Театральне мистецтво України галузь української культури особливістю якої є художнє відтворення життя за допомогою сцені

Театральне мистецтво України — галузь української культури, особливістю якої є художнє відтворення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.

Зародження і становлення

Головна категорія:

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

У 1619 році поставили перші українські інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон» Якуба Ґватовича в Кам'янці-Струмиловій (нині Кам'янка-Бузька Львівської обл.) під час постановки п'єси «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого».

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи;— мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі францисканців. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший постійний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.

Становлення класичної пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. Перший український професійний театр (1864—1924) був Театр Української Бесіди у Львові.

ХХ століття

Нові часи в історії національного театру, розпочалися 1918 року, коли після проголошення незалежності України, універсалами Павла Скоропадського у Києві було створено Державний драматичний театр, згодом засновано «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним дослідним майданчиком. Недарма, макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.

З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль , присвячений пам'яті Леся Курбаса.

На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із ЗУНР і УНР через втрату державності був створений зокрема Руський театр, який очолив Микола Садовський.

Театр у незалежній Україні

Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Я. Бортник, В. Василько, Б. Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський. Стоять: П. Кудрицький, І. Крига, А. Авраменко.

За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском до світової театральної естетики кінця 20 століття. Знаний далеко за межами України, й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Наталія Сумська, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і закордонних кінострічках.

Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: у Києві, «Золотий Лев», «Драбина», «KAZ.KAR.» та у Львові, «Homo Ludens» у Миколаєві, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, в Луцьку, в Ужгороді.

2010 року, створено всеукраїнську театральну портал-мережу «atheatre.com.ua — український театральний простір» [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.], яка налічувала понад 112 театрів і 81 драматурга станом на лютий 2012 р. Портал містить інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки. Всю інформацію театри розміщують самостійно.

Українські театральні сайти

Сайт проєкту «Театральна риболовля»
Сайт журналу «Кіно-Театр» [ 2 березня 2022 у Wayback Machine.]
Український театральний простір [ 25 листопада 2012 у Wayback Machine.]
Театральний портал «Teatre» [ 19 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Театральний портал «Театрал» [ 20 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)

Див. також

Театри України
«Сіяч» — пересувний театр в УРСР у 1923 — 27 рр.; обслуговував укр. (інколи і рос.) провінцію.
Театрознавство

Примітки

Шурапов, Володимир (2010). Марко Кропивницький та його спадкоємці. Історичний нарис. Кіровоград: КОД. с. 392. ISBN .
. biblio.uad.lviv.ua. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 16 жовтня 2021.

Література

Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.166
Кисельов Й. М. Театральні портрети: Нариси про майстрів укр. радянської сцени. — К.: Мистецтво, 1955. — 335, [2] с.: портр.
Корифеи украинской сцены: С 8 портр. — К.: Тип. П. Барского, 1901. — 192 с., 8 л. портр.
Майстри української радянської сцени: Довідник / Авт.-упоряд.: Р. Бернацька, С. Зайончківська. — К.: Держвид. образотв. мистец. і муз. літ. УРСР, 1962. — 319 с.: портр.
Музика і театр на перехресті епох: Зб. ст.: У 2 т. Т. 2 / М. Р. Черкашина-Губаренко. — К. : Наука, 2002. — 206 c. — Библиогр.: с. 197—204.
Нариси з історії театрального мистецтва України XX століття / ІПСМ АМУ; Гол. наук. ред., упоряд. М. О. Гринишина; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), І. Д. Безгін, Г. І. Веселовська та ін. — К.: Інтертехнологія, 2006. — 1054 с.: іл. ()
Нарис історії Українського театру в Галичині / С. Чарнецький. — Львів, 1934. — 253 с.
Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка. — Нью-Йорк та ін.: Об'єднання мистців укр. сцени (ОМУС), 1975—1992. — (Збірники; Сер.I).

Т. 1: 1915—1975 / Редкол.: О. Лисяк, Г. Лужницький (гол. ред.), Л. Полтава, В. Шамаровський. — 1975. — 847 с.: іл. — (Матер. до іст. укр. театру 1915—1975 рр.; Т. 1).

Т. 2: 1975—1991 / Редкол.: О. Лисяк, Г. Лужницький (гол. ред.), Л. Полтава, Н. Позуняк та ін. — 1992. — 796 с.: іл. — (Матер. до іст. укр. театру 1915—1991; Т. 2).

