Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Юрій Ю рій Льво вич у західній історіографії Ю рій І 1252 1257 21 к

Юрій Львович

Юрій Львович
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Юрій.

Ю́рій Льво́вич (у західній історіографії — Ю́рій І) (1252/1257 — 21 квітня 1308/1315) — король руський (1301—1308/1315), князь белзький (1264—1301), галицький і волинський (1301—1308/1315). Представник дому Романовичів з династії Рюриковичів.

Юрій I Львович
image
Юрій I Львович
Юрій I на печатці
image
image
Прапор
 Король Русі
1301 — 1308/1315
Попередник: Лев I Данилович
Наступник: Лев II Юрійович
Андрій Юрійович
image
Прапор
 Князь белзький
1269 — 1301
Попередник: Лев Данилович
Наступник: Юрій Наримунтович
image
Прапор
 Князь холмський
1269 — 1301
Попередник: Шварно Данилович
Наступник: Данило Острозький
image
Прапор
 Князь галицький
1301 — 1308/1315
Попередник: Лев I Данилович
Наступник: Лев II Юрійович
Андрій Юрійович
image
Прапор
 Князь володимирський
1301 — 1308/1315
Попередник: Лев I Данилович
Наступник: Лев II Юрійович
Андрій Юрійович
 
Народження: 24 квітня 1252 (1258)
Смерть: 21 квітня 1308 (1315)
Рід: Рюриковичі (Романовичі)
Батько: Лев Данилович
Мати: Констанція Угорська
Шлюб: Ксенія (1282—1286)
Євфимія Куявська
Діти: Михайло, Андрій, Лев, Марія, Анастасія

image Медіафайли у Вікісховищі

Старший син галицько-волинського князя Лева I і угорської принцеси Констанції. Онук короля Русі Данила Романовича і угорського короля Бели IV. За життя батька володів Белзом і Холмом. Одружувався двічі: з Ксенією, з донькою тверського князя Ярослава Ярославича (1282—1286), і Євфимією, донькою куявського князя Казимира I, сестрою краківського князя Владислава I Локетка. Спробував відібрати частину Волині у володимирського князя Володимира Васильковича (1288). Очолив державу після смерті батька (1300). Переніс столицю до Володимира, титулувався «королем Русі і князем Володимирії». Підтримував свого швагера краківського князя Владислава I у війнах проти чеського короля Вацлава II. Втратив Люблінську землю. Уклав союз із Тевтонським орденом проти Литви. Ініціював утворення окремої Малоруської (Галицької) митрополії (1303). Відносно мирний період правління вважається останньою добою добробуту Руського королівства.

Біографія

Ранні роки

Перша згадка про Юрія Львовича у Галицько-Волинському літописі належить до 1262 року, коли описується його хрещення у Галичі. Церемонія відбулася, ймовірно, в Успенському соборі міста, який після розорення Софійського собору у Києві, залишався найбільшим храмом Русі. Хрещеним батьком Юрія став литовський князь Войшелк. Під 1277 роком вміщено повідомлення про участь Юрія у поході князів Володимира Васильковича і Мстислава Даниловича на Литву, якого замість себе відправив його батько князь Лев. В 1280 році Юрій бере участь у кампанії Лева в Польщі, котра велась за допомогою монголів. В наступному 1281 році Юрій відправляється до Суздаля на весілля із донькою тверського князя Ярослава Ярославича.

Князь Холмський і Белзький

image
Володіння Юрія Львовича в межах держави Лева на кінець XIII століття

Точних відомостей про те, коли саме Юрій отримав від свого батька Холмську та Белзьку волості, немає. Як правило, початок самостійного княжіння пов'язують із періодом близьким до його одруження. Вперше про власні території Юрій говорить через сім років після нього, як про вже доконаний стан. Крім того, із княжінням Юрія у Холмі можна пов'язувати і ту обставину, що саме там через три роки після весілля, був похований його перший син, котрий помер у дитячому віці.[]

Відповідно до даних Галицько-Волинського літопису, до володінь Юрія належали також найвіддаленіші північні території Волинського князівства Дорогочин та Мельник. 1282 року Юрій, разом із Левом та Мстиславом бере участь у монгольському поході на Угорщину. Наступного 1283 року Юрій разом зі своїм батьком Левом, а також із Володимиром і Мстиславом беруть участь у монгольському нападі під командуванням Телебуги на Польщу.

Взимку 1284 року помирає перший малолітній син Юрія Михайло, котрого поховали у церкві Богородиці в Холмі. Через три роки, Юрій разом з іншими галицько-волинськими князями бере участь у черговому поході Телебуги на Польщу, під час якого Юрій здійснив невдалу спробу захопити Люблін. У 1288 він із батьком Левом здійснили першу спробу захопити Берестя від Володимира Васильковича, у котрого прогресувала важка хвороба. Попри те, що дане місто разом з усією Волинню були заповідані луцькому князю Мстиславу Даниловичу, Юрій займає Берестя та водночас посилає залоги у Кам'янець та Більськ. У відповідь Мстислав пригрозив Юрію втручанням татар, тому невдовзі останній був змушений покинути зайняті раніше землі.

Близько 1293 року монголо-руські війська, скориставшись політичною кризою в Польщі, захоплюють Люблін і долучають місто до земель Львової Русі, очевидно, з огляду на територіальну близькість, як частина уділів Юрія. В цей час помирає Мстислав Данилович, і практично вся Волинська земля переходить до володінь Лева. Ймовірно, в той самий час Берестейська земля також потрапляє до уділів Юрія.[]

Король Русі

Близько 1301 року, під владою Юрія опинилися всі землі Королівства Русі. Виходячи зі збережених автентичних грамот Юрія, столицею держави стало місто Володимир. В цей час, однак, у 1302 році Люблінська земля була відвойована Польщею під керівництвом нового чеського короля Вацлава, давнього супротивника союзного із Юрієм Владислава Локетка, а Закарпаття знову стало частиною Угорщини, в період від 1307 до 1310. Проте, судячи із невеликої кількості документів, які збереглись із часу одноосібного правління Юрія, не дивлячись на ці втрати, Галицько-Волинська держава перебувала у стані миру, переживала розквіт і економічний добробут. Юрій Львович титулував себе «королем Русі, князем Володимирії» (Regis Rusie, Princeps Ladimerie), його держава користувалася добрими міжнародними зв'язками. Фрагмент літопису, що дійшов до нас у складі більш пізньої хроніки зазначає, що Юрій «муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його управи Руська земля тїшилася спокоєм і славилася своїм богацтвом».

Значним досягненням Юрія Львовича стало заснування в 1303 році Галицької митрополії, до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська і Турівська. Митрополичий статус Галича був затверджений грамотою імператора Андроніка II та константинопольського патріарха Атанасія I. У структурі православної церкви новоутворена церковно-адміністративна одиниця отримала 81 місце. Першим галицьким митрополитом став Ніфонт. Однак, Галицька митрополія, створена у часи Юрія, проіснувала не довго. Через два роки, відісланий у Константинополь на поставлення у нові митрополити Петро Ратенський, отримав там титул митрополита Київського, тим самим, стара еклезіальна структура, була знову відновлена, а галицький предстоятель повернувся до статусу єпископа.[]

