Колосович Людмила Леонідівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колосович.

Людмила Леонідівна Колосович (нар. 9 вересня 1963, селище Билбасівка, Слов'янський район, Донецька область, УРСР) — українська театральна режисерка, актриса. Заслужена артистка України (1996). Премія СТДУ (1991). З травня 2022 року — в.о. директорки-художньої керівниці Донецького обласного музично-драматичного театру (м. Маріуполь).

Колосович Людмила Леонідівна
Народилася	9 вересня 1963(1963-09-09) (60 років) Билбасівка, Слов'янський район, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	акторка театру, театральна режисерка, театральний педагог
Alma mater	Дніпропетровське театральне училище і Рівненський державний гуманітарний університет
Заклад	Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)
Роки активності	1983 — нині
Нагороди
Донька — Юлія Колосович (нар. 2001) — студентка Львівського державного університету внутрішніх справ Творчість Ранній період По закінченню у 1983 році Дніпропетровського театрального училища (викладачі , ), поїхала за розподілом до Львова. Період з 1983 по 2007 роки — акторка Львівського ТЮГу. В репертуарі театру зіграла основні головні ролі (Буратіно за Олексієм Толстим, Том Соєр та Джейн Ґрей в п'єсах за Марком Твеном, Інфанта за Оскаром Вайлдом, По­­пелюшка та Маленька розбійниця в п'єсах за Євгеном Шварцем тощо). Наказом президента України від 1996 року отримала звання заслуженої артистки України. Освіту продовжила у Рівненському гуманітарному університеті, на кафедрі театральної режисури (викл. Ю. Мельничук), який закінчила у 2008 році. Львівський драматичний театр імені Лесі Українки З 2005 року — акторка Львівського театру Західного оперативного командування (ЗахОК). На сцені цього театру ставить свою роботу на захист режисерського диплома Рівненського гуманітарного університету — вистава за п’єсою «Білий ангел з чорними крилами» сучасної білоруської драматургеси Діани Балико — історія про дівчину, яка захворіла на СНІД. Постановка отримала свого глядача, й регулярно збирала великі зали. З 2007-го року — режисерка цього театру. Від директора театру отримала запрошення стати художнім керівником театру, який майже не функціонував. На той момент Міністерство оборони України ухвалило рішення про недоцільне та збиткове утримання театру, й запустили у 2007 році процес ліквідації. На його базі у 2008 році було створено Муніципальний театр у підпорядкуванні Львівської міської ради. Перед новим керівництвом стояли завдання зі збалансування трупи, омолодження акторського складу, формування репертуару, перехід театру з російської на українську мову. У 2009 році Людмила Колосович приймає на себе посаду художньої керівниці, одночасно з цим починає викладати в Львівському національному університеті ім. Івана Франка, випускний акторський курс якого й стає основою трупи театру. У творчому просторі було започатковано та проведено Всеукраїнський театральний фестиваль «Ні, я жива, я буду вічно жити!», присвячений 140-річчю від дня народження Лесі Українки та 100-річчю виходу у світ «Лісової пісні» (виступила авторкою ідеї та художньою керівницею фестивалю). У лютому 2011-го в рамках події постановки за творчістю поетки показали студенти Львівського національного університету ім. Івана Франка (літературно-музична композиція «Ра-Менеїс»), Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (літературно-музична композиція «Твої листи…»), глядачі фестивалю змогли побачити версії драми-феєрії «Лісова пісня» у постановках Закарпатського державного російського драматичного театру, Закарпатського обласного театру ляльок «Бавка», першу дію «Лісової пісні» Андрія Приходька показав Львівський академічний театр імені Леся Курбаса. Свою прем'єру у Львівському Муніципальному театрі показала Людмила Колосович, яка членами журі була визнана найкращою на фестивалі. Львівський драматичний театр імені Лесі Українки (м. Львів, вул. Городоцька 36, 2012 рік) Наступним керівним кроком став запуск процесу зі зміни назви театру. Ініціативна група подала клопотання щодо перейменування театру на честь видатної української письменниці Лесі Українки, з нагоди 140-ліття від дня її народження. Постійна депутатська комісія культури, промоцій, ЗМІ та туризму Львівської міської ради розглянула кілька звернень, заслухала директора театру , художнього керівника трупи Людмилу Колосович та народну артистку Жанну Тугай. Рішення про перейменування ухвалили одностайно. Нова назва — Львівський драматичний театр імені Лесі Українки — від 2011 року. За час своєї роботи перезавентаженого театру Людмила Колосович поставила 15 вистав. До театру повернувся глядач, вистави отримували запрошення на міжнародні театральні фестивалі, колектив став їздити за кордон. Заробленим коштом вдалося зробити ремонт у приміщенні театру. Останньою роботою режисерки у театрі Лесі Українки стала вистава «Стіна» за п'єсою