Пилипчук Р. Український професіональний театр в Галичині (60-ті роки ХІХ ст.) / упор. Є. О. Гулякіна. — К. : Вид-во «Криниця». 2015. — 511 с.
Старовинний український театр: Моногр. / Л. А. Софронова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Каф. театрознавства та актор. майстерності ф-ту культури і мистец. — Л., 2004. — 336 c. — Бібліогр.: с. 301—322.
Театральна культура рубежу ХІХ–ХХ століть: Реалізм. Дискурс / Гринишина М. О. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — 344 с.: іл. — ()
Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944): Історія. Політика. Документи. Ідеї. Художні реалії. Людські долі / Гайдабура В. М. — К.: Мистецтво, 1998. — 221 с. — Бібліогр.: с. 210—220.
Театр української драматургії: Сучасна та класична українська п'єса на сценах театрів у 1930-х роках / Гринишина М. О. ІПСМ АМУ. — К.: Інтертехнологія, 2006. — 283 с.: іл.
Тобілевич С. Корифеї українського театру: Портрети. Спогади / Ред., передм. та прим. О. Борщаговського. — К.: Мистецтво, 1947. — 112, [4] с.: портр., іл.
Sendetskyy A. Niewerbalne praktyki translacji baśni (na przykładzie spektakli w ramach Międzynarodowego Charytatywnego Festiwalu Baśni "KAZ.KAR."). — АЛЬМАНАХ (науково-популярний вісник) "KAZ.KAR." 2019. — Центр Культурно-Мистецьких Ініціатив, с. 35-39.
Традиції, канони і новації українського театру: Початок XIX — початок XX ст. / Коломієць Р. Г. ІПСМ АМУ. — К.: Інтертехнологія, 2008. — Кн. 1. — 136 с.: іл. (PDF-файл^{[недоступне посилання з липня 2019]})
Українська сцена у полікультурному просторі Австро-Угорщини (друга пол. XIX — поч. XX ст.): хрестоматія: за матеріалами австр. німецькомов. преси / упоряд. та наук. комент. Р. Лаврентій ; [заг. ред., ідея Б. Козак ; пер. з нім. Володимир Кам'янець]. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2017. — 171, [1] с., [20] арк. іл. : портр. — Парал. тит. арк. нім. — Частина тексту парал. укр., нім. — Бібліогр. в підрядк. прим. — Предм. покажч.: с. 166—171. —
Український театр ХХ століття: Антологія вистав / За заг. ред. М. О. Гринишиної; ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2012. — 944 с.: іл..; вкл.: 16 с. — ()
Український театральний авангард / Веселовська Г. І. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2010. — 368 с.: 16 л. вкл. ()
Чорній С. Український театр і драматургія. — Мюнхен; Нью-Йорк, 1980. — 470 с. — (Монографії / Укр. Вільний Ун-т; Ч. 30). — Бібліогр.: с. 434—456.
Бондарчук, С. Український театр і українська драма. Театр «Березіль» / С. Бондарчук // Сільський театр. — 1927. — № 6. — С. 27-30. [ 13 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Бондарчук, С. Український театр і українська драма. Театр «Березіль» / С. Бондарчук // Сільський театр. — 1927. — № 7. — С. 34-37. [ 10 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Бондарчук, C. Український театр і українська драма. Театр «Березіль»/ C. Бондарчук // Сільський театр. — 1927. — № 8. — С. 31-33. [ 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Театр Березіль // Сільський театр. — 1926. — № 7. — С. 33-34. [ 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Театр ім. Франка // Сільський театр. — 1926. — № 9. — С. 31. [ 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Театр імені Шевченка: («Шевченківці») // Сільський театр. — 1926. — № 10. — С. 41-42. [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.]
Хмурий В. Нотатки про театр, кіно та просторове мистецтво / В. Хмурий. — Харків: Рух, 1926?. — 159, 1 с. : іл. [ 10 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Шерегій Ю. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року [ 19 лютого 2022 у Wayback Machine.]. Пряшів : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1993. 414 с. (Історично–Філософічна Секція, том 218)
Гринишина М. О. Театральна культура рубежу XIX—XX століть: реалізм, дискурс / Марина Гринишина. — Київ: Фенікс, 2013. — 346 с. [ 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Садовський М. К. Мої театральні згадки, 1881—1917 / М. К. Садовський. — Харків ; Київ: Держ. вид-во України, 1930. — 120 с. [ 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Гринишина М. Театр української драматургії. Сучасна та класична українська п'єса на сценах театрів у 1930-х рр. / Марина Гринишина ; Акад. мистец. України, Ін-т пробл. сучас. мистец. — Київ: Інтертехнологія, 2006. — 300 с. [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Сендецький, А. Роль незалежного театру у культурній дипломатії. Гуманітарний корпус: [збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії]. Випуск 46. (c. 17-19). Київ, 2022: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова; ТОВ "НВП Інтерсервіс" —
Веселовська Г. І. Український театральний авангард / Ганна Веселовська. — Київ: Фенікс, 2010. — 392 с. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Нариси з історії інонаціонального театру в Україні XX — початку XXI ст. / за заг. наук. ред. М. Гринишиної ; Нац. акад. мистецтв України, Ін-т пробл. сучас. мистецтва. — Київ: Фенікс, 2017. — 976 с. : іл. [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

Посилання

Перетц В. Найдавніша згадка про театр на Україні // Україна. Кн. 1-2. — К.: ДВУ, 1924. — С. 14—15.
Антонович Д. Триста років українського театру 1619—1919 [ 16 серпня 2020 у Wayback Machine.]. — Прага: Український Громадський Видавничий Фонд, 1925. — 272 с.
Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 81. Український бароковий театр [ 3 червня 2019 у Wayback Machine.]
В. Витвицький, В. Ревуцький, Р. Савицький, С. Чорній. Театр [ 27 листопада 2017 у Wayback Machine.] / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 3145.
Міністерство закордонних справ України
Антонович Дмитро. Український театр [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Про проблеми сучасного українського театру [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Театр в Електронній бібліотеці «Культура України» [ 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Радянський театр в Електронній бібліотеці «Культура України» [ 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]

[1] Шурапов, Володимир (2010). Марко Кропивницький та його спадкоємці. Історичний нарис. Кіровоград: КОД. с. 392. ISBN .

[2] . biblio.uad.lviv.ua. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 16 жовтня 2021.