Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Море Ясності лат Mare Serenitatis море на видимому боці Місяця Одне з найбільших місячних морів середній діаметр 630 км

Море Ясності

Море Ясності

Море Ясності (лат. Mare Serenitatis) — море на видимому боці Місяця. Одне з найбільших місячних морів: середній діаметр — 630 км, площа — 300-350 тисяч км2. Має круглу форму з виступом на північному заході.

Море Ясності
лат. Mare Serenitatis
image
Мозаїка знімків «Клементини»
Координати центра
 27°18′ пн. ш. 18°24′ сх. д. / 27.3° пн. ш. 18.4° сх. д. / 27.3; 18.4
Розмір
 700×600 км
Епонім
 ясна погода
Назву затверджено 1935
image
image

image Море Ясності на Вікісховищі

Море Ясності лежить у погано збереженому басейні, але належить до найвиразніших круглих морів, відносно глибоке й має значний маскон. Примітне контрастними лавовими покривами[⇨], молодим яскравим кратером Лінней[⇨], великим звивистим ланцюжком гряд[⇨], одним із найбільших місячних куполів[⇨] та іншими деталями поверхні.

Назва

Сучасну назву цього моря, як і решти великих місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 року. Подібно до назв більшості інших морів східної половини видимого боку Місяця, вона нагадує про позитивне поняття — ясну погоду. Ймовірно, це пов'язано з тодішніми уявленнями про залежність погоди від фаз Місяця. 1935 року цю назву разом із багатьма іншими традиційними місячними найменуваннями затвердив Міжнародний астрономічний союз.

В давнину це море мало й інші назви. Разом з морями Спокою, Нектару та Достатку воно утворює фігуру, схожу на чоловічка, і служить йому головою. Це відмітили, зокрема, Альберт Великий, Томас Герріот, Вільям Шекспір та П'єр Гассенді. Останній називав цю фігуру Homuncio («чоловічок») чи Thersite (Терсіт). Близько 1600 року Вільям Гілберт, який спостерігав Місяць неозброєним оком і бачив Море Ясності та Море Спокою як одне ціле, об'єднав їх під назвою Regio Magna Occidentalis — «Велика Західна область». 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав Море Ясності Mare Eugenianum на честь правительки Іспанських Нідерландів Ізабелли Клари Євгенії, за підтримки якої працював. 1647 року Ян Гевелій, який переносив на Місяць земні топоніми, назвав Море Ясності разом із Морем Спокою Чорним морем (Pontus Euxinus).

Розташування та суміжні об'єкти

image
Вечір у Морі Ясності. Праворуч видно [ru]. Ліворуч унизу — Гемські гори, ліворуч угорі — Кавказькі гори, за ними — Море Дощів.
image
Частина Гемських гір — південно-західного краю басейну моря. Дрібні долини та хребти, що їх вкривають, з'явилися при падінні викидів басейну Моря Дощів і згодом були частково затоплені лавою. Знімок зонда LRO (ширина — 170 км).

На північному заході Море Ясності межує з Кавказом та Апеннінами, а крізь 70-кілометровий проміжок між ними сполучається з Морем Дощів. На північному сході протока шириною 120 км з'єднує Море Ясності з Озером Сновидінь, а на південному сході протока шириною 190 км — з Морем Спокою. Цю протоку обмежують мис Архерузія на заході та гора Аргей на сході. Зі східного боку море межує з материковою областю, відомою як Таврські гори, а з південно-західного обмежене Гемськими горами, за якими лежать кілька озер (Щастя, Ненависті, Смутку, Радості, Ніжності, Зими) та Море Парів.

Басейн

Басейн Моря Ясності доволі сильно зруйнований. Його значно пошкодив удар, що створив сусідній басейн Моря Дощів. Це добре видно в Гемських горах, які перетяті численними дрібними хребтами й долинами, створеними викидами від цього удару.

Найкраще виражене кільце басейну Моря Ясності включає Гемські гори й має діаметр близько 660 км. Всередині нього лежить кільце гряд («зморшок» лавового покриву, під якими, за радіолокаційними даними, лежать підвищення дна) із найбільшим діаметром близько 420 км. Надійних ознак існування інших кілець у цього басейну нема (результати дослідження альтиметричних даних зонда LRO 2015 року), але можлива наявність дуже сильно зруйнованого кільця діаметром близько 920 км. У низці попередніх робіт припускали існування й інших кілець діаметром до 1880 км. Яке з них відповідає головному кільцю, а яке — внутрішньому гірському кільцю добре збережених басейнів, точно не відомо. 660-кілометрове кільце, судячи з діаметру області підвищених значень [ru] (556 ± 64 км), є внутрішнім. Воно може бути залишком краю перехідної порожнини. 920-кілометрове кільце часто інтерпретували як головне.

Під північно-західним виступом моря, ймовірно, є рештки окремого невеликого басейну. Його центр лежить на 35°42′ пн. ш. 16°48′ сх. д. / 35.7° пн. ш. 16.8° сх. д. / 35.7; 16.8 (Зруйнований басейн під північним виступом Моря Ясності), а діаметр його кілець (нині зруйнованих) оцінюють у 210 та 420 км.

У місці, протилежному Морю Ясності (навколо точки 27°18′ пд. ш. 161°36′ зх. д. / 27.3° пд. ш. 161.6° зх. д. / -27.3; -161.6 (антипод Моря Ясності)), є область із посиленим магнітним полем, притаманні таким областям своєрідні яскраві плями (місячні вири) і, можливо, рештки характерного борозенчастого рельєфу. Такі особливості є й у місць, протилежних деяким іншим великим молодим басейнам, (насамперед басейну Моря Дощів); це пояснюють сходженням там сейсмічних хвиль або випаданням викидів від ударів, що створили ці басейни.

Загальний опис

Незважаючи на погану збереженість свого басейну, Море Ясності є виразним круглим морем із чіткими межами. Формою воно нагадує краплину: його максимальний діаметр суттєво більший за середній (630 км) і сягає 700 км. Його площа становить за одними даними 350 000 км2 (у такому разі це четверте за площею місячне море), а за іншими — близько 300 000 км2 (шосте місце). Координати центру моря — 27°18′ пн. ш. 18°24′ сх. д. / 27.3° пн. ш. 18.4° сх. д. / 27.3; 18.4Координати: 27°18′ пн. ш. 18°24′ сх. д. / 27.3° пн. ш. 18.4° сх. д. / 27.3; 18.4.

Поверхня Моря Ясності лежить на 2,4—3,0 км нижче за (місячний рівень відліку висот). Таким чином, воно знаходиться приблизно на одному рівні з сусіднім Морем Дощів і на 0,5—1 км нижче за інші сусідні морські ділянки — Море Парів, Море Спокою та Озеро Сновидінь.

Глибина моря доволі велика. Визначити її за вимірюваннями напівзатоплених кратерів через їх малу кількість проблематично. Виходячи з теоретичної глибини басейну моря, порахованої за його діаметром, найбільшу товщину його заповнення оцінюють у 4,3 або 4,5 км (ймовірно, друге місце після Моря Дощів). У південній частині Моря Ясності (від кратера Сульпіцій Галл до гори Аргей) «Аполлон-17» виконав радарне зондування, за даними якого шар лави там сягає товщини 2,5 км. Він є подвійним (межа поділу проходить на глибині близько 1 км), що свідчить про заповнення моря лавою принаймні в два етапи. Під великими грядами лежать підвищення дна моря — по всій видимості, хребти, що складають внутрішнє кільце його басейну. Радіолокація моря з Землі виявила окремі лавові потоки та покриви, що не виявляються при оптичних спостереженнях.

Як і інші великі круглі моря, Море Ясності має маскон. Його маса становить 1,4·1015 т, або 1,9·10−5 маси Місяця (другий за масою маскон супутника).

Деталі рельєфу Моря Ясності найкраще видно на четвертий — шостий день після нового або повного Місяця, коли море перетинає термінатор, а деталі альбедо — під час повні.

  • image
    Мозаїка знімків зонда LRO (ширина зображення — 1100 км)
  • image
    Карта висот цієї ж місцевості (жовте — височини, синє — низовини)
  • image
    Карта гравітаційного поля цієї ж місцевості за даними GRAIL
image
Зображення з посиленими кольорами. Море Ясності (праворуч унизу) яскравіше та червоніше за сусіднє Море Спокою (ліворуч угорі), бо містить менше титану та заліза.
image
Межа світлої та темної лави на півдні Моря Ясності. Знімок «Аполлона-17», ширина — близько 100 км.
image
Карта Моря Ясності

Деталі поверхні

Деталі альбедо

Світла середина Моря Ясності оточена темним кільцем — так само темним, як сусіднє Море Спокою. Ширина цього кільця найбільша на півночі та сході, де сягає 100—150 км. Це залишок древнього лавового покриву моря. Середина моря стала світлішою через повторне залиття лавою — вже дещо іншого хімічного складу (біднішою на титан та залізо).

Море ділить навпіл яскравий промінь викидів із якогось кратера. Він перетинає кратер Бессель і тому відомий як промінь Бесселя (англ. Bessel ray), але йому не належить. Ймовірно, це частина величезної променевої системи кратера Тихо, розташованого за 2000 км на південний захід. За іншою версією, це промінь яскравого кратера Менелай, що лежить на березі Моря Ясності. Перетнувши море, промінь тягнеться далі на північний схід — до Моря Холоду. Його кінець віддалений від кратера Тихо на 4000 км (3/4 довжини місячного меридіана). Є в Морі Ясності й багато менших променів від кратерів.

Кратери

Всередині Моря Ясності є лише дрібні кратери. Найбільший і найпомітніший із них — [ru] — має діаметр лише 16 км. На берегах моря є кілька більших кратерів: 95-кілометровий Посідоній на північно-східному березі, 61-кілометровий [ru] на східному та 27-кілометровий Менелай на південно-західному.

Кратер Посідоній примітний припіднятим і розтрісканим дном. Більша частина його дна складена материковими породами й набагато світліша за море, а решта залита темною лавою, причому рівень лави там на 300 м вищий, ніж у морі. Затопленою частиною дна тягнеться звивиста борозна довжиною понад 200 км, що виходить із кратера крізь розрив валу і впадає в море. Такі борозни інтерпретують як меандровані русла потоків дуже рідкої лави.

Кратер Лемоньє залитий лавою, сполучений із морем і виглядає як його затока. Він був місцем роботи [ru].

На заході Моря Ясності лежить маленький (2,2 км) кратер [ru]. При високому Сонці він завдяки яскравому ореолу викидів стає найпомітнішим об'єктом західної частини моря. Але його вигляд надзвичайно сильно залежить від кута освітлення і змінюється протягом місячної доби: при низькому Сонці цей кратер майже не видно. Ці зміни здавна привертали увагу астрономів, і деякий час Лінней був найбільш спостережуваним об'єктом Місяця. Дехто зі спостерігачів припускав, що якісь зміни (виверження, обвалення тощо) відбуваються з самим кратером. Знімки космічних апаратів показали, що Лінней — цілком звичайний, але дуже добре збережений і, вочевидь, дуже молодий кратер: ймовірно, йому менше 10 млн років. Його своєрідні оптичні властивості спричинені тим, що він ще не зазнав значного космічного вивітрювання. Лінней є еталонним простим морським кратером.

  • image
    Кратер Бессель (діаметр — 16 км).
    Знімок «Аполлона-15».
  • image
    Кратер Посідоній (діаметр — 95 км). Мозаїка знімків LRO.
  • image
    Кратер Лінней (діаметр — 2,2 км). Знімок LRO.
image
Частина звивистої борозни в кратері Посідоній. Знімок LRO (ширина — 22 км).

