У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Лівія значення Лі вія араб ليبيا офіційно Держа ва Лі вія араб دولة

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лівія (значення).

Лі́вія (араб. ليبيا‎), офіційно Держа́ва Лі́вія (араб. دولة ليبيا‎, берб. ⵜⴰⵎⵓⵔⵜ ⵏ ⵍⵉⴱⵢⴰ Tamurt n Libya) — країна на півночі Африки, що на сході межує з Єгиптом, на південному сході — з Суданом, на півдні — з Чадом і Нігером, на заході — з Алжиром і Тунісом, з півночі омивається Середземним морем. Лівія є членом ООН, Ліги арабських держав, Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організації африканської єдності і Ісламського банку розвитку.

Держава Лівія
араб. دولة ليبيا‎ (Dawlat Lībyā)
берб. ⵜⴰⵎⵓⵔⵜ ⵏ ⵍⵉⴱⵢⴰ (Tamurt n Libya)


Прапор	Герб

Гімн: ليبيا,ليبيا,ليبيا
Лівія, Лівія, Лівія

Столиця
(та найбільше місто) Триполі
^{country H G O}

Офіційні мови

Арабська

Форма правління

Республіка

- Голова Президентської ради Мухамед аль-Менфі

- Прем'єр-міністр

Незалежність

- від Італії 10 лютого 1947

- від Франції/Великої Британії 24 грудня 1951

Площа

- Загалом 1,759,540 км² (17-те)

- Внутр. води незначний %

Населення

- перепис 2006 5.670.688¹

- Густота 3,2/км² (218-те)

ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка

- Повний $74,97 млрд (67-ме)

- На душу населення 12.700 (58-ме)

ІЛР (2005) ▼ 0.798 (середній) (64-те)

Валюта Лівійський динар (LYD)

Часовий пояс CET ()

- Літній час CEST (UTC+2)

Коди ISO 3166 ly

Домен

.ly

Телефонний код +218

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Лівія

Історія

Докладніше: Історія Лівії

Стародавній світ

Руїни римського амфітеатру в Сабраті на захід від Триполі

Традиційні провінції Лівії: Триполітанія, Киренаїка і Феццан

Археологічні дані вказують, що ще 8 000 років до нашої ери на території Лівії існували культури неоліту.

В історичний час Лівія асоціюється з територією під контролем інших держав і цивілізацій — це передовсім Фінікія, Карфаген, Стародавня Греція, Стародавній Рим, Королівство Вандалів, Візантія. Хоча в Лівії залишилися грецькі та римські руїни в Кирені, Лептіс-Магні та Сабраті, про ці культури збереглося мало свідчень.

За свідченнями Геродота, фінікійці організували в Лівії торгові пункти, через які купці з Тіра вели торгівлю з берберами (Геродот 430 до н. е., Історія т. 4). У V столітті до н. е. Карфаген, найбільша з фінікійських колоній, розширив свої володіння до всієї Північної Африки, створивши Пунічну цивілізацію. На лівійському узбережжі пунічними поселеннями були Еа (інакше Ея) (лат. Oea, сучасне Триполі), Лабдах (пізніше Лептіс-Магна) і Сабрата. Ці три міста отримали назву «Триполі» (буквально — три міста), і на цьому місці розташована сучасна столиця Лівії.

Давні греки зайняли Східну Лівію, коли емігранти з перенаселеного острова Тера за порадою Дельфійського оракула стали шукати собі місце поселення в Північній Африці. 631 року до н. е. вони заснували місто Кирена. За 200 років вони заснували ще чотири значущих міста: (); Евхеспаріди (пізніше Береніка, зараз Бенгазі); (пізніше Арсиноя, зараз Тукра); Аполлонія Киренська (Суса), порт Кирени. Разом із Киреною ці міста утворили Пентаполіс («п'ять міст»).

Римляни об'єднали обидва райони Лівії, і протягом 400 років Триполітанія й Киренаїка вважалися квітучими римськими провінціями. Попри панування римських торговців і військових, загальний характер міст залишався грецьким і пунічним.

У V столітті н. е. Триполітанія була захоплена вандалами. У VI—VII століттях Лівія входила до складу Візантії. У 642—643 роках була завойована арабами і включена до складу Арабського халіфату.

Середньовіччя

Переселення до Лівії в XI столітті арабських племен (бану хіляль і бану сулеймен) призвело до поступової арабізації місцевого населення. Поширився іслам. Процес феодалізації арабської військової знаті супроводжувався позбавленням берберських вождів їх прав і привілеїв. Берберські вожді неодноразово повставали проти арабів, але щоразу були розгромлені.

