Джина Лоллобріджида

Джи́на Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; 4 липня 1927(19270704), Суб'яко, Лаціо — 16 січня 2023, Рим) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Триразова володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль.

Джина Лоллобриджида
італ. Gina Lollobrigida
Ім'я при народженні	Luigina Lollobrigida
Народилася	4 липня 1927(1927-07-04) Суб'яко, Королівство Італія^[2]^[3]
Померла	16 січня 2023(2023-01-16) (95 років) Рим, Італія
Поховання	Q114940515?^[5]
Громадянство	Італія
Діяльність	акторка
Роки діяльності	1946 — 1997
Чоловік	Мілко Скофік (з 1949, 1971 — розлучена)
Діти	син, Мілко Скофік мол.
IMDb	ID 0518178
Автограф
Нагороди та премії
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою Кавалер ордена Почесного легіону Орден Мистецтв та літератури «Золотий глобус» (1961)
ginalollobrigida.com
Джина Лоллобриджида у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Лоллобриджида у 1963 році

Лоллобриджида у 1965 році

Лоллобриджида у 1962 році

Була офіцером ордену «За заслуги перед Італійською Республікою», кавалером ордену Почесного легіону та офіцером ордена «Мистецтв та літератури». 2018 року удостоєна іменної зірки на Алеї слави Голлівуду в Лос-Анджелесі. Вважається однією з найуспішніших акторок 1950—1960-х, всього знялася у понад 60 фільмах.

Життєпис

Ранні роки

Луїджина, відома як Джина Лоллобриджида, народилася 4 липня 1927 року в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. У 1945 році її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. У Луїджіни з дитинства була мрія: вона пристрасно хотіла стати скульптором або оперною співачкою. Луїджіну неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це не цікавило її, і вона відмовлялася. Умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. У 1946 році Луїджіна почала зніматися в кіно в епізодичних ролях у фільмах «Чорний Орел», «Любовний напій», «Злочин Джованні Епіскопо», «Паяци», «Безумства за оперою», «Молодий Карузо». У 1947 році вона вирішила спробувати сили на конкурсі «Міс Італія» і не прогадала, посівши третє місце. Перше і друге місце зайняли Лючія Бозе і Джіана Марія Каналі, в майбутньому теж стали акторками, але не домоглися такого успіху, як Луїджіна.

Кінокар'єра

Незабаром в кар'єрі акторки з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Перший великий успіх у великому кіно Лоллобриджиді принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіан-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Французький фільм «Фанфан-тюльпан» завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентної міжнародної популярності, а Джина Лоллобриджида, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.

Після феноменального безпрецедентного міжнародного успіху французького фільму «Фанфан-тюльпан» на Джину Лоллобриджиду звернули увагу голлівудські режисери, і в 1953 році акторка знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де Лоллобриджида знімалася разом з Гамфрі Боґартом. Із зростанням популярності Джина навіть отримала прізвисько «Найкрасивіша жінка в світі». У неї також були примітні ролі у фільмах «Трапеція» (1956), де вона знімалася з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом. У 1959 році вона знялася в головній ролі у фільмі «Так мало ніколи» з Френком Сінатрою, в тому ж році знялася в головній ролі у фільмі з Юлом Бріннером, а в 1961 році знялася у фільмі «Приходь у вересні» з Роком Гадсоном.

Тим часом у Європі Лоллобриджида залишалася дуже популярною, її із задоволенням запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. У 1952 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Нічні красуні», де вона знову зіграла в парі з Жераром Філіпом.

У 1953 році Джина Лоллобриджида знялася в драмі «Провінціалка» (за однойменним романом знаменитого італійського письменника Альберто Моравіа) разом з Гарбіелем Феретті, який отримав за роль в цьому фільмі приз гільдії італійських кінокритиків за найкращу чоловічу роль. Цей фільм був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. У 1954 році Лоллобриджида знялася в італійському фільмі «Римлянка». У тому ж році Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.

