Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Хро ніка Биховця останній і найширший з трьох білорусько литовських літописів XV XVI ст Праця є однією з перших спроб на

Хроніка Биховця

Хроніка Биховця

Хро́ніка Биховця́ — останній і найширший з трьох білорусько-литовських літописів XV—XVI ст. Праця є однією з перших спроб написати історію Великого князівства Литовського.

Хроніка Биховця
image
Хроніка Биховця. Сторінка рукопису
Назва на честьБиховець Олександр Йосипович
Авторневідомий
МоваСтаробілоруська мова у польській транскрипції
Написаноміж 1542 і 1565
Опубліковано1846

«Хроніка» починається з вигаданого міфу про заснування Литви римським князем Палемоном і правління його нащадків, але далі містяться цінні відомості про події у Великому князівстві Литовському та сусідніх державах з сер. XIII ст. і до 1506 року. З огляду на те, що до складу ВКЛ протягом століть входили Білорусь і майже вся Україна, у хроніці є унікальні дані з історії білоруського та українського народів.

Оригінал праці не зберігся, але відомо, що він був написаний кирилицею у XVI ст. розмовною старобілоруською мовою. Текст твору відомий завдяки втраченому рукопису, що датується XVII ст. і який був переписаний з оригіналу польською транскрипцією старобілоруської мови.

На думку українського дослідника Миколи Жарких, з Хроніки Биховця починається історія компілятивних творів Великого князівства Литовського, а сама праця стоїть на межі традиційного «литовського» літопису і пізніших повнорозмірних компіляцій.

Історія виявлення та питання автентичності

Рукопис виявив у бібліотеці поміщика Олександра Биховця (маєток Мотялівці, Волковиського повіту Гродненської губернії) вчитель [ru] Іполіт Клімашевський, який у 1830 надрукував невеликий уривок історичного документа. У 1834 Олександр Биховець передав рукопис відомому історику Литви Теодору Нарбуту, який широко використовував джерело у своїй праці «Давня історія литовського народу», а в 1846 надрукував під назвою «Хроніка Биховця». Після публікації рукопис зник. Відсутність першоджерела і та обставина, що Нарбут іноді робив посилання на неіснуючі джерела, дало підґрунтя для підозри, що документ є фальшивкою і його автором є сам Нарбут. Проте наявність публікації Клімашевського та свідчення Олександра Бихівця спростовують версію підробки і нині фахівці не мають сумнівів щодо її автентичності.

Чимало нарікань у дослідників викликає назва документу на честь Олександра Биховця, який просто був її останнім власником і майже ніяк не був причетний до її дослідження чи оприлюднення.

Опис та мова документа

Документ був знайдений з нестачею ряду аркушів: він не має початку і кінцівки. Радянський академік Михайло Тихомиров приблизно оцінив втрати на початку в кілька сторінок — це з'ясувалося шляхом порівняння «Хроніки Биховця» з «Хронікою Стрийковського», які тут збігаються майже дослівно. Скільки бракує сторінок в кінці, визначити складніше. Нарбут описав знайдений рукопис і нам відомо, що він складався зі 159 сторінок тексту, а 160-та була чистою. На звороті останнього аркуша було написано польською: «Хроніка литовська з руської перекладена польською», хоча це був не переклад, а лише передача тексту у польській транскрипції — первинно праця була написана старобілоруською мовою.

Деякі дослідники (Теодор Нарбут, [ru]) у тексті хроніки вбачали вплив української мови і наявність українських виразів, що наводило їх на думку, що один з оповідачів хроніки міг бути родом з півдня нинішньої Білорусі (Пінщина) чи навіть Волині. Литовський доктор історичних наук [be] звернув увагу, що у «Хроніці» немає полонізмів і її мова типова для першої половини XVI ст.

Переписуючи текст хроніки латинськими літерами, писець не дотримувався певної системи і передавав одну й ту саму літеру оригінального тексту кількома варіантами-літерами латинського алфавіту. Наприклад, сполучник «і» він передавав завжди латинською літерою «y» (ігрек), але якщо та ж літера «і» трапляється всередині іншого слова, то вона частіше передається літерою «i», але іноді і «у»; літера «и» також передавалася як «у», а літера «й» теж двома варіантами — «i» і «у». Тому дослідникам-філологам інколи важко визначити, яка саме літера кирилиці стояла у певному місці.

Теодор Нарбут залишив два різних описи сторінок рукопису: у 1838 році він зазначив, що на одних аркушах книжковий знак у вигляді риби в красивій рамці, а на інших — коло, розділене на чотири частини, але у 1846 вже написав, що на одній стороні листа зображений карась, а над ним літери GG. Подібні знаки використовувалися на папері інших документів 70-х років XVI ст., з чого деякі дослідники датують переписаний документ саме цим періодом.

Огляд змісту

Хроніка складається з серії повістей, написаних у різний час і розташованих у хронологічній послідовності.

Перша частина рукопису починається з вигаданих подій 401 року н. е., коли гунни під проводом Атіли нападають на Римську імперію і беруть в облогу місто Аквілею. Частина мешканців міста на чолі з князем Палемоном спочатку тікає у Венецію, а звідти морем, огинаючи Францію і Данію, пливе до річки Німан, на берегах якої втікачі вирішують оселитися і дають тим землям нові назви — Жемайтія і Литва. Далі оповідь повідомляє про вигаданих правителів древньої Литви Палемоновичів, виводить походження князя Міндовга від одного з нащадків Палемона і розповідає про початок завоювання руських земель останніми Палемоновичами ще до появи на Русі татаро-монголів у сер. XIII ст. Джерелами першої частини виступають народні оповіді про походи Литви на Русь, місцеві повідомлення і відверті видумки автора, але основний текст міфу про вигаданого князя Палемона взятий з т. зв. , який до нашого часу не зберігся.

