NSU Motorenwerke AG вживається також NSU німецька компанія виробник автомобілів мотоциклів та велосипедів заснована в 18

NSU Motorenwerke AG, вживається також NSU — німецька компанія-виробник автомобілів, мотоциклів та велосипедів, заснована в 1873 році. 1969 року була поглинута Volkswagen Group та об'єднана з Auto Union AG. Спільне підприємство згодом трансформувалось у компанію, яка нині відома під назвою Audi. Модель 1964 року стала першим серійним автомобілем у світі, оснащеним безклапанним роторним двигуном (т.зв. двигун Ванкеля).

NSU
NSU Motorenwerke AG
Логотип

Тип	Акціонерне товариство
Організаційно-правова форма господарювання	Aktiengesellschaft^[d]
Галузь	Автомобілебудування
Доля	1929 - компанію купують фірми Deutsche Fiat Auto Verkaufs AG і Dresdner Bank 21 серпня 1969 - компанію купує фірма Volkswagen AG
Попередник(и)	^d^[1]
Наступник(и) (спадкоємці)	Audi^[1]
Засновано	1873
Засновник(и)	Крістіан Шмідт Генріх Штоль
Закриття (ліквідація)	1977
Штаб-квартира	Неккарзульм, Німеччина
Попередні назви	Mechanische Werkstätte zur Herstellung von Strickmaschinen Neckarsulmer Strickmaschinen-Fabrik AG Neckarsulmer Fahrradwerke AG Neckarsulmer Fahrzeugwerke AG
Ключові особи	Готтлоб Банцхаф Фрітц фон Фалькенхайн Вальтер Егон Нігтш
Продукція	Транспортні засоби
Холдингова компанія	Volkswagen AG
Дочірні компанії	NSU-Fiat^[1]
Структурні підрозділи	Egyptian Light Transport Manufacturing Company NSU-Pretis

NSU Motorenwerke у Вікісховищі

Історія

Заснування компанії

У 1873 році два швабських механіки Крістіан Шмідт і Генріх Штоль засновують у містечку Рідлінген фірму з виробництва в'язальних машин — Mechanische Werkstätte zur Herstellung von Strickmaschinen. Через 3 роки компаньйони розривають ділові стосунки і Штоль засновує нове підприємство — , яке на сьогодні стало великою міжнародною компанією .

Шмідт же продовжив розвивати підприємство і незабаром став потребувати більш просторого приміщення, яке мало б вихід до води. З цією метою у квітні 1880 року він купує колишню дробильну фабрику в містечку Неккарзульм: там невелика річка впадає в судноплавну річку Неккар. У лютому 1884 року Крістіан Шмідт помирає у віці 39 років, а біля керма фірми стає Готтлоб Банцхаф — його брат, який прийшов у компанію ще 1879 року. У квітні того ж року він вирішує реорганізувати сімейне підприємство в акціонерне товариство, яке отримало ім'я Neckarsulmer Strickmaschinen-Fabrik AG.

Через 2 роки фірма починає випускати велосипеди з величезним переднім і маленьким заднім колесом під маркою Germania. У цьому ж році фірма продала колеса власного виробництва Готтлібу Даймлеру для його дослідів з мотоциклами та автомобілями. У 1888 році модельний ряд велосипедів розбавили так звані безпечні, низькі велосипеди, які стали продавати під маркою Pfeil. У 1892 році підприємство припинило випускати в'язальні машини, зосередившись виключно на велосипедах. Через 5 років фірму було вирішено перейменувати в Neckarsulmer Fahrradwerke AG, а велосипеди продавати під маркою NSU: так було вирішено скоротити назву міста Neckarsulm (Неккарзульм), де і знаходилась фірма.

У 1901 році Банцхаф вирішує вийти на ринок мотоциклів, запустивши модель Neckarsulmer, яка комплектувалась 1-циліндровим 211-кубовим двигуном швейцарської фірми , що розвивав потужність 1,25 к.с. Через 2 роки фірма стала сама випускати власні двигуни об'ємом 330 см³.

У 1904 році мотоцикли стали продавати як N.S.U. Наступного року компанія випустила трицикли — як пасажирські, так і вантажні. Вони комплектувалися 1-циліндровим 450-кубовим двигуном потужністю 3,5 к.с., який встановлювався над переднім колесом та за допомогою ланцюга обертав його.

