Бурла к рос бурла к також галівни к найманий робітник у Росії XVI початку XX століть що в складі артілі тягнув линвою би

Бурла́к (рос. бурла́к), також галівни́к — найманий робітник у Росії XVI — початку XX століть, що в складі артілі тягнув линвою (бичовою) річкове судно вгору проти течії.

І. Ю. Рєпін. *«Бурлаки на Волзі»*, 1870—1873.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бурлак.

Назва

Походження слова бурлак остаточно не з'ясоване, припускається зв'язок з рос. *бурло, укр. бурлій, бурла («крикун, галаслива людина»), рос. бурлан («крикун», «забіяка», «холостяк»), укр. бурло («лайка», «нарікання»), що походять від звуконаслідувального прасл. *bur-. У цьому разі можливий такий семантичний розвиток: «крикун, галаслива людина» → «забіяка», «холостяк» → «бродяга», «заробітчанин», «бурлак». Менш ймовірна версія тюркського походження: від гіпотетичного заст. тат. *бурлак, *бургалак («той, що крутить линву чи вірьовку»), яке виводиться з тюрк. *bur- («крутити, вертіти»). Сумнівна також гіпотеза запозичення з германських мов: гіпотетичне *burjag (що змінило суфікс під впливом тюркських мов) зводиться до дав.-ісл. *būringar, *buri (прізвисько карлика) чи давн.в-нім. giburian («відбуватися», «бути належним»), in bor(e) («уверх, вгору»), і далі до пра-і.є. *bher-; або виведення від сер.-н.-нім. bûrlach («селянство»), bûrschap («селянська община», «цивільне право»). Слово бурлак було запозичене в східних слов'ян і деякими іншими мовами: рум. burlác, лит. burlōkas, латис. burlāks, фін. purlakka, азерб. і тат. бурлак.

У «Словнику Брокгауза і Єфрона» зазначається, що «бурлаками» називали всіх селян-заробітчан, але найчастіше саме тих, хто працював на річкових суднах. У Словнику Даля наводяться такі значення слова «бурлак, бурлака»: «крестьянин, идущий в чужбину на заработки, особ. на речные суда», «неженатый, холостой, одинокий», «бездомок, шатун, побродяга», «буйный, своевольный, грубый, дикий». У «Словарі української мови» Б. Д. Грінченка «бурлак» наводиться як варіант слова «бурлака» і тлумачиться як «бобиль, бездомна людина, робітник удалині від батьківщини» чи «парубок, неодружений».

На українських територіях XIX — початку XX століть робітників, які тягали судна линвою, називали «галівниками». Це слово пов'язане з дієсловом галювати («тягнути судно проти води людьми чи кіньми»), яке через пол. halować, holować сходить до нім. holen («приносити», «привозити», «приводити»).

Історія

У Московській державі бурлаки з'явилися наприкінці XVI — початку XVII століть. Основну масу бурлаків становили кріпаки-втікачі та кріпаки, відпущені поміщиками на заробітки («під оброк»). Широке використання бурлацької тяги було зумовлене зростанням обсягів річкового транспорту при недосконалості технічних засобів.

Головними районами бурлацтва були Волзький і Дніпровський водні шляхи, всеросійською «столицею» бурлаків був Рибінськ на Волзі. Серед бурлаків розрізнялися корінні, які були взяті на весь шлях із завдатком, і додаткові, найняті тимчасово, без строку і без завдатків. У XVIII—XIX століттях основним типом судна, на якому використовувалася бурлацька тяга, була розшива. Бурлаки зазвичай об'єднувалися в артілі, з чітким розподілом обов'язків. Типовими спеціалізаціями були такі: старший водолив (відповідав за підмочку товару й виконував обов'язки тесляра), лоцман, шишка (був передовим у лямці), двоє косних (при плаванні на судні були зобов'язані лазити на щоглу, а при тязі — розпутувати линву і відчіпляти її від перешкод). Линва чи бичова́ (рос. бечева) мала довжину близько 100 сажнів (210 м) і товщину 3 дюйми (7,5 см). Бичова кріпилася до розшиви таким чином, щоб кут між її напрямком і діаметральною площиною судна був якомога меншим (гострим), оскільки в такому разі докладане фізичне зусилля використовувалося найбільш повно. Оскільки маса товстої бичови була значною, для полегшення роботи з нею точка її кріплення була розташована на щоглі, якомога вище. На вільному її кінці кріпилися бурлацькі лямки — шкіряні петлі з ременя довжиною 1 сажень (бл. 210 см) і шириною 4 вершки (бл. 18 см).

Т. Сіньйоріні *Бичова (L'alzaia)*, 1864 р.

Довжина бичови мала бути достатньою, щоб вести судно по фарватеру. Бурлаки йшли по спеціальній тропі вздовж берега — бечівнику. Він являв собою рівну дорогу й прокладався за можливості низьким берегом. На дуже високому берегу бичова починала «трубити»: оскільки точка її кріплення опинялася нижче людей, що її тягнули, їхня робота обтяжувалася вагою й самої бичови.

Розвиток пароплавства призводив до поступового занепаду бурлацтва, але воно продовжувало використовуватися й на початку XX століття. У СРСР бурлацька тяга була заборонена в 1929 році постановою НКШС, у підпорядкуванні якого до 1931 року перебував річковий транспорт.

Ф. А. Бріджмен *Ручне буксирування на Нілі*, 1875

У культурі

«На Волге» — поезія М. О. Некрасова (1860).
«Подлиповцы» — повість-нарис (1864).
«Бурлаки на Волзі» — картина І. Ю. Рєпіна (1873).

Галерея

Жінки-бурлачки, 1900-ті.
Бурлак, 1900-ті.
Бурлаки на Волзі, 1900-ті.
В. Верещагін Бурлаки. 1866
О. Саврасов. Волга під Юр'євцем. 1871

Примітки

Галівник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Галівник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
Бурлак // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Бурлака // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография , 1880—1882. (рос.)
Бурлак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Галювати // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Бичова // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 22 серпня 2019.

Джерела

Бурлаки [ 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Бурлак // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бурлак (робітник)

Волжские бурлаки…или очарованные странники реки Ра [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
С. А. Волохов. Тяжело ли было бурлакам? [ 22 лютого 2018 у Wayback Machine.]

[Грінченко-1] Галівник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

[2] Галівник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[ЕСУМ-3] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[ЕСБЕ-4] Бурлак // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

[5] Бурлака // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография , 1880—1882. (рос.)

[6] Бурлак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

[7] Галювати // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

[8] Бичова // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[9] . Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 22 серпня 2019.