Перша частина містить вставки про період від Міндовга до Гедиміна — ці відомості взяті з Волинського короткого, Супральського, Галицько-Волинського та інших невідомих нам літописів — окрім іншого, з цих літописів було запозичено сумнівний сюжет про захоплення Києва князем Гедиміном.

Друга частина — «Похвала про Великого князя Вітовта», містить цінні відомості про події з історії Великого князівства Литовського і Польського королівства XIV — сер. XV ст., які висвітлюють державотворчу діяльність великого князя Вітовта і короля Ягайла, їх міжусобну боротьбу за владу, війни Литви з Польщею, Тевтонським орденом, Золотою Ордою, Кримським ханством та участь у цих подіях представників українського народу. Докладність описів дає можливість припускати, що оповідачі самі були очевидцями подій.

«Похвала про Великого князя Вітовта» просякнута ідеями національно-політичної незалежності та патріотизму литовської держави. Також вона містить вставки про інших литовських князів. Зокрема, в оповіді «Про Подільську землю» описано прихід на Поділля у сер. XIV ст. князів-Коріятовичів. Окрім того, є вставки-оповіді про великих князів Кейстута і Ольгерда, проникнення католицької віри у Литву, похід Ольгерда на Москву.

Третя частина «Хроніки» (з сер. XV ст. і до 1506) спочатку розповідає про наступних після Вітовта правителів Литви Сигізмунда (1432—1440) і Казимира IV (1440—1492) — в основному, ці відомості взяті з праць Яна Длугоша і Мартіна Кромера. Події від 1453 і до 1486 описані у вигляді коротких записів. Правління Сигізмунда характеризується боротьбою учасників пани-ради, куди входили руські вельможі, за вплив на політичні процеси у ВКЛ: спочатку це була громадянська війна (1432—1438), згодом була організована змова і вбивство Сигізмунда у 1440. Однак змовники, зокрема князі Іван та Олександр Чорторийські не засуджуються, а навіть виправдовуються літописцем.

Особлива увага у творі приділена трьом литовським сімействам: князям Гольшанським, Слуцьким (Олельковичам) і панам Гаштовтам, які мали міцні родинні зв'язки між собою і у другій половині XV — початку XVI століттях визначали внутрішню і зовнішню політику Литовської держави. Акцентується увага на їх родинних зв'язках з Гедиміновичами Ягайлом і Вітовтом. Також згадуються правителі автономного Київського князівства: спочатку це були князі Гольшанські (1397—1432), а потім їх наступниками стали Олельковичі (1443—1470), про яких записана серія коротких некрологів, яка обривається під 1471 роком. Втім, літописець не виказує особливих симпатій до Олельковичів: хоча вони були нащадками Гедиміна, він не розглядає їх як претендентів на литовський великокняжий стіл, окрім того, не підтримує їх претензії на спадкове володіння Київським князівством.

Кінцевий розділ праці схожий на мемуари і розповідає про правління великого князя Олександра Ягеллончика (1492—1506), його дипломатію та війну з Московським князівством. Лише учасник подій міг докладно описати воєнні дії під Смоленськом і відзначити заслуги Станіслава Кішки та Костянтина Острожського. Також дуже детально описується битва над Ведрошею (1500).

Після цього літопис розповідає про війну Литви з кримськими татарами 1501—1506 років. У цій частині детально описана битва під Слуцьком під проводом князя Семена Михайловича проти татар. Рукопис закінчується незавершеним описом розгрому татарської армії під Клецьком в 1506. Після чого слідує обіцянка автора розповісти ще багато чудового…

Аналіз «Хроніки»

Виявлений Іполітом Клімашевським документ, згідно описів Теодора Нарбута, датується кін. XVI — поч. XVII ст., однак авторство, місце і час написання самого твору залишається предметом дискусій і висуваються різні версії.

Автори і місце написання

Більшість дослідників вважає, що у «Хроніки» було кілька авторів, які писали у різний час. Так, Едвардас Ґудавічус і Мечислав Ючас відмічають, що автор, який писав про події 1440—1453, захоплювався родиною панів Гаштовтів, і вважають, що він був особою, наближеною до Великого канцлера литовського Альбрехта Гаштольда в 1520-х. Інший розділ більше прославляє князів Гольшанських і ставить їх на один рівень з Гедиміновичами, що може вказувати на іншого автора. Фрагмент про загибель францісканців може вказувати на вплив єпископа Павла Гольшанського і датуватися 1530-тими.

Висувалися різні здогади щодо того, ким міг бути автор останньої частини (події 1492—1506), але головною і найбільш обґрунтованою є версія Володимира Пашуто і Миколи Улащика, що цей автор був родом із західної або південно-західної Білорусі, районів міст Новогрудок—Слуцьк. Вони звернули увагу, що в тексті «Хроніки» є спроба показати Новогрудок як столицю незалежного князівства, а походження литовських князів вивести з новогрудської лінії. На їх думку, подібне возвеличення Новогрудка потрібно насамперед вихідцю з цього міста. Окрім того, з тексту видно, що автор добре орієнтується в цій місцевості, називає навколишні села і досить точно вказує відстані між основними містами.