Магматичні об'єкти

На заході моря, біля схилів Кавказу (30°51′ пн. ш. 10°04′ сх. д. / 30.85° пн. ш. 10.07° сх. д. / 30.85; 10.07 (купол Валентина (V1))), стоїть один із найбільших місячних куполів — своєрідних округлих височин вулканічного або інтрузивного (у цьому разі, найімовірніше, інтрузивного) походження. Він відомий під неофіційною назвою «купол Валентина» (англ. Valentine Dome), отриманою через серцеподібну з погляду деяких спостерігачів форму. Його ширина становить близько 40×30 км, а висота — 130 м; він охоплює кілька дрібних острівців і перетятий двома борознами. Поряд із ним (32°00′ пн. ш. 10°08′ сх. д. / 32.00° пн. ш. 10.13° сх. д. / 32.00; 10.13 (купол V2)) є менший купол (шириною 12×10 км і висотою 80 м), що охоплює два острівці.

На південному сході Моря Ясності — на межі з Морем Спокою — розташований ланцюжок із 5 конічних вулканів, витягнутий уздовж невеликої прямої борозни. Найбільші з них отримали назви [ru] та [ru]; їх висота становить близько 90 та 70 м, а діаметр — 2,5 та 2 км відповідно. Ймовірно, вони утворилися при виверженнях із розлому. Від другого з них тягнеться невелика звивиста борозна, яку інтерпретують як русло лавового потоку.

На заході моря є своєрідна западина неправильної форми, відома як Арат CA. Її ширина становить 9,5×3 км, а найбільша глибина — 400 м. На північ від неї відходить невелика гряда. Найімовірніше, Арат CA виник через вулканічні виверження та провалювання ґрунту в підземні порожнини.

Крім уже згаданого русла лавового потоку в кратері Посідоній, у Морі Ясності виявлено ще 5 подібних русел. Вони теж розташовані біля східного берега моря, а їх довжина лежить у межах 3—46 км.

  • image
    Купол Валентина та сусідній маленький купол. Знімок LRO; розмір — 55×75 км.
  • image
    Конічний вулкан Осіріс. Знімок LRO; ширина — 2,7 км
  • image
    Ймовірний вулканічний кратер Арат CA. Знімок «Аполлона-15»; ширина — 15 км.

По краях моря трапляються плями темних відкладів, що їх інтерпретують як пірокластичні викиди вибухових або фонтаноподібних вивержень. Такі покриви площею в тисячі квадратних кілометрів виявлено поблизу кратерів Сульпіцій Галл і [ru] на південному заході моря, а також в околицях [en] на південному сході. Менший за площею покрив оточує частину борозни Каліппа на північному заході моря.

Пірокластичні породи в долині Тавр — Літтров були досліджені «Аполлоном-17». Виявилося, що це вулканічне скло, подрібнене на краплі розміром від <1 мкм до близько 1 мм; подекуди ґрунт складається з нього цілком. Початковий колір скла — помаранчевий, але багато часток розкристалізовані й у зв'язку з цим стали чорними.

Місце виверження скла околиць долини Тавр — Літтров точно не відоме; можливо, це якась із сусідніх борозен, а можливо, це місце нині сховане під морською лавою. Джерелом подібних викидів біля Сульпіція Галла може бути розташований там ниркоподібний кратер розміром 5,5 км, а викидів біля кратера Таке — грабени, відомі як борозни Менелая (Rimae Menelaus).

  • image
    Область, вкрита темними пірокластичними викидами, на південно-східному краї моря. Світліша область ліворуч угорі вкрита морською лавою. Знімок «Аполлона-17» (ширина — 80 км).
  • image
    Пірокластичні викиди зблизька: помаранчевий ґрунт із мікроскопічних крапель вулканічного скла. Знімок «Аполлона-17».
  • image
    Скляні краплі та їх уламки зі зборів «Аполлона-17». Розмір часток — 20-45 мкм.
image
image
Гряди Альдрованді (Dorsa Aldrovandi) та безіменні грабени на сході моря. Знімок «Аполлона-17»; ширина — близько 30 км.

Тектонічні об'єкти

image
Північна частина Зміїного хребта. Знімок LRO; ширина — близько 270 км.
image
Перехід гряди в уступ у долині Тавр — Літтров. Знімок LRO; ширина — 13 км.
image
Грабени на межі морів Ясності та Спокою (борозни Плінія). Знімок «Аполлона-17»; ширина — близько 160 км.

Гряди

Подібно до інших великих круглих морів, Море Ясності має кільце гряд — «зморшок» лавового покриву. У цьому морі воно проходить на відстані 100-200 км від берегів. Ці та інші тектонічні об'єкти моря є результатом просідання лави під дією власної ваги, при якому поверхня центральної частини моря стискалася з утворенням гряд, а крайової — розтягувалася з утворенням грабенів. Дані радарного зондування вказують на те, що кільце гряд пролягло над внутрішнім кільцевим валом басейну Моря Ясності. Над різними нерівностями дна утворилися й деякі інші гряди. Загальна довжина гряд Моря Ясності, виявлених на знімках зонда LRO в ході дослідження 2015 року, становить близько 2700 км, або 11 % загальної довжини виявлених гряд Місяця.

Східна частина кільця гряд Моря Ясності є найвидовищнішим ланцюжком гряд усього Місяця; вона відома під неофіційною назвою [ru] (англ. Serpentine Ridge). Його довжина перевищує 400 км, а висота сягає 300-350 м. На півночі хребет роздвоюється. «Вузол» у місці розгалуження примітний яскравим 2-кілометровим кратером Посідоній Y, подібним до Ліннея, і відомий під неофіційною нині назвою Посідоній γ.

В номенклатурі Міжнародного астрономічного союзу Зміїний хребет не фігурує як одне ціле: північна частина є безіменною, середню названо грядами Смирнова (лат. Dorsa Smirnov), а південну включено до складу гряд Лістера (Dorsa Lister). Південно-західна частина кільця відома як гряда Бакленда (Dorsum Buckland), а західна — як гряда фон Котти (Dorsum von Cotta).

Ще одна велика система гряд проходить уздовж діаметра моря з півночі на південь. Одна з її частин (біля центру моря) називається грядою Азари (Dorsum Azara), інша (на півдні) входить до складу гряд Лістера, а решта залишились безіменними. Є в морі й низка менших гряд.

Біля східного берега в морі тягнуться гряди Альдрованді (Dorsa Aldrovandi), примітні тим, що з їх зверненого до центра моря боку морська поверхня нижча, ніж із протилежного, на величину до 300 м.

Одна маленька безіменна гряда на заході моря виходить на берег, де продовжується уступом. Цей об'єкт надзвичайно молодий — за результатами підрахунку кратерів, тектонічні рухи там закінчилися близько 50 млн років тому. Перехід в уступ спостерігається й у маленької гряди в долині Тавр — Літтров, а також у гряд Альдрованді.

Грабени

У крайовій зоні Моря Ясності паралельно берегам тягнеться чимало грабенів. На північному сході моря (біля Озера Сновидінь) проходять борозни Даніеля (лат. Rimae Daniell), на південному сході — борозни Літтрова (Rimae Littrow), на півдні (на межі з Морем Спокою) — борозни Плінія (Rimae Plinius) та кілька менших, на південному заході — борозни Менелая (Rimae Menelaus) та борозни Сульпіція Галла (Rimae Sulpicius Gallus). На північно-західному кінці моря лежить борозна Каліппа (Rima Calippus). У деяких грабенах моря, зокрема в борознах Менелая, борозні Каліппа та борозні Рейко, відбувалися вулканічні виверження.

Геологічна історія

Зразки зі зборів «Аполлона-17»
image
Брекчія на основі ударного розплаву, який інтерпретують як утворений при появі басейну Моря Ясності (вік — 3,93 млрд років)
image
Морська базальтова лава віком 3,7 млрд років

Вік басейну Моря Ясності залишається неясним, хоча його визначенню було присвячено багато робіт. Радіоізотопне датування низки зразків, доставлених «Аполлоном-17» і інтерпретованих як ударний розплав цього басейну, показало вік 3,87 ± 0,04 млрд років або, за іншим оглядом, 3,94 ± 0,03 млрд років, але згадану інтерпретацію піддавали сумніву. За одними роботами, цей вік узгоджується з характером перекриття басейну з іншими деталями рельєфу та кількістю накладених на нього кратерів і він належить до нектарського періоду; інші дослідження названих ознак вказують на донектарський вік басейну. У будь-якому разі басейн Моря Ясності старший за сусідній басейн Моря Дощів і молодший за басейн Моря Спокою. Старший він чи молодший за басейн Моря Криз, невідомо.

Форма Моря Ясності та його маскона вказує на існування під північною частиною моря ще одного, меншого, басейну. Судячи з його дуже поганої збереженості, він, ймовірно, старший за більший. Згодом їх значно пошкодив та вкрив викидами астероїдний удар, що створив басейн Моря Дощів. За приблизною оцінкою, шар викидів цього удару на ближньому боці басейну Моря Ясності може сягати товщини 600 м, а на дальньому — 100 м.

Вік лавового покриву різних ділянок моря, за даними підрахунку кратерів, лежить у межах 2,4—3,8 млрд років. Таким чином, вулканічна активність там тривала надзвичайно довго — не менш ніж 1,4 млрд років — хоча (як і в інших морях) більша частина об'єму лави виверглася в перші 0,2 млрд років. На поверхні Моря Ясності вдалося розрізнити близько 30 окремих лавових потоків; серед них найбільше таких, що утворилися 3,4—3,5 млрд років тому. Найстарші з них лежать по краях моря й вирізняються темним кольором. Для ділянки, де сів «Аполлон-17», оцінка віку за підрахунком кратерів становить 3,70 ± 0,04 млрд років, що добре збігається з радіоізотопними даними. Лавовий покрив кратера Лемоньє, де працював , має вік 2,44 ± 0,17 млрд років і є наймолодшим у Морі Ясності. Пірокластичні породи (подрібнене вулканічне скло), доставлені «Аполлоном-17», виверглися близько 3,48 млрд років тому.

Ще до припинення вивержень лава почала просідати під дією власної ваги, що спричинило по краях моря розтягнення поверхні й появу грабенів, а ближче до центра — її стиснення й появу гряд. При подальших виверженнях частину грабенів затопило. Припинення утворення грабенів датують часом близько 3,6 млрд років тому, а основних гряд — 3,0 млрд років тому. Втім, дрібні гряди продовжували утворюватися навіть 50 млн років тому.

Посадки космічних апаратів

image
Гаррісон Шмітт у долині Тавр — Літтров
  • 11 грудня 1972 року в [en], що відходить від південно-східного краю Моря Ясності (20°11′27″ пн. ш. 30°46′18″ сх. д. / 20.1908° пн. ш. 30.7717° сх. д. / 20.1908; 30.7717 (Аполлон-17)), здійснив посадку місячний модуль «Аполлона-17» з двома астронавтами, що стало шостою й останньою на сьогодні висадкою людей на Місяць. За допомогою місячного автомобіля астронавти дослідили околиці, проїхавши 30 км, і доставили на Землю 110,5 кг зразків каменю та ґрунту.
  • 15 грудня 1973 року на східному краї Моря Ясності (кратер , 25°59′58″ пн. ш. 30°24′28″ сх. д. / 25.9994° пн. ш. 30.4077° сх. д. / 25.9994; 30.4077 (Луна-21)) здійснила посадку автоматична станція [ru], що доправила туди [ru]. Він пропрацював близько 4 місяців, проїхавши 37 км, і нині перебуває на 25°49′56″ пн. ш. 30°55′20″ сх. д. / 25.8323° пн. ш. 30.9221° сх. д. / 25.8323; 30.9221 (Луноход-2 (теперішнє розташування)).
  • 11 квітня 2019 року на півночі Моря Ясності розбився космічний апарат «Берешит».

