. (В. В. Корнюшин співавтор двох розділів pp. 559–593) Зерова М. Д. 1995. Паразитические перепончатокрылые Эвритомины и Эвдекатомины Палеарктики. Киев: Наукова думка. 456 с. Gorb S. N. 1996. Design of insect unguitractor apparatus. ^[en]. 230 (2): 219—230. Gerschenson Z. S., Ulenberg S. F. 1998. The Yponomeutinae (Lepidoptera) of the World exclusive of Americas. Amsterdam, Oxford, New York, Tokyo. 202 p. Емельянов И. Г. 1999. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем. Киев: МСУ. 168 с. Fruit flies (Diptera: Tephritidae): Phylogeny and Evolution of Behavior. Boca Raton, London, New York, Washington: CRC Press, 1999. 984 p. (В. О. Корнєєв автор трьох розділів, pp. 3–22, 73–114, 549—580) Monchenko V. I., Von Vaupel Klein J. C. 1999. Oligomerization in Copepoda Cyclopoida as a kind of orthogenetic evolution in the Animal Kingdom. ^[en]. 72 (3): 241—264. Tkach V. V., Pawlowski J., Sharpilo V. P. 2000. Molecular and morphological differentiation between species of the Plagiorchis vespertilionis group (Digenea, Plagiorchiidae) occurring in European bats, with a re-description of P. vespertilionis (Muller, 1780). Systematic Parasitology. 47 (1): P. 9—22. Gorb S. N. 2001. Attachment devices of Insect Cuticle. Dordrecht: Kluwer Academic Publishers. 305 p. Scherge M., Gorb S. N. 2001. Biological Micro-and Nanotribology: Nature's Solutions. New York: Springer. 304 p. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. 2002. . Київ: УТОП. 416 с. Dovgal I. V. 2002. Evolution, phylogeny and classification of Suctorea (Ciliophora) [ 9 серпня 2017 у Wayback Machine.]. . 2 (4): 194—270. Rodionova N. V., Oganov V. S., Zolotova N. V. 2002. Ultrastructural changes in osteocytes in microgravity conditions. ^[en]. 30 (4): 765—770. Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури / Перекладач та упорядник Ю. П. Некрутенко. 4-е видання. Київ: Бібліотека офіційних видань, 2003. 175 с. Давыдов О. Н., Темниханов Ю. Д. 2003. Болезни пресноводных рыб. Киев: Ветинфор. 544 с. Kuzmin Y., Tkach V. V., Snyder S. D. 2003. The nematode genus Rhabdias (Nematoda: Rhabdiasidae) from amphibians and reptiles of the Nearctic. . 70 (2): 101—114. / Ред. І. Загороднюк. Київ, 2004. 248 с. Frantsevich L., Gorb S. 2004. Structure and mechanics of the tarsal chain in the hornet, Vespa crabro (Hymenoptera: Vespidae): implications on the attachment mechanism. . 33 (1): 77—89. Kuzmina T. A., Kharchenko V. A., Starovir A. I., Dvojnos G. M. 2005. Analysis of the strongylid nematodes (Nematoda: Strongylidae) community after deworming of brood horses in Ukraine. Veterinary Parasitology. 131 (3): 283—290. Некрутенко Ю., 2005. . Київ: Видавництво Раєвського. 232 с. Родіонова Н. В. 2006. Цитологічні механізми перебудов у кістках при гіпокінезії та мікрогравітації. Київ: Наукова думка. 238 с. Вплив радіаційного фактора Чорнобильської зони відчуження на організм тварин. Київ: «Атіка», 2006. 320 с. Ключко З. Ф. 2006. . Київ: Видавництво Раєвського. 248с. Kuzmina T. A., Kuzmin Y. I., Kharchenko V. A. 2006. Field study on the survival, migration and overwintering of infective larvae of horse strongyles on pasture in central Ukraine. Veterinary Parasitology. 141 (3-4): 264—272. Національний атлас України. Київ: ДНВП «Картографія», 2007. 