Початок виробництва автомобілів

У 1905 році NSU підписала угоду з бельгійською фірмою про виробництво за ліцензією автомобілів моделей і . Вибір припав на них, бо це були доволі хороші автомобілі, які, між іншим, оснащувалися амортизаторами, двигуни мали верхнє розташування клапанів і напівсферичну камеру згоряння (HEMI). Крім того, автомобілі марки дуже успішно виступали на гонках. Однак у Німеччині ці автомобілі не користувались попитом через свою дорожнечу, за весь рік було зібрано всього близько 20 одиниць.

Однак, не розчарувавшись гірким досвідом, фірма вирішила продовжити автомобільний бізнес і в 1906 році за допомогою головного конструктора бельгійської фірми (що прийшов з фірми Daimler Motoren GmbH) Отто Пфендера запускає у виробництво автомобілі малого класу власної конструкції. Первісток оснащувався 4-циліндровим двигуном робочим об'ємом 1,4 л, який розвивав потужність 12 к.с. та мав назву .

Незабаром до нього приєдналися ще дві моделі: великогабаритна з двигуном у 3,9 л та розвізний фургончик з двигуном 1,2 л.

У 1907 році з'явилося ще три моделі: з 1,8 літровим двигуном, (1,5 л) і (2,6 л), тим самим розширивши модельний ряд до 6 моделей.

У 1909 році фірма вирішує випустити найменшу і, відповідно, дешеву машину, під капотом якої був встановлений 2-циліндровий двигун об'ємом 1,1 л та потужністю 10 к.с., що відобразилось у назві моделі — . Найкращим способом для її реклами було рішення виставити автомобіль на гонки Prinz Heinrich Fahrt 1909 року — зазвичай на цих змаганнях виставлялися потужні спортивні машини, проте, не дивлячись на усмішки конкурентів, всі три 5/10PS фінішували без єдиної поломки. Успішна участь у змаганнях позитивно позначилася на попиті.

Наприкінці 1910 року колишні машини були зняті з виробництва, їх замінила нова лінійка: 4-циліндровий з 2,1 л двигуном і дві 6-циліндрові моделі — (2,6 л) і (3,4 л). Усі три моделі мали 4-ступінчасту трансмісію. У 1914 році успішно бере участь у змаганнях у Північній Африці, де посідає перше місце в "Circuit de Marocco".

У 1913 році фірма перейменовується в Neckarsulmer Fahrzeugwerke AG, а машини тепер маркуються як NSU (крапки між літерами зникли). Разом з новою назвою підприємства автомобілі отримують і новий дизайн радіаторної решітки: тепер замість квадратної форми, яка була запозичена в автомобілів марки "", красувалася підковоподібна. У цей період компанія випускає близько 500 автомобілів на рік, близько 20 000 велосипедів та 2 500 мотоциклів. Як не дивно, головним ринком збуту продукції стає Росія; техніка також була представлена в Скандинавії і на таких екзотичних ринках, як Індія, Бразилія і Туреччина.

У 1914 році було вирішено розбавити модельний ряд, який складався з дорогих і солідних автомобілів, більш доступним з 1,2 л двигуном, який, незважаючи на малий об'єм, комплектувався 4-ступінчастою коробкою передач і карданом.

Однак Перша світова війна, що почалася, завадила налагодити масове виробництво цих автомобілів, у яких багато журналістів бачило прямих конкурентів "" , адже німецька машина була потужнішою, більш досконалою і швидшою за дітище Етторе Бугатті.

Для військових потреб NSU налагоджує виробництво 2,5 т вантажівки з 3,6 л двигуном потужністю 54 к.с., а також мотоциклів та велосипедів.

Після війни, в 1919 році, компанія відновила виробництво двох довоєнних моделей — , потужність двигуна якої була тепер доведена до 20 к.с., та , двигун якої видавав уже 30 к.с. Автомобілі відрізнялися від довоєнних праскоподібною формою радіаторної решітки.

Через 2 роки до них приєдналася нова модель з двигуном об'ємом в 3,6 л при 6-ти циліндрах, який встановлювався на вантажні машини під час війни — .