Від початку XX століття, в історіографії існують суперечки про останній період життя Юрія та дату його смерті. Ці суперечки були спричинені записом у одній із редакцій хроніки Длугоша, в якій вказана дата 1308 рік, як час смерті Юрія. Історики, зокрема М. Грушевський, відзначали походження цього запису із руського першоджерела та, як наслідок, непевність його коректності, оскільки Длугош відомий своїми грубими помилками у перекладі візантійсько-руської хронології «від створення світу» на датування «від Різдва Христового». Разом із тим, литовсько-руські літописи, що також ґрунтуються на давньоруських джерелах, подають більш повну картину останнього періоду життя Юрія І. Стан миру тривав перше десятиліття правління Юрія І — до 1311–1312 років. Саме від того часу між Литвою та Тевтонським орденом розпочинається чергова війна. Тевтонські війська стали здійснювати напади в глибину Литовської території доходячи до Гродна та Новгородка. Держава Юрія, як союзник Ордену, і очевидно у координації із ним, почала здійснювати свої власні атаки на Новгородок та його землі. Вступ Юрія І у війну на боці Ордену, очевидно, був пов'язаний із посиленням литовської присутності на північних кордонах володінь Юрія. На цей час, не лише Гродненська земля знаходилась під литовською владою, вона стала поширюватись і на Мінську землю, таким чином пряма загроза нависла над Підляшшям та загалом всією Волинню, Київщиною та Галичиною. У цей час, із 1314 по 1315 роки, через тривалі зими та слабкий урожай, настав брак продуктів та різкий ріст цін на всі товари. В Королівстві Польському та Руському Королівстві настав голод, за яким наступила епідемія. Військові дії Юрія І проти Литви отримали інший оберт. Поки великий литовський князь Вітень воював з Орденом, його брат (або син) Гедимін здійснив похід на ослаблені голодом та мором руські землі, здобувши Дорогочин та Берестя. В цей час Вітень, провівши успішну кампанію проти Ордену та уклавши із ним перемир'я, помирає, а Гедимін стає, таким чином, його наступником на великокнязівському престолі. Незважаючи на це, Гедимін продовжує наступ на південь, досягає столиці — Володимира та бере його в облогу. В цей час Юрій І, привівши на допомогу монголів, намагається врятувати місто під стінами якого відбувається вирішальний бій. Руська кавалерія не витримує удару литовської піхоти і починає відступати. Попри всі спроби князя відновити стрій та повернути війська, бій закінчується повною поразкою русько-монгольської армії та загибеллю Юрія І. Після бою Гедимін вирушив до Литви на церемонію вступу на великокняжий стіл. Хоча Руське Королівство продовжило існувати, воно втратило Берестейську землю, яка тепер відійшла до Литовської держави.

Королівський титул

Про королівський титул Юрія Львовича свідчить відразу кілька джерел. Крім відомої печаті із написом «короля Руси і князя Володимирії», так його називає хроніст Іоанн із Віктрінґа («Ruthenorum regis filiam»), хроніст монастиря Хейлінґеркройц («rege Ruscie»), Томас Ебендорфер у «Хроніці Австрії» («regi Ruscie»). У «Кельнській всесвітній хроніці» країна Юрія називається «королівством» («regna Ruthenorum»), так само вона називається у записах монаха Альберта (~Штутена). Водночас, немає жодних даних про будь-яких акт коронування Юрія, відповідно до традицій латинської Європи, що передбачала участь папи та його представників. Варто зазначити, що у цей час, королівський титул, а точніше грецька калька з латини у вигляді слова ρήξ (рекс), став використовуватись і у рамках політичної культури Візантії. Зокрема, королем «рексом» названо князя Семена Гордого в одній із грамот імператора Іоанна VI Кантакузена середини XIV століття В такому випадку, королівський титул не потребував спеціального обряду коронації, а був лише іншим словом, яке передавало значення традиційного титулу — «князь». Водночас, розділення на печатці Юрія понять «королівства Русі» і «князівства Володимира», може також вказувати на акцептацію тих маєстатично-топонімічних зворотів, котрі склались у латино-європейському світі у зв'язку з короткотривалим правлінням Арпадів у Галичі в домонгольську добу, або, також, на особливе підкреслення ролі міста Володимира, як найбільш давнього центру влади Руської держави Рюриковичів у регіоні.

Характеристика правління

Зовнішня політика

Мирний характер правління, яким, як заведено вважати, відзначалась епоха Юрія, може бути пов'язаний як із його особистими якостями, так із винятково сприятливою зовнішньополітичною кон'юнктурою, котра склалася на той час навколо Галицько-Волинської Русі. Основний чинник міжнародного та внутрішнього життя — Золота Орда тоді переживала правління хана Тохти, перебування якого на ханському престолі майже повністю збіглось із періодом княжіння Юрія. У 1300 році Тохта перемагає беклярбека Ногая, який з 1270 року правив у Північному Причорномор'ї. В цей самий час (найпізніше на наступний рік) Юрій наслідує своєму батьку Леву. Смерть Тохти датується 1312 роком, за два роки до загибелі Юрія (відповідно до пізньої дати його смерті). Від часу перемоги над Ногаєм і до кінця свого правління Тохта був зосереджений, в основному, справами пов'язаними з Азербайджаном і боротьбою з італійцями у Криму. Наступний ключовий сусід Галицько-Волинської держави — (Угорське королівство), якраз у перший рік правління Юрія увійшло у, майже, двадцятирічний період боротьби за спадщину династії Арпадів, останній представник якої Андрій III помер у 1301 році. З початком правління Юрія також збіглась активна фаза внутрішньої боротьби у Польщі, пов'язаної із коронацією на польський престол чеського короля Вацлава II та втечі за кордон Владислава Локєтка — обидві події відбулись у 1300 році. Після цього в Польщі почався період тривалої боротьби за владу між різними претендентами, котра завершилася лише в 1314 році утвердженням влади Локєтка, що теж збіглось у часі зі смертю Юрія. Міцніюча Литовська держава на чолі із Вітенем була зайнята війною із Тевтонським орденом; фактично, на кожен рік правління Юрія припадав, принаймні, один литовський похід на Захід. Зовнішньополітична діяльність Юрія характерна переглядом тих зв'язків, котрі склалися в епоху Лева. Якщо раніше Лев виступав у ролі союзника чеського короля Вацлава II, що у 1300 році став одночасно і королем Польщі, то Юрій, навпаки, підтримував суперника Вацлава — князя Владислава Локєтка. Союз Лева із Вацлавом, давав можливість, по-суті, поділити між ними Сандомирське князівство, внаслідок чого до Русі відійшла Люблінська земля. Переорієнтація політики Юрія могла мати пояснення як у родинних зв'язках (його жінка була сестрою Локетка), так і побоюваннями отримати надто сильного сусіда на Заході в особі Вацлава II, який володів двома королівствами, а його син Вацлав III, на той час, успішно боровся за владу в Угорщині. Подальші успіхи чехів могли б у майбутньому створити серйозні загрози, передовсім для Галичини, яка була давнім об'єктом претензій угорських королів. Крім того, варто зазначити, що Вацлав II був внуком Ростислава Чернігівського — колишнього суперника Романовичів за владу в Галичині. Розрив союзу із Чехією, відбився й у політиці Юрія щодо боротьби за владу в Угорщині, після смерті останнього Арпадовича. Серед трьох претендентів — Вацлава III, Карла Роберта Сицилійського та Отто III Баварського, Юрій підтримав останнього. Відповідно до тогочасних джерел, Отто перебуває на Русі у 1308 році, після свого повернення з полону в Угорщині де отримує прихильний прийом Юрія який і сприяв його визволенню.

Внутрішня політика

Головною внутрішньополітичною подією пов'язаною із правлінням Юрія Львовича можна вважати утворення окремої Галицької митрополії. Після монгольського завоювання більша частина Русі: як Київщина так і Залісся (Суздальщина), опинились у прямій залежності від ординських ханів та були включені у їхню систему регулювання релігійних відносин. До складу цієї системи були включені також і предстоятелі Руської церкви — Київські митрополити, які стали селитись у Володимирі Заліському — князям якого в Орді видавали ярлик на велике княжіння і які, у рамках монгольського правління, займали провідний статус. У результаті, ті руські землі, які не входили у сферу безпосереднього монгольського правління — Галицько-Волинське князівство та коло-литовські землі (Гродненське, Мінське князівства), опинились у становищі еклезіального вакууму. Вже 1291 та 1300 роками датується початок існування Литовської митрополії із центром у Новгородку. В цих обставинах, Юрій робить кроки до утвердження власної митрополії, центром якої стає Галич. Хоча в післямонгольський період головними княжими резиденціями були Холм, Львів та Володимир, Галич, очевидно, зберігав важливе сакрально-символічне значення, про що свідчить, наприклад, обряд хрещення самого Юрія, проведений у Галичі вже у післямонгольський період, коли він втратив значення політичного центру. Крім того, чинниками вибору саме його як центру нової митрополії могли бути наявність тут одного із найбільших храмів Русі — Успенського собору, а також традиційно тісні зв'язки Галича із Константинополем. У 1302(3)[] році з'являються відомості про висвячення константинопольським патріархом Атанасієм І, першого галицького митрополита Ніфонта період предстоятельства якого тривав, однак, досить коротко. Такий крок Константинополя був досить не типовий для Візантійської політики того часу, яка була спрямована на союз із Ордою та використання Київської митрополії як засобу для його функціонування та зміцнення. Тому висвячення Ніфонта свідчить про значний успіх Юрія у галицько-волинській дипломатії, шляхи досягнення якого досі залишаються невідомими. Після смерті Ніфонта Юрій зробив ще один крок для зміцнення внутрішньої безпеки своєї держави відправивши на поставлення у Константинополь місцевого руського монаха Петра. Отже, вдруге (після кандидата Данила Галицького — Кирила III) в історії Руської церкви митрополичу кафедру повинен був, канонічним чином, посісти не грек, а русин. Хоча подальші події розійшлись із початковими намірами Юрія, монополія греків в управлінні Руською митрополією, що тривала з часів Хрещення Русі, була ослаблена. В історичній літературі, поставлення Петра на митрополита Київського із резиденцією у Володимирі Заліському, часто сприймається як невдача Юрія, однак, таке тлумачення цього історичного епізоду, пов'язане із пізнішою літературою про Петра, створеною у Москві та позначеною московським патріотизмом. Немає ніяких даних про те що Петро, бувши предстоятелем, діяв всупереч інтересам Юрія, чи церковним справам Галицько-Волинської Русі, хоча, був у повній згоді із монгольським правлінням та політикою ханів Тохти та Узбека[].