435 с. (серед авторів І. А. Акімов, О. В. Гумовський, Ю. І. Кузьмін, В. І. Крижанівський, А. М. Полуда та ін.). Зерова М. Д., Микитенко Г. Н., Нарольский Н. Б., Гершензон З. С., Свиридов С. В., Лукаш О. В., Бабидорич М. М. 2007. Каштановая минирующая моль в Украине. Киев. 87 с. Давыдов О. Н. 2007. Глистные болезни человека, приобретаемые от животных. Киев: «ИНКОС». 112 с. Давыдов О. Н. 2008. Инфекционные болезни человека, приобретаемые от животных. Киев: Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины. 220 с. Kuzmina T. A., Kharchenko V. O. 2008. Anthelmintic resistance in cyathostomins of brood horses in Ukraine and influence of anthelmintic treatments on strongylid community structure. Veterinary Parasitology. 154 (3-4): 277—288. Dzeverin I. 2008. The stasis and possible patterns of selection in evolution of a group of related species from the bat genus Myotis (Chiroptera, Vespertilionidae). ^[en].15 (2): 123—142. Червона книга України. / ред. І. А. Акімов. Київ: Глобалконсалтинг, 2009. 600 с. , Moulet P. 2009. Faune de France. Hemipteres Reduviidae d'Europe Occidentale. Paris: Federation Francaise des Societes de Sciences Naturtlles. 668 p. Vargovitsh R. S. 2009. New cave Arrhopalitidae (Collembola: Symphypleona) from the Crimea (Ukraine). Zootaxa. 2047: 1—47. Radchenko A., Elmes G. W. 2010. . Warszawa: Museum and Institute of Zoology, 2010. 789 p. Perkovsky E. E., Zosimovich V. Yu., 2010. Rovno Amber. In: Biodiversity of Fossils in Amber from the Major World Deposits. Siri Scientific Press, Manchester. 116—136. , Парнікоза І., Різун В., Фесенко Г., , Загороднюк І., Шевченко М., Іноземцева Д. 2010. Фауна України: охоронні категорії. Видання друге, перероблене та доповнене [ 24 червня 2021 у Wayback Machine.]. Київ: Інститут зоології НАН України. 80 с. Акимов И. А., 2011. . Киев: Институт зоологии НАН Украины. 135 с. Давыдов О. Н., Неборачек С. И., , Лысенко В. Н. 2011. Экология паразитов рыб водоемов Украины. Киев. 492 с. Гумовський О. В. 2012. Їздці родини Eulophidae (Hymenoptera: Chalcidoidea): систематика, морфологія і біологічні особливості. Київ: Наукова думка. 216 c. Мамонтова В. А. 2012. Тли семейства ляхнид (Homoptera, Aphidoidea, Lachnidae) фауны Восточной Европы и сопредельных территорий. Киев: Наукова думка. 389 c. Kuzmin Y. 2013. Review of Rhabdiasidae (Nematoda) from the Holarctic. Zootaxa. 3639 (1): 1—76. , Улюра Є. М., Гальперіна Л. П. 2013. Керівництво з утримання вовка, рисі та ведмедя бурого в умовах неволі (в центрах порятунку і реабілітації, зоологічних колекціях, притулках, куточках живої природи). Київ: Міжгалузевий науково-дослідний центр менеджменту та інновацій. 153 с. Кононова С. В. 2014. Теленомины Палеарктики (Hymenoptera, Scelionidae). Киев: Наукова думка. 484 c. , Smykla J., Convey P., … Janko K. 2015. Antarctic bdelloid rotifers: diversity, endemism and evolution. ^[en]. 761 (1): 5—43. Ведмідь бурий (Ursus arctos) в Україні: проблеми збереження та дослідження популяції в Україні [ 22 травня 2018 у Wayback Machine.] / ред. І. Дикий, . Київ, 2015. 144 с. Акимов И. А., 2016. Иксодовые клещи городских ландшафтов Киева [ 22 травня 2018 у Wayback Machine.]. Киев: Институт зоологии НАН Украины. 156 с. Радченко А. Г. 2016. Муравьи (Hymenoptera, Formicidae) Украины. Киев: Институт зоологии НАН Украины, 2016. 