Юрія Щербака, прем'єру якої було зіграно 7 березня 2014 року у переддень 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. За висловом театрознавці Майї Гарбузюк «робота над прем’єрою (у лютому) стала для митців особистим Майданом. Їхній творчий максималізм спричинився до того, що спектакль, наче крапля океанської води, увібрав у себе не лише візуальні та речові знаки Революції Гідності, а й відтворив у естетичному, професійному, громадянському сенсах її найістотніші риси». У виставі було задіяно чотирнадцять акторів з двадцяти, які складали трупу тогочасного театру. Художником виступила Оксана Радкевич, хореографом — Ксенія Рихальська. «Воістину живемо у дивовижний час: ще ніколи так карколомно і гарячково реалії з життя не перетворювались у свідомості митців на потужні художні символи. Ще ніколи так швидко не мужніла нація, і молодий театр в одній виставі так сміливо й рішуче не переростав самого себе, виборюючи право на серйозний, дорослий діалог із суспільством» — відмічає Майя Гарбузюк. Виставу «Стіна» було зіграно всього декілька разів, та показано 24 травня на ІХ Міжнародному театральному фестивалі «Сцена людства» у Черкасах. Після завершення контракт Людмили Колосович у 2014 році виставу було знято з репертуару. Робота театрами України Після завершення контракту у Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки, у якості запрошеного режисера працює у театрах Луцька, Хмельницького, Черкас, Кропивницького, Києва. Особливо плідною стала співпраця із Дніпром, де на сцені міського протягом 2015 — 2017 років вийшли шість вистав у режисурі Колосович. Зокрема, отримання дозволу на постановку абсурдиської п'єси «Хочеш, анекдот розкажу?» грузинського драматурга Лаші Бугадзе тривало протягом року, допоки режисерці вдалося поспілкуватися із автором та пояснити високий рівень актуальності для України того, що було ним написано про російсько-грузинську війну 2008 року. Вистава вийшла й була показана у тому числі на Міжнародному театральному фестивалі «Марія» в Києві. Чотири втілення на різних театральних майданчиках витримала постановка вистави «Обережно — жінки!» за першою п'єсою білоруського драматурга , написаної ним для студентського ^[ru]. Режисерка отримала дозвіл та виконала переклад українською ще для постановки на сцені Львівського драматичного театру. Але перша версія з'явилася вже у Луцьку, на сцені Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка 2014-го. Згодом «комедійні ситуації, в якій немає хороших і поганих героїв» відтворювалися у версіях в Дніпрі, Черкасах та Кропивницькому. Театр «Solo» Прем'єрою вистави «Frida» 18 січня 2019 року започатковує власний театр «Solo», за концепцією якого він не має постійного місця розташування, й подорожує разом із засновницею. В назві театру, за задумом авторки, відбивається не лише віртуозний виступ одного співака чи інструменталіста, а ще й факт самостійного досягнення власної своєї мети. Обидві прем'єри театру «Solo» було зіграно на сцені . Першою роботою стала історія мексиканської художниці Фріди Кало, поставлена за п'єсою «Скажена голубка» сучасної української драматургині Тетяна Іващенко. Вистава вийшла під назвою «Frida», в якій «осмислення долі жінки в мистецтві фактично набуває театральної форми моновистави у драматичній грі Анжеліки Драпиковської та пластичному втіленні Ольги Тихоненко чи Вікторії Муштей». «Простір вистави — немовби пульсуючий шифр ситуацій, немає послідовної хронологічної розповіді про перебіг подій. Режисер «вихоплює» із п’єси драматичні моменти і через них будує напружену кардіограму життя з піками й падіннями відчуттів. Такий пунктир із найболісніших миттєвостей життя і творчості Фріди виглядає так, ніби режисер безжально «розбиває» дзеркало долі художниці, а потім ставить актрисі Анжеліці Драпіковській нездійснене завдання — збирати ті гострі скляні осколки, вдивлятися в них, переживаючи заново й намагаючись поновити, скласти, підігнати частини у ціле і врятувати. І свою долю, і себе…». Друга прем'єра — моновистава за творами Остапа Вишні та Пантелеймона Куліша «Різдвяний сон кобили вороної» — виставу про Україну, яка народилася з алегоричного оповідання Остапа Вишні про стару конячку, яка згадує добу своєї молодості, допоки її не продали на ярмарку, після чого били та знущалися. Виставу зіграла акторка Тетяна Тушич. Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь, пл. Театральна, 1, 2021 рік) З 2020 року — режисерка-постановниця Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Перша постановка режисерки враховувала юний вік акторки (моновиставу зіграла 26-річна ), і географічне розташування міста Маріуполя (20 км від зони воєнних дій: «щось таке тепле, душевне, давно забуте. Аби глядачі прийшли до театру й забули на деякий час про те, що коїться на вулиці…» — таким стало оповідання «Вірочка» Антона Чехова. Матеріал максимально несценічний, в якому відсутня дія, де все відбувається лише всередині світу героїні. Вистава вийшла в інсценізації, музичному оформленні, постановці та українському перекладі Людмили Колосович, яка добирала «найцікавіші українські слова, щоби глядач закохався в лірично-поетичний текст Чехова в українському перекладі». За висловом театрального критика із Мінська (Білорусь) Дмитра Єрмоловича-Дащинського, після перегляду вистави на ХХІІ Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії» в Херсоні, «вистава має терапевтичну дію. А це дуже важливо для тих областей, які обпалила війна». Далі були постановки «Frida» за Тетяною Іващенко (також сценографка), «Кохання дона Перлімпліна» за Федеріко Гарсія Лоркою (також перекладачка та авторка музичного оформлення). До Дня Незалежності України 2021 року відбулася прем'єра вистави «Маруся» за історичним романом у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко (також авторка інсценізації та музичного оформлення). Пошкодження Донецького академічного обласного драматичного театру після авіаудару (м. Маріуполь, пл. Театральна, 1, 16 березня 2022 року) З 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала військове вторгнення в Україну, що призвело до запровадження воєнного стану в країні, театр припинив свою роботу, а 16 березня російські війська скинули на театр надпотужну бомбу. Реакцією на подію стало звернення Людмили Колосович на сторінках щоденної газети «День» зі словами: «Чуєте!!! Я вас, «брати», ніколи не пробачу, ніколи! Орки — ви не зможете вбити нашу українську культуру, навіть, якщо зруйнуєте приміщення театру, навіть якщо вбиватимете акторів! Ми маємо генетичну пам’ять, ми маємо глибоке коріння! І ми відродимося, ми проростемо знову і знову на нашій українській землі, якби ви, падлюки, не намагалися нас знищити! Ми обов’язково переможемо! Слава українському Театру! Слава нашій Україні! Слава нашим Героям!». Рішення про відновлення роботи Донецького драматичного театру підписав начальник Донецької обласної військової адміністрації Павлом Кириленко. Виконуючою обов'язки директорки-художньої керівниці театру з 6 травня 2022 призначено Людмилу Колосивич. Розпочинати довелося фактично з нуля — від адміністративних та організаційних питань, до творчих проблем. З колективу понад 200 осіб до Ужгорода переїхали всього 13 членів колективу, з яких актори — лише семеро. Частина колективу заявила про свою не згоду працювати під керівництвом Колосович. Репетиції та прем'єра відбулася на сцені Закарпатського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв в Ужгороді. Першою постановкою відновленого театру стала вистава Людмили Колосович про життя і долю Василя Стуса. Звернення театру до українського поета-шістдесятника стала символічною, виходячи з його постаті, прямим зв’язком із Донеччиною, подібністю боротьбі за українську мову та культуру, її вільний розвиток та представленість у світовій культурі. Проте, жодна з існуючих п'єс та кіносценаріїв про Стуса не відповідав запиту: «нам потрібно щось гостріше, сучасніше. У час, коли йде війна, не можна ставити „лайтову версію“ Стуса. І ми організували творчу лабораторію з акторами: та двоє молодих хлопців — та , які тільки до нас долучилися, я — ми вчотирьох написали , це наша версія життя і долі Василя Стуса» — пояснює задум Людмила Колосович. Прем'єрні покази «Крику нації» пройшли із переаншлагами, в результаті чого керівництво театру організувало додаткові вистави. Критика порівняла виставу із («античною трагедією»): «на сцені, крім головного героя, ще шестеро, які дивним чином зливаються воєдино попри всю різношерстість» (доктор історичних наук Сергій Федака), відмітила роботу як «потужний заклик боронити Україну від агресора» (театрознавця ), вказала на «стратегічно точним та репертуарно вірним був вибір <…> тематики вистави. Вона засвідчує художню та громадянську позицію українських митців з Маріуполя, яка сьогодні є визначальною у нашій боротьбі з ворогом» (кандидат мистецтвознавства ). Журналістка «Укрінформу» Тетяна Когутич припустила, що «після прем'єри їх називатимуть „стусівцями“ — адже вони, як і поет колись, не склали зброї перед ворогом. „Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи“, — пам'ятаєте зі школи завчені Стусові рядки? Вистава стусівців із Маріуполя — якраз про це». Театральні роботи Акторка Людмила Колосович — різнопланова актриса, яка майстерно виступає у травестійному та гостро­характерному амплуа; акторській манері властиві цілісність у створенні сценічного образу, деталізація характерів героїв із чіткими внутрішнім і зовнішнім малюнками ролі. «Назар Стодоля» Тараса Шев­ченка; реж. Мирон Лукавецький — Стеха «Перстень спокуси» за Іваном Франком; реж. Петро Ластівка — Княгиня Ніна «Тарас» Богдана Стельмаха; реж. Сергій Проскурня — Ядзя Гусиківська «На перші гулі» Степана Васильченка — Олена «Іменем революції» Михайла Шатрова — Петько «Попелюшка» Євгена Шварца — По­­пелюшка «Снігова королева» Євгена Швар­ца; реж. Мирон Лукавецький — Маленька розбійниця «Пригоди Буратіно в Країні Дурнів» за казкою Олексія Толстого; реж. Ада Куниця — Буратіно «Зоряний хлопчик» за Оскаром Вайлдом — Інфанта «Том Соєр» за романом Марка Твена; реж. Мирон Лукавецький — Том Соєр «Принц і жебрак» за романом Марка Твена; реж. Володимир Борисяк — Джейн Ґрей  — «Одержима» моновистава за поемою Лесі Українки; реж. Режисерка Режисерським роботам Людмили Колосович притаманне вдале поєднання авангардизму із реалістичністю. Вдається до експериментів зі сценічним простором (постановки у форматі «сцена на сцені» — «Вірочка», «Крик нації»), залучення до акторства супровідних професій (монтувальників сцени в «Анатомії театру» грають самі монтувальники сцени) тощо. Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки під назвою «Львівський драматичний театр Західного оперативного командування»  — «Білий ангел з чорними крилами» Діани Балико під назвою «Львівський муніципальний театр» 2008 — «Пригоди невгамовного Зайчика та Червоної Шапочки» Людмили Колосович за мотивами казки братів Грімм 2009, 13 червня — «Скандал без антракту» за п'єсою «Кішки-мишки»  — «Дорога до Віфлеєму» 2010 — «Лісова пісня» за п'єсою Лесі Українки 2011 — «Вертеп» Ігоря Павлюка 2011 — «Великі подвиги маленького Ріккі-Тіккі-Таві» за оповіданням Редьярда Кіплінга під назвою «Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки» 2011 — «Четвертий кут для любовного трикутника» 2012 — «І все-таки я тебе зраджу» Неди Нежданої 2012 — «Моя дорога Памела, або Як уколошкати стареньку» Джона Патріка 2012 — «Анатомія театру» за Карелом Чапеком (худ. Наталія Руденко-Краєвська) 2013 — «Собака за сіні» за однойменною п'єсою Лопе де Вега 2013 — «Вінні Пух та всі-всі-всі» Ігоря Юзюка за казками Алана Мілна 2014 — «Загублений хвіст або Як Вінні Пух допоміг Іа-іа» Ігоря Юзюка за казками Алана Мілна 2014, 7 березня — «Стіна» Людмили Колосович за творами Тараса Шевченка та Юрія Щербака (худ. Оксана Радкевич, хор. Ксенія Рихальська) Різні театри 2014 — «Одержима» за поемою Лесі Українки (Львівський національний університет імені Івана Франка) 2014 — «Обережно — жінки!» ^[ru] (Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, м. Луцьк) 2016 — «Ханума» за ^[ka] ^[ka] (Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького) 2017 — «Обережно — жінки!» (Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка) 2018 — «Собака на сіні» за однойменною п'єсою Лопе де Вега (Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького) 2019, 7 березня — «Обережно — жінки!» (Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького) 2019, 11 червня — «Жіноча логіка» Анатолія Крима (Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка) 2015 — «Обережно — жінки!» 2015 — «Вінні-Пух і всі-всі-всі» за казками Алана Мілна 2016 — «Жінка, яка йшла поруч…» за п’єсою «Таїна буття» Тетяни Іващенко 2016 — «Кохання на чотири персони» 2017 — «Хочеш, анекдот розкажу?» Лаші Бугадзе 2017 — «Скажена голубка» Тетяни Іващенко Театр «Solo» (спільно із , м. Київ) 2019, 18 січня — «Frida» за п'єсою «Скажена голубка» Тетяни Іващенко 2019, 29 грудня — «Різдвяний сон кобили вороної» моновистава за творами «Різдвяний сон кобили вороної» і «Ярмарок» Остапа Вишні та «Вертеп» Пантелеймона Куліша (моновистава у виконанні Тетяни Тушич) Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) 2020, 23 липня — «Вірочка» лірична комедія на одну дію, моновистава Людмили Колосович за однойменним оповіданням Антона Чехова (худ. Анна Апельт-Матвейчук) 2020, 2 грудня — «Frida» сповідь за п'єсою «Скажена голубка» Тетяни Іващенко 2020 — «Різдвяна коляда» театралізоване дійство на основі автентичних колядок і щедрівок Донеччини 2021, 20 березня — «Кохання дона Перлімпліна» гра дуенде Федеріко Гарсія Лорки (худ. Анна Апельт-Матвейчук) 2021, 24 серпня — «Маруся» Людмили Колосович за історичним романом у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко 2022, 16 липня — Людмили Колосович, та акторів театру 2022, 25 грудня — «Вертеп Донеччини» за мотивами п’єси Пантелеймона Куліша із використанням автентичних колядок і щедрівок Донеччини 2023, 20 травня — «Приголомшена Тетяна» Лаши Бугадзе Перекладачка Для власних постановок виконала переклад п'єс з російської на українську мову: 2007 — «Білий ангел з чорними крилами» Діани Балико 2010 — «Дорога до Віфлеєму» 2011 — «Четвертий кут для любовного трикутника» ^[en] 2014 — «Обережно — жінки!» 