У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Орджонікідзе Григо рій Костянти нович Орджонікі дзе або Серго Орджо

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Орджонікідзе.

Григо́рій Костянти́нович Орджонікі́дзе або Серго́ Орджонікі́дзе (груз. გრიგოლ კონსტანტინეს ძე ორჯონიკიძე; 12 (24) жовтня 1886(18861024), село Гореша Шорапанського повіту Кутаїської губернії, Російська імперія, тепер Грузія — 18 лютого 1937, Москва, СРСР) — грузинський революціонер, радянський державний і партійний діяч. Член ЦК РСДРП(б) у 1912—1917 роках. Член Російського бюро ЦК РСДРП(б) з січня по квітень 1912 року. Член ЦК ВКП(б) у 1921—1927 і 1934—1937 роках. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1927—1934 роках. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) з 23 липня по 3 листопада 1926 року. Член Політичного бюро ЦК ВКП(б) з 21 грудня 1930 по 18 лютого 1937 року. Учасник Громадянської війни в Росії, Іранської конституційної революції та Жовтневого збройного повстання в Петрограді.

Орджонікідзе Григорій Костянтинович
груз. გრიგოლ კონსტანტინეს ძე ორჯონიკიძე

Член Політбюро ЦК КПРС

21 грудня 1930 — 18 лютого 1937

Кандидат в члени Політбюро ЦК КПРС

23 липня — 3 листопада 1926

1-й Народний коміссар важкої промисловості СРСР

5 січня 1932 — 18 лютого 1937

Прем'єр-міністр:

В'ячеслав Михайлович Молотов

Попередник:

посада запроваджена

Наступник:

Валерій Іванович Межлаук

4-й голова Вищої ради народного господарства

10 листопада 1930 — 5 січня 1932

Прем'єр-міністр:

Олексій Іванович Риков, В'ячеслав Михайлович Молотов

Попередник:

Куйбишев Валеріан Володимирович

Наступник:

посада скасована

Народження:

12 (24) жовтня 1886
Гореша

Смерть:

18 лютого 1937 (50 років)
Москва

Поховання:

Некрополь біля Кремлівської стіни

Національність:

грузин

Країна:

Російська імперія і СРСР

Партія:

Комуністична партія Радянського Союзу

Батько:

Костянтин Миколайович Орджонікідзе

Мати:

Євпраксія Григоріївна Тавзарашвілі

Діти:

донька Етері

Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 12 (24) жовтня 1886(18861024) року в Західній Грузії, в селі Гореша Шорапанського повіту Кутаїської губернії (тепер Харагаульський муніципалітет регіону Імереті) в бідній селянській родині (за іншими даними, в збіднілій дворянській родині).

За даними документів день народження Орджонікідзе вказаний як 22 жовтня (3 листопада) 1886 року, але в радянських біографіях 1920—1930-х років фігурувала дата 16 (28) жовтня 1886 року. Згідно з українською радянською енциклопедією, великою російською енциклопедією та енциклопедією «Революція та Громадянська війна в Росії: 1917—1923» він народився 12 (24) жовтня. Про цю ж дату пишуть Азербайджанська радянська енциклопедія та Білоруська енциклопедія.

Дитячі і юнацькі роки

У 1898 році закінчив Харагаульську двокласну школу. Вступив до залізничної школи в місті Хашурі, проте за рік через злиденне становище родини був змушений полишити школу й повернувся до рідного села.

Восени 1900 року двоюрідний брат Сарасій Орджонікідзе відвіз Серго до Тифліса, де влаштував до фельдшерської школи при міській лікарні. Тут Орджонікідзе увійшов до одного з соціал-демократичних гуртків.

Початок революційної діяльності

Член РСДРП з 1903 року. З того часу займався революційною діяльністю: очолював партійну організацію в Ґудауті. Був членом Сухумського окружного комітету РСДРП. У 1905 році закінчив Тифліську фельдшерську школу при Михайлівській лікарні міста Тифліса.

5 січня 1905 року в селі Бомбари поблизу Ґудауті був заарештований царською поліцією. До 7 червня 1906 року перебував у сухумській в'язниці, звідки випущений на поруки. Переїхав до Тбілісі. Саме тут, в редакції більшовицької газети «Дро» (Час) Орджонікідзе вперше зустрівся з Й. В. Сталіним.

У березні 1907 року Серго був направлений до Баку, де влаштувався фельдшером приймального покою при нафтових промислах Асадулаєва в селищі Романи. Разом з Шаумяном, Джапарідзе, Спандаряном і Сталіним увійшов до складу бакинського комітету. Брав активну участь у передвиборчій кампанії до ІІІ-ї Державної думи Російської імперії.