У 1923 році фірма будує на базі спортивні автомобілі з 1,3 л двигуном — . 3 машини були виставлені на гонки Avusrennen, у яких здобули 3 перших місця на п'єдесталі: перший автомобіль розвинув середню швидкість у 120 (км/год), наступні фінішували з інтервалом по 40 секунд, що для багатогодинних гонок є нечастим — фінішувати з такою мінімальною різницею. У 1924 році машини повторили свій успіх на тій же гонці.

У 1925 році відбувається деяке оновлення моделей, машини отримують нові індекси. Замість з'являється , який оснащується таким же двигуном, що був на спортивних машинах, з тією лише різницею, що його дефорсували до 25 к.с.; 2,1 л модель, яка отримує індекс , розвиває тепер 40 к.с., 6-циліндрова ж, яка не мала попиту на післявоєнному ринку, була знята з виробництва. Цікаво, що молодша модель стала оснащуватися гальмами всіх коліс і на неї можна було замовити прекрасні кузови Boattail-Speedster фірми , машина з таким кузовом могла розвивати швидкість до 90 (км/год).

Основна маса продавалася з більш простими кузовами. Тоді ж, коли попит на машини став перевищувати можливості їх виробництва, було вирішено побудувати новий завод у Хайльбронні.

У 1926 році берлінська фірма , якою управляв уродженець Одеси Яків Шапіро (між іншим, до злиття з компанією "Даймлер Моторен" 40% акцій компанії "" належало цьому самому Шапіро, а кузови "" поставляла компанія ""), зливається з Neckarsulmer Fahrzeugwerke AG, стаючи головним акціонером і власником фірми.

NSU 6/60PS K Rennenwagen, модель 1926 року

У тому ж році фірма готує до престижних гонок Avusrennen на чемпіонат Німеччини чотири спортивні машини з 6-циліндровими 1,5 л двигунами, на які встановлено компресори системи "Рутс", що разом розвивали потужність 60 к.с. По прямій машина могла розігнатися до швидкості 175 (км/год), зокрема завдяки малій вазі, оскільки кузови були виготовлені з алюмінію. Четвірка прийшла до фінішу першою у своєму класі, посівши перше, друге, третє і четверте місця. Середня швидкість за гонку в переможця свого класу (до 1,5 л) — Кльобле — була всього на 9 (км/год) меншою (126 (км/год)), ніж у Карачіолли, який виступав на компресорному 8-циліндровому 2 л .

У 1927 році фірма перейменовується в NSU Vereinigte Fahrzeugwerke AG. У середині цього року знімається з виробництва морально застаріла модель , замість неї з'являються дві 6-циліндрові моделі: і , перша оснащується 1,6 л двигуном, а друга — 1,8 л.

Компанія планує випускати по 100 автомобілів і мотоциклів на тиждень, але замість сотень машин фірма спромоглася побудувати лише 500 одиниць за весь рік. Незабаром NSU Vereinigte Fahrzeugwerke AG опиняється в економічно складному становищі: завод, який випускає машини, зупинено, проблема посилюється банкрутством берлінської фірми , що також належить Шапіро. Тоді Яків Шапіро, влітку 1929 року, під тиском з боку Dresdner Bank продає автомобілебудівне відділення фірмі . Новенький завод у Хайльбронні переходить фірмі FIAT, автомобілі, які там випускаються, тепер називаються NSU-FIAT, а сама фірма — NSU-Automobil AG Heilbronn. На конвеєрі залишається єдина модель — , яку випускають до 1932 року, коли замість неї починають сходити "Фіати".

Виручені з продажу гроші пішли на купівлю виробничої лінії мотоциклетного відділення фірми Wanderer. Тим самим NSU стає найбільшим німецьким виробником, та й не тільки німецьким. У 1930 році на місце головного інженера в Неккарзульм замість Отто Рейца приходить британський інженер , який до цього працював у . Він взяв із собою креслення двигунів британської компанії, тому нова модель була схожою на як дві краплини води. У народі нова модель заслужила славу „зробленої із запасних частин Norton“. Гонщик перемогами на мотоциклах Мура повернув NSU Motorenwerke колишню славу в мотоспорті.

