Punch

«Панч» (англ. «Punch») — британський щотижневий журнал гумору та сатири, який видавався з 1841 по 1992 і з 1996 по 2002.

Панч
Punch

Країна видання	Велика Британія
Тематика	сатиричний, політичний, культурний журнал
Періодичність виходу	щотижневий
Мова	англійська
Редактор	^d
Засновник	Генрі Мейх’ю та Ебенезер Ланделлс
Засновано	1841
Дата закриття	2002
ISSN-L	2365-6824
ISSN	2059-9293 (друковане видання) 2365-6824 (інтернет-публікація^[d])
OCLC	1714437
www.punch.co.uk

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Панч.

Історія

Сатиричний тижневик «Панч» був заснований журналістом, соціологом, драматургом, художником-гравером (англ. Henry Mayhew) та ілюстратором (англ. Ebenezer Landells) у 1841 році. Спочатку він називався довше: «Панч, або Лондонський шаріварі» на честь французького , та згодом цю частину відкинули. Журнал задумувався як пародія на типові видання вікторіанської епохи, призначені захищати читачів від недобросовісних журналістів.

прийшов у Англію наприкінці XVIII століття. Походить він від ідентичного персонажу італійської комедії  — . Зображення  — горбуна в гостроверхій шапці, з крючкуватим носом і демонічними очима — прикрашає першу сторінку кожного журналу. Автори журналу називають своїм прототипом, їх мета — не «звеселяти бездумний натовп», а , без , вступати в боротьбу з ворогом (у даному випадку, з суспільства), як це робив у зі своїми . З самого початку видавці дотримувалися певного рівня культури подання матеріалу, а, подекуди, їдка та гостра сатира «Панча» завжди лишалася коректною. Недарма його девізом були слова «Будьте справедливі і не бійтеся!».

У 1842 році «Панч» придбала видавнича фірма (англ. Bradbury and Evans), оскільки його засновники не мали змоги вкладати в журнал гроші. На той час фірма була основним видавцем художньої літератури у Великій Британії, а отже, у її розпорядженні було найновіше друкарське оснащення, що вплинуло і на якість друку «Панча». Коштував журнал три пенси, що було не надто дешевою, але доступною ціною.

Наприкінці ХІХ століття журнал став більш поміркованим, став виражати думку середнього класу і захищати інтереси Британської імперії.

«Панч» завжди намагався дотримуватися балансу між розважальними і інтелектуальними матеріалами, тому він вплинув на наукових теорій серед широкої публіки. З плином часу підвищувались рівень освіти і загальна грамотність населення, аудиторія все більш прискіпливо ставилася до якості публікацій у періодичних виданнях — «Панчу» вдалося задовольнити потреби своїх читачів.

У журналі публікувалися відомі письменники і журналісти свого часу: Вільям Теккерей (англ. William Thackeray), Чарльз Діккенс (англ. Charles Dickens), Джером К. Джером (англ. Jerome K. Jerome), (англ. Alan Alexander Milne) та інші.

Тиражі «Панча» у різні часи залежали від існуючого внутрішньо- і зовнішньополітичного ладу, фінансового становища самого журналу та цільової аудиторії, інтенсивності подачі реклами, діяльності конкурентів. Піки популярності журналу припадали на .

У 1969 році «Панч» придбав ^[en]» фінансиста (англ. David Stevens).

У 1992 році вийшов 7888-й номер журналу, що мав стати останнім.

У 1996 році журнал спробував відродити мільйонер Мохаммед аль-Файєд (англ. Mohammed Al-Fayed), викупивши права на «Панч». Але легендарний журнал завдавав власникові збитків у 2002 році був остаточно закритий.

Ще однією традицією, що існувала до остаточного закриття журналу, стало вирізання редакторами, власниками та гостями журналу на овальному столі своїх ініціалів.

У 2004 році легендарний стіл «Панча» та частину архіву придбала Британська бібліотека.

З журналом «Панч» постійно співпрацювали художники (англ. Miles Foster), (англ. John Tenniel) та (англ. ). Ця група стала відома як . У журналі часто друкувався Чарлз Діккенс (англ. Charles Dickens), саме в «Панчі» вперше опублікований роман Теккерея «Ярмарок марнославства».

Політичні новини в журналі «Панч»

Часопис був фактично віддзеркаленням важливих політичних подій того часу, повз нього ніщо не проходило. Одним з на журналу була королева Вікторія.

Так сталося, що початковий період її правління припав на журналу й закріплення своїх позицій як їдкого гостро налаштованого . Вікторія завжди знаходилася під прицілом «Панча». Взяти хоча б 1845 р., коли вся Ірландія страждала від (хвороба, що вражає рослини, насамперед картоплю). Масовий голод, еміграція, населення — молода Вікторія, яку тоді називали не сходить зі шпальт видання, виступаючи в одному з номерів центральним героєм публікацій близько12-ти разів.

Але королева Вікторія була не тільки статей «Панча»: дуже часто вона з'являлася і в карикатурах. Наприклад, карикатура 1877 р. під назвою ( або ). На ілюстрації бачимо скелет у короні, який символізує Англію. На короні є надпис — Famine (голод). Біля ніг скелету, чи то може смерті, мертві люди, а ті, що ще живі, на колінах молять про допомогу. На фоні — трон, на якому зображена королева Вікторія. Вона дає команду: «Уперед!». Ця карикатура має , яке стосується якраз територіальних посягань Англії щодо Індії.

Британський карикатурний журнал «Панч» всіляко підтримував запал в цьому випадку також доклав чимало зусиль до досягнення ними своїх цілей. «Панч» не просто розкривав у своїх матеріалах якнайповніше  — він знаходив суттєві важелі впливу на своїх .

Політичні діячі постійно виступали головними героями на сторінках британського часопису «Панч», і досить часто їх зображували (і в текстах, і на карикатурах) з відтінками класичного їдкого , навіть якщо справа стосувалася, на перший погляд, аполітичної теми. Зокрема цитата зі статті «Панча»: «Королям та королевам нечасто щось дозволяється: тому вони так засліплені заздрістю та бажанням надолужити недозволене у літературних творах. Говорячи чесно, вони мають час для відпочинку, бо є великими шахраями; їх приємні слова на чиюсь адресу завжди вже сказані за них: ці гарні слова кладуть їм до рота, так само як Ви кладете шматочок цукру до дзьобика папуги». 

Характеристика повсякденної тематики зображень

В 1850 роки стилістика «Панча» змінюється. Карикатур і малюнків стає більше. Журналістські матеріали займають площу значно меншу ніж візуалізована частина. З'являються стильові вподобання, розбивається на колонки, часто текст обрамлюється гарною , в яку художник майстерно вписує матеріалів.

Цікаво, що британці не соромилися підкреслювати власну надмірну стриманість.  Більше сотні карикатур про було створено за часів існування журналу.  Читач бачив відображення себе на улюбленого видання, це сприяє підвищенню популярності і росту тиражів.

Карикатура ілюструє стриманість під час обіду на пароплаві, який ось-ось піде на дно: жінка повільно допиває свій чай і підпалює цигарку, насолоджуюсь моментом. Офіціант продовжує подавати вишукані страви джентльменам, які ведуть бесіду з зовсім беземоційними обличчями.

У 1840 році з'явилися знамениті . Відповідно до англійського , в жодному разі не можна обмежуватися одним сортом чаю. Зазвичай гостю пропонуються на вибір  8 — 10 сортів напою. Карикатура висміює надмірну спокійність британців і поклоніння чайним традиціям.

Перша великомасштабна рекламна кампанія в Англії відбулася в середині XVII століття. Це було впровадження чаю і кави на ринок, а також формування попиту на ці напої. Наприкінці XIX — на початку XX століття якість реклами була не найкращою. завжди перебільшували в описі характеристик товару. Американці пропонували люльку, яку можна курити цілодобово і не піддаватися впливу нікотину. В Великій Британії часів королеви Вікторії «Панч» публікує карикатуру (). Старий британець курить трубку і пише листа: «Я придбав ваше мило два роки потому; с того часу я не використовував жодне інше». Карикатура виглядає неоднозначно. З одного боку, можна подумати, що старий миється все тим же засобом гігієни, і воно не закінчується, з іншого –  після того, як він спробував якісну продукцію цієї фірми не хоче придбати ніяку іншу. Автори видання називають це рекламою.

У 1890-х Велику Британію накрила хвиля . І в попереднє десятиліття жінки каталися на велосипедах, переважно триколісних, але тоді ще сильні були протести проти цієї абсолютно нежіночої машини. Нібито від їзди на велосипеді у матерів пропадає молоко, тряска завдає шкоди слабеньким жіночим нервам, а рух ногою вгору-вниз взагалі еквівалентно мастурбації (в такому ж гріху перш звинувачували швейну машинку з ножним приводом). Самотніх велосипедисток залякували бандитами, які можуть підстерегти їх на безлюдний дорозі і всіляко образити. Та й сукні для їзди на велосипедах служили невичерпним джерелом для полеміки між консерваторами і прихильниками раціонального костюма. Звісно що «Панч» не пройшов стороною  велосипедну епідемію і люб'язно намалював карикатуру на жінку, скоріше за все представницю середнього класу, адже аристократам було не по рангу крутити педалі прямо на вулицях, а не в спеціалізованих парках. Чоловіки на малюнку відверто витріщаються на велосипедистку в капелюсі і міцно затягнутому корсеті.

За часи «Панч» спромігся опублікувати більше 600 веселих, розважальних, повчальних карикатур. Про жіночі фасони століття «хуліган» писав чимало матеріалів та малював дотепні карикатури. Про стилі чоловіків було сказано також багато.

На вечірці спілкуються два джентльмени, журнал називає їх та , що м'яко кажучи, характеризує сварливу та зухвалу людину. На малюнку зображено першого «модника» з величезним метеликом на шиї, яким  чолов'яга вихваляється перед іншимгостем. А той в свою чергу посипає його лестощами: «Франк, в тебе такий чудовий метелик. Як тобі вдається бути таким модним?»

Щодо винахідників епохи — «Панч» висвітлив у всій красі конструкцію (англ. ), яка захищає чоловіка під час прогулянки містом від грабіжників, що душать свою жертву дротом. А жарт в тому, що британець просто вдягає кринолін своєї жінки і до нього не можуть дотягнутися злодії через пишну спідницю. Геніальному винаходу дав назву «з.

Карикатура (англ. ) про незграбного чоловіка з великим пузом. Ця робота відображає абсурдність вікторіанських застав у навчанні і сумнівні розумові здібності публіки.

Викладач електробіології: «Гм, а зараз, сер, ви не зможете перестрибнути цю палицю!»

Підданий: «Перестрибнути? Тьфу! Ви благословляєте мене на стрибок? Ні, я знаю, що ніколи не зможу стрибати»

(лунають громи оплесків  джентльменів)

На початку XIX століття виріс рівень жіночої наркоманії з широким розповсюдженням опіуму і опіумних препаратів, які використовувалися в запатентованих ліках від жіночих проблем, неврастенії і меланхолії. Ось, наприклад, запис з 1846: «Від кашлю: Дві столові ложки оцту, дві столові ложки патоки, 60 крапель опію. Приймати по чайній ложці суміш на ніч і вранці». 

А ось діалог з карикатури : Дитина: «Будь ласка, Містер, наповніть мені знову цю пляшку лауданум і дайте моїй матусі один з половиною фунт миш'яку для того, щоб травити пацюків (!)».

Доволі кваліфікований аптекар: «Авжеж, Мем. Може ще щось?»

На додаток художник старанно оголошення в : «Всі види отрути на продаж».

Залежність від ліків була в Вікторіанську епоху настільки повсюдною, що й не вважалася залежністю: тільки під кінець XIX століття лікарі забили на сполох і перестали рекомендувати лауданум при будь скарзі на здоров'я. Вживання наркотиків набуло широкого поширення в богемному середовищі. «Я виходила на сцену в напівнепритомному стані, але все одно отримувала захоплення і аплодисменти публіки», — була відвертою Сара Бернар (англ. Sarah Bernhardt). В ці часи було засновано науку френологію австрійським вченим (англ. Franz Joseph Gall). Він склав класифікацію психічних «здібностей». Було прийнято вважати, що психічні властивості людини визначаються рельєфом поверхні мозку.

На цю тему в «Панчі» була дивна карикатура зі звертанням до чоловіків «Голіть свої голови і робіть френологічні дослідження!». На малюнку лисий чоловік, який спостерігає у дзеркало, як йому щось малюють на голові. При всій спекулятивності і міфологічності френології, загальна ідея про зв'язок психіки з корою великих півкуль була вірною. Проте виявилися хибними.

Карикатури «Панча»

З перших днів існування часопису карикатури займали в журналі вагоме місце, стосувалися найрізноманітніших тем і задавали загальний настрій кожного номера. У кожному номері містилася велика редакторська карикатура (або дві) на сторінку під назвою (), декілька карикатур меншого розміру — на півсторінки, чи на чверть, та маленькі малюнки, що ілюстрували .

класифікував карикатури «Панча» так:

• політичні і соціальні;
• художні;
• освітні та пропагандистські;
• історичні.

Найбільше було карикатур.

У 1843 році «Панч» здійснив свій внесок у розвиток англійської мови. Саме завдяки йому слово «cartoon» набуло нового значення: до «ескіза», додалося (і згодом почало домінувати) значення . Це сталося після того, як художник Джон Ліч (англ. ) 15 липня 1843 року у своїй карикатурі висміяв того ж року, організована за підтримки принца Альберта. На виставці мали бути обрані роботи для фресок для реконструйованого Вестмінстерського палацу, що постраждав у пожежі 1834 року. Більшість робіт були вкрай помпезні та безглузді, що й відобразило перо Джона Ліча: художник та «Панч» дорікали художникам за ігнорування соціальних проблем і уряду за бездумне витрачання грошей.

Серед художників, що малювали для «Панча», були вищевказаний Джон Ліч (англ. ), (англ. Charles Keene), (англ. ), (англ. John Tenniel) (перший ілюстратор ), (англ. ) (перший ілюстратор «Вінні Пуху») (англ. ), (англ. Frederick Townsend), (англ. John Partridge),

(англ.) та інші.

Теми повсякденності в журналі «Панч»

Перший примірник «Панча» за липень — грудень 1841 року знайомить свого читача з рубриками журналу і дає їм короткі характеристики. Наприклад, розділ мода — «Цей відділ веде , чиї численні знайомства з елітою дозволяють отримувати інформацію про модні тенденції в світі». Писати огляди доручили (англ. John Ketch), який був в курсі сучасних і . Відділ образотворчого мистецтва став вести один з найпопулярніших того часу. Саме тут обговорювали живопис і скульптуру, як прояв таланту. Замітки щодо музики та драми писав , як його прозвав сам «Панч». «Панч» сам по собі — це вже драма", — дозволяв собі казати автор музичної рубрики. сатиричного видання в першому ж зазначає про те, що «Пророк знає не тільки переможців кожної раси, але й кольори гонщиків».

В альманасі за 1841 рік опубліковано чимало неофіційних заміток на тему мистецтва. 

Великим досягненням фізики XIX століття була висунута англійським вченим (англ. James Clerk Maxwell) (1865). Звісно, «Панч» не відстає від наукових тенденцій, ми можемо  часто зустріти слово на його сторінках, і тільки розумний читач Великої Британії здогадається чи то справді мова про прогрес чи висміює чудернацький винахід. Ось  під заголовком () опублікована замітка про геніальний пристрій, що допомагає з'ясувати, який сьогодні день тижня, число та рік.

Варто приділити увагу циклу статей . Творці «Панча» додають слово до назви, припустимо (), і вже отримують тему для нового матеріалу (Фізіологія лондонських нероб). Кожний матеріал циклу супроводжується буквицею, чи то з гарною дамою в криноліні чи з чоловіком напідпитку, що підпирає  головну літеру.

Фасони суконь у Вікторіанську епоху змінювалися кожного десятиріччя, тому мода на жіночі вбрання стала також дуже актуальною темою, яку висвітлював і з якої глузував хуліган «Панч». В матеріалі () можна знайти 7 причин, чому жінка віддає перевагу незручним фасонам широких спідниць з жорсткої тканини. Ось деякі з них: «Тому що це те, що потрібно; тому що зараз всі їх носять; тому що так встановлено; тому що чоловіки це обожнюють (я знаю, вони можуть сказати, що це не так, але цеправда); Ви дійсно хочете знати, чому я ношу кринолін? Правда? Добре, я ношу кринолін, тому що мені це подобається, сер!» (1860 рік, ).

Ставлення до релігії у радикалів, працюючих над «Панчем» було доволі суперечним.  Лише за часів редагування (англ. Sir Francis  Burnand) видання стає більш католічним, відходить від не толерантних, різких матеріалів. Але в 1867 році члени редакції, очолюваної (англ. Bernard Hollowood), ще дозволяють собі жарти на церковну тему. В замітці " () є настанова для читача: «На вході до церкви, якщо ви наважитеся, то зніміть свого капелюха, робіть це з жестом, який позначає презирство…саркастично критикуйте святині, не звертаючи ніякої уваги на віруючих, які стоять на колінах». «Ніколи не соромтеся, якщо в разі необхідності жінка за вас платить, –  продовжує давати гумористичні поради автор, — таким чином ви позиціонуєте себе як вільного британця, який робить так, як йому забагнеться». «Завжди, коли на це є змога, йдіть серединою вулиці з таким видом, немов всі будинки належать саме вам, і ви просто подорожуєте, щоб оглянути свої володіння». «Для того, щоб показати, що ви народилися в вільній країні, коментуйте ті речі, що викликають  у вас сміх, зокрема назви магазинів, таким чином, щоб власники почули ваші слова через вікно» (1867 рік, червень 29, ).

Часопис торкається і проблем тогочасного суспільства, як наприклад, пияцтво. В матеріалі () ця звичка засуджується.  Адже здоровий образ життя і спорт вважалися споконвічно чоловічим заняттям, яке зміцнювало силу духу, підвищувало витривалість і волю до боротьби. «Давайте замислимося: для одної людини спорт — це можливість, для іншої — смерть. Чомусь ми навчені, що пияцтво може стати джерелом внутрішнього щастя. Тут може бути багато розмов, але про вподобання не сперечаються» (1855 рік, 22 грудня, ).  Журнал змушує читача замислитися, чи будещаслива родина, яка постійно спостерігає , яка утримує п'яницю, наче в'язня. Складно уявити собі задоволення від наглядання свого ближнього, що хитається будинком в стані алкогольного сп'яніння.

Вікторіанська епоха подарувала нам чоловічий образ джентльмена. Сьогодні за тлумачним словником це поняття характеризує освіченого і вихованого чоловіка, практично інтелігента, але набагато респектабельного і урівноваженого. В 1855 році «Панч» опублікував статтю-інструкцію під назвою «Як має себе поводити джентльмен»  (). Замітка дає змогу нам порівняти, яке уявлення про  джентльменів було за часи королеви Вікторії, і що залишилося від цього визначення на сьогодні. «Кілька разів ми казали, що джентльмен не повинен бути без якоїсь особливої ​​ фірми зубної  щітки або сорочки, або мила для гоління, і ми робимо висновок, що наша соціальна оцінка регулюється вмістом нашого саквояжу і речами на полиці в ванній кімнаті» (1855 рік, 22 грудня, ).

В одному з матеріалів  альманаху за 1864 рік «Панч» перелічував переваги ілюстрацій для людського сприйняття інформації. «Їх краса в тому, що вони провокують розмову, –  мова про фотокартки, — вони дають безліч тем для обговорення»  (1864 рік, , ). Тож зрозуміло, чому і художники сатирично-гумористичного видання у Вікторіанську епоху приділяли так багато уваги журналу.

Посилання

• Офіційний сайт видання
• Архів номерів журналу
• Всі випуски журналу «Панч» 
• The History of «Punch», by M. H.Spielmann
• Історія британського журналу «Панч»
• Питльована Л.Ю. Історія британського часопису «Панч» (1841-2002): феномен популярності // Військово-науковий вісник. Вип.21. Львів: АСВ, 2014. С.234-248.
• Питльована Л. Ю. Друзі та вороги Великої Британії на сторінках часопису «Панч» 1890 р.: сатиричні образи у контексті загальнополітичного дискурсу / Лілія Питльована // Військово-науковий вісник. Вип. 21. Львів: АСВ, 2014. С. 177-189.
• Питльована Л.Ю. Епідемії грипу XIX – першої третини XX ст. у репрезентації британського часопису «Панч» // Військово-науковий вісник. Вип.37. Львів: НАСВ, 2022. С.215-237.
• Питльована Л. Демонізація образу Німеччини на карикатурах журналу «Панч» у роки Першої світової війни / Людина і техніка у визначних битвах світових воєн ХХ століття: Збірка тез доповідей Міжнародної наукової конференції 25-26 червня 2019 р. – Львів: НАСВ, 2019. С. 148-150.
• Pytlovana Liliya. Epidemie cholery XIX w. w reprezentowaniu brytyjskiego czasopisma «Punch» / Mare Integrans. Studia nad dziejami wybrzeży Morza Bałtyckiego. Tom XVІ. «Pandemie, epidemie, choroby w życiu ludzi strefy Morza Bałtyckiego» / redakcją naukowa Macieja Franza, Zbigniewa Pilarczyka. Toruń: Wydawnictwо Adamа Marszałekа, 2022. S. 177-209.
• Pytlovana Liliya. Śmierć i jej konotacje w reprezentowaniu obrazu Niemiec w karykaturach «Puncha» podczas pierwszej wojny światowej / Mare Integrans. Studia nad dziejami wybrzeży Morza Bałtyckiego. Tom XIІ. «Śmierć w dziejach człowieka. Współczesność». Monografia oparta o materiały z VIIІ Międzynarodowej Sesji Naukowej Dziejów Ludów Morza Bałtyckiego. Wolin 31 lipca – 2 sierpnia 2015 / pod redakcją Macieja Franza, Karolia Kościelniaka, Zbigniewa Pilarczyka. Toruń: Wydawnictwо Adamа Marszałekа, 2016. S. 90-119.