Вертеп

Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні й світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси; макет стайні з новонародженим Ісусом Христом. Український вертепний театр — самобутнє явище у розвитку театральної культури.

Вертепні ляльки з експозиції Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України. В центрі — порцеляновий оригінал XVIII ст.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вертеп (значення).

Український вертеп відомий з 17 століття Світська частина вистави поклала початок української комедії ХІХ століття..

Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII століття) і мав численні регіональні варіанти.

Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного будинку. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.

З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу поєднують із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.

Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і .

На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою. З вертепом не слід плутати польських ясельок, де ляльки нерухомі і утворюють якийсь малюнок. Був загальний звичай у Західній Європі ставити по церквах на Різдво Христове ясла з ослом і волом. Українському вертепові відповідає польська шопка.

Етимологія і терміни

Слово «вертеп» має кілька тлумачень, а сама назва запозичена зі старослов'янської мови, де слово «вертеп» означало «печера», «ущелина» або «балка».

Благовітив в Назареті, — Стала слава у вертепі.

Т.Г.Шевченко

Відомі терміни:

• Вертеп — обрядове різдвяне дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами, яке влаштовували мандрівні музиканти й актори.
• Вертепом називали театр, в якому вистави розігрувалися ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев'яній дво- або триповерховій скриньці.
  • Большая енциклопедія (1901 р.): «Вертеп, малоруський театр маріонеток, що зображував у ряді сцен обставини народження Ісуса Христа».
• У ряді видань вертепом називають легеньку, зручну для перенесення хатку (сцену) на два яруси: верхній — це Вифлеєм, в якому відбувалося Христове народження, і нижній — для виконання комічних сцен з народного життя.
• На Бойківщині та Гуцульщині вертепом називали «зірку» як спрощену форму другого типу вертепних скриньок.

Концепції походження вертепу

У науковій літературі зафіксовано декілька концепцій походження вертепу:

• Український етнограф, фольклорист М. Маркевич:

в Київ занесений вертеп через Польщу з Заходу, де здавна виставлялися події, взяті із святого письма.

• Український дослідник П. Житецький пов'язував виникнення вертепної драми з театром маріонеток, шкільними містеріями. Одним з перших він висловив думку про своєрідність української вертепної драми:

український вертеп у своєрідній обробці його і в деяких подробицях, підказаних життям, є явище цілком самостійне.

• Український вчений М. Драгоманов вважав, що посередниками в засвоєнні вертепної драми могли бути німці.

І. Франко, коментуючи припущення М. Драгоманова щодо ролі львівських німців у запровадженні вертепу, писав: «Маємо певну відомість, що львівські бернардини вже коло р. 1470 виставляли в своїм костелі яселка з домішкою живих сцен, отже, досить відмінно від українських кларисок»

• Росіянин О. Малинка, як і його попередники, виводив вертепну драму із середньовічної містерії.

• За словами російського вченого М. Виноградова, первісний текст вертепної драми мав релігійний характер, вистави відбувалися в церкві.

• Російський дослідник С. Данилов говорить, що вертепна драма «в джерелах своїх церковного походження».

Іван Франко про вертеп

І.Франко вперше згадав про вертеп у статті «Руський театр у Галичині» («Зоря» № 23, 24, 1885 р.), а про час появи — у статті «Наш театр» («Народ», 1892 р.):

Народ наш любив театральні вистави ще давно, в XVI і XVII віках, в часі першого пориву нашого національного розбудження; се доказують живі ще досі останки вертепів і велика популярність церковних колядок, що розвивались під впливом давньої релігійної драми.