495 с. Балашов И. 2016. Охрана наземных моллюсков Украины [ 10 червня 2016 у Wayback Machine.]. Киев: Институт зоологии НАН Украины. 272 с. , Korneyev V. A. 2016. Revision of the genus Physiphora Fallén 1810 (Diptera: Ulidiidae: Ulidiinae). Zootaxa. 4087 (1): 1—88. Kuzmina T. A., Dzeverin I. I., Kharchenko V. A. 2016. Strongylids in domestic horses: Influence of horse age, breed and deworming programs on the strongyle parasite community. Veterinary Parasitology. 227: 56—63. Gol'din P., Startsev D. 2016. A systematic review of cetothere baleen whales (Cetacea, Cetotheriidae) from the Late Miocene of Crimea and Caucasus, with a new genus. Papers in Palaeontology. 3 (1): 49—68. , Blaňárová L., Pogrebnyak S., Akimov I., Peťko B., Víchová B. 2017. Emergence of tick-borne pathogens (Borrelia burgdorferi sensu lato, Anaplasma phagocytophilum, Ricketsia raoultii and Babesia microti) in the Kyiv urban parks, Ukraine. Ticks and Tick-borne Diseases. 8 (2): 219—225. , Moratelli R., Dzeverin I. 2017. Ecomorph Evolution in Myotis (Vespertilionidae, Chiroptera). ^[en]. 24 (4): 475—484. Gumovsky A., Perkovsky E., Rasnitsyn A. 2018. Laurasian ancestors and «Gondwanan» descendants of Rotoitidae (Hymenoptera: Chalcidoidea): What a review of Late Cretaceous Baeomorpha revealed. Cretaceous Research. 84: 286—322. Svetlichny L., Larsen P., Kiørboe T. 2018. Swim and fly: escape strategy in neustonic and planktonic copepods. ^[en]. 221 (2). , Nazarenko V., Filimonov R., Volovnik S. 2018. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) [ 22 травня 2018 у Wayback Machine.]. Zootaxa. 4404: 1—494. Пучков А. В. 2018. Жуки-жужелицы (Coleoptera, Carabidae) трансформированных ценозов Украины. Киев: Институт зоологии НАН Украины. 448 с. Фесенко Г. В. 2018. Вітчизняна номенклатура птахів світу. Кривий Ріг: Діонат. 580 с. Котенко Тетяна Іванівна. Публікації про охорону природи Степової зони України. Київ: LAT&K, 2018. 426 с. (упорядник О. Василюк) , Werneburg I. 2018. Tracing the developmental origin of a lizard skull: Chondrocranial architecture, heterochrony, and variation in lacertids. ^[en]. 279 (8): 1058—1087. , Колодочка Л. А. 2018. Сообщества орибатид (Acari, Oribatida) почв мегаполиса. Киев: Институт зоологии НАН Украины. 126 с. / під загальною редакцією Полуди А. М.. Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України, НАН України, 2018. 694 с. Frantsevich L., Shumakova I., Gladun D. 2019. Mechanical and optical properties of the femoral chordotonal organ in beetles (Coleoptera). ^[en]. 222 (21). , Korneyev V. A. 2019. Revision of the Old World species of the genus Tephritis (Diptera, Tephritidae) with a pair of isolated apical spots. Zootaxa. 4584 (1): 1—73. 2019. Taxonomy and distribution of pimpline parasitoids (Hymenoptera, Ichneumonidae, Pimplinae) in Ukraine. Zootaxa. 4693 (1): 1—65. Vargovitsh R. S. 2019. Cave water walker: an extremely troglomorphic Troglaphorura gladiator gen. et sp. nov. (Collembola, Onychiuridae) from Snezhnaya Cave in the Caucasus. Zootaxa. 4619 (2): 267—284. Perkovsky E. E., , … Perrichot V. 2020. A golden age for ectoparasitoids of Embiodea: Cretaceous Sclerogibbidae (Hymenoptera, Chrysidoidea) from Kachin (Myanmar), Charentes (France) and Choshi (Japan) ambers. ^[en]. 