Будівельна діяльність

Дані про будівельну діяльність Юрія Львовича базуються на непевному історичному матеріалі, та мають приблизний характер. Найбільш давньою є традиція пов'язувати із його ініціативою спорудження львівського храму святого Юрія котрий, згодом, став головним катедральним собором Галичини. Є два варіанти причетності Юрія до будівництва цієї споруди: як результат його одноосібної діяльності, або як храм споруджений на його честь батьком Левом — будівничим Львова.

З діяльністю Юрія пов'язують також будівництво церкви апостолів Петра і Павла у Львові, котра згодом, у часи угорського управління Галичиною, була передана католицькому ордену домініканців, та стала основою розвитку їхнього монастирського комплексу. Відповідно до аналізу окремих джерел, львівський історик І. Мицько висунув гіпотезу про те, що побудована Юрієм церква Петра і Павла у Львові, пов'язана з тісною співпрацею князя із митрополитом Петром Ратенським і функціонувала як його митрополича катедра.

На основі середньовічного джерела початку XIV під назвою «Книга знань про всі королівства, землі і володіння, які є у світі» де описується королівство Лева (Leon) із головним центром у Львові, ряд вчених запропонували розглядати епоху Юрія як період не лише будівництва окремих споруд, але також і розширення та розбудови всього нового столичного міста загалом.

  • image
    Фундаменти первісної церкви св. Юра у Львові
  • image
    Церква Юра у Львові, фото 2013 року.
  • image
    Церква Петра і Павла як домініканський пресбітеріум
  • image
    Домініканський собор з півночі, де розташовувалася церква Петра і Павла.

Сім'я

Докладніше: Романовичі

Вшанування пам'яті

  • На честь нього названа Благодійна громадська фундація імені Короля Юрія[].

Зауваги

  1. Відповідно до даних Галицько-волинського літопису
  2. З цією картиною була згідна ціла низка провідних спеціалістів з історії Галицько-Волинського князівства, зокрема Антонович, Стаднїцкий, Шараневич, Дашкевич, Андріяшів, Ржежабек, Іванів, Кордуба
  3. Тут мається на увазі правління в Галичі угорських королевичів Коломана 1214–1219, та Андрія 1227–1230, 1232–1233, з титулами «короля Галичини та Володимирії»
  4. Відхід Лева до монастиря, з одного боку, та зміна татарської влади після смерті Ногая — з іншого боку, можуть бути пов’язаними подіями. Лев як давній союзник (і можливо васал) Ногая більше не вписувався у політичну конструкцію, означену перемогою Тохти — ногаєвого ворога.
  5. за В. Січинським
  6. за М.Ґруневеґом

Примітки

  1. Котляр М. Юрій Львович // Енциклопедія історії України… Т. 10. С. 706.
  2. Грушевскій М. Илюстрированная исторія Украины. — С-П. : Просвѣщение, 1913. — С. 120.
  3. Крип'якевич І. Історія України / Відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б.3. Якимович — Львів : Світ, 1990. — С. 83.
  4. Аркас М. Історія України-Русі. Друге видання. — Краків : Накладом О. Аркасової, 1912. — С. 83.
  5. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стб. 859
  6. ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 876
  7. ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 881
  8. ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 884
  9. ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 888
  10. ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 891
  11. ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 929—930
  12. Войтович Л. Лев Данилович: «князь думен и хоробор на рати» чи «безчесний князь»? // Україна в Центрально-Східній Європі. — 2013. — Вип. 12-13. — С. 184.
  13. Шараневич І. Исторія Галицко-Володимирской Руси, от найдавнѣйшихъ временъ до року 1453. Львовъ: Печатня Ставропигійского института, 1863. — С. 119.
  14. Kojałowicz A. (1650) Historiae Lithuanae pars prior, de rebus Lithuanorum ante susceptam Christianam religionem conjunctionemque… cum regno Poloniae, Wilnae, P. 224
  15. Шараневич І. -С.123
  16. Войтович Л. (2001) Юрій Львович та його політика. Галичина та Волинь у добу середньовіччя, до 800-річчя із дня народження Данила Галицького, Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'яквича НАН України, — С.75
  17. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том III. Розділ I. Стор. 7
  18. Geizer H. (1900) Ungedrückte und ungenügend veröffentlichte Texte der Notitiae episcopatum. München, Akademie der Wissenschaften, Hist., l, Abhandlungen, XXI, Bd. Ill, ABTH p. 599.
  19. Miklošich F., Müller I. (1860) Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. Vol. I. Vindobonnae. Akt CCCXVIII, P. 577.
  20. Войтович Л. Юрій Львович та його політика. — С. 76–77
  21. Długosz J. (1869) Opera omnia, ed. Przezdziecki A., Polkowski I, P. Żegota, T.12, Cracoviae: «Czas» F. Klurzycki, — P. 39
  22. Грушевський М. Історія України-Руси. Том III. Примітки. Стор. 1, Примітка 10
  23. Антоновичъ В. (1878) Очеркъ истории Велакого княжества Литовскаго до половины XV столѣтия. Выпускъ І, Киевъ: В университетской типографіи, — С. 58
  24. Stryjkowskiego Kronika. Kseiga XI str. 247
  25. Филевич И. (1899) Борьба Польши и Литвы-Руси за галицко-владімирское наслҍдіе, С.-Петербургъ, — С. 42
  26. Шебульдо Ф. (1987) Земли Юго-Западной Руси в составе Великого Княжества Литовского, Киев: Наукова думка. — С. 5
  27. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. — М.-Л., 1950. — С. 85-96
  28. Шараневич І. — С. 127.
  29. Johannes Victoriensis (1909) Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum ex monumentis Germaniae historicis separatim editi, ed. F. Schneider Impensis bibliopolii Hahniani, Т.І Libri I—III. — P. 373
  30. Wattenbach W. (1851) Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. T. 9. Hannoverae. — P. 559
  31. Ebendorfer Thomas (1967) Chronica Austriae; Hrsg. A. Lhotsky ; MGH. SS rer. Germ. N.S. T. XIII. Berlin, Zürich, — S. 205
  32. R. Sprandel hrsg. (1991) Die Kölner Weltchronik 1273/1278–1376, Monumenta Germaniae Historica. Scriptores rerum Germanicarum. Nova series. T. 15. München, — P. 65
  33. R. Sprandel hrsg. (1994) Die Weltchronik des Mönchs Albert 1273/1277–1454/56, Monumenta Germanie Historica. Scriptores rerum Germanicarum. Nova series. — T. 17. — München: Monumenta Germaniae Historica, — S. 211
  34. Русская историческая библиотека издаваемая археографическую комиссиею (1880) Т.6., Памятники древнерусского канонического права. Ч.1., Памятники русского канонического права XIII—XV вв. сохранившиеся в греческом подлиннике, С-Пб. — С. 25-30
  35. Соловьев А. В. Византийское имя России // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 142
  36. Baybars al-Mansuri al-Dawadar (1998) Zubdat al-fikra fi ta rikh al-hijra. History of the Warly Mamluk Period; Berlin: Klaus-Schwarz-Vlg, — Р. 355
  37. Войтович Л. (1996) Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII — XVI століттях, — Львів, — С. 106
  38. Зашкільняк Л., Крикун М. (2002) Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів: — Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, — C. 63
  39. Gudavičius, Edvardas; Rokas Varakauskas (2004). «Vytenis». In Vytautas Spečiūnas. Lietuvos valdovai (XIII—XVIII a.): enciklopedinis žinynas (in Lithuanian). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. P. 32–33
  40. Исаевич Д. (1989) Галицко-Волынское княжество в конце XIII — начале XIV веков; Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования, 1987. — C. 72
  41. Włodarsky B. (1966) Polska i Rus 1194—1340. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, — S. 229
  42. Кійко В. (2007) Військово-політична діяльність галицько-волинських князів у другій половині XIII — на початку XIV ст., Вісник НУ"ЛП" № 584, Львів: Видавництво НУ"ЛП", — С. 35
  43. Грушевський М. Історія України-Руси. Том III. Розділ I. — С. 7.
  44. Annales Osterhovenses / Letopisy osterhofenské(1966) Magnae Moraviae fontes historici, Vyd. 1. Pragae: Státní pedagogické nakladatelství, — P. 555
  45. Andreas presbyter Ratisbonensis (1918) Cronica de principibus terrae Bavarorum Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum Edd. Leidinger, Bayerische Chroniken des XIV Jahrhunderts, Hannover; — P. 151
  46. Ottokars Österreichische Reimchronik (1893) Monumenta Germaniae Historica. Deutsche Chroniken, Deutsche Chroniken 5, Hannover: IBH, P. 1154—1155
  47. Паршин И. (2012) Король Юрий Львович на страницах западноевропейских хроник. Русин № 4(30), Кишинев. — С. 78
  48. Gelzer H. (1900) Ungedruckte und ungenugend veroffentlichte Texte der Notitiae Episcopatuum, ein Beitrag zur byzantinischen Kirchen — und Verwaltungsgeschichte, Munchen: Akademie der Wissenschaften, Hist., l, Abhandlungen, XXI Bd. III, ABTH
  49. Павлов А. (1894) О начале Галицкой и Литовской митрополий и о первых тамошних митрополитах по византийским документальным источникам XIV в. 40 стр., Русское обозрение. кн. 5 (май). с. 236—241
  50. Miklošich F., Müller I. (1860) Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. Vol. I. Vindobonnae, Akt CCCXVIII, P. 577.
  51. Карташев А. (1959) Очерки по истории Русской Церкви. Том 1, Париж: YMSA-PRESS, — С. 297
  52. Крип'якевич І. (1991) Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, — С. 123 с.
  53. Диба Ю. (1991) Загадки Святоюрської гори (міф та реальність), Вісник НТШ, Ч. 39, Львів: НТШ. — С. 16
  54. Wielądko W. (1794) Heraldyka, czyli opisanie herbów, w jakim który jest kształcie, oraz familie rodowitej szlachty polskiej i W.X. Litewskiego z ich herbami. t. 3 Warszawa, -S. 415
  55. Мицько І. (2014) Львівська українська катедральна церква святих Петра і Павла, Збруч Відвідано:31.10.2018
  56. Barąncz S. (1859) Rys dziejów zakonu kaznodziejskiego w Polsce. T.2. Lwów, — S.443
  57. Мицько І. (2013) Свята ікона Петра РатенськогоВідвідано:1.11.2018
  58. Климкевич Р. (1954) Львів і Україна в найдавнішому геральдичному творі, Київ. — Філадельфія, № 4. — С. 178—183
  59. Книш Я. (2006) Столичне місто короля Юрія та його спадкоємців, Історія Львова. У трьох томах. 1256—1772. — Львів: — С. 59
  60. Giejsztor A. (1965) Polska w «El libro del Consoscimiento» z połowy XIV wieku. Przegląd historyczny. Warszawa, T. 56, Zesz. 3. — S. 400—406
  61. Войтович Л. Юрій Львович та його політика. — С. 73