У 1953 році Лоллобриджида знялася у режисера Луїджі Коменчіні в романтичній комедії «Хліб, любов і фантазія» разом з Вітторіо де Сіка. Цей фільм став дуже успішним і популярним. У 1954 році Лоллобриджиді за головну роль в цьому фільмі була присуджена премія італійських кінокритиків «Срібна стрічка». У тому ж році фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», 2 номінації на премію BAFTA в номінації «Найкраща акторка» (Джина Лоллобриджида) і в номінації «Найкращий іноземний фільм» (1955), номінація на «Оскар» за найкращий сценарій (1955). Цей фільм поклав початок співпраці акторки з режисером Луїджі Коменчіні. Згодом Джина Лоллобриджида з успіхом знімалася у цього режисера у фільмі «Хліб, любов і ревнощі» (1954), в якому тривала історія, розпочата в попередньому фільмі.

У 1956 році знаменитий французький кінорежисер Жан Деланнуа запросив Лоллобриджиду на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Квінном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини Лоллобриджиди вважається найкращим екранним втіленням образу Есмеральди.

У 1956 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі з Вітторіо Ґассманом, який став дуже популярним. У цьому фільмі Лоллобриджида з успіхом продемонструвала різні грані свого таланту, виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска» сама. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Джині Лоллобриджіді була присуджена престижна італійська кінопремія «Давид ді Донателло» в номінації «Найкраща акторка».

У 1960 році Джина Лоллобриджида знялася у знаменитого італійського кінорежисера Ренато Кастеллані у фільмі «Бурхливе море» разом з Жаном-Полем Бельмондо.

Лоллобриджида у 1972 році

У 1963 році Джина Лоллобриджида знову знялася у знаменитого французького кінорежисера Жана Деланнуа — у фільмі , що став помітним у її кар'єрі, де вона знімалася зі Стівеном Бойдом і Раймоном Пеллегреном. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Лоллобриджида отримала відразу дві престижні премії: премію «Давид ді Донателло» і премію Nastri d'Argento (обидві — в номінації «Найкраща акторка»), а в 1964 фільм з її участю став лауреатом кінопремії «Срібна стрічка», яку присуджує італійська асоціація кінокритиків.

У 1969 році Джина Лоллобриджида знялася в італо-французькій драмі «Прекрасний листопад» режисера Мауро Болоньіні за романом Ерколе Патті.

У 1972 році Джина Лоллобриджида знялася в інтернаціональній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.

В 1960-х роках Лоллобриджида стала рідше зніматися, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю акторка говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Лоллобриджида говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що в 1970-х роках кар'єра Лоллобриджиди пішла на спад і майже завершилася в 1973 у участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася всього в парі фільмів і кілька разів брала пропозиції про зйомки на телебаченні.

Відхід від кіно

Лоллобриджида у 1979 році

У 1972 році Джина зіграла Блакитну фею в телефільмі Луїджі Коменчіні . Саме цього року Джина вирішила присвятити себе іншій діяльності, вона зайнялася фотожурналістикою, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюман, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, Генрі Кіссінджер, Девіда Кессіді, Одрі Хепберн, Елла Фіцджеральд, а також Збірна Німеччини з футболу. У 1973 році був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»). Крім фоторепортажів, вона деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призером Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». У 1976 році акторка вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.

У 1984 році Джина зіграла в американському серіалі , де вона була як і раніше у чудовій формі, незважаючи на те, що їй майже 60 років, вона у червоному вбранні танцювала тарантелу, за цю роль їй номінували на «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану у серіалі. Через кілька років Джина зіграла у телесеріалі «Римлянка» режисера в ролі матері головної героїні, яку зіграла Франческа Деллера, з якою вона відкрито ворогувала. Після цього вона обмежилася періодичною появою в кіно та на телебаченні в ролях камео.

У 1973 році Лоллобриджида була членом журі , а в 1997 році на їй вручили приз за вклад в кіномистецтво, У 1986 році Джина була головою журі на . У 1992 році її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. У тому ж році за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом Почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана.

Джина багато займалась фотографією, проводила фотовиставки у всьому світі, особливо в Китаї, Франції, Іспанії, Катарі, Сполучених Штатах Америки і Росії, працювала в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини», а її картини і скульптури охоче купують поціновувачі прекрасного.

У 1996 році Джина отримала нагороду «Давид ді Донателло» за життєві досягнення, а в 2006 році — спеціальне визнання з нагоди п'ятдесятої річниці нагороди, першим переможцем якої стала вона у 1956 році.