У культурі

У романі-казці М. М. Носова «Незнайко на Місяці» на берег моря Ясності здійснюють посадку Незнайко з Пончиком.

Карти

Карти Моря Ясності та найближчих околиць, видані в 1963—1967 роках (Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force):

  • image
  • image
  • image
  • image

Примітки

Коментарі
  1. Головне кільце імпактних басейнів приблизно вдвічі більше за внутрішнє гірське кільце. У межах внутрішнього кільця аномалія Буге збільшена (там лежить опуклість мантії, близька за діаметром до цього кільця), а між внутрішнім і головним — зменшена.
  2. У номенклатурі Міжнародного астрономічного союзу ці назви стосуються тільки кратерів, але на практиці їх вживають і для вулканів цілком.
  3. Див. знімок разом із сусідніми об'єктами.
  4. При розкристалізовуванні цього скла в ньому виникають прозорі кристали олівіну, вкриті чорними мікрокристалами ільменіту.
  5. Див. також знімок у відбитому світлі.
  6. Цей об'єкт відомий під присвоєною астронавтами назвою «уступ Лі — Лінкольна» (англ. Lee-Lincoln Scarp), але офіційно називається просто «Уступ» (Scarp): правила планетної номенклатури не допускають назви на честь військових та політичних діячів XIX століття й пізніших.
  7. Див. знімок Посідонія γ великим планом.
  8. Див. знімок об'єкта.
  9. Див. знімок скелі, звідки взято зразок.
Джерела
  1. Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2006. — P. 108, 111, 125–132, 183. — . (На Google Books).
  2. Whitford-Stark J. L. (May 1982). . The Moon and the Planets. 23 (3): 323—338. Bibcode:1982M&P....26..323W. doi:10.1007/BF00928015. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015. ().
  3. Шкуратов Ю. Г. Глава 2.2. Вид поверхности для наблюдателя с телескопом // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 70–80. — .
  4. Head J. W. (1992). The Serenitatis Basin and the Taurus-Littrow highlands: Geological context and history. Lunar Science Inst., Workshop on Geology of the Apollo 17 Landing Site: 15—17. Bibcode:1992ga17.conf...15H.
  5. Wilhelms D. Chapter 6. Structure // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 117. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) оригіналу.
  6. Needham D. H., Kring D. A. (2017). Lunar volcanism produced a transient atmosphere around the ancient Moon. Earth and Planetary Science Letters. 478: 175—178. Bibcode:2017E&PSL.478..175N. doi:10.1016/j.epsl.2017.09.002.
  7. Siew Meng Chong, Albert Chee Hoon Lim, Poon Seng Ang. The 7th-day Moon // Photographic Atlas of the Moon. — Cambridge University Press, 2002. — P. 32, 36. — .
  8. Wood C. A. (14 лютого 2004). Happy Valentine Dome Day!. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 28 вересня 2015.
  9. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  10. Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 193–236. — .
  11. Mare Serenitatis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 31 серпня 2014.
  12. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 5–6, 17. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  13. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 25–35. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  14. Planetary Mapping / R. Greeley, R. M. Batson. — Cambridge University Press, 1990. — P. 25, 219–220. — .
  15. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  16. van der Krogt P., Ormeling F. (2014). (PDF). Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. Annex (Biblioteca Tècnica de Política Lingüística; 11): 1851—1868. doi:10.2436/15.8040.01.190. Архів оригіналу (PDF) за 3 січня 2016. Процитовано 12 квітня 2019.
  17. Westfall R. S. Langren, Michael Florent van. The Galileo Project. Rice University. оригіналу за 26 березня 2019.
  18. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 198. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W. ().
  19. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 234. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Pontus Euxinus — у списку назв на с. 234 [ 6 серпня 2018 у Wayback Machine.]; та ж книга на Google Books).
  20. Moon 1:10 million-scale Shaded Relief and Color-coded Topography (PDF). International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). (PDF) оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 31 серпня 2014. Діаметри кратерів наведено за довідником МАС [ 25 грудня 2018 у Wayback Machine.].
  21. Rükl A. Atlas of the Moon. — Cambridge : Sky Publishing Corp, 2004 (orig. publ. in 1990 in Czech). — P. 52–53, 72–75. — .
  22. Wilhelms D. Chapter 9. Nectarian System // [1] — 1987. — P. 171–173, 177–178. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 29 вересня 2013
  23. Evans A. J., Andrews-Hanna J. C., Head J. W., Soderblom J. M., Solomon S. C., Zuber M. T. (2018). Reexamination of Early Lunar Chronology With GRAIL Data: Terranes, Basins, and Impact Fluxes. Journal of Geophysical Research: Planets. 123 (7): 1596—1617. Bibcode:2018JGRE..123.1596E. doi:10.1029/2017JE005421.
  24. Neumann G. A., Zuber M. T., Wieczorek M. A. та ін. (2015). (PDF). Science Advances. 1 (9). Bibcode:2015SciA....1E0852N. doi:10.1126/sciadv.1500852. Архів оригіналу (PDF) за 6 серпня 2018. Процитовано 12 квітня 2019. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () Supplements [ 16 серпня 2017 у Wayback Machine.]; .
  25. Spudis P. D. 6. A transitional basin: Serenitatis // The Geology of Multi-Ring Impact Basins. — Cambridge University Press, 2005. — P. 109–130. — . — DOI:10.1017/CBO9780511564581.007.
  26. Spudis P. D., Hawke B. R., Lucey P. G. (1993). Geology and deposits of the Serenitatis basin. Twenty-Fourth Lunar and Planetary Science Conference. Part 3: N-Z: 1341—1342. Bibcode:1993LPI....24.1341S.
  27. Wilhelms D. E., McCauley J. F. (1971). I-703: Geologic Map of the Near Side of the Moon. Department of the Interior, United States Geological Survey. оригіналу за 22 січня 2019. (Description; ).
  28. Wood C. A. (14 серпня 2004). . Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 31 серпня 2014.
  29. Head J. W. III (1979). Serenitatis multi-ringed basin - Regional geology and basin ring interpretation. Moon and the Planets. 21: 439—462. Bibcode:1979M&P....21..439H. doi:10.1007/BF00897836.
  30. Hood L. L., Richmond N. C., Spudis P. D. (2013). Origin of strong lunar magnetic anomalies: Further mapping and examinations of LROC imagery in regions antipodal to young large impact basins. Journal of Geophysical Research: Planets. 118 (6): 1265—1284. Bibcode:2013JGRE..118.1265H. doi:10.1002/jgre.20078.
  31. Blewett D. T., Coman E. I., Hawke B. R., Gillis-Davis J. J., Purucker M. E., Hughes C. G. (2011). . Journal of Geophysical Research. 116 (E2). Bibcode:2011JGRE..116.2002B. doi:10.1029/2010JE003656. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 12 квітня 2019.
  32. Lue C., Futaana Y., Barabash S., Wieser M., Holmström M., Bhardwaj A., Dhanya M. B., Wurz P. (2011). Strong influence of lunar crustal fields on the solar wind flow. Geophysical Research Letters. 38 (3). Bibcode:2011GeoRL..38.3202L. doi:10.1029/2010GL046215.
  33. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  34. De Hon R. A., Waskom J. A. [2] — University of Arkansas at Monticello, 1975. — P. 13–14, fig. 7, 8. — Bibcode:1975STIN...7617001D. з джерела 18 лютого 2017
  35. Williams K. K., Zuber M. T. (1998). (PDF). Icarus. 131 (1): 107—122. Bibcode:1998Icar..131..107W. doi:10.1006/icar.1997.5856. Архів оригіналу (PDF) за 28 січня 2019. Процитовано 12 квітня 2019.
  36. Dibb S. D., Kiefer W. S. (2015). (PDF). 46th Lunar and Planetary Science Conference, held March 16-20, 2015 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1832, p.1677. Bibcode:2015LPI....46.1677D. Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2022. Процитовано 12 квітня 2019.
  37. Peeples W. J., Sill W. R., May T. W., Ward S. H., Phillips R. J., Jordan R. L., Abbott E. A., Killpack T. J. (1978). Orbital radar evidence for lunar subsurface layering in Maria Serenitatis and Crisium. Journal of Geophysical Research. 83 (B7): 3459—3468. Bibcode:1978JGR....83.3459P. doi:10.1029/JB083iB07p03459.
  38. Sharpton V. L., Head J. W. (1982). (PDF). Journal of Geophysical Research. 87 (B13): 10983—10998. Bibcode:1982JGR....8710983S. doi:10.1029/JB087iB13p10983. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2018. Процитовано 12 квітня 2019.
  39. Watters T. R., Johnson C. L. Lunar Tectonics // Planetary Tectonics / T. R. Watters, R. A. Schultz. — Cambridge University Press, 2010. — P. 134–149. — .
  40. Campbell B. A., Ray Hawke B., Morgan G. A., Carter L. M., Campbell D. B., Nolan M. (2014). Improved discrimination of volcanic complexes, tectonic features, and regolith properties in Mare Serenitatis from Earth-based radar mapping. Journal of Geophysical Research: Planets. 119 (2): 313—330. Bibcode:2014JGRE..119..313C. doi:10.1002/2013JE004486.
  41. Solomon S. C., Head J. W. (1980). Lunar mascon basins - Lava filling, tectonics, and evolution of the lithosphere. Reviews of Geophysics and Space Physics. 18 (1): 107—141. Bibcode:1980RvGSP..18..107S. doi:10.1029/RG018i001p00107.
  42. Чикмачев В. И. Глава 3.4. Следы в Море Ясности // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 104–110. — .
  43. Wood C. (27 серпня 2004). Serenitatis in Black and White and Gray. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 15 червня 2011.
  44. Bhatt M., Mall U., Woehler C., Bhardwaj A., Grumpe A., Rommel D. (2017). (PDF). 48th Lunar and Planetary Science Conference, held 20-24 March 2017, at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1964, id.1541. Bibcode:2017LPI....48.1541B. Архів оригіналу (PDF) за 16 червня 2022. Процитовано 12 квітня 2019.
  45. Чикмачев В. И. Глава 3.11. Море Спокойствия // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 154–160. — .
  46. Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . — DOI:10.1130/2011.2477(01). з джерела 29 січня 2013 (На Google Books).
  47. Campbell B. A., Hawke B. R., Bell J. F. III, Zisk S. H. (1989). The Bessel Ray Region: Preliminary Analysis of Remote Sensing Data. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference: 139—140. Bibcode:1989LPI....20..139C.
  48. Wood C. A. (28 травня 2004). Whence the Bessel Ray?. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 28 вересня 2015.
  49. Чикмачев В. И. Глава 3.13. Тихо и его окрестности // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 166–175. — .
  50. Wood C. (29 червня 2008). Bright Moon. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 2 квітня 2019.
  51. Chapter 6: Rimae (part 2). Sinuous Rimae // Apollo over the Moon: a view from orbit / H. Masursky, G. W. Colton, F. El-Baz. — NASA Scientific and Technical Information Office, 1978. — (NASA Special Publication 362) оригіналу.
  52. Plescia J. (5 лютого 2013). Meanders in Posidonius. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 30 січня 2018.
  53. Ostrach L. (1 грудня 2010). Rimae Posidonius. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 31 травня 2018.
  54. Hurwitz, D. M.; Head, J. W.; Hiesinger, H. (2013). (PDF). Planetary and Space Science. 79: 1—38. Bibcode:2013P&SS...79....1H. doi:10.1016/j.pss.2012.10.019. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2013. Процитовано 12 квітня 2019. (Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.]; ).
  55. Chu A., Paech W., Weigand M. Mare Serenitatis // The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 78–81. — . — DOI:10.1017/CBO9781139095709.006.
  56. Joyson J., Williams G. (1869). The Mare Serenitatis. The Astronomical Register. 7: 33—35. Bibcode:1869AReg....7...33J. (У цій статті за тодішньою термінологією схід на Місяці зветься заходом і навпаки).
  57. Wlasuk P. T. Observing the Moon. — Springer Science & Business Media, 2000. — Vol. 1. — P. 49. — .
  58. Cook J. A. (1913). The Lunar Crater Linné. Popular Astronomy. 21: 129—130. Bibcode:1913PA.....21..129C.
  59. Robinson M. (6 липня 2010). Linné Crater. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 31 травня 2018.
  60. Garvin J. B., Robinson M. S., Frawley J., Tran T., Mazarico E., Neumann G. (2011). (PDF). 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.2063. Bibcode:2011LPI....42.2063G. Архів оригіналу (PDF) за 31 травня 2018. Процитовано 12 квітня 2019.
  61. Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 6, 8, 137. — . — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7. (Appendix A: Lunar dome images [ 28 березня 2019 у Wayback Machine.]).
  62. Douglass E. (2004). The Valentine dome. The Strolling Astronomer. 46 (1): 21—23. Bibcode:2004JALPO..46a..21D. ().
  63. Wood C. A. (3 липня 2007). Utterly Awesome. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 22 вересня 2015.
  64. Osiris. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  65. Isis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  66. Weitz C. M., Head J. W. (1999). . Journal of Geophysical Research. 104 (E8): 18933—18956. Bibcode:1999JGR...10418933W. doi:10.1029/1998JE000630. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 12 квітня 2019.
  67. Braden S. (2 жовтня 2009). Aratus CA. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 31 травня 2018.
  68. Featured Image - 06/10/2008. A Mysterious Depression: Aratus CA. Apollo Image Archive. School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. 6 жовтня 2008. оригіналу за 31 травня 2018.
  69. Greeley R. (1976). Photogeology of Aratus CA, Mare Serenitatis. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference. 7: 331—333. Bibcode:1976LPI.....7..331G.
  70. Gaddis L. R., Staid M. I., Tyburczy J. A., Hawke B. R., Petro N. E. (2003). (PDF). Icarus. 161 (2): 262—280. Bibcode:2003Icar..161..262G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00036-2. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2019. Процитовано 12 квітня 2019.
  71. Gustafson J. O., Bell J. F. III, Gaddis L. R., Hawke B. R., Giguere T. A. (2012). . Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H25G. doi:10.1029/2011JE003893. Архів оригіналу за 12 вересня 2015. Процитовано 12 квітня 2019.
  72. Carter L. M., Campbell B. A., Hawke B. R., Campbell D. B., Nolan M. C. (2009). (PDF). Journal of Geophysical Research. 114 (E11). Bibcode:2009JGRE..11411004C. doi:10.1029/2009JE003406. Архів оригіналу (PDF) за 20 липня 2018. Процитовано 12 квітня 2019.
  73. Heiken G. H., McKay D. S., Brown R. W. (1974). Lunar deposits of possible pyroclastic origin. Geochimica et Cosmochimica Acta. 38: 1703—1718. Bibcode:1974GeCoA..38.1703H. doi:10.1016/0016-7037(74)90187-2.
  74. Meyer C. 74220. Soil (or clod). 1180 grams // The Lunar Sample Compendium. — 2010. оригіналу.
  75. Hollocher K. Orange soil, lunar thin section 74220. Union College. оригіналу за 19 березня 2019. Процитовано 1 квітня 2019.
  76. McBride M. J., Bennett K. A., Gaddis L. R., Horgan B. H. N., Glaspie L. M. (2019). Volcanic Glass Distribution and Potential Source Vents for the Taurus-Littrow Pyroclastic Deposit at the Apollo 17 Landing Site Region (PDF). 50th Lunar and Planetary Science Conference, held 18-22 March, 2019 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 2132, id.3039. Bibcode:2019LPI....50.3039M.
  77. Gaddis L. (22 липня 2010). A Dark Cascade at Sulpicius Gallus. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 31 травня 2018.
  78. Petrycki J. A., Wilson L. (1999). (PDF). 30th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 15-29, 1999, Houston, TX, abstract no. 1335. Bibcode:1999LPI....30.1335P. Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2019.
  79. Westfall J. E. Atlas of the Lunar Terminator. — Cambridge University Press, 2000. — P. 43–44, 53, 202. — .
  80. Yue Z., Li W., Di K., Liu Z., Liu J. (2015). Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges. Journal of Geophysical Research: Planets. 120 (5): 978—994. Bibcode:2015JGRE..120..978Y. doi:10.1002/2014JE004777.
  81. Planck A. (26 листопада 2018). Serpentine Ridge: The Moon’s Best Example of a Wrinkle Ridge. оригіналу за 12 квітня 2019.
  82. Ashbrook J. (1963). Dimensions of the Linné Craterlet. The Strolling Astronomer. 17 (1-2): 26—28. Bibcode:1963StAst..17...26A. ().
  83. Braden S. (25 жовтня 2011). Posidonius Y. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. оригіналу за 5 жовтня 2017.
  84. Elger T. G. The Moon. A Full Description and Map of its Principal Physical Features. — London : Georg Philip & Son, 1895. — P. 160. (У цій книзі за тодішньою термінологією схід на Місяці зветься заходом і навпаки).
  85. Wood C. (17 листопада 2004). A Glorious Serpentine Ridge. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 31 серпня 2014.
  86. Clark J. D., van der Bogert C. H., Hiesinger H., Bernhardt H. (2017). (PDF). 48th Lunar and Planetary Science Conference, held 20-24 March 2017, at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1964, id.1001. Bibcode:2017LPI....48.1001C. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2019. Процитовано 12 квітня 2019.
  87. The Valley of Taurus-Littrow. NASA. 13 листопада 2009. оригіналу за 30 травня 2018.
  88. Scarp. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program. Див. карти 43D1S1 [ 30 травня 2018 у Wayback Machine.] 43D1S2 [ 30 травня 2018 у Wayback Machine.].
  89. IAU Rules and Conventions. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). оригіналу за 23 березня 2019.
  90. Scarp. The Moon-Wiki. оригіналу за 10 квітня 2019.
  91. Meyer C. 76015. Vesicular Micropoikilitic Impact Melt Breccia. 2819 grams // The Lunar Sample Compendium. — 2010. оригіналу.
  92. Fassett C. I., Head J. W., Kadish S. J., Mazarico E., Neumann G. A., Smith D. E., Zuber M. T. (2012). . Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 12 червня 2015.
  93. Spudis P. D., Wilhelms D. E., Robinson M. S. (2011). (PDF). 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1365. Bibcode:2011LPI....42.1365S. Архів оригіналу (PDF) за 4 вересня 2018. Процитовано 12 квітня 2019.
  94. Grange M. L., Nemchin A. A., Jourdan F. (2010). (PDF). 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.1275. Bibcode:2010LPI....41.1275G. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 12 квітня 2019.
  95. Zhang B., Lin Y., Moser D. E., Shieh S. R., Bouvier A. (2018). Imbrium Zircon Age for Apollo 73155 Serenitatis Impact Melt Breccia: Implications for the Lunar Bombardment History (PDF). The First Billion Years: Bombardment, proceedings of the conference held September 30-October 2, 2018 in Flagstaff, Arizona. LPI Contribution No. 2107, id.2021. Bibcode:2018LPICo2107.2021Z.
  96. Tanaka K.L., Hartmann W.K. Chapter 15 – The Planetary Time Scale // The Geologic Time Scale / F. M. Gradstein, J. G. Ogg, M. D. Schmitz, G. M. Ogg. — Elsevier Science Limited, 2012. — P. 275–298. — . — DOI:10.1016/B978-0-444-59425-9.00015-9.
  97. Byrne C. J. The Moon's Largest Craters and Basins: Images and Topographic Maps from LRO, GRAIL, and Kaguya. — Springer, 2015. — P. 110, 174, 198. — . — DOI:10.1007/978-3-319-22032-1.
  98. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // [3] — 1987. — P. 148. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 14 травня 2013
  99. Apollo 17 Command and Service Module (CSM). NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 9 квітня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
  100. Apollo 17 Lunar Module /ALSEP. NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 9 квітня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
  101. Luna 21/Lunokhod 2. NASA Space Science Data Coordinated Archive. оригіналу за 9 квітня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
  102. Greshko M. (11 квітня 2019). First privately funded moon lander crash-lands. National Geographic. оригіналу за 11 квітня 2019.
  103. (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2010. Процитовано 27 січня 2015.