87: 1—22. Dzeverin I. 2020. The skull integration pattern and internal constraints in Myotis myotis–Myotis blythii species group (Vespertilionidae, Chiroptera) might be shaped by natural selection during evolution along the genetic line of least resistance [ 25 лютого 2022 у Wayback Machine.]. Evolutionary Biology. 47 (1): 18—42. , Smit J. T., Hulbert D. L., Norrbom A. L., Gaimari S. D., Korneyev V. A., Smith J. J. 2020. Phylogeny of the genus Tephritis Latreille, 1804 (Diptera: Tephritidae) [ 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]. . 78 (1): 111—132. Svetlichny L., Larsen P., Kiørboe T. 2020. Kinematic and dynamic scaling of copepod swimming. . 68 (5): 1—28. European Breeding Bird Atlas 2: Distribution, Abundance and Change. Barcelona: European Bird Census Council & Lynx Edicions, 2020. 960 p. (Н. С. Атамась серед 348 авторів видових нарисів) Kuzmina T. A., Kuzmin Y., Dzeverin I., Lisitsyna O. I., Spraker T. R., , Kuchta R. 2021 (2020). Review of metazoan parasites of the northern fur seal (Callorhinus ursinus) and the analysis of the gastrointestinal helminth community of the population on St. Paul Island, Alaska. Parasitology Research. 120: 117—132. Balashov I., Neiber M., Hausdorf B. 2021 (2020). Phylogeny, species delimitation and population structure of the steppe inhabiting land snail genus Helicopsis (Gastropoda: Geomitridae) in Eastern Europe. Zoological Journal of the Linnean Society. 193 (3): 1108—1125. , Shevchenko T., Ryabokon T., Tretiakov R., Gol'din P. 2021. A giant Eocene whale from Ukraine uncovers early cetacean adaptations to the fully aquatic life. Evolutionary Biology. 48: 67—80. Korneyev V. A. 2021. Gall-Inducing Tephritid Flies (Diptera: Tephritidae): Evolution and Host–Plant Relations [ 29 грудня 2021 у Wayback Machine.]. . 9 (578323): 1—16. Svetlichny L., Isinibilir M., … Kideys A. 2021. Microplastic consumption and physiological response in Acartia clausi and Centropages typicus: Possible roles of feeding mechanisms [ 29 грудня 2021 у Wayback Machine.]. . 43. 101650. 2021. Оси-блискітки (Hymenoptera: Chrysididae) Східної України. Київ: Наукова думка. 180 с. Yu H., … Gol'din P., … Orton D. 2022. Palaeogenomic analysis of black rat (Rattus rattus) reveals multiple European introductions associated with human economic history [ 14 травня 2022 у Wayback Machine.]. Nature Communications. 13 (2399): 1—13. Gumovsky A. 2023. Revision of Xiphentedon Risbec, 1957 and Colpixys Waterston, 1916 (Hymenoptera, Eulophidae), with descriptions of new species from the Afrotropics. . 905 (1): 1—83. , Mangová B., Špitalská E., Derdáková M. 2023. Rickettsial infection in Ixodes ricinus and Dermacentor reticulatus ticks in urban green areas of Ukraine. . 78: 2099—2106. , Tregenza N. 2023. Validation of the F-POD-A fully automated cetacean monitoring system. PLoS One. 18 (11). e0293402. , Gazaryan S. 2024. Near or far: revision of distribution, breeding and winter ranges of two sibling Pipistrellus species (Chiroptera, Vespertilionidae) in Eastern Europe and the Caucasus. ^[en]. , Çetintaş O., , Sándor A., Yanchukov A. 2024. Underworld: evolution of blind mole rats in Eastern Europe. ^[en]. , , , Kuzmin Y., Nechai A., Lisitsyna O., 2024. Helminths found in common species of the herpetofauna in Ukraine. . 12. e113770.