1551 року Лівія була захоплена Османською імперією. З початку XVII століття Лівією управляли яничарські беї. Вони перетворили узбережжя на базу для піратства в Середземному морі.

1711 року в Лівії утвердилася місцева династія Караманлі, було створено фактично незалежну державу. Васальна залежність від Османської імперії обмежувалася сплатою данини й визнанням духовного верховенства султана.

ХІХ та початок ХХ століття

1819 року правитель Лівії Юсеф-паша під загрозою військових дій англійської та французької ескадр був змушений підписати декларацію про припинення піратства. 1830 року було підписано торговельний договір із Францією.

Ідрис I очолив національний визвольний рух

1835 року після народного повстання проти високих податків і через внутрішньодинастичну боротьбю династія Караманлі втратила владу й Османська імперія відновила режим прямого управління Лівією.

У середині XIX століття османською владою в Лівії були здійснені реформи — заборонено рабство й работоргівля (1855 року), 1858 відкрито перший світський навчальний заклад, побудовано друкарню, де в 1866 почала друкуватися перша лівійська газета.

До 1911 року Лівія входила до складу Османської імперії. З 1911 по 1942 рр. була італійською колонією. У 1943 році в результаті розгрому військ італо-німецької коаліції Лівія була окупована Великою Британією і Францією.

Королівство

Докладніше: Лівійське королівство

24 грудня 1951 року Лівію було проголошено незалежною суверенною державою — Сполученим Лівійським королівством на чолі з королем Ідрисом I.

Джамахірія

Докладніше: Історія Лівії за часів Джамахірії

Полковник Каддафі скинув короля в путчі 1969 року, встановив Революційну раду й оголосив країну однопартійною Арабською соціалістичною республікою. Із цього часу зовнішня й внутрішня політика Лівії була підпорядкована амбіціям Каддафі. У 1972—1982 було відкинуто федерації з Чадом, Єгиптом і Сирією. 1986 року США звинуватили Каддафі в терористичній діяльності й бомбардували його штаб, 1989 року було збито два лівійських літаки.

Громадянська війна у Лівії

Докладніше: Громадянська війна у Лівії

2011 року, водночас з іншими подіями так званої «Арабської весни», у Лівії розпочалися масові акції протесту проти режиму Каддафі, які переросли в громадянську війну. 20 жовтня 2011 року Муаммар Каддафі, якого було захоплено в місті Сирт, помер від поранень. 9 серпня 2012 року Національна перехідна рада офіційно передала владу обраному за місяць перед цим парламенту країни — .

Докладніше: Друга громадянська війна у Лівії (з 2014)

Станом на 2021 рік Лівія поділена між урядом національної згоди в Триполі, підтримуваним ООН, а також Туреччиною і Катаром, та адміністрацією, яка контролює східні території. Сили на чолі з Халіфою Хафтаром підтримують Росія, Єгипет та Об'єднані Арабські Емірати. У жовтні 2021 року сторони, які протистоять у лівійському конфлікті, підписали угоду про виведення іноземних збройних сил із Лівії, що зруйнована третьою громадянською війною.

Географія

Пустельний ландшафт у Лівії; 90 % Лівії займають пустелі

біля Бенгазі — найвологіший регіон Лівії. Середня кількість опадів 400—600 мм/рік

Докладніше: Природа Лівії, Геологія Лівії та

У Лівії переважають пустелі. Площа пустель становить 98 % території^[] (Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Убарі та ін.) На півдні — кам'янисте нагір'я Тібесті (г. Бетте — 2286 м), на півночі — плато Ель-Ахдар (до 876 м). Вздовж узбережжя протягаються низовини Джефара, Сирт і Киренаїка. Рік немає. Є численні невеликі пересихаючі озера — сабхі (себха). Клімат тропічний, на узбережжі — субтропічний.

Берегова лінія Лівії в центральній частині узбережжя глибоко вдається в суходіл, утворюючи затоку Сідра (Великий Сирт), де пустеля підходить до Середземного моря. На північному сході країни розташоване найвище та найнаселеніше плато Барк-ель-Байда, що складає ядро Киренаїки. На північному заході розташована Триполітанія, а на півдні — западина Феццан, віддалена на сотні кілометрів від узбережжя.

Адміністративний поділ

Докладніше: Адміністративний поділ Лівії

Адміністративно Лівія поділяється на 22 муніципалітети. Теперішній вид адніністративного поділу був запроваджений 2007 року. У попередньому устрої (з 2001 по 2007) було 32 муніципалітети^[].