У 1932 році фірма перейменовується в NSU D-Rad Vereinigte Fahrzeugwerke AG, а біля керма компанії стає Фрітц фон Фалькенхайн. Через рік він вирішує відновити автомобільне виробництво, для цього запрошує професора Порше. Той приходить не з порожніми руками, а з проєктом автомобіля, який він спроєктував 1932 року для фірми Zündapp-Werke GmbH. Оскільки для Порше планував встановити 5-циліндровий радіальний двигун, то для був спроєктований 1,4 л 4-циліндровий двигун з опозитним розташуванням циліндрів та повітряним охолодженням. Зовні машина також трохи відрізнялася від "Цюндаповського" прототипу, двері стали "суїцидного" типу, тобто петлі перенесли на центральну стійку. Конструкція теж змінилася: якщо "" мав раму з П-подібного профілю, то "" отримав хребтову, і плюс незалежну підвіску всіх коліс, спереду — кривошипно-важільну, а ззаду — торсіонну. Всього було побудовано три прототипи, два — фірмою , вони були зроблені із дерев'яного каркаса і оббиті штучною шкірою, а третій був виготовлений фірмою , кузов цього прототипу був суцільнометалевий. Після тестів улітку 1934 року виявилося кілька дефектів, зокрема надмірна гучність двигуна. Після підрахунків витрат, необхідних для доведення і запуску машини в серію, Фрітц фон Фалькенхайн вирішив закрити проєкт. Не дивлячись на це, праця Порше не минула дарма, і влітку того ж року, після закриття проєкту, він продовжив самостійно доводити проєкт до завершення — у підсумку 1938 року цей автомобіль став відомий світові як , або Volkswagen Beetle.

Фірма продовжила концентруватися на мотоциклетній і велосипедній тематиці, і в 1936 році у Adam Opel AG було викуплено її велосипедний підрозділ. У 1940 році на замовлення Міністерства озброєнь Третього рейху починаються роботи над напівгусеничним мотоциклом, який отримав назву . Його конструкція ґрунтувалася на розробках Генріха Ернста Кніпкампа, який також розробив ходову частину для німецьких танків "Тигр" і "Пантера". Оскільки компанія не мала власних великих двигунів, то в моделі був використаний 1,5 л агрегат від "Опель Капітан".

Наприкінці квітня 1945 року завод у Неккарзульмі сильно постраждав від авіанальотів союзників. Після Другої світової війни управляючим постраждалого підприємства адміністрацією землі Баден-Вюртемберг був призначений Едуард Хільгер, який висловився за закриття підприємства. Однак у липні 1946 року генеральним директором NSU стає Вальтер Егон Нігтш. Нігшт 17 років пропрацював у фірмі "Опель", і йому вдається знайти гроші для відновлення роботи заводу. Підприємство починає випускати цивільні версії напівгусеничних мотоциклів, на які є попит у постраждалої від війни інфраструктури країни. Так "" купуються пожежниками, лісниками та фермерами.

Незабаром компанія наймає на посаду головного конструктора Альберта Родера, який починає конструювати нові мотоцикли. У 1947 році почалося виробництво довоєнних моделей, але вже через два роки стали з'являтися нові моделі, у цей же час Нігшт, стверджуючи, що найкращою рекламою є спортивні досягнення, починає спортивну програму заводу. У 1951 році фірма купує ліцензію в італійської компанії Innocenti на виробництво моторолера . Через 2 роки починається поєдинок з фірмою BMW на створення найшвидших мотоциклів, у підсумку перемогу здобуває NSU, чий мотоцикл ставить рекорд, розвинувши максимальну швидкість у 290 (км/год).

У 1953 році, коли фірма була вже найбільшим у світі виробником мотоциклів, починаються роботи над першим за 20 років автомобілем: спочатку планувалося будувати 3-колісний автомобіль з двигуном у задній частині, проте в 1955 році змінили завдання. Почалися роботи над 4-колісним маленьким автомобілем, оснащеним 2-циліндровим двигуном, робочим об'ємом трохи менше 600 см³, який був отриманий шляхом з'єднання 2-х двигунів від мотоцикла . Розвивав цей 2-циліндровий агрегат повітряного охолодження 20 к.с., його камери згоряння мали напівсферичну форму, більш відома в народі як HEMI, а привід валів був ремінним. Підвіска коліс була незалежною на всіх колесах. Вміщати модель повинна була 4-х пасажирів. У вересні 1957 року машина була представлена на Франкфуртській автомобільній виставці, її продажі стартували в березні 1958 року. Автомобіль отримав назву Prinz (Принц, князь) та рекламувався під гаслом "Fahre Prinz und Du bist König", тобто "Керуй Принцом і будь королем".