Джерела

Посилання

  • Юрій Львович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.347
  • Юрій I // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2112. — 1000 екз.
Попередник
Лев I Данилович 		image Король Русі
1301-1308/1315 		image Наступник
Лев II Юрійович
Андрій Юрійович
Попередник
Лев Данилович 		image Князь белзький
1269-1301 		image Наступник
Юрій Наримунтович
Попередник
Шварно Данилович 		image Князь холмський
1269-1301 		image Наступник
Данило Острозький
Попередник
Лев I Данилович 		image Князь галицький
1301-1308/1315 		image Наступник
Лев II Юрійович
Андрій Юрійович
Попередник
Лев I Данилович 		image Князь володимирський
1301-1308/1315 		image Наступник
Лев II Юрійович
Андрій Юрійович

image Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юрій Львович

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Yurij Yu rij Lvo vich u zahidnij istoriografiyi Yu rij I 1252 1257 21 kvitnya 1308 1315 korol ruskij 1301 1308 1315 knyaz belzkij 1264 1301 galickij i volinskij 1301 1308 1315 Predstavnik domu Romanovichiv z dinastiyi Ryurikovichiv Yurij I LvovichYurij I LvovichYurij I na pechatciPrapor Korol Rusi1301 1308 1315Poperednik Lev I DanilovichNastupnik Lev II Yurijovich Andrij YurijovichPrapor Knyaz belzkij1269 1301Poperednik Lev DanilovichNastupnik Yurij NarimuntovichPrapor Knyaz holmskij1269 1301Poperednik Shvarno DanilovichNastupnik Danilo OstrozkijPrapor Knyaz galickij1301 1308 1315Poperednik Lev I DanilovichNastupnik Lev II Yurijovich Andrij YurijovichPrapor Knyaz volodimirskij1301 1308 1315Poperednik Lev I DanilovichNastupnik Lev II Yurijovich Andrij Yurijovich Narodzhennya 24 kvitnya 1252 1258 Smert 21 kvitnya 1308 1315 Rid Ryurikovichi Romanovichi Batko Lev DanilovichMati Konstanciya UgorskaShlyub Kseniya 1282 1286 Yevfimiya KuyavskaDiti Mihajlo Andrij Lev Mariya Anastasiya Mediafajli b u Vikishovishi Starshij sin galicko volinskogo knyazya Leva I i ugorskoyi princesi Konstanciyi Onuk korolya Rusi Danila Romanovicha i ugorskogo korolya Beli IV Za zhittya batka volodiv Belzom i Holmom Odruzhuvavsya dvichi z Kseniyeyu z donkoyu tverskogo knyazya Yaroslava Yaroslavicha 1282 1286 i Yevfimiyeyu donkoyu kuyavskogo knyazya Kazimira I sestroyu krakivskogo knyazya Vladislava I Loketka Sprobuvav vidibrati chastinu Volini u volodimirskogo knyazya Volodimira Vasilkovicha 1288 Ocholiv derzhavu pislya smerti batka 1300 Perenis stolicyu do Volodimira tituluvavsya korolem Rusi i knyazem Volodimiriyi Pidtrimuvav svogo shvagera krakivskogo knyazya Vladislava I u vijnah proti cheskogo korolya Vaclava II Vtrativ Lyublinsku zemlyu Uklav soyuz iz Tevtonskim ordenom proti Litvi Iniciyuvav utvorennya okremoyi Maloruskoyi Galickoyi mitropoliyi 1303 Vidnosno mirnij period pravlinnya vvazhayetsya ostannoyu doboyu dobrobutu Ruskogo korolivstva BiografiyaRanni roki Persha zgadka pro Yuriya Lvovicha u Galicko Volinskomu litopisi nalezhit do 1262 roku koli opisuyetsya jogo hreshennya u Galichi Ceremoniya vidbulasya jmovirno v Uspenskomu sobori mista yakij pislya rozorennya Sofijskogo soboru u Kiyevi zalishavsya najbilshim hramom Rusi Hreshenim batkom Yuriya stav litovskij knyaz Vojshelk Pid 1277 rokom vmisheno povidomlennya pro uchast Yuriya u pohodi knyaziv Volodimira Vasilkovicha i Mstislava Danilovicha na Litvu yakogo zamist sebe vidpraviv jogo batko knyaz Lev V 1280 roci Yurij bere uchast u kampaniyi Leva v Polshi kotra velas za dopomogoyu mongoliv V nastupnomu 1281 roci Yurij vidpravlyayetsya do Suzdalya na vesillya iz donkoyu tverskogo knyazya Yaroslava Yaroslavicha Knyaz Holmskij i Belzkij Volodinnya Yuriya Lvovicha v mezhah derzhavi Leva na kinec XIII stolittya Tochnih vidomostej pro te koli same Yurij otrimav vid svogo batka Holmsku ta Belzku volosti nemaye Yak pravilo pochatok samostijnogo knyazhinnya pov yazuyut iz periodom blizkim do jogo odruzhennya Vpershe pro vlasni teritoriyi Yurij govorit cherez sim rokiv pislya nogo yak pro vzhe dokonanij stan Krim togo iz knyazhinnyam Yuriya u Holmi mozhna pov yazuvati i tu obstavinu sho same tam cherez tri roki pislya vesillya buv pohovanij jogo pershij sin kotrij pomer u dityachomu vici dzherelo Vidpovidno do danih Galicko Volinskogo litopisu do volodin Yuriya nalezhali takozh najviddalenishi pivnichni teritoriyi Volinskogo knyazivstva Dorogochin ta Melnik 1282 roku Yurij razom iz Levom ta Mstislavom bere uchast u mongolskomu pohodi na Ugorshinu Nastupnogo 1283 roku Yurij razom zi svoyim batkom Levom a takozh iz Volodimirom i Mstislavom berut uchast u mongolskomu napadi pid komanduvannyam Telebugi na Polshu Vzimku 1284 roku pomiraye pershij malolitnij sin Yuriya Mihajlo kotrogo pohovali u cerkvi Bogorodici v Holmi Cherez tri roki Yurij razom z inshimi galicko volinskimi knyazyami bere uchast u chergovomu pohodi Telebugi na Polshu pid chas yakogo Yurij zdijsniv nevdalu sprobu zahopiti Lyublin U 1288 vin iz batkom Levom zdijsnili pershu sprobu zahopiti Berestya vid Volodimira Vasilkovicha u kotrogo progresuvala vazhka hvoroba Popri te sho dane misto razom z usiyeyu Volinnyu buli zapovidani luckomu knyazyu Mstislavu Danilovichu Yurij zajmaye Berestya ta vodnochas posilaye zalogi u Kam yanec ta Bilsk U vidpovid Mstislav prigroziv Yuriyu vtruchannyam tatar tomu nevdovzi ostannij buv zmushenij pokinuti zajnyati ranishe zemli Blizko 1293 roku mongolo ruski vijska skoristavshis politichnoyu krizoyu v Polshi zahoplyuyut Lyublin i doluchayut misto do zemel Lvovoyi Rusi ochevidno z oglyadu na teritorialnu blizkist yak chastina udiliv Yuriya V cej chas pomiraye Mstislav Danilovich i praktichno vsya Volinska zemlya perehodit do volodin Leva Jmovirno v toj samij chas Berestejska zemlya takozh potraplyaye do udiliv Yuriya dzherelo Korol Rusi Blizko 1301 roku pid vladoyu Yuriya opinilisya vsi zemli Korolivstva Rusi Vihodyachi zi zberezhenih avtentichnih gramot Yuriya stoliceyu derzhavi stalo misto Volodimir V cej chas odnak u 1302 roci Lyublinska zemlya bula vidvojovana Polsheyu