Назва арабською	Назва українською	Номер
البطنان	Ель-Бутнан	1
درنة	Дерна	2
الجبل الاخضر	Ель-Джебал Ель-Ахдар	3
المرج	Ель-Мардж	4
بنغازي	Бенгазі	5
الواحات	Ель-Вахат	6
الكفرة	Ель-Куфра	7
سرت	Сирт	8
مصراتة	Місурата	9
المرقب	Ель-Марґаб	10
طرابلس	Тарабулус	11
الجفارة	Ель-Джифара	12
الزاوية	Ез-Завія	13
النقاط الخمس	Ен-Нуґат ель-Хумс	14
الجبل الغربي	Ель-Джабал-ель-Ґарбі	15
نالوت	Налут	16
الجفرة	Ель-Джуфра	17
وادي الشاطئ	Ваді-еш-Шаті	18
سبها	Сабха	19
وادي الحياة	Ваді-ель-Хаят	20
غات	Гат	21
مرزق	Марзук	22

Економіка

Нафтова платформа Eni в Середземному морі

Докладніше: Економіка Лівії

Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової промислової продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість. Транспорт — автомобільний, морський, трубопровідний. Декілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Триполі й Бенгазі з країнами Європи і США.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 32,9 млрд (1994). Темп зростання ВВП — (-2 %, 2001). ВВП на душу населення — $ 6510 (1994). Імпорт — продукти харчування, машини, текстиль, транспортне обладнання (г. ч. Італія — 22,3 %; Німеччина — 12,0 %; Велика Британія — 8,9 %; Франція — 6,8 %; Туніс — 5 %). Експорт — нафта та нафтопродукти (г. ч. Італія — 41,3 %; Німеччина — 16,6 %; Іспанія — 10 %; Туреччина — 6 %; Франція — 3,6 %). Продаж нафти в 1997 приніс понад 95 % всієї суми експортних надходжень.

Див. також: Корисні копалини Лівії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Лівії, Гірнича промисловість Лівії.

Державний устрій

У Лівії 1977 року було ухвалено декларацію, що визнала основним законом суспільства Коран. Фактично духовною конституцією Лівії можна вважати Зелену книгу, написану Муамаром Каддафі. У ній відкидаються всі традиційні органи влади (як фальшиві) й проголошується безпосереднє народне самоврядування — джамахірія. Партії заборонялися як інструмент диктаторських урядів, вибори — як обман демократії. Справжніми законами визнавалися релігія та звичаї.

Демографія

Населення

Докладніше: Населення Лівії

Чисельність населення — 6,46 млн (зокрема 167 тис. іноземних робітників, оцінка на липень 2009). Річний приріст — 2,1 %.

Населення Лівії відносно однорідне, більшість становлять лівійські араби, у південно-західній частині Триполітанії також мешкають бербери, у Феццані — невеликі групи туарегів, на південному сході — тубу. Також є невеликі громади греків, турків, італійців і мальтійців. Для населення Лівії характерно збереження аж до теперішнього часу (хоча і в значно послабленому вигляді) родоплемінної організації. Особливо це характерно для Киренаїки, Феццана й району Західних гір у Триполітанії.

Мови

Докладніше:

Соціальна структура

Упродовж багатьох століть історичний розвиток кожної з двох основних областей Лівії — Триполітанії й Киренаїки — ішов власним шляхом. Саме тому соціальна однорідність більше виявляється на регіональному, а не на національному рівні. Розповсюдження на території Киренаїки в 19 столітті діяльності сенуситського ордена ще більше віддалило ці дві області, оскільки населення Триполітанії зберігало вірність нормативному сунітському ісламу. Сенуситський релігійно-історичний рух, засновником якого був дід колишнього короля Ідріса I, ставив за мету повернення до витоків ісламу. Населення Киренаїки складалося переважно з кочівників і напівкочівників, тоді як у Триполітанії сільське та міське населення переважно осідле. Для населення пустельної області Феццан характерна своєрідна соціальна організація. Також є невеликий прошарок торговців і нечисленна, але постійно зростаюча група чиновників, менеджерів і кваліфікованих фахівців. У прибережній зоні і у Феццані земля перебуває в індивідуальній приватній власності. Для районів із кочовим населенням характерне колективне володіння землею родоплемінними групами^[].