Незважаючи на те, що машина оснащувалася гучнішим двигуном, на відміну від інших "малят", які були на ринку, NSU славилася своєю керованістю і спортивними нотками в характері.

У 1959 році з'явилася дорожча версія, вона отримала нову синхронізовану 4-ступінчасту коробку передач, багатшу обробку, а потужність двигуна була доведена до 23 к.с., модель отримала назву .

У вересні того ж року з'явилося купе, розроблене фірмою Bertone — Sport Prinz, перші 250 кузовів поставила фірма з Турину, потім їх став виготовляти давній знайомий — . Під капотом розташовувався 30-сильний апарат, який дозволяв машині розвивати швидкість 130 (км/год); для розгону до сотні потрібно було 26 секунд.

Одночасно в каталогах з'явився і , це був , на який встановили форсований 30-сильний двигун, внаслідок чого седан став найшвидшим у своєму класі, розвиваючи швидкість 120 (км/год) (для порівняння, з двигуном 1,36 л розвивав лише 115 (км/год)).

У 1960 році фірма перейменовується в NSU Motorenwerke AG. У жовтні 1960 року з'являється оновлений , під капотом у нього був все той же 30-сильний двигун. Головна відмінність полягала в налаштуванні шасі та появі стабілізатора в передній підвісці. Одночасно з виробництва знімаються "Принци" 1, 2 і 30. В Аргентині на підприємстві Automotores Argentinos SAIC починається збірка "Принца" третього покоління.

У вересні 1961 року у Франкфурті публіці було показано 4-те покоління автомобілів моделі "Принц", дизайн кузова був зроблений з оглядкою на американський Chevrolet Corvair. На цих моделях стали використовуватися династартери виробництва фірми "Бош", це був стартер і генератор в одному корпусі.

Через 2 роки автомобіль почали випускати на спільному підприємстві в Єгипті Egyptian Light Transport Manufacturing Company під назвою .

У 1962 році з виробництва знімається . У 1963 році підприємство перестає випускати мотоцикли, перевівши їх виробництво в Югославію, де в Сараєво їх починає випускати фірма NSU-Pretis. Нові моделі за старою-доброю традицією були представлені у Франкфурті в рамках міжнародної автомобільної виставки 1963 року. Перша новинка — 4-циліндровий автомобіль з 1-літровим двигуном на базі Prinz 4, який отримав назву . Двигун повітряного охолодження, що мав 4 циліндри, розвивав 43 к.с., а від попередніх моделей його відрізняв ланцюговий привід валів, тоді як 2-циліндрові двигуни мали ремінний привід. Підвіска стала пружинною на всіх колесах. Машина оброблялася значно краще 2-циліндрової версії, зовні вона відрізнялась овальними фарами. Автомобіль з таким двигуном розвивав швидкість 135 (км/год) і до 100 км/год розганялась удвічі швидше 2-циліндрової — лише за 18 секунд.

Проте не ця машина стала топ-каром стенду, а модель . Під капотом цієї машини ховався однокамерний роторний двигун, при еквівалентному об'ємі в 500 см³ його потужність становила 50 к.с. Spider став першим серійним автомобілем з роторним двигуном. Спеціально для цієї машини була розроблена нова коробка передач, спереду встановили дискові гальма.

Роботи над роторним двигуном почалися ще в 1951 році Вальтером Фройде, інженером фірми NSU. Той почав контактувати з Феліксом Ванкелем, який ще під час Другої світової війни почав конструювати схожий двигун. Фройде цікавили проблеми ущільнювачів поворотних клапанів, тож незабаром обидва професори почали спільну роботу. У 1956 році перший роторний двигун конструкції Ванкеля був випробуваний на мотоциклі, проте не витримав і розвалився. Через рік Ганз Дітер Пашке, який також працював у NSU, представив свою конструкцію двигуна, в якому, на відміну від двигуна Ванкеля, обертався не лише ротор, але й камера згоряння. Робота над ним тривала 6 років. Виробництво автомобілів почалося навесні 1964 року.

