Поділ

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Поділ (значення).

Поді́л — історична місцевість Києва, низинна частина історичного центра міста, стародавній район ремісників і річковиків. Простягається вздовж правого берега Дніпра і Київської гавані, попід горами Старокиївською, Замковою, Щекавицею і Юрковицею між Пішохідним мостом через Дніпро і Заводською вулицею.

Поді́л Київ
Поді́л Вид на Поділ з Хрещатого парку, 2017 р.
Загальна інформація
50°28′01″ пн. ш. 30°30′49″ сх. д. / 50.467171000027775563° пн. ш. 30.51362600002777725° сх. д. / 50.467171000027775563; 30.51362600002777725Координати: 50°28′01″ пн. ш. 30°30′49″ сх. д. / 50.467171000027775563° пн. ш. 30.51362600002777725° сх. д. / 50.467171000027775563; 30.51362600002777725
Країна	Україна^[1]
Район	Подільський район
Адмінодиниця	Подільський район Київ
Водойма	Дніпро, Десенка (Чорторий)
Засновано	1921
Площа	34,04 квадратний кілометр
Транспорт
Метрополітен	«Контрактова площа»  «Поштова площа».  «Тараса Шевченка»
Карта
Поді́л Поді́л (Київ)
Поділ у Вікісховищі

Житлово-господарський комплекс Х століття. Київ. Поділ. Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Реконструкція.

Знак при в'їзді до Подільського району на Володимирському узвозі

Головні вулиці на Подолі — Сагайдачного, Костянтинівська, Хорива, Верхній і Нижній Вал, Набережно-Хрещатицька, Набережно-Лугова, площі — Контрактова, Житньоторзька і Поштова. Поділ дав назви Подільському району, узвозу, провулку.

Історія

Доісторичні часи

Назва місцевості походить від старослов'янського «подолъ» — низина, низинна місцевість. Разом із Верхнім містом (Старим Києвом) і Печерськом Поділ складає найдавнішу частину міста. Перші поселення — з часів кам'яної доби (25 — 15 тисяч років тому, в тому числі Кирилівська стоянка, розкопана на сучасній Кирилівській вулиці № 59 — 61).

Княжа доба

Постійне поселення у центральній частині сучасного Подолу існує щонайменше з кінця 9 сторіччя — вік найдавнішої будівельної колоди, знайденої під час археологічних розкопок біля теперішнього Житнього ринка, визначають 887 роком.. На території Подолу знаходились давні історичні місцевості , Боричів, Гончарі, Дегтярі, Кожум'яки, Плоське. Поділ розташовувався на березі річки Почайни, давнє гирло якої з часом поглинув Дніпро. Залишками гирла Почайни є сучасна гавань.

З 9 по 13 ст. на Подолі сформувався торговельно-ремісничий і портовий центр міста, через який пролягали численні сухопутні та водні шляхи, що сполучали Європу з Азією, країни Балтії з Візантією. Став осередком економічного життя, де працював головний нерв міста — торг. Там розташовувалися комори й крамниці, торгували місцеві та іноземні купці. На Подолі стояло багато дерев'яних церков і одна кам'яна — Богородиці Пирогощої.

Населення Подолу було чисельне й різноманітне — греки, араби, венеційці, хозари, євреї, німці, поляки. В центрі Подолу містилися вірменський квартал (до XVI ст.) і генуезький торговий двір.

Литовсько-польська доба

Поділ стає головною територією міста, тут зосереджується все торговельно-економічне життя, оселяється переважна частина мешканців Києва. Адміністративний і стратегічний центр з Верхнього міста перемістився в замок, зведений литовськими князями на горі. У XV ст. подільські міщани здобули право на самоврядування, внаслідок чого більшість населення почала об'єднуватися у цехи. Ремісники одного фаху оселялися переважно на одній вулиці. Так, за свідченнями істориків, на Кожум'яках жили й працювали чинбарі, кушнірі, дубильники, лимарі. Під Замковою горою проходила вулиця Гончарна, де жили гончарі. Від Замкової гори до берега Почайни розташовувалися цегельні. Кількість цехів час від часу змінювалася. У XVIII ст. більшість товарів виробляли 11-15 цехів.

В цей період населення змінилося. Поділ заселяли лише українські міщани, які не дозволяли торгувати тут іншим національностям і станам. Відселялись в тому числі й козаки — за Поділ, на теперішню Куренівку, де стояли козацькі сторожові курені.