Останні роки

Лоллобриджида у 1980-х роках

У жовтні 2010 року Джина була гостем ведучого Піппо Баудо на телепередачі , де вона розповіла про свою довгу і успішну кар'єру як акторки, фотографа і скульптора. У 2011 році, після 14 років відсутності в кіно, Джина повернулася на великий екран з'явившись у екстраординарній картині , зняту , зігравши головну роль. Наприкінці того ж року, вперше разом на великому екрані, Джина Лоллобриджида і Софі Лорен вперше з'явилися разом на великому екрані, увійшовши до числа головних героїв документального фільму «Шуберт — ательє солодкого життя» режисера .

У травні 2012 року Джина була почесним гостем на церемонії «Давид ді Донателло», де вона розповіла деякі анекдоти зі своєї довгої та насиченої акторської кар'єри. 2 лютого 2018 року Джині Лоллобриджиді на знаменитій Алеї слави в Голлівуді була присвячена зірка, вона стала чотирнадцятою італійкою, яка отримала цю престижну нагороду.

У вересні 2022 року потрапила до лікарні Риму після падіння у власному будинку. У неї діагностували перелам стегна зі зміщенням, через який їй знадобилася операція.

Джина Лоллобриджида померла 16 січня 2023 року у Римі в 95-річному віці.

Політика

У 1999 році Лоллобриджида безуспішно балотувалася під час виборів до Європарламенту як кандидат від лівоцентристської партії Демократи, очолюваної Романо Проді. На виборах того року вона набрала лише 10 тисяч голосів. У 2020 року вона публічно підтримала думку Папи Франциска щодо прав ЛГБТ-спільноти. На парламентських виборах в Італії 2022 року Лоллобріджида у віці 95 років спробувала отримати місце в Сенаті Республіки, балотуючись як кандидат від Суверенної та Народної Італії — створений того ж року альянс євроскептиків, який виступає проти Маріо Драгі. Проте партія не змогла досягти 3 % виборчого бар'єра.

Особисте життя

У 1949 році Лоллобриджида взяла шлюб зі словенським лікарес Мілко Скофічем (слов. Milko Škofič), який служив серед біженців, які тимчасово перебували на студії Cinecittà. У них була одна дитина — син Андреа Мілко (Мілко Скофіч-молодший), який народився 28 липня 1957 року. В даний час син знаменитої акторки — економіст, у нього сім'я: дружина — журналістка і син Димитрій (нар. 1994). Скофіч був лікарем, згодом він відмовилася від медичної практики, ставши менеджером дружини. У 1960 році Лоллобриджида переїхала з рідної Італії в Торонто, Канада, зі Скофічем і їхньою дитиною. Вони розлучилися у 1971 році. Скофіч до цього вже 5 років жив окремо і мав відносини з австрійською оперною співачкою.

У січні 1968 року у неї також був позашлюбний зв'язок на одну ніч з Крістіаном Барнардом, південноафриканським лікарем, піонером в хірургії пересадки серця. У 1969 році вона ненадовго заручилась із Джорджем Кауфманом, нью-йоркським спадкоємцем нерухомості.

Після загибелі колишнього чоловіка в 1979 році в автокатастрофі Лоллобриджида більше не одружувалась.