При тому, що машина була схожою на відкриту версію Sport Prinz, кузовних елементів, що стовідсотково збігалися, у них не було. Оскільки "" мав рідинне охолодження, то йому знадобився радіатор, який встановили попереду, також з метою кращого розбалансування маси спереду був встановлений 35-літровий бак. Не дивлячись на те, що машина була досить швидкохідною і динамічною (максимальна швидкість 155 (км/год) та розгін до 100 км за 14,5 с), продажі йшли мляво. Сирість конструкції позначилася в експлуатації автомобіля: двигун вимагав постійної ранньої зміни масла, також страждав ненажерливістю цього самого масла, і взагалі, поломки двигуна при постійних великих швидкостях стали не рідкістю для цієї моделі. NSU гарантувала безкоштовну заміну двигунів, що, звичайно, сильно било по бюджету. У підсумку з травня 1964 року по липень 1967 року вдалося продати лише 2 375 одиниць.

У 1965 році у моделі з'явилася люксову версію , отримавши хромовану накладку на передок (у ЗАЗ 966, який з'явився в 1966 році, була схожа). Також зійшла з конвеєра більш потужна версія, яка отримала індекс . Під капотом знаходився 1,1 л агрегат потужністю 55 к.с., з яким автомобіль розвивав швидкість 148 (км/год) та розганявся до 100 км за 16 секунд. Від простої машини його можна відрізнити за здвоєними круглими фарами.

Тоді ж з'являється більша за габаритами модель 110. Вона оснащується тим же новим двигуном, але в дещо дефорсованому варіанті — 53 к.с. У 1966 році випускають більш потужну 60-сильну версію з 1,2 л двигуном, вона отримує індекс .

Тоді ж, не дивлячись на ненадійність роторних "", гонщик Карл-Хайнц Пановіц стає чемпіоном німецького чемпіонату з ралі, через рік Зігфрід Шпісс повторює його успіх. У 1967 році знімаються з виробництва купе і роторний спайдер, колишні моделі перейменовуються, назва "Prinz" залишається лише за 2-циліндровими автомобілями. А стає тепер просто , або (дорожча версія). тепер називається , попутно отримавши новий силовий агрегат об'ємом 1,2 л і потужністю 65 к.с., що дає змогу розганятися машині до 155 (км/год).

Також з'являється спортивна модель, яка носить ім'я . Ця машина стала предтечею хот-хетчбека типу VW Golf GTi.

По суті це був все той же , під моторною кришкою якого переховувався 1-літровий двигун, форсований до 70 к.с., а в гоночній версії — до 85 к.с.; при масі в 700 кг серійна машина розвивала швидкість 160 км/год і розганялась до 100 км за 12,3 секунди. Для порівняння: BMW 1600-2, який з'явився роком раніше, при об'ємі двигуна 1,6 л видавав 85 к.с. та розвивав 165 км/год, до ста розганявся за 12,6 секунди. Гоночні версії з двигуном об'ємом в 1,3 л розвивали 147 к.с. і могли розганятися вже 200 км/год.

Моделі 110 і стали називатися , а в більш дорогій версії — .

Але головною новинкою цього сезону у Франкфурті став автомобіль революційний у багатьох сенсах, згодом названий іконою стилю 1960-их. Автомобіль був оснащений двигуном Ванкеля з двома камерами по 498 см³. Так, свічок запалювання стало по 2 на секцію. Об'єм двигуна в еквіваленті становив 1 л, при цьому з нього знімалося 115 к.с. Двигун розташовувався спереду, привід був передній, коробка передач з автоматичним зчепленням була 3-ступінчастою, рульовий механізм базової версії мав гідравлічний підсилювач, гальма всіх коліс були дискові.

Дизайн кузова теж був нетрадиційним, він був коробчатим і з великими блок-фарами, при цьому коефіцієнт повітряного опору дорівнював 0,355 Сх. Такий низький опір давав змогу розвивати швидкість 180 (км/год); на те, щоб укласти стрілку за позначку 100, йшло 12,8 секунди. Журналісти дуже схвально прийняли новинку, яка отримала назву Ro80.