У праці «Русько-український театр» (1894 р.) Іван Франко пише:

Майже рівночасно з містерією страстей Христових дійшов до нас відгук іншої західноєвропейської містерії – рождественської. Се був вертеп.». «Ставшися особливо власністю школи, вертеп прийняв ту подвійну форму, котру адаптувала шкільна драма: поважний текст і веселу інтермедію. Відповідно до сього змінилася і його архітектура: домик зробився двоповерховий: нагорі відбувалися сцени набожні (об'яснення і діалоги говорені були звичайно церковною мовою або хоч підмішаною церковними виразами), а внизу йшло зовсім інше життя, являлися фігури, вихоплені з живої дійсності: глупуватий мужик, циган, єврей, шляхтич, козак і т. ін. В тій формі існував у нас вертеп уже при кінці XVI віку (д. Ізопольський бачив у Ставищах вертеп з руським написом „сооружен 1591 р.“) і в тій самій формі перетривав аж до нашого віку, аж до наших днів» «До того ж XVI в. відносяться сліди її популяризації в маріонетковім театрі, т. зв. вертепі»

У своїй великій праці «До історії українського вертепа XVIII в.» (1906 р.) І. Франко прагнув висвітлити ряд аспектів, які пов'язані з зародженням та розвитком українського вертепу. Аналіз українського вертепу дав підстави ученому зауважити: «український вертеп від найдавніших часів мав світський характер, малював типи та ситуації буденного життя» , хоча і бере свої початки з Індії і Греції, вважав дослідник.

І. Франко втім змушений був констатувати наступне: «Коли саме появився вертеп на Україні, про се не маємо докладних хронологічних дат». Докази, наведені в тогочасних найновіших працях польських дослідників, присвячених польським яселкам і шопкам, видавалися І. Франку недостатніми, аби твердити про давнє походження шопки. Мова йде і про тексти шопкових драм та комедій, «важнійшу бібліографію».

Досліджуючи історію українського вертепу і польської шопки, І.Франко дійшов висновку, що обидві ці вистави «є комбінацією на тлі лялькової гри двох ріжнородних елементів — властиво лялькової драми чи комедії і духовної драми про різдво Христове, прихід трьох царів та Ірода».

Історія

Персонаж вертепу «Племінник сатани». Ілюстрація зі збірника Галагана «Український вертеп», який вийшов у 1882 році

Межигірський вертеп, 1923

Ляльки Межигірського вертепу

Вертеп був предметом дослідження у багатьох учених та мистецтвознавців, серед яких: І.Франко, В.Всеволодський-Гернгрос, Й.Федас — в історичних працях; В.Перетц, М.Петров, Є.Марковський — у літературних; О.Білецький, М.Гордійчук, Л.Корній, О.Шреєр-Ткаченко та інші — у галузі мистецтвознавства. Незважаючи на пильну увагу до вертепу, досі не визначений точний час його появи в Україні, серед учених, дослідників вертепів немає одностайності щодо року його появи, обмаль документальних даних породжують дискусійність у багатьох його питаннях. У Західній Європі вертеп із духовною частиною й вертепною драмою (як окрема галузь лялькових вистав) з'явився не раніше XVI ст., а перші згадки про існування вертепу на терені України з'являються в кінці XVI століття.

Польський історик, етнограф Еразм Ізопольський опублікував у журналі «Atheneum» уривок драми під заголовком «Dramat wertepowy о smerci» в якому розповів про два вертепи, які він бачив на Україні під час подорожі: перший у Ставищах (на Київщині) — вертепну скриньку з написом: «Року Христусового 1591 збудований», другий — у Дашовщині «з року 1639». Автор подає опис триповерхового будиночка й зауважує, що вертеп — «це те саме, що ми називаємо театром метаморфоз».

На початку XX ст. відомості польського етнографа Е. Ізопольського, були сильно розкритиковані різними вченими. Першим це зробив польський дослідник С. Естрайхер:

Зовсім невірогідним є повідомлення Ізопольського, ніби він бачив русинські шопки (вертепи) з вирізаними датами 1591 і 1639. В ті часи ні в Польщі, ні на Русі шопки для сценічних вистав не були відомі.