pid kerivnictvom novogo cheskogo korolya Vaclava davnogo suprotivnika soyuznogo iz Yuriyem Vladislava Loketka a Zakarpattya znovu stalo chastinoyu Ugorshini v period vid 1307 do 1310 Prote sudyachi iz nevelikoyi kilkosti dokumentiv yaki zbereglis iz chasu odnoosibnogo pravlinnya Yuriya ne divlyachis na ci vtrati Galicko Volinska derzhava perebuvala u stani miru perezhivala rozkvit i ekonomichnij dobrobut Yurij Lvovich tituluvav sebe korolem Rusi knyazem Volodimiriyi Regis Rusie Princeps Ladimerie jogo derzhava koristuvalasya dobrimi mizhnarodnimi zv yazkami Fragment litopisu sho dijshov do nas u skladi bilsh piznoyi hroniki zaznachaye sho Yurij muzh mudrij laskavij i dlya duhovenstva shedrij za jogo upravi Ruska zemlya tyishilasya spokoyem i slavilasya svoyim bogactvom Znachnim dosyagnennyam Yuriya Lvovicha stalo zasnuvannya v 1303 roci Galickoyi mitropoliyi do skladu yakoyi uvijshli yeparhiyi Galicka Volodimirska Peremiska Lucka Holmska i Turivska Mitropolichij status Galicha buv zatverdzhenij gramotoyu imperatora Andronika II ta konstantinopolskogo patriarha Atanasiya I U strukturi pravoslavnoyi cerkvi novoutvorena cerkovno administrativna odinicya otrimala 81 misce Pershim galickim mitropolitom stav Nifont Odnak Galicka mitropoliya stvorena u chasi Yuriya proisnuvala ne dovgo Cherez dva roki vidislanij u Konstantinopol na postavlennya u novi mitropoliti Petro Ratenskij otrimav tam titul mitropolita Kiyivskogo tim samim stara eklezialna struktura bula znovu vidnovlena a galickij predstoyatel povernuvsya do statusu yepiskopa dzherelo Vid pochatku XX stolittya v istoriografiyi isnuyut superechki pro ostannij period zhittya Yuriya ta datu jogo smerti Ci superechki buli sprichineni zapisom u odnij iz redakcij hroniki Dlugosha v yakij vkazana data 1308 rik yak chas smerti Yuriya Istoriki zokrema M Grushevskij vidznachali pohodzhennya cogo zapisu iz ruskogo pershodzherela ta yak naslidok nepevnist jogo korektnosti oskilki Dlugosh vidomij svoyimi grubimi pomilkami u perekladi vizantijsko ruskoyi hronologiyi vid stvorennya svitu na datuvannya vid Rizdva Hristovogo Razom iz tim litovsko ruski litopisi sho takozh gruntuyutsya na davnoruskih dzherelah podayut bilsh povnu kartinu ostannogo periodu zhittya Yuriya I Stan miru trivav pershe desyatilittya pravlinnya Yuriya I do 1311 1312 rokiv Same vid togo chasu mizh Litvoyu ta Tevtonskim ordenom rozpochinayetsya chergova vijna Tevtonski vijska stali zdijsnyuvati napadi v glibinu Litovskoyi teritoriyi dohodyachi do Grodna ta Novgorodka Derzhava Yuriya yak soyuznik Ordenu i ochevidno u koordinaciyi iz nim pochala zdijsnyuvati svoyi vlasni ataki na Novgorodok ta jogo zemli Vstup Yuriya I u vijnu na boci Ordenu ochevidno buv pov yazanij iz posilennyam litovskoyi prisutnosti na pivnichnih kordonah volodin Yuriya Na cej chas ne lishe Grodnenska zemlya znahodilas pid litovskoyu vladoyu vona stala poshiryuvatis i na Minsku zemlyu takim chinom pryama zagroza navisla nad Pidlyashshyam ta zagalom vsiyeyu Volinnyu Kiyivshinoyu ta Galichinoyu U cej chas iz 1314 po 1315 roki cherez trivali zimi ta slabkij urozhaj nastav brak produktiv ta rizkij rist cin na vsi tovari V Korolivstvi Polskomu ta Ruskomu Korolivstvi nastav golod za yakim nastupila epidemiya Vijskovi diyi Yuriya I proti Litvi otrimali inshij obert Poki velikij litovskij knyaz Viten voyuvav z Ordenom jogo brat abo sin Gedimin zdijsniv pohid na oslableni golodom ta morom ruski zemli zdobuvshi Dorogochin ta Berestya V cej chas Viten provivshi uspishnu kampaniyu proti Ordenu ta uklavshi iz nim peremir ya pomiraye a Gedimin staye takim chinom jogo nastupnikom na velikoknyazivskomu prestoli Nezvazhayuchi na ce Gedimin prodovzhuye nastup na pivden dosyagaye stolici Volodimira ta bere jogo v oblogu V cej chas Yurij I privivshi na dopomogu mongoliv namagayetsya vryatuvati misto pid stinami yakogo vidbuvayetsya virishalnij bij Ruska kavaleriya ne vitrimuye udaru litovskoyi pihoti i pochinaye vidstupati Popri vsi sprobi knyazya vidnoviti strij ta povernuti vijska bij zakinchuyetsya povnoyu porazkoyu rusko mongolskoyi armiyi ta zagibellyu Yuriya I Pislya boyu Gedimin virushiv do Litvi na ceremoniyu vstupu na velikoknyazhij stil Hocha Ruske Korolivstvo prodovzhilo isnuvati vono vtratilo Berestejsku zemlyu yaka teper vidijshla do Litovskoyi derzhavi Korolivskij titulPro korolivskij titul Yuriya Lvovicha svidchit vidrazu kilka dzherel Krim vidomoyi pechati iz napisom korolya Rusi i knyazya Volodimiriyi tak jogo nazivaye hronist Ioann iz Viktringa Ruthenorum regis filiam hronist monastirya Hejlingerkrojc rege Ruscie Tomas Ebendorfer u Hronici Avstriyi regi Ruscie U Kelnskij vsesvitnij hronici krayina Yuriya nazivayetsya korolivstvom regna Ruthenorum tak samo vona nazivayetsya u zapisah monaha Alberta Shtutena Vodnochas nemaye zhodnih danih pro bud yakih akt koronuvannya Yuriya vidpovidno do tradicij latinskoyi Yevropi sho peredbachala uchast papi ta jogo predstavnikiv Varto zaznachiti sho u cej chas korolivskij titul a tochnishe grecka kalka z latini u viglyadi slova rh3 reks stav vikoristovuvatis i u ramkah politichnoyi kulturi Vizantiyi Zokrema korolem reksom nazvano knyazya Semena Gordogo v odnij iz gramot imperatora Ioanna VI Kantakuzena seredini XIV stolittya V takomu vipadku korolivskij titul ne potrebuvav specialnogo obryadu koronaciyi a buv lishe inshim slovom yake peredavalo znachennya tradicijnogo titulu knyaz Vodnochas rozdilennya na pechatci Yuriya ponyat korolivstva Rusi i knyazivstva Volodimira mozhe takozh vkazuvati na akceptaciyu tih mayestatichno toponimichnih zvorotiv kotri sklalis u latino yevropejskomu sviti u zv yazku z korotkotrivalim pravlinnyam Arpadiv u Galichi v domongolsku dobu abo takozh na osoblive pidkreslennya roli mista Volodimira yak najbilsh davnogo centru vladi Ruskoyi derzhavi Ryurikovichiv u regioni Harakteristika pravlinnyaZovnishnya politika Mirnij harakter pravlinnya yakim yak zavedeno vvazhati vidznachalas epoha