У жовтні 2006 року 79-річна Лоллобриджида розповіла іспанському журналу «¡Hola!» про свої заручини з 45-річним іспанським бізнесменом Хав'єром Рігау, якого зустріла на вечірці в Монте-Карло у 1984 році і з тих пір стала з ним компаньйонами. Заручини були скасовані 6 грудня 2006 року, як повідомлялося, через напружений інтерес ЗМІ. 26 березня 2011 року іспанська газета «El Mundo» відновила звістку про те, що Лоллобриджида таємно взяла шлюб з Рігау в Барселоні в листопаді 2010 року, хоча в РАЦСі каталонського міста немає запису про шлюб. У січні 2013 року Лоллобриджида почала судовий процес проти Рігау, стверджуючи, що її колишній влаштував секретну церемонію, на якій він «одружився» з самозванкою в РАЦСі Барселони. Акторка сказала, що він мав намір претендувати на її майно після її смерті. Лоллобриджида звинуватила Рігау в шахрайстві, заявивши, що раніше він отримав законне право діяти від її імені з довіреністю і провів змову, щоб отримати додаткові права. «Деякий час тому він переконав мене видати йому мою довіреність. Він мав потребу в ній для деяких юридичних справ. Але замість цього я боюся, що він скористався тим, що я не розумію іспанську… Хто знає, що він міг підписати». У березні 2017 року вона програла судовий позов, але сказала, що подасть апеляцію. В інтерв'ю від 2 лютого 2019 року Рігау заявив, що вони зустрічалися ще в 1970-х, коли він був неповнолітнім. За його словами, багато людей в Іспанії і Римі знали про відносини 15-річного хлопчика і Лоллобриджиди, які носили сексуальний характер. Хоча на той час не було незаконним мати стосунки з неповнолітніми в Іспанії, Рігау стверджував, нібито хотів уникнути скандалу та захистити Лоллобриджиду, яка боялася ЗМІ. Їхній шлюб так і не був зареєстрований: на сьогодні підприємець фактично розірвав відносини з акторкою, в заяві його адвоката було уточнено, що «він завжди буде [кохати] і [поважати] її».

Перебуваючи на пенсії, Лоллобриджида не знімалася у фільмах з 1997 року. Вона розповіла журналу в квітні 2000 року: «Я вчилася живопису і скульптурі в школі і помилково стала акторкою… У мене було багато коханців і у мене, як і раніше, романи. Я дуже розбещена. Все життя у мене було дуже багато шанувальників». Завдяки розуму і красі, різнобічним талантам, силі волі й працьовитості Джина Лоллобриджида завжди і у всьому домагалася успіху. Останні роки життя вона практично не знімалась і проживала одна у своєму будинку біля Аппієвої дороги в Римі, у якому поселилася з 1950-х. Біля будинку є сад, у який вона вклала чимало своєї праці, у ньому налічується близько 600 різних видів птахів. Також часом проживала на віллі в Монте-Карло. З 2009 року Лоллобриджида не пускала відвідувачів в свій будинок. Обожнювала свого онука, вела активне світське життя, брала участь в благодійних акціях. На добровільних засадах співпрацювала з ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ.

У 2013 році Лоллобриджида продала свою колекцію ювелірних виробів, серед яких були 22 дорогоцінні камені, через аукціон «Sotheby's» в Женеві. Аукціон приніс 3,8 млн євро. Найважливішою частиною була пара перлинних і діамантових сережок, проданих за 1,85 млн. Вона пожертвувала майже $5 млн на лікування людей, які потребують лікування стовбуровими клітинами.

З 2007 року Джина Лоллобриджида була почесною громадянкою П'єтразанти, де вона організувала свою першу виставку скульптур.

Акторка мала звичку називати себе в третій особі.

Двоюрідна онука Джини — чемпіонка Італії з ковзанярського спорту Франческа Лоллобриджида (народжена в 1991 році).