Кандидат історичних наук Наталія Білоус пише: «У 1571 році населення Києва становило 6500 чоловік, згідно зі складеним тоді податковим реєстром. Міське життя було зосереджено на Подолі, тут стояла дерев'яна ратуша, у якій засідав магістрат — орган міського самоврядування, як належало за Магдебурзьким правом. Кияни жили в дерев'яних будинках, мали коло них садки й городи, кам'яниць, як у західноєвропейських місцях, ще не зводили»[1]. Також на Подолі розташовувалися головний ринок, кам'яний магістратський храм Успіння Богородиці, Богоявленський монастир зі школою (колегіумом), шпиталем і братством, близько 10-ти православних церков, зокрема, Миколи Доброго та Миколи Притиска.

Як зазначають краєзнавці, у XIV—XVII ст. населення Подолу жило заможно. За свідченнями Михалона Литвина, люди мали вдосталь фруктів, овочів, меду, м'яса, риби. Будинки були переповнені дорогим одягом, дорогоцінним камінням, соболиним та іншим хутром і прянощами; шовк коштував дешевше, ніж у інших містах льон або сіль.

Період Російської імперії

У 18 ст. на Подолі було декілька скляних, кожум'яцьких та інших фабрик і заводів, існував шовковичний заклад, виготовляли трояндову олію, розвивалося виноробство. У середині 18 ст. Поділ залишався осередком українського життя в Києві. Тут мешкала громада міщан під магдебурзьким правом, що боролася з московськими «людьми торговими».

Район неодноразово зазнавав затоплень, руйнацій і пожеж. Велика пожежа сталась 9 липня 1811 року. Вогонь знищив більшість з 2068 подільських будинків, тобто понад половину забудови Києва: на той час у місті нараховувалось 3672 житлових споруди.

Планів перебудови Подолу було два. У першому, зробленому Андрієм Меленським і датованим 17 вересня 1811 року, передбачалося максимально зберегти містобудівну базу, систему вулиць, розподіл на квартали, що складався на Подолі сторіччями; природні умови і рельєф було пов'язано з історико-архітектурним середовищем. Планувалося зберегти вцілілі кам'яні будівлі: мережа вулиць прокладалася так, щоб ці споруди потрапляли на «червону лінію». Проте план відбудови Андрія Меленського не був затверджений у Петербурзі. Післяпожежне перепланування Подолу доручили петербурзькому архітектору Вільяму Гесте, на той час адміністратору Будівничого комітету при Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. Він, подякувавши Меленському за надані матеріали і розробки, апріорно наклав на наявну планову підоснову сітку прямокутних кварталів. Не було враховано рельєф, наявну систему комунікацій, водостоків, давню базово-планувальну структуру забудови, київські архітектурні традиції. 3 березня 1812 року цей план було затверджено. До речі, оригінал плану Вільяма Гесте досі не знайдено, збереглися окремі його фрагменти.

Отже, Меленському як головному архітектору довелося втілювати в життя не свої, а чужі задуми. Поділ майже повністю переплановано, укрупнено квартали, замість звивистих, вузьких завулків прокладено прямі вулиці. Давню конфігурацію зберегли тільки декілька вулиць: Боричів Тік, Покровська, Притисько-Микільська. Ця конфігурація вулиць Подолу збереглася до сьогодні.

У кінці XIX — на початку XX ст. Поділ був духовним і навчально-культурним центром Києва. Тут діяли 20 церков, Київська духовна академія і Київська духовна семінарія, Києво-Подільське духовне училище, Київська 3-тя гімназія, Києво-Подільська жіноча гімназія та інші навчальні заклади. В той час на Подолі налічувалося понад 20 невеликих готелів, дешевших, ніж у Верхньому місті та Новій забудові. З часів Контрактових ярмарків була поширена здача в оренду кімнат, квартир, садиб.

Побут

Загальний вигляд Подолу, 1888 рік

У другій половині 18 ст. — початку 19 ст. на Подолі зводили дерев'яні будинки, криті ґонтом. Історик Ольга Друг у книзі «Вулицями старого Києва» наводить опис тодішніх подільських будинків та інтер'єрів: «Хата ділилася на дві частини: на одній половині — кімната з кахляною грубою, на іншій — кухня з піччю, теж із білих кахель. У кімнаті було три вікна, що відчинялися. Віконниці та двері були на залізних гачках, із залізними засувами. Біля хати стояла комора, у заможніших міщан — льох, комора, льодовні. Двір обнесений дерев'яним парканом, з воротами і хвірткою із залізними засувами. Багаті садиби коштували дорого. Двір заможного коваля в 1804 р. можна було придбати за 320 рублів, а стару хату — за 100—150 рублів»

У домівках заможних подільських міщан часто будували на ліжках «гору» з подушок (до 16 штук), заправляли ліжко вишитими простирадлами, ковдрами. Одяг зберігали у мальованих дерев'яних шафах. Бідніші міщани ліжок не мали, натомість влаштовували постіль на підлозі та накривали її рядном. На покуті вішали ікони, інколи в срібних, мідних оправах, над ними — рушники, вишиті заполоччю, перед іконами — кришталеву лампадку або мідний ліхтар. Інколи на стіну вішалося дзеркало. У кімнаті або в коморі ставили скрині, куті залізом, куди складався найкращий одяг та посуд. Посудом користувалися різноманітним: одні — срібними тарілками, полумисками, інші — цинковими, череп'яними, дерев'яними мисками.