Yuriya mozhe buti pov yazanij yak iz jogo osobistimi yakostyami tak iz vinyatkovo spriyatlivoyu zovnishnopolitichnoyu kon yunkturoyu kotra sklalasya na toj chas navkolo Galicko Volinskoyi Rusi Osnovnij chinnik mizhnarodnogo ta vnutrishnogo zhittya Zolota Orda todi perezhivala pravlinnya hana Tohti perebuvannya yakogo na hanskomu prestoli majzhe povnistyu zbiglos iz periodom knyazhinnya Yuriya U 1300 roci Tohta peremagaye beklyarbeka Nogaya yakij z 1270 roku praviv u Pivnichnomu Prichornomor yi V cej samij chas najpiznishe na nastupnij rik Yurij nasliduye svoyemu batku Levu Smert Tohti datuyetsya 1312 rokom za dva roki do zagibeli Yuriya vidpovidno do piznoyi dati jogo smerti Vid chasu peremogi nad Nogayem i do kincya svogo pravlinnya Tohta buv zoseredzhenij v osnovnomu spravami pov yazanimi z Azerbajdzhanom i borotboyu z italijcyami u Krimu Nastupnij klyuchovij susid Galicko Volinskoyi derzhavi Ugorske korolivstvo yakraz u pershij rik pravlinnya Yuriya uvijshlo u majzhe dvadcyatirichnij period borotbi za spadshinu dinastiyi Arpadiv ostannij predstavnik yakoyi Andrij III pomer u 1301 roci Z pochatkom pravlinnya Yuriya takozh zbiglas aktivna faza vnutrishnoyi borotbi u Polshi pov yazanoyi iz koronaciyeyu na polskij prestol cheskogo korolya Vaclava II ta vtechi za kordon Vladislava Lokyetka obidvi podiyi vidbulis u 1300 roci Pislya cogo v Polshi pochavsya period trivaloyi borotbi za vladu mizh riznimi pretendentami kotra zavershilasya lishe v 1314 roci utverdzhennyam vladi Lokyetka sho tezh zbiglos u chasi zi smertyu Yuriya Micniyucha Litovska derzhava na choli iz Vitenem bula zajnyata vijnoyu iz Tevtonskim ordenom faktichno na kozhen rik pravlinnya Yuriya pripadav prinajmni odin litovskij pohid na Zahid Zovnishnopolitichna diyalnist Yuriya harakterna pereglyadom tih zv yazkiv kotri sklalisya v epohu Leva Yaksho ranishe Lev vistupav u roli soyuznika cheskogo korolya Vaclava II sho u 1300 roci stav odnochasno i korolem Polshi to Yurij navpaki pidtrimuvav supernika Vaclava knyazya Vladislava Lokyetka Soyuz Leva iz Vaclavom davav mozhlivist po suti podiliti mizh nimi Sandomirske knyazivstvo vnaslidok chogo do Rusi vidijshla Lyublinska zemlya Pereoriyentaciya politiki Yuriya mogla mati poyasnennya yak u rodinnih zv yazkah jogo zhinka bula sestroyu Loketka tak i poboyuvannyami otrimati nadto silnogo susida na Zahodi v osobi Vaclava II yakij volodiv dvoma korolivstvami a jogo sin Vaclav III na toj chas uspishno borovsya za vladu v Ugorshini Podalshi uspihi chehiv mogli b u majbutnomu stvoriti serjozni zagrozi peredovsim dlya Galichini yaka bula davnim ob yektom pretenzij ugorskih koroliv Krim togo varto zaznachiti sho Vaclav II buv vnukom Rostislava Chernigivskogo kolishnogo supernika Romanovichiv za vladu v Galichini Rozriv soyuzu iz Chehiyeyu vidbivsya j u politici Yuriya shodo borotbi za vladu v Ugorshini pislya smerti ostannogo Arpadovicha Sered troh pretendentiv Vaclava III Karla Roberta Sicilijskogo ta Otto III Bavarskogo Yurij pidtrimav ostannogo Vidpovidno do togochasnih dzherel Otto perebuvaye na Rusi u 1308 roci pislya svogo povernennya z polonu v Ugorshini de otrimuye prihilnij prijom Yuriya yakij i spriyav jogo vizvolennyu Vnutrishnya politika Golovnoyu vnutrishnopolitichnoyu podiyeyu pov yazanoyu iz pravlinnyam Yuriya Lvovicha mozhna vvazhati utvorennya okremoyi Galickoyi mitropoliyi Pislya mongolskogo zavoyuvannya bilsha chastina Rusi yak Kiyivshina tak i Zalissya Suzdalshina opinilis u pryamij zalezhnosti vid ordinskih haniv ta buli vklyucheni u yihnyu sistemu regulyuvannya religijnih vidnosin Do skladu ciyeyi sistemi buli vklyucheni takozh i predstoyateli Ruskoyi cerkvi Kiyivski mitropoliti yaki stali selitis u Volodimiri Zaliskomu knyazyam yakogo v Ordi vidavali yarlik na velike knyazhinnya i yaki u ramkah mongolskogo pravlinnya zajmali providnij status U rezultati ti ruski zemli yaki ne vhodili u sferu bezposerednogo mongolskogo pravlinnya Galicko Volinske knyazivstvo ta kolo litovski zemli Grodnenske Minske knyazivstva opinilis u stanovishi eklezialnogo vakuumu Vzhe 1291 ta 1300 rokami datuyetsya pochatok isnuvannya Litovskoyi mitropoliyi iz centrom u Novgorodku V cih obstavinah Yurij robit kroki do utverdzhennya vlasnoyi mitropoliyi centrom yakoyi staye Galich Hocha v pislyamongolskij period golovnimi knyazhimi rezidenciyami buli Holm Lviv ta Volodimir Galich ochevidno zberigav vazhlive sakralno simvolichne znachennya pro sho svidchit napriklad obryad hreshennya samogo Yuriya provedenij u Galichi vzhe u pislyamongolskij period koli vin vtrativ znachennya politichnogo centru Krim togo chinnikami viboru same jogo yak centru novoyi mitropoliyi mogli buti nayavnist tut odnogo iz najbilshih hramiv Rusi Uspenskogo soboru a takozh tradicijno tisni zv yazki Galicha iz Konstantinopolem U 1302 3 proyasniti roci z yavlyayutsya vidomosti pro visvyachennya konstantinopolskim patriarhom Atanasiyem I pershogo galickogo mitropolita Nifonta period predstoyatelstva yakogo trivav odnak dosit korotko Takij krok Konstantinopolya buv dosit ne tipovij dlya Vizantijskoyi politiki togo chasu yaka bula spryamovana na soyuz iz Ordoyu ta vikoristannya Kiyivskoyi mitropoliyi yak zasobu dlya jogo funkcionuvannya ta zmicnennya Tomu visvyachennya Nifonta svidchit pro znachnij uspih Yuriya u galicko volinskij diplomatiyi shlyahi dosyagnennya yakogo dosi zalishayutsya nevidomimi Pislya smerti Nifonta Yurij zrobiv she odin krok dlya zmicnennya vnutrishnoyi bezpeki svoyeyi derzhavi vidpravivshi na postavlennya u Konstantinopol miscevogo ruskogo monaha Petra Otzhe vdruge pislya kandidata Danila Galickogo Kirila III v istoriyi Ruskoyi cerkvi mitropolichu kafedru povinen buv kanonichnim chinom posisti ne grek a rusin Hocha podalshi podiyi rozijshlis iz pochatkovimi namirami Yuriya monopoliya grekiv v upravlinni Ruskoyu mitropoliyeyu sho trivala z chasiv Hreshennya Rusi bula oslablena V istorichnij literaturi postavlennya Petra na mitropolita