Фільмографія

Кіно

Рік	Назва українською мовою	Назва мовою оригіналу	Роль	Режисер
1946	Чорний орел	Aquila nera	дівчина на вечірці	Ріккардо Фреда
1946	Любовний напій	L'elisir d'amore	подруга Адіни
1947		Lucia di Lammermoor	епізод
1947		Il delitto di Giovanni Episcopo	дівчина на вечірці	Альберто Латтуада
1947		Segreto di Don Giovanni	епізод	Камілло Мастрочінкве
1948		A Man About the House	епізод
1948		Follie per l'opera	Дора Скала, подруга Гвідо Марчі
1948		Pagliacci	Недда
1949		Campane a martello	Агостіна Бортолодзі	Луїджі Дзампа
1949		La sposa non può attendere	Доната Вентурі	Джанні Франчоліні
1950		Miss Italia	Лісетта Міннечі
1950		Cuori senza frontiere	Доната Себастьян
1950		Alina	Аліна
1950		Vita da cani	Маргеріта «Ріта Бутон»	Маріо Монічеллі і Стено
1951		La città si difende	Даніела	П'єтро Джермі
1951		Enrico Caruso: leggenda di una voce	Стелла
1951		A Tale of Five Cities	Марія Северіні
1951		Achtung! Banditi!	Анна	Карло Лідзані
1951		Amor non ho… pero… pero…	Джина
1952	Фанфан-Тюльпан	Fanfan la Tulipe	Аделіна Ла Франшизе	Крістіан-Жак
1952		Moglie per una notte	Оттавія
1952		Altri tempi	Марі-Антонія	Алессандро Блазетті
1952		Les Belles de nuit	Лейла	Рене Клер
1953		Le infedeli	Лулла Поссенті	Маріо Монічеллі і Стено
1953	Провінціалка	La provinciale	Джемма Форезі
1953	Хліб, любов і фантазія	Pane, amore e fantasia	Марія Де Рітіс	Луїджі Коменчіні
1953	Осором диявола	Beat the Devil	Марія Данрейтер	Джон Х'юстон
1954		Le Grand Jeu	Хелена Річчі	Роберт Сьодмак
1954		Crossed Swords	Франческа
1954		La romana	Адріана	Луїджі Дзампа
1954	Хліб, любов і ревнощі	Pane, amore e gelosia	Марія Де Рітіс	Луїджі Коменчіні
1955		La donna più bella del mondo	Ліна Кавальєрі	Роберт Зіглер Леонард
1956		Trapeze	Лола	Керол Рід
1956	Собор Паризької Богоматері	Notre Dame de Paris	Есмеральда	Жан Деланнуа
1958		Anna di Brooklyn	Анна	Вітторіо Де Сіка і
1959		La legge	Марієтта	Жуль Дассен
1959		Solomon and Sheba	цариця Савська	Кінг Відор
1959		Never So Few	Карла Везарі
1961	Іди голим у світ	Go Naked in the World	Джульєтта Камерон
1961	Приходь у вересні	Come September	Ліза Гелена Фелліні	Роберт Малліган
1962		La bellezza di Ippolita	Іполіта
1963		Venere imperiale	Поліна Бонапарт	Жан Деланнуа
1963	Бурхливе море	Mare matto	Маргеріта	Ренато Кастеллані
1964	Вірна дружина	Woman of Straw	Марія Марчелло
1965	Лялечки	Le bambole	Беатріче	Мауро Болоньїні
1965		Strange Bedfellows	Тоні Вінсенте
1966		Io, io, io… e gli altri	Тітта	Алессандро Блазетті
1966	Султани	Les Sultans	Ліза	Жан Деланнуа
1966		Hotel Paradiso	Марчелла Котте
1966		Le piacevoli notti	Домічілла	і
1967		Cervantes	Джулія
1968		La morte ha fatto l'uovo	Анна
1968		The Private Navy of Sgt. O'Farrell	Марія
1968	Добрий вечір, місіс Кемпбелл	Buonasera, signora Campbell	Карла Кемпбелл
1968		Stuntman	Евелін Лейк
1969		Un bellissimo novembre	Четтіна	Мауро Болоньїні
1971		Bad Man's River	Алісія
1972		King, Queen, Knave	Марта Дрейєр	Єжи Сколімовський
1973		Peccato mortale	Нетті
1995	Сто та одна ніч Симона Сінема	Les cent et une nuits de Simon Cinéma	епізод	Аньєс Варда
1997		XXL	Габі Берребі
2011	Блокбастер	Box Office 3D — Il film dei film	камео

Нагороди та номінації

16 жовтня 1999 року Джина Лоллобриджида була призначена амбасадоркою доброї волі FAO.

2 лютого 2018 року Джина Лоллобриджида отримала зірку на Алеї слави в Голлівуді номер 2628.

Давид ді Донателло

• 1956 — Найкраща жіноча роль, фільм
• 1963 — Найкраща жіноча роль, фільм
• 1969 — Найкраща жіноча роль, фільм
• 1986 — Золота медаль муніципалітету Рим
• 1996 —
• 2006 —
• 2016 —

Срібна стрічка

• 1954 — Найкраща жіноча роль, фільм Хліб, любов і фантазія
• 1963 — Найкраща жіноча роль, фільм

Золотий глобус

• 1961 — , фільм Приходь у вересні
• 1969 — номінація: Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл, фільм
• 1985 — номінація: , серіал