Освіта

У період італійської колоніальної залежності в Лівії фактично не існувало системи освіти. Початок її активного розповсюдження припадає на часи британської військової адміністрації, а подальший розвиток відбувався після 1960-х років, коли до незалежної Лівії стали надходити значні кошти від продажу нафти. Освіта в країні безкоштовна на всіх рівнях й обов'язкова до 9 класу. У 1991—1992 в Лівії налічувалося 2744 початкових школи, 1555 середніх шкіл, 195 професійних і педагогічних коледжів. Діяли також 10 університетів і 10 педагогічних інститутів (враховуючи відділення університетів аль-Фаттах у Триполі й Гар'юніс у Бенгазі)^[]. У початковій школі навчаються 1,4 млн дітей, в середній — 310,5 тис. учнів, в професійних училищах — 37 тис. і в системі вищої школи — 72,9 тис. студентів. Розвиток технічного навчання зумовлений головним чином потребами нафтової промисловості. У країні діють 14 науково-дослідних центрів. Держава надає матеріальну допомогу мережі ісламських навчальних закладів, зокрема ісламському університету в Ель-бейда, який є також центром релігійних досліджень. У Лівії видається близько 20 газет і журналів арабською та англійською мовами, кількість виданих книг невелика^[].

Культура

Національні свята

1 вересня — День Великої Жовтневої революції (1969 р.)
2 березня — День проголошення Джамахірії (1977 р.)
28 березня — День евакуації англійських військових баз (1970 р.)
11 червня — День евакуації американських баз (1970 р.)
23 липня — Річниця Єгипетської революції (1952 р.)
7 жовтня — Вигнання італійських колонізаторів (1970 р.)

Основні релігійні свята:

'Ід іль-фі'тр — свято розговіння
'Ід іль-а'дха — свято жертвоприношення
'Ід іль-ма'улід — День народження пророка Мухаммада

Спорт

Див. також

Примітки

. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014.
. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
Federal Research Division of the Library of Congress, (1987), «Climate & Hydrology of Libya», U.S. Library of Congress, Accessed July 15 2006

Джерела та література

Література

Філіппо Томмазо Марінетті.Битва за Триполі (авдіокнига). Київ. Книгарня Кріпто-бар. 2019 р. (укр.)
Муаммар іль-Каддафі. Зелена Авдіокнига.(араб.)(укр.)
(англ.) Allow Qaddafi his probation // The Economist. — 2003. — № 34. — C. 14
(англ.) Back in the fold // The Economist. — 2004. — № 39. — C. 54.
(рос.) Антипов В. И. Ливия: Экономико-географический очерк. — М. : Мысль, 1992. — 160 с.
(рос.) Васильев А. М. История Ливии в новейшее время. — М. : Наука, 1992. — 215 с.
(рос.) Бартенев В. И. У истоков ливийской проблемы // Вестник московского университета. Сер. 8, история — 2007. — № 1. — С. 3–22.
(рос.) Винницкий Д. Кадаффи-младший услышал голоса пустыни // . — 2005. — № 47. — С. 35.
(рос.) Галаджий И. Еще одна надежда Европы // Мировой рынок. — 2003. — № 6. — С. 18-21.
(рос.) Егорин А. З. История Ливии в новейшее время. — М. : Наука, 1992. — 274 с.
(рос.) Егорин А. З. Ливийская революция. — М. : Наука, 1998. — 307 с.
(рос.) Егорин А. З. Современная Ливия. — М., 1996. — 344 с.
(рос.) Каддафи М. Зеленая книга. — М. : Международные отношения, 1989. — 160 с.
(рос.) Кеворков Л. С. Экономические санкции против Ливии и их последствия // Ближний Восток и современность. — М., 2000. — С. 60-69.
(рос.) Кукушин В. Ю. Нефть и развитие: Ливия, Алжир. — М. : Наука, 1985. — 229 с.
(рос.) Смирнова Г. И. Новые тенденции в социально-экономическом развитии Ливии // Арабский мир в конце ХХ века. — М., 1996. — С. 238—272.
(рос.) Соловьев Ю. Н. Ливия после санкций // Эхо планеты. — 2003. — № 44. — С. 20-22.
(рос.) Туров О. Конец вечной революции // Эксперт. — 2007. — № 31. — С. 48-55.
(рос.) Усов М. Вспоминая Ливию // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2007. — № 6. — С. 72-76.
(рос.) Фатис В. Л. Ливия. — М. : Издательство «АСА», 1982. — 307 с.

Посилання

(рос.) Записки ливийского мальчика [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] — погляд росіянина на Лівію із середини.

Туніс	Середземне море
Алжир		Єгипет
	Нігер, Чад	Судан

[1] . Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014.

[:0-2] . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.

[3] Federal Research Division of the Library of Congress, (1987), «Climate & Hydrology of Libya», U.S. Library of Congress, Accessed July 15 2006