Kiyivskogo iz rezidenciyeyu u Volodimiri Zaliskomu chasto sprijmayetsya yak nevdacha Yuriya odnak take tlumachennya cogo istorichnogo epizodu pov yazane iz piznishoyu literaturoyu pro Petra stvorenoyu u Moskvi ta poznachenoyu moskovskim patriotizmom Nemaye niyakih danih pro te sho Petro buvshi predstoyatelem diyav vsuperech interesam Yuriya chi cerkovnim spravam Galicko Volinskoyi Rusi hocha buv u povnij zgodi iz mongolskim pravlinnyam ta politikoyu haniv Tohti ta Uzbeka dzherelo Budivelna diyalnist Dani pro budivelnu diyalnist Yuriya Lvovicha bazuyutsya na nepevnomu istorichnomu materiali ta mayut pribliznij harakter Najbilsh davnoyu ye tradiciya pov yazuvati iz jogo iniciativoyu sporudzhennya lvivskogo hramu svyatogo Yuriya kotrij zgodom stav golovnim katedralnim soborom Galichini Ye dva varianti prichetnosti Yuriya do budivnictva ciyeyi sporudi yak rezultat jogo odnoosibnoyi diyalnosti abo yak hram sporudzhenij na jogo chest batkom Levom budivnichim Lvova Z diyalnistyu Yuriya pov yazuyut takozh budivnictvo cerkvi apostoliv Petra i Pavla u Lvovi kotra zgodom u chasi ugorskogo upravlinnya Galichinoyu bula peredana katolickomu ordenu dominikanciv ta stala osnovoyu rozvitku yihnogo monastirskogo kompleksu Vidpovidno do analizu okremih dzherel lvivskij istorik I Micko visunuv gipotezu pro te sho pobudovana Yuriyem cerkva Petra i Pavla u Lvovi pov yazana z tisnoyu spivpraceyu knyazya iz mitropolitom Petrom Ratenskim i funkcionuvala yak jogo mitropolicha katedra Na osnovi serednovichnogo dzherela pochatku XIV pid nazvoyu Kniga znan pro vsi korolivstva zemli i volodinnya yaki ye u sviti de opisuyetsya korolivstvo Leva Leon iz golovnim centrom u Lvovi ryad vchenih zaproponuvali rozglyadati epohu Yuriya yak period ne lishe budivnictva okremih sporud ale takozh i rozshirennya ta rozbudovi vsogo novogo stolichnogo mista zagalom Fundamenti pervisnoyi cerkvi sv Yura u Lvovi Cerkva Yura u Lvovi foto 2013 roku Cerkva Petra i Pavla yak dominikanskij presbiterium Dominikanskij sobor z pivnochi de roztashovuvalasya cerkva Petra i Pavla Sim yaDokladnishe Romanovichi Batko Lev Danilovich Matir Konstanciya Ugorska 1 a druzhina 1286 donka knyazya Yaroslava Tverskogo Sin Mihajlo 1283 bl 1286 2 a druzhina z 1287 Yefimiya 1308 donka kuyavskogo knyazya Kazimira I Andrij pom 1323 knyaz Volinskij i korol Ruskij 1308 abo 1315 1323 Lev pom 1323 knyaz Luckij mozhlivo korol Galickij razom z Andriyem 1308 abo 1315 1323 Mariya pom 1341 knyazhna Galicko Lvivska druzhina mazoveckogo knyazya Trojdena I mati knyaziv Yuriya II Boleslava ta Zemovita III Anastasiya pom bl 1364 druzhina knyazya Oleksandra Tverskogo yiyi vnukami buli korol Polshi Vladislav II Yagajlo ta Velikij knyaz Ruskij Svidrigajlo Vshanuvannya pam yatiNa chest nogo nazvana Blagodijna gromadska fundaciya imeni Korolya Yuriya dzherelo ZauvagiVidpovidno do danih Galicko volinskogo litopisu Z ciyeyu kartinoyu bula zgidna cila nizka providnih specialistiv z istoriyi Galicko Volinskogo knyazivstva zokrema Antonovich Stadnyickij Sharanevich Dashkevich Andriyashiv Rzhezhabek Ivaniv Korduba Tut mayetsya na uvazi pravlinnya v Galichi ugorskih korolevichiv Kolomana 1214 1219 ta Andriya 1227 1230 1232 1233 z titulami korolya Galichini ta Volodimiriyi Vidhid Leva do monastirya z odnogo boku ta zmina tatarskoyi vladi pislya smerti Nogaya z inshogo boku mozhut buti pov yazanimi podiyami Lev yak davnij soyuznik i mozhlivo vasal Nogaya bilshe ne vpisuvavsya u politichnu konstrukciyu oznachenu peremogoyu Tohti nogayevogo voroga za V Sichinskim za M GrunevegomPrimitkiKotlyar M Yurij Lvovich Enciklopediya istoriyi Ukrayini T 10 S 706 Grushevskij M Ilyustrirovannaya istoriya Ukrainy S P Prosvѣshenie 1913 S 120 Krip yakevich I Istoriya Ukrayini Vidp redaktori F P Shevchenko B 3 Yakimovich Lviv Svit 1990 S 83 Arkas M Istoriya Ukrayini Rusi Druge vidannya Krakiv Nakladom O Arkasovoyi 1912 S 83 PSRL T 2 Ipatevskaya letopis SPb 1908 Stb 859 PSRL T 2 Stb 876 PSRL T 2 Stb 881 PSRL T 2 Stb 884 PSRL T 2 Stb 888 PSRL T 2 Stb 891 PSRL T 2 Stb 929 930 Vojtovich L Lev Danilovich knyaz dumen i horobor na rati chi bezchesnij knyaz Ukrayina v Centralno Shidnij Yevropi 2013 Vip 12 13 S 184 Sharanevich I Istoriya Galicko Volodimirskoj Rusi ot najdavnѣjshih vremen do roku 1453 Lvov Pechatnya Stavropigijskogo instituta 1863 S 119 Kojalowicz A 1650 Historiae Lithuanae pars prior de rebus Lithuanorum ante susceptam Christianam religionem conjunctionemque cum regno Poloniae Wilnae P 224 Sharanevich I S 123 Vojtovich L 2001 Yurij Lvovich ta jogo politika Galichina ta Volin u dobu serednovichchya do 800 richchya iz dnya narodzhennya Danila Galickogo Lviv Institut ukrayinoznavstva im I Krip yakvicha NAN Ukrayini S 75 M Grushevskij Istoriya Ukrayini Rusi Tom III Rozdil I Stor 7 Geizer H 1900 Ungedruckte und ungenugend veroffentlichte Texte der Notitiae episcopatum Munchen Akademie der Wissenschaften Hist l Abhandlungen XXI Bd Ill ABTH p 599 Miklosich F Muller I 1860 Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana Vol I Vindobonnae Akt CCCXVIII P 577 Vojtovich L Yurij Lvovich ta jogo politika S 76 77 Dlugosz J 1869 Opera omnia ed Przezdziecki A Polkowski I P Zegota T 12 Cracoviae Czas F Klurzycki P 39 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi Tom III Primitki Stor 1 Primitka 10 Antonovich V 1878 Ocherk istorii Velakogo knyazhestva Litovskago do poloviny XV stolѣtiya Vypusk I Kiev V universitetskoj tipografii S 58 Stryjkowskiego Kronika Kseiga XI str 247 Filevich I 1899 Borba Polshi i Litvy Rusi za galicko vladimirskoe naslҍdie S Peterburg S 42 Shebuldo F 1987 Zemli Yugo Zapadnoj Rusi v sostave Velikogo Knyazhestva Litovskogo Kiev Naukova dumka S 5 Novgorodskaya pervaya letopis starshego i mladshego izvodov M L 1950 S 85 96 Sharanevich I S 127 Johannes Victoriensis 1909 Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum ex monumentis Germaniae historicis separatim editi ed F Schneider Impensis bibliopolii Hahniani