Період Радянського Союзу

У 20-ті —30-ті роки XX століття отримав назву Петрівка (Петрівський район) — від прізвища голови ВУЦВК Григорія Петровського.

Період незалежності України

Архітектура

На Подолі збереглися пам'ятки архітектури XII, XVI—XIX ст.

Поділ на старій поштовій листівці

До Подолу з Верхнього міста ведуть декілька узвозів. Найпопулярніший — Андріївський. Центр Подолу — велика Контрактова площа, де кожний будинок — пам'ятник. Старий корпус Києво-Могилянської академії — центру православного просвітництва слов'янських народів (заснована у 1632 р.). На Подолі також знаходяться будинок Петра І, де за переказами він зупинявся; пам'ятник українському філософу Г. С. Сковороді (1976, І. П. Кавалерідзе). На Покровській вулиці — Покровська церква (1766) у стилі українського бароко архітектора І. Г. Григоровича-Барського, будинок золотих справ майстра Стрельбицького, дзвіниця церкви Миколи Доброго. На Контрактовій площі з 1798 р. щорічно проводилися Всеросійські ярмарки, для чого в центрі площі було збудовано Гостинний двір із 50 магазинами. Відновлено церкву Богородиці Пирогощі (1136).

Жіночий Покровський монастир, Флорівський монастир, відомий з 15 ст., відновлений після пожежі архітектором А. І. Меленським у 1822—1824 рр.; Іллінська церква (1692), церква Миколи Притиска (1631), Набережно-Микольська церква (1772, І. Г. Григорович-Барський). Вулиця, що має дві назви — з одного боку Верхній вал, з другого — Нижній; Житній ринок, Річковий вокзал, Фунікулер. Все це — Поділ.

Втрачені пам'ятки архітектури Подолу

• Будинок Київського магістрату
• Богоявленський собор Братського монастиря
• Церква Миколи Доброго
• Воскресенська церква
• Борисоглібська церква
• Церква Петра і Павла
• Костянтино-Єленинська церква
• Катерининська грецька церква

Див. також: Подільська пожежа

Зображення

• Вигляд Подолу від Вознесенського монастиря, початок ХХ ст.
• Вигляд на Хрещатицьку набережну, 1888 рік
• Вигляд Подолу в середині XVII ст.
• Вигляд на Поділ з Андріївської церкви, 1888 рік
• Вигляд Подолу в середині XIX ст.
• Вигляд на Поділ з Андріївської гори, початок 1910-х років
• Поділ на початку ХХ ст.
• Вулиця Сагайдачного
• Будинки на Подолі
• Літо. Поділ.
• Церква Богородиці Пирогощі, Поділ, XII ст., відбудована 1997
• Контрактова площа у 2005 р.
• Поштова площа. Будівництво транспортної розв'язки 24.09.2012
• Краєвид Подолу з Пейзажної алеї. Фото 2016 року

Примітки

1. GeoNames — 2005.
   d:Track:Q830106
2. Олексій Мустафін. «Вічне» питання. Чи чемно цікавитися, скільки насправді років нашій столиці?. Київ24. 2023-05-18.
3. Друг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с. : іл.
4. Виноградова, Марина (2003). . Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. К. : АртЕк. — с. 124 – 131. Архів оригіналу за 26 лютого 2010. Процитовано 18 вересня 2010.
5. НБУВ, сектор картографічних видань, інв. № 22265, арк. 2.

Джерела та література

• Г. Ю. Івакін, Д. Я. Вортман. Поділ [ 7 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 295. — .

• Білоус Н. Людина вмирала на третій день // Країна. — 2012. — № 34 (137). — С. 54–57.
• Веб-енциклопедія Києва.
• Баканов В. Киев. Подол. — К.: НДПП «Вартість», 2002. — 44 с.
• Парнікоза І. Історія Київського подолу в монографії Київські острови та прибережні урочища на Дніпрі [ 9 травня 2019 у Wayback Machine.]
• Прогулянки старим Подолом / І. В. Плотнікова. — Київ: Кий, 2003. — 263 с. — ISBN 966-7161-51-Х.

Посилання

• Шероцкий К.. Подол // Киев. Путеводитель.— Киев: типография С. Кульженко, 1917.(рос. дореф.)