У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шура Бура Іван Леонтійович Шура Бура 1891 м Борзна тепер Чернігівська

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шура-Бура.

Іван Леонтійович Шура-Бура (* 1891, м.Борзна, тепер Чернігівська область — † 23 листопада 1921, містечко Базар, Базарська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія) — підполковник Армії УНР.

Іван Леонтійович Шура-Бура

Підполковник

Загальна інформація

Народження

1891
м.Борзна, Чернігівська губернія,

Російська імперія, тепер Чернігівська область,

Україна

Смерть

23 листопада 1921
с. Базар, Овруцький повіт, Волинська губернія, тепер Народицький район, Житомирська область,

Україна

Національність

українець

Військова служба

Роки служби

1918–1921

Приналежність

УНР

Війни / битви

Перша світова війна
Антигетьманське повстання
Радянсько-українська війна

Командування

командир Синьої батареї у складі 3-ї Залізної дивізії

Нагороди та відзнаки

Орден «Залізний хрест» (УНР)

Хрест Симона Петлюри

Життєпис

Лицарі «Залізного Хреста за Зимовий похід і бої» зі складу 3-ї Залізної дивізії з керівниками 2-ї Волинської дивізії.
1-й ряд зліва направо: Володимир Лаврик, підхор. Іван Назаренко, полк. Григорій Чижевський, ген. Олександр Загродський, підп. Олександр Недзвецький, підп. Микола Чижевський, підп. Іван Шура-Бура.
2-й ряд зліва направо: чот. Дмитро Рябінін, чот. Павло Кузенський, чот. Савко Стасюк, гуртковий Михайло Дяченко.
3-й ряд зліва напрво: рой. Прокіп Баснюк, чот. Тимко Михальчук, чот. Петро Демченко, рой. Вадим Околовський, чот. Семен Антонів, рой. Сергій Полонський, козак Максим Викторів.

Народився у м. Борзна Чернігівської губернії. Закінчив чотирикласне міське училище в м. Борзна та навчальну команду «вольноопределяющихся». Останнє звання у російській армії — підпоручик артилерії. У 1917 р. перебував у німецькому полоні.

У січні 1918 р. одним із перших вступив до 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії. Згодом — командир кулеметної сотні 7-го Українського полку 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії військ Центральної Ради.

Після ліквідації дивізії у травні 1918 р. повернувся у Борзну. Брав активну участь у протигетьманському повстанні. У грудні 1918 р. виїхав до Києва, де вступив до 1-го Синьожупанного полку військ Директорії. Був командиром кулеметної сотні 1-го (згодом — 7-го) Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З липня 1919 р. — командир Синьої батареї у складі 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 5-ї кулеметної сотні 3-го кінного полку Дієвої армії УНР. У 1920 р. служив у 3-й гарматній бригаді 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

Учасник Другого Зимового походу в тому числі бою під Малими Міньками.

В полон потрапив 16 листопада 1921. Розстріляний червоними під Базаром 23 листопада 1921 року.

Реабілітований 25 березня 1998 р.

Вшанування пам'яті

Його ім'я вибите серед інших на Меморіалі Героїв Базару.

Примітки

по іншим даним — прапорщик артилерії

Джерела

Тинченко Я.. Офіцерський Армії Української Народної Республіки. 1917—1921 c.501
Державний архів СБУ, арх. 74629 фп., т. 1, арк. 42 — 42 зв.
За державність. Матеріяли до історії Війська Українського. — Каліш, 1932. — Збірник 3. — Стор. 216 А.
Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. — Нью-Йорк, 1982. — Т. 2. — С. 131, 200.

[1] по іншим даним — прапорщик артилерії