Українці в Бразилії

Українці в Бразилії (порт. Ucraniano-brasileiro) — національна меншина в Бразилії. В основному складається з громадян Бразилії українського походження четвертого і п'ятого поколінь, які підтримують традиції української культури.

Українці Бразилії Ucraino-brasileiros
Нащадки українців у Куритибі.
Кількість	прибл. 600 тисяч (бл. 0,3 % населення Бразилії станом на 2020 рік)
Ареал	Переважно Парана, меншою мірою Мату-Гросу-ду-Сул і Сан-Паулу
Мова	Здебільшого українська в сільській місцевості та португальська в міській місцевості
Релігія	Християни (більшість (близько 85 %) — греко-католики, меншість — православні)

Марка Укрпошти «120 років з початку імміграції українців до Бразилії» (2011)

У 1994 році в Бразилії проживало 400 тисяч осіб українського походження, 80 % (або приблизно 350 тисяч) з яких проживали в компактному регіоні площею приблизно 5 тисяч квадратних кілометрів (територія трохи менша за Тринідад і Тобаго), в горбистій південно-центральній частині штату Парана на півдні Бразилії. Вони називають цей регіон «бразильською Україною». Менша кількість українців оселилася в Сан-Паулу, Санта-Катаріні, Ріу-Гранді-ду-Сул, Пернамбуку та Параїбі.

Міста з найбільшою кількістю українців — Прудентополіс (близько 38 тисяч українців, або 75 % населення міста), Куритиба (33 тисяч українців) та Уніан-да-Віторія (близько 26,4 тисяч українців, або 50 % населення міста). У 2021 році чисельність населення з українським корінням у Бразилії оцінюється в 600 тисяч осіб. Бразильські українці також оселилися в сусідніх регіонах Аргентини та Парагваю, зокрема в аргентинській провінції Місьйонес та парагвайському департаменті Ітапуа — значна доля населення обидвох регіонів на той час уже мала українське чи польське коріння. У Північній Америці також існує значна громада бразильців українського та польського походження, що зосереджена в Торонто та Монреалі. Близько 5% канадійців українського та польського походження родом з Латинської Америки.

Бразилія має третю за чисельністю українську громаду в Америці та третє за чисельністю українське населення за межами колишнього Радянського Союзу; лише Канада та Сполучені Штати мають більшу чисельність українського населення. У порівнянні з українцями в Північній Америці, українська громада в Бразилії (як і в сусідній Аргентині), як правило, переважно складається з нащадків попередніх хвиль імміграції, є біднішою, здебільшого проживає в сільській місцевості, має меншу організаційну силу та більше орієнтована на Церкву як центр культурної ідентичности.

Сімдесят відсотків українців Бразилії живуть у сільськогосподарських громадах, відомих як «колонії», де вони вирощують пшеницю, жито, гречку, рис, чорні боби та єрва-мате — місцевий вид чаю. Ці колонії ізольовані від сучасних районів економіки Бразилії та неукраїнського населення і багато в чому нагадують галицькі (західноукраїнські) села XIX століття.

Історія імміграції

В імміграції українців до Бразилії виділяють три хвилі.

Перша хвиля (1872—1914)

Одними з перших українських іммігрантів вважається сім'я М. Морозевича, що виїхала з Золочівщини в 1872.

У 1876 році в штат Парана переселилася група з Буковини, а в 1881 році інша група українців заснувала в цьому ж штаті поселення поблизу міст Палмейрас і Понта-Гроса.

У 1886 році зареєстровані окремі випадки імміграції з Галичини в район міста Уніао-да-Віторія, біля якого були засновані поселення Інасіо і Томаз-Коїл .

Однак масове переселення українців починається з 1895 року. Після ліквідації рабства в Бразилії утворилася нестача робочої сили й уряд почав стимулювати мігрантів фінансово. Поселенцям оплачувався проїзд і виділялося від 25 до 50 гектарів землі з відстрочкою оплати на 10 років. Такі умови виглядали дуже привабливо для безземельних і малоземельних українців, і в 1895—1899 у Бразилію переселилося близько 15 000 осіб, в основному з Північно-Східної Галичини. Однак на практиці землі, що виділяються переселенцям, перебували в непрохідних джунглях, а якщо українці наймалися до плантаторів, то були змушені оплачувати їжу та одяг по настільки високими цінами, що потрапляли в умови економічної залежності, близької до рабства.

У 1897—1907 рр. значне число українців (близько 1 000 сімей) за власні кошти переселилися в район Прудентополіса, а також в південно-східних районах штату Парана і в північних районах штату Санта-Катарина, заснувавши поселення Антоніо-Олінто, Уніао-да-Віторія, Ірасема, Марешал-Маллет, Дорізона .

У 1908—1914 рр. близько 18 500 українців прибуло в рамках кампанії по залученню робочої сили до будівництва залізниць між штатами Сан-Паулу і Ріу-Гранді-ду-Сул. Вони заснували українські поселення в містах Гуарані, Кампінас, Іжуі, Жагуарі та Ерешімі.