Микола Улащик впевнений, що останній автор сам був шляхтичем і наближеним до великих феодалів — у своїх оповідях він часто і енергійно прославляє литовську шляхту та великих феодалів зокрема. «Підтримує» загальне невдоволення шляхти, коли великі князі литовські намагаються наблизити до себе представників незнатних і простих людей, підкреслює, що Литва не повинна стати «мужицькою» державою. Як шляхтич, він особисто брав участь у походах проти татар 1502 і 1506 років. В поході 1502 року він у дрібних деталях описує дії слуцького князя Семена Михайловича і дуже точно називає дату його смерті у 1504, що говорить про те, що він був наближеним князя.

Також Микола Улащик зазначає, що значна увага останнього автора зосереджена на перехрещуванні великих князів Ягайла і Витовта з православ'я у католицтво — він прямо пише, що Ягайло погодився прийняти «їх латинську віру» і явно симпатизує іншим Гедиміновичам, які залишилися православними. Це однозначно вказує на те, що автор сам був православним.

Час укладання остаточної редакції

  • Литовський професор історії Едвардас Ґудавічус був переконаний, що працю було створено у пер. пол. 20-х рр. XVI ст.
  • Українська кандидатка історичних наук Олена Русина вважає, що твір був написаний у пер. третині XVI ст.
  • Литовські доктори наук Надежда Морозова та Мечислав Ючас звертають увагу, що у тексті згадується місце загибелі 14-ти францисканців, перших проповідників католицької віри у Вільнюсі і Литві, де у 1543 була побудована каплиця. Проте в тексті згадується місце, а не каплиця, тому вони датують створення хроніки у 1542—1543 роках.
  • Український дослідник Микола Жарких впевнений, що при написанні праці використовувалася [en] (1555), тому вважає, що «Хроніку Биховця» не могли написати раніше 1555 року, і стверджує, що вона написана в 1560-х рр.
  • Радянські доктори історичних наук (Володимир Пашуто, Микола Улащик, Михайло Приселков) визначали період створення твору між 1550 і 1565 роками.

Критика

Першу частину рукопису дослідники часто називають «баснословною» і не вважають, що вона має якусь історичну основу, її порівнюють з типовими фольклорними літописними історіями про заснування нової держави трьома Рюриковичами або трьома Києвичами. Втім, далі містяться цінні відомості про події у Великому князівстві Литовському та сусідніх державах з сер. XIII ст. і до 1506 року.

Значним недоліком «Хроніки» є свідома відмова автора від точного датування — при відліку часу між деякими подіями автор інколи просто додає символічні 3 або 7 років, або при переході від однієї теми до іншої ще інколи вживаються вирази «па zimu», «па druhuiu zimu», «па druhoie Ieto», «tohoz hodu», «potom», «po malom czasu» за якими може ховатися період кількох років чи навіть десятиліття — внаслідок цього хронологія і навіть послідовність викладу подій твору інколи є помилковою, а деякі події є сплутаними. Наприклад, Грюнвальдська битва (1410) записана під 1412, дата останнього одруження короля Ягайла (1422) зміщується на 1401; хрещення аукшайтів (1387), повстання у Жемайтії (1409) і Городельська унія (1413) слідують у зворотному порядку… Не зважаючи на особливий інтерес автора до князя Вітовта, у хроніці сплуталися три його військові кампанії (1406, 1413, 1428) проти Пскова та Новгорода і подаються як одна війна, і таких прикладів ще чимало…

Автор плутає імена дітей князів Ольгерда і Кейструта, та ін. Також твір містить багато необ'єктивних розповідей про походження різних знатних литовських прізвищ. У праці можна помітити свідоме зображення литовських полководців і литовського війська, як єдиних переможців Грюнвальдської битви, підкреслення і наголошення на незалежності Литви і політичній самостійності великого князя Вітовта — таким чином автор намагається протистояти польським хроністам XVI ст., які, навпаки, завжди вказують, що Вітовт — лише намісник Ягайла у Литві.

Проте, не зважаючи на неточності, «Хроніка» є цінним джерелом відомостей про українські землі, що були включені до складу ВКЛ, вона дає можливість простежити, як зі змінами в правовому, політичному, і міжнаціональному становищі Литви відбувалися відповідні зміни і на українських теренах; а нотатки сучасника про 1492—1506 роки вважаються найкращими не тільки в самій «Хроніці», але й в усіх литовських літописах, оскільки є найповнішими і найточнішими відомостями про цей період.

Заславський літопис

Як було зазначено, кілька перших сторінок «Хроніки Биховця», які стосуються розповіді про князя Палемона, є втраченими, і їх текст беруть з «Хроніки Стрийковського», яка тут з «Хронікою Биховця» збігається майже дослівно. З цієї причини у сер. XIX ст. деяким дослідникам (І. Клімашевський, Т.Нарбут, Ігнатій Данилович) здавалося, що «Хроніка Биховця» була джерелом для «Хроніки Стрийковського», однак, пізніше, більш ретельний аналіз показав, що це не так, а автори обох хронік взяли Легенду про князя Палемона та його нащадків з т. зв. , який є повністю втраченим і до нас не дійшов.

Видання

У Російській імперії «Хроніка» видавалася двічі: у 1846 Теодором Нарбутом і в 1907 у 17-тому томі «Повного зібрання руських літописів». При чому, серед всіх літописів «Хроніка Биховця» є найбільш повною, тобто найширшою за змістом. Ще двічі літопис передався у Радянському Союзі у 1966 і 1968.