Посилання

Карти
  • Карти з чинними назвами деталей поверхні: основна частина [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.], північний край [ 17 серпня 2017 у Wayback Machine.], західний край [ 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
  • Інтерактивні карти Місяця, центровані на Море Ясності: фотомозаїка, карта висот
  • Carr M. H. (1966). Geologic map of the Mare Serenitatis region of the Moon. U. S. Department of the Interior, U. S. Geological Survey. оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 31 серпня 2014.
Знімки з орбіти
  • Digital Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Moon. Lunar and Planetary Institute. оригіналу за 30 травня 2018.
  • Apollo Image Atlas. Lunar and Planetary Institute. оригіналу за 4 квітня 2019.
  • Сторінка доступу до детальних знімків, зроблених камерами для картування на «Аполлоні-15», 16 та 17.
  • Окремі знімки зонда Lunar Reconnaissance Orbiter із описами. оригіналу за 4 квітня 2019.
  • Wood C. (29 червня 2008). Bright Moon. Lunar Photo of the Day. оригіналу за 2 квітня 2019.
  • Гряди, грабени та контрастні лавові поля на півдні Моря Ясності [ 15 червня 2015 у Wayback Machine.]. Знімок «Аполлона-17», 1972.
Знімки з поверхні
  • Apollo 17 Image Library. NASA. 2017. оригіналу за 28 грудня 2018.
  • Панорамы Лунохода 2. Лаборатория сравнительной планетологии, Институт геохимии и аналитической химии им. В. И. Вернадского РАН. оригіналу за 25 квітня 2018.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