Крім того, у 1892—1914 рр. в Бразилії прибуло близько 120 сімей з Наддніпрянщини, з яких 90 сімей оселилися в провінції Ріо-Гранде-до-Сул.

Голод, епідемії та вороже ставлення місцевих індіанців призвело в великої смертності серед мігрантів, частина їх повернулася в Галичину, однак, за даними перепису українських священників 1913—1914, на той момент в Бразилії проживало приблизно 45 000 осіб .

Друга хвиля (1917—1939)

Якщо перша хвиля мігрантів складалася майже виключно з селян, то в другій хвилі був значний прошарок інтелігенції. У цей період з Галичини, Волині, Полісся, Буковини та Закарпаття прибуло близько 9 000 осіб.

Третя хвиля (1947—1951)

Викликана переважно політичними мотивами та розпочалася наприкінці Другої світової війни. Основу мігрантів в ці роки склали колишні захоплені Німеччиною остарбайтери, звільнені з німецького полону бійці радянської армії, а також політичні біженці (люди з антирадянськими поглядами, колишні члени допоміжної поліції, дивізії «Галичина» і ін. Більшість з них селилися в штаті Парана, частина — в штаті Сан-Пауло, як в столиці штату, так і в місті Сан-Каєтану-ду-Сул. Всього в цей період іммігрувало 7 000 українців. Частина переселенців не змогла пристосуватися до умов життя в Бразилії та переселилася в США і Канаду, а частина осіла в Сан-Паулу, Порту-Алегрі, Каноасі (штат Ріу-Гранді-ду-Сул), а також в штатах Гояс, Мінас-Жерайс і Ріо-де-Жанейро.

У 1950-х імміграція українців практично зупинилася, а наступне встановлення політичної диктатури призвело до посилення рееміграції в США, Канаду та СРСР.

За оцінками дослідників, в 1972 в Бразилії проживало 153 000 етнічних українців, з яких 130 000 на штаті Парана, 14 000 — Сан-Пауло, 5 000 — Санта-Катаріна, 3 000 — Ріу-Гранді-ду-Сул і близько 1 000 — в інших штатах.

• Штат Парана
• Українські іммігранти у Бразилії в кінці 19 століття
• 1940, українці в Арапонгас
• 1940, українці в Прудентополілсі
• Українські жінки Куритиби, 1937

Сучасний стан діаспори

Загальну чисельність українців в Бразилії зараз визначити складно у зв'язку з тим, що точних статистичних даних не існує .

Згідно з архівними даними парафій Української греко-католицької церкви, в 1996 року в штаті Парана проживало близько 320 000 українців-католиків, які складають 95 % української громади штату. До того ж дослідники вказують, що в цьому штаті проживає від 75 до 85 відсотків українців Бразилії.

У сучасній науковій літературі дають оцінні данні про кількість українців Бразилії: від 350 000 до 500 000. У заявах президента Бразилії та представників Українсько-Бразильської Центральної репрезентації також йдеться про 500 000 українців Бразилії.

Вважається, що близько 80 % українських іммігрантів традиційно живуть в сільській місцевості, решта зайняті у сфері промисловості, переважно меблевої та металообробної .

Близько 80 % українських переселенців живуть в штаті Парана: тільки в столиці Парани, місті Куритиба, проживає близько 60 000 українців. У місті діє Церква Святого Йосафата УГКЦ, що була побудована 1928 року.

З 1991 р. українська мова як іноземна викладається в декількох державних школах м. Прудентополіс та в навчальних закладах у місцях компактного проживання українців.

У м. Куритиба є площа України з пам’ятником Тарасу Шевченку та Український меморіал, які вважаються історико-культурною спадщиною муніципалітету. Пам’ятники Тарасу Шевченку є також в містах Прудентополіс та Порто-Алегре.

26 жовтня 1995 урочисто відкритий Меморіал української імміграції. Крім того, українські громади є в штаті Санта-Катарина, місті Сан-Паулу й його околицях.

Українці, що проживають в Бразилії, продовжують дотримуватися традиційної української культури та віросповідання. Розвитком української культури займаються численні громадські організації, об'єднані в Українсько-Бразильську Центральну репрезентацію (Українське Товариство Бразилії, Товариство прихильників Української Культури, Товариство «Соборність», Асоціація українсько-бразильської молоді та ін.). Настільки ж велику увагу питанням культури приділяє Українська греко-католицька та Православна церква України в Бразилії.

У Бразилії діють українські школи, фольклорні групи і творчі кооперативи.

Велика увага приділяється збереженню української мови: як іноземна вона викладається в початкових школах в місцях компактного проживання українців, в деяких державних середніх школах і в Лінгвістичному центрі університету Парана (Куритиба). Однак з лінгвістичної точки зору українці Бразилії належать або до україно-португальським білінгвам (меншість), або до носіїв португальської мови, що в кращому випадку володіють обмеженим запасом українських слів. Пов'язано це з тим, що діти емігрантів, навіть вивчивши основи мови предків, починають вчитися і працювати в суспільстві португаломовних жителів Бразилії.

З 2010 року в Бразилії заснований Національний день української громади, який відзначається 24 серпня.

• Українська греко-католицька церква в
• Українська церква в парку Тінгуї, Куритиба, Парана
• Українська церква в парку Тінгуї, Куритиба, Парана
• Українська хата в Куритибі
• Український Великдень в штаті Парана
• Греко-католицька церква в Прудентополісі
• Український портик в Прудентополісі

Відомі бразильці українського походження

• Іван Боднарук — український педагог, письменник, есеїст, журналіст, громадський діяч.
• архієпископ і митрополит Володимир (Ковбич)
• єпископ Мирон (Мазур)
• отець Микола Лиско
• отець Доротей Шимчій
• Гуто Пашко — бразильський кінорежисер українського походження
• Марія Берушко — шкільна вчителька, котра врятувала своїх учнів під час пожежі у бразильській школі. Вона може стати першою православною святою в Латинській Америці.
• Гектор Бабенко — бразильсько-аргентинський кінорежисер, сценарист, продюсер й актор українського походження.
•  — sculptor (born in Germany of Ukrainian descent, living in )
• Віра Вовк — українська та бразильська письменниця, літературознавиця, прозаїк, драматург, перекладачка та науковець
• Рафаел Собіс — бразильський футболіст українського походження, нападник
• Дмитро Зайців — український ентомолог, дослідник жуків-вусачів. Описав десятки нових таксонів цієї групи.
• Роберту Мінчук — бразильський композитор і диригент українського походження.
• (Russian-Ukrainian descent on maternal side) Popular television hostess.
• Клариса Ліспектор (1920—1977) — бразильська письменниця українсько-єврейського походження.
• (Деніз Стоклос, нар. 14 липня 1950)— одна з найвідоміших мімів світу, бразильська акторка, режисерка, письменниця.

• Клариса Ліспектор
• Гектор Бабенко

В культурі

• «Desalma» — бразильський містичний міні-серіал, події якого відбувається в містечку, заснованому українськими іммігрантами.

Див. також

• Українська діаспора
• Українці Бразилії (книга)

Посилання

1. Brazil. (англ.). оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 23 листопада 2021. (source and date unmentioned)
2. [Ethnicities: Ukrainians]. Portal of Services and Information of the Government of Paraná (порт.). Архів оригіналу за 12 березня 2007.
3. Oksana Boruszenko and Rev. Danyil Kozlinsky (1994). Ukrainians in Brazil (Chapter), in Ukraine and Ukrainians Throughout the World, edited by Ann Lencyk Pawliczko, University of Toronto Press: Toronto, pp. 443—454
4. . Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 9 липня 2020.
5. admin3 (1 серпня 2007). Prudentópolis a bela Ucrânia brasileira. Planeta (pt-BR) . Процитовано 17 грудня 2020.
6. by Marina Bondarenko
7. Ukrainian Observer, «Ukrainian Community of Brazil» June 23, 2004
8. (2000). Ukraine: A History. . с. 566. ISBN .
9. (2000). Ukraine: A History. . с. 546. ISBN .
10. Н. С. Полищук, А. П. Пономарёв. Украинцы. — Институт этнологии и антропологии РАН, М.: Наука, 2000. , стр. 88-90
11. Абліцов В., Сімченко Г. Українська діаспора: вчора і сьогодні. www.experts.in.ua. Процитовано 4 серпня 2016.
12. Бразилия. Украинцы Бразилии // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.- К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. , стр. 364
13. Ярослава Закревська Роль «Просвіти» у збереженні національної самобутності українців Бразилії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
14. Ірина Сушинська. УКРАЇНСЬКА МОВА У БРАЗИЛІЙСЬКІЙ ДІАСПОРІ: СТАН І СТАТУС // ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
15. Украинцы в Бразилии научили местных кушать гречку и продают писанки по 30 долларов.
16. Президент Бразилии Луис Инасио Лула да Силва провозгласил 24 августа Национальным днем украинской общины.
17. Б.Мельничук, П.Лаврів (ЕСУ). Боднарук Іван Лазарович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ., с. 153
18. Посольство України в Королівстві Бельгія — Новини [ 24 травня 2008 у Wayback Machine.]
19. Daniel Piza [ 9 лютого 2012 у Wayback Machine.]
20. . Архів оригіналу за 24 липня 2008. Процитовано 13 вересня 2020.
21. Ukrainian Lady from Brazil The Day, Ukrainian newspaper, Tuesday June 19, 2001
22. google.com.br

Інтернет-джерела

• Українсько-бразилійська центральна репрезентація
• Українці з країни Піку Да Бандейра — Прапорової гори у Бразилії
• Вітторіо Сиротюк: Завдяки українцям на місці джунглів тепер росте хліб // Україна молода, 23.07.2010
• Memorial to Ukrainians in Curitiba
• Website for Prudentopolis, Center of Brazil's Ukrainian community
• Os Stoklos — uma família em performance
• Richa destaca contribuição ucraniana no crescimento econômico do Paraná