У 1968 році автомобіль NSU Ro80 був визнаний Європейським автомобілем року. Ця модель була однією із 26 автомобілів, що брали участь у голосуванні за найкращий автомобіль століття. Однак практика показала, що двигун все одно був ненадійним: лише одиниці доживали до пробігу 50 000 км — все через протікання ущільнювачів (проблема, над якою ще в 1951 році почав працювати Фройде).

У 1969 році до прем'єри для виставки у Франкфурті готується нова модель, яка отримує назву К70 — здешевлена версія моделі Ro80, і якщо "R о80" значить "Rotor 80kW", то К70 розшифровується як "Kolben 70PS", тобто поршневий 70-сильний двигун. Під капотом у нього стояв 1,6-літровий бензиновий двигун водяного охолодження.

Компанія у власності Volkswagen AG

Щедрі гарантійні зобов'язання дуже похитнули фінансовий стан фірми, яка й так вже сильно вклалася в розробку нових моделей, і 21 серпня фірму купує концерн Volkswagen AG, яка об'єднує NSU Motorenwerke AG з недавно купленою фірмою Auto Union AG. Об'єднана компанія отримує назву Audi NSU Auto Union AG. Весь управлінський відділ був перенесений в Інгольштадт, нові боси спішно починають вирішувати, що робити з новим проєктом К70, і зрештою вирішують представити машину публіці як новий Volkswagen K70. Усі 23 машини, які були вже виготовлені, отримують нові емблеми і через тиждень дебютують як "Фольксваген". Однак машину довелося доводити до розуму ще впродовж деякого часу, тому продажі передньопривідного "Фольксвагена" почалися наприкінці 1970 року.

У 1971 році знімається з виробництва модель , а на виставці у Франкфурті показують прототип на базі "R о80", побудований фірмою Pininfarina.

Припинення виробництва автомобілів. Закриття компанії

У 1972 році роторний Ro80 доопрацьовується, проблеми з протіканням усуваються, тоді ж припиняють випускати . У 1973 році зупиняється виробництво NSU Prinz 4 і — єдиною машиною, яка має логотип NSU, стає Ro80. На звільнених лініях починають випускати Audi 100 першого покоління, з 1976 року з конвеєра стали сходити Audi 100 другого покоління і Porsche 924. Через рік NSU Ro80 стає частиною історії, оскільки вона знімається з виробництва.

Що стосовно працівників NSU, то за їхньої безпосередньої участі з'явилися такі машини, як Audi 50, Volkswagen Golf, Volkswagen Passat. У 1984 році так само, як і назва NSU, Auto Union пропало з назви, але на акціях фірми Audi AG ім'я NSU досі значиться. Завод, що колись належав NSU, існує і нині, виробляючи Audi A6, Audi A8, Audi R8 і Lamborghini Gallardo. Там же випускають кузовні панелі для Audi TT, які названі так на честь легендарних гоночних маляток.

Участь у мотоспорті

Компанія брала активну участь у змаганнях з мотоспорту і досягла там успіху. У середині 1950-тих гонщики NSU Вернер Хаас та Руперт Холлаус домінували у серії MotoGP у класах 125cc та 250cc, проте після трагічної загибелі чотирьох своїх спортсменів (Руперта Холлауса у 1954 році, у 1955 році та у 1956 році, які загинули в гонках внаслідок нещасних випадків, а також Вернера Хааса, який загинув у авіакатастрофі в 1956 році) команда припинила свою участь у будь-яких спортивних змаганнях.

Сезон	Клас	Титул конструктора	Титул пілота	Переможець
1953	125cc	—	+	Вернер Хаас
1953	250cc	+	+	Вернер Хаас
1954	125cc	+	+	Руперт Холлаус
1954	250cc	+	+	Вернер Хаас
1955	250cc	+	+

Рекорди

Автомобілям та мотоциклам марки належало кілька рекордів швидкості.

У 1954 році на мотоциклі NSU BaummI, розробленому , з двигуном робочим об'ємом 49 см³ та потужність 3,4 к.с. була розвинена швидкість 127 км/год, що стало рекордом для такого класу мотоциклів (для порівняння: рекорд, встановлений у 2013 році, дорівнює 233,3 км/год). У цьому ж класі через рік, у долині солоного озера Бонневіль на мотоциклі BaummII, потужність двигуна якого вже становила 13,5 к.с., була розвинена максимальна швидкість 196 км/год, що знову стало світовим рекордом.