More Yasnosti lat Mare Serenitatis more na vidimomu boci Misyacya Odne z najbilshih misyachnih moriv serednij diametr 630 km plosha 300 350 tisyach km2 Maye kruglu formu z vistupom na pivnichnomu zahodi More Yasnostilat Mare SerenitatisMozayika znimkiv Klementini Koordinati centra 27 18 pn sh 18 24 sh d 27 3 pn sh 18 4 sh d 27 3 18 4Rozmir 700 600 kmEponim yasna pogodaNazvu zatverdzheno 1935 More Yasnosti na Vikishovishi More Yasnosti lezhit u pogano zberezhenomu basejni ale nalezhit do najviraznishih kruglih moriv vidnosno gliboke j maye znachnij maskon Primitne kontrastnimi lavovimi pokrivami molodim yaskravim kraterom Linnej velikim zvivistim lancyuzhkom gryad odnim iz najbilshih misyachnih kupoliv ta inshimi detalyami poverhni NazvaSuchasnu nazvu cogo morya yak i reshti velikih misyachnih moriv zaproponuvav Dzhovanni Richcholi 1651 roku Podibno do nazv bilshosti inshih moriv shidnoyi polovini vidimogo boku Misyacya vona nagaduye pro pozitivne ponyattya yasnu pogodu Jmovirno ce pov yazano z todishnimi uyavlennyami pro zalezhnist pogodi vid faz Misyacya 1935 roku cyu nazvu razom iz bagatma inshimi tradicijnimi misyachnimi najmenuvannyami zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz V davninu ce more malo j inshi nazvi Razom z moryami Spokoyu Nektaru ta Dostatku vono utvoryuye figuru shozhu na cholovichka i sluzhit jomu golovoyu Ce vidmitili zokrema Albert Velikij Tomas Gerriot Vilyam Shekspir ta P yer Gassendi Ostannij nazivav cyu figuru Homuncio cholovichok chi Thersite Tersit Blizko 1600 roku Vilyam Gilbert yakij sposterigav Misyac neozbroyenim okom i bachiv More Yasnosti ta More Spokoyu yak odne cile ob yednav yih pid nazvoyu Regio Magna Occidentalis Velika Zahidna oblast 1645 roku Mihael van Langren nazvav More Yasnosti Mare Eugenianum na chest pravitelki Ispanskih Niderlandiv Izabelli Klari Yevgeniyi za pidtrimki yakoyi pracyuvav 1647 roku Yan Gevelij yakij perenosiv na Misyac zemni toponimi nazvav More Yasnosti razom iz Morem Spokoyu Chornim morem Pontus Euxinus Roztashuvannya ta sumizhni ob yektiVechir u Mori Yasnosti Pravoruch vidno ru Livoruch unizu Gemski gori livoruch ugori Kavkazki gori za nimi More Doshiv Chastina Gemskih gir pivdenno zahidnogo krayu basejnu morya Dribni dolini ta hrebti sho yih vkrivayut z yavilisya pri padinni vikidiv basejnu Morya Doshiv i zgodom buli chastkovo zatopleni lavoyu Znimok zonda LRO shirina 170 km Na pivnichnomu zahodi More Yasnosti mezhuye z Kavkazom ta Apenninami a kriz 70 kilometrovij promizhok mizh nimi spoluchayetsya z Morem Doshiv Na pivnichnomu shodi protoka shirinoyu 120 km z yednuye More Yasnosti z Ozerom Snovidin a na pivdennomu shodi protoka shirinoyu 190 km z Morem Spokoyu Cyu protoku obmezhuyut mis Arheruziya na zahodi ta gora Argej na shodi Zi shidnogo boku more mezhuye z materikovoyu oblastyu vidomoyu yak Tavrski gori a z pivdenno zahidnogo obmezhene Gemskimi gorami za yakimi lezhat kilka ozer Shastya Nenavisti Smutku Radosti Nizhnosti Zimi ta More Pariv BasejnBasejn Morya Yasnosti dovoli silno zrujnovanij Jogo znachno poshkodiv udar sho stvoriv susidnij basejn Morya Doshiv Ce dobre vidno v Gemskih gorah yaki peretyati chislennimi dribnimi hrebtami j dolinami stvorenimi vikidami vid cogo udaru Najkrashe virazhene kilce basejnu Morya Yasnosti vklyuchaye Gemski gori j maye diametr blizko 660 km Vseredini nogo lezhit kilce gryad zmorshok lavovogo pokrivu pid yakimi za radiolokacijnimi danimi lezhat pidvishennya dna iz najbilshim diametrom blizko 420 km Nadijnih oznak isnuvannya inshih kilec u cogo basejnu nema rezultati doslidzhennya altimetrichnih danih zonda LRO 2015 roku ale mozhliva nayavnist duzhe silno zrujnovanogo kilcya diametrom blizko 920 km U nizci poperednih robit pripuskali isnuvannya j inshih kilec diametrom do 1880 km Yake z nih vidpovidaye golovnomu kilcyu a yake vnutrishnomu girskomu kilcyu dobre zberezhenih basejniv tochno ne vidomo 660 kilometrove kilce sudyachi z diametru oblasti pidvishenih znachen ru 556 64 km ye vnutrishnim Vono mozhe buti zalishkom krayu perehidnoyi porozhnini 920 kilometrove kilce chasto interpretuvali yak golovne Pid pivnichno zahidnim vistupom morya jmovirno ye reshtki okremogo nevelikogo basejnu Jogo centr lezhit na 35 42 pn sh 16 48 sh d 35 7 pn sh 16 8 sh d 35 7 16 8 Zrujnovanij basejn pid pivnichnim vistupom Morya Yasnosti a diametr jogo kilec nini zrujnovanih ocinyuyut u 210 ta 420 km U misci protilezhnomu Moryu Yasnosti navkolo tochki 27 18 pd sh 161 36 zh d 27 3 pd sh 161 6 zh d 27 3 161 6 antipod Morya Yasnosti ye oblast iz posilenim magnitnim polem pritamanni takim oblastyam svoyeridni yaskravi plyami misyachni viri i mozhlivo reshtki harakternogo borozenchastogo relyefu Taki osoblivosti ye j u misc protilezhnih deyakim inshim velikim molodim basejnam nasampered basejnu Morya Doshiv ce poyasnyuyut shodzhennyam tam sejsmichnih hvil abo vipadannyam vikidiv vid udariv sho stvorili ci basejni Zagalnij opisNezvazhayuchi na poganu zberezhenist svogo basejnu More Yasnosti ye viraznim kruglim morem iz chitkimi mezhami Formoyu vono nagaduye kraplinu jogo maksimalnij diametr suttyevo bilshij za serednij 630 km i syagaye 700 km Jogo plosha stanovit za odnimi danimi 350 000 km2 u takomu razi ce chetverte za plosheyu misyachne more a za inshimi blizko 300 000 km2 shoste misce Koordinati centru morya 27 18 pn sh 18 24 sh d 27 3 pn sh 18 4 sh d 27 3 18 4 Koordinati 27 18 pn sh 18 24 sh d 27 3 pn sh 18 4 sh d 27 3 18 4 Poverhnya Morya Yasnosti lezhit na 2 4 3 0 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot Takim chinom vono znahoditsya priblizno na odnomu rivni z susidnim Morem Doshiv i na 0 5 1 km nizhche za inshi susidni morski dilyanki More Pariv More Spokoyu ta Ozero Snovidin Glibina morya dovoli velika Viznachiti yiyi za vimiryuvannyami napivzatoplenih krateriv cherez yih malu kilkist problematichno Vihodyachi z teoretichnoyi glibini basejnu morya porahovanoyi za jogo diametrom najbilshu tovshinu jogo zapovnennya ocinyuyut u 4 3 abo 4 5 km jmovirno druge misce pislya Morya Doshiv U pivdennij chastini Morya Yasnosti vid kratera Sulpicij Gall do gori Argej Apollon 17 vikonav radarne zonduvannya za danimi yakogo shar lavi tam syagaye tovshini 2 5 km Vin ye podvijnim mezha podilu prohodit na glibini blizko 1 km sho svidchit pro zapovnennya morya lavoyu prinajmni v dva etapi Pid velikimi gryadami lezhat pidvishennya dna morya po vsij vidimosti hrebti sho skladayut vnutrishnye kilce jogo basejnu Radiolokaciya morya z Zemli viyavila okremi lavovi potoki ta pokrivi sho ne viyavlyayutsya pri optichnih sposterezhennyah Yak i inshi veliki krugli morya More Yasnosti maye maskon Jogo masa stanovit 1 4 1015 t abo 1 9 10 5 masi Misyacya drugij za masoyu maskon suputnika Detali relyefu Morya Yasnosti najkrashe vidno na chetvertij shostij den pislya novogo abo povnogo Misyacya koli more peretinaye terminator a detali albedo pid chas povni Mozayika znimkiv zonda LRO shirina zobrazhennya 1100 km Karta visot ciyeyi zh miscevosti zhovte visochini sinye nizovini Karta gravitacijnogo polya ciyeyi zh miscevosti za danimi GRAIL Zobrazhennya z posilenimi kolorami More Yasnosti pravoruch unizu yaskravishe ta chervonishe za susidnye More Spokoyu livoruch ugori bo mistit menshe titanu ta zaliza Mezha svitloyi ta temnoyi lavi na pivdni Morya Yasnosti Znimok Apollona 17 shirina blizko 100 km Karta Morya YasnostiDetali poverhniDetali albedo Svitla seredina Morya Yasnosti otochena temnim kilcem tak samo temnim yak susidnye More Spokoyu Shirina cogo kilcya najbilsha na pivnochi ta shodi de syagaye 100 150 km Ce zalishok drevnogo lavovogo pokrivu morya Seredina morya stala svitlishoyu cherez povtorne zalittya lavoyu vzhe desho inshogo himichnogo skladu bidnishoyu na titan ta zalizo More dilit navpil yaskravij promin vikidiv iz yakogos kratera Vin peretinaye krater Bessel i tomu vidomij yak promin Besselya angl Bessel ray ale jomu ne nalezhit Jmovirno ce chastina velicheznoyi promenevoyi sistemi kratera Tiho roztashovanogo za 2000 km na pivdennij zahid Za inshoyu versiyeyu ce promin yaskravogo kratera Menelaj sho lezhit na berezi Morya Yasnosti Peretnuvshi more promin tyagnetsya dali na pivnichnij shid do Morya Holodu Jogo kinec viddalenij vid kratera Tiho na 4000 km 3 4 dovzhini misyachnogo meridiana Ye v Mori Yasnosti j bagato menshih promeniv vid krateriv Krateri Vseredini Morya Yasnosti ye lishe dribni krateri Najbilshij i najpomitnishij iz nih ru maye diametr lishe 16 km Na beregah morya ye kilka bilshih krateriv 95 kilometrovij Posidonij na pivnichno shidnomu berezi 61 kilometrovij ru na shidnomu ta 27 kilometrovij Menelaj na pivdenno zahidnomu Krater Posidonij primitnij pripidnyatim i roztriskanim dnom Bilsha chastina jogo dna skladena materikovimi porodami j nabagato svitlisha za more a reshta zalita temnoyu lavoyu prichomu riven lavi tam na 300 m vishij nizh u mori Zatoplenoyu chastinoyu dna tyagnetsya zvivista borozna dovzhinoyu ponad 200 km sho vihodit iz kratera kriz rozriv valu i vpadaye v more Taki borozni interpretuyut yak meandrovani rusla potokiv duzhe ridkoyi lavi Krater Lemonye zalitij lavoyu spoluchenij iz morem i viglyadaye yak jogo zatoka Vin buv miscem roboti ru Na zahodi Morya Yasnosti lezhit malenkij 2 2 km krater ru Pri visokomu Sonci vin zavdyaki yaskravomu oreolu vikidiv staye najpomitnishim ob yektom zahidnoyi chastini morya Ale jogo viglyad nadzvichajno silno zalezhit vid kuta osvitlennya i zminyuyetsya protyagom misyachnoyi dobi pri nizkomu Sonci cej krater majzhe ne vidno Ci zmini zdavna privertali uvagu astronomiv i deyakij chas Linnej buv najbilsh sposterezhuvanim ob yektom Misyacya Dehto zi sposterigachiv pripuskav sho yakis zmini viverzhennya obvalennya tosho vidbuvayutsya z samim kraterom Znimki kosmichnih aparativ pokazali sho Linnej cilkom zvichajnij ale duzhe dobre zberezhenij i vochevid duzhe molodij krater jmovirno jomu menshe 10 mln rokiv Jogo svoyeridni optichni vlastivosti sprichineni tim sho vin she ne zaznav znachnogo kosmichnogo vivitryuvannya Linnej ye etalonnim prostim morskim kraterom Krater Bessel diametr 16 km Znimok Apollona 15 