Нелегальна діяльність

7 травня 1907 року за організацію масової робітничої демонстрації на горі Степан Разін був заарештований, провів 26 днів у в'язниці під вигаданим прізвищем «Кучхішвілі». У листопаді 1907 року знову заарештований. 9 квітня 1908 року Бакинська судова палата засудила С. Орджонікідзе до довічного заслання в Сибіру і позбавлення всіх громадянських прав. 27 жовтня того ж року за революційну діяльність в Абхазії додатково був засуджений до річного ув'язнення в фортеці. Навесні 1909 року відправлений на заслання до села Потаскуй Єнісейської губернії. Через 2 місяці Орджонікідзе тікає з заслання й повертається до Баку.

Наприкінці літа 1909 року Серго направлений до Гілянської провінції Персії для організації масових виступів, спрямованих проти колоніальної політики, брав участь у Перській революції.

У листопаді 1910 року повертається до Баку, проте майже відразу виїжджає до Франції. Тут, в передмісті Парижа Ланжюмо навчається в партійній школі, створеній В. І. Леніним. Незабаром за завданням Леніна Орджонікідзе повертається до Росії для організації загальноросійської партійної конференції. Конференція відбулась в січні 1912 року в Празі, де Орджонікідзе представляв тбіліську організацію РСДРП. На ній Серго було обрано членом ЦК партії.

У березні 1912 року Орджонікідзе виїхав до Петербурга, а звідти — до Тбілісі. В квітні 1912 року під час повторної поїздки до Петербурга його заарештовує поліція за підробленим паспортом. Петербурзький окружний суд засудив Орджонікідзе до 3 років каторги з подальшим пожиттєвим засланням. У жовтні 1912 року Серго був закутий в кайдани й відправлений до Шліссельбурзької фортеці.

Відбувши каторгу, в жовтні 1915 року він етапом був доправлений до Олександрівської пересильної в'язниці, а звідти — до села Покровського, що за 90 км від Якутська.

Після лютневої революції, в травні 1917 року разом з іншими засланими більшовиками Орджонікідзе виїжджає до Іркутська, а звідти — в Петроград. Тут його вводять до складу бюро Петроградського комітету РСДРП(б) та виконавчого комітенту Петроградської ради. На початку вересня 1917 року Серго виїздить до Закавказзя, повертається у Петроград 6 листопада 1917 року. Брав найактивнішу участь у захопленні влади більшовиками.

Громадянська війна в Росії

За наказом петроградського комітету перебував на фронті під проти вірного Тимчасовому урядові корпусу генерала П. М. Краснова, що наступав на Петроград.

2 січня 1918 року рішенням ЦК РКП(б) і Ради народних комісарів РРФСР Орджонікідзе призначений тимчасовим надзвичайним комісаром району України з наділенням повноважень у справі постачання харчів у Петроград і центральні райони Росії. З 15 березня по квітень 1918 року — представник ЦК РКП(б) в Україні. У квітні 1918 року під натиском кайзеровських і гетьманських військ відступив з більшовицькими військами на Дон.

9 квітня 1918 року Раднарком РРФСР видав декрет про створення надзвичайного комісаріату Південного району, головою якого було призначено Серго Орджонікідзе. З 16 квітня по травень 1918 року — начальник Надзвичайного штабу оборони Донський Радянської Республіки. Протягом весни та початку літа 1918 року більшовицькі війська відступали через Ростов-на-Дону, Тихорецьку в напрямку на Царицин. Тут, в Царицині, Орджонікідзе жорстоко придушив антибільшовицьке повстання. Після цього він направився на Кубань для організації оборони. За його пропозицією Кубанська Радянська Республіка й Чорноморська Радянська Республіка були об'єднані в єдину Кубано-Чорноморську Республіку. У подальшому разом із Сталіним брав участь в обороні Царицина.

На початку січня 1919 року Орджонікідзе був у лавах захисників Владикавказу від наступу Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна. З 27 січня по лютий 1919 року — голова Комітету оборони Терской Радянської Республіки. Після здачі міста Владикавказа через Інгушетію перебрався до Тифліса.

З 16 липня по 1 жовтня 1919 року — член Революційної військової ради (РВР) 16-ї армії Західного фронту.

У жовтні 1919 року переміщений на фронт боротьби з Денікіним, що вже захопив Воронеж і Орел й наближався до Тули. З 5 жовтня 1919 по 26 січня 1920 року — член РВР 14-ї армії Південного фронту.