2019 — «Жіноча логіка» Анатолія Крима 2020 — «Вірочка» оповідання Антона Чехова Художниця-постановниця  — «Дорога до Віфлеєму» (Львівський муніципальний театр) 2016 — «Жінка, яка йшла поруч…» за п’єсою «Таїна буття» Тетяни Іващенко () 2017 — «Скажена голубка» Тетяни Іващенко () 2019 — «Frida» за п'єсою «Скажена голубка» Тетяни Іващенко (Театр «Solo» спільно із , м. Київ) 2019 — «Різдвяний сон кобили вороної» за творами Остапа Вишні та Пантелеймона Куліша (Театр «Solo» спільно із , м. Київ) 2020 — «Frida» за п'єсою «Скажена голубка» Тетяни Іващенко (Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь) Участь у фестивалях 2011 — ХІІІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон) — вистава «Лісова пісня» (Львівський муніципальний театр) 2011 — Всеукраїнський театральний фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки (м. Луцьк) — вистава «Лісова пісня» (Львівський муніципальний театр) 2012 — XXVI Міжнародний фестиваль літератури і мистецтв «Лесині джерела» (м. Новоград-Волинський) — вистава «І все-таки я тебе зраджу» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) 2012 — IV Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення» (м. Коломия) — вистава «І все-таки я тебе зраджу» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) — відзнака журналістського журі 2012 — Х Всеукраїнський театральний фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» (м. Тернопіль) — вистава «І все-таки я тебе зраджу» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) — диплом «За честь, достоїнство і вірність професії» за відродження театру 2013 — XIV Міжнародний фестиваль етнічних театрів України, держав СНД та Карпатського Євро регіону «Етно-Діа-Сфера» (м. Мукачево) — вистава «Моя дорога Памела або Як уколошкати стареньку» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) 2013 — XXVI Міжнародний фестиваль літератури і мистецтв «Лесині джерела» (м. Новоград-Волинський) — вистава «Лісова пісня» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) 2013 — V Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення» (м. Коломия) — вистава «Великі пригоди маленького Ріккі-Тіккі-Таві» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) 2013 — ІІ Регіональний фестиваль «На краю осені з Мельпоменою» (м. Хмельницький) — вистава «Собака на сіні» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) — «Краща режисерська робота» 2013 — IV Міжнародний фестиваль театральних шкіл «SINT» (м. Бекешчаба, Угорщина) — вистава «Собака на сіні» (Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки) 2014 — ІХ Міжнародний театральний фестиваль «Сцена людства» (м. Черкаси) — вистава «Стіна» (Львівський драматичний театр імені Лесі Українки) 2014 — Х Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія» (м. Київ) — моновистава «Одержима» (Львівський національний університет імені Івана Франка) 2016 — ІІІ Міжнародному фестивалі українського театру «Wschod-Zachod» (м. Краків, Польща) — моновистава «Жінка, яка йшла поруч…» (Телетеатр, м. Дніпро) 2016 — XIII Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія» (м. Київ) — моновистава «Жінка, яка йшла поруч…» (Телетеатр, м. Дніпро) 2017 — XXIII Фестиваль-конкурс на здобуття вищої театральної нагороди Придніпров’я «Січеславна-2017» (м. Дніпро) — моновистава «Жінка, яка йшла поруч…» (Телетеатр, м. Дніпро) 2017 — І Відкритий фестиваль української драматургії «Дніпро.Театр.Ua» (м. Дніпро) — моновистава «Жінка, яка йшла поруч…» (Телетеатр, м. Дніпро). 2017 — XIV Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія» (м. Київ) — вистава «Хочеш, анекдот розкажу?» та моновистава «Жінка, яка йшла поруч…» (Телетеатр, м. Дніпро) 2018 — XXIV Фестиваль-конкурс на здобуття вищої театральної нагороди Придніпров’я «Січеславна-2018» (м. Дніпро) — вистава «Хочеш, анекдот розкажу?» та виставою «Скажена Голубка» (Телетеатр, м. Дніпро) — «Краща хореографія» (Ольга Тихоненко) та «Краща режисерська робота» (Людмила Колосович) 2018 — ХХ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон) — вистава «Скажена голубка» (Телетеатр, м. Дніпро) 2018 — XIV Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія» (м. Київ) — вистава «Скажена голубка» (Телетеатр, м. Дніпро) 2018 — ХІІІ Регіональний театральний фестиваль комедії «Золоті оплески Буковини» (м. Чернівці) — вистава «Собака на сіні» (Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького) 2019 — XVII Всеукраїнський театральний фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» (м. Тернопіль) — вистава «Обережно — жінки!» (Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка) 2019 — ІІ Міжнародний фестиваль моновистав «Монологи над Ужем» (м. Ужгород) — вистава «Frida» (НЦТМ ім. Леся Курбаса та Театр «Solo», м. Київ) 2020 — Міжнародний театральний фестиваль камерних вистав «Andriyivsky Fest 2019-2020» (м. Київ) — вистава «Обережно — жінки!» (Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького) — Найкращий акторський ансамбль 2020 — ХХІІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон) — вистава «Вірочка» (Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь) — «Краще музичне оформлення» (режисер-постановник, музичне оформлення — Людмила Колосович) 2021 — ІІ Обласний відкритий фестиваль «Театральна брама» (м. Маріуполь) — вистави «Кохання дона Перлімпліна» та «Маруся» (Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь) — Гран-прі (вистава «Маруся») 2021 — ІІІ Всеукраїнський фестиваль «СвітОгляд» (м. Сєвєродонецьк) — вистава «Frida» (Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь) 2022 — XXIV Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (онлайн) — вистава «Маруся» (Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь) 2022 — LII Театральний фестиваль «Вересневі самоцвіти» (м. Кропивницький) — вистава «Крик нації» (Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь) — Найкращий акторський ансамбль Нагороди та визнання 1991 — Премія Національної спілки театральних діячів України 1996 — Заслужена артистка України Примітки Людмила Колосович в Енциклопедії сучасної України . Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022. Тетяна КОГУТИЧ (14 липня 2022). Стусівці з Маріуполя. «Укрінформ». Процитовано 31 липня 2022. Кафедра театральної режисури Рівненського державного гуманітарного університету Людмила КОЛОСОВИЧ (2013). Подорож до Вроцлава: щоденник викладача (PDF) (укр.). Часопис «Просценіум» №1-3 (2013). Процитовано 5 серпня 2022. (24 січня 2019). (укр.). «День» №12. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019. Лариса РОМАНЮК, Оксана УШАКОВА (12 травня 2022). Трупа драмтеатру Маріуполя на сцені Закарпатського облмуздрамтеатру поставить п’єсу про Василя Стуса. «Суспільне». Процитовано 8 серпня 2022. Донецький академічний обласний драматичний театр з Маріуполя зіграв виставу «Крик нації…» в Ужгороді. Міністерство культури та інформаційної політики України. 17 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022. Відкритий конкурс читців, поетів та художників «Любіть Україну!». Управління культури і туризму облдержадміністрації Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. 24 лютого 2020. Процитовано 8 серпня 2022. Ольга ДЕМІДКО (23 грудня 2020). Людмила Колосович: «Відчуваю, що повинна бути тут!». «MRPL.CITY». Процитовано 3 серпня 2022. Едуард ОВЧАРЕНКО (17 березня 2020). Людмила КОЛОСОВИЧ: «Не люблю коли мене стримують в моїх творчих фантазіях» (укр.). «I-ua». Процитовано 4 серпня 2022. Театр Лесі. Історія театру Андрій КОТЕНСЬКИЙ (25 лютого 2011). Сьогодні Львів розпочинає І всеукраїнський фестиваль творчості Лесі Українки (укр.). «Львівський портал». Процитовано 8 серпня 2022.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url () Всеукраїнський театральний фестиваль присвячений 140 річниці від дня народження Лесі Українки « Ні, я жива, я буду вічно жити!» Тарас ФЕДОРЧАК (22 березня 2011). Леся жила, Леся жива, Леся буде вічно жити! (укр.). «Zaxid.net». Процитовано 8 серпня 2022. Львівський театр стане російський драматичним чи носитиме ім’я Лесі Українки? (укр.). «Рідна країна». 15 березня 2011. Процитовано 3 серпня 2022. Майя ГАРБУЗЮК (9 квітня 2014). Шевченко на барикадах… У Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки відбулись прем’єрні покази вистави «Стіна» (укр.). «День» №65. Процитовано 5 серпня 2022. Завтра розпочнеться «Сцена людства» (укр.). «Рідна Черкащина». 22 травня 2014. Процитовано 5 серпня 2022. Едуард ОВЧАРЕНКО (29 січня 2019). Жертви кохання (укр.). «I-ua». Процитовано 8 серпня 2022. Едуард ОВЧАРЕНКО (27 лютого 2019). Соло на коні (укр.). «I-ua». Процитовано 3 серпня 2022. Едуард ОВЧАРЕНКО (24 січня 2019). (укр.). «I-ua». Архів оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019. Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ (8 березня 2019). Найти себя на вершине (рос.). Facebook. Процитовано 7 серпня 2022. Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ (13 січня 2020). Загнанная отчизна (рос.). Facebook. Процитовано 7 серпня 2022. Людмила КОЛОСОВИЧ (2020). Про постановку вистави «Вірочка» за А.П.Чеховим у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь) (PDF) (укр.). Науковий вісник «Курбасівські читання» №15. Процитовано 6 серпня 2022. Дмитро ЕРМАЛОВІЧ-ДАШЧЫНСКІ (2020). Аптымізм украінскай культуры: ХХІІ Міжнароды тэатральны фестываль «Мельпамена Таўрыі» у Херсонскім абласным музычна-драматычным тэатры імя Міколы Куліша (Украіна) (біл.). Ж-л «Мастацтва» (c. 40–42) №10 (2020). {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= () Юлія МАНУКЯН, Юрій ЖИТНЯК (20 жовтня 2020). Дмитрий Ермолович-Дащинский: В Беларуси театральность покинула сцену, теперь она — на улицах (рос.). Журнал про сучасну культуру «Коридор». Процитовано 8 серпня 2022. Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ (2021). Свіжий вітер над морем. Прем’єри Донецького академічного обласного драматичного театру в Маріуполі (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №6 (2021). Процитовано 7 серпня 2022. Україна вводить воєнний стан — Зеленський. www.ukrinform.ua. Процитовано 24 лютого 2022. Роман ПЕТРЕНКО (16 березня 2022). Росіяни скинули надпотужну бомбу на драмтеатр Маріуполя, де ховаються сотні людей. «Українська правда». Процитовано 16 березня 2022. Andreas ERNST (17 березня 2022). Ein Theaterkeller aus der Sowjetzeit rettet Hunderten im belagerten Mariupol das Leben (нім.). «NZZ Neue Zürcher Zeitung». Процитовано 31 березня 2022. Людмила КОЛОСОВИЧ (18 березня 2022). «Орки — ви не зможете вбити нашу українську культуру». Про мій Донецький театр у Маріуполі. Г-та «День». Процитовано 19 березня 2022. Facebook Liudmyla Kolosovych Шановні українці! Повідомляю вам, що Донецький академічний обласний драматичний театр (м.