Книжки

Зауваження

  1. Відомості про самого І. Клімашевського обриваються після його участі у Польському постанні (1830—1831), під час якого він потрапив у полон і звідти втік з Російської імперії закордон
  2. Документ був зазначений у описі бібліотеки Нарбута у 1851, а його відсутність у архіві виявлена у 1864 після смерті дослідника
  3. Михайло Тихомиров вважав, що весь рукопис складався з приблизно 190—200 сторінок
  4. Згодом Казимир став єдиним співправителем Литви і Польщі
  5. Ряд дослідників вважає, що мова йде про повстання Михайла Глинського
  6. Версію про Слуцьк підтримує також Надежда Морозова
  7. У тексті згадуються Єйшишський і Гровжишський повіти, які були скасовані адміністративною реформою 1565—1566 років, отже праця написана раніше

Примітки

  1. Предисловие. «Хроника Быховца», 1968, с. 5—8.
  2. Ючас М. А. «Хроника Быховца», 1974.
  3. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 28—29.
  4. ЕІУ, 2003, «Биховця хроніка».
  5. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 5.
  6. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 353.
  7. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 364.
  8. О. Юрченко, 2016, с. 77—78.
  9. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 352.
  10. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 6.
  11. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 7—8.
  12. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 356—358.
  13. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 23.
  14. M. Jučas. «Bychovco kronika», 2002.
  15. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 17.
  16. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 29.
  17. Хроника Быховца, 1966, с. 33—34.
  18. ЭСБЕ та 1890—1907, «Летописи», с. 192—197.
  19. Юридична енциклопедія, 2004, «Літопис Биховця», Т. 6.
  20. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 21.
  21. УРЕ, 1974–1985, «Биховця літопис».
  22. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 360—364.
  23. Н. Морозова, 2000, с. 138—139.
  24. История Литвы. Том I, 2005, с. 479.
  25. Н. Морозова, 2000, с. 140.
  26. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 24—26.
  27. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 26—28.
  28. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 27—28.
  29. О. Юрченко, 2016, с. 77—79.
  30. О. Юрченко, 2016, с. 79—80.
  31. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 373.
  32. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 5—6.
  33. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 356.
  34. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 18—19.
  35. Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 365, 382.
  36. Хроника Быховца, 1966, Предисловие, с. 10—11.

Джерела

Довідники

Книжки

  • Жарких Микола. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. — Київ, 2016. — 467 с.
  • Гудавичюс Э. Том I: С древнейших времен до 1569 года // История Литвы. Том I. — М : Фонд имени И. Д.Сытина, BALTRUS, 2005. — Т. 1. — 680 с. — . (рос.)

Статті

  • Надежда Морозова. К вопросу о времени создания Хроники Быховца. — 2000. — Т. Slavistica Vilnensis, № 49 (2). — С. 137—141. (рос.)
  • Оксана Юрченко . Дешифрування числових рядів Хроніки Биховця. — 2016. — Т. Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. — С. 77—82.
  • М. А. Ючас. Хроника Быховца. — 1974. — Т. «Летописи и хроники. 1973 г.». (рос.)
  • Mečislovas Jučas. Bychovco kronika. — 2002. — Т. Lietuvos metraščiai ir kronikos. — С. 86—126. (лит.)