З 1 грудня 1919 року — голова Кавказького революційного комітету. З 3 лютого 1920 по 29 травня 1921 року — член РВР Кавказького фронту. У лютому 1920 року призначений головою Бюро в справі відновлення радянської влади на Північному Кавказі. Заступником голови бюро призначений С. М. Кіров. З 31 березня по 21 червня 1920 року — голова Північно-Кавказького революційного комітету. У квітні 1920 року брав участь у поваленні мусаватистського уряду в Азербайджані. У квітні 1920 — лютому 1922 року — член Кавказького бюро ЦК РКП(б). З 29 червня 1920 року — член РВР Кавказької трудової армії.

На високих посадах

21 березня 1921 — 18 лютого 1922 року — відповідальний секретар Кавказького бюро ЦК РКП(б).

29 травня 1921 — грудень 1926 року — член РВР Особливою Кавказької армії (Червонопрапорної Кавказької армії) РСЧА.

23 лютого 1922 — 8 грудня 1926 року — член Президії Закавказького крайового комітету РКП(б).

2 лютого 1924 — 26 лютого 1927 року — член РВР СРСР. 5 лютого 1924 — 15 лютого 1927 року — уповноважений Народного комісаріату із військових і морських справ СРСР і РВР СРСР при РНК Закавказької РФСР.

11 грудня 1924 — 8 грудня 1926 року — 1-й секретар Закавказького крайового комітету РКП(б).

У вересні — листопаді 1926 року — 1-й секретар Північно-Кавказького крайового комітету ВКП(б) у Ростові-на-Дону.

3 листопада 1926 року об'єднаний пленум ЦК і ЦКК затвердив Серго Орджонікідзе головою Центральної контрольної комісії ВКП(б). 3 листопада 1926 — 15 грудня 1930 року — голова і член Президії Центральної Контрольної Комісії ВКП(б). З грудня 1927 по 15 грудня 1930 року — член партійної колегії Центральної контрольної комісії ВКП(б).

Одночасно, 5 листопада 1926 — 10 листопада 1930 року — народний комісар робітничо-селянської інспекції СРСР і заступник голови Ради народних комісарів і Ради праці і оборони СРСР.

10 листопада 1930 — 5 січня 1932 року — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. У грудні 1930 року обраний членом Політбюро ЦК ВКП(б).

5 січня 1932 — 18 лютого 1937 року — народний комісар важкої промисловості СРСР.

Смерть

18 лютого 1937 року о 17 годині 30 хвилин Г. К. Орджонікідзе раптово помер. Існують версії як про його самогубство, так і про вбивство. В ніч на 21 лютого його тіло було кремоване й 21 лютого 1937 року о 15 годині 00 хвилин урна з прахом поміщена в Кремлівській стіні.

Нагороди

Орден Червоного Прапора (19.05.1921) — за виняткові бойові заслуги в справі ліквідації денікінщини, очищення від контрреволюції Північного Кавказу і Закавказзя.
Орден Леніна (22.03.1935) — за визначні досягнення в розбудові важкої промисловості СРСР.
Орден Трудового Червоного Прапора (17.01.1936) — за перевиконання виробничого плану в 1935 році, за успіхи в справі освоєння нової техніки і ініціативу в розвитку стахановського руху.
Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР (27.02.1921)
Орден Червоного Прапора РСР Грузія
Орден Трудового Червоного Прапора Закавказької РФСР (17.03.1933)

Пам'ять

Ім'я Серго Орджонікідзе носили населені пункти:

місто Покров, Дніпропетровська область — до 2 квітня 2016;
місто Владикавказ, Північна Осетія — у 1931–1944 та 1954–1990 роках;
місто Єнакієве, Донецька область — у 1936–1941 і 1943–1944 роках називалося Орджонікідзе;
місто Бежиця, тепер район Брянська — у 1934–1943 роках називався Орджонікідзеград;
місто Вахдат, Таджикистан — у 1936–1992 роках називався Орджонікідзеабад;
село Романівка, Поліський район, Київська область — у 1932–2016 роках;

Крім того, в Україні досі існує смт Орджонікідзе (Автономна Республіка Крим), а в різних країнах колишнього СРСР існують також селища, села, залізничні станції, міські райони, десятки вулиць, підприємств і установ, названі ім'ям більшовика.

Поштова марка СРСР, 1952
Поштова марка СРСР, 1958
Поштова марка СРСР, 1966

Джерела та література

О. А. Удод. Орджонікідзе Григорій Костянтинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 628. — .
Орджоникидзе Григорий Константинович (рос.)
Народный биографический справочник^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)
Жалобна стаття // газета «Прибузький комунар» № 41 (1644), 20.02.1937 р.