Маріуполь) з 6 травня відновлює свою роботу в м.Ужгород. Першою постановкою театру стане вистава про Василя Стуса. Разом до перемоги! В.о.директора-художнього керівника Людмила Колосович (8 травня о 08:45) Павло КУЩ (25 травня 2022). Маріупольські драматичні сцена і доля. В Ужгороді готують першу виставу донецькі театрали з розтрощеного рашистами закладу культури у приморському місті (укр.). Г-та «Урядовий кур'єр». Процитовано 8 серпня 2022. Василь БЕДЗІР (3 серпня 2022). Відроджений з попелу. Драматичний театр із Маріуполя продовжує творче життя на Закарпатті (укр.). Г-та «Урядовий кур'єр». Процитовано 8 серпня 2022. Альбіна КАРМАН (10 червня 2022). «Відчай вкупі з ненавистю»: історія акторів з розбомбленого росіянами Маріупольського театру (укр.). «Четверта влада». Процитовано 8 серпня 2022. Ольга ДЕМІДКО (10 травня 2022). Як врятувати маріупольський театр?. Новости Мариуполя и Донбасса (укр.). Інформаційний портал «Активіст». Процитовано 8 серпня 2022. Колектив маріупольського Драмтеатру виступатиме на сцені театру в Ужгороді. «Укрінформ». 10 травня 2022. Процитовано 10 травня 2022. Маріупольський театр, що переїхав на Закарпаття, першою покаже виставу про Василя Стуса. «Укрінформ». 13 травня 2022. Процитовано 13 травня 2022. Сергій ВИННИЧЕНКО (16 травня 2022). Ренесанс Маріупольського театру в Ужгороді: «Тут немає сирен» — Людмила Колосович. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 20 травня 2022. Megan SPECIA (1 липня 2022). «Long Live the Theater»: Mariupol’s Drama Company to Perform Again. «The New York Times». Процитовано 8 липня 2022. Сергій ВИННИЧЕНКО (4 липня 2022). Ренесанс Маріупольського театру в Ужгороді: «Тут є театр» — Людмила Колосович. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 8 липня 2022. Війна не на сцені: театри перетворилися на штаби опору і бомбосховища. Спецвипуск «ТСН». 19 липня 2022. Процитовано 26 липня 2022. Перша прем’єра. Підготовка розпочалася. Телекомпанія «М-студіо». 25 червня 2022. Процитовано 8 липня 2022. «Еспресо TV» — КРИК НАЦІЇ по прем'єрі. Телеканал «Еспресо TV». 18 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022. Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації», — це виклик сьогоденню, насамперед за фактом свого «народження», а відтак і за формою та змістом (біл.). «Реформация». 18 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022. Сергій ВИННИЧЕНКО (24 липня 2022). Четверті 24 миттєвості війни. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 8 серпня 2022. Сергій ФЕДАКА (17 липня 2022). На високій ноті. «Закарпаття онлайн». Процитовано 8 серпня 2022. (30 липня 2022). Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації», — це виклик сьогоденню, насамперед за фактом свого «народження», а відтак і за формою та змістом (укр.). Facebook. Процитовано 8 серпня 2022. (2022). Митець і нація (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №6(2022). Процитовано 9 вересня 2023. Людмила ПУЛЯЄВА (17 квітня 2013). Як не треба ставити п’єсу (укр.). Тижневик «Аудиторія». Процитовано 1 серпня 2022. Андрій КОТЕНСЬКИЙ (12 червня 2009). (укр.). «Львівський поратл». Архів оригіналу за 8 серпня 2022. Процитовано 8 серпня 2022. «Коломийські представлення». День третій. Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Фото-звіт та висновки експертів (укр.). Сайт Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. 14 квітня 2018. Процитовано 3 серпня 2018.  Вистава «Стіна». Режисер — засл. арт. України Людмила Колосович на YouTube Вистава «Стіна» на порталі «Ticket Club» Марія БИКОВА (3 квітня 2014). Львівська «Стіна» — крок до Свободи (укр.). «Art Area». Процитовано 5 серпня 2022. Найбільша Шевченкова любов. Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки підготував прем’єру до ювілею Кобзаря (укр.). «Львівська пошта» №22. 27 лютого 2014. Процитовано 5 серпня 2022. Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ, «Одержима» Лесі Українки у національному монотеатрі 2010-х років, [w:] «Шляхи рівняйте духові Його». Леся Українка: погляд зі Сходу: матеріали наук.-практ. форуму «Леся Українка й театр», 21-24 вересня 2021 р., Харків (уклад., редаг. Я. В. Партола, А. О. Тимченко). Міністерство культури та інформаційної політики України; Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського; Харківський театр «P.S.». Харків, 2021, c. 55–57. Ольга КВЯТКОВСЬКА (червень 2018). Обережно: Серж Дюбуа VS Жінки. У Черкаському Театрі Шевченка відбулася чергова прем'єра (укр.). Портал «У вирі мистецьких подій». Процитовано 1 серпня 2022. «Обережно, жінки» — черкаський театр покаже, що буває зі зрадниками (укр.). «Про все». 