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Hro nika Bihovcya ostannij i najshirshij z troh bilorusko litovskih litopisiv XV XVI st Pracya ye odniyeyu z pershih sprob napisati istoriyu Velikogo knyazivstva Litovskogo Hronika BihovcyaHronika Bihovcya Storinka rukopisuNazva na chestBihovec Oleksandr JosipovichAvtornevidomijMovaStarobiloruska mova u polskij transkripciyiNapisanomizh 1542 i 1565Opublikovano1846 Hronika pochinayetsya z vigadanogo mifu pro zasnuvannya Litvi rimskim knyazem Palemonom i pravlinnya jogo nashadkiv ale dali mistyatsya cinni vidomosti pro podiyi u Velikomu knyazivstvi Litovskomu ta susidnih derzhavah z ser XIII st i do 1506 roku Z oglyadu na te sho do skladu VKL protyagom stolit vhodili Bilorus i majzhe vsya Ukrayina u hronici ye unikalni dani z istoriyi biloruskogo ta ukrayinskogo narodiv Original praci ne zberigsya ale vidomo sho vin buv napisanij kiriliceyu u XVI st rozmovnoyu starobiloruskoyu movoyu Tekst tvoru vidomij zavdyaki vtrachenomu rukopisu sho datuyetsya XVII st i yakij buv perepisanij z originalu polskoyu transkripciyeyu starobiloruskoyi movi Na dumku ukrayinskogo doslidnika Mikoli Zharkih z Hroniki Bihovcya pochinayetsya istoriya kompilyativnih tvoriv Velikogo knyazivstva Litovskogo a sama pracya stoyit na mezhi tradicijnogo litovskogo litopisu i piznishih povnorozmirnih kompilyacij Istoriya viyavlennya ta pitannya avtentichnostiRukopis viyaviv u biblioteci pomishika Oleksandra Bihovcya mayetok Motyalivci Volkoviskogo povitu Grodnenskoyi guberniyi vchitel ru Ipolit Klimashevskij yakij u 1830 nadrukuvav nevelikij urivok istorichnogo dokumenta U 1834 Oleksandr Bihovec peredav rukopis vidomomu istoriku Litvi Teodoru Narbutu yakij shiroko vikoristovuvav dzherelo u svoyij praci Davnya istoriya litovskogo narodu a v 1846 nadrukuvav pid nazvoyu Hronika Bihovcya Pislya publikaciyi rukopis znik Vidsutnist pershodzherela i ta obstavina sho Narbut inodi robiv posilannya na neisnuyuchi dzherela dalo pidgruntya dlya pidozri sho dokument ye falshivkoyu i jogo avtorom ye sam Narbut Prote nayavnist publikaciyi Klimashevskogo ta svidchennya Oleksandra Bihivcya sprostovuyut versiyu pidrobki i nini fahivci ne mayut sumniviv shodo yiyi avtentichnosti Chimalo narikan u doslidnikiv viklikaye nazva dokumentu na chest Oleksandra Bihovcya yakij prosto buv yiyi ostannim vlasnikom i majzhe niyak ne buv prichetnij do yiyi doslidzhennya chi oprilyudnennya Opis ta mova dokumentaDokument buv znajdenij z nestacheyu ryadu arkushiv vin ne maye pochatku i kincivki Radyanskij akademik Mihajlo Tihomirov priblizno ociniv vtrati na pochatku v kilka storinok ce z yasuvalosya shlyahom porivnyannya Hroniki Bihovcya z Hronikoyu Strijkovskogo yaki tut zbigayutsya majzhe doslivno Skilki brakuye storinok v kinci viznachiti skladnishe Narbut opisav znajdenij rukopis i nam vidomo sho vin skladavsya zi 159 storinok tekstu a 160 ta bula chistoyu Na zvoroti ostannogo arkusha bulo napisano polskoyu Hronika litovska z ruskoyi perekladena polskoyu hocha ce buv ne pereklad a lishe peredacha tekstu u polskij transkripciyi pervinno pracya bula napisana starobiloruskoyu movoyu Deyaki doslidniki Teodor Narbut ru u teksti hroniki vbachali vpliv ukrayinskoyi movi i nayavnist ukrayinskih viraziv sho navodilo yih na dumku sho odin z opovidachiv hroniki mig buti rodom z pivdnya ninishnoyi Bilorusi Pinshina chi navit Volini Litovskij doktor istorichnih nauk be zvernuv uvagu sho u Hronici nemaye polonizmiv i yiyi mova tipova dlya pershoyi polovini XVI st Perepisuyuchi tekst hroniki latinskimi literami pisec ne dotrimuvavsya pevnoyi sistemi i peredavav odnu j tu samu literu originalnogo tekstu kilkoma variantami literami latinskogo alfavitu Napriklad spoluchnik i vin peredavav zavzhdi latinskoyu literoyu y igrek ale yaksho ta zh litera i traplyayetsya vseredini inshogo slova to vona chastishe peredayetsya literoyu i ale inodi i u litera i takozh peredavalasya yak u a litera j tezh dvoma variantami i i u Tomu doslidnikam filologam inkoli vazhko viznachiti yaka same litera kirilici stoyala u pevnomu misci Teodor Narbut zalishiv dva riznih opisi storinok rukopisu u 1838 roci vin zaznachiv sho na odnih arkushah knizhkovij znak u viglyadi ribi v krasivij ramci a na inshih kolo rozdilene na chotiri chastini ale u 1846 vzhe napisav sho na odnij storoni lista zobrazhenij karas a nad nim literi GG Podibni znaki vikoristovuvalisya na paperi inshih dokumentiv 70 h rokiv XVI st z chogo deyaki doslidniki datuyut perepisanij dokument same cim periodom Oglyad zmistuHronika skladayetsya z seriyi povistej napisanih u riznij chas i roztashovanih u hronologichnij poslidovnosti Persha chastina rukopisu pochinayetsya z vigadanih podij 401 roku n e koli gunni pid provodom Atili napadayut na Rimsku imperiyu i berut v oblogu misto Akvileyu Chastina meshkanciv mista na choli z knyazem Palemonom spochatku tikaye u Veneciyu a zvidti morem oginayuchi Franciyu i Daniyu plive do richki Niman na beregah yakoyi vtikachi virishuyut oselitisya i dayut tim