Krater Posidonij diametr 95 km Mozayika znimkiv LRO Krater Linnej diametr 2 2 km Znimok LRO Chastina zvivistoyi borozni v krateri Posidonij Znimok LRO shirina 22 km Magmatichni ob yekti Na zahodi morya bilya shiliv Kavkazu 30 51 pn sh 10 04 sh d 30 85 pn sh 10 07 sh d 30 85 10 07 kupol Valentina V1 stoyit odin iz najbilshih misyachnih kupoliv svoyeridnih okruglih visochin vulkanichnogo abo intruzivnogo u comu razi najimovirnishe intruzivnogo pohodzhennya Vin vidomij pid neoficijnoyu nazvoyu kupol Valentina angl Valentine Dome otrimanoyu cherez sercepodibnu z poglyadu deyakih sposterigachiv formu Jogo shirina stanovit blizko 40 30 km a visota 130 m vin ohoplyuye kilka dribnih ostrivciv i peretyatij dvoma boroznami Poryad iz nim 32 00 pn sh 10 08 sh d 32 00 pn sh 10 13 sh d 32 00 10 13 kupol V2 ye menshij kupol shirinoyu 12 10 km i visotoyu 80 m sho ohoplyuye dva ostrivci Na pivdennomu shodi Morya Yasnosti na mezhi z Morem Spokoyu roztashovanij lancyuzhok iz 5 konichnih vulkaniv vityagnutij uzdovzh nevelikoyi pryamoyi borozni Najbilshi z nih otrimali nazvi ru ta ru yih visota stanovit blizko 90 ta 70 m a diametr 2 5 ta 2 km vidpovidno Jmovirno voni utvorilisya pri viverzhennyah iz rozlomu Vid drugogo z nih tyagnetsya nevelika zvivista borozna yaku interpretuyut yak ruslo lavovogo potoku Na zahodi morya ye svoyeridna zapadina nepravilnoyi formi vidoma yak Arat CA Yiyi shirina stanovit 9 5 3 km a najbilsha glibina 400 m Na pivnich vid neyi vidhodit nevelika gryada Najimovirnishe Arat CA vinik cherez vulkanichni viverzhennya ta provalyuvannya gruntu v pidzemni porozhnini Krim uzhe zgadanogo rusla lavovogo potoku v krateri Posidonij u Mori Yasnosti viyavleno she 5 podibnih rusel Voni tezh roztashovani bilya shidnogo berega morya a yih dovzhina lezhit u mezhah 3 46 km Kupol Valentina ta susidnij malenkij kupol Znimok LRO rozmir 55 75 km Konichnij vulkan Osiris Znimok LRO shirina 2 7 km Jmovirnij vulkanichnij krater Arat CA Znimok Apollona 15 shirina 15 km Po krayah morya traplyayutsya plyami temnih vidkladiv sho yih interpretuyut yak piroklastichni vikidi vibuhovih abo fontanopodibnih viverzhen Taki pokrivi plosheyu v tisyachi kvadratnih kilometriv viyavleno poblizu krateriv Sulpicij Gall i ru na pivdennomu zahodi morya a takozh v okolicyah en na pivdennomu shodi Menshij za plosheyu pokriv otochuye chastinu borozni Kalippa na pivnichnomu zahodi morya Piroklastichni porodi v dolini Tavr Littrov buli doslidzheni Apollonom 17 Viyavilosya sho ce vulkanichne sklo podribnene na krapli rozmirom vid lt 1 mkm do blizko 1 mm podekudi grunt skladayetsya z nogo cilkom Pochatkovij kolir skla pomaranchevij ale bagato chastok rozkristalizovani j u zv yazku z cim stali chornimi Misce viverzhennya skla okolic dolini Tavr Littrov tochno ne vidome mozhlivo ce yakas iz susidnih borozen a mozhlivo ce misce nini shovane pid morskoyu lavoyu Dzherelom podibnih vikidiv bilya Sulpiciya Galla mozhe buti roztashovanij tam nirkopodibnij krater rozmirom 5 5 km a vikidiv bilya kratera Take grabeni vidomi yak borozni Menelaya Rimae Menelaus Oblast vkrita temnimi piroklastichnimi vikidami na pivdenno shidnomu krayi morya Svitlisha oblast livoruch ugori vkrita morskoyu lavoyu Znimok Apollona 17 shirina 80 km Piroklastichni vikidi zblizka pomaranchevij grunt iz mikroskopichnih krapel vulkanichnogo skla Znimok Apollona 17 Sklyani krapli ta yih ulamki zi zboriv Apollona 17 Rozmir chastok 20 45 mkm Gryadi Aldrovandi Dorsa Aldrovandi ta bezimenni grabeni na shodi morya Znimok Apollona 17 shirina blizko 30 km Tektonichni ob yekti Pivnichna chastina Zmiyinogo hrebta Znimok LRO shirina blizko 270 km Perehid gryadi v ustup u dolini Tavr Littrov Znimok LRO shirina 13 km Grabeni na mezhi moriv Yasnosti ta Spokoyu borozni Pliniya Znimok Apollona 17 shirina blizko 160 km Gryadi Podibno do inshih velikih kruglih moriv More Yasnosti maye kilce gryad zmorshok lavovogo pokrivu U comu mori vono prohodit na vidstani 100 200 km vid beregiv Ci ta inshi tektonichni ob yekti morya ye rezultatom prosidannya lavi pid diyeyu vlasnoyi vagi pri yakomu poverhnya centralnoyi chastini morya stiskalasya z utvorennyam gryad a krajovoyi roztyaguvalasya z utvorennyam grabeniv Dani radarnogo zonduvannya vkazuyut na te sho kilce gryad prolyaglo nad vnutrishnim kilcevim valom basejnu Morya Yasnosti Nad riznimi nerivnostyami dna utvorilisya j deyaki inshi gryadi Zagalna dovzhina gryad Morya Yasnosti viyavlenih na znimkah zonda LRO v hodi doslidzhennya 2015 roku stanovit blizko 2700 km abo 11 zagalnoyi dovzhini viyavlenih gryad Misyacya Shidna chastina kilcya gryad Morya Yasnosti ye najvidovishnishim lancyuzhkom gryad usogo Misyacya vona vidoma pid neoficijnoyu nazvoyu ru angl Serpentine Ridge Jogo dovzhina perevishuye 400 km a visota syagaye 300 350 m Na pivnochi hrebet rozdvoyuyetsya Vuzol u misci rozgaluzhennya primitnij yaskravim 2 kilometrovim kraterom Posidonij Y podibnim do Linneya i vidomij pid neoficijnoyu nini nazvoyu Posidonij g V nomenklaturi Mizhnarodnogo astronomichnogo soyuzu Zmiyinij hrebet ne figuruye yak odne cile pivnichna chastina ye bezimennoyu serednyu nazvano gryadami Smirnova lat Dorsa Smirnov a pivdennu vklyucheno do skladu gryad Listera Dorsa Lister Pivdenno zahidna chastina kilcya vidoma yak gryada Baklenda Dorsum Buckland a zahidna yak gryada fon Kotti Dorsum von Cotta She odna velika sistema gryad prohodit uzdovzh diametra morya z pivnochi na pivden Odna z yiyi chastin bilya centru morya nazivayetsya gryadoyu Azari Dorsum Azara insha na pivdni vhodit do skladu gryad Listera a reshta zalishilis bezimennimi Ye v mori j nizka menshih gryad Bilya shidnogo berega v mori tyagnutsya gryadi Aldrovandi Dorsa Aldrovandi primitni tim sho z yih zvernenogo do centra morya boku morska poverhnya nizhcha nizh iz protilezhnogo na velichinu do 300 m Odna malenka bezimenna gryada na zahodi morya vihodit na bereg de prodovzhuyetsya ustupom Cej ob yekt nadzvichajno molodij za rezultatami pidrahunku krateriv tektonichni ruhi tam zakinchilisya blizko 50 mln rokiv tomu Perehid v ustup sposterigayetsya j u malenkoyi gryadi v dolini Tavr Littrov a takozh u gryad Aldrovandi Grabeni U krajovij zoni Morya Yasnosti paralelno beregam tyagnetsya chimalo grabeniv Na pivnichnomu shodi morya bilya Ozera Snovidin prohodyat borozni Danielya lat Rimae Daniell na pivdennomu shodi borozni Littrova Rimae Littrow na pivdni na mezhi z Morem Spokoyu borozni Pliniya Rimae Plinius ta kilka menshih na pivdennomu zahodi borozni Menelaya Rimae Menelaus ta borozni Sulpiciya Galla Rimae Sulpicius Gallus Na pivnichno zahidnomu kinci morya lezhit borozna Kalippa Rima Calippus U deyakih grabenah morya zokrema v boroznah Menelaya borozni Kalippa ta borozni Rejko vidbuvalisya vulkanichni viverzhennya Geologichna istoriyaZrazki zi zboriv Apollona 17 Brekchiya na osnovi udarnogo rozplavu yakij interpretuyut yak utvorenij pri poyavi basejnu Morya Yasnosti vik 3 93 mlrd rokiv Morska bazaltova lava vikom 3 7 mlrd rokiv Vik basejnu Morya Yasnosti zalishayetsya neyasnim hocha jogo viznachennyu bulo prisvyacheno bagato robit Radioizotopne datuvannya nizki zrazkiv dostavlenih Apollonom 17 i interpretovanih yak udarnij rozplav cogo basejnu pokazalo vik 3 87 0 04 mlrd rokiv abo za inshim oglyadom 3 94 0 03 mlrd rokiv ale zgadanu interpretaciyu piddavali sumnivu Za odnimi robotami cej vik uzgodzhuyetsya z harakterom perekrittya basejnu z inshimi detalyami relyefu ta kilkistyu nakladenih na nogo krateriv i vin nalezhit do nektarskogo periodu inshi doslidzhennya nazvanih oznak vkazuyut na donektarskij vik basejnu U bud yakomu razi basejn Morya Yasnosti starshij za susidnij basejn Morya Doshiv i molodshij za basejn Morya Spokoyu Starshij vin chi molodshij za basejn Morya Kriz nevidomo Forma Morya Yasnosti ta jogo maskona vkazuye na isnuvannya pid pivnichnoyu chastinoyu morya she odnogo menshogo basejnu Sudyachi z jogo duzhe poganoyi zberezhenosti vin jmovirno starshij za bilshij Zgodom yih znachno poshkodiv ta vkriv vikidami asteroyidnij udar sho stvoriv basejn Morya Doshiv Za pribliznoyu ocinkoyu shar vikidiv cogo udaru na blizhnomu boci basejnu Morya Yasnosti mozhe syagati tovshini 600 m a na dalnomu 100 m Vik lavovogo pokrivu riznih dilyanok morya za danimi pidrahunku krateriv lezhit u mezhah 2 4 3 8 mlrd rokiv Takim chinom vulkanichna aktivnist tam trivala nadzvichajno dovgo ne mensh nizh 1 4 mlrd rokiv hocha yak i v inshih moryah bilsha chastina ob yemu lavi viverglasya v pershi 0 2 mlrd rokiv Na poverhni Morya Yasnosti vdalosya rozrizniti blizko 30 okremih lavovih potokiv sered nih najbilshe takih sho utvorilisya 3 4 3 5 mlrd rokiv tomu Najstarshi z nih lezhat po krayah morya j viriznyayutsya temnim kolorom Dlya dilyanki de siv Apollon 17 ocinka viku za pidrahunkom krateriv stanovit 3 70 0 04 mlrd rokiv sho dobre zbigayetsya z radioizotopnimi danimi Lavovij pokriv kratera Lemonye de pracyuvav maye vik 2 44 0 17 mlrd rokiv i ye najmolodshim u Mori Yasnosti Piroklastichni porodi podribnene vulkanichne sklo dostavleni Apollonom 17 viverglisya blizko 3 48 mlrd rokiv tomu She do pripinennya viverzhen lava pochala prosidati pid diyeyu vlasnoyi vagi sho sprichinilo po krayah morya roztyagnennya poverhni j poyavu grabeniv a blizhche do centra yiyi stisnennya j poyavu gryad Pri podalshih viverzhennyah chastinu grabeniv zatopilo Pripinennya utvorennya grabeniv datuyut chasom blizko 3 6 mlrd rokiv tomu a osnovnih gryad 3 0 mlrd rokiv tomu Vtim dribni gryadi prodovzhuvali utvoryuvatisya navit 50 mln rokiv tomu Posadki kosmichnih aparativGarrison Shmitt u dolini Tavr Littrov 11 grudnya 1972 roku v en sho vidhodit vid pivdenno shidnogo krayu Morya Yasnosti 20 11 27 pn sh 30 46 18 sh d 20 1908 pn sh 30 7717 sh d 20 1908 30 7717 Apollon 17 zdijsniv posadku misyachnij modul Apollona 17 z dvoma astronavtami sho stalo shostoyu j ostannoyu na sogodni visadkoyu lyudej na Misyac Za dopomogoyu misyachnogo avtomobilya astronavti doslidili okolici proyihavshi 30 km i dostavili na Zemlyu 110 5 kg zrazkiv kamenyu ta gruntu 15 grudnya 1973 roku na shidnomu krayi Morya Yasnosti krater 25 59 58 pn sh 30 24 28 sh d 