6 червня 2018. Процитовано 8 серпня 2022. Ольга КВЯТКОВСЬКА (19 червня 2019). Черкаський театр Шевченка пропонує осягнути жіночу логіку (укр.). «Нова доба». Процитовано 1 серпня 2022. (12 серпня 2016). Трагедія нелюбові. У Дніпрі поставили моновиставу про дружину Франка Ольгу Хоружинську (укр.). «День» №143-144. Процитовано 4 серпня 2022. Культура Live. Авансцена: театр Solo покаже моновиставу «Різдвяний сон кобили вороної», ПТІЦентр — музичну виставу «Три лисички» (укр.). «Культура Live». Процитовано 3 серпня 2022. Театр Solo запрошує на моновиставу «Різдвяний сон кобили вороної» (укр.). «Погляд». 5 січня 2020. Процитовано 3 серпня 2022. . Архів оригіналу за 6 червня 2022. Процитовано 1 серпня 2022. . Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 1 серпня 2022. . Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 1 серпня 2022. Владислав ЛЕОШКО (17 липня 2022). (укр.). Г-та «Голос України». Архів оригіналу за 17 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2018. Вікторія КОЛОМІЄЦЬ (17 липня 2022). «Крик нації»: актори розбомбленого драмтеатру Маріуполя зіграли першу виставу в Ужгороді (укр.). «Громадське телебачення». Процитовано 8 серпня 2018. Joanna KAKISSIS (30 липня 2022). Mariupol theater bombing was a clear war crime, Amnesty International says (англ.). «National Public Radio». Процитовано 8 серпня 2018. Катерина ПЕТРУНЬО, Руслана ГОСТЮК (26 грудня 2022). Виставу «Вертеп Донеччини» показали артисти Донецького облдрамтеатру в Ужгороді (укр.). «Суспільне». Процитовано 9 січня 2023. 20 травня о 18:00 – ПРЕМ'ЄРА вистави «Приголомшена Тетяна» від Маріупольського театру (укр.). «Uzhgorod.net». 18 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023. Виставу «Приголомшена Тетяна» зіграють актори Донецького театру в Ужгороді (укр.). «Суспільне Ужгород». 19 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023. Владислава МОСКАЛЕЦЬ (26 лютого 2024). Кулеметні черги на сцені – український театр в час війни (укр.). «Україна модерна». Процитовано 13 березня 2024. Хроніка культурного життя України (оглядова довідка за матеріалами преси та неопублікованими документами за грудень 2012 року) Жінка, яка йшла поруч (укр.). Gorod.dp.ua. Процитовано 2022-4-26. Тетяна АБРАМОВА (11 травня 2017). Свято української драматургії — у Дніпрі (укр.). «Наше місто». Процитовано 4 серпня 2022. Дмитро ЕРМАЛОВІЧ-ДАШЧЫНСКІ (2018). Дакументы і споведзі: II адкрыты фестываль украінскай драматургіі «Дняпро. Тэатр. UA» (біл.). Ж-л «Мастацтва» (c. 40–41) №7 (2018). {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= () Едуард ОВЧАРЕНКО (16 жовтня 2017). Діалог культур від фестивалю «Марія» (укр.). «I-ua». Процитовано 4 серпня 2022. (2 квітня 2018). Чути час. «Січеславна» визначила переможців (укр.). «День» №175. Процитовано 4 серпня 2022. Сайт Тетяни Іващенко. ХХ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Херсон, 2018 Сергій ВИННИЧЕНКО (18 жовтня 2019). Улов до Дня рибалки. Сезон 2018/19. Впольовані «Золоті рибки» (Частина 2) (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 4 серпня 2022. Галина КАНАРСЬКА (30 листопада 2018). Театральна осінь: останній фест, остання прем’єра (укр.). Г-та «Збруч». Процитовано 5 серпня 2022. Леся ЗАМОРСЬКА (4 вересня 2019). Свої вистави покажуть у Тернополі сім театрів (PDF) (укр.). «20 хвилин. Тернопіль». Процитовано 1 серпня 2022. Театральний фестиваль AndriyivskyFest оголосив переможців (укр.). «Вечірній Київ». 9 червня 2020. Процитовано 4 серпня 2022. (17 вересня 2020). «Мельпомена Таврії» під… зорями. У Херсоні відбувся найвідоміший театральний фестиваль (укр.). «День» №175. Процитовано 4 серпня 2022. 17 09 сьомий день театрального фестивалю ТЕАТРАЛЬНА БРАМА 2021 Кохання дона Перлімпліна (укр.). Драмтеатр Маріуполь. 18 вересня 2021. Процитовано 4 серпня 2022. «Від Чорнобиля до Фріди». У Сєвєродонецьку відбувся театральний ІІІ «СвітОгляд» (укр.). «Суспільне Донбас». 13 жовтня 2021. Процитовано 4 серпня 2022. Сергій ВИННИЧЕНКО (31 травня 2022). МІЙ ХЕРСОН: Людмила Колосович (Маріупольський театр на «Мельпомені Таврії 2022») (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 4 серпня 2022. Дар'я ПІТРА (27 червня 2022). Об’єднались навколо Херсону (укр.). Телекомпанія «М-студіо». Процитовано 4 серпня 2022. Джерела А. Н. Сімака. Колосович Людмила Леонідівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014 Людмила Колосович на сайті Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) Людмила Колосович на сайті проєкту «Theatre.Love» Людмила Колосович на сайті Тетяни Іващенко Людмила Колосович в онлайн кінобазі України DzygaMDB Степовичка Л. «Я в серці маю те, що не вмирає…» // «Театр плюс». 2011. № 26