У 1956 році Вільям Герц розігнав мотоцикл NSU, оснащений 1,5 літровим двигуном з нагнітачем, до швидкості 339 км/год.

Список автомобілів NSU

1905 -
1906 -
1907 -

1908 -
1910 -
1911 -
1914 -
1921 -
1923 -
1925 -
1927 -
1958 -
1959 -
- NSU Sport Prinz
1960 -
1961 - NSU Prinz 4
1964 -
1965 -
- NSU 110
1966 -
1967 -
- NSU Ro80
1969 - NSU K70 (випускався як VW K70)

Примітки

Архів преси XX століття — 1908.
d:Track:Q36948990
. zweirad-museum.de (нім.) . Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 19.12.2014.
. spiegel.de (нім.) . Spiegel. 05.09.1956. Архів оригіналу за 18 квітня 2017. Процитовано 19.12.2014.
. elsberg-tuning.dk (англ.) . Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 26.12.2014.
. audi.org.ua (рос.) . Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 24.12.2014.

Джерела

Peter Schönhaar: Beiträge zur Entwicklungsgeschichte der NSU-Motorräder. Band I-V, Selbstverlag, 1983-1984
Peter Schneider: Die NSU-Story – Die Chronik einer Weltmarke, 1. Auflage, Motorbuch Verlag, Stuttgart 1997, .
Peter Schneider: NSU-Automobile 1905-1977, Motorbuch Verlag, Stuttgart 2008, .
Peter Schneider: NSU im Bild – Motorräder seit 1900, 1. Auflage, Motorbuch Verlag, Stuttgart 2000, .
Peter Schneider: NSU-Motorräder, 1900-1966, Typenkompass, Motorbuch Verlag, Stuttgart 2006, .
Peter Schneider: NSU 1873-1984 – Vom Hochrad zum Automobil, 1. Auflage, Motorbuch Verlag, Stuttgart 1985, .
Peter Kirchberg, Thomas Erdmann, Ralph Plagmann: Das Rad der Zeit – Die Geschichte der AUDI AG, 3. Auflage, Stand: 8/00, Hrsg.: AUDI AG Ingolstadt, Verlag Delius Klasing, Bielefeld 2000,
Fr. Herzog: NSU 1873-1923 – Zum 50-jährigen Bestehen der Neckarsulmer Fahrzeugwerke Aktiengesellschaft Neckarsulm, NSU GmbH, Neckarsulm 1923 (Faksimile des Originals vom Januar 1987)
Dieter Herz, Karl Reese: Die NSU Renngeschichte 1904-1956, 1. Auflage, Motorbuch Verlag, Stuttgart 1982, .
Hugo Wilson: Das Lexikon vom Motorrad, Motorbuch-Verlag, Stuttgart 2000, .
Mareike Hieber, Susanne Jauch, Ralph Plagmann, Gerhard Schwinghammer: 100 Jahre Automobilbau Neckarsulm, Hrsg.: AUDI AG – Kommunikation Standort Neckarsulm, Stand: 09/2006
Arthur Westrup: Fahre Prinz und Du bist König. Geschichten aus der NSU-Geschichte. Bielefeld: Delius Klasing 1995, .

Див. також

Auto Union

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: NSU Motorenwerke

nsuprinz.com [ 15 березня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
(англ.)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q43229_citetype_Q65651503_citetype_Q1172284"_data-entity-id="Q36948990">Архів_преси_XX_століття<span_class="wef_low_priority_links">_—_1908.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q36948990]]</div>-1] Архів преси XX століття — 1908.
d:Track:Q36948990

[2] . zweirad-museum.de (нім.) . Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 19.12.2014.

[3] . spiegel.de (нім.) . Spiegel. 05.09.1956. Архів оригіналу за 18 квітня 2017. Процитовано 19.12.2014.

[4] . elsberg-tuning.dk (англ.) . Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 26.12.2014.

[ауді-5] . audi.org.ua (рос.) . Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 24.12.2014.

[1]