Премія БАФТА

• 1955 — номінація: , фільм Хліб, любов і фантазія

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Deutsche Nationalbibliothek Record #118728954 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
3. https://www.lamontagne.fr/paris-75000/actualites/deces-de-l-actrice-italienne-gina-lollobrigida-a-95-ans_14246850/
4. È morta Gina Lollobrigida // ANSA — 2023.
   d:Track:Q392934
5. https://fr.findagrave.com/memorial/248409278/gina-lollobrigida
6. Скончалась итальянская актриса Джина Лоллобриджида dw.com Процитовано 16 січня 2023
7. Novecento 04/10/2010 [ 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] rai.it Процитовано 7 січня 2020
8. Tanti auguri a Gina Lollobrigida, «The Last Diva» — See more at: http://www.rainews.it/dl/rainews/media/Gina-Lollobrigida-compie-92-anni-the-last-diva-109bc225-dc5f-4120-a2c5-e2449ef39131.html [ 6 вересня 2019 у Wayback Machine.] rainews.it Процитовано 7 січня 2020
9. https://www.repubblica.it/spettacoli/people/2023/01/16/news/gina_lollobrigida_morta_attriceanni_95-383815036/
10. BBC Україна: Померла легенда італійського кіно Джина Лоллобриджида
11. Померла відома італійська акторка Джина Лоллобриджида: що про неї відомо. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 січня 2023.
12. LOLLO, LA GRANDE BELLEZZA [ 21 грудня 2019 у Wayback Machine.] piaceridellavita.com Процитовано 7 січня 2020
13. Gina Lollobrigida a 95 anni candidata a Latina per Italia sovrana popolare. la Repubblica (італ.). 13 серпня 2022. Процитовано 15 серпня 2022.
14. Luis Canales: «Imperial Gina: The Very Unauthorized Biography of Gina Lollobrigida [ 6 травня 2016 у Wayback Machine.]», Publisher: Brookline Village (Boston), Page: 113, Year: 1990
15. . Time. 12 серпня 1957. Архів оригіналу за 22 жовтня 2011. Процитовано 6 січня 2020. (необхідна підписка)
16. Gina Lollobrigida, «Four ways out» [ 6 листопада 2018 у Wayback Machine.], New York University
17. Berman, Eliza. . TIME. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 26 квітня 2018.
18. Réka C. V. Buckley (2000). National Body: Gina Lollobrigida and the cult of the star in the 1950s. Historical Journal of Film, Radio and Television. 20 (4): 527—547. doi:10.1080/713669741.
19. Chris Logan (2004). Celebrity Surgeon: Christiaan Barnard – A Life. Jonathan Ball Publishers. ISBN .
20. Barnard, Chris (1994). Druhý dech [The Second Life] (чес.). Prague: Lidové noviny. с. 70—71. ISBN .
21. «Lollobrigida to marry younger man» [ 8 жовтня 2019 у Wayback Machine.], BBC News, 20 October 2006
22. «La Lollo's wedding called off» [ 2 лютого 2009 у Wayback Machine.] News 24, 7 December 2006
23. . Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
24. Squires, Nick (29 January 2013) 'Most beautiful woman in the world' Gina Lollobrigida in bizarre fake marriage plot [ 19 червня 2018 у Wayback Machine.] The Telegraph, Retrieved 26 July 2013
25. Italian film diva Gina Lollobrigida loses court battle in bizarre 'fake marriage' case [ 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] The Telegraph, 24 March 2017
26. Rigau me acostaba con Gina Lollobrigida desde que yo tenia 15 anos [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] larazon.es Процитовано 6 січня 2020
27. . Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
28. Gina Lollobrigida, raccolti 4 milioni con l'asta dei gioielli Bulgari — MarieClaire [ 2013-06-16 у Wayback Machine.]
29. Demarco, Anthony (16 травня 2013). . Forbes. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 16 травня 2013.
30. Murrow to visit Gina Tonight: Producer Opposes Film on TV [ 9 квітня 2016 у Wayback Machine.] Deseret News, 7 February 1958
31. Canales, Luis. Imperial Gina.

Посилання

• Фотографії Джіни Лоллобриджиди і книги про неї [ 29 жовтня 2006 у Wayback Machine.]
• Imperial Gina: the strictly unauthorized biography of Gina Lollobrigida. Автор Luis Canales. Книги Google