25 9994 pn sh 30 4077 sh d 25 9994 30 4077 Luna 21 zdijsnila posadku avtomatichna stanciya ru sho dopravila tudi ru Vin propracyuvav blizko 4 misyaciv proyihavshi 37 km i nini perebuvaye na 25 49 56 pn sh 30 55 20 sh d 25 8323 pn sh 30 9221 sh d 25 8323 30 9221 Lunohod 2 teperishnye roztashuvannya 11 kvitnya 2019 roku na pivnochi Morya Yasnosti rozbivsya kosmichnij aparat Bereshit U kulturiU romani kazci M M Nosova Neznajko na Misyaci na bereg morya Yasnosti zdijsnyuyut posadku Neznajko z Ponchikom KartiKarti Morya Yasnosti ta najblizhchih okolic vidani v 1963 1967 rokah Aeronautical Chart Information Center United States Air Force PrimitkiKomentari Golovne kilce impaktnih basejniv priblizno vdvichi bilshe za vnutrishnye girske kilce U mezhah vnutrishnogo kilcya anomaliya Buge zbilshena tam lezhit opuklist mantiyi blizka za diametrom do cogo kilcya a mizh vnutrishnim i golovnim zmenshena U nomenklaturi Mizhnarodnogo astronomichnogo soyuzu ci nazvi stosuyutsya tilki krateriv ale na praktici yih vzhivayut i dlya vulkaniv cilkom Div znimok razom iz susidnimi ob yektami Pri rozkristalizovuvanni cogo skla v nomu vinikayut prozori kristali olivinu vkriti chornimi mikrokristalami ilmenitu Div takozh znimok u vidbitomu svitli Cej ob yekt vidomij pid prisvoyenoyu astronavtami nazvoyu ustup Li Linkolna angl Lee Lincoln Scarp ale oficijno nazivayetsya prosto Ustup Scarp pravila planetnoyi nomenklaturi ne dopuskayut nazvi na chest vijskovih ta politichnih diyachiv XIX stolittya j piznishih Div znimok Posidoniya g velikim planom Div znimok ob yekta Div znimok skeli zvidki vzyato zrazok Dzherela Grego P The Moon and How to Observe It Springer Science amp Business Media 2006 P 108 111 125 132 183 ISBN 978 1 846 28243 0 Na Google Books Whitford Stark J L May 1982 The Moon and the Planets 23 3 323 338 Bibcode 1982M amp P 26 323W doi 10 1007 BF00928015 Arhiv originalu za 13 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Shkuratov Yu G Glava 2 2 Vid poverhnosti dlya nablyudatelya s teleskopom Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 70 80 ISBN 978 5 9221 1105 8 Head J W 1992 The Serenitatis Basin and the Taurus Littrow highlands Geological context and history Lunar Science Inst Workshop on Geology of the Apollo 17 Landing Site 15 17 Bibcode 1992ga17 conf 15H Wilhelms D Chapter 6 Structure Geologic History of the Moon 1987 P 117 United States Geological Survey Professional Paper 1348 originalu Needham D H Kring D A 2017 Lunar volcanism produced a transient atmosphere around the ancient Moon Earth and Planetary Science Letters 478 175 178 Bibcode 2017E amp PSL 478 175N doi 10 1016 j epsl 2017 09 002 Siew Meng Chong Albert Chee Hoon Lim Poon Seng Ang The 7th day Moon Photographic Atlas of the Moon Cambridge University Press 2002 P 32 36 ISBN 978 0 521 81392 1 Wood C A 14 lyutogo 2004 Happy Valentine Dome Day Lunar Photo of the Day originalu za 28 veresnya 2015 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Rodionova Zh F Glava 5 Istoriya lunnyh kart Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 193 236 ISBN 978 5 9221 1105 8 Mare Serenitatis Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 29 serpnya 2014 Procitovano 31 serpnya 2014 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 5 6 17 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 25 35 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Planetary Mapping R Greeley R M Batson Cambridge University Press 1990 P 25 219 220 ISBN 9780521033732 Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 van der Krogt P Ormeling F 2014 PDF Els noms en la vida quotidiana Actes del XXIV Congres Internacional d ICOS sobre Ciencies Onomastiques Annex Biblioteca Tecnica de Politica Linguistica 11 1851 1868 doi 10 2436 15 8040 01 190 Arhiv originalu PDF za 3 sichnya 2016 Procitovano 12 kvitnya 2019 Westfall R S Langren Michael Florent van The Galileo Project Rice University originalu za 26 bereznya 2019 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 198 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 234 DOI 10 3931 e rara 238 Pontus Euxinus u spisku nazv na s 234 6 serpnya 2018 u Wayback Machine ta zh kniga na Google Books Moon 1 10 million scale Shaded Relief and Color coded Topography PDF International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN PDF originalu za 12 listopada 2013 Procitovano 31 serpnya 2014 Diametri krateriv navedeno za dovidnikom MAS 25 grudnya 2018 u Wayback Machine Rukl A Atlas of the Moon Cambridge Sky Publishing Corp 2004 orig publ in 1990 in Czech P 52 53 72 75 ISBN 1 931559 07 4 Wilhelms D Chapter 9 Nectarian System 1 1987 P 171 173 177 178 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 29 veresnya 2013 Evans A J Andrews Hanna J C Head J W Soderblom J M Solomon S C Zuber M T 2018 Reexamination of Early Lunar Chronology With GRAIL Data Terranes Basins and Impact Fluxes Journal of Geophysical Research Planets 123 7 1596 1617 Bibcode 2018JGRE 123 1596E doi 10 1029 2017JE005421 Neumann G A Zuber M T Wieczorek M A ta in 2015 PDF Science Advances 1 9 Bibcode 2015SciA 1E0852N doi 10 1126 sciadv 1500852 Arhiv originalu PDF za 6 serpnya 2018 Procitovano 12 kvitnya 2019 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Supplements 16 serpnya 2017 u Wayback Machine Spudis P D 6 A transitional basin Serenitatis The Geology of Multi Ring Impact Basins Cambridge University Press 2005 P 109 130 ISBN 9780521619233 DOI 10 1017 CBO9780511564581 007 Spudis P D Hawke B R Lucey P G 1993 Geology and deposits of the Serenitatis basin Twenty Fourth Lunar and Planetary Science Conference Part 3 N Z 1341 1342 Bibcode 1993LPI 24 1341S Wilhelms D E McCauley J F 1971 I 703 Geologic Map of the Near Side of the Moon Department of the Interior United States Geological Survey originalu za 22 sichnya 2019 Description Wood C A 14 serpnya 2004 Lunar Photo of the Day Arhiv originalu za 7 serpnya 2014 Procitovano 31 serpnya 2014 Head J W III 1979 Serenitatis multi ringed basin Regional geology and basin ring interpretation Moon and the Planets 21 439 462 Bibcode 1979M amp P 21 439H doi 10 1007 BF00897836 Hood L L Richmond N C Spudis P D 2013 Origin of strong lunar magnetic anomalies Further mapping and examinations of LROC imagery in regions antipodal to young large impact basins Journal of Geophysical Research Planets 118 6 1265 1284 Bibcode 2013JGRE 118 1265H doi 10 1002 jgre 20078 Blewett D T Coman E I Hawke B R Gillis Davis J J Purucker M E Hughes C G 2011 Journal of Geophysical Research 116 E2 Bibcode 2011JGRE 116 2002B doi 10 1029 2010JE003656 Arhiv originalu za 1 sichnya 2020 Procitovano 12 kvitnya 2019 Lue C Futaana Y Barabash S Wieser M Holmstrom M Bhardwaj A Dhanya M B Wurz P 2011 Strong influence of lunar crustal fields on the solar wind flow Geophysical Research Letters 38 3 Bibcode 2011GeoRL 38 3202L doi 10 1029 2010GL046215 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine De Hon R A Waskom J A 2 University of Arkansas at Monticello 1975 P 13 14 fig 7 8 Bibcode 1975STIN 7617001D z dzherela 18 lyutogo 2017 Williams K K Zuber M T 1998 PDF Icarus 131 1 107 122 Bibcode 1998Icar 131 107W doi 10 1006 icar 1997 5856 Arhiv originalu PDF za 28 sichnya 2019 Procitovano 12 kvitnya 2019 Dibb S D Kiefer W S 2015 PDF 46th Lunar and Planetary Science Conference held March 16 20 2015 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1832 p 1677 Bibcode 2015LPI 46 1677D Arhiv originalu PDF za 20 bereznya 2022 Procitovano 12 kvitnya 2019 Peeples W J Sill W R May T W Ward S H Phillips R J Jordan R L Abbott E A Killpack T J 1978 Orbital radar evidence for lunar subsurface layering in Maria Serenitatis and Crisium Journal of Geophysical Research 83 B7 3459 3468 Bibcode 1978JGR 83 3459P doi 10 1029 JB083iB07p03459 Sharpton V L Head J W 1982 PDF Journal of Geophysical Research 87 B13 10983 10998 Bibcode 1982JGR 8710983S doi 10 1029 JB087iB13p10983 Arhiv originalu PDF za 21 lipnya 2018 Procitovano 12 kvitnya 2019 Watters T R Johnson C L Lunar Tectonics Planetary Tectonics T R Watters R A Schultz Cambridge University Press 2010 P 134 149 ISBN 978 0 521 76573 2 Campbell B A Ray Hawke B Morgan G A Carter L M Campbell D B Nolan M 2014 Improved discrimination of volcanic complexes tectonic features and regolith properties in Mare Serenitatis from Earth based radar mapping Journal of Geophysical Research Planets 119 2 313 330 Bibcode 2014JGRE 119 313C doi 10 1002 2013JE004486 Solomon S C Head J W 1980 Lunar mascon basins Lava filling tectonics and evolution of the lithosphere Reviews of Geophysics and Space Physics 18 1 107 141 Bibcode 1980RvGSP 18 107S doi 10 1029 RG018i001p00107 Chikmachev V I Glava 3 4 Sledy v More Yasnosti Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 104 110 ISBN 978 5 9221 1105 8 Wood C 27 serpnya 2004 Serenitatis in Black and White and Gray Lunar Photo of the Day originalu za 15 chervnya 2011 Bhatt M Mall U Woehler C Bhardwaj A Grumpe A Rommel D 2017 PDF 48th Lunar and Planetary Science Conference held 20 24 March 2017 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1964 id 1541 Bibcode 2017LPI 48 1541B Arhiv originalu PDF za 16 chervnya 2022 Procitovano 12 kvitnya 2019 Chikmachev V I Glava 3 11 More Spokojstviya Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 154 160 ISBN 978 5 9221 1105 8 Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 18 21 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 z dzherela 29 sichnya 2013 Na Google Books Campbell B A Hawke B R Bell J F III Zisk S H 1989 The Bessel Ray Region Preliminary Analysis of Remote Sensing Data Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference 139 140 Bibcode 1989LPI 20 139C Wood C A 28 travnya 2004 Whence the Bessel Ray Lunar Photo of the Day originalu za 28 veresnya 2015 Chikmachev V I Glava 3 13 Tiho i ego okrestnosti Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin M Fizmatlit 2009 S 166 175 ISBN 978 5 9221 1105 8 Wood C 29 chervnya 2008 Bright Moon Lunar Photo of the Day originalu za 2 kvitnya 2019 Chapter 6 Rimae part 2 Sinuous Rimae Apollo over the Moon a view from