zemlyam novi nazvi Zhemajtiya i Litva Dali opovid povidomlyaye pro vigadanih praviteliv drevnoyi Litvi Palemonovichiv vivodit pohodzhennya knyazya Mindovga vid odnogo z nashadkiv Palemona i rozpovidaye pro pochatok zavoyuvannya ruskih zemel ostannimi Palemonovichami she do poyavi na Rusi tataro mongoliv u ser XIII st Dzherelami pershoyi chastini vistupayut narodni opovidi pro pohodi Litvi na Rus miscevi povidomlennya i vidverti vidumki avtora ale osnovnij tekst mifu pro vigadanogo knyazya Palemona vzyatij z t zv yakij do nashogo chasu ne zberigsya Persha chastina mistit vstavki pro period vid Mindovga do Gedimina ci vidomosti vzyati z Volinskogo korotkogo Supralskogo Galicko Volinskogo ta inshih nevidomih nam litopisiv okrim inshogo z cih litopisiv bulo zapozicheno sumnivnij syuzhet pro zahoplennya Kiyeva knyazem Gediminom Druga chastina Pohvala pro Velikogo knyazya Vitovta mistit cinni vidomosti pro podiyi z istoriyi Velikogo knyazivstva Litovskogo i Polskogo korolivstva XIV ser XV st yaki visvitlyuyut derzhavotvorchu diyalnist velikogo knyazya Vitovta i korolya Yagajla yih mizhusobnu borotbu za vladu vijni Litvi z Polsheyu Tevtonskim ordenom Zolotoyu Ordoyu Krimskim hanstvom ta uchast u cih podiyah predstavnikiv ukrayinskogo narodu Dokladnist opisiv daye mozhlivist pripuskati sho opovidachi sami buli ochevidcyami podij Pohvala pro Velikogo knyazya Vitovta prosyaknuta ideyami nacionalno politichnoyi nezalezhnosti ta patriotizmu litovskoyi derzhavi Takozh vona mistit vstavki pro inshih litovskih knyaziv Zokrema v opovidi Pro Podilsku zemlyu opisano prihid na Podillya u ser XIV st knyaziv Koriyatovichiv Okrim togo ye vstavki opovidi pro velikih knyaziv Kejstuta i Olgerda proniknennya katolickoyi viri u Litvu pohid Olgerda na Moskvu Tretya chastina Hroniki z ser XV st i do 1506 spochatku rozpovidaye pro nastupnih pislya Vitovta praviteliv Litvi Sigizmunda 1432 1440 i Kazimira IV 1440 1492 v osnovnomu ci vidomosti vzyati z prac Yana Dlugosha i Martina Kromera Podiyi vid 1453 i do 1486 opisani u viglyadi korotkih zapisiv Pravlinnya Sigizmunda harakterizuyetsya borotboyu uchasnikiv pani radi kudi vhodili ruski velmozhi za vpliv na politichni procesi u VKL spochatku ce bula gromadyanska vijna 1432 1438 zgodom bula organizovana zmova i vbivstvo Sigizmunda u 1440 Odnak zmovniki zokrema knyazi Ivan ta Oleksandr Chortorijski ne zasudzhuyutsya a navit vipravdovuyutsya litopiscem Osobliva uvaga u tvori pridilena trom litovskim simejstvam knyazyam Golshanskim Sluckim Olelkovicham i panam Gashtovtam yaki mali micni rodinni zv yazki mizh soboyu i u drugij polovini XV pochatku XVI stolittyah viznachali vnutrishnyu i zovnishnyu politiku Litovskoyi derzhavi Akcentuyetsya uvaga na yih rodinnih zv yazkah z Gediminovichami Yagajlom i Vitovtom Takozh zgaduyutsya praviteli avtonomnogo Kiyivskogo knyazivstva spochatku ce buli knyazi Golshanski 1397 1432 a potim yih nastupnikami stali Olelkovichi 1443 1470 pro yakih zapisana seriya korotkih nekrologiv yaka obrivayetsya pid 1471 rokom Vtim litopisec ne vikazuye osoblivih simpatij do Olelkovichiv hocha voni buli nashadkami Gedimina vin ne rozglyadaye yih yak pretendentiv na litovskij velikoknyazhij stil okrim togo ne pidtrimuye yih pretenziyi na spadkove volodinnya Kiyivskim knyazivstvom Kincevij rozdil praci shozhij na memuari i rozpovidaye pro pravlinnya velikogo knyazya Oleksandra Yagellonchika 1492 1506 jogo diplomatiyu ta vijnu z Moskovskim knyazivstvom Lishe uchasnik podij mig dokladno opisati voyenni diyi pid Smolenskom i vidznachiti zaslugi Stanislava Kishki ta Kostyantina Ostrozhskogo Takozh duzhe detalno opisuyetsya bitva nad Vedrosheyu 1500 Pislya cogo litopis rozpovidaye pro vijnu Litvi z krimskimi tatarami 1501 1506 rokiv U cij chastini detalno opisana bitva pid Sluckom pid provodom knyazya Semena Mihajlovicha proti tatar Rukopis zakinchuyetsya nezavershenim opisom rozgromu tatarskoyi armiyi pid Kleckom v 1506 Pislya chogo sliduye obicyanka avtora rozpovisti she bagato chudovogo Analiz Hroniki Viyavlenij Ipolitom Klimashevskim dokument zgidno opisiv Teodora Narbuta datuyetsya kin XVI poch XVII st odnak avtorstvo misce i chas napisannya samogo tvoru zalishayetsya predmetom diskusij i visuvayutsya rizni versiyi Avtori i misce napisannya Bilshist doslidnikiv vvazhaye sho u Hroniki bulo kilka avtoriv yaki pisali u riznij chas Tak Edvardas Gudavichus i Mechislav Yuchas vidmichayut sho avtor yakij pisav pro podiyi 1440 1453 zahoplyuvavsya rodinoyu paniv Gashtovtiv i vvazhayut sho vin buv osoboyu nablizhenoyu do Velikogo kanclera litovskogo Albrehta Gashtolda v 1520 h Inshij rozdil bilshe proslavlyaye knyaziv Golshanskih i stavit yih na odin riven z Gediminovichami sho mozhe vkazuvati na inshogo avtora Fragment pro zagibel franciskanciv mozhe vkazuvati na vpliv yepiskopa Pavla Golshanskogo i datuvatisya 1530 timi Visuvalisya rizni zdogadi shodo togo kim mig buti avtor ostannoyi chastini podiyi 1492 1506 ale golovnoyu i najbilsh obgruntovanoyu ye versiya Volodimira Pashuto i