Наукометричні показники

Викопна оса Kolyada & Perkovsky, 2011 в рівненському бурштині (еоцен), описана вперше для науки співробітником Інституту Є. Е. Перковським у співавторстві

У наукометричній базі даних Google Scholar, згідно загального профілю установи з основними публікаціями закладу, на кінець 2023 року індекс Гірша Інституту зоології складає 102 (понад 60 тисяч цитувань). На сайті «Бібліометрика української науки» у «Рейтингу університетів і науково-дослідних інститутів» за цими показниками Інститут зоології займає 19-е місце в Україні (дані оновлено у листопаді 2022 року).

Найвищі показники у Google Scholar серед поточних співробітників Інституту зоології (станом на 27.12.2023) мають: Є. Е. Перковський (індекс Гірша 34, 5320 цитувань), О. Г. Радченко (індекс Гірша 27, 3702 цитувань) та Л. С. Свєтлічний (індекс Гірша 23, 1613 цитувань).

У наукометричній базі даних Scopus у профілі Інституту зоології станом на кінець 2023 року знаходиться 1834 публікації та 261 автор (поточні та колишні співробітники та аспіранти). Загальний індекс Гірша для цих публікацій складає 53 (53 публікації з щонайменше 53 цитуваннями), 482 публікації має щонайменше 10 цитувань.

Найвищі показники у Scopus серед співробітників Інституту зоології (станом на 27.12.2023) мають: Є. Е. Перковський (індекс Гірша 24, 2734 цитування, 254 документи), Т. А. Кузьміна (індекс Гірша 17, 1002 цитування, 88 документів), О. Г. Радченко (індекс Гірша 17, 926 цитувань, 92 документи), В. О. Харченко (індекс Гірша 15, 906 цитувань, 56 документів), Л. І. Францевич (індекс Гірша 15, 638 цитувань, 69 документів) та Л. С. Свєтлічний (індекс Гірша 15, 697 цитувань, 48 документів).

Трьома найбільш цитованими публікаціями установи у Scopus станом на кінець 2023 року є: стаття В. В. Ткача 2003 року у співавторстві про філогенію гельмінтів класу Digenea «Phylogeny and classification of the Digenea (Platyhelminthes: Trematoda)» (797 цитувань); стаття 2013 року у співавторстві про коронавіруси кажанів і людини «Human betacoronavirus 2c EMC/2012-related viruses in bats, Ghana and Europe» (284 цитування); і стаття О. В. Гумовського 2013 року у спрівавторстві про філогенію їздців надродини «A phylogenetic analysis of the megadiverse Chalcidoidea (Hymenoptera)» (221 цитування).

Участь у конкурсах НФДУ

У 2020 році було проведено перші два конкурси на грантове фінансування науки Національним фондом досліджень України, за результатами одного з яких, «Підтримка досліджень провідних та молодих учених», в числі 141 успішного проєкту, фінансування отримали 4 колективи дослідників на базі Інституту зоології. Заклад опинився серед 15 університетів і науково-дослідних інститутів України, чиї колективи отримали 4 чи більше гранти у обох конкурсах НФДУ сумарно, і серед 8 установ НАН України з такою кількістю переможців. Перемогу здобули проєкти «Розробка наукових засад комплексного моніторингу та загроз поширення інвазивних видів риб річковою мережею і перехідними водами України (на основі паразитарних, популяційних і генетичних маркерів)», «Угруповання паразитів кісткових риб як індикатори екологічних змін у морських екосистемах Антарктики», «Ліси минулого та сучасності: систематика, філогенія, фауногенез та збереження різноманіття перетинчастокрилих комах» і «Цілісність організму ссавців як фактор стійкості при водному та повітряному способах життя (на прикладі скелетних ознак)» на загальну суму понад 25 мільйонів гривень, які мають отримати відповідні колективи протягом 2020—2022 років.