orbit H Masursky G W Colton F El Baz NASA Scientific and Technical Information Office 1978 NASA Special Publication 362 originalu Plescia J 5 lyutogo 2013 Meanders in Posidonius NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 30 sichnya 2018 Ostrach L 1 grudnya 2010 Rimae Posidonius NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 31 travnya 2018 Hurwitz D M Head J W Hiesinger H 2013 PDF Planetary and Space Science 79 1 38 Bibcode 2013P amp SS 79 1H doi 10 1016 j pss 2012 10 019 Arhiv originalu PDF za 18 grudnya 2013 Procitovano 12 kvitnya 2019 Interaktivna karta zvivistih borozen Misyacya za danimi ciyeyi roboti 3 bereznya 2016 u Wayback Machine Chu A Paech W Weigand M Mare Serenitatis The Cambridge Photographic Moon Atlas Cambridge University Press 2012 P 78 81 ISBN 9781107019737 DOI 10 1017 CBO9781139095709 006 Joyson J Williams G 1869 The Mare Serenitatis The Astronomical Register 7 33 35 Bibcode 1869AReg 7 33J U cij statti za todishnoyu terminologiyeyu shid na Misyaci zvetsya zahodom i navpaki Wlasuk P T Observing the Moon Springer Science amp Business Media 2000 Vol 1 P 49 ISBN 978 1 852 33193 1 Cook J A 1913 The Lunar Crater Linne Popular Astronomy 21 129 130 Bibcode 1913PA 21 129C Robinson M 6 lipnya 2010 Linne Crater NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 31 travnya 2018 Garvin J B Robinson M S Frawley J Tran T Mazarico E Neumann G 2011 PDF 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 2063 Bibcode 2011LPI 42 2063G Arhiv originalu PDF za 31 travnya 2018 Procitovano 12 kvitnya 2019 Lena R Wohler C Phillips J Chiocchetta M T Lunar Domes Properties and Formation Processes Springer Science amp Business Media 2013 P 6 8 137 ISBN 9788847026377 DOI 10 1007 978 88 470 2637 7 Appendix A Lunar dome images 28 bereznya 2019 u Wayback Machine Douglass E 2004 The Valentine dome The Strolling Astronomer 46 1 21 23 Bibcode 2004JALPO 46a 21D Wood C A 3 lipnya 2007 Utterly Awesome Lunar Photo of the Day originalu za 22 veresnya 2015 Osiris Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Research Program Isis Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Research Program Weitz C M Head J W 1999 Journal of Geophysical Research 104 E8 18933 18956 Bibcode 1999JGR 10418933W doi 10 1029 1998JE000630 Arhiv originalu za 28 bereznya 2019 Procitovano 12 kvitnya 2019 Braden S 2 zhovtnya 2009 Aratus CA NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 31 travnya 2018 Featured Image 06 10 2008 A Mysterious Depression Aratus CA Apollo Image Archive School of Earth and Space Exploration Arizona State University 6 zhovtnya 2008 originalu za 31 travnya 2018 Greeley R 1976 Photogeology of Aratus CA Mare Serenitatis Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference 7 331 333 Bibcode 1976LPI 7 331G Gaddis L R Staid M I Tyburczy J A Hawke B R Petro N E 2003 PDF Icarus 161 2 262 280 Bibcode 2003Icar 161 262G doi 10 1016 S0019 1035 02 00036 2 Arhiv originalu PDF za 24 sichnya 2019 Procitovano 12 kvitnya 2019 Gustafson J O Bell J F III Gaddis L R Hawke B R Giguere T A 2012 Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0H25G doi 10 1029 2011JE003893 Arhiv originalu za 12 veresnya 2015 Procitovano 12 kvitnya 2019 Carter L M Campbell B A Hawke B R Campbell D B Nolan M C 2009 PDF Journal of Geophysical Research 114 E11 Bibcode 2009JGRE 11411004C doi 10 1029 2009JE003406 Arhiv originalu PDF za 20 lipnya 2018 Procitovano 12 kvitnya 2019 Heiken G H McKay D S Brown R W 1974 Lunar deposits of possible pyroclastic origin Geochimica et Cosmochimica Acta 38 1703 1718 Bibcode 1974GeCoA 38 1703H doi 10 1016 0016 7037 74 90187 2 Meyer C 74220 Soil or clod 1180 grams The Lunar Sample Compendium 2010 originalu Hollocher K Orange soil lunar thin section 74220 Union College originalu za 19 bereznya 2019 Procitovano 1 kvitnya 2019 McBride M J Bennett K A Gaddis L R Horgan B H N Glaspie L M 2019 Volcanic Glass Distribution and Potential Source Vents for the Taurus Littrow Pyroclastic Deposit at the Apollo 17 Landing Site Region PDF 50th Lunar and Planetary Science Conference held 18 22 March 2019 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 2132 id 3039 Bibcode 2019LPI 50 3039M Gaddis L 22 lipnya 2010 A Dark Cascade at Sulpicius Gallus NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 31 travnya 2018 Petrycki J A Wilson L 1999 PDF 30th Annual Lunar and Planetary Science Conference March 15 29 1999 Houston TX abstract no 1335 Bibcode 1999LPI 30 1335P Arhiv originalu PDF za 18 kvitnya 2021 Procitovano 12 kvitnya 2019 Westfall J E Atlas of the Lunar Terminator Cambridge University Press 2000 P 43 44 53 202 ISBN 978 0 521 59002 0 Yue Z Li W Di K Liu Z Liu J 2015 Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges Journal of Geophysical Research Planets 120 5 978 994 Bibcode 2015JGRE 120 978Y doi 10 1002 2014JE004777 Planck A 26 listopada 2018 Serpentine Ridge The Moon s Best Example of a Wrinkle Ridge originalu za 12 kvitnya 2019 Ashbrook J 1963 Dimensions of the Linne Craterlet The Strolling Astronomer 17 1 2 26 28 Bibcode 1963StAst 17 26A Braden S 25 zhovtnya 2011 Posidonius Y NASA GSFC LROC School of Earth and Space Exploration Arizona State University originalu za 5 zhovtnya 2017 Elger T G The Moon A Full Description and Map of its Principal Physical Features London Georg Philip amp Son 1895 P 160 U cij knizi za todishnoyu terminologiyeyu shid na Misyaci zvetsya zahodom i navpaki Wood C 17 listopada 2004 A Glorious Serpentine Ridge Lunar Photo of the Day originalu za 28 veresnya 2015 Procitovano 31 serpnya 2014 Clark J D van der Bogert C H Hiesinger H Bernhardt H 2017 PDF 48th Lunar and Planetary Science Conference held 20 24 March 2017 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1964 id 1001 Bibcode 2017LPI 48 1001C Arhiv originalu PDF za 10 kvitnya 2019 Procitovano 12 kvitnya 2019 The Valley of Taurus Littrow NASA 13 listopada 2009 originalu za 30 travnya 2018 Scarp Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Research Program Div karti 43D1S1 30 travnya 2018 u Wayback Machine 43D1S2 30 travnya 2018 u Wayback Machine IAU Rules and Conventions Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN originalu za 23 bereznya 2019 Scarp The Moon Wiki originalu za 10 kvitnya 2019 Meyer C 76015 Vesicular Micropoikilitic Impact Melt Breccia 2819 grams The Lunar Sample Compendium 2010 originalu Fassett C I Head J W Kadish S J Mazarico E Neumann G A Smith D E Zuber M T 2012 Journal of Geophysical Research 117 E12 Bibcode 2012JGRE 117 0H06F doi 10 1029 2011JE003951 Arhiv originalu za 23 serpnya 2017 Procitovano 12 chervnya 2015 Spudis P D Wilhelms D E Robinson M S 2011 PDF 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 1365 Bibcode 2011LPI 42 1365S Arhiv originalu PDF za 4 veresnya 2018 Procitovano 12 kvitnya 2019 Grange M L Nemchin A A Jourdan F 2010 PDF 41st Lunar and Planetary Science Conference held March 1 5 2010 in The Woodlands Texas LPI Contribution No 1533 p 1275 Bibcode 2010LPI 41 1275G Arhiv originalu PDF za 21 sichnya 2022 Procitovano 12 kvitnya 2019 Zhang B Lin Y Moser D E Shieh S R Bouvier A 2018 Imbrium Zircon Age for Apollo 73155 Serenitatis Impact Melt Breccia Implications for the Lunar Bombardment History PDF The First Billion Years Bombardment proceedings of the conference held September 30 October 2 2018 in Flagstaff Arizona LPI Contribution No 2107 id 2021 Bibcode 2018LPICo2107 2021Z Tanaka K L Hartmann W K Chapter 15 The Planetary Time Scale The Geologic Time Scale F M Gradstein J G Ogg M D Schmitz G M Ogg Elsevier Science Limited 2012 P 275 298 ISBN 978 0 444 59425 9 DOI 10 1016 B978 0 444 59425 9 00015 9 Byrne C J The Moon s Largest Craters and Basins Images and Topographic Maps from LRO GRAIL and Kaguya Springer 2015 P 110 174 198 ISBN 9783319220321 DOI 10 1007 978 3 319 22032 1 Wilhelms D Chapter 8 Pre Nectarian System 3 1987 P 148 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 14 travnya 2013 Apollo 17 Command and Service Module CSM NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 9 kvitnya 2019 Procitovano 9 kvitnya 2019 Apollo 17 Lunar Module ALSEP NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 9 kvitnya 2019 Procitovano 9 kvitnya 2019 Luna 21 Lunokhod 2 NASA Space Science Data Coordinated Archive originalu za 9 kvitnya 2019 Procitovano 9 kvitnya 2019 Greshko M 11 kvitnya 2019 First privately funded moon lander crash lands National Geographic originalu za 11 kvitnya 2019 PDF Defense Mapping Agency Aerospace Center edited by Lawrence A Schimerman 1973 Arhiv originalu PDF za 31 lipnya 2010 Procitovano 27 sichnya 2015 PosilannyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu More Yasnosti Literatura z temi v Astrofizichnij informacijnij sistemi NASA Karti Karti z chinnimi nazvami detalej poverhni osnovna chastina 5 bereznya 2016 u Wayback Machine pivnichnij kraj 17 serpnya 2017 u Wayback Machine zahidnij kraj 23 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Interaktivni karti Misyacya centrovani na More Yasnosti fotomozayika karta visot Carr M H 1966 Geologic map of the Mare Serenitatis region of the Moon U S Department of the Interior U S Geological Survey originalu za 25 zhovtnya 2012 Procitovano 31 serpnya 2014 Znimki z orbiti Digital Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Moon Lunar and Planetary Institute originalu za 30 travnya 2018 Apollo Image Atlas Lunar and Planetary Institute originalu za 4 kvitnya 2019 Storinka dostupu do detalnih znimkiv zroblenih kamerami dlya kartuvannya na Apolloni 15 16 ta 17 Okremi znimki zonda Lunar Reconnaissance Orbiter iz opisami originalu za 4 kvitnya 2019 Wood C 29 chervnya 2008 Bright Moon Lunar Photo of the Day originalu za 2 kvitnya 2019 Gryadi grabeni ta kontrastni lavovi polya na pivdni Morya Yasnosti 15 chervnya 2015 u Wayback Machine Znimok Apollona 17 1972 Znimki z poverhni Apollo 17 Image Library NASA 2017 originalu za 28 grudnya 2018 Panoramy Lunohoda 2 Laboratoriya sravnitelnoj planetologii Institut geohimii i analiticheskoj himii im V I Vernadskogo RAN originalu za 25 kvitnya 2018

Дата публікації:
Топ