Mikoli Ulashika sho cej avtor buv rodom iz zahidnoyi abo pivdenno zahidnoyi Bilorusi rajoniv mist Novogrudok Sluck Voni zvernuli uvagu sho v teksti Hroniki ye sproba pokazati Novogrudok yak stolicyu nezalezhnogo knyazivstva a pohodzhennya litovskih knyaziv vivesti z novogrudskoyi liniyi Na yih dumku podibne vozvelichennya Novogrudka potribno nasampered vihidcyu z cogo mista Okrim togo z tekstu vidno sho avtor dobre oriyentuyetsya v cij miscevosti nazivaye navkolishni sela i dosit tochno vkazuye vidstani mizh osnovnimi mistami Mikola Ulashik vpevnenij sho ostannij avtor sam buv shlyahtichem i nablizhenim do velikih feodaliv u svoyih opovidyah vin chasto i energijno proslavlyaye litovsku shlyahtu ta velikih feodaliv zokrema Pidtrimuye zagalne nevdovolennya shlyahti koli veliki knyazi litovski namagayutsya nabliziti do sebe predstavnikiv neznatnih i prostih lyudej pidkreslyuye sho Litva ne povinna stati muzhickoyu derzhavoyu Yak shlyahtich vin osobisto brav uchast u pohodah proti tatar 1502 i 1506 rokiv V pohodi 1502 roku vin u dribnih detalyah opisuye diyi sluckogo knyazya Semena Mihajlovicha i duzhe tochno nazivaye datu jogo smerti u 1504 sho govorit pro te sho vin buv nablizhenim knyazya Takozh Mikola Ulashik zaznachaye sho znachna uvaga ostannogo avtora zoseredzhena na perehreshuvanni velikih knyaziv Yagajla i Vitovta z pravoslav ya u katolictvo vin pryamo pishe sho Yagajlo pogodivsya prijnyati yih latinsku viru i yavno simpatizuye inshim Gediminovicham yaki zalishilisya pravoslavnimi Ce odnoznachno vkazuye na te sho avtor sam buv pravoslavnim Chas ukladannya ostatochnoyi redakciyi Litovskij profesor istoriyi Edvardas Gudavichus buv perekonanij sho pracyu bulo stvoreno u per pol 20 h rr XVI st Ukrayinska kandidatka istorichnih nauk Olena Rusina vvazhaye sho tvir buv napisanij u per tretini XVI st Litovski doktori nauk Nadezhda Morozova ta Mechislav Yuchas zvertayut uvagu sho u teksti zgaduyetsya misce zagibeli 14 ti franciskanciv pershih propovidnikiv katolickoyi viri u Vilnyusi i Litvi de u 1543 bula pobudovana kaplicya Prote v teksti zgaduyetsya misce a ne kaplicya tomu voni datuyut stvorennya hroniki u 1542 1543 rokah Ukrayinskij doslidnik Mikola Zharkih vpevnenij sho pri napisanni praci vikoristovuvalasya en 1555 tomu vvazhaye sho Hroniku Bihovcya ne mogli napisati ranishe 1555 roku i stverdzhuye sho vona napisana v 1560 h rr Radyanski doktori istorichnih nauk Volodimir Pashuto Mikola Ulashik Mihajlo Priselkov viznachali period stvorennya tvoru mizh 1550 i 1565 rokami Kritika Pershu chastinu rukopisu doslidniki chasto nazivayut basnoslovnoyu i ne vvazhayut sho vona maye yakus istorichnu osnovu yiyi porivnyuyut z tipovimi folklornimi litopisnimi istoriyami pro zasnuvannya novoyi derzhavi troma Ryurikovichami abo troma Kiyevichami Vtim dali mistyatsya cinni vidomosti pro podiyi u Velikomu knyazivstvi Litovskomu ta susidnih derzhavah z ser XIII st i do 1506 roku Znachnim nedolikom Hroniki ye svidoma vidmova avtora vid tochnogo datuvannya pri vidliku chasu mizh deyakimi podiyami avtor inkoli prosto dodaye simvolichni 3 abo 7 rokiv abo pri perehodi vid odniyeyi temi do inshoyi she inkoli vzhivayutsya virazi pa zimu pa druhuiu zimu pa druhoie Ieto tohoz hodu potom po malom czasu za yakimi mozhe hovatisya period kilkoh rokiv chi navit desyatilittya vnaslidok cogo hronologiya i navit poslidovnist vikladu podij tvoru inkoli ye pomilkovoyu a deyaki podiyi ye splutanimi Napriklad Gryunvaldska bitva 1410 zapisana pid 1412 data ostannogo odruzhennya korolya Yagajla 1422 zmishuyetsya na 1401 hreshennya aukshajtiv 1387 povstannya u Zhemajtiyi 1409 i Gorodelska uniya 1413 sliduyut u zvorotnomu poryadku Ne zvazhayuchi na osoblivij interes avtora do knyazya Vitovta u hronici splutalisya tri jogo vijskovi kampaniyi 1406 1413 1428 proti Pskova ta Novgoroda i podayutsya yak odna vijna i takih prikladiv she chimalo Avtor plutaye imena ditej knyaziv Olgerda i Kejstruta ta in Takozh tvir mistit bagato neob yektivnih rozpovidej pro pohodzhennya riznih znatnih litovskih prizvish U praci mozhna pomititi svidome zobrazhennya litovskih polkovodciv i litovskogo vijska yak yedinih peremozhciv Gryunvaldskoyi bitvi pidkreslennya i nagoloshennya na nezalezhnosti Litvi i politichnij samostijnosti velikogo knyazya Vitovta takim chinom avtor namagayetsya protistoyati polskim hronistam XVI st yaki navpaki zavzhdi vkazuyut sho Vitovt lishe namisnik Yagajla u Litvi Prote ne zvazhayuchi na netochnosti Hronika ye cinnim dzherelom vidomostej pro ukrayinski zemli sho buli vklyucheni do skladu VKL vona daye mozhlivist prostezhiti yak zi zminami v pravovomu politichnomu i mizhnacionalnomu stanovishi Litvi vidbuvalisya vidpovidni zmini i na ukrayinskih terenah a notatki suchasnika pro 1492 1506 roki vvazhayutsya najkrashimi ne tilki v samij Hronici ale j v usih litovskih litopisah oskilki ye najpovnishimi i najtochnishimi vidomostyami pro cej period Zaslavskij litopis Yak bulo zaznacheno kilka pershih storinok Hroniki Bihovcya yaki stosuyutsya rozpovidi