Відомі співробітники

Поточні (2024)

Директор

• Харченко Віталій Олександрович

Члени-кореспонденти НАН України

Гумовський Олексій Васильович

Корнєєв Валерій Олексійович

Інші

Андрющенко Юрій Олексійович Атамась Наталія Сергіївна Балашов Ігор Олександрович Варгович Роберт Стефанович Василюк Олексій Володимирович Гершензон Злата Сергіївна Гольдін Павло Євгенович Дзеверін Ігор Ігорович Колодочка Леонід Олександрович Корнюшин Вадим Васильович Кузьмін Юрій Ігорович

Кузьміна Тетяна Анатоліївна Лісіцина Ольга Іванівна Назаренко Віталій Юрійович Перковський Євген Едуардович Полуда Анатолій Михайлович Радченко Олександр Григорович Свєтлічний Леонід Стович Фесенко Геннадій Васильович Фурсов Віктор Миколайович Чернєй Любов Сергіївна Черничко Йосип Іванович

Колишні

Академіки НАН України та національних академій інших країн

Горб Станіслав Миколайович Ємельянов Ігор Георгійович

Радченко Володимир Григорович

Інші

Андреєва Римма Василівна Байдашніков Олександр Олексійович Балан Павло Георгійович Габер Микола Олександрович Гайченко Віталій Андрійович Головушкін Михайло Ігорович Довгаль Ігор Васильович Доценко Ірина Борисівна Загороднюк Ігор Володимирович Землянських Ігор Іванович Лисенко Валерій Іванович

Маніло Леонід Георгійович Несін Валентин Антонович Пилипчук Олег Ярославович Рековець Леонід Іванович Рогатко Інна Володимирівна Сігарьова Діна Дмитрівна Смірнов Альберт Іванович Ткач Василь Володимирович Толканіц Валентина Гнатівна Філіпчук Неоніла Степанівна

Померлі

Академіки НАН України (ВУАН, АН УРСР) та національних академій інших країн

Агол Ізраїль Йосипович Гершензон Сергій Михайлович Гребень Леонід Кіндратович Добржанський Теодосій Григорович (в Зоомузеї до 1923) Дроботько Віктор Григорович (в евакуації) Касьяненко Володимир Григорович Кащенко Микола Феофанович (в Зоомузеї до 1926) Маркевич Олександр Прокопович Монченко Владислав Іванович

Омельченко Федір Захарович (в БІ ВУАН до 1924) Підоплічко Іван Григорович Поспєлов Володимир Петрович Свириденко Павло Олексійович Топачевський Вадим Олександрович Третьяков Дмитро Костянтинович Чеботарьов Роман Семенович Шмальгаузен Іван Іванович

Члени-кореспонденти НАН України (АН УРСР) та АН СРСР

Акімов Ігор Андрійович Білай Віра Йосипівна (в евакуації) Долін Володимир Гдаліч Звєрезомб-Зубовський Євген Васильович Мовчан Василь Архипович Підоплічко Микола Макарович (в евакуації) Рижков Віталій Леонідович

Ролл Яків Володимирович (в евакуації) Рубенчик Лев Йосипович (в евакуації) Савчук Микола Панасович Свиренко Дмитро Онисифорович (в евакуації) Тульчинська Віра Петрівна Францевич Леонід Іванович Щербак Микола Миколайович

Інші

Абелєнцев Василь Ісакович Аблямітова Зоре Аблякимівна (в евакуації) Агарков Георгій Борисович Айзенман Берта Юхимівна (в евакуації) Аргіропуло Анатолій Іванович Артоболевський Володимир Михайлович Артоболевський Георгій Володимирович (у 1919-1920) Балінський Борис Іванович Бачинський Георгій Олексійович Белінг Дмитро Євстахійович