T I Libri I III P 373 Wattenbach W 1851 Monumenta Germaniae Historica Scriptores T 9 Hannoverae P 559 Ebendorfer Thomas 1967 Chronica Austriae Hrsg A Lhotsky MGH SS rer Germ N S T XIII Berlin Zurich S 205 R Sprandel hrsg 1991 Die Kolner Weltchronik 1273 1278 1376 Monumenta Germaniae Historica Scriptores rerum Germanicarum Nova series T 15 Munchen P 65 R Sprandel hrsg 1994 Die Weltchronik des Monchs Albert 1273 1277 1454 56 Monumenta Germanie Historica Scriptores rerum Germanicarum Nova series T 17 Munchen Monumenta Germaniae Historica S 211 Russkaya istoricheskaya biblioteka izdavaemaya arheograficheskuyu komissieyu 1880 T 6 Pamyatniki drevnerusskogo kanonicheskogo prava Ch 1 Pamyatniki russkogo kanonicheskogo prava XIII XV vv sohranivshiesya v grecheskom podlinnike S Pb S 25 30 Solovev A V Vizantijskoe imya Rossii Vizantijskij Vremennik M Izd vo AN SSSR 1957 T 12 S 142 Baybars al Mansuri al Dawadar 1998 Zubdat al fikra fi ta rikh al hijra History of the Warly Mamluk Period Berlin Klaus Schwarz Vlg R 355 Vojtovich L 1996 Udilni knyazivstva Ryurikovichiv i Gediminovichiv u XII XVI stolittyah Lviv S 106 Zashkilnyak L Krikun M 2002 Istoriya Polshi Vid najdavnishih chasiv do nashih dniv Lviv Lvivskij nacionalnij universitet im I Franka C 63 Gudavicius Edvardas Rokas Varakauskas 2004 Vytenis In Vytautas Speciunas Lietuvos valdovai XIII XVIII a enciklopedinis zinynas in Lithuanian Vilnius Mokslo ir enciklopediju leidybos institutas P 32 33 Isaevich D 1989 Galicko Volynskoe knyazhestvo v konce XIII nachale XIV vekov Drevnejshie gosudarstva na territorii SSSR Materialy i issledovaniya 1987 C 72 Wlodarsky B 1966 Polska i Rus 1194 1340 Warszawa Wydawnictwo Naukowe PWN S 229 Kijko V 2007 Vijskovo politichna diyalnist galicko volinskih knyaziv u drugij polovini XIII na pochatku XIV st Visnik NU LP 584 Lviv Vidavnictvo NU LP S 35 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi Tom III Rozdil I S 7 Annales Osterhovenses Letopisy osterhofenske 1966 Magnae Moraviae fontes historici Vyd 1 Pragae Statni pedagogicke nakladatelstvi P 555 Andreas presbyter Ratisbonensis 1918 Cronica de principibus terrae Bavarorum Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum Edd Leidinger Bayerische Chroniken des XIV Jahrhunderts Hannover P 151 Ottokars Osterreichische Reimchronik 1893 Monumenta Germaniae Historica Deutsche Chroniken Deutsche Chroniken 5 Hannover IBH P 1154 1155 Parshin I 2012 Korol Yurij Lvovich na stranicah zapadnoevropejskih hronik Rusin 4 30 Kishinev S 78 Gelzer H 1900 Ungedruckte und ungenugend veroffentlichte Texte der Notitiae Episcopatuum ein Beitrag zur byzantinischen Kirchen und Verwaltungsgeschichte Munchen Akademie der Wissenschaften Hist l Abhandlungen XXI Bd III ABTH Pavlov A 1894 O nachale Galickoj i Litovskoj mitropolij i o pervyh tamoshnih mitropolitah po vizantijskim dokumentalnym istochnikam XIV v 40 str Russkoe obozrenie kn 5 maj s 236 241 Miklosich F Muller I 1860 Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana Vol I Vindobonnae Akt CCCXVIII P 577 Kartashev A 1959 Ocherki po istorii Russkoj Cerkvi Tom 1 Parizh YMSA PRESS S 297 Krip yakevich I 1991 Istorichni prohodi po Lvovi Lviv Kamenyar S 123 s Diba Yu 1991 Zagadki Svyatoyurskoyi gori mif ta realnist Visnik NTSh Ch 39 Lviv NTSh S 16 Wieladko W 1794 Heraldyka czyli opisanie herbow w jakim ktory jest ksztalcie oraz familie rodowitej szlachty polskiej i W X Litewskiego z ich herbami t 3 Warszawa S 415 Micko I 2014 Lvivska ukrayinska katedralna cerkva svyatih Petra i Pavla Zbruch Vidvidano 31 10 2018 Barancz S 1859 Rys dziejow zakonu kaznodziejskiego w Polsce T 2 Lwow S 443 Micko I 2013 Svyata ikona Petra RatenskogoVidvidano 1 11 2018 Klimkevich R 1954 Lviv i Ukrayina v najdavnishomu geraldichnomu tvori Kiyiv Filadelfiya 4 S 178 183 Knish Ya 2006 Stolichne misto korolya Yuriya ta jogo spadkoyemciv Istoriya Lvova U troh tomah 1256 1772 Lviv S 59 Giejsztor A 1965 Polska w El libro del Consoscimiento z polowy XIV wieku Przeglad historyczny Warszawa T 56 Zesz 3 S 400 406 Vojtovich L Yurij Lvovich ta jogo politika S 73DzherelaKorduba M 1941 Yurij I Lvovich Istoriya Holmshini j Pidlyashshya Krakiv Ukrayinske vidavnictvo S 88 94 Gricak P 1958 Yurij I fragment iz knigi Galicko Volinska Derzhava Nyu Jork NTSh S 134 141 Vojtovich L 2001 Yurij Lvovich ta jogo politika Galichina ta Volin u dobu serednovichchya do 800 richchya iz dnya narodzhennya Danila Galickogo Lviv Institut ukrayinoznavstva im I Krip yakvicha NAN Ukrayini Parshin I 2012 Korol Yurij Lvovich na stranicah zapadnoevropejskih hronik Rusin 4 30 Kishinev S 73 85 Korsak I Imena tvoyi Ukrayino Luck PVD Tverdinya 2007 S 31 34 Kotlyar M Yurij Lvovich Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2013 T 10 T Ya S 706 ISBN 978 966 00 1359 9 Yanevskij D Yurij I Lvovich Malij slovnik istoriyi Ukrayini vidpov red V A Smolij K Libid 1997 464 s ISBN 5 325 00781 5 Yurij I Lvovich Dovidnik z istoriyi Ukrayini Za red I Pidkovi ta R Shusta K Geneza 1993 Yurij I Lvovich Enciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 PosilannyaYurij Lvovich Ukrayina v mizhnarodnih vidnosinah Enciklopedichnij slovnik dovidnik Vipusk 6 Biografichna chastina N Ya Vidp red M M Varvarcev K In t istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini 2016 s 347 Yurij I Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1967 T 8 kn XVI Literi Ush Ya S 2112 1000 ekz Poperednik Lev I Danilovich Korol Rusi 1301 1308 1315 Nastupnik Lev II Yurijovich Andrij YurijovichPoperednik Lev Danilovich Knyaz belzkij 1269 1301 Nastupnik Yurij NarimuntovichPoperednik Shvarno Danilovich Knyaz holmskij 1269 1301 Nastupnik Danilo OstrozkijPoperednik Lev I Danilovich Knyaz galickij 1301 1308 1315 Nastupnik Lev II Yurijovich Andrij YurijovichPoperednik Lev I Danilovich Knyaz volodimirskij 1301 1308 1315 Nastupnik Lev II Yurijovich Andrij Yurijovich Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Yurij Lvovich

Дата публікації:
Топ