pro knyazya Palemona ye vtrachenimi i yih tekst berut z Hroniki Strijkovskogo yaka tut z Hronikoyu Bihovcya zbigayetsya majzhe doslivno Z ciyeyi prichini u ser XIX st deyakim doslidnikam I Klimashevskij T Narbut Ignatij Danilovich zdavalosya sho Hronika Bihovcya bula dzherelom dlya Hroniki Strijkovskogo odnak piznishe bilsh retelnij analiz pokazav sho ce ne tak a avtori oboh hronik vzyali Legendu pro knyazya Palemona ta jogo nashadkiv z t zv yakij ye povnistyu vtrachenim i do nas ne dijshov VidannyaU Rosijskij imperiyi Hronika vidavalasya dvichi u 1846 Teodorom Narbutom i v 1907 u 17 tomu tomi Povnogo zibrannya ruskih litopisiv Pri chomu sered vsih litopisiv Hronika Bihovcya ye najbilsh povnoyu tobto najshirshoyu za zmistom She dvichi litopis peredavsya u Radyanskomu Soyuzi u 1966 i 1968 Knizhki Teodor Narbutt Pomniki do dziejow litewskich Wilno 1846 91 s pol Polnoe sobranie russkih letopisej T 17 Sankt Peterburg 1907 Hronika Byhovca Gol red M Tihomirov Peredmova koment ta per M Ulashik M Nauka 1966 155 s ros Polnoe sobranie russkih letopisej T 32 Ulashik M M Predislovie Hronika Byhovca M Nauka 1968 5 8 s ros Hronika Bihovcya Red Mikoli Ulashika M Nauka 1968 latinska transkripciya 19 veresnya 2015 u Wayback Machine ZauvazhennyaVidomosti pro samogo I Klimashevskogo obrivayutsya pislya jogo uchasti u Polskomu postanni 1830 1831 pid chas yakogo vin potrapiv u polon i zvidti vtik z Rosijskoyi imperiyi zakordon Dokument buv zaznachenij u opisi biblioteki Narbuta u 1851 a jogo vidsutnist u arhivi viyavlena u 1864 pislya smerti doslidnika Mihajlo Tihomirov vvazhav sho ves rukopis skladavsya z priblizno 190 200 storinok Zgodom Kazimir stav yedinim spivpravitelem Litvi i Polshi Ryad doslidnikiv vvazhaye sho mova jde pro povstannya Mihajla Glinskogo Versiyu pro Sluck pidtrimuye takozh Nadezhda Morozova U teksti zgaduyutsya Yejshishskij i Grovzhishskij poviti yaki buli skasovani administrativnoyu reformoyu 1565 1566 rokiv otzhe pracya napisana ranishePrimitkiPredislovie Hronika Byhovca 1968 s 5 8 Yuchas M A Hronika Byhovca 1974 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 28 29 EIU 2003 Bihovcya hronika Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 5 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 353 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 364 O Yurchenko 2016 s 77 78 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 352 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 6 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 7 8 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 356 358 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 23 M Jucas Bychovco kronika 2002 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 17 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 29 Hronika Byhovca 1966 s 33 34 ESBE ta 1890 1907 Letopisi s 192 197 Yuridichna enciklopediya 2004 Litopis Bihovcya T 6 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 21 URE 1974 1985 Bihovcya litopis Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 360 364 N Morozova 2000 s 138 139 Istoriya Litvy Tom I 2005 s 479 N Morozova 2000 s 140 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 24 26 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 26 28 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 27 28 O Yurchenko 2016 s 77 79 O Yurchenko 2016 s 79 80 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 373 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 5 6 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 356 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 18 19 Dvi tradiciyi litopisannya VKL 2016 s 365 382 Hronika Byhovca 1966 Predislovie s 10 11 DzherelaDovidniki Bihovcya litopis Ukrayinska radyanska enciklopediya u 12 t gol red M P Bazhan redkol O K Antonov ta in 2 ge vid K Golovna redakciya URE 1974 1985 Letopisi Enciklopedicheskij slovar v 86 t 82 t i 4 dop SPb F A Brokgauz I A Efron 1890 1907 ros Bihovcya hronika Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 T 1 A V 688 s il ISBN 966 00 0734 5 avtor statti Rusina O V 17 zhovtnya 2017 u Wayback Machine I F Sidorova Litopis Bihovcya Yuridichna enciklopediya u 6 t red kol Yu S Shemshuchenko vidp red ta in K Ukrayinska enciklopediya im M P Bazhana 2004 T 6 T Ya 768 s ISBN 966 7492 06 0 17 listopada 2016 u Wayback Machine Knizhki Zharkih Mikola Dvi tradiciyi litopisannya Velikogo knyazivstva Litovskogo Kiyiv 2016 467 s Gudavichyus E Tom I S drevnejshih vremen do 1569 goda Istoriya Litvy Tom I M Fond imeni I D Sytina BALTRUS 2005 T 1 680 s ISBN 5 94953 029 2 ros Statti Nadezhda Morozova K voprosu o vremeni sozdaniya Hroniki Byhovca 2000 T Slavistica Vilnensis 49 2 S 137 141 ros Oksana Yurchenko Deshifruvannya chislovih ryadiv Hroniki Bihovcya 2016 T Istoriografiya dzhereloznavstvo ta specialni istorichni disciplini S 77 82 M A Yuchas Hronika Byhovca 1974 T Letopisi i hroniki 1973 g ros Mecislovas Jucas Bychovco kronika 2002 T Lietuvos metrasciai ir kronikos S 86 126 lit

Дата публікації:
Топ