Усатов Дмитро Андрійович

Дмитро Андрійович Уса́тов (22 лютого 1847 — 23 серпня 1913, Ялта) — російський артист опери (ліріко-драматичний тенор), концертний співак, антрепренер і вокальний педагог. Чоловік співачки М. П. Тереніної.

Дмитро Андрійович Усатов
Зображення
Основна інформація
Дата народження	22 лютого 1847(1847-02-22)
Місце народження	Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Дата смерті	23 серпня 1913(1913-08-23) (66 років)
Місце смерті	Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія
Поховання	Полікурівський меморіал
Громадянство	Російська імперія
Професії	оперний співак, vocal coach
Освіта	Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Відомі учні	Шаляпін Федір Іванович
Співацький голос	ліріко-драматичний тенор
Інструменти	вокал^[d]

Біографія

Народився 10 (22 лютого) 1847 року в селі в околицях Санкт-Петербурга в сім'ї кріпаків співочих хору графа , в дитинстві співав у цьому ж хорі. У 1868 році, звільнившись від кріпацтва, поїхав до Петербурга і вступив хористом в російську оперну трупу. У тому ж році був прийнятий в Петербурзьку консерваторію (клас П. Репетто, з 1870 року у К. Еверарді; з третього курсу отримував стипендію імені О. Даргомизького), яку закінчив в 1873 році з малою срібною медаллю.

На оперній сцені дебютував у Харкові (тут же гастролював в 1884 році), потім співав у Києві (сезон 1873/1874 і в 1876, сезон 1879/1880), в 1875—1878 роки і в 1901 році — в Казані (тут же організував оперне товариство, силами якого в 1878 році була поставлена ​​опера «Нижньогородці» Е. Направника). У 1876 році виступив в Харкові в партії Елеазара («Жидівка» Ж. Ф. Галеві, в якій вперше в Харкові виконав Єврейську молитву, раніше ця молитва була заборонена). Виступав також в Нижньому Новгороді, Саратові (антрепренер П. М. Медведєва, в 1890 році антрепренер А. Горіна-Горяйнова), Астрахані та інших містах. У 1880–1889 соліст московського Большого театру (дебютував в партіях Фауста в однойменній опері Шарля Гуно і Радамеса — «Аїда» Джузеппе Верді). У 1887 році отримав звання артиста імператорських театрів.

В 1890–1892 роках викладав в Тифліському музичному училищі (професор). Безкоштовно навчав Ф. І. Шаляпіна. Був одним з організаторів Тифліського музичного гуртка, влаштовував аматорські концерти, в яких брало виступали його учні. У 1892 році відкрив у себе вдома оперну студію, де ставив уривки з опер.

У 1894 році переїхав до Ялти, де також давав уроки співу. У 1898–1907 роках двічі обирався гласним Ялтинської міської думи і членом міської управи. В його будинку на вулиці Катерининській, 5, пізніше в Лютеранському (нині Партизанському) провулку бували А. Аренський, О. Гречанінов, О. К. Глазунов, М. Римський-Корсаков, , О. Спендіаров, А. Чехов та інші діячі культури.

пам'ятна дошка

Помер 10 (23 серпня) 1913 року. Був похований на колишньому Масандрівському кладовищі в Ялті. На Полікурівському меморіалі в Ялті в 1982 році йому встановлена пам'ятна дошка, правда, з помилкою у даті народження: замість 1847 рік вигравіруваний 1849 рік.

Творчість

Володів рівним, приємним по тембру, добре обробленим, але не сильним голосом (іноді з горловим відтінком), добре володів фальцетом.

Виконував партії:

• Андрій («Мазепа» П. Чайковського);
• Педро («Уріель Акоста» );
• Вакула («Черевички» П. Чайковського);
• Ленський («Євгеній Онєгін» П. Чайковського);
• Іоанна Лейденського («Іоанн Лейденський» / «Пророк» Дж. Мейєрбера);
• Елеазар («Маккавей» А. Рубінштейна);
• Невзгода-Куратов («Нижньогородці» Е. Направника);
• Беппо («Корделія» М. Соловйова);
• Князь («Тамара» Б. Фітінгофа-Шеля);
• Фауст («Мефістофель» А. Бойто);
• Таміно («Чарівна флейта» В. А. Моцарта);
• Граф Альмавіва («Севільський цирульник» Дж. Россіні);
• Сер Едгар Равенсвуд («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті);
• Альфред («Травіата» Дж. Верді);
• Ліонель («Марта, або Річмондський ринок» );
• Богдан Собінін («Життя за царя» М. Глінки);
• Баян («Руслан і Людмила» М. Глінки);
• Князь («Русалка» О. Даргомижського);
• Самозванець («Борис Годунов» М. Мусоргського);
• Андрій Морозов («Опричник» П. Чайковського);
• Роберт і Рембо («Роберт-Диявол» Дж. Мейєрбера);
• Рауль де Нанжи («Гугеноти» Дж. Мейєрбера);
• Фра-Диявол («Фра-Диявол, або Готель в Террачіні» Д. Обера);
• Мазаніелло («Фенелла, або Німа з Портічі» Д. Обера);
• Радамес («Аїда» Дж. Верді);
• Герцог («Ріголетто» Дж. Верді).

Його партнерами були: , , , , , , І. П. Бутенко, Р. В. Василевський, , , О. М. Додонов, , , , , , , , , , Е. К. Павловська, , , , З. І. Ейбоженко.

Співав під керівництвом: , І. К. Альтані, , Е. Ф. Направника, , А. Г. Рубінштейна, П. І. Чайковського, П. А. Щуровського.

В симфонічних концертах виконував сольні партії в «Реквіємі» В. А. Моцарта (Київ, 19 і 21 березня 1874 року), фіналі 9-ї симфонії Л. Бетховена (Москва, 1881), «Реквіємі» Р. Шумана (Москва, 1881), в симфонії «Ромео і Джульєтта» Г. Берліоза (Москва, 1881).

Репертуар камерних концертів включав романси М. Глінки, О. Даргомижського, М. Балакирева, А. Рубінштейна, П. Чайковського (композитор присвятив співакові романс «Смерть» op. 57 № 5, 1884) і російські народні пісні.

Автор 60 романсів, деякі з яких виконував Ф. І. Шаляпін («Думи мої», «Злидні», «Дмуть вітри», «Ліс», «Сучасний романс», «Трудящому брату» — на слова , Т. Шевченко, О. Кольцова, І. Сурикова). Написав ряд романсів на слова Т. Шевченка — «Думи мої», «Самотня на світі», «Полюбила я на печаль свою», «Вітер з гаєм розмовляє». Написаний ним романс «Хто мені вона» на слова Я. Полонського користувався великою популярністю в колах інтелігенції і революційному середовищі.

Примітки

1. Півострів Крим. Полікурівський меморіал(рос.)

Література

• H. Кашкин, Дебюты на сцене Большого театра, «Артист», 1889, No 10, кн. 2, с. 71-72;
• Д. А. Усатов. [Некролог], «ЕИТ», 1913, вып. 7, с. 143-44;
• Шаляпин Ф., Страницы из моей жизни. (Автобиография), Л., 1926;
• Шавердян A., Большой театр Союза ССР, М., 1952, с. 48;
• Из музыкального прошлого. Сб. очерков, [т. 1] 1960.
• Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 595—596. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]