Процитувавши опис будиночка вертепу, який був поданий Е. Ізопольським, І.Франко висловився з цього приводу дуже різко, не на користь польському досліднику:

Вже с сього опису можна бачити, що сам Ізопольський ніколи не бачив вертепної вистави, або як бачив, то описав її дуже недотепно. Поперед усього збуджує сумнів сам триповерховий вертеп: знані нам старі вертепи, Маркевичів і Галаганів – двоповерхові. Підозрене також те, що каже Ізопольський про «компанію вояків з добошем» на версі вертепа; що се таке, чи також ляльки, чи лише малюнки і яка їх ціль – невідомо, ні в яких відомих нам вертепах та польських шопках того не бачимо. Ідея, що середній поверх служить складом для ляльок, се, здається, вигадка самого Ізопольського; цитований уже Фалібоговський із XVII в. свідчить, що ляльки по виставі ховали до мішка, і те саме бачимо й тепер при вертепах».

не має ніякої етнографічної вартості, а що найбільше хіба таку, що автор чув десь про зміст такої драми, виставлюваної на українській мові, але не володіючи тою мовою і не бувши в силі записати текст по-українськи, він на даний зміст скомпонував польський текст.

Микола Маркевич, який у 1860 році вперше надрукував текст вертепу, у передмові до нього писав:

Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600—1620 років, коли він почав відновляти Київське братство і Академію.

Радянський історик театру Всеволодський-Гернгросс:

На Україні вертепна драма відома з кінця XVI ст. (1586 р.), звідси вона перейшла в Білорусь і Великоросію.

Дослідник робить примітку: «Див. інструкцію Львівської братської школи». Після 1586 р. ідуть точні відомості, які належать до 1591, 1639, 1666 рр. Під 1666 роком у прибутково-видаткових книгах Львівського Ставропігійського братства є запис про видатки на виготовлення будиночка вертепу й декорацій до нього.

У XVIII ст. за царювання Петра І було видано ряд указів та актів заборони українського слова, літератури, театру та вертепу, а з новою силою переслідування українського культурного життя збільшились за цариці Катерини ІІ. Але все-таки утримався і набув широкого розповсюдження до середини XIX ст., починаючи від доби занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалось її вихованцями, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Ця форма була найзручнішою для поширення в маси правди про історичні події (наприклад, добу козацтва — вертеп «Запорожець») чи збереження національних традицій (в тому числі, колядок) в період переслідування з боку Російської імперії. В цей час вертепи поширилися на етнічно російські території, наприклад, в Сибір, і вторинно набули популярності у Польщі.

Після російської революції 1917 року, атеїстичний радянський режим жорстоко переслідував релігію і пов'язані з нею елементи культури, а 1930-х років традиція різдвяних вертепів була практично ліквідована. Саме слово збереглося в значеннях «лігво розбійників» і «лігво розпусти».

У першій половині 19 століття вертепи, як масове побутове явище, поступово зникають, залишившись лише в побуті українських селян Східної Галичини.

У 1923—1924 роках студенти і викладачі технікуму Межигірського мистецько-керамічного технікуму організували під керівництвом мистецтвознавця П. Горбенка «Революційний вертеп». Ілюстрації-гравюри для театру виконали молоді бойчукісти під керівництвом С. Налепинської-Бойчук.

Вертеп зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.

Сюжети

У найдавніших редакціях вертепної драми, які належать до XVIII ст., серед діючих осіб побутової частини зустрічаються персонажі, виділені за етнічною ознакою (їх реєстр у різних текстах не завжди збігається, але в цілому дає правдиве уявлення про коло основних етнічних партнерів і сусідів українців): так у тексті інтермедії до польсько-руської вертепної драми, що була опублікована в Записках НТШ І.Франком, фігурують такі національні персонажі: Козак, Москаль, Мужик (Іван, Хлоп), Лях (пан), Литвин (Білорус), Старий Циган, Циганчук, Жиди (перший, другий, ціла група). Сам публікатор тексту вважав його найстаршою копією вертепної драми з усіх відомих польських та українських записів. На думку І. Франка, цей текст був скомпонований у «північно-західній частині України».

Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.

М. Чалий у своїх «Воспоминаниях» зазначає: «Із всіх вистав, які мені доводилось бачити в дитинстві, найсильніше враження справив на мене вертеп».

Архітектоніка

Докладніше: Вертепний ляльковий театр

Вертеп схожий на будиночок, що має два поверхи, які за християнською традицією трактувалися як «небо» і «земля». Виготовлений із дерева або картону, відкритий з боку глядача, будиночок міг бути різного розміру (до двох метрів заввишки і одного метра завширшки). В денці скрині і в полиці, що розділяла поверхи, робилися прорізи — доріжки для руху ляльок. Долівку обклеювали хутром або тканиною.

На верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому — трон царя Ірода. Вертепні ляльки рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів. Вертепник, який стояв позаду скрині, водив ляльку по прорізах у підлозі, спостерігаючи за дією у спеціальні віконечка. Лялькар говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання певної характеристики персонажам. Ляльок у вертепах могло бути до 40. Незважаючи на видиму простоту, вирізьблені з дерева ляльки були справжнім витвором національного прикладного мистецтва. Різьбярі створювали образи, звертаючись до народних уявлень про героя (Запорожець), міфологічних персонажів (Смерть, Чорт), . Крім того, частина вертепних ляльок мали певну механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак танцював, присідаючи, у царя Ірода голова злітала з плечей. Кожна лялька мала свій ігровий простір і рухалася строго в його межах.

Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв — відповідно до соціального положення і національних ознак. Проте зовнішній вигляд ляльок змінювався під впливом часу і завжди залежав від матеріалів та фантазії власника. Вертепну виставу щедро наповнювали музичним супроводом. У першій частині дії звучали народні колядки і канти (вид церковної музики, що виник внаслідок реформи наприкінці XVI сторіччя). Цей урочистий багатоголосий спів без інструментального супроводу міг використовуватися й за межами храму.

Друга частина була насичена народною музикою. Запорожець з'являвся під гопак, красуня Дарія Іваніна «випливала» на сцену в ритмі російського танцю, поляка супроводжував краков'як. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі.

Вертепна скриня в Західній Україні, у тому числі й карпатському регіоні, органічно ввійшла в обряд колядування і стала майже постійним атрибутом різдвяних обходів, як аналогічно "шопка у поляків чи «бетлем» у чехів та словаків, «бетлегем» в угорців, «бетлехемул» у румунів, «батлейка», «остлейка», «яселка», «вяртеп» у білорусів, «петрушка» у росіян.

Вертепні скрині

Скринька Сокиринської вертепної драми

Куп'янська скриня

Куп'янська скриня була реконструйована за радянської доби. Вона різко контрастує з Галаганівською. Як витвір народного середовища нагадує селянську хатку з характерною зовнішньою скромністю та простотою. Верхня сцена, де колись розігрувалось релігійне дійство, тепер значно зменшена, що пов'язано з ідеологією того часу, а саме колишнє релігійне дійство набуло нового атеїстичного змісту.

Галаганівська скриня

У 1770 році київські бурсаки показали вертепну лялькову виставу у садибі прилуцького полковника Григорія Гнатовича Галагана (1716 - 1777) у Сокиринцях. Вистава господареві та його гостям сподобалася, артистів щедро винагородили, а ті подарували вертепну скриню з ляльками та текст. Ноти до вистави передали місцевому церковному хорові.

Славутинська скриня

Білоруська батлейка

Докладніше: Батлейка

Різдвяні обходи-вертепи. Вертеп вистава

Учасники вуличної вертепної вистави

Вертеп і багатопроменева зірка — необхідні атрибути, з якими ввечері на Різдво Христове ходили студенти, бурсаки й інша молодь. Несли зірку, співали колядки, заходячи до хати господарів, показували вертепну драму.

Докладніше: Вертеп вистава

Відтворена стайня-вертеп з народженням Христа

Докладніше: Шопка

Див. також

• Вертеп вистава
• Шопка
• Батлейка
• Вертепна драма
• Український театр
• Різдво
• Коляда
• Колядування

Примітки

1. Віталій Жайворонок. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. / Національна Академія Наук України Інститут мовознавства імені О. О. Потебні. — К.: «Довіра», 2006. (с.:77)
2. Ярослав Б. Рудницький. Вертеп // Етимологічний словник української мови. Том І (Випуски 1-11) А-Г / Українська Вільна Академія Наук. — Вінніпег, 1962–1972. — С. 363–364.
3. Вертеп // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
4. Вертеп // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — .
5. Вертеп // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
6. Данченко В. Б. Український вертеп: Роздуми про виникнення та побутування // Народна творчість та етнографія. — 1973. — № 1. — С. 67.
7. Dejan Ajdačić. Verske razdelnice pravoslavaca i katolika u usmenoj književnosti balkanskih Slovena [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
8. Байцар Андрій. Обряд колядування і Україна([1] [ 9 січня 2015 у Wayback Machine.])
9. Володимир Савчук. // . —
10. Большая энцикл. / [под ред. С. Н. Южакова]. — [3 изд.]. — 1901. — Т.4. — 687 с.
11. Маркевич М. А. Вертепъ // Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ. — Київ : Видав І. Давиденко, 1860. — С. 27-64.
12. Житецкий П. Малорусские вирши нравоучительного содержания // Киевская старина. – Т. XXXVII. Май (№ 5). – К., 1892. – С. 157.
13. Федас Й. Ю. Український народний вертеп (У дослідженнях XIX–XX ст.). — К.: Наукова думка, 1987. — С. 56.
14. Хоменко В. Г. Народна драма //Українська народна поетична творчість. — К.: Рад. школа, 1965. — С. 296–305.
15. Франко І. Я. До історії українського вертепу ХУШ в. // Франко І. Зібрання творів. — Т. 36. — К., 1982. — С. 205.
16. Федас Й. Ю. Український народний вертеп… — С. 125.
17. Там само. — С. 126.
18. Там само. — С. 70.
19. Іван Франко. Руський театр у Галичині // «Зоря», 1885, № 23, с. 268.
20. Іван Франко. Наш театр: Потреби галицького театру // Журн. «Народ», 1892, № 15–18, с. 197–201.
21. Франко І.Я. Наш театр // Зібр. творів в 50 т. – 1980. – Т. 28. – С. 279-292.
22. Франко І. Я. Русько-український театр: / Історичні обриси / — 1981. — Т.29. — С. 293–336.
23. Іван Франко. Русько-український театр: Вертепний театр на Русі // Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 293 – 336.
24. Франко І. Я. Русько-український театр / Історичні обриси/ — 1981. — Т.29. — С.301
25. . Франко І. Я. Русько-українська література, II //Франко І. Я. Краса і секрети творчості: Статті, дослідження, листи /Упор. та прим. Р. Т. Гром'яка, Ф. Д. Пустової. — К.: Мистецтво, 1980. — С. 241.
26. Франко І. Я. До історії українського вертепа XVIII в. — «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка». — Т. 71, 1906. — С. 27.
27. Франко І. Я. До історії українського вертепу XVIII в. //Зібр. творів. В 50 т. — К.: Наук. думка, 1982. — Т. 36. — С. 199–201.
28. Франко І. До ісгорії українського вертепу. Історико-літературні студії й матеріяли // Записки НТШ ім. Шевченка. — 1906. — Вип. Ш. — С. 35.
29. Франко І.Я. До історії українського вертепу XVIII в. //Зібр. творів. В 50 т. – К.: Наук. думка, 1982. – Т. 36. – С. 200-201.
30. Франко І.Я. До історії українського вертепу XVIII в. // Зібр. творів. В 50 т. – К.: Наук. думка, 1982. – Т. 36. - С. 196-197.
31. Всеволодский-Гернгрос В. Н. Руський театр: от истоков до середины XVIII в. / В. Н. Всеволодский-Гернгрос. — М. : Изд-во АН УССР. — 1957. — 76 с.
32. Горбенко П. Революційний ляльковий театр. Книгоспілка, 1924
33. Межигірський вертеп або революційний ляльковий театр. 1923—1924 рр [ 2017-12-13 у Wayback Machine.].
34. Діяльність театру «революційний вертеп» [ 12 грудня 2017 у Wayback Machine.].
35. Франко І. До ісгорії українського вертепу. Історико-літературні студії й матеріяли // Записки НТШ ім. Шевченка. — 1906. — Вип.IV. (с.56)
36. Чалый М. К. Воспоминания «Киевская старина», т. 24, № 1. — 1889, с. 27
37. Володимир Савчук. Етнографічна атрибутика та драматургія українського вертепу // Обрії Науково-педагогічний журнал. — 2008.
38. В Україні оцифрують рукопис найдавнішого із збережених вертепів litgazeta.com.ua 24.09.2021

Посилання

• Вертеп // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 329-331.
• Л. П. Корній. Вертеп // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 487. — .
• І. М. Сікорська. Вертеп // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — .
• Описи та сценарії вертепів
• Вертеп // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 168–169.
• Народний театр. Вертеп. "Коза". "Маланка" // Іваницький А. І. Український музичний фольклор: Підручник для вищих учбових закладів / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – 3-е вид. доп. – Вінниця: Нова книга, 2004. – C. 58–60.

Джерела

• Вертеп // Українська мала енциклопедія: книжка друга / Укл. Євген Онацький. — Буенос-Айрес, 1958.
• Вертеп // Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — С. 109—110.
• Драма вертепная в Літературній енциклопедії 1929—1939 (рос.)
• Марковський, Український вертеп. Розвідки й тексти, в. I, вид. Всеукраїнськ. акад. наук, Київ, 1929
• Белецкий А., Старинный театр в России. Зачатки театра в народном быту и школьном обиходе Южной Руси Украины, М., 1923. (рос.)
• Микола Петров. Старинный южно-русскій театръ и въ частности вертепъ // Кіевская старина. — 1882. — № 12. — С. 438—480. (рос. дореф.)
• Кисіль О., Український театр, вид. «Книгоспилка», Київ, 1905
• Григорій Ґалаґан. Малорусскій вертепъ // Кіевская старина. — 1882. — № 10. — С. 1-38. (рос. дореф.)
• М. Т-вь (Драгоманов М.). К вопросу о вертепной комедии на Украине // Кіевская старина.— 1883.— Т. VII.— Дек.— С. 547—555.(рос. дореф.)
• Іван Франко. До исторії укр. вертепу XVIII в., I в., «Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка», Львов, 1906, т. 71—72—73.
• Іван Франко. Нові матеріали до історії українського вертепу, «Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка», т. 82, 1908.
• Олександр Селіванов. Вертепъ в Купянскомъ уѣздѣ Харьковской губерніи // Кіевская старина. — 1884. — № 3. — С. 512—515. (рос. дореф.)
• Йосип Федас. Вертеп і «Козак Мамай» // Етнічна історія народів Європи. — 2000. — Вип. 4. — С. 13-16.
• Йосип Федас. Композиція вистав лялькового вертепу // Етнічна історія народів Європи. — 2000. — Вип. 6. — С. 23-28.
• Йосип Федас. Фольклорний театр і обряд // Етнічна історія народів Європи. — 2001. — Вип. 8. — С. 14-17.
• Йосип Федас. Феномен українського вертепу // Етнічна історія народів Європи. — 2002. — Вип. 13. — С. 34-37.
• Йосип Федас. Персонажі вертепу: Запорожець // Етнічна історія народів Європи. — 2004. — Вип. 17. — С. 21-31.
• Тетяна Зінов'єва. Автентичний український вертепний театр ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія мистецтво. — 2008. — Вип. 8. — С. 3-12.
• Ольга Харчишин. Коляди — спільна спадщина українців та поляків
• В честь кузнеца Вакулы. Украинские вертепы из коллекции Киевского музея театра и кино в Лавре (рос.)