У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Синьожупанники значення Синьожупанники сині дивізії назва від кольо

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синьожупанники (значення).

Синьожупанники, сині дивізії (назва від кольору уніформи) — дві українські дивізії, сформовані після Берестейського миру на підставі договору української мирової делегації з Німецькою імперією (заходами Союзу визволення України) з українських полонених із таборів у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель.

Перша Українська дивізія і Друга Українська дивізія / Сьомий Синій полк

На службі	березень — квітень 1918
Країни	УНР
Належність	Армія УНР
Тип	піхота
Чисельність	Дві дивізії по 6000 козаків та 300 старшин.
Командування
Визначні командувачі	Віктор Зелінський Володимир Пухтаєвич

Медіафайли на Вікісховищі

Історія

Кожна синьожупанна дивізія мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Загальна чисельність особового складу сягала 6000 козаків та 300 старшин. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її сформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва.

Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. За його власними спогадами, існування подібного наказу заперечувалося; натомість мав місце конфлікт з німцями щодо заміни Зелінського на І. Мартинюка з подальшим залишенням частини формації. Сам Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у причетності до викрадення А. Доброго.

У ніч на 27 квітня 1918 року німці, напередодні проголошення Гетьманом П.Скоропадського (29. 04. 1918), німці роззброїли та розпустили синьожупанників. Також була роззброїна та розпущена 2 синьожупанна дивізія, сформована у с. Голоби на Волині, ще перед її переїздом до Києва.

Чимало синьожупанників відіграло позитивну роль у державному житті України і увійшли до інших військових формацій. Спроби відновлення синьожупанників за Директорії УНР привели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.

Однострій

Вояк української дивізії **Синьожупанників**

Обмундирування для синьожупанної дивізії було пошито у Німецькій імперії, кількістю 6000 екземплярів.

У комплект входили:

Синій жупан;
Сині шаровари;
Біло-сіра шапка із синім шликом завернутим усередину та жовтою кокардою (чічкою);
Верхня сорочка;
Захисні штани;
Захисна гімнастерка;
Чоботи;
Синій пояс;
Шкіряний ремінь;
Гвинтівка;
Кинджал (не у всіх);
2 простирадла;
2-і натільні сорочки;
2-оє підштанників;
2-і підсумки.

Проте набір синього одягу і особистих речей був тільки у чотирьох піших полках 1-ї Української дивізії. 1-й артилерійський полк цієї дивізії мав всього чотири комплекти синього одягу — для презентаційних заходів.

Вояки 1-го Українського гарматного полку прибули в Київ в одязі, в якому були одягнені ще у німецьких таборах для військовополонених. Також без синьої уніформи залишилась і 2-га Українська дивізія — вона повністю була одягнена у ту форму, в якій вояки прибули до Ковельського повіту із таборів для військовополонених. Для презентабельності 10 березня в дивізію було відправлено 20 комплектів синьожупанної уніформи. Цей одяг було роздано штабу дивізії, німецькому сотнику — представнику німецького командування і дев'ятьом старшинам 8-го Українського козацького полку.

Таким чином, синьожупанними були всього чотири піші полки 1-ї Української козацької дивізії, які отримали 6 тисяч комплектів зшитого у Німеччині синього одягу.

Військовики дивізій

Олександр Вишнівський — сотник піхоти у 1-му козачому полку
— командир 1-го Синьожупанного полку
Олекса Воронів — командир 4-го куреня 5-го Українського полку 2-ї дивізії
Павло Григорович-Барський — командир куреня та помічник командира 2-го полку
Василь Ємець — козак
Віктор Зелінський — командир дивізії
Калюжний Йосип Петрович — полковник Армії УНР.
Крушинський Федір — сотник, згодом персональний осавул Симона Петлюри.
Микола Куликівський — старшина
Куровський Володимир — адміністративний сотник
Борис Магеровський — командир 5-го полку 2-ї дивізії
Олекса Макушенко — сотник 1-го Синього полку
(М. М. Миронович) — сотник, керівник Канцелярії УНР, згодом секретар Директорії.
Тадей Нетреба — старшина 1-го Синього полку
Тиміш Омельченко — командир 2-го куреня 7-го полку. Згодом начальник штабів в різних частинах.
Володимир Пухтаєвич — командир 1-го Синьожупанного полку,т. в. о. начальника 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії.
Леонід Сидоренко — помічник командира 1-го Синього полку
Григорій Сиротенко — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. Певний час був військовим міністром.
Федір Скрипниченко — козак 2-го Синього полку
Микола Тарнопільський — ад'ютант 1-го (7-го Синього) полку
Микола Шаповал — командир 1-го Запорізького полку. Згодом — начальник старшинської школи, а пізніше — начальник дивізії в ранзі ґенерала.
Іван Шура-Бура — командир кулеметної сотні 7-го полку 2-ї дивізії
Микола Чехівський — командир 4-го Українського (Синьожупанного) полку ім. гетьмана П. Дорошенка військ Центральної Ради. Був також комендантом м. Києва.
Григорій Чижевський — командир 1-ї батареї 1-го гарматного полку, згодом міністр внутрішніх справ.
Василь Яворський — один з організаторів 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії.
Сергій Янкін — начальник штабу та в. о. начальника 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії

Галерея

Німецький документ з кутовим штампом та печаткою 1-ї Української дивізії
Навчання прийомам бою з багнетом
Офіцери
На шикуванні
Чота 1-го Запорізького полку ім. Т.Шевченка (Синьожупанників) в м. Парчеві на Підляшші, 20 травня 1917 року.
Офіцери Синьожупанної дивізії, лютий 1918.
Парад синьожупанників у Києві 24 березня 1918 року.
Вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР в Домачеве на Берестейщині. 25 грудня 1917 року.

Вшанування пам'яті

На честь цього військового підрозділу назване селище Синьожупанники Шаргородського району Вінницької області.

Див. також

Примітки

Жуковський Олександр. Вспомини часів епохи Великої Східньої Революції початка 1917–19 рр. (Із окопів до Тюрми). Записка книжечка. 1919 рік. Упорядник: Павло Гай-Нижник. — Київ, 2014 (16-18 с.)
Віктор Зелінський. Синьожупанники. — 1938. — С. 76
Тинченко Ярослав Юрьевич. «Петлюриада» военного доктора
Миронович М. Спільна військова юнацька школа (короткий історичний начерк) // Літопис червоної калини. — 1936. — № 2. — С. 3-5^{[недоступне посилання]}

Посилання

Синьожупанники // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Синьожупанники // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1736. — 1000 екз.
Козаки-Синьожупанники Німеччина табір м. Вецляр
Перша Українська (Синьожупанна) дивізія
Олександр Горобець Хутір назвали Синьожупанниками…

Джерела та література

Буравченков А. О. Синя дивізія, Синьожупанники // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 566. — .
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Центральний державний архів громадських об'єднань України/ф.4585, Оп.1, спр.7, С.131; ф.4060, 0П.1, спр.14, С.16; спр.16, С32-3В, та інші.; ф.4585, 0П.1, спр.21, C.21-3B.
Срібняк І. Новітня «Запорізька Січ» на чужині (творення парамілітарних структур в українському таборі Раштат, 1916 р.) // Емінак: науковий щоквартальник. – Київ-Миколаїв, 2017. – № 1(17) (січень-березень). – Т.1. – С.80-85. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/19943
Срібняк І. На службі ІІ-му Райху і Україні: організаційно-освітня діяльність вояків-українців 1-го Запорізького імені Т.Шевченка полку на Підляшші (1917 – початок 1918 рр.) // Гуржіївські історичні читання: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2017. – С.138-144. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/23311
Срібняк І., Гринь Д. Український парамілітарний рух у таборі Вецляр, Німеччина, 1916 – перша половина 1918 рр. (за матеріалами таборової преси) // Європейські історичні студії. – К., 2023. – № 26. – C.84-103. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/46822; http://eustudies.history.knu.ua/the-ukrainian-paramilitary-movement-in-the-wetzlar-camp-germany-1916-the-first-half-of-1918-according-to-the-materials-of-the-camp-press/

[1] Жуковський Олександр. Вспомини часів епохи Великої Східньої Революції початка 1917–19 рр. (Із окопів до Тюрми). Записка книжечка. 1919 рік. Упорядник: Павло Гай-Нижник. — Київ, 2014 (16-18 с.)

[WKD-2] Віктор Зелінський. Синьожупанники. — 1938. — С. 76

[3] Тинченко Ярослав Юрьевич. «Петлюриада» военного доктора

[4] Миронович М. Спільна військова юнацька школа (короткий історичний начерк) // Літопис червоної калини. — 